Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний авіаційний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний авіаційний університет
КУРСОВА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ «СТАТИСТИКА»
Київ 2013
ЗАВДАННЯ
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ЧАСТИНИ:
Статистика продукції, товарів та послуг.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. ВАРІАНТ №1:
Побудувати ряд розподілу робочих кожного цеха і всього заводу по кваліфікації (розрядам).
Розрахувати відносні величини структури, які характеризують склад робочих кожного цеху і заводу в цілому по кваліфікації.
Визначити дисперсію тарифного розряду в кожному цеху і по заводу в цілому; середню із цехових дисперсій; міжцехову дисперсію. Пояснити зміст дисперсій. Використовуючи їх, перевірити правило складання дисперсій.
З вірогідністю 0,954 визначити помилку вибірки для середнього тарифного розряду робочих заводу і для частини робочих, які мають 5-тий розряд. Вказати межі значень цих показників в генеральній сукупності. Якою повинна бути чисельність вибірки, щоб помилка вибірки з цією вірогідністю для середнього тарифного розряду не перевищувала 0,2?
1. За допомогою графічного метода визначити форму зв'язку між тарифним розрядом і заробітною платою робочих цеха №1 з №1 по №20 включно (п=20).
2. Вичислити параметри рівняння регресії, які характеризують залежність між тарифним розрядом робочих і їх заробітною платою. Пояснити зміст отриманих параметрів.
3. Визначити ступінь тісноти зв'язку між признаками, які ми розглядали.
ЧАСТИНА І: СТАТИСТИКА ПРОДУКЦІЇ, ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ.
Статистика продукції Статистика (state - стан) - це сукупність даних спостережень. Статистична сукупність - це, як правило, кількісна оцінка явища, що досліджується, зібрана одночасно з різних джерел в одному місці в різний час (числові значення). Статистика як наука покликана відображати реалії суспільного життя, його проблеми, успіхи і невдачі. Оволодіння методами статистичного вимірювання і аналізу складних суспільних явищ - невід'ємний елемент підготовки висококваліфікованих економістів. У системі економічного навчання місце статистики, як дисципліни, обумовлено її роллю у науковій та практичній діяльності людини. Надмірна централізація статистики в минулому сприяла формуванню відомчої монополії на збір і обробку інформації, позбавляла статистичні органи аналізу та контролю. Недосконала методологія та прямі приписки зменшували вірогідність офіційних статистичних даних. Низький рівень статистичної роботи не відповідав вимогам життя; фундаментальні методи дослідження і досвід зарубіжної науки недооцінювались. Для того, щоб підняти статистику до сучасного наукового рівня, задовольнити проблеми системи управління та інших соціально-економічних суб'єктів в якісній, різноманітній і своєчасній інформації, потрібна докорінна її перебудова. Статистика має ряд суттєвих специфічних особливостей, що відрізняють її від інших наук. Ці особливості пов'язанні з пізнанням суспільно-економічних явищ і процесів, тобто характеристикою кількісної їх визначеності (характеристика зміни чисельності населення, його структури, випуску продукції в різних галузях народного господарства, чисельності робітників, зміни показників ефективності галузей народного господарства, співвідношення між обсягом виробництва і закупленої сільськогосподарської продукції, тощо). Першочерговим завданням статистики є оптимізація звітності, приведення обсягу інформації до потреб системи управління в умовах переходу до ринкових відносин. Впровадження замість суцільної звітності вибіркових обстежень, одноразових обліків, опитувань призведе до поглиблення аналізу. Це стосується передусім інвестиційних процесів, використання виробничого потенціалу, ресурсозбереження, збалансованості економіки, соціальної сфери, моральних і екологічних проблем. Крім того, слід розширити прогнозні функції статистики. Забезпечення вірогідності і надійності статистичної інформації можливе за умови підвищення наукового рівня всієї статистичної методології, наближення її до методології і стандартів світової практики. Це стосується, зокрема, методології оцінки збалансованості матеріальних і фінансових ресурсів, визначення витрат в народному господарстві, побудови зведених індексів, аналізу динаміки інфляційних процесів і купівельної спроможності грошей, оцінки життєвого рівня населення, обчислення індексів-дефляторів за макроекономічними показниками. Статистика тісно пов'язана з математикою, проте математика користується абстрактними теоремами, які не розглядають співвідношення з реальною дійсністю. Дійсні ж процеси соціальних, економічних та інших явищ вивчає статистика. Це вимагає від неї пізнання складних умов і чинників розвитку явищ і процесів. Реорганізація структур економічних і господарських органів управління, реалізація принципів територіального самоуправління викликають подальший розвиток регіональної статистики, вдосконалення методології міжтериторіальних і міжнародних порівнянь. Основні принципи статистичного дослідження Aрунтується на принципах матеріалізму. Так, статистика вивчає суспільні явища не ізольовано одне від одного, а виходячи з їх взаємозв'язку і взаємозалежності, виділяє різні типи і форми явищ, вивчає особливості їх та оцінює вилив факторів які формують варіацію та динаміку явищ. Суспільні явища розглядаються в їх розвитку, виявляються напрями та тенденції розвитку.. З точки зору обліку та економічного призначення промислова продукція являє собою прямий корисний результат виробничої діяльності промислових підприємств, виражений або у формі продукту, або у формі виробничої послуги (робіт промислового характеру). З цього визначення випливає: 1) продукція є результатом діяльності підприємства, тому сировина або матеріали, що ще не вступили у виробництво, не можуть бути зараховані як продукція цього підприємства, хоч у випадку її реалізації будуть одержані відповідні суми. Аналогічно, якщо яке виробляє верстати, реалізує устаткування, виготовлене на іншому заводі, що стало для нього зайве, то це також не буде враховано як реалізована продукція; 2) продукція є результатом виробничої діяльності промислового підприємства. Тому результат діяльності непромислових цехів підприємства не є промисловою продукцією і обліковується окремо. Так, результати роботи відділу капітального будівництва підприємства по ремонту будинків і споруд, будівництву нових об'єктів потрапляють у статистичні звіти щодо будівництва; 3) у продукцію включають тільки корисний результат діяльності підприємства. Тому брак не є продукцією. Суми від реалізації виробів, що являють собою брак не можуть бути зараховані як продукція; 4) продукція - прямий результат діяльності підприємств. Побічний результат -відходи та покидьки - не є продукцією. Так, стружки та обрізки деревини, які є на меблевій фабриці і реалізовані підприємству, що виготовляє з них будівельні матеріали. на будуть продукцією, а на одержану суму слід зменшити вартість сировини меблевого підприємства. Разом з тим побічні продукти, передбачені планом виробництва підприємства і які мають самостійне значення (макуха при виробництві рослинного масла. патока, одержана при виробництві цукру та ін.), вважаються продукцією. Продукція може мати форму або продукту, або виробничої послуги (робіт виробничого характеру). Продуктом є такий результат виробничої діяльності підприємства, який має речовий, предметний характер. Роботи промислового характеру є результатом виробничої діяльності підприємства, який не носить форми продукту, і виражається або у відновленні втраченої споживчої вартості (наприклад, продукція авторемонтного підприємства), або в збільшенні раніше створеної вартості (наприклад, хромування або фарбування виробів на спеціалізованих підприємствах). У момент обліку на підприємствах продукція може мати різну ступінь готовності. Готовий виріб - це продукт, що на певному підприємстві пройшов всі стадії обробки, дістав документальне підтвердження про свою готовність і може бути відвантажений за межі підприємства. На практиці готовність виробу визначається моментом передачі його на склад готової продукції та оформленням відповідних документів. Підтвердженням готовності виробу є передача його замовнику. У всіх випадках готовність продукції визначають на основі даних документованого обліку. Напівфабрикат - це продукт, який закінчили обробляти в межах будь-якого основного цеху підприємства крім того, що випускає готову продукцію. Разом з тим готові вироби одного підприємства можуть бути використані як напівфабрикати на іншому, якщо вони будуть оброблятись. Незавершене виробництво - сировина та матеріали, що почали оброблятись, але виробництво готової продукції чи напівфабрикатів з них ще не закінчилось, або вже закінчилось, але вироби ще на прийняті ВТК. Такий розподіл результатів діяльності підприємства на три стадії по мірі готовності продукту потрібний для визначення показників, що характеризують обсяг промислової продукції. Основним методом обліку продукції є її облік в натуральному вираженні. При цьому обсяг продукції характеризують у фізичних одиницях міри (тонах, метрах); вона виступає як певна кількість конкретної споживчої вартості. Облік продукції в натуральному виразі потрібний для управління пропорційним розвитком окремих галузей народного господарства. На основі даних такого обліку складають баланси основних видів промислової продукції. Результати обліку продукції в натуральному вираженні використовують для розрахунку всіх показників обсягу продукції та виробництва. Виходячи з контрольних цифр, державних замовлень, а також замовлень споживачів та органів матеріально-технічного забезпечення на продукцію (роботи, послуги), підприємства самостійно розробляють та затверджують плани обсягу виробництва і випуску продукції в натуральному і вартісному вираженні. Первинний облік підприємства враховує випуск усіх без винятку виробів та виробничих послуг, причому кожен з них враховується за всіма параметрами - розміром, сортом, артикулом тощо. Обліку підлягають всі готові вироби і напівфабрикати. Такий облік необхідний для контролю за використанням матеріальних та трудових ресурсів при виробництві продукції. Однак номенклатура промислової продукції дуже широка та різноманітна й згідно з прейскурантом оптових цін перевищує 10 млн. найменувань. В статистичній звітності підприємства відображають дані за звітною номенклатурою, яка включає приблизно 10 тис. найменувань. По міністерствах та відомствах випуск промислової продукції враховують за номенклатурою, яка нараховує приблизно 4000 позицій. У державних планах позицій ще менше. Але майже всі підприємства випускають багато різних видів однієї і тієї ж самої продукції, які мають однакову споживчу вартість. Тоді обсяг виробництва у статистичних звітах показують в умовно-натуральних одиницях виміру. Основним показником в вартісному виразі сьогодні є обсяг продукції, робіт чи послуг в оптових цінах підприємства без ПДВ і акцизного збору, в порівняних цінах і в діючих цінах поточного року. Обсяг продукції визначають без вартості внутрізаводського обороту. Внутрізаводським оборотом вважається вартість тієї частини виробленої готової продукції, яка використовується на власні виробничо-промислові потреби. В останні роки статистика відмовилась від терміну валовий та товарний випуск в натуральному виразі. Під валовим випуском розуміють як продукцію, відпущену на сторону, так і продукцію, витрачену на промислово-виробничі потреби підприємства. В товарний випуск продукції включають лише продукцію, призначену для відпуску на сторону. Основні елементи обсягу продукції: 1. готові вироби виготовлені за звітний період і призначені для реалізації за межі підприємства, своє капітальне будівництво і будівництво непромисловим господарствам свого підприємства; 2. напівфабрикати власного виробництва відпущені на сторону або своєму капітальному будівництву і непромисловим організаціям свого підприємства; 3. вартість робіт і послуг промислового характеру виконані на замовлення інших організацій або непромислових організацій свого підприємства; 4. вартість робіт з освоєння та впровадження нової техніки, виконаних за рахунок прибутку (включають в обсяг продукції в порівняних цінах). Не включають в обсяг продукції: 1. вартість виробів, напівфабрикатів і робіт промислового характеру, які не відповідають державним стандартам і ТУ; 2. вартість перепродажу куплених матеріалів, напівфабрикатів виробів які відпущені на сторону без обробки на даному підприємстві; 3. вартість відходів виробництва; 4. продукція, отримана за бартером. До недавнього часу статистика використовувала терміни чиста продукція та вартість обробки. Під чистою продукцією розуміли частину виробленої в промисловості продукції, яка еквівалентна поняттю «знову створена вартість». Практично чисту продукцію розраховували, як різницю валовою продукцією та сумою матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Вартість обробки ще називають умовно чистою продукцією. Обчислювали вартість обробки, як різницю між валовою продукцією і вартістю спожитих предметів праці. Отже чиста продукція відрізняється від вартості обробки тим, що включає амортизаційні відрахування. В зв'язку з переходом України на міжнародну систему обліку і статистики з 1999 р. в статистичній звітності відображається показник «додана вартість». За західною методологією додана вартість розкладається на три компоненти: 1. факторні витрати (заробітна плата, прибуток, амортизаційні відрахування); 2. чисті (без субсидій) непрямі товарні податки; 3. чисті (без субсидій) непрямі нетоварні податки (реєстраційні або чергові збори, поштові та судові мита, ліцензійні платежі, податки на нерухомість тощо). Обсяг продукції виражається також і в трудових одиницях виміру, як добуток кількості продукції в натуральному виразі на нормальну трудомісткість одиниці продукції в людино-годинах або людино-днях. Крім вищенаведених показників, які характеризують обсяг виробництва використовують термін «реалізована продукція», який частіше є характеристикою фінансових результатів діяльності. Під реалізованою продукцією розуміють вартість відвантаженої і оплаченої покупцем продукції, гроші за яку надійшли на рахунок підприємства. Заборонено включати в реалізовану продукцію ту, що оплачена покупцем, але не відвантажена. Практично реалізовану продукцію за звітний період визначають як товарної продукції в діючих цінах за звітний період нереалізована продукція випуску минулих періодів, без нереалізованих залишків продукції звітного періоду. Динаміку обсягів виробництва вивчають за допомогою індексного методу. При цьому традиційно використовують систему спів-залежних індексів. Індекс вартісного обсягу продукції (обсягу продукції в діючих цінах) HYPER13 EMBED Equation.3 HYPER14HYPER15. Індекс фізичного обсягу продукції (обсягу продукції в порівняних цінах) HYPER13 EMBED Equation.3 HYPER14HYPER15 Так як індекс цін визначається такою формулою, HYPER13 EMBED Equation.3 HYPER14HYPER15 Ipq = Ip Ї Iq Співвідношення HYPER13 EMBED Equation.3 HYPER14HYPER15 використовують для визначення індексу цін. Для вивчення динаміки обсягу використовують середньозважені індекси. Індекс середнього фізичного обсягу продукції HYPER13 EMBED Equation.3 HYPER14HYPER15, тут iq - індивідуальні індекси фізичного обсягу продукції; p0q0 - ваги, якими є обсяг продукції в цінах базисного періоду. Якщо відомі дані про індивідуальні індекси цін, то можна використати таку формулу індексу фізичного обсягу продукції HYPER13 EMBED Equation.3 HYPER14HYPER15. Зручність цього індексу полягає в тому, що немає потреби здійснювати перерахунок обсягу продукції звітного періоду в цінах базисного періоду. Інформацію про промислову продукцію дає статистична звітність за формою 1-П «Звіт підприємства з продукції».
Статистика товарів
Товар і його властивості. Види товарів та їх класифікація. Величина вартості товару і фактори, що на неї впливають
Якщо вас запитати: чи знаєте ви, що таке товар? Напевно, більшість відповість, що знає. Адже кожен з вас щоденно щось купує. Ці речі називають товарами. Але чи задумався хто-небудь з вас над питанням – чому речі, продукти праці стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару, оцінює його лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, стан, запас і т. д. Однак ці властивості не можуть дати відповідь на запитання: чому одна і та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в інших товаром не стає?
Щоб з’ясувати, що являє собою товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб вироблені певним господарюючим суб’єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані, можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку вони є натуральними продуктами, а в третьому стають товаром. Чому? Адже за своїми властивостями, формою, якістю, призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту треба шукати не у властивостях, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Тому, товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання. Він має бути суспільним благом. Але цього мало. Суспільство має визначати це благо через його продаж – купівлю. Якщо ж вони не продані і за них не отримано певного еквіваленту, то вони товаром бути не можуть.
Отже, товар – це продукт, призначений для продажу. Він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т. д.), чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення не має.
Товар має дві властивості (рис. 1):
– здатність задовольняти певну потребу людини (споживна вартість);
– придатність для обміну на інший товар (мінова вартість).
Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживаною вартістю.
Товари, як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі – у одязі; треті – у засобах пересуваннях, четверті у послугах культурного призначення. За способом споживання або використання споживні вартості поділяються на три основні види: предмети споживання, засоби виробництва і послуги.
Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо, як життєві, матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг і т. д.).
Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, споруди, машини, обладнання, сировина, матеріали і т. д.).
Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними, неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.
Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.
Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.
Крім того, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей і т. д. А це означає, що хоча споживна вартість є категорією вічною, поза ставленням людей до неї вона не існує.
Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.
При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.
Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.
Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності, для того, щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і проявляє себе через їх обмін, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім проявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.
Вартість робить товари порівняльними. Кількість праці, затраченої на виготовлення товару, знаходить своє втілення у величині вартості товару.
Наприклад, товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”. Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1 : 2 – це форма, тобто те, з чим ми маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це вартість товару.
Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність вартості та споживної вартості. Отже, споживні вартості різних товарів якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людини, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї і тієї ж загальнолюдської праці.
Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати за умови, якщо вона має споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не купується).
Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною спеціалізацією робітника, умовами виробництва. Наприклад, щоб стати кравцем, треба вчитися, а щоб пошити одяг, необхідно мати певні матеріали і кравецькі інструменти. Будівельнику потрібні інші знання, умови та знаряддя. Лікарю потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, будівельника, лікаря – це не одне і те саме. Вони відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності і найголовніше, – результатом: кравець шиє одяг, будівельник будує житло, лікар лікує хворих.
Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.
З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів, мозку, нервів. Не має значення, хто працює: лікар, кравець, селянин, будівельник – затрати ці є обов’язковими, вони не прив’язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.
Праця товаровиробників, взята за затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.
Отже, ми з'ясували, що вартість – це втілена в товарі праця. Тож постає питання: як виміряти її величину? Адже не має єдиної міри, за допомогою якої можна було б виміряти розумову, фізичну, нервову енергію, яку людина витрачає під час роботи. Тому враховуючи, що будь-яка праця відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення.
Розрізняють також індивідуальну і суспільно-необхідну працю і відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природних умовах. В результаті на виробництво товарів одного виду, маси, якості витрачається різна кількість праці, що втілюється в затратах робочого часу. Тому у товарах втілюється різна індивідуальна вартість.
Але на ринку товари оцінюються покупцями однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними затратами праці, а суспільно-необхідним робочим часом.
Суспільно-необхідний робочий час – це такий час, який є необхідним для виготовлення певної споживної вартості за наявних суспільно-нормалізованих умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості і інтенсивності праці. Суспільно-необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.
Продуктивна сила праці визначається рівнем розвитку науки, продуктивними здібностями, досвідом, кваліфікацією. Інтенсивність праці – це насиченість, наповненість робочого часу продуктивною працею.
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (без кваліфікації). Складна праця (кваліфікована) вимагає спеціальної підготовки. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої.
Закон вартості і його роль в умовах ринкової економіки. Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, називають законом вартості.
Фактичні витрати робочого часу на певне благо в різних товаровиробників не є однаковими. Це пов’язано з знаряддям праці, інтенсивністю, рівнем підготовки виробників. Через це час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називається індивідуальним робочим часом. А мірилом суспільної вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.
Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку. Це суперечило б прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня.
Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Якщо для пошиття одягу використовуються ручні машини, машини з ніжним приводом та електричні, то на виготовлення певної споживної вартості витрати різні. Перша група витрачає 12 годин і виробляє 10 тисяч одиниць товару, друга – 10 год. і 10 тис., третя – 8 год. і 10 тис. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.
Приклад свідчить, що реалізація товарів за їх суспільною вартістю призведе до того, що перша група виробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції втрачатиме 2 год., а третя група, навпаки, 2 год. виграватиме, оскільки їх індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.
Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, різноманітні не тільки за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються з затратами простої праці, інші потребують новітніх технологій, спеціальних знань (складна праця). За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.
Закон вартості в умовах розвинутого виробництва діє як закон цін. Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.
1. Якщо певного блага виробляється менше, ніж існує потреба в ньому, то попит на нього буде зростати і, відповідно, ціна буде вищою, ніж вартість. Виробник одержить більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюється. Але як тільки випуск продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Починається зворотній процес: виробництво скорочуєтья.
2. Функція закону як рушійної сили полягає в тому, що він стимулює виробників постійно зменшувати індивідуальні витрати (запроваджувати нову техніку і технологію).
3. Закон вартості впливає на соціальну диференціацію виробників, перетворюючи частину із них на таких, що розширюють виробництво і на таких, що розорюються. Закон вартості сприяє стимулюванню і розвитку виробництва.
Конкурентноздатність товару, її оцінка. Життєвий цикл товару та його стадії. На ринок має виводитися лише високо конкурентноспроможний товар. Будь-який товар, винесений на ринок, фактично проходить перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб. Кожен покупець купляє той товар, який найбільш повно задовольняє його особисті потреби, а маса покупців — той, який більш відповідає суспільним потребам, ніж товари-конкуренти. Тому передусім потрібно виробити сучасне уявлення про конкурентоспроможність товару.
Конкурентоспроможність товару, тобто можливість збути його на будь-якому ринку, можна визначити, лише порівнюючи товари конкурентів між собою. Іншими словами, конкурентоспроможність — поняття відносне, чітко прив'язане до ринку і терміну продажу. Визначаючи конкурентоспроможність, необхідно насамперед враховувати економічні показники експлуатації товару. Йдеться про те, що затрати покупця складаються з двох частин: витрати на купівлю (ціна товару) і витрати, пов'язані із споживанням (купівля запасних частин, ремонт тощо), що називається ціною споживання.
Ціна споживання істотно перевищує продажну ціну: в загальних експлуатаційних витратах за весь період "життя" вантажного автомобіля, наприклад, продажна ціна займає лише 15%, магістрального літака -11%. Тому найбільш конкурентоспроможним є не той товар, на який встановлена мінімальна ціна на ринку, а той, що має мінімальну ціну споживання за весь період його служби у покупця.
На конкурентоспроможність товару впливають також його якісні характеристики. Під якістю розуміють сукупність тих властивостей виробу, які роблять його здатним виконувати задані функції і задовольняти тим самим певну потребу. Говорячи про якість товару, слід мати на увазі, що конкурентоспроможність визначається лише тими властивостями, які представляють істотний інтерес для покупця. Всі параметри виробу, які виходять за її межі, при оцінці конкурентоспроможності повинні розглядатися як такі, що не мають до неї відношення в даних конкурентних умовах. Тому перевищення певних норм, стандартів не поліпшує конкурентоспроможність виробу.
Щоб вивести новий товар на ринок, необхідно детально вивчити як поточні, так і перспективні потреби потенційних покупців. Вимоги, які ставить споживач до властивостей товару, для виробника і продавця входять у поняття конкурентоспроможності продукту. Багато фірм борються з конкурентами, вдаючись до підкупу споживачів. Вони знижують ціни. Особливо це характерне для новачків, яким складно боротись зі старожилами, репутація фірми яких бездоганна. У даному випадку в жертву приноситься ціна і прибуток. Так, наприклад, на початку 60-х років ціни на японські судна були в два рази нижчі, ніж середньосвітові. Це дозволило Японії завоювати ринок.
На конкурентоспроможність впливають різні фактори. Зокрема, енергетична криза в середині 70-х років різко підвищила з точки зору споживачів цінність показника енергоспоживання. За оцінками виробників і споживачів освітлювальних приладів для промисловості серед показників якості, що відіграють основну роль у конкурентоспроможності виробів, економія енергії займає перше місце, строк служби – друге, зручність установки та монтажу – третє.
Таким чином, конкурентоспроможність не можна звести до якогось одного показника чи системи показників. Вона не є показником, рівень якого можна вирахувати для себе і для конкурента, а потім перевершити. Це важливо з'ясувати, оскільки командно-адміністративна система виховала у наших господарників саме "показникову психологію": показники плану, ефективності, рентабельності і т.п.
Конкурентоспроможність — це ще й показник, що втілює в собі цілу систему стратегічних і тактичних прийомів менеджменту і маркетингу, зорієнтованих на потреби й запити споживача. Споживач – "король", і переможе в боротьбі за його вибір той, хто здатний створити йому максимум зручностей і переваг, пов'язаних з придбанням і використанням товару або послуги.
Коли виводиться новий товар на ринок, то спочатку здається, що він "житиме" довго (тривалий час вироблятиметься). Проте таке уявлення є примітивним. У кожного товару є свій вік, який називають його життєвим циклом.
Різні товари мають різний життєвий цикл: від декількох днів до десятків років.
ЖЦТ складається з етапів, кожний з яких вимагає від підприємства відповідної стратегії і тактики ринкової поведінки.
Життєвий цикл товару, як правило, включає декілька етапів (стадій):
дослідження і розробку товару;
впровадження;
ріст об’єму продажу;
зрілість;
спад.
В залежності від етапу ЖЦТ змінюються затрати підприємства на виробництво товару і об’єм прибутку, стають іншими ступінь конкуренції і ціна товару, поведінка покупців і диференціація випущених товарів.
Перший етап (І)– дослідження і розробка товару. Життя товару починається задовго до його народження як товару – в ідеях, розробках, експериментах. І це як мінімум на 50 % визначає подальший успіх або невдачі товаровиробника на ринку. Для підприємств даний етап створення товару – це тільки затрати і можливі майбутні доходи.
Другий етап (ІІ) – впровадження (виведення на ринок). Товар починає поступати в продаж. Процедура виведення товару на ринок вимагає часу, і збут в цей період росте повільно. Повільний ріст може пояснюватись такими обставинами:
затримками з розширенням виробничих потужностей;
технічними проблемами;
затримками з доведенням товару до споживачів, особливо при налагодженні необхідного розподілу через різні роздрібні торгові точки;
небажанням клієнтів відмовлюватись від звичних схем поведінки.
У випадках з дороговартісними новинками ріст збуту стримується і рядом інших факторів – таких як незначна кількість покупців, здатних сприймати товар і дозволити собі його придбати. Для підприємств даний етап означає найбільш високі затрати на створення товару. На цьому етапі підприємство або несе збитки, або прибутки дуже невисокі із-за незначного продажу і високих витрат по організації розподілу товару і стимуляції його збуту. Затрати на стимулювання досягають в цей час найвищого рівня в зв’язку з необхідністю концентрованих зусиль по просуванню новинки, щоб: інформувати потенційних покупців про новий, ще невідомий їм товар; забезпечити цьому товару поширення через підприємства роздрібної торгівлі.
Нова технологія потребує доробки. Виробників на цьому етапі небагато, і вони випускають тільки основні варіанти товару, оскільки ринок ще не готовий до сприйняття його модифікації. Підприємства фокусують свої зусилля по збуту на споживачах, найбільш підготовлених до здійснення покупки (як правило, на представників груп з високим рівнем доходів). Першими купують товар саме активні споживачі. Однак їх, як правило, не так вже й багато, і об’єм реалізації невеликий; нерідко він росте дуже повільно. Підприємство на цьому етапі отримує незначну суму прибутку із-за високих затрат на виробництво.
Третій етап (ІІІ) – ріст. Якщо новинка задовольняє інтереси ринку, збут починає значно рости. До активних покупців, тих що повторно купують новий товар, приєднується велика кількість інших. Реклама допомогла поширити відомості про те, що на ринку з’явився новий
05.06.2014 11:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора