Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Поняття та зміст Конституції України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра інформаційних систем та мереж
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Правознавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій
Кафедра: Інформаційних систем та мереж
Індивідуальне завдання
з навчального курсу «Правове забезпечення професійної
діяльності»
Тема:
«Поняття та зміст Конституції України »
Львів 2011
План
ВСТУП. 3
1.ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗДІЛІВ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ . 7
2.ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ 16
2.1Закріплення засад конституційного ладу в Конституції України..............................19
3.ОСОБЛИВОСТІ ПОРЯДКУ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ . 23
ВИСНОВОК 44
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 46
Вступ
Після проголошення Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) і Акту про незалежність України (24 серпня 1991 р.) прийнята 28 червня 1996 року Конституція України стала чи не найважливішою подією в історії Українського народу. Конституція визначила Україну як незалежну і суверенну, демократичну, соціальну, правову державу, а отже, і довгострокову перспективу її розвитку.[4, c.12]
Конституція юридично закріпила основні пріоритети сус пільства, серед яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, її відповідальність перед людиною. З цього часу утвердження і забезпечення прав і свобод людини Конституція покладала на державу як її головний обов'язок (стаття 3). За змістом положень Основного Закону Україна визначалась як унітарна держава, республіка (стаття 5) з президентсько-парламентською формою правління, що випливає зі співвідношення статусів та повноважень на той час Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. У політичну культуру та правосвідомість суспільства і громадян міцно ввійшли нові основоположні засади організації та здійснення державної влади відповідно до принципів її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6), верховенства права (стаття 8), законності (статті 6, 19).[9,c.27]
Як акт найвищої юридичної сили Конституція за своїм спрямуванням і функціями була розрахована на досить тривалий історичний період і призначена для регулювання найважливіших суспільних відносин в країні, охоплюючи при цьому всі сфери життєдіяльності суспільства і держави. І це зрозуміло, оскільки Конституція проголошувалась Основним Законом з притаманними тільки їй особливими властивостями, передусім як засадничому акту, що реалізує установчу владу Українського народу, стабіль ність її приписів і норм, визначеність державного устрою, форми правління, засад системи законодавства, національних пріоритетів України у зносинах з іноземними державами та міжнародними організаціями тощо.[4, c.34]
Варто зазначити, що Конституцію, на відміну звичайних законів, інших нормптивно-правових актів, не можна характеризу вати з точки зору наявності в ній прогалин. Вона є такою як є, з усіма позитивними і негативними рисами, ало правовим доку ментом без прогалин. Оцінки Конституції з боку політиків, вчених, фахівців, експертів можуть бути різними. Кожен у Конституції вбачає те, що бачить або бажав би побачити. Але в цьому і полягає її особлива нормативність, стабільність, безпереч ність у додержанні закріплених у ній правових норм, функціону вання Конституції як Основного Закону.[2, c.51]
Конституція України, як відомо, була прийнята під час складної політико-правової ситуації в країні, напружених стосунків між Президентом і Верховною Радою. Після заяви глави держави про винесення проекту Конституції на затвердження всеукраїнського референдуму вона все ж таки була прийнята парламентом вночі з 27 на 28 червня 1996 року. Усе це не могло не вплинути на якість її тексту, в тому числі формулювання приписів, їх однозначне розуміння, юридичну техніку, на характер узгодженості положень окремих розділів, системність та цілісність цього надзвичайно важливого для громадян і суспільства документа. Конституція хоча й закріпила президентсько-парламентську форму правління, але насправді Україна стала президентською республікою в некласичному (нетиповому) виді: фактично Президент залишався главою не лише держави, а й виконавчої влади, йому було надано право достроково припиняти повноваження парламенту (стаття 90), в останнього були відсутні повноваження впливати на процес формування уряду за винятком надання згоди на призначення Прем'єр-міністра (пункт 12 частини першої статті 85) та пору шувати питання про недовіру Кабінету Міністрів (частина друга статті 87). Суспільство, таким чином, отримало змішану форму правління в не найкращому її виді, а тому Конституція не стала для України оптимальним варіантом і породжувала конфлікти щодо здійснення повноважень Президентом і парламентом, розв'язанням яких постійно займався і продовжує займатися Конституційний Суд України. Конституція України встановила порядок внесення змін до неї і не передбачає прийняття нової, тобто на зразок Конституції США, вона мала б бути довговічною. При цьому варто зазначити, що ніхто з розробників проекту нової Конституції України, як і ніхто з державних діячів, політиків, фахівців з конституційного права не мали думки щодо внесення змін до Конституції найближ чим часом. [4, c.36]
Проте вже 15 січня 1998 року до Конституційного Суду надійшли звернення Верховної Ради про надання висновків на законопроекти про внесення змін до статей 46 і 98 Конституції щодо їх відповідності вимогам статей 157 і 158 Основного Закону. З цього часу до органу конституційної юрисдикції надійшло більше десяти інших законопроектів про внесення змін до Конституції, з яких 8 грудня 2004 року був ухвалений лише законопроект про внесення змін до низки статей Конституції (реєстраційний номер 4180).
Висновок Конституційного Суду на законопроект про внесення змін до Конституції щодо відповідності вимогам її статей 157 і 158 є обов'язковою умовою для розгляду законопроекту Верховною Радою, що і передбачено статтею 159 Основного Закону. Тобто Конституційний Суд здійснює попередній контроль за додержан ням Конституції при внесенні до неї тих чи інших змін. Але такий контроль щодо зазначених законопроектів обмежується вимогами статей 157 і 158 Основного Закону. Так, згідно з його статтею 157 «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни перед бачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадя нина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».[5, c.136]
Досвід становлення і розвитку вітчизняного конституціона лізму, передусім прийняття нової Конституції України та внесення змін до неї, свідчить про необхідність здійснення конституційного процесу в період нормальної і стабільної соціально-політичної ситуації, а не лише за відсутності умов воєнного або надзвичайного стану. На жаль, в нашому суспільстві поки що не усвідомлено значення цих вимог, що істотно впливає на якість Конституції і внесених до неї змін.[18, c. 85]
Наведені приписи статті 157 Конституції системно пов'язані з положеннями про те, що «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (стаття 21), а також, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» (стаття 22). З іншого боку, статтею 158 Конституції передбачається, що «законо проект про внесення змін до Конституції України, який розглядав ся Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України по рані uro ніж черегз рік з дня прийняття рішення щодо нього законопроекту». До того ж «Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України ». Зокрема така доля спіткала Законопроект про внесення змін до Конституції (реєстраційний № 4105), який не набрав у свій час (8 квітня 2004 року) двох третин голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту, як того вимагає стаття 155 Основного Закону.[21,c.19]
1.Характеристика розділів Конституції України
Конституційна матерія організовується і впорядковується за певною схемою. Під структурою конституції розуміється при йнятий у ній порядок, шляхом якого встановлюється певна си стема групування однорідних конституційних норм у розділи, глави і послідовність їх розміщення. У переважній більшості структура конституції має встановлений вигляд і містить ряд елементів: преамбулу, основну частину, заключні, перехідні та додаткові положення.[12, c.41]
Преамбула є носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь на такі питання, як цілі та за вдання конституції, історичні шляхи її становлення і розви тку, проголошення конституційних ідеалів тощо.
Основна частина конституції містить інститути та норми, які й «вичерпують» її зміст. Предметне уявлення про структуру конституції дає Основний закон української держави, прийнятий Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона складаєть ся з преамбули і чотирнадцяти розділів, у яких об'єднано 161 статтю, а також розділу п'ятнадцятого «Перехідні положення».Чільне місце в загальному змісті Конституції як основи для тлумачення всієї системи державно-політичного ладу України належить преамбулі. Вона складається з дев'яти абзаців і охоп лює три великі, логічно пов'язані частини, які разом утворюють єдине ціле.[11, c.29]
По-перше, преамбула констатує порядок здійснення установ чої влади народу, що фактично діяв в Україні на час прийняття Конституції, та розкриває його правниче підґрунтя. Ключовим положенням цієї частини є те, що Верховна Рада України, приймаючи цю Конституцію - Основний закон, діє не від власного імені органу законодавчої влади, як при прийнятті звичайних законів, а від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю. Це повністю відповідає загальнодемокра тичній традиції. Прийняття конституції держави розглядаєть ся як право народу відповідної держави. [17,c.22]
З метою уникнення будь-яких розбіжностей у тлумаченні цього надзвичайно важливого для розуміння всього тексту Кон ституції положення, преамбула досягає належної чіткості в пра вовому визначенні змісту поняття «Український народ». Під Українським народом як основоположною категорією консти туційного права України розуміється сукупність усіх громадян України всіх національностей. Таке визначення Українського народу робить безпідставними спроби застосувати категорію "народ" до населення окремих регіонів України. Український народ - це державний народ. Один народ - одна держава.
Визначаючи Український народ як такий, до складу якого вхо дять громадяни всіх національностей, Конституція зазначає перш за все, що мова йде про громадянство, правовий зв'язок людини з державою, її належність до України незалежно від етнічного похо дження. Саме в цьому сенсі вживається це формулювання.[6, c.47]
У преамбулі зазначається те правове джерело, керуючись яким Верховна Рада України від імені Українського народу прийняла Конституцію. Ним є Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991- року і схвалений 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням. Да ний Акт за ступенем своєї легітимності не має рівних: саме з його прийняттям почалася Україна як незалежна держава, саме цей Акт за своїми політичними і правовими наслідками є доле носною віхою в історії українського державотворення.[11, c.34]
По-друге, преамбула констатує і юридичну підставу самого виникнення України як незалежної держави. Нею є невід'ємне природне право української нації на самовизначення. Історич но це право було здійснене всім Українським народом, громадя нами України всіх національностей.
По-третє, преамбула визначає загальну мету прийняття Кон ституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, роз виток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.[17, c. 32]
Преамбула Конституції порівняно з її текстом відрізняєть ся не лише за змістом та формою, а й за стилем викладу - вона більш патетична.
Ці відмінності преамбули Конституції є типовими для кон ституцій більшості сучасних країн. У зв'язку з цим виникає традиційне питання про те, чи залишаються такі вступні части ни конституцій лише описовими, політичними, історичними до відками, чи все-таки вони мають і нормативну силу. Це питання набуває іноді гострого дискусійного характеру особливо в тих державах, які запровадили інститути судового конституційного контролю і де внаслідок цього конкретні конституційні поло ження як норми прямої дії підлягають безпосередньому засто суванню судами.
У зв'язку з цим слід зазначити, що хоча преамбули не міс тять указівок на конкретну форму поведінки, вони мають істот не значення для тлумачення всього тексту конституції. Саме таким шляхом і йде конституційна практика більшості демократичних країн.[19, c.15]
Розділи Конституції
Основний Закон України Конституція України складається з таких розділів:
І. Загальні засади.
II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.
ІІІ. Вибори. Референдум.
IV. Верховна Рада України.
V. Президент України.
VI. Кабінет Міністрів Україні. Інші органи виконавчої влади.
VII. Прокуратура.
VIII; Правосуддя.
IX. Територіальний устрій України.
X. Автономна Республіка Крим.
XI. Місцеве самоврядування.
XII. Конституційний Суд України.
ХІІІ. Внесення змін до Конституції України.
XIV. Прикінцеві положення.
XV. Перехідні положення.)
Перший розділ - «Загальні засади» - містить 20 статей. У ньому закріплюються основи конституційного ладу України, сутність України як держави, правового статусу людини й громадянина, принцип народовладдя та форми його здійснення, засади створен ня надійної системи державної безпеки, захист суверенітету і те риторіальної цілісності України, правопорядку та зовнішньої по літики нашої держави. Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ.[5,c.28]
Ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава” .
Суверенітет – одна з найстаріших категорій конституційного права. За часів середньовіччя суверенними вважалися монархи. В ХVI ст. видатний мислитель Ж.Боден висунув концепцію народного суверенітету, за якою джерелом влади в будь-якій державі є народ. “Суверенітет і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами” [5;c.30].
Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами.
Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної політики, виявом чого є забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.
Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає, що в її межах немає інших утворень з ознаками суверенітету і правами вступати у відносини з іншими державами або вийти зі складу України.
Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”.
Конституція України закріплює за народом виключне право визначати і змінювати конституційний лад. Інакше кажучи, тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави.
Розділ I Конституції закінчується описом державних символів. “Державні символи – це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках утілюється певний історичний або ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн” [5;c.35].
Прапор України складається з двох великих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів. “Великий Державний Герб України встаноновлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Державний Гімн України – національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України” [6;c.49]
Другий розділ називається «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» і містить 48 статей. Це один із найбільших, надзвичайно важливих і, можна сказати, центральних розділів, і розміщення даного розділу слідом за «Загальними засадами» і з перед розділами про органи влади має підкреслити його важливість і встановлення нового співвідношення між людиною і державою: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема, тих її органів, про які йде мова в подальший розділах Конституції. Нарешті, комплекс закріплених у розділі прав, свобод і обов'язків являє собою певну систему, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та екологічні права. Система цих конституційних норм, визначає правовий статус людини і громадянина в Україні.
Розділ третій «Вибори. Референдум» відображає зрушення, які мали місце в Україні після проголошення її незалежності. У ньому закріплюються найважливіші інститути безпосереднього народовладдя: основні його форми, принципи виборів, підстави проведення та обмеження щодо референдумів.
Розділ IV Конституції визначає правовий статус Верховної Ради України. Як зазначено у ст. 6 Конституції, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, ви конавчу і судову. Верховна Рада є єдиним органом законодав чої влади в Україні. Вона правомочна розв'язувати будь-які питання державного і суспільного життя України, крім тих, що підлягають компетенції виключно всеукраїнського референду му або віднесені до відання Президента України, виконавчої та судової влади, влади на місцях. [9, c.87]
Верховна Рада здійснює також установчі функції, беручи участату формуванні інших органів влади, а також парламентсь кий контроль за їх діяльністю. Через вільно обраних депутатів Верховна Рада представляє Український народ і діє в інтересах усіх громадян України.
Правовий статус Президента України визначено в розділі п'я тому чинної Конституції, який визначає місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регла ментує порядок обрання Президента і припинення його посадо вих функцій, форми співпраці Президента з органами законодав чої і виконавчої влади, участі у формуванні судової влади.[9, c.102]
За Конституцією Президент є главою держави і виступає від її імені.
Розділ VI Конституції регламентує основні повноваження Ка бінету Міністрів України та місцевих державних адміністра цій. Зокрема, ст. 113 передбачає, що Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Від інших органів виконавчої влади, він відрізняється сферою своєї діяльності.
Регулюванню діяльності прокуратури присвячено сьомий розділ Конституції, де зазначається, що виконання покладених на органи прокуратури функції є самостійним видом державної діяльності. Прокуратура - організаційно самостійна державно-правова інституція, яка при виконанні своїх повноважень акти вно взаємодіє з усіма гілками державної влади і є важливим елементом у забезпеченні балансу між ними.
Функцію здійснення правосуддя держава покладає виключ но на суди. Тому у восьмому розділі визначаються основні заса ди правосуддя як особливої функції державної влади. Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод грома дян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. [12,c.98]
Правосуддя вправі здійснювати тільки суди, створені відпо відно до Конституції. Ніякий інший державний орган чи поса дова особа не вправі брати на себе виконання повноважень суду - визнавати особу винною у вчиненні злочину, призначати за нього міру покарання, виконувати інші функції суду.
Розділ дев'ятий присвячений територіальному устрою Укра їни, оскільки територія держави - це невід'ємна ознака держав ності, просторова межа державної влади. Конституція встанов лює, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Держава розпоряджається своєю територією, яка складається з сухопутної, водної, повітряної її частини та континентального шельфу. Територіальне верховенство - це повна і виключна влада держави в межах своєї території.
Територіальний устрій держави - це її територіальна орга нізація, тобто система взаємовідносин між державою в цілому і її центральною владою) і територіальними складовими части нами (їх населенням та діючими органами публічної влади).[11, c.127]
У десятому розділі визначаються основні засади конститу ційного статусу Автономної Республіки Крим у складі Украї ни: коло тих повноважень, у межах яких ця автономія діє само стійно; система і порядок формування та діяльності власних представницьких органів; предмет і характер її нормативно-пра вових актів, інші питання.
Сучасну демократичну, соціальну, правову державу немож ливо уявити без повноцінної системи місцевого самоврядуван ня. Саме цьому присвячений розділ XI Конституції, у якому кон кретизується положення загальних засад конституційного ладу в Україні з питань місцевого самоврядування..
Відповідно до Основного закону місцеве самоврядування в Україні має ґрунтуватися на принципових засадах, сформульо ваних у Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Єв ропейській хартії про місцеве самоврядування. В руслі, даного підходу розділ XI визначає поняття та суб'єкти місцевого само врядування, порядок формування його органів, сферу відання, матеріальну і фінансову основу тощо. [11, c.143]
Однією з головних ланок у правовій системі будь-якої демо кратичної держави є конституційний суд. Визначивши у XII розділі правовий стан Конституційного Суду України як єдиного орга ну конституційної юрисдикції в Україні, Конституція тим са мим чітко підкреслює, що як конституційний орган держави він не входить до системи судів України загальної юрисдикції і є незалежним від законодавчої, виконавчої та судової влади. Спе цифіка діяльності цього органу полягає в тому, що суто правосуд дя в повному розумінні цього слова він не здійснює. Конститу ційний Суд України вирішує не спори, а питання про відповід ність (конституційність) законів та інших правових актів Кон ституції України. Звідси випливає і основна мета Конституційно го Суду України - гарантувати верховенство Конституції як Ос новного закону держави.
У розділі XIII Конституції України визначається порядок внесення змін до Конституції, перегляду її окремих положень. Конституція може бути змінена лише в особливому, закріплено му нею порядку, який значно відрізняється від внесення змін до поточного законодавства. Такий порядок запроваджений з ме тою забезпечення стабільності Конституції як Основного закону України. Водночас він спрямований на поєднання стабільності та гнучкості Конституції, що дає можливість своєчасного реагу вання на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства і вдосконалення державного управління. Саме сталий процесуальний порядок внесення змін до Конституції за безпечує стабільність правового змісту і можливість часткової зміни окремих конституційних положень у разі необхідності. [16, c.141]
Прикінцеві положення Конституції України, включені до розділу XIV, присвячені набуттю нею чинності, тобто введенню її в і дію. Набуття Конституцією чинності означає, що вона стає єдиним Основним законом суспільного і державного життя, за яким і будується державний механізм, вся система національного законодавства, здійснюється правове регулювання відносин у суспільстві і державі.[16, c.148]
У практиці конституційного законодавства України розділ XV - «Перехідні положення» з'явився вперше. Такого розділу В не було в жодній з українських конституцій. Його поява в новій Конституції пояснюється рядом об'єктивних обставин. Найголовніша з них - необхідність закріпити нові принципи організації суспільства і держави.
«Перехідні положення» в Конституції України, як і в конституціях інших країн, закріплюють порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України.[9, c.168]
2.Поняття конституційного ладу
Прийняття державою конституції само по собі означає, що вона бере на себе зобов'язання додержуватись конституційного по рядку. Однак у поняття «конституційний лад» входить не тіль ки формальне дотримання конституції, але й те, що державою надійно охороняються права і свободи людини й громадянина, а сама держава підпорядковується праву.[3, c.46]
Конституційний лад не зводиться до факту існування кон ституції, а стає реальним, якщо основний закон, тобто конститу ція, виконується, і якщо вона демократична. Для того щоб держава повною мірою підпорядковувалась праву, це підпорядкування має бути забезпечене певними гарантіями. Вони у своїй сукупності забезпечують такий спосіб організації держави, що може бути названий конституційним ладом.
Таким чином, конституційний лад - це форма або спосіб організації держави, що забезпечує підпорядкування її праву і характеризує її як конституційну державу.[7, c.86]
Обмеження державної влади правом має на меті створення умов для функціонування громадянського суспільства. Завдання конституції будь-якої конституційної держави сьогодні полягає в тому, щоб установити межі державного втручання у сферу суспільного саморегулювання для того, щоб це втручання не завдавало шкоди інститутам і механізмам саморегулювання. її Конституційне регулювання організації суспільства і держа ви здійснюється в процесі закріплення найважливіших засад суспільних відносин, що виражають структурну і функціональну єдність суспільства, його найбільш суттєві риси і форми організації, а також принципи устрою держави, у яких втілюється участь народу і його представників у здійсненні державної вла ди на демократичних правових засадах.[14, c.46]
Відповідно дана група суспільних відносин закріплюється в Конституції, з одного боку, як принципи організації громадянсь кого суспільства і є формою основ суспільного ладу, з іншого - як принципи демократичного устрою держави, що характеризу ють основи конституційного ладу.
Встановлення конституційного ладу починається з визначен ня принципів організації держави в її співвідношенні з особою і громадянським суспільством. Ці принципи саме і складають зміст першого розділу Конституції України «Загальні засади». Суспільство вільних людей (громадянське суспільство) ніби вка зує державі на її обов'язок служити людині і ставить певні ви моги щодо організації і меж державної влади.
Значення першого розділу Конституції надзвичайно важли ве. По суті, саме тут формулюється гуманістична спрямованість конституційного ладу, містяться гарантії від етатизму, тобто вста новлення тотального державного контролю за суспільним жит тям. Принципи організації держави тут закріплюються в зага льній формі, вони ніби створюють фундамент конституційного ладу, а конкретно розкриваються в наступних розділах Консти туції, і тому деякі положення ніби гарантовані двічі (право вла сності, розподіл влад та ін.).
Зі змісту норм, що входять до першого розділу, насамперед випливає обов'язок держави захищати суспільні устої, що ґрун туються на свободі людей. Таким чином, не держава регламен тує суспільне життя, стаючи над ним, а суспільство ставить вимо ги до держави. У цьому розділі також закріплюються форма правління і загальні гарантії проти узурпації влади. Із суми подібного роду норм-принципів здебільшого складається відпо відь на, питання, є та чи інша держава конституційною чи ні. [15, c.75]
За формою конституційний лад являє собою систему органі заційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності дер жави, суспільства та інших суб'єктів конституційно-правових відносин. Насамперед конституційний лад опосередковує перед бачену Конституцією форму держави за характером державно го устрою і державного правління та форми безпосереднього на родовладдя (вибори, референдуми тощо).
У процесі конституційного закріплення принципи організа ції суспільства і держави є загальними соціальними орієнтира ми, що визначають спрямованість і найбільш суттєві риси змісту гвсього процесу правового регулювання. Нормативному закріп ленню цих принципів Конституція відводить важливе місце, відображаючи їх у розділах, що оголошені недоторканними в рам ках Конституції і не можуть бути переглянуті у звичайному по рядку. Саме тут втілені необхідні гарантії підпорядкованості дер жави праву, що утворюють основи конституційного ладу, за допо могою яких сама держава характеризується як конституційна. [8, c.69]
Таким чином, конституційний лад — це така організація державного й суспільного життя, де держава є політичною організацією громадянського суспільства, має демократичний правовий характер і де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина є головним обов'язком держави.
Конституційний лад спирається на систему основних принци пів (цілей, інститутів, норм) - основ конституційного ладу, що ре гулюють процес формування й розвитку стабільних, справедли вих, правових зв'язків між людиною, суспільством і державою. [10, c.52]
До принципів, що виражають політичні основи організації держави і суспільства, відносять:
демократизм побудови Української держави і визнання лю дини, її прав і свобод вищою цінністю суспільного розвитку;
народовладдя і суверенітет народу України;
суверенітет держави;
верховенство Конституції і законів на всій території країни;
унітарний устрій держави;
єдність системи організації державної влади та її здійснен ня на основі принципу розподілу влад і розмежування пред метів відання і повноважень між центральними і регіональ ними органами;
визнання і гарантування місцевого самоврядування;
ідеологічний і політичний плюралізм.
Норми-принципи, що входять до розділу «Загальні засади складають певну систему. Вони можуть бути розділені на чоти ри основні групи:
- гуманістичні засади конституційного ладу;
основні характеристики української держави;
економічні і політичні основи конституційного ладу;
основи організації державної влади.
Саме тому, що ці норми-принципи закріплюють тільки основи конституційного ладу, багато з них потім розкриваються і навіть , повною мірою дублюються в подальших розділах Конституції. [13, c.78]
В основу концепції конституційного ладу України нині дію чою Конституцією покладені великі гуманістичні ідеї, що вихо дять із непорушності та невідчужуваності прав і свобод людини і громадянина. Громадянин не ставиться під ярмо всевладної держави, держава, у свою чергу, розглядається як офіційний пред ставник суспільства, правомочний вирішувати тільки ті питан ня, що за ним закріплені Конституцією.
2.1Закріплення засад конституційного ладу в Конституції України
Оскільки конституційний лад України передбачає цілу систему суспільних відносин, у його закріпленні беруть участь не окремі правові норми і навіть не окремі галузі права і законодавства, а всі галузі українського права і законодавства.
Провідне місце серед правових норм, що регулюють консти туційний лад України, посідають норми Конституції України, оскільки саме Конституція наділена вищою юридичною силою і є базою поточного законодавства.
Серед норм Конституції визначальну роль відіграють норми, Що закріплюють підвалини конституційного ладу України, у яких виражається його гуманна сутність, належність України до сім'ї демократичних країн. Це норми про основи конституційного ладу, що характеризують Україну як конституційну державу. [3, c.41]
Засади конституційного ладу України - це:
система закріплених у Конституції України вихідних прин ципів територіальної, політичної, соціальної та економічної організації держави, взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства;
загальний конституційно-правовий інститут, який складають норми Конституції України, що закріплюють основні принци пи організації держави, характеризують її як конституційну, а також визначають засади і принципи взаємовідносин дер жави з людиною та інститутами громадянського суспільства.
Норми цього інституту містяться в розділі 1 Конституції України «Загальні засади». Вони відіграють надзвичайно важ ливу роль у системі національгошо права України і характеризуються такими специфічними рисами:
особливим предметом регулювання - регулюють суспільні відносини, що визначають найважливіші питання організації державного і суспільного життя;загальним характером - закріплюють засади і принципи організації держави в найбільш загальній формі, а їх кон кретизація здійснюється в інших розділах Конституції та в актах чинного законодавства;
найвищою юридичною силою - всі інші норми Конституції України, всі нормативно-правові акти держави базуються на конституційних нормах, що закріплюють засади конститу ційного ладу і внаслідок цього не можуть їм суперечити;
підвищеною стабільністю, - відповідно до ч. З ст. 5 Конститу ції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, а законопроекти про внесення змін до розділу 1 Конституції України затвер джуються Всеукраїнським референдумом (ч. 1 ст. 156).
Норми інституту «Засади конституційного ладу України» складають певну систему і їх можна розподілити на групи.
До першої групи відносять основи організації державної вла ди: народовладдя; унітаризм; верховенство права; принцип по ділу влади; державний суверенітет.
Другу групу складають основи взаємовідносин держави і людини, громадянина, правового статусу людини і громадянина. До них відносять: визнання і утвердження прав і свобод люди ни і громадянина як вищої Соціальної цінності; їх захист і до тримання - як обов'язок держави.
Третя група визначає основи організації життя суспільства:
ідеологічний і політичний плюралізм;
свобода економічної діяльності;
різноманіття і рівноправність різних форм власності; соціа льний характер держави.
Іншими словами, під основами конституційного ладу України розуміються підвалини держави, її основні принципи, поклика ні забезпечити Україні характер конституційної держави.
До основ конституційного ладу згідно з Конституцією Украї ни відносять: народовладдя (ст. 5); суверенітет і незалежність України (ст. 1); унітарний устрій України (ст. 2); республікансь ку форму правління (ст. 5); принцип поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6); демократичний, соціальний, правовий характер держави (ст. 1); принцип визнання людини найвищою соціальною цінністю (ст. 3); принцип єдиного громадянства (ст. 4); державний статус української мови (ст. 10); пріоритети соціальної, екологічної, економічної, оборонної та зовнішньої політики держави (ст. 10—14, 16-18); рівність усіх форм власності (ст. 13); засади суспільного життя в Україні (ст. 15); державні символи України (ст. 20).
Закріплені в Конституції унітаризм, суверенність українсь кої держави, республіканська форма правління не є визначаль ними для характеристики України як конституційної держави. Адже багато конституційних держав не є республіками (напри клад, Англія, Данія, Швеція). Введення унітаризму, суверенності і республіканської форми правління до основ конституційного ладу України викликане прагненням законодавця дати найбільш повну картину основних рис, що характеризують українську дер жавність. Однак це не означає, що ці основи ніяк не пов'язані з іншими принципами. Навпаки, в умовах України ці основи утво рюють найбільш сприятливо середовище для реалізації всіх прин ципів української державності. [3, c.69-136]
І взагалі, кожний конституційний принцип існує не сам по собі. Вони конституюють державу в сукупності і тому повинні розглядатись тільки у взаємозв'язку. Конституційні принципи можуть доповнювати і конкретизувати один одного, а отже, всі вони взаємозалежні.
Основи конституційного ладу України можуть бути змінені тільки в особливому порядку, спеціально встановленому Кон ституцією. Ніякі інші положення діючої Конституції України не можуть, суперечити основам її конституційного ладу.
Закріплення основ конституційного ладу в конституційній формі має важливе значення. Вона забезпечує проголошення цих основ від імені народу України його державною волею. Тим самим підкреслюється особлива значимість основ конституційного ладу, їх верховенство і обов'язковість для всіх суб'єктів правовід носин, активний вплив на правове регулювання всієї системи суспільних відносин. Тому закріплені в Конституції основи конституційного ладу утворюють фундамент всього правового регу лювання державного і суспільного життя України, визначають в юридичній формі найважливіші якісні зв'язки, властиві її орга нізації. Нарешті, саме завдяки конституційному закріпленню основ конституційного ладу в систему їх гарантій входять як матеріальні, політичні, соціальні, так і правові гарантії. Внаслідок цього їх реалізація повинна забезпечуватись Українською державою.
Однак закріплення в Конституції України основ її конституційного ладу зовсім не означає, що тим самим автоматично і забезпечується конституційний характер Української держави. Щоб розв'язати це завдання, необхідна реалізація на практиці закріплених в Конституції основ. Але Україна перебуває лише на початковому етапі вирішення цього завдання. [8, c.124-127]
Особливості порядку внесення змін до Конституції України
Суб'єкти ініціативи внесення змін до Конституції України
«Стаття 154. Законопроект про
12.10.2014 22:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора