Фінанси гроші та кредит 1 модуль. Конспект лекцій з Фінанси гроші та кредит. Робота № 525933

Перехід до торгівельного партнера Binance

Фінанси гроші та кредит 1 модуль

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

УІ

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Конспект лекцій

Предмет:

Фінанси гроші та кредит

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

1.1. Сутність та ознаки фінансів Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин та роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою та функціями держави. Як історична категорія фінанси з’явились одночасно з виникненням держави. За часів первіснообщинного ладу не було держави й не йшлося про фінанси. У докапіталістичних формаціях рабовласницьких та феодальних держав більша частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення різних видів натуральних шарварків (повинностей) та зборів. На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави та ресурсами її глави. Монархи розпоряджались коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці та цілковитим відокремленням її від власності монарха (XVI–XVIIст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Державні фінанси були потужним важелем первісного нагромадження капіталу (XVI – XVIII ст.). В умовах капіталістичного способу виробництва, коли товарно-грошові відносини набувають всеохоплюючого характеру фінанси виражають економічні відносини в зв’язку з утворенням, розподілом та використанням фондів грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу. Основні кошти держави почали концентруватися у державномубюджеті. Фінанси являють собою економічні відносини, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій та завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення. Фінанси (франц. finance, від лат. finantia — платіж) — система грошових відносин тієї чи іншої держави Під централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, що пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які акумулюються у державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах. Під децентралізованими – грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємства. Фінансам притаманні певні ознаки: 1) фінансові відносини мають грошовий характер; 2) фінансові відносини мають розподільний характер; 3) первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості, коли утворюються різні форми грошових доходів та нагромаджень; 4) розподіл та перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов’язково супроводжується рухом грошових коштів, що приймають специфічну форму фінансових ресурсів; 5) використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди цільового призначення, хоча можлива також нефондова форма їх використання. 1.2. Функції фінансів Сутність фінансів виявляється в їх функціях. Фінанси виконують дві основні функції: 1) розподільну; 2) контрольну. Розподільна функція виявляється при розподілі національного доходу, коли створюються так звані основні або первинні доходи. Контрольна функція виявляється в контролі за розподілом валового внутрішнього продукту за відповідними фондами та витрачанням їх за цільовим призначенням . Розподільна та контрольна функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм, що являє собою частину господарського механізму. 1.3. Сутність і джерела формування фінансових ресурсів Фінансові ресурси – сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання, тобто це централізовані й децентралізовані грошові кошти, які створюються у результаті розподілу ВВП і НД. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства. Централізовані фінансові ресурси акумулюються державою і створюються за рахунок податків, обов’язкових відрахувань, кредитної емісії НБУ, тобто концентруються в державнійбюджетній системі та позабюджетних фондах. Децентралізовані фінансові ресурси – це кошти підприємств та інших суб’єктів господарювання. Джерелами формування фінансових ресурсів є: 1. На рівні суб’єкта господарювання: - прибуток, - амортизаційні відрахування, - кредит, - дивіденди по цінних паперах. 2. На рівні держави: - доходи державних і комунальних підприємств, - доходи від приватизації, - доходи від зовнішньо-економічної діяльності держави, - податкові доходи, - емісія грошей, - доходи від емісії цінних паперів. Напрямками використання фінансових ресурсів є: 1. На рівні суб’єкта господарювання: - на розвиток суб’єкта і його відтворення, - на вирішення соціальних питань суб’єкта, - на матеріальне стимулювання працюючих, - на створення резервного фонду і задоволення інших потреб суб’єкта. 2. На рівні держави: - на розвиток народного господарства і структурну перебудову його галузей, - на фінансування невиробничої сфери, - на соціальний захист громадян, - на зовнішньо-економічну діяльність, - на створення резервів, - на охорону навколишнього середовища, - на оборону і управління держави. 2.1. Поняття фінансової системи, її сфери та ланки Поняття фінансової системи є розвитком більш загального визначення фінансів. Фінанси виражають економічні суспільні відносини. Однак ці відносини виявляються по-різному, мають свою специфіку у кожній ланці фінансової системи. Кожна ланка фінансової системи певним чином впливає на процес відтворення, має свої притаманні їй функції. Кожна ланка фінансової системи являє собою певну сферу фінансових відносин, а фінансова система в цілому — сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких формуються та використовуються фонди грошових коштів. Фінансова система – це сукупність відносно відокремлених та взаємопов’язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи. Виділяють чотири сфери: - рівню макроекономіки відповідають державні фінанси; - рівню мікроекономіки – фінанси суб’єктів господарювання; - рівню світового господарства – міжнародні фінанси; - забезпечуюча сфера – фінансовий ринок, страхування. 2.2. Фінансова політика Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій і повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання і фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. Головне завдання фінансової політики — забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку. Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Ці поняття між собою тісно взаємопов’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В Фінансова тактика спрямована на розв’язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. Її основне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку. 2.3. Поняття та склад фінансового механізму Фінансовий механізм – це сукупність форм і методів створення, розподілу, використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних потреб держави, господарюючих суб’єктів і населення. Структура фінансового механізму досить складна. До неї належать різні елементи, що відповідають різноманітності фінансових відносин. До структури фінансового механізму входять п’ять взаємопов’язаних елементів: фінансові методи, фінансові важелі, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення. Кожна сфера та ланка фінансового механізму є складовою єдиного цілого. Разом з тим вони функціонують відносно самостійно. Ця обставина зумовлює необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму. Фінансові методи можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та використанні грошових фондів. До них належать: - планування; - прогнозування; - фінансування; - інвестування; - кредитування; - оподаткування; - страхування; - оренда; - лізинг; - факторинг; - трастові операції; -матеріальне стимулювання; - заставні операції ; - трансфертні операції; - фондоутворення. Фінансові важелі – це інструменти, які служать для реалізації фінансових методів. До них належать: - прибуток; - дохід; - амортизаційні відрахування; - фінансові санкції; - ціна; - орендна плата; - дивіденди; - процентні ставки; - дисконт; - цільові економічні фонди; -вклади; - пайові внески; - інвестиції; - форми розрахунків; - види кредитів; - франшиза; - преференції; - курси; - курси цінних. Правове забезпечення включає: Конституцію України, закони, постанови Верховної ради; Укази президента; постанови уряду; Накази та інструкції міністерств та відомств, стату\т юридичної особи. Нормативне забезпечення включає: інструкції; нормативи; норми; методичні вказівки; інша нормативна документація. До інформаційного забезпечення належать: звітні дані підприємств; дані статистичних збірників; дані одноразового обстеження. 2.4. Органи управління фінансами та їх функції В управлінні фінансами вирізняють об’єкти і суб’єкти управління. Об’єктами управління є різні форми та методи фінансових відносин. Суб’єктами – ті організаційні структури, які здійснюють управління (фінансові державні органи, фінансові відділи підприємств та ін..) Сукупність усіх організаційних структур, що виконують управління фінансами, становить фінансовий апарат. Основне завдання органів управління фінансовою системою в державі полягає в забезпеченні злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається шляхом чіткого розподілу функцій і повноважень між фінансовими органами і інституціями. До фінансових органів управління відносять Міністерство фінансів, Державну податкову адміністрацію, Державну контрольно-ревізійну службу, Державне казначейство, Рахункову палату, Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку, Аудиторську палату, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування та ін.; Фінансові інститути - це Національний банк України, комерційні банки, небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, міжбанківська валютна біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів. 2.5. Суть, принципи та методи фінансового планування Фінансове планування — це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх корпоративних об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країн загалом. Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів. У фінансовому плануванні використовуються спеціальні методи: нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий і метод економіко-математичного моделювання. Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові норми і нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів (робіт, послуг), обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо. Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності в попередні звітні періоди. Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття і взаємозв’язок всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, внаслідок чого досягається збалансованість плану. Досить перспективним є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави у плановому періоді. 2.6. Види, форми та методи фінансового контролю Фінансовий контроль – специфічний вид діяльності, що здійснюється всіма ланками державної влади й управління, а також недержавними структурами стосовно забезпечення ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у країні. До видів фінансового контролю належать внутрішній і зовнішній. Під час внутрішнього контролю фінансова діяльність кожного суб’єкта контролюється ним самим через спеціальні підрозділи — контрольно-ревізійні відділи, управління тощо. Зовнішній контроль полягає в перевірці фінансової діяльності того чи іншого суб’єкта відповідними уповноваженими органами контролю. Метою цього контролю є перевірка відповідності фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. Цей контроль за ознакою суб’єктів його здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрішньокорпоративний, незалежний і суспільний. Державний — це контроль з боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінансами. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (в Україні це Рахункова палата і Контрольно-ревізійне управління) та органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами). Відомчий і внутрішньокорпоративний контроль полягає в перевірці фінансової діяльності суб’єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоративних б’єднань. Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами — аудиторськими фірмами. Суспільний фінансовий контроль — це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Форми фінансового контролю є попередній, поточний і наступний. Особливістю попереднього фінансового контролю є те, що він здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань. Він пов’язаний із процесами визначення оптимального обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їхнім ефективним розподілом та використанням. Поточний фінансовий контроль становить оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотриманням планових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо. Він здійснюється через аналіз, перевірки, обстеження діяльності суб’єктів господарювання, його завдання — вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності. Наступний фінансовий контроль здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання. Його мета — контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної роботи. Виділяють такі методи фінансового контролю: ревізія, тематичні перевірки, обстеження. Ревізія становить найбільш глибоке та всебічне обстеження діяльності господарського суб’єкта для оцінки рівня його фінансової дисципліни. Ревізія є найпоширенішим методом фінансового контролю і здійснюється переважно всіма контролюючими органами. Суть тематичних перевірок полягає в контролі за окремими сторонами фінансової діяльності. Зокрема, це камеральні (у податковій інспекції) і документальні (у платника) перевірки податкових декларацій і звітів. Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напрямами фінансової діяльності з метою виявлення проблем і шляхів їх удосконалення. 2.7. Фінансове право Фінансове право – сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави і органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперервного функціонування. Головне значення у правовому регулюванні фінансової діяльності держави має Конституція України, в якій містяться основоположні принципи. За статтями Основного Закону встановлюються повноваження у сфері фінансів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової Палати. У Конституції визначено також повноваження в галузі фінансів Автономної Республіки Крим (ст.138), органів місцевого самоврядування (ст. 141-143). У фінансове законодавство включається велика кількість підзаконних актів, якими є нормативні укази Президента з фінансових питань, постанови уряду України, накази й інструкції міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. 3.1. Сутність та функції податків Податки — це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Податки виконують такі функції: фіскальну, розподільчо-регулюючу та контрольну. Фіскальна функція є основною в характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення та полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки — це головний фінансовий метод мобілізації державних доходів. Вони становлять 80—97 % дохідної частини державного бюджету. Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні — впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності. Контрольна функція полягає в тому, що податки є сигналізатором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціально-економічному житті суспільства в результаті розподілу і перерозподілу ВВП. Це створює можливості для використання податків як засобів контролю. 3.2. Елементи та принципи системи оподаткування До основних елементів системи оподаткування відносять: 1) суб'єкт податку ; 2) об'єкт оподаткування; 3) джерело сплати; 4) база оподаткування; 5) ставка податку та ін.. Система оподаткування побудована на певних принципах, а саме: 1. Загальність оподаткування; 2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; 3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; 4. Презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; 5. Фіскальна достатність; 6. Соціальна справедливість; 7. Економічність оподаткування; 8. Нейтральність оподаткування; 9. Стабільність; 10. Рівномірність та зручність сплати; 11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів. 3.3. Класифікація податків Податки можна класифікувати за певними ознаками: 1) за економічною ознакою об'єкта оподаткування: податки на доходи та прибутки, які стягуються з доходів фізичних і юридичних осіб; податки на споживання, які сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні; податки на майно, які стягуються внаслідок наявності рухомого чи нерухомого майна. 2) за формою оподаткування: прямі податки; непрямі податки. 3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють: загальнодержавні податки; місцеві податки та збори. 4) за формою стягнення: розкладні (розкладкові) податки; квотарні (окладні, дольові, кількісні). 5) відносно до платника: податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок); податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб); змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів). 3.4. Податкова система і податкова політика України Податкова система — це сукупність податків, відрахувань, внесків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи скасування; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Нині система оподаткування в Україні визначається Податковим кодексом, прийнятим 02.12.2010р., у якому визначаються основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, встановлено перелік загальнодержавних та місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також визначено права та обов’язки платників податків. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів подано в ст. 9 згаданого Кодексу. До них відносять: 1. податок на прибуток підприємств; 2. податок на доходи фізичних осіб; 3. податок на додану вартість; 4. акцизний податок; 5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу; 6. екологічний податок; 7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; 8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; 9. плата за користування надрами; 10. плата за землю; 11. збір за користування радіочастотним ресурсом України; 12. збір за спеціальне використання води; 13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 14. фіксований сільськогосподарський податок; 15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 16. мито; 17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Перелік місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів визначається ст. 10 Кодексу. До місцевих податків належать: 1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2. єдиний податок. До місцевих зборів належать: 1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 2. збір за місця для паркування транспортних засобів; 3. туристичний збір. Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. 4.1. Сутність, призначення і функції бюджету Бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами депутатів. Суть державного бюджету, реалізується через розподільну (перерозподільну), регулювальну і контрольну функції. Завдяки розподільній функції здійснюються розподіл та перерозподіл ВВП і національного доходу. За допомогою регулювальної функції створюється матеріально-технічна база для функціонування держави через формування централізованого фонду фінансових ресурсів, що дає їй можливість виконувати свої функції. Бюджет у сучасних умовах використовується державою для впливу на різні напрями економічної політики: (прискорення темпів економічного зростання; розвиток перспективних галузей господарства; сприяння структурній перебудові економіки, прискоренню НТР; стимулювання розвитку НДДКР, науково-виробничої й соціальної інфраструктури; розвитку НТП в умовах гострої конкуренції на світовому ринку) та забезпечення соціальної політики держави (освіта, наука, охорона здоров’я). Контрольна функція дає можливість знайти недоліки в управлінні фінансами, своєчасно і повно оцінити фінансові ресурси, які надходять у розпорядження держави, проаналізувати, як фактично складаються пропорції розподілу бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються. 4.2. Класифікація дефіциту бюджету та причини його виникнення Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за причинами виникнення та напрямом дефіцитного фінансування. За причинами виникнення: - вимушений бюджетний дефіцит - є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. - свідомий бюджетний дефіцит визначається характером фінансової політики, тобто зменшення рівня оподаткування для стимулювання економіки. За напрямом дефіцитного фінансування: - активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП. - пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші). Основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Конкретні причини такого відставання зумовлені: - кризовими явищами в економіці, що супроводжуються спадом виробництва, зниженням ефективності функціонування окремих галузей, інфляційними процесами; - надмірними витратами на забезпечення державного управління; - надзвичайними обставинами (війни, епідемії, масштабні стихійні лиха); - надмірним зростанням соціальних видатків; - необхідністю здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови; - неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання; - слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів; - зростанням внутрішнього та зовнішнього державного боргу. 4.3. Бюджетний устрій та бюджетна система України Бюджетна система складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведенимбюджетом України. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в країні згідно з бюджетним устроєм. Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України. Основами бюджетного устрою є: встановлення принципів побудови бюджетної системи, виділення видів бюджетів, розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, організація міжбюджетних відносин. 4.4. Бюджетний процес в Україні Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, іх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Бюджетний процес складається з двох частин: бюджетне планування і виконання бюджету. Бюджетне плануваннявключає складання проекта бюджету, його розгляд і затвердження. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. 4.5. Місцеві фінанси в економічній системі держави Місцеві фінанси — це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань. Визначальною ланкою місцевих фінансів є місцеві бюджети. У них зосереджено понад 80 % усіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні місцевого самоврядування. Місцеві бюджети — це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території. Доходи місцевих бюджетів включають міжбюджетні трансферти, закріплені та регулювальні доходи. Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету іншому. Закріплені доходи – кошти, які повністю надходять до відповідних бюджетів. До них належать місцеві податки і збори. Регульовані доходи – це кошти, які виділяються за нормативами від загальнодержавних податків бюджетам нижчих рівнів для збалансування їх видатків. 5.1. Економічна сутність державних доходів та видатків Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для виконання нею своїх завдань та функцій. Об’єктом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує, а суб’єктами — держава, з одного боку, та підприємства, установи, організації, населення — з другого. Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Внутрішніми джерелами є валовий внутрішній продукт своєї країни. Зовнішні джерела — це ВВП інших країн. Державні видатки — це грошові відносини, що складаються під час розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метоюфінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб. 5.2. Класифікація доходів державного бюджету Склад бюджетних доходів, їхня структура органічно пов’язані з обсягами вартості валового внутрішнього продукту і визначаються фінансовою політикою держави. Класифікація доходів бюджету відповідно до бюджетного Кодексу передбачає виділення таких груп доходів: - податкові надходження; - неподаткові надходження; - доходи від операцій з капіталом; - офіційні трансферти; - цільові фонди. Податкові надходження включають такі групи податків: 1. Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості. 2. Збори та плата за спеціальне використання природних ресурсів. 3. Внутрішні податки на товари та послуги. 4. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції. 5. Рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси. 6. Інші податки та збори. До неподаткових надходжень належать: 1. Доходи від власності й підприємницької діяльності. 2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності. 3. Інші неподаткові надходження. 4. Власні надходження бюджетних установ. Доходи від операцій з капіталом - це доходи від продажу основного капіталу, надходження від продажу державних запасів товарів, надходження від продажу нематеріальних активів і землі. Офіційні трансферти - перерахування коштів від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі, включають зовнішні трансферти та офіційні внутрішні трансферти. Цільові фонди у складі бюджету включають надходження до Фонду соціального захисту інвалідів. 5.3. Сутність і принципи кошторисного фінансування Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису називаються бюджетними. Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами: - плановість; - цільовий характер; - виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; - підзвітність. 5.4. Сутність і роль спеціальних позабюджетних фондів Спеціальні позабюджетні фонди – це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб. Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні і регіональні. Цільові фонди поділяються на дві групи: тимчасові й постійні. Функціонування постійних фондів зумовлене виконанням окремих функцій держави, зокрема соціальної функції, в реалізації якої ключове місце займає соціальне страхування. В Україні до постійних фондів належать Пенсійний фонд, Фонд соціальногострахування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального захисту інвалідів. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допомоги країнам Східної Європи. Особливе місце в системі тимчасових фондів мав Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. До тимчасових фондів ще відносять Державний інноваційний фонд, Фонд охорони навколишнього середовища, тощо. 6.1. Суть і значення державного кредиту Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). 6.2. Форми та види державного кредиту В усіх країнах з перехідною економікою, як правило використовують дві форми державного кредиту: - ощадні позики; - державні позики. Ощадні позики – це передача ощадними установами частини або всієї суми коштів населення (без його відома), які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави для покриття державою своїх витрат. Таке передавання може здійснюватись шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик (тобто підписання угод і договорів). Державні позики – це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлених термін за встановлену плату. 6.3. Види державних боргових цінних паперів Оформлення державних позик здійснюється двома видами цінних паперів – облігаціями та казначейськими зобов’язаннями (векселями). Облігація – це найпоширеніший вид цінних паперів, середньо та довгострокове боргове зобов’язання держави з установленим терміном повернення боргу й виплати доходу у формі процентів чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) та цільовими (на конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість і курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності і ліквідності. Номінальна вартість облігацій – це сума, надана власником облігації державі в тимчасове користування (встановлюється державою і вказується на облігації), яка сплачується при погашенні облігації і на яку нараховуються відсотки. Казначейські зобов’язання (векселі) – це боргове зобов’язання, спрямоване лише на покриття бюджетного дефіциту. Ними оформляються в основному коротко- чи середньотермінові позики, виплата доходу за якими здійснюється у формі відсотків або на дисконтній основі. Підлягають реалізації тільки серед населення. 6.4. Поняття державного боргу та джерела його погашення Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до появи державного боргу – неоплаченої суми офіційно визнаних прямих зобов’язань органів державного управління перед іншими секторами економіки та іншими країнами, які виникли у попередні періоди. Державний борг країни поділяється на: - поточний (сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році разом із належними до сплати в цей період процентами) та капітальний борг (загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути виплачені за позиками); - внутрішній (заборгованість кредиторам держави в даній країні) і зовнішній борг (заборгованість кредиторам держави за межами даної країні). Джерелами погашення державного боргу є: - доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти; - бюджетні кошти; - кошти, отримані від приватизації державного майна; - погашення старих боргів шляхом нових позик (рефінансування боргу); - золотовалютні резерви країни (для зовнішнього боргу). 6.5. Методи управління державним боргом Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: - конверсія — це зміна дохідності позики; здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, якщо вона не може виплачувати передбачуваний дохід; - консолідація – зміна строків дії випущеної позики; - уніфікація позик — це об’єднання кількох позик в одну з метою спрощення управління державним боргом; - відстрочення погашення позики – означає перенесення термінів виплати заборгованості і проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки більша частина надходжень від нових позик використовують на обслуговування раніше випущених; - анулювання боргу означає відмову держави від зобов’язань за випущеними позиками. 7.1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації Фінанси підприємств являють собою сукупність економічних грошових відносин, пов’язаних із формуванням та використанням фондів грошових коштів та нагромаджень підприємств, а також з контролем за формуванням, розподілом та використанням цих фондів та нагромаджень. Фінанси підприємств виконують дві функції: 1) розподільну функцію, пов’язану із формування та використанням грошових доходів, фондів. 2) контрольну функцію, що проявляється у контролі за виробництвом, розподілом, використанням грошових доходів та фондів грошових коштів. Організація фінансів підприємств – це форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх оборотом з метою досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. Визначний вплив на організацію фінансів підприємств мають: - організаційно-правова форма господарювання; - галузеві техніко-економічні особливості. 7.2. Фінансові ресурси і грошові фонди підприємств Фінансові ресурси – це грошові кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства та беруть участь у процесі відтворення. До фінансових ресурсів належать грошові фонди та частина грошових коштів, яку підприємство використовує у нефондовій формі. Фінансові ресурси є джерелом коштів підприємств, які спрямовані на формування їх активів. Відображаються вони у відповідних розділах пасиву бухгалтерського балансу підприємства. Залежно від власності фінансові ресурси поділяються на власні та залучені. Власні фінансові ресурси – ресурси, що належать підприємству і утворюються внаслідок його фінансово-господарської діяльності. До них належать: статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Залучені фінансові ресурси – це ресурси, що знаходяться тимчасово в розпорядженні і можуть використовуватися з метою досягнення статутних цілей. До їх складу входять отримані кредити, кредиторська заборгованість та кошти, мобілізовані на фінансовому р...

Конспект лекцій Фінанси гроші та кредит

vitaliq

09.04.2014 15:04-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись