ТЕМА 5
І рівень:
1. до основних груп факторів економічного районування належать
А) економічні, природні, історичні
2. економічне районування – це один з
А) методів РПС;
3. основними факторами економічного районування є
А) природні умови і ресурси, географічне розташування, районоутворюючі центри
4. територіальний поділ праці – це один з
В) факторів економічного районування;
5. створення умов для ефективного розвитку регіонів – це
Б) мета економічного районування;
6. узгодження з адміністративно-територіальним поділом країни – це один з
А) принципів районування
7. перспективність, змістовність, цілеспрямованість, об’єктивність – це
Б) принципи районування
8. передумовами створення економічних районів є
А) демографічний, природно-ресурсний. Економічний потенціал;
9. економічне районування відображає
А) територіальну диференціацію господарства;
10. карпатський економічний район складається з
А) Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей
ІІ рівень:
1. Економічний район - це територіально цілісна частина господарства країни, що володіє єдністю виробничих зв’язків і соціально-культурних ознак.
2.Економічне районування – науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично чи у процесі розвитку продуктивних сил на основі територіального поділу праці.
3.Економічний ефект полягає у досягненні високого рівня комплексності їх господарства, раціоналізації системи внутрішньорайонних і міжрайонних зв’язків, у повному використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів.
4.Основні підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки: виробнича спеціалізація, його комплексність, територіальна цілісність, керованість, тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв’язки, відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко-географічного положення.
5.Практичне значення економічного районування полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої повинна бути покладена система районних виробничих комплексів.
6.Економічні райони бувають таких типів:
райони-ядра з концентрацією підприємств провідних галузей економіки держави;
райони, що ростуть – периферійні райони, яким сусідство з районами-ядрами дає стимули для їх зростання і розвитку;
райони нового освоєння, де розвиваються і заселяються раніше важкодоступні території;
депресивні райони.
7.Завдання економічного районування є:формування оптимальної загальнодержавної та регіональної мережі інфраструктури.
8.На формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп: економічні, природні та історичні, основними з яких є:
суспільний територіальний поділ праці;
територіальні виробничі комплекси як сукупність однорідних або тісно пов’язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;
природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району;
особливості економіко-географічного положення території району, які обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;
5) районоутворюючі центри - великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів.
6) форми територіальної організації виробництва - промислові, інфраструктури (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони,;
адміністративно-територіальний поділ країни.
9. Економічного районування України здійснюється з метою створення умов для ефективного соціально-економічного розвитку регіонів щоб забезпечити її цілісність, неподільність і стійкість як територіальної суспільної системи національного рівня.
10. Основні принципи економічного районування є:
1) змістовності, який означає, що соціально-економічний район є не статистично однорідною територією, а соціально-економічною єдністю, цілісністю, спільністю життєдіяльності;
2) перспективності, який визначає часову обумовленість мереж районування щоб вирішувати прогнозні соціально-економічні завдання;
3) цілеспрямованості, який визначає цільову спрямованість розробок щодо соціально-економічного районування. Суть його полягає у визначені регіональних соціально-економічних проблем. Іншими словами, соціально-економічне районування є засобом територіального впорядкування й типології, а отже, і систематизації відповідних проблем;
4) об’єктивності, тобто диференціація соціально-економічних показників життєдіяльності населення певної території;
5) узгодженості з адміністративно-територіальним устроєм України. Одиницею інтегрального соціально-економічного районування має бути область, яка тривалий час є одиницею територіального управління і яку характеризує внутрішня організованість та спільність.