Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Мікроекономіка Методичні вказівки
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
МІКРОЕКОНОМІКА
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до вивчення дисципліни
для студентів спеціальностей
0201 „Культура” та 1004 „Транспортні технології”
Затверджено
на засіданні кафедри
теоретичної та прикладної економіки
Протокол № 6 від 16.12.2008р.
Львів – 2009
Мікроекономіка: Методичні вказівки до вивчення дисципліни для студентів спеціальностей 0201„Культура” та 1004 „Транспортні технології”/ Укл. Г.І.Скорик, Г.І.Пушак, М.Б.Ковальчук, Л.А.Сенів, І.В.Скребець. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2009. – 32с.
Укладачі Скорик Г.І., к.е.н., доц.
Пушак Г.І., к.е.н., ст. викл.
Ковальчук М.Б., асист.
Сенів Л.А., асист.
Скребець І.В., асист.
Відповідальний за випуск: Тивончук І.О., д-р екон. наук, проф.
Рецензент Поплавська Ж.В., д-р екон. наук, проф.
ПЕРЕДМОВА
Мікроекономіка – важлива складова сучасної економічної теорії як фундаментальної науки про господарство та його розвиток. Вона досліджує поведінку людей в умовах сучасних економічних процесів і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення, вивчає механізм прийняття рішень та принципи економічної поведінки окремих господарюючих одиниць (домашніх господарств, фірм), ринки окремих товарів тощо.
Курс охоплює основні теми функціонування ринку, поведінку і прийняття рішень споживачами та чинники, які її визначають; параметри діяльності підприємства як господарської одиниці, особливості функціонування фірми в різних моделях ринку, вибір оптимальних обсягів виробництва та ресурсів; ціноутворення на ринках ресурсів.
Вивчення даної дисципліни дає змогу зрозуміти економічні взаємозв’язки між цими господарюючими суб’єктами і економічними структурами, визначити їх місце і роль у процесах, що відбуваються в суспільстві. У сучасних умовах діяльність фактично у будь-якій галузі народного господарства вимагає володіння економічними знаннями на мікроекономічному рівні, з якими постійно буде зустрічатися майбутній фахівець.
Вивчивши курс „Мікроекономіки”, студент матиме достатній рівень знань, щоб визначати особливості та давати аналіз діяльності фірми (установи, організації) в умовах різних ринкових структур, використовувати вказані особливості під час прийняття рішень окремими економічними суб’єктами з метою досягнення оптимальних результатів господарської діяльності.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ
№
п/п
Назва та зміст тем
Кількість годин
1
Тема: Вступ. Ринок та закономірності його функціонування.
Предмет і метод мікроекономіки.
Сутність ринку, його функції та види. Біржі.
Попит, закон попиту. Пропозиція, закон пропозиції. Ринкова рівновага, умови її встановлення. Зміни в попиті та пропозиції.
Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Обчислення цінової еластичності попиту та її оцінка. Основні фактори цінової еластичності попиту. Цінова еластичність пропозиції та її фактори.
Ринковий попит. Поняття споживчого та виробничого надлишку.
2
2
Тема: Теорія поведінки споживача.
Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Закон спадної граничної корисності. Суть раціонального вибору споживача в теорії корисності.
Система переваг споживача. Криві байдужості. Бюджетні обмеження. Споживчий вибір. Поняття рівноваги споживача в теорії кривих байдужості.
Ефект доходу та ефект заміщення.
2
3
Тема: Теорія виробництва.
Підприємство – як суб’єкт ринкових відносин. Основні форми підприємств і підприємницької діяльності.
Технологія виробництва. Ізокванти. Довгостроковий і короткостроковий періоди.
Виробництво з одним змінним вхідним ресурсом. Закон спадної віддачі.
Виробництво з двома змінними вхідними ресурсами. Віддача від масштабів.
2
4
Тема: Витрати виробництва.
Суть і оцінка витрат. Витрати в короткотерміновому періоді. Види витрат ( постійні, змінні, валові, середні, граничні). Форми кривих витрат.
Витрати в довгостроковому періоді. Вибір ресурсів. Економія по масштабах.
1
5
Тема: Модель ринку досконалої конкуренції.
Поняття про види ринкових структур.
Досконала конкуренція – сутність і поширення.
Функціонування фірми за умов досконалої конкуренції в короткостроковому періоді: максимізація прибутку; мінімізація збитків; умови закриття.
Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції.
Ефективність конкурентного ринку.
2
6
Тема: Модель ринку монополії.
Монополія. Ознаки чистої монополії. Вибір обсягу виробництва за умови монополії. Правило ціноутворення.
Монопольна влада. Джерела монопольної влади. Цінова дискримінація. Монополія та економічна ефективність.
2
7
Тема: Модель ринку олігополії.
Суть олігополії та причини її існування. Моделі ціноутворення за умов олігополії.
Економічна ефективність на олігополістичному ринку.
1
8
Тема: Модель ринку монополістичної конкуренції.
Сутність ринку монополістичної конкуренції та його поширення.
Диференціація продукту: її суть і значення на ринку монополістичної конкуренції. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періодах.
Економічна ефективність в умовах монополістичної конкуренції.
2
9
Тема: Ціноутворення на ринках ресурсів.
Загальна характеристика ринків ресурсів. Попит на ресурси, його чинники. Пропозиція ресурсів для фірми. Правило використання ресурсів. Оптимальне співвідношення ресурсів. Розподіл доходів за теорією граничної продуктивності розподілу.
Конкурентний ринок праці. Модель монопсонії.
Економічна рента.
Прибуток, його форми та значення.
Процентна ставка як вид доходу. Процент і крива попиту на інвестиції.
2
ТЕМА 1. ВСТУП. РИНОК ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами (індивідуумами, домашніми господарствами, фірмами, ринками окремих благ) за умов обмеженості ресурсів та альтернативності напрямів їх використання з метою максимально повного за даних умов задоволення матеріальних потреб.
Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей) – це та кількість одиниць товару, від якої необхідно відмовитись заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару.
Основні цілі мікроекономіки:
- досягнення ефективності функціонування мікросистем на основі прийняття оптимальних господарських рішень за наявних обмежених ресурсів та альтернативних можливостей їх використання;
- пізнання закономірностей функціонування економічних мікросистем у різних ринкових ситуаціях;
- вміння ефективно застосовувати ці знання.
Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу – позитивний (що є) і нормативний (що повинно бути).
Мікроекономіку вивчають на основі застосування певної методології. Методологія – система принципів, методів і правил наукового пізнання. Метод науки – це сукупність загальних і специфічних принципів, прийомів і засобів дослідження. Основними методами мікроекономіки є метод абстракції (індукції та дедукції); метод граничного, табличного та графічного аналізу; метод математичного моделювання тощо.
Базовими інструментами мікроекономіки є ринок, попит та пропозиція.
Ринок – це механізм, який забезпечує купівлю-продаж товарів і послуг та формування їх цін і обсягу за допомогою узгодження економічних інтересів виробника і споживача.
Функції ринку: інформаційна, регулююча, контролююча, стимулююча, сануюча; забезпечення безперервності процесу виробництва. Розрізняють такі види ринків: ринок товарів і послуг (споживчих товарів, засобів виробництва, послуг, науково-технічних розробок, інформації), ринок ресурсів (праці, капіталу, землі, нерухомості), фінансовий ринок (цінних паперів, грошовий, валютний) тощо.
Функціонуванню кожного виду ринку сприяє ринкова інфраструктура, основною складовою якої є біржі.
Біржа – це постійно діючий організований ринок, який функціонує на основі чітких правил. Розрізняють товарні, фондові, валютні біржі та біржі праці. Крім бірж, до інфраструктури ринкової економіки належить дворівнева банківська система, матеріально-технічна база роздрібної та оптової торгівлі, страхові, довірчі компанії, інвестиційні фонди та інші фінансово-кредитні установи.
Основою функціонування ринкової економіки є механізм балансування попиту і пропозиції, що регулюються ціною.
Попит - це та кількість товару чи послуги, яку споживачі (покупці) бажають та спроможні придбати на ринку за певний період за кожної конкретної ціни. Попит проявляється в обсязі (величині) попиту – тій кількості блага, яка була куплена за певною ціною за умови незмінності інших чинників, що впливають на попит.
Закон попиту відображає обернений зв’язок (залежність) між ціною і обсягом попиту: чим вища ціна, тим менший обсяг попиту і навпаки. Ця функціональна залежність має вигляд: Qd = f(P), де Qd – обсяг попиту на певні товари за одиницю часу, P – ціна товару. Графічне відображення оберненої залежності обсягу попиту від ціни називають кривою попиту.
На обсяг попиту впливають цінові фактори (ціна) і нецінові фактори (доходи і смаки споживачів, ціни інших благ, очікування зміни ціни та доходів тощо). Вплив нецінових факторів зумовлює зміну попиту і переміщення кривої попиту праворуч і ліворуч.
Лінійна функція попиту описується рівнянням: QD = a – b*P.
Пропозиція - це та кількість товару чи послуги, яку виробники зацікавлені та спроможні запропонувати на ринку за певний період за кожної конкретної ціни. Обсяг (величина) пропозиції визначається кількістю благ, яка запропонована для продажу в певний період.
Закон пропозиції (Qs = f(P)) відображає прямий зв’язок (залежність) між ціною і обсягом пропозиції: чим вища ціна, тим більший обсяг пропозиції і навпаки. Графічне відображення прямої залежності обсягу пропозиції від ціни називають кривою пропозиції.
Неціновими факторами, що впливають на переміщення кривої пропозиції праворуч та ліворуч, є ціни на ресурси, зміни технології виробництва, кількість продавців на ринку, очікування зміни цін, податки і дотації тощо.
Лінійна функція пропозиції описується рівнянням: QS= – c + d*P.
Під впливом попиту і пропозиції на конкурентному ринку формується ринкова рівновага.
Ринкова рівновага – це ситуація на ринку, при якій обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції, тобто кількість благ, яку хочуть придбати покупці, дорівнює кількості благ, яку можуть запропонувати виробники.
Ціна ринкової рівноваги – це ціна, що встановлюється в точці перетину кривої попиту і кривої пропозиції. Ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Якщо ціна на ринку встановлюється нижче від рівноважної ціни, утворюється дефіцит і обсяг попиту перевищує обсяг пропозиції. Якщо рівень ціни встановлюється вище від рівноважної, обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту і утворюється надлишок благ.
Інколи держава втручається в механізм ціноутворення, коли, на її думку, ціна невигідна або для покупця, або для продавця. Держава може встановлювати:
- верхню межу цін – це максимально можлива ціна на товари і послуги (завжди нижча ціни рівноваги). Визначається доступністю для всіх верст населення важливих для них товарів та послуг (продовольчих, ліків, комунальних послуг);
- нижню межу цін – це найнижча ціна, встановлена на ті чи інші товари і послуги (завжди більша ціни рівноваги). Встановлюється для зацікавлених власників ресурсів у виробництві і продажу необхідних суспільству товарів і послуг (мінімальний рівень заробітної плати).
Важливим показником, що відображає величину і напрямки змін обсягів попиту та пропозиції, є еластичність.
Еластичність – це міра чутливості однієї змінної щодо іншої, виражена у відсотках.
Коефіцієнт еластичності показує на скільки відсотків зміниться одна величина, якщо інша зміниться на один відсоток.
Розрізняють такі види еластичності:
- еластичність попиту (за ціною, за доходом, перехресна);
- еластичність пропозиції за ціною.
Еластичність попиту за ціною – це відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни ціни товару:
Edp = %∆Qd / %∆P = (∆Qd/Qd0) / (∆P/P0) = ∆Qd/∆P * P0/Qd0,
де Edp – коефіцієнт цінової еластичності попиту; %∆Qd – відсоткова зміна величини попиту; %∆P – відсоткова зміна ціни.
Розрізняють такі види еластичності попиту: еластичний попит (Ed>1), нееластичний попит (Ed<1), попит одиничної еластичності (Ed=1), абсолютно нееластичний попит (Ed=0), абсолютно еластичний попит (Ed=∞). Якщо попит еластичний, то зниження ціни на 1% призводить до збільшення обсягу попиту більше, ніж на 1%. Якщо попит нееластичний, то зниження ціни на 1% призводить до збільшення величини попиту менше, ніж на 1%. Попит одиничної еластичності вказує на те, що зниження ціни на 1% призводить до збільшення обсягу попиту теж на 1%. Абсолютна еластичність існує тоді, коли найменші зміни ціни спричиняють невизначено значні зміни у величині попиту, абсолютна нееластичність – це ситуація, коли величина попиту зовсім не реагує на будь-які зміни ціни.
Застосовують два способи обчислення показника еластичності попиту за ціною:
- показник лінійної еластичності визначає процентну зміну обсягу попиту у точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту;
- показник дугової еластичності застосовується для вимірювання еластичності попиту в центральній точці інтервалу на певному відрізку кривої попиту і розраховується за середніми величинами ціни та обсягу.
Основними факторами цінової еластичності попиту є замінність товару, фактор часу, важливість товару для споживача, питома вага товару в бюджеті споживача тощо.
Еластичність попиту за доходом – це відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни доходу споживачів:
EdІ = %∆Qd / %∆І = (∆Qd/Qd0) / (∆І/І0) = ∆Qd/∆І * І0/Qd0,
де EdІ – коефіцієнт еластичності попиту за доходом; %∆І – відсоткова зміна доходу.
Еластичність попиту за доходом для нормальних благ є додатною (ЕdI>0), для нижчих – від’ємною (ЕdI<0), для нейтральних (незалежних) – нульовою (ЕdI=0). Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом більшу за одиницю (ЕdI>1), предмети першої необхідності - меншу за одиницю (ЕdI<1).
Перехресна еластичність попиту – це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на один відсоток ціни іншого товару:
EdXY = %∆QdX / %∆PY = ∆QdX/∆PY * PY0/QdX0.
Для товарів–субститутів перехресна еластичність попиту додатна (ЕdXY>0), для товарів–комплементів перехресна еластичність попиту від’ємна (ЕdXY<0). У випадку, коли два товари є незалежними у споживанні, перехресна еластичність попиту рівна нулю (ЕdXY=0).
Еластичність пропозиції за ціною є показником реакції пропозиції на зміну ціни товару. Вона оцінюється за допомогою коефіцієнта еластичності пропозиції, який розраховують за формулою:
Esp = %∆Qs / %∆P= (∆Qs/Qs0) / (∆P/P0) = ∆Qs/∆P * P0/Qs0,
де Esp – коефіцієнт цінової еластичності пропозиції; %∆Qs – відсоткова зміна величини пропозиції.
Розрізняють такі види еластичності пропозиції: еластична пропозиція (Es>1), нееластична пропозиція (Es<1), пропозиція одиничної еластичності (Es=1), абсолютно нееластична пропозиція (Es=0), абсолютно еластична пропозиція (Es=∞). Якщо пропозиція еластична, то зниження ціни на 1% призводить до зменшення обсягу пропозиції більше, ніж на 1%. Якщо пропозиція нееластична, то зниження ціни на 1% призводить до зменшення величини пропозиції менше, ніж на 1%. Пропозиція одиничної еластичності вказує на те, що зниження ціни на 1% призводить до зменшення обсягу пропозиції теж на 1%. Абсолютно еластична пропозиція існує тоді, коли величина пропозиції зазнає безмежно великих змін за незначної зміни ціни. Абсолютно нееластична пропозиція відзначається тоді, коли величина пропозиції абсолютно не змінюється зі зміною ціни.
До факторів, що впливають на еластичність пропозиції, належать: час, мобільність факторів виробництва, ціни інших благ тощо.
Ринковий попит на певне благо - це попит на це благо всієї сукупності споживачів. Ринковий попит – це сума індивідуальних попитів при певному рівні цін. Обсяг ринкового попиту – це та кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами.
Споживчий надлишок – це різниця між максимальною сумою, яку споживач був готовий заплатити за кількість товару, на яку він пред’являє попит, і фактично заплаченою сумою. Величина споживчого надлишку вимірюється площею фігури (в даному випадку трикутника), обмеженої кривою попиту, лінією ринкової ціни та віссю ординат.
Виробничий надлишок дорівнює різниці між ринковою ціною і тою мінімальною ціною, яку виробник готовий прийняти, як платню за одну одиницю товару.
Взаємна вигода від торгівлі і її величина дорівнює загальній площі трикутника, що утворюється між перетином кривих попиту та пропозиції і віссю ціни (віссю ординат), тобто вона дорівнює сумі споживчого та виробничого надлишку.
Інколи попит на товари однієї особи залежить від того, скільки ще людей придбали цей товар, що в свою чергу чинить вплив на величину та еластичність ринкового попиту. Таке явище називають мережевими зовнішніми впливами.
Мережевий зовнішній вплив буває:
- позитивний. Існує тоді, коли попит типового споживача на товар зростає внаслідок збільшення покупок іншими споживачами.
- негативний. Існує тоді, коли попит типового споживача на товар зменшується внаслідок збільшення покупок іншими споживачами.
Прикладом позивного впливу є ланцюговий ефект. Переважно він виникає внаслідок бажання наслідувати моду і купувати такий товар, який має практично кожен.
Прикладом негативного впливу є так званий ефект снобізму – бажання володіти вишуканими або унікальними товарами. В такому випадку попит на товар буде тим вищим, чим менше людей буде ним володіти. Ефект снобізму робить попит на товар менш еластичним.
ТЕМА 2. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
Корисність – це здатність товару задовільняти потреби споживача. За допомогою поняття корисності можна оцінити ступінь рівня задоволення, яке отримує споживач від споживання товару. Розрізняють загальну та граничну корисність.
Загальна корисність (TU)– це рівень задоволення, який отримує споживач від всієї кількості спожитих одиниць товару. Гранична корисність (MU) – це рівень задоволення, яке отримує споживач від кожної наступної спожитої одиниці товару. Вона показує приріст загальної корисності товару при збільшенні обсягу його споживання на одну одиницю.
У міру збільшення споживання деякого товару загальна корисність зростає, але задоволення, отримане від додаткової одиниці товару, стає щораз меншим. В цьому суть першого закону Госсена. Ця залежність відображає спадну граничну корисність, тому її ще називають законом спадної граничної корисності, що лежить воснові закону попиту. Тобто в міру споживання кожної наступної одиниці товару додаткова (гранична) корисність зменшується.
Вимірюють корисність за двома підходами – кардиналістським та ординалістським. Ординалістський підхід передбачає, що не можна виміряти конкретний рівень задоволення, який отримує споживач від певного блага, а лише корисність від споживання набору (кошика) благ, тобто споживач визначає для себе порядковість надання переваги тому чи іншому кошику, залежно від ступеня задоволеності потреби.
Кардиналістська теорія передбачає, що корисність можна виміряти в абсолютних величинах (ютилях). Споживач намагається так розподілити свій обмежений дохід, щоб отримати максимальну загальну корисність від придбаних благ. У цьому полягає другий закон Госсена – щоб максимізувати загальну корисність споживач повинен так витрачати свій дохід, щоб остання грошова одиниця, витрачена на придбання одиниці кожного товару, приносила йому однаковий рівень задоволення. Другий закон Госсена ще називають правилом максимізації корисності. Математично другий закон Госсена можна записати так:
MUA/PA=MUB/PB
Корисність є поняттям дуже суб’єктивним. Споживач розташовує свої потреби відповідно до власних переваг і прагне придбати на обмежений дохід такий набір товарів, що дозволив би йому максимально задовольнити потреби.
Рівновага споживача визначається, виходячи з кривих байдужості та бюджетної прямої. Крива байдужості показує всі комбінації двох товарів, які приносять споживачеві однаковий рівень задоволення. Сукупність кривих байдужості називається картою кривих байдужості. Чим вище розташована крива від початку координат, тим вищий рівень корисності вона відображає.
Нахил кривої байдужості визначається граничною нормою заміщення (МRSAB). Як правило, криві байдужості демонструють граничні норми заміщення, що зменшуються в міру переміщення по кривій байдужості вниз, відповідно до яких одне благо може бути заміщено іншим без зміни загальної величини корисності для споживача. Зменшення МRSAB пояснюється тим, що споживач готовий відмовитися від певної кількості одного товару заради придбання одиниці іншого товару.
Якща криві байдужості характеризують споживчу перевагу споживача, то бюджетна лінія визначає його можливості, обмежені розмірами споживчого бюджету. Бюджетна пряма – це лінія, яка показує всі комбінації двох товарів, які можна придбати за однакового рівня доходу. Рівняння бюджетної прямої можна записати так:
PAQA+PBQB = I
Бюджетна пряма є спадною, тобто для збільшення купівлі одного блага треба відмовитися від купівлі іншого. Бюджетні лінія характеризує реальну купівельну спроможність споживача і співвідношення цін товарів, що купуються. Нахил бюджетної лінії визначається співвідношенням цін (PB/PA). При зростанні рівня реального доходу бюджетна лінія переміщується вгору і займає положення, паралельне початковому і навпаки. Зміна співвідношення цін на товари призводить до зміни куга нахилу бюджетної лінії.
Прагнучи до максимального задоволення своїх потреб, споживач досягає стану споживчої рівноваги. Точка рівноваги (оптимальний кошик) – це точка дотику бюджетної лінії з кривою байдужості, у якій МRSAB двох товарів дорівнює зворотному співвідношенню цін на них. У точці оптимуму кути нахилу бюджетної прямої та кривої байдужості є однаковими. Математично це можна записати так:
MUA/MUB=PA/PB та МRSAB= PA/PB
Враховуючи те, що дохід і ціни на товари можуть змінитися, точка оптимуму споживача також змінить своє положення. Крива "ціна-споживання" проходить через усі точки споживчої рівноваги, пов'язані зі зміною ціни одного з товарів. На її основі будується крива попиту. У кожній точці кривої попиту споживач максимізує корисність, оскільки кожна точка кривої попиту є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності; у міру зниження ціни товару гранична норма заміни благ зменшується. Зменшення граничної норми заміщення відповідає інтуїтивному відчуттю споживача, що відносна цінність блага зменшується в міру нарощування його споживання, тобто тут справджується закон спадної граничної корисності.
Якщо відносні ціни залишаються незмінними, то зміна доходу споживача стимулює його змінити набір товарів, які приносять найбільший рівень корисності. Крива "дохід-споживання" проходить через усі точки споживчої рівноваги, пов'язані з різними рівнями доходу і показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що купуються. Якщо крива має позитивний нахил, - із збільшенням доходу попит на блага зростає, то такі блага називають нормальними або вищої споживчої цінності. Є випадки, коли крива "дохід-споживання" має від’ємний нахил, - із збільшенням доходу споживача його попит знижується. Такі блага називаються нижчими (нижчої споживчої цінності). Належність товару до групи нормальних чи нижчих залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття його споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як нижчий.
Криві співвідношення "дохід-споживання" можна застосувати для побудови кривих Енджела, які співвідносять кількість спожитого товару і рівня доходу. Для більшості нормальних товарів крива Енджела має зростаючий характер, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару А. Для нижчого товару крива Енджела має від’ємний нахил.
Криві Енджела можуть бути побудовані також не для окремих благ, а до певних груп благ, обсяг споживання яких виміряний у грошах, у вигляді витрат споживача. Такі криві називаються кривими витрат Енджела. Вони показують залежність витрат споживача на ту чи іншу групу благ від рівня його доходу.
Зміна ціни чинить подвійний вплив на споживчий кошик, викликаючи два ефекти - ефект заміщення та ефект доходу.
Ефект заміщення полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача. Зі зниженням ціни ефект заміщення обов'язково зумовлює збільшення споживання блага, тобто має додатне значення.
Ефект доходу полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу за незмінності відносних цін товарів.
Отже, ці ефекти виявляють такі тенденції: зі зниженням ціни товару ефект заміщення обов'язково зумовлює збільшення його споживання, тобто має додатне значення. На відміну від ефекту заміщення, ефект доходу діє в різних напрямках, - залежно від того, до якого типу належить товар.
Для нормальних товарів ефект доходу діє в тому ж напрямку, що і ефект заміщення і є величиною додатною. Для нижчих благ ефект доходу діє в протилежному напрямку і має від'ємне значення, проте ефект заміщення для нижчих товарів значно більший, ніж ефект доходу, тому загальний ефект дає збільшення споживання нижчого блага за умови зниження його ціни.
Нормальні блага, а також нижчі блага, для яких ефект заміщення перевищує ефект доходу, так що споживання їх збільшується, називаються нормальними благами. Для нормальних благ справджується закон попиту: зі зростанням ціни попит на звичайні блага скорочується, а зі зниженням ціни попит на них зростає, крива попиту має від'ємний нахил.
Товар нижчої споживчої цінності, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називається товаром Джіффена, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього — парадоксом Джіффена.
ТЕМА 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА
Відповідно до Закону України “Про підприємства” підприємство – це самостійно господарюючий, уставний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Поняттю “підприємство” притаманні економічні, юридичні та організаційні ознаки: здійснення підприємницької діяльності; самостійність у прийнятті господарських рішень; володіння правами юридичної особи; порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу; єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою.
Для забезпечення ефективного господарювання, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їх чітка й повна класифікація.
Класифікацію підприємств можна провести за наступними ознаками:
- метою й характером діяльності (комерційні, некомерційні);
- формою власності майна (приватні, державні, колективні, комунальні);
- національною належністю капіталу (національні, закордонні, змішані (спільні));
- правовим статусом і формою господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства);
- галузево-функціональним видом діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо);
- технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування (головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії);
- розміром та кількістю працівників (великі (надвеликі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства).
Підприємництво (підприємницька діяльність) – це самостійна, ініціативна діяльність, спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.
Типи підприємницької діяльності: виробнича (виробництво товарів і послуг); фінансова; торговельна; інноваційна, посередницька, страхова.
Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми – одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів ви робництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.
Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції.
Узагальнену інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.
Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску Q, який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду – праця (L) і капітал (K), і тільки один змінний фактор – праця – для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:
Q = f (F1, F2, …Fn) або Q = f (K, L) або Q = f (L).
Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів – капіталу і праці:
Q = A * Kα*Lβ,
де А – коефіцієнт пропорційності або масштабності; α, β– коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.
Як правило, α i β за величиною менші від одиниці і це узгоджується з тим, що гранична продуктивність кожного ресурсу при зростанні обсягу цього ресурсу зменшується.
Сума констант α i β має особливе економічне значення:
- якщо α + β = 1, то функція виробництва демонструє постійну віддачу від масштабів;
- якщо α + β > 1, то функція виробництва демонструє зростаючу віддачу від масштабів;
- якщо α + β < 1, то функція виробництва демонструє спадну віддачу від масштабів.
Короткостроковий період (з точки зору фірми) – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. Короткостроковий період (з точки зору галузі) – це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.
Довгостроковий період (з точки зору фірми) – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. Довгостроковий період (з точки зору галузі) – це період, протягом якого число фірм в галузі є змінним.
Короткострокова виробнича функція має вигляд: Q = f (F).
Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, який обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.
Сукупний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора (TP) – це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.
Граничний продукт або гранична продуктивність змінного фактора (MP) – це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора: .
Середній продукт або середня продуктивність змінного фактора (AP) – це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: .
Закон зростаючої граничної продуктивності – при додаванні додаткових одиниць змінного ресурсу до незмінної кількості інших ресурсів загальний продукт зростає щораз повільнішими темпами.
Закон спадної граничної продуктивності ( спадної віддачі) – починаючи з певного обсягу збільшення одного з ресурсів, при незмінних інших, відбувається зменшення граничного продукту цього ресурсу.
У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Функція виробництва має вигляд: Q = f (K, L).
Двофакторна виробнича функція може бути представлена у графічній формі - ізоквантою.
Ізокванта – це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску.
Карта ізоквант – це набір ізоквант, який характеризує максимальний рівень виробництва, якого можна досягти за кожного набору вхідних ресурсів.
Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.
Звідси гранична норма технологічної заміни праці капіталом:
MRTSL,K = ∆K / ∆L = - MPL / MPK,
або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:
MRTSK,L = ∆L / ∆K = - MPK / MPL, тобто MRTSK,L = 1 / MRTSK,L.
Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва, при цьому витрати виробництва можна описати таким рівнянням:
TC = f (L,K) = PL*L+PK*K,
де PL – ціна одиниці праці, PK –ціна одиниці капіталу.
Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.
Карта ізокост – це множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат.
Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: PL/PK або PK/PL.
Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою, побачимо, що ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Ця точка є точкою рівноваги фірми. Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв’язку системи рівнянь:
f (K, L) = const
MPK / MPL = PK/PL
Переписавши рівняння рівноваги як МРK/РK=МРL/РL, одержимо умову рівноваги, відому під назвою принципу рівності граничних величин.
Мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресур сів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:
- якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;
- якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ре сурсів, має місце постійний ефект масштабу;
- якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.
ТЕМА 4. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА
Для прийняття фірмою оптимальних рішень необхідно враховувати інформацію про рівень витрат. Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси: земля, праця, капітал, підприємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціонування цих ресурсів формуються й відповідні виробничі витрати.
Є два підходи до визначення витрат. Перший називають бухгалтерським. За ним витрати трактуються як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання.
Другий підхід називають економічним. При цьому витрати розуміють як вартість інших благ, які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямків використання тих самих ресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.
На практиці згідно з бухгалтерським підходом витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції Тоді як за | економічним підходом вони враховують крім собівартості й ті витрати, які пов'язані із залученням обмежених ресурсів з інших ділянок виробництва.
Бухгалтерські витрати тотожні явним (зовнішнім), які визначаються сумою витрат на оплату виробничих ресурсів (сировина, матеріали, пальне, робоча сила тощо), що купуються фірмою. Якщо фірма купує всі ресурси за вільними ринковими , цінами, то бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати будуть менші, ніж альтернативні витрати на величину неявних втрат.
Неявні витрати (внутрішні) визначаються вартістю ресурсів, які є власністю даної фірми.
11.05.2014 15:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора