Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
стратегія
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Стратегічне управління
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Семінарське заняття 3
Тема: Соціально-економічні відносини в управлінні регіональним розвитком. Економічний розвиток регіону
Питання для усного опитування та дискусії
3.1. Нові форми відносин соціально-економічного розвитку регіону.
3.2. Регіональний господарський механізм.
3.3. Регулювання підприємницької діяльності в регіоні.
3.4. Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил: спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку, регіональні науково-технологічні парки.
3.5.Нові виробничі системи у розвитку регіональної економіки – кластерні об’єднання.
3.6. Сутність та принципи соціально-економічного розвитку. Л. 6 пит 1
3.7. Інвестиційна привабливість регіонів України. Державне регулювання інвестиційної діяльності л 6 пит 3.
3.8. Природно-ресурсний потенціал регіону.л 6 пит 5
Аудиторна письмова робота
Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття.
Методичні вказівки
Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: регіональний господарський механізм; місцевий бюджет; регіональний бюджет; механізм формування місцевих бюджетів; податкова політика регіону; підприємницька діяльність; ринкова інфраструктура; спеціальні економічні зони; території пріоритетного розвитку; науково-технологічні парки; кластерні об’єднання; соціально-економічний розвиток; інвестиції;
7. Правову основу організації і регулювання інвестиційної діяльності в Україні закладають Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про іноземні інвестиції", Господарський кодекс України, а також понад 100 інших нормативно-правових актів, що регламентують економічні відносини суб'єктів НЕС у питаннях інвестиційної діяльності.
Принципи державного регулювання інвестиційного процесу в Україні:
o підвищення ролі і збільшення частки власних (внутрішніх) джерел інвестування національної економіки;
o удосконалення нормативно-правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;
o забезпечення позитивних, інноваційних мікроструктурних зрушень;
o послідовна децентралізація інвестиційного процесу (передача функції забезпечення інвестиціями господарюючим суб'єктам);
o збільшення частки власних коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
o виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм, проектів, спрямованих на забезпечення структурних зрушень в економіці у напрямку формування PCE;
o адресність інвестицій (фінансування інвестиційних проектів відповідно до державних цільових програм);
o розміщення централізованих КВ на конкурсній основі;
o надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
o обов'язкова державна експертиза кожної інвестиційної програми і проекту (для визначення їх відповідності цілям і пріоритетам ДЕП та соціально-економічної ефективності);
o перехід від бюджетного фінансування до кредитування інвестиційних проектів;
o розширення джерел фінансування інвестиційних проектів (змішане фінансування);
o запровадження системи страхування інвестицій;
o здійснення відповідними державними організаціями контролю над цільовим використанням централізованих інвестицій тошо.
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
o прямого управління інвестиціями;
o регулювання умов інвестиційної діяльності;
o контролю за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками інвестиційного процесу та інвесторами. Пряме управління інвестиціями з боку держави здійснюється органами центральної та місцевої влади й управління. На макроекономічному рівні - це Міністерство економіки, Міністерство з питань будівництва, архітектури і ЖКГ, Державна комісія з ЦП та фондового ринку, відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів у складі Мінекономіки, управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення, яке функціонує у складі Міністерства з питанні, будівництва, архітектури і ЖКГ, та інші органи центральної виконавчої влади.
Визначають державне регулювання інвестиційної діяльності;
o показники соціально-економічного розвитку країни;
o національні та регіональні програми розвитку національного виробництва;
o державний та місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.
Отже, пряме управління інвестиціями передбачає;
o прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки та окремих її структурних елементів;
o формування бюджету, передбачення у ньому обсягів державного фінансування інвестицій;
o планування централізованих державних коштів;
o розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням;
o визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їх експертизу;
o проведення інвестиційної діяльності (інвестування бюджетних, позабюджетних та інших коштів, передбачених для цих цілей). Обсяги державних інвестицій за рахунок коштів ДБ за поданням уряду затверджує ВР України у ДПЕСР України.
За рахунок бюджетних асигнувань здійснюється інвестування не тільки ЦКП, а й розвитку соціальної інфраструктури загальнодержавного значення (передбачає формування переліку таких об'єктів). Фінансування розвитку таких об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у формі прямих бюджетних асигнувань і у формі державного кредиту. Розвиток соціальної інфраструктури у містах і селищах міського типу фінансується за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Міністерства і відомства визначають (конкретизують) дані щодо ризиків та обсягів інвестицій за відповідними програмами.
напрямами та об'єктами і забезпечують цільове використання державних коштів через виконання завдань державних замовлень (державних контрактів). Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві є однією з головних форм реалізації державних інвестицій.
Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти та програми, що фінансуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі.
Важливим елементом регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Інвестиційний проект - це планування, аналіз та освоєння інвестицій (інвестиційна діяльність). Реалізація інвестиційної політики держави передбачає розробку й аналіз інвестиційних проектів. Обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, які фінансуються з інших джерел, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, вимог пожежної безпеки, архітектурних вимог, будівельних вимог і правил. Особливі вимоги щодо експертизи висуваються до інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, де виникають вимоги щодо отримання митних і податкових пільг.
Семінарське заняття 4
Тема: Регулювання розвитку соціальної інфраструктури регіону. Регіональні ринки
1 СІ як об’єкт регіонального управління. Л 7 пит 1
4.2.Програмно-цільовий метод управління соціальною інфраструктурою у регіонах. Л 7 пит 3
4.3.Регулювання розвитку галузей соціально-побутової та соціально-духовної інфраструктури.
4.4.Становлення регіональних ринкових відносин.
4.5.Економічне районування регіональних ринків та їх типізація.
4.6.Формування інфраструктури регіональних ринків та механізму їх регулювання.
4.7.Міжрегіональні економічні зв’язки.
Аудиторна письмова робота
Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття.
Методичні вказівки
Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: соціальна інфраструктура; громадські фонди споживання; нормативний споживчий бюджет; роздрібний товарооборот; житлово-комунальне господарство; побутове обслуговування; транспорт і засоби зв’язку ; освіта; культура; показники діяльності закладів охорони здоров’я
РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ
Торгівля і громадське харчування.
Задовольняти попит населення на това ри народного споживання, культурно-побутового призначення і господарського вжитку повинна торгівля, яка виконує роль посередника між матері альним виробництвом і споживанням.
Роздрібний товарообіг характе ризує насамперед обсяг продажу товарів міському і сільському населенню для задоволення особистих потреб.
Основним чинником формування обсягу і структури товарообігу є розмір платоспроможного попиту населення, який характери зує можливі витрати населення на купівлю товарів і оплату послуг. Прогнозують платоспроможний попит по окремих територіях на основі балансів грошових доходів і витрат. Для розрахунку цього показника від загальної суми грошових доходів населення відніма ють суми обов'язкових платежів і добровільних внесків, приросту заощаджень, а також переказані та внесені на акредитиви суми.
Зростання товарообігу, розвиток матеріально-технічної бази торгівлі зумовлюють збільшення чисельності працівників у цій сфері. Тому за темпами зростання товарообігу і розвитку матеріально-технічної бази торгівлі розраховують чисельність працівників торгівлі на перспективу, враховуючи досягнення науково-технічного прогресу в торгівлі і практику застосуван ня прогресивних форм обслуговування покупців.
Товарообіг громадського харчування па всіх підприєм ствах торгівлі прогнозують окремим показником і вводять його складовою частиною до загального обсягу роздрібного товарообігу. Товарообіг громадського харчування включає реалізацію населенню продукції і купівельних товарів.
Житлово-комунальне господарство.
Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення. До його складу вхо дять житлове господарство, санітарно-технічні підприємства, служ би інженерних мереж і споруд, транспорт, енергетичне госпо дарство, всі види зовнішнього благоустрою, протипожежна охо рона, служби обрядових і спеціальних послуг.
Найважливішими показниками програми житлового будівництва є введена в дію загальна житлова площа, кількість квартир, ліміт капітальних вкладень.
Обсяг житлового будівництва в регіоні на перспективу визна чають за потребами у житлі з урахуванням розселення, прогноз них даних про зростання промислового виробництва, перспек тивні чисельність і структуру населення, санітарно-гігієнічні норми житлової площі (або норми можливого забезпечення житлом) на одного жителя в перспективному періоді. Враховують також вибуття житлової площі (знесення старих, ліквідація непридатних для проживання приміщень, знесення у зв'язку з реконструкцією населеного пункту).
Необхідний приріст житлової площі:
П = НЧ – Пн + Вж
де Н – норматив житлової площі на одного мешканця; Ч – перспективна чисельність населення; П – наявність житлової площі на початок прогнозного періоду; Вж – вибуття житло вої площі в прогнозному періоді.
Побутове обслуговування.
Належне побутове обслуговування населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональ ному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.
Побутові послуги охоплюють сотні видів діяльності, які можна згрупувати таким чином: ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї; ремонт, пошиття і в'язання трикотажних виробів; ре монт побутових машин і приладів; ремонт і виготовлення метало виробів, меблів; ремонт і техобслуговування транспортних засобів індивідуального користування; хімчистка і фарбування; послуги пралень, фотографій і фотокінолабораторій; ремонт і будівництво житла на замовлення населення; послуги лазень і душових, перу карень, прокатних пунктів; транспортні, ритуальні та інші послуги.
Прогноз попиту на побутові послуги здійснюється за допомо гою методів: економіко-математичного і нормативного. Економіко-математичний метод ґрунтується на дослідженні динамічних чинників, що впливають на формування попиту.
Нормативний метод ґрунтується на застосуванні раціональних норм споживання окремих видів побутових послуг на душу на селення. Науковими критеріями задоволення потреб населення в побутових послугах є нормативи споживання. Вони передба чають раціональне забезпечення населення одягом, взуттям, меб лями, предметами домашнього вжитку тощо. Оскільки потреби в послугах змінюються досить швидко, то нормативи доцільно розробляти на відносно нетривалий період (до 5 років).
Пасажирський транспорт і засоби зв'язку.
Головне зав дання пасажирського транспорту – максимальне задоволення потреб населення у перевезеннях. Пасажирські перевезення в межах регіону поділяють на внутрішньо-міські та внутрішньо-районні або на сільські та міжрайонні.
Для аналізу роботи пасажирського транспорту і визначення перспектив його розвитку в регіоні застосовуються такі показни ки: кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполу ченні і пасажирообіг (в тому числі по видах транспорту); середня відстань перевезень одного пасажира окремими видами транспорту; довжина автомобільних шляхів загального корис тування, в тому числі з твердим покриттям; будівництво нових автомобільних шляхів; реконструкція доріг; обсяг капітальних вкладень на будівництво і реконструкцію доріг; площа тери торії; протяжність транспортних шляхів на 100 км2 території.
Обсяг пасажирських перевезень всіма видами транспорту визначають за чисельністю населення та його транспортною ру хомістю, розміром і структурою території обслуговування (відпо відно до її планування) та зумовленою цим середньою дальністю поїздок пасажирів. Дані про середньорічну чисельність населення беруть з відповідної статистичної звітності.
Q = Н х В,
де Н – чисельність населення регіону; В – транспортна ру хомість населення.
Транспортна рухомість населення – це кількість поїздок у розрахунку на одного жителя на рік. Вона дорівнює частці від ділення загальної кількості пасажирів, що перевозяться всіма видами транспортних .засобів у регіоні, на кількість жителів регіону.
Прогноз пасажирських перевезень має ґрунтуватись на вивчен ні пасажиропотоків, зокрема їх динаміки за минулі роки і наміченого зростання транспортної рухомості населення. Прогноз ні показники пасажирообігу потім коригують з урахуванням сфер доцільного використання різних видів транспорту, їх про пускних спроможностей.
Органи територіального управління повинні особливу увагу приділяти внутрішньоміським перевезенням, Внутрішньоміський пасажирообіг залежить від визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної рухомості та середньої даль ності поїздок. Тому періодично досліджують пасажиропотоки по періодах доби, днях тижня, місяцях року, напрямах. Регіональні органи управління розробляють (за погодженням з територіаль ними транспортними організаціями) схеми маршрутів автобусів.
В обґрунтуванні необхідності розширення засобів зв'язку треба зазначити заходи щодо найбільш повного задоволення потреб населення в послугах поштового, телеграфного і телефон ного зв'язку, радіоточках і телебаченні, а також щодо розпов сюдження періодичних друкованих видань з цих питань.
Прогнозування розвитку засобів зв'язку пов'язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв'язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського телефонного зв'язку, трансляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських ліній, потужності міських та сільських телефонних станцій тощо.
Основними показниками виробничо-фінансової діяльності підприємств зв'язку є: обсяг продукції (кількість вихідного, вхідного і транзитного обміну – листів, грошових переказів, посилок, періодичних видань, міжміських телефонних розмов, телеграм); пробіг транспорту, який перевозить пошту; кількість обслуговуючих каналів; довжина ліній зв'язку та ін.
РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-ДУХОВНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ
Народна освіта.
Регулювання розвитку народної освіти має охоплювати мережу дошкіль них закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл і груп з подовженим днем, шкіл-інтернатів, інтернатів при школах тощо.
Для визначення потреб населення в дошкільних закладах використо вують дані про чисельність дітей на перспективу і про кількість їх згідно з останнім переписом населення, народжуваність та ін.
Кількість місць у дитячих дошкільних закладах на кінець прогнозного періоду (незалежно від відомчої підпорядкованості) розраховують за формулою
К м.п. = К м.п. + К м.введ – К м. виб
де Км.п. – кількість місць на початок прогнозного періоду; Км.введ – кількість введених місць; Км.виб – кількість вибулих місць.
На підставі даних про потребу в дитячих дошкільних закладах розробляють зведену програму будівництва цих закладів по регіону.
Основний показник, на підставі якого здійснюють усі розрахунки на перспективу (кількість шкіл, класів, педагогічних кадрів та ін.), є контингент учнів. Його визначають по типах шкіл і групах класів (І – IV; V – IX; Х – XI), виходячи з кількості учнів у віці від 6 до 16 років на початок навчального періоду, можливого збільшення контингенту за рахунок приймання в перші і дев'яті класи та очікуваного скорочення кількості учнів за рахунок випуску дев'ятих і одинадцятих класів.
Аналіз стану мережі професійно-технічних середніх спеціальних і вищих навчальних закладів у регіоні, контингенту випускників дає змогу виявити тенденції у забезпеченні регіону кваліфікова ними кадрами, встановити джерела їх поповнення і шляхи вико ристання. Дані аналізу можна використати і для прогнозування підготовки кадрів відповідно до потреби області, району і міста.
Підготовку кадрів та додаткову потребу в них прогнозують за допомогою балансових розрахунків. При цьому визначають: додаткову потребу в робітниках основних професій або професій них груп по галузях господарства; джерела забезпечення потреби за формами підготовки; відповідність між кількістю робочих місць з урахуванням нового будівництва та реконструкції і якісним, тобто професійним, складом робочої сили.
Культура.
До культурно-освітніх закладів належать бібліотеки всіх типів, всі види клубів, музеї, парки культури та відпочинку і т. д.
Потребу в будівництві об'єктів культури визначають за встановленими нормами (кількість місць на 1000 чол.) з урахуванням виділених на це асигнувань і прогнозу про приріст населення. За даними про фактичне забезпечення населення клубними закладами, необхідні нормативи і капіталовкладення, що спрямовуються на їх розвиток, прогнозують приріст клубних закладів на визначену перспективу. Передбачають розвиток мережі парків культури і відпочинку в містах, робітничих поселеннях, у кожному районному центрі та найбільших населе них пунктах сільської місцевості.
Основним показником прогнозування кіноме режі є рівень кінофікації. Для села він означає кількість жи телів на одну сільську кіноустановку, або частку сільських насе лених пунктів, які мають кіноустановки з платним показом кіно4^ільмів. Забезпеченість міського населення кіноустановками визначають за кількістю місць для кіноглядачів на 1000 чоловік.
Регулювання розвитку і розміщення закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного регіону. Основна ланка в прогнозуванні розвитку культури – адміністративний район, місто. Починають прогнозу вання в містах, робітничих поселеннях і райцентрах, у селах, а потім отримані дані узагальнюють по області. При цьому особ ливу увагу приділяють зближенню рівнів культурного обслу говування населення міст і сільської місцевості.
Охорона здоров'я, фізкультура і спорт.
Для обґрунтування перспективного розвитку охорони здоров'я потрібно знати вихідний його рівень і наявні тенденції, кількісні і якісні показ ники діяльності лікувально-профілактичних, аптечних, санатор но-курортних, санаторно-епідеміологічних закладів, закладів відпо чинку, а також потреби в них і ступінь задоволення цих потреб.
Показниками діяльності закладів охорони здоров'я є насам перед кількість лікарняних ліжок, амбулаторно-поліклінічних закладів, ліжок у санаторіях, місць у будинках відпочинку тощо. Забезпеченість населення регіону лікарняними ліжками визначають у розрахун ку на 1000 або на 10000 жителів на кінець прогнозного періоду.
Якісні показники роботи закладів охорони здоров'я – тривалість перебування хворого в лікарні, оборот ліжка, рівень госпіталізації. Потребу конкретного регіону середньорічних в лікарняних ліжках можна розрахувати за формулою
Л = Н х Г х П / Д х 100,
де Н – чисельність населення; Г – процент госпіталізації населення (рівень госпіталізації); П – середня кількість днів перебування хворого в лікарні; Д – тривалість використання ліжка протягом року, днів.
Забезпеченість лікарняними ліжками (Зл) з розрахунку на 10000чол.
Зл = Лл х 10000 / Н
Систему охорони здоров'я в містах і сільській місцевості треба розглядати як єдину систему регіону. Обґрунтовуючи будівництво і розширення лікарень районного центру і міста обласного підпорядкування, враховують необхідність госпіталі зації в них сільського населення.
Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів установлюють на основі нормативів кількості відвідувань лікарень одним жителем за рік, загальної чисельності населення і даних про пропускну спроможність існуючої мережі амбулаторно-поліклінічних закладів.
Прогноз розвитку фізкультури і спорту ґрунтується на даних про демографічну структуру населення регіону, фактичний рівень розвитку фізкультури і спорту серед усіх груп населен ня, даних статистичної звітності, матеріалів соціологічних дос ліджень.
У розподілі капіталовкладень на розвиток фізкультури і спорту доцільно приділити увагу насамперед будівництву спо руд для занять масовими видами спорту із залученням коштів підприємств і організацій та спортивних комплексів у містах і облаштованих спортивних майданчиків у більшості сільських населених пунктів.
4.Становлення регіональних ринкових відносин Ринкові відносини є антиподом лімітно-розподільчої системи зв'язків і залежностей. Вони передбачають різноманітність форм власності, свободу вибору партнерів, використання цін, що ґрунтуються на співвідношенні попиту і пропозиції, конкуренцію і оптимальні норми взаємовідносин партнерів, наявність розвиненої фінансово-кредитної системи, яка обслуговує сферу обігу, еквівалентні відносини між суб'єктами регіональної І системи і т. д. Форми вияву цих відносин у кожній області різні залежно від соціально-економічної структури, природних І умов, стартового рівня економічного і соціального розвитку. За економічною суттю регіональний ринок є сукупністю високолокалізованих соціально-економічних процесів і відносин у сфері обігу, яка формується під впливом попиту і пропозиції кожного адміністративно-територіального утворення. Ринкова економіка створює нові можливості для розвитку продуктивних сил і виробничих відносин за рахунок таких чинників:
підвищення ролі споживача, який стає провідним чинником формування кон'юнктури ринку, визначення вимог до асортименту і якості товарів та послуг;
стимулювання розвитку виробництва продукції, яка визнана ринком суспільно необхідною, економічно вигідною і соціально виправданою;І
створення умов для вільного вибору партнерів і формування
Найбільш раціональних схем торгово-економічних і виробничих зв'язків та залежностей; перевага пропозицій над попитом, що пов'язано з насиченням ринку товарами та послугами широкого асортименту і високої якості; стимулювання інновацій, які забезпечують перехід до нових технологічних систем і високопродуктивної техніки; поєднання вільного вибору соціально-економічних і техніко-технологічних напрямів розвитку виробництва з високою відповідальністю за очікувані результати функціонування та можливі наслідки; формування саморегулятивного механізму економічних відно син і стимулювання ділової ініціативи. Разом з тим ринкові відносини породжують негативні наслідки (різке підвищення цін на більшість видів продукції і товари широко вжитку; спад виробництва; зниження рівня життя; посилення розмежування населення за доходами і матеріальною забезпеченістю; зростання інфляційних процесів) та ускладню ють умови розв'язання економічних і соціальних проблем ре гіонального розвитку. Становлення ринкової економіки неминуче призводить до ліквідації збиткових підприємств і скорочення малоефективних робочих місць, загострює проблеми збалансування трудових ресурсів і робочих місць, а також працевлаштування, ускладнює процес забезпечення населення товарами у зв'язку з вільним ціноутворенням, посиленням диференціації в рівнях економічного і соціального розвитку регіонів. Ці неординарні ситуації потре бують і неординарних методів їх регулювання. Механізм ринкового регулювання не в змозі розв'язувати довгострокові стратегічні завдання, забезпечити соціальний захист населення, а також гарантувати справедливість у розподілі та споживанні національного доходу, здійсненні регіональної ресур созберігаючої політики, забезпеченні інженерно-технічного об лаштування території, формуванні єдиних соціально-економічних принципів містобудування. Не слід очікувати від механізму ринкових відносин і вирішення екологічних проблем. Регіональні ринкові відносини зумовлюють протистояння між населенням як сукупності споживачів і низкою суб'єктів ринкових зв'язків. До нових учасників ринкових відносин можна віднести: населення з грошовими ресурсами, за які в будь-якому місці і в будь-який час можна було б придбати товари і отримати послуги відповідного асортименту і якості; підприємства різних форм власності, що виробляють товари широкого вжитку і надають послуги, незалежно від їх відомчої підпорядкованості; сільськогосподарські підприємства; кооперативи, що виробляють товари і послуги; особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю; житлові і гаражні кооперативи; індивідуальні підсобні господарства і садово-городні коопе ративи. Становище учасників ринкових відносин залежить від рівня розвитку виробництва і темпів зростання доходів населення. ^
5. Економічне районування регіональних ринків та їх типізація. Регіональні ринки можна згрупувати за такими ознаками:
територіальний масштаб, або ареал;
місце товарів і послуг у регіональному відтворювальному процесі;
споживчі властивості товарів;
функціональні властивості товарного руху і формування товарних ресурсів.
Багаторівневий характер територіальної організації сфери обігу передбачає різний територіальний масштаб, або ареал ринків. За цією ознакою розрізняють такі регіональні ринки: поселенські в населених пунктах сільської місцевості, районні, міжрайонні, міські, обласні, міжобласні, загальнодержавні, міждержавні. Кожний вид ринку має свою інфраструктуру з особливостями її розміщення, розвитку та функціонування, місткістю, каналом і схемою товарообороту. За місцем товарів у регіональному відтворювальному процесі виділяють ринки споживчі, ринок засобів виробництва, ринок капіталу і цінних паперів, ринок праці. Якщо результативність споживчих ринків виявляється в рівні життя населення, то ринок засобів виробництва грунтується на державному замовленні та економічній самостійності і відповідальності виробників. Залежно від споживчих властивостей товарів виділяють ринки одягу, взуття, тканин, цукру, фруктів тощо. Основу регулювання регіональних ринків має становити науково-обґрунтована схема економічного районування сфери обігу, найголовнішими ланками якої є реалізація засобів виробництва, зовнішня торгівля, переважна частина закупівель сільськогосподарської продукції і продажу товарів населенню. Районування обороту товарних ресурсів дає змогу комплексно вирішувати питання ринкоутворення в загальній схемі розвитку і розміщення продуктивних сил регіону. Воно передбачає визначення центрів концентрації виробництва продуктів і зон збуту. При цьому треба виходити з того, що рух товарів повинен здійснюватися з районів виробництва через оптові організації, розміщення яких більш сприятливе відносно районів споживання. Крім того, треба враховувати порівняльну ефективність руху різних товарів у конкуруючих напрямах та їх собівартість у районах споживання. Районування сфери обігу вирішує три взаємозв'язаних завдання:
визначення ролі місцевого промислового і сільськогосподар ського виробництва у формуванні фондів споживання регіональ ного ринку, а також економічно обґрунтованої зони збуту товарів місцевого виробництва за межами регіону;
групування територій з однаковими соціально-економічними і природними умовами, що впливають на розміри попиту та його структуру;
визначення оптимальної схеми розміщення оптових баз з урахуванням безперебійного постачання товарів для задово лення потреб населення при мінімальних господарських витратах обігу, максимальній швидкості обороту товарних ресурсів.
У регіональній економіці існують об'єктивні суперечності між ринком і виробництвом, між попитом і пропозицією. За класичною схемою розв'язувати їх треба через розвиток продук тивних сил і підвищення рівня життя населення. Виявляються ці суперечності в тому, що територіальна структура виробництва не збігається із структурою споживання, розміщення виробни цтва — з географією попиту, сезонність виробництва — з сезонніс тю споживання. Отже, виникає потреба в організації такої систе ми ринкових зв'язків, яка б могла розв'язати ці суперечності. На розміщення підприємств сфери товарного обігу вплива ють як економічні, так і містобудівельно-планувальні чинники, головними з яких є: розміри міста і сільського населеного пункту; чисельність і густота населення; коефіцієнт близькості населених пунктів; зонування міських територій; розміщення промислових об'єктів, адміністративних і культурних закладів; транспортні зв'язки; напрями й інтенсивність основних пото ків руху; купівельна спроможність населення та ін. Функції сфери обігу в кожній адміністративній області визначаються переважанням тих чи інших чинників. З огляду на територіальну організацію сфери товарного обігу і формування регіональних ринків області України можна поділити на три групи. Області першої групи мають найсприятливіші умови розвитку, тому стають центрами широкого міжрайонного обміну. Виробництво в них за масштабами може забезпечити окремими групами товарів як внутрішньообласні, так і міжобласні потреби. Це створює умови для концентрації у сфері обігу великих мас товарів як для місцевого, так і для позарайонного спожи вання. У таких областях розміщені великі оптові бази та асо ціації оптової торгівлі міжрайонного значення. ^ До другої групи належать області, в яких товарно-грошові відносини та інтереси ринку обмежуються переважно забезпе ченням внутрішньообласних потреб у слабкомобільних товарах широкого вжитку. Як правило, більшість продовольчих товарів виробляється всередині адміністративної області. Третю групу становлять області, де ринок формується за рахунок завезення значної кількості товарів з інших областей країни. Наведене орієнтовне групування областей за ознаками формування ринків та їх функціями визначає структуру товарообороту та оптимальні розміри оптових і роздрібних підприємств. Ринкові відносини дедалі більше розширюються, охоплюючи крім товарів і послуг також житло, капітал, інформацію, тобто структура регіонального ринку стає багатосекторною. П сектори пов'язані між собою і в сукупності повинні повністю забезпечу вати потреби населення. Ринок споживчих товарів — це територіальна організація сфери обігу, яка повинна забезпечити на основі різних форм товарно-грошових відносин потреби населення при мінімальних витратах обігу. Регіональний ринок споживчих товарів характеризується:
наявністю промислового і сільськогосподарського виробництва і з обсягом товарної продукції, достатнім для формування внутріш- і ньо- та міжрегіональних балансів товарів народного споживання;
наявністю в регіоні економічно вигідних міжрегіональних та внутрішньореґіональних зв'язків у забезпеченні населення товарами широкого вжитку;
значною місткістю ринку споживчих товарів, який безпосередньо залежить від платоспроможного попиту населення та рівня розвитку невиробничої сфери регіону;
обов'язковим поєднанням програмно-регулятивних та неорганізованих започаткувань у формуванні регіонального ринку.
Перелічені ознаки регіонального ринку споживчих товарів характеризують його як єдину територіальну систему організації сфери обороту товарних ресурсів. Вони є важливими для прогнозування перспектив розвитку цієї сфери та рівня споживання. Розробка наукових основ формування продовольчого ринку, як важливої складової продовольчої безпеки, вимагає вирішення ряду теоретичних питань, пов'язаних з уточненням змісту досліджуваної категорії з позицій сучасних вимог. Відправним моментом у дослідженні проблеми є розгляд продовольчого ринку як економічної категорії з притаманною їй інформаційною, ціноутворюючою, регулюючою та іншими функціями, а також як складної системи взаємодії покупців, виробників продовольства і сировини, суб'єк тів виробничої і збутової інфраструктури та держави в особі центра льних, регіональних і місцевих органів управління. Із сказаного випливає, що продовольчий ринок необхідно розглядати як складну інтегровану систему з великою кількістю господарюючих суб'єктів і посередників, різноманітністю соціально-економічних процесів, які тут протікають, неоднозначністю завдань, які необхідно вирішити, значними обсягами інформації, постійно зростаючим числом зв'язків між учасниками ринку. Його основни ми системними властивостями є відокремленість, структурованість та динамізм. Виділені властивості дозволяють досліджувати про довольчий ринок не як набір господарюючих об'єктів, що функці онують у межах певної території, а як систему, здатну адекватно реагувати на організаційно-управлінські впливи. 6. Формування інфраструктури регіональних ринків та механізму їх регулювання У зв'язку з переходом від лімітно-розподільчих до товарно-грошових відносин зростає значення надійної інфраструктури регіонального ринку. Вона включає: матеріально-технічну базу оптової і роздрібної торгівлі; базу вивчення попиту та інформаційно-комерційне забезпечення учасників ринкових відносин; кредитно-розрахункові структури. Матеріально-технічну базу оптової і роздрібної торгівлі становлять об'єкти акумуляції товарів та їх зберігання, торгові
За своєю економічною суттю ринок є саморегулюючою систе мою відтворення, найбільш ефективним способом зв'язку виробництва і споживання, який дозволяє виявляти потреби суспільства і можливості виробників, здійснювати суспільну оцінку економіч ної ефективності процесу виробництва і розподілу. Для його ефективного функціонування необхідні такі передумови, як самостійність і економічна відповідальність, конкуренція, матеріально-фінансова та структурна збалансованість, державне регулювання. Ринок, як механізм, здійснює цілий ряд функцій:
функція зв'язуючої ланки виробника і споживача. В цій якості ринок забезпечує прямі і зворотні зв'язки між виробником і споживачем. З одного боку, виробництво за допомогою ринку здійснює вплив на споживання, в тому числі на формування потреб, коли, пропонуючи нові товари, воно сприяє і розвитку потреб. З іншого боку, споживання тих чи інших товарів має вплив на виробництво, збільшення обсягів продукції, що користується попитом, покращання її якості тощо. Це здійснюється шляхом вивчення існуючого попиту і пропозиції, а також прогнозу на певну перспективу за допомогою системи маркетингу
функція встановлення основних пропорцій в народному господарстві. В цій якості ринок виконує регулюючу функцію структури суспільного продукту, визначає змагальність, рівень конкурентоспроможності, яка сприяє мінімізації затрат;
функція визначення суспільної значимості даного продукту і затрат праці. Ця функція може бути реалізована в умовах бездефіцитного виробництва, в умовах, коли покупець має вибір при відсутності монопольного стану у виробництві і наявності певної кількості виробників, що обумовлює конкуренцію між ними;
функція забезпечення високої ефективності виробництва, тобто використання економічних важелів зниження виробничих витрат, у першу чергу, за допомогою механізму ціноутворення;
функція реалізації економічних інтересів продавців і покупців;
функція забезпечення демократизації господарського життя, реалізації принципів самоуправління.
Найважливішими елементами ринку є попит, пропозиція, ринкова ціна та конкуренція, які характеризують кон'юнктуру ринку. При цьому попит на продовольчу продукцію визначається не потребою взагалі, а базується на наявності відповідних фінансових ресурсів платоспроможного попиту. Платоспроможний попит на ринку продовольства виражає сукупну потребу в товарній продук ції при даному рівні ринкових цін на продовольство та сировину і визначається на основі аналізу динаміки обсягів і структури товарної продукції та середнього рівня цін. Іншим важливим елементом ринку є пропозиція, під якою розу міється сукупність продовольчих товарів, яка при даному рівні цін може бути пред'явлена до реалізації на даному ринку всіма товаро виробниками, включаючи і можливий ввіз-вивіз за межі країни, тобто кількість товарів, яку при даній ціні згодні виробити і запро понувати до продажу товаровиробники. Ціна на ринку продовольства являє собою грошовий вираз вартості продуктів харчування. Ринкові ціни під впливом співвідношення попиту і пропозиції відхиляються від вартості товару. При перевищенні попиту над пропозицією ринкові ціни на продукти харчування підвищуються, а у випадку перевищення пропозиції над попитом - вони знижуються. У випадку відповідності попиту і про позиції встановлюється ціна рівноваги. Закон попиту і пропозиції регулює лише відхилення ринкової ціни від вартості, але не визначає саму вартість, яка формується відповідно рівню суспільно не обхідних затрат праці. Закон попиту і пропозиції виражає єдність і об'єктивну спрямованість до відповідності попиту і пропозиції. При порушенні цієї відповідності закон спонукає ринкових суб'єктів до зміни пропорцій виробництва, ринкових цін, тим самим відновлюючи рівновагу між попитом і пропозицією. Узгодженість попиту і пропозиції відбувається, в першу чергу, під впливом конкуренції. Конкуренція є ключовим поняттям, що відтворює суть ринкових відносин, яку можна визначити як тип взаємовідносин між виробниками при визначенні цін і об'ємів пропозиції товарів на ринку [74]. В широкому розумінні конкуренція має місце не лише між виробниками, а й між споживачами за придбання продуктів харчування, а також між виробниками, з одного боку, і споживачами, з іншого, за придатну для них ціну. Разом з конкуренцією, з метою запобігання значного підвищення цін - необхідне і їх державне регулювання за допомогою проведення товарних інтервенцій та інших заходів. Продовольчий ринок, як особливий вид ринку, являє собою складну економічну систему, стан і можливості розвитку якої визначаються чинниками, що охоплюють комплекс природнокліматичних, організаційно-економічних, науково-технічних, соціальних та політичних умов функціонування продуктивних сил. До найважливіших з них відносяться: платоспроможний попит населення; економічний потенціал агропромислового комплексу; рівень вітчизняного виробництва сільськогосподарської продукції; рівень розвитку ринкової інфраструктури; міжрегіональний поділ праці; характер зовнішньоекономічних зв'язків, рівень захисту внутрішнього ринку тощо. Структурно продовольчий ринок складається із продукції сільськогосподарського виробництва, продукції переробних галузей і громадського харчування, а також продукції оптової та роздрібної торгівлі, яка поставляє на ринок продовольчі товари.
03.05.2014 11:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора