Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства. Нематеріальні активи підприємства, їх характеристика
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Нововолинський електромеханічний технікум
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА. НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА 5
1.1. Суть нематеріальних ресурсів підприємства та їх види 5
1.2. Поняття нематеріальних активів і їх класифікація 10
1.3. Методи оцінки нематеріальних активів підприємства на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду 15
РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА 20
2.1. Виробничі розрахунки 20
2.2. Організація заробітної плати 24
2.3. Розрахунок матеріальних та загальновиробничих витрат фірми 29
2.4. Розрахунок собівартості та ціни прокладання локальної мережі 33
ВИСНОВОК 36
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 39
ВСТУП
В сучасних умовах жодне підприємство не може працювати без використання у своїй діяльності різних об’єктів нематеріальних активів. Незважаючи на права власності на них, відображення у балансі нематеріальних активів можливе лише за умови конкретизації їх сутності. Сутність нематеріальних активів досліджується у працях багатьох дослідників.
Оскільки стрімкі економічні зміни в Україні вимагають звернення особливої уваги на ведення обліку нематеріальних активів, тому доцільно акцентувати увагу на узгодження ведення їх обліку на підприємствах.
Існують визначені методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Оцінку роблять спеціально навчені фахівці, що мають досвід як у патентно-правовій області, так і в області бухгалтерії нематеріальних активів. Оцінку можуть робити тільки організації, що мають ліцензію на проведення оцінної діяльності.
Будь-які об’єкти інтелектуальної власності, створені і використовувані на вашому підприємстві – це ваші сховані резерви.
Метою даної курсової роботи є огляд основних понять нематеріальних активів та їх обліку в нашій державі та закордоном. Розглядаються також різні методи їх обліку.
Курсова робота складається з вступу, 2 розділів, висновку та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА. НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Суть нематеріальних ресурсів підприємства та їх види
Нематеріальні ресурси - невід'ємна складова потенціалу підприємства, призначена для забезпечення економічної користі протягом тривалого періоду часу, яка не має уречевленої форми.
Нематеріальні ресурси — це немонетарні ресурси, які не мають матеріальної форми та контролюються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб чи надання в оренду іншим юридичним або фізичним особам.
Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.
Розглянемо нематеріальні ресурси підприємства.
1. Об'єкти промислової власності. Промислова власність є поняттям, яке застосовується для визначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів. Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності, до об'єктів цієї власності належать:
патенти на винаходи;
корисні моделі;
промислові зразки;
товарні знаки;
знаки обслуговування;
фірмові найменування;
вказівки на походження або найменування місця походження.
Серед об'єктів промислової власності найважливіше місце посідають винаходи,
Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування. Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не є наслідком рівня техніки. Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, що є загальнодоступними в Україні та закордонних державах до дати пріоритету винаходу. Винахід визнається промислово використовуваним, якщо він може бути використаним у промисловості, сільському господарстві, сфері охорони здоров'я та інших галузях народного господарства. Об'єктами винаходу можуть бути пристрої, спосіб, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослин та тварин, а також застосування відомого раніш пристрою, способу, речовини, штаму за новим призначенням.
Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним і має промислове застосування. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його істотних ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразка. Промисловий зразок визнається оригінальним, якщо форма, малюнок, колір або їх поєднання, що заявлені, для спеціаліста в цій галузі не є явними під час їх візуального сприйняття та оцінки. Істотні ознаки визначають відмінності зовнішнього вигляду промислового зразка в естетичних та економічних особливостях його форми, малюнку, кольору або їх поєднання. Промисловий зразок визнається таким, що має промислове застосування, якщо він може бути відтворений промисловим чином у відповідному виробі для введення в обіг.
Корисна модель — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Предметом технічного вирішення в корисних моделях є лише конструкція виробу, його форма.
Товарний знак та знак обслуговування — це позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляють або надають одні фізичні чи юридичні особи, від однорідних товарів та послуг, що виробляють або надають інші фізичні та юридичні особи. Товарними знаками можуть бути зареєстровані словесні, образні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації.
2. Об'єкти інтелектуальної власності.
Часто на практиці термін "нематеріальні ресурси" використовують для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність - особливий вид власності, який охоплює всі права, що поширюються на літературні, художні, наукові твори, виконавську діяльність акторів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі, винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо. Інтелектуальна власність поєднує промислову власність, зокрема права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів та авторське право, суміжні права, що охоплюють права на літературні, наукові твори, комп'ютерні програми і бази даних тощо. Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності, відображені у бухгалтерському обліку підприємства, набувають статусу нематеріальних активів.
Відтак, в складі об'єктів інтелектуальної власності виділяють наступні групи:
- об'єкти промислової власності;
- об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами;
- нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.
Програмне забезпечення ЕОМ— це сукупність однієї або більше програм або мікропрограм у будь-якому істотному вигляді. Програмне забезпечення поділяють на загальне та спеціальне.
База даних — сукупність даних, матеріалів або витворів у формі, що читається машиною.
База знань — сукупність систематизованих відомостей, що відносяться до певної галузі знань та можуть бути прочитані ЕОМ.
3. Інші нематеріальні ресурси. Під ноу-хау розуміють:
— різного роду технічні знання та досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, засоби та навички, що необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва та виготовлення будь-яких об'єктів та виробів науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;
— розробки та використання технологічних процесів;
— склади та рецептури матеріалів, речовин, сплавів;
— методи та способи лікування, пошуку та видобутку корисних копалин;
— знання та досвід адміністративного, економічного та іншого порядку, такі, що не є загальновідомими та можуть бути практично застосовані у виробничій та господарській діяльності.
Раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою та корисною для підприємства, якому її продано, та передбачає створення і зміну конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, або складу матеріалу. Раціоналізаторська пропозиція є новою для підприємства, якому її продано, якщо, згідно з існуючими на даному підприємстві джерелами інформації, ця або тотожна поданій пропозиція не була відома для достатнього її практичного використання. Раціоналізаторська пропозиція є корисною для підприємства, якому її продано, якщо її використання дає можливість підвищити економічну ефективність або отримати інший позитивний ефект цим підприємством. Не визнаються раціоналізаторськими пропозиції, що знижують надійність та інші показники якості продукції або погіршують умови праці, а також спричинюють або збільшують рівень забруднення навколишнього природного середовища.
Позначення, елементом якого є найменування місця походження, може бути зареєстроване як товарний знак у випадку подання заявником документа, що підтверджує його право на використання найменування місця походження, до реєструючої організації. Під найменуванням місця походження розуміють географічну назву країни або місцевості (області), що використовується для позначення товару, який походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості або особливості цього товару винятково або істотно визначаються характерними для цієї країни або місцевості (області) природними умовами та/або людськими факторами. Наприклад, "Біломорські візерунки", "Палех". Найменування місця походження реєструються як товарні знаки.
Гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку.
Способи захисту від недобросовісної конкуренції - це заходи, які запобігають будь-яким проявам брутальних дій в конкурентній боротьбі при здійсненні фізичними та юридичними особами своєї підприємницької діяльності. Недобросовісною конкуренцією вважаються дії, пов'язані з:
- неправомірним використанням іміджу іншого суб'єкта господарювання (його назви, рекламних матеріалів, упаковки, копіювання товарів тощо);
- створенням перешкод іншим суб'єктам господарювання в здійсненні конкурентної боротьби (дискредитація суб'єкта господарювання, розповсюдження хибної інформації про конкурента, примусові дії відносно умов здійснення конкурентом його підприємницької діяльності, промисловий шпіонаж, шантаж тощо);
- неправомірним збиранням, розголошенням та упередженим використанням комерційної таємниці конкурента.
Літературні, художні, наукові, мистецькі твори - це об'єкти інтелектуальної власності, що охороняться авторськими правами і можуть існувати у письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо), усній (лекції, промови, проповіді тощо), образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, аудіо-, фотоматеріали тощо), об'ємно-просторовій (скульптури, архітектурні форми тощо) та інших формах.
Авторські права не розповсюджуються на:
- офіційні документи (закони, укази, постанови, інструкції, роз'яснення тощо);
- державні символи та знаки (герб, прапор, ордени, грошові знаки тощо); ' - об'єкти народної творчості;
- прес-інформацію;
- ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, раціоналізаторські пропозиції;
- твори, термін дії авторського права на які закінчився.
Поняття нематеріальних активів і їх класифікація
Нематеріальний актив — це об'єкт інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" № 242 від 18.10.99 р. визначає методологію обліку нематеріальних активів, придбаних чи створених підприємством, яка включає:
порядок їх визначення та оцінки;
нарахування їх амортизації;
списання з балансу;
розкриття інформації.
Положення цього стандарту застосовуються підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами всіх форм власності.
Витрати, пов'язані із створенням чи придбанням нематеріального активу, які були відображені як витрати звітного періоду, не підлягають у наступні звітні періоди визнанню як актив.
Не визнаються як актив, а завжди відображаються в складі витрат звітного періоду:
— витрати на рекламу;
— витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
— витрати на створення підприємства та підготовку його основної діяльності;
— витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.
Нематеріальний актив визнається як актив, якщо:
— існує ймовірність отримати в майбутньому економічні вигоди підприємством внаслідок його використання;
— його оцінка може бути достовірно визначена.
Надходження і оприбуткування будь-якого об'єкта нематеріальних активів на підприємстві мають підтверджуватися відповідними первинними документами, в яких наводяться детальна характеристика об'єкта, його первісна вартість, термін корисного використання, норми зносу (амортизації), місце, де буде використовуватися об'єкт.
Бухгалтерський облік нематеріальних активів здійснюється щодо кожного об'єкта за такими групами:
- права користування природними ресурсами (права користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
- права користування майном (земельною ділянкою, будівлею, право на оренду приміщень тощо);
- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торговельні марки, фірмові назви тощо);
- права на об'єкти промислової власності (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, Захист від недобросовісної конкуренції тощо);
- авторські та суміжні з ними права (права на літературні та музичні твори, програми для електронно-обчислювальних машин, бази даних тощо);
- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи, які представляють собою капітальні інвестиції в їх придбання, створення і модернізацію, використання яких за призначенням на дату складення балансу не відбулося;
- інші нематеріальні активи (права на запровадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).
Нематеріальні активи — це об'єкти права інтелектуальної власності, інші об'єкти права власності та користування. Нематеріальні активи поділяються на такі види.
1. Об'єкти права інтелектуальної власності. До них належать:
1.1. Право власності на винахід. Право власності на винахід засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини); спосіб.
1.2. Право власності на корисну модель. Право власності на корисну модель засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
1.3. Право власності на промисловий зразок. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка^ може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
1.4. Право власності на знаки для товарів і послуг. Право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів,
1.5. Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.
1.6. Право власності на фірмове найменування. Юридична особа має своє найменування. Право і обов'язки господарських організацій, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.
1.7. Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.
1.8. Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків, тощо), які систематизовані для пошуку і оброблення за допомогою ЕОМ.
1.9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
2. Об'єкти права користування ресурсами природного середовища. До них належать:
2.1. Право користування земельною ділянкою. Право покупця на подальше господарське або інше використання земельної ділянки. До цього права належить також право оренди земельної ділянки.
2.2. Право користування надрами, в тому числі на розробку корисних копалин.
2.3. Право на користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище. Право на використання геологічної, геоморфологічної та іншої інформації про стан та можливості господарського використання елементів природного середовища, природного середовища в цілому, яка міститься в звітах, картах та інших матеріалах.
2.4. Право на користування іншими ресурсами природного середовища. Право на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону тощо.
3. Об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами. До них належать:
3.1. Економічні вигоди від користування монопольним положенням ринку. Факт монопольного панування на ринку виробництва товарів та здійснення послуг. Визначається на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України.
3.2. Права на використання економічних та інших привілей. Право на користування податковими, господарськими та іншими привілеями та користування майном. Визначаються на підставі документів, що засвідчують ці права. Право користування податковими привілеями визначається на підставі інформації, наданої податковою інспекцією.
4. Гудвіл (ділова репутація) — це комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Під час приватизації експертному оцінюванню підлягає лише позитивна ділова репутація.
Між іншим, потребує більш детального роз'яснення термін "гудвіл". Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 р. №283/97-ВР зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.05.2002 р. №349-IV, гудвіл визнається нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання найкращих управлінських прийомів, методів, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не амортизується і не враховується у визначенні валових витрат платника податків.
Методи оцінки нематеріальних активів підприємства на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду
У Міжнародному словнику Вебстера під нематеріальними активами розуміють «:something intangible: as a : an asset (as goodwill) that is not corporeal b : an abstract quality or attribute (as loyalty or creativity)» - «щось невідчутне, як актив (гудвіл), що не є матеріальним, і має абстрактну чи визначальну рису ( як лояльність чи творчість)». Такий підхід обумовлений орієнтуванням на інтелектуальний капітал, зокрема значимістю у закордонній практиці гудвілу фірм та високою зацікавленістю результатами інтелектуальних розробок.
На кожному етапі використання нематеріальних активів має бути дотриманий принцип достовірної їх оцінки. Достовірна оцінка нематеріальних активів є обов’язковим і незмінним критерієм визнання в обліку та управління ними. Вона необхідна у процесі формування статутного капіталу, створення, надходження нематеріальних активів, відчуження нематеріальних активів, нарахування амортизації, оцінки та переоцінки активів підприємства, придбання прав на об’єкти інтелектуальної власності, складання фінансової звітності, надання застави, організації франчайзингу. Однак, оцінка нематеріальних активів у вітчизняній практиці є відносно новою. Це обумовлено поширеністю використання нематеріальних активів вітчизняними підприємствами лише останніми роками. Такий стан речей дозволяє визначати, що дослідження зарубіжних підходів до оцінки нематеріальних активів є необхідним у напряму удосконалення оцінки нематеріальних активів у практиці господарювання вітчизняних підприємств. При цьому даний процес має здійснюватися на основі вимог вітчизняного законодавства та врахування передового зарубіжного досвіду,
Порядок визначення первісної вартості нематеріального активу у відповідності до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку узагальнено у табл. 1.1
У будь-якому випадку у вартість нематеріального активу не включаються відсотки за кредит, який підприємство використало для його придбання або створення, а також курсові різниці у випадку якщо актив був придбаний з оплатою в іноземній валюті.
У міжнародній практиці оцінка нематеріальних активів – це процес визначення грошових сум, за якими мають визнаватися і відображатися об’єкти нематеріальних активів у фінансовій звітності. При цьому оцінка нематеріальних активів проводиться за трьома методами.
Таблиця 1.1. Формування первісної вартості нематеріальних активів залежно від способу їх надходження на підприємство
№
Спосіб надходження
Порядок формування первісної вартості
П(С)БО 8
1
Придбаний на грошові кошти
ціна (вартість) придбання + мито, непрямі податки, які не підлягають відшкодуванню + інші витрати, безпосередньо пов’язаних з придбанням та доведенням до стану, у якому НА придатний для використання за призначенням
Пункт 11
2
Придбаний в обмін на подібний об’єкт
залишкова вартість переданого НА, справедлива вартість (якщо залишкова вартість більша за справедливу)
Пункт 12
3
Придбаний в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт
справедлива вартість переданого НА+/- сума грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну
Пункт 12
4
Отриманий безоплатно
справедлива вартість на дату отримання
Пункт 13
5
Внесок засновників до статутного капіталу
погоджена засновниками справедлива вартість
Пункт 14
6
Отриманий в наслідок об`єднання підприємств
справедлива вартість
Пункт 15
7
Виготовлений власними силами
прямі витрати на оплату праці +прями матеріальні витрати +інші витрати, безпосередньо пов’язаних з доведенням до стану, у якому нематеріальний актив придатний для використання за призначенням
Пункт 16
Дуже поширеним є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів. За методом початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину витрат і термін створення активів. Реалізація даного методу передбачає виявлення фактичних витрат, пов`язаних зі створенням, придбанням або запровадженням об`єкта інтелектуальної власності; коригування витрат на величину індексу цін на день оцінки; нарахування амортизації об`єкта інтелектуальної власності; визначення вартості об`єкта інтелектуальної власності як різниці між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.
Метод вартості заміщення передбачає визначення максимальної вартості нематеріального активу, що враховує мінімальну ціну, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості. За методом відновної вартості, відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової подібної копії оцінюваного активу в сучасних умовах. Прибутковий (дохідний) підхід базується на врахуванні економічних вигод, які сподіваються отримати від використання даного активу в майбутньому. Тобто, вартість об`єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою використання методів капіталізації прибутків та дисконтування майбутніх грошових прибутків. В межах даного методу виявляються джерела і розміри чистого прибутку від використання даного нематеріального активу, визначаються ставки капіталізації чистого прибутку, проводиться розрахунок вартості активу. Ринковий (порівняльний) підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу і методу звільнення від роялті. Метод порівняльного аналізу передбачає порівняння об`єкта інтелектуальної власності, що оцінюється з вартістю аналогічних об`єктів, які були реалізовані на ринку. При застосуванні методу звільнення від роялті вартість активів визначається з урахуванням припущення, що проценти, які б підприємство мало б заплатити власнику інтелектуальної власності є додатковим його прибутком.
У практиці діяльності вітчизняних підприємств все частіше виникають проблеми, пов’язані з оцінкою вартості нематеріальних активів на момент виникнення та на дату вибуття. Разом з цим, у процесі надходження нематеріальних активів на підприємства різних організаційно-правових форм господарювання виникає складність визначення їх первісної вартості в залежності від конкретного виду. Для цього доцільно обґрунтувати порядок формування первісної вартості нематеріальних активів за способами їх надходження та за видами.
Ознайомившись із різними методами оцінки можна підсумувати, що їх використання необхідне на підприємствах нашої держави, хоча б для того, щоб правильно їх використовувати. Кожен з підходів до оцінки нематеріальних ресурсів в чомусь виграє, а в чомусь програє іншим методам. Тому кожне підприємство повинно обрати потрібний йому метод.
РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА
Метою даного розділу є обґрунтування доцільності запровадження послуги з прокладання мережі. Для цього ми здійснимо розрахунок собівартості проведення таких робіт з метою запровадження такого сервісу у фірмі.
2.1. Виробничі розрахунки
Розрахунок ефективного фонду часу працівника.
Розрахунку чисельності персоналу повинна передувати визначення балансу робочого часу одного працівника. Розраховується ефективний фонд за формулою:
Феф = Фном · h (2.1)
де Fном – номінальний фонд робочого часу працівників
h – плановий коефіцієнт витрат часу приймається в межах від 0,95, припускаємо втрати часу 3 %, отже h = 0,97.
Номінальний фонд часу визначається за формулою:
Фном = (Дк – Дсв – Дв – Двід – Дп.св)· tзм 1 + Дп.св · tзм2 (2.2)
де – кількість календарних днів в році;
– кількість вихідних і святкових днів в році;
– середня кількість днів у році наданих робітнику під відпустку;
– передсвяткові;
,- тривалість зміни у звичайні та передсвяткові дні
Для розрахунку наведеної формули її дані визначаємо за 2014 р. і вони становлять:
– дні календарні – 365;
– святкові дні – 10 ;
– вихідні дні – 104 ;
– дні відпустки – 24;
– тривалість зміни – 8 годин, в передсвятковий день - 7 годин.
Звідси фонд номінальний дорівнює:
Фном = (365-10-104-24-10)·8+10·7=1806 год
Фонд ефективний становить:
Феф 1806 ·0,97= 1751,82 год
Отже, згідно розрахунків плановий номінальний фонд робочого часу буде становити 1806 годин, а ефективний фонд робочого часу одного працівника 1751,82 годин.
Розрахунок трудомісткості робіт з прокладання мережі
Трудомісткість робіт – це кількість робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції. Трудомісткість продукції вимірюється в нормо-годинах, людино-годинах.
Для даного розрахунку спочатку визначають трудомісткість робіт щодо проведення мережі, тобто час за формулою:
Тод= Σ t н/год. (2.3)
де – загальна сума норми часу згідно витягу технологічного процесу.
Трудомісткість обчислюємо у таблиці 2.1
Таблиця 2.1 – Трудомісткість робіт
Найменування операції
Час на 1 операцію, хв.
Кількість операцій
Загальний час, хв.
Технічний огляд об'єкта
20
1
20
Проектування локальної мережі
30
1
30
Прокладка локальної мережі
45
1
60
Встановлення і налаштування мережевого обладнання
25
1
30
Встановлення мережевого програмного забезпечення, тестування
25
1
25
РАЗОМ
165
Оскільки розрахунок проводиться у годинах, то в нашому випадку трудомісткість становить:
Тод = 165 : 60 = 2,75 н/год
Далі визначаємо загальну трудомісткість робіт, тобто всю кількість робочого часу, яку необхідно витратити на планову річну кількість прокладених мереж за формулою:
Тзаг = Тод · N, н/год (2.4)
де Тод – трудомісткість робіт з прокладання локальної мережі;
N – річна кількість прокладених мереж. Приймаємо кількість прокладених мереж – 300.
Звідси:
Тзаг = 2,75 · 300 = 825 н/год
Припускаємо, що даний вид роботи не є єдиним на підприємстві і становить 15 % від решти наданих послуг.
Отже на весь обсяг:
Тзаг фірми = н/год
Тобто трудомісткість прокладання локальної мережі дорівнює 2,75 годин, а загальна трудомісткість робіт 5500 год.
Розрахунок необхідної кількості працюючих.
Кадри підприємства – це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його облікового складу підприємства, є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентноздатності.
Основні робітники – це ті, які безпосередньо беруть участь у процесі прокладання локальної мережі , і їх кількість визначається за формулою загальної трудомісткості. Це найбільш численна категорія, яка в деяких галузях народного господарства становить приблизно 80% від загальної кількості працівників.
(2.5)
де Тзаг – загальна трудомісткість робіт на підприємстві;
Феф – ефективний фонд;
kвн – коефіцієнт виконання норм, що приймаються рівним від 1 до 1,2. В нашому випадку припускаємо перевиконання на рівні 10 %, звідси kвн = 1,1.
Обчислюємо чисельність основних робітників для надання даної послуги:
Чосн = чол.
Допоміжні робітники – це ті, які виконують функцію обслуговування основного виробництва, тобто основних робітників і їх чисельність визначається в розмірі не більше 20% від тих основних робітників.
В нашому випадку це буде 1 чол.
Крім того плануємо кількість адміністративно-управлінського персоналу (АУП): директор – 1 чол, бухгалтер – 1.
Крім того приймаємо молодший обслуговуючий персонал, до якого відносимо прибиральницю – 1 чол. Всі вище зазначені розрахунки зводимо у відомість працюючих на підприємстві, до якої вносимо категорії працівників, їх чисельність та структуру.
Структура підприємства – це внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів системних зв’язків, підпорядкування та взаємодію між ними.
Таблиця 2.2 – Зведена відомість працюючих
Категорії працівників
Кількість працівників, чол
Питома вага, %
Основні працівники
3
42,8
Допоміжні правники
1
14,3
Директор
1
14,3
Бухгалтер
1
14,3
Прибиральниця
1
14,3
РАЗОМ
7
100
2.2. Організація заробітної плати
Заробітна плата, як елемент кошторису включає в себе всі форми оплати праці виробничого персоналу підприємства. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства.
Заробітна плата основних робітників визначається за відрядною заробітною платою. При прямій відрядній системі виплата заробітної плати залежить від обсягу виготовлено їх продукції чи наданих послуг. Пряму заробітну плату основного робітника обчислюємо за формулою:
ЗПор = Σ Рзв · N ( 2.6)
де – річна кількість прокладання локальної мережі;
– це звичайний розцінок за прокладання локальної мережі, що визначається за формулою:
Рзв = Тод ·Тстс (2.7)
де Тод – трудомісткість робіт щодо прокладання локальної мережі;
Тстс – тарифна ставка робітників, що зайняті у прокладання локальної мереж.
Згідно законодавством на 1.01.14 мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 1218 грн.
Отже тарифну ставку 1 розряду приймаємо у сумі 7,3 грн. за 1 годину.
Середній коефіцієнт складності робіт з прокладання локальної мережі приймаємо 1,35.
Визначаємо середню тарифну ставку працівника за формулою:
Тстс = Тст1 · Кс (2.8)
де – середній коефіцієнт складності робіт з прокладання локальної мережі.
- тарифна ставка 1 розряду.
Тстс = 7,3 · 1,35 = 9,86 грн.
Обчислюємо розцінок звичайний:
Рзв = 2,75 · 9,86 = 27,12 грн.
Обчислюємо заробітну плату основних робітників:
ЗПор = 27,12 · 300 = 8136 грн.
Отже прямий фонд оплати праці основних робітників за рік становить 8136 грн.
А на весь обсяг наданих послуг:
ЗПорзаг = грн.
Визначимо доплату основним робітникам за рік. Її прийнято давати не більше 20%. Приймаємо доплату 10 % від прямого фонду оплати праці
Доплати визначаю за формулою:
Дор = ЗПор · Кд (2.9)
де ЗП – пряма заробітна плата основних робітників;
– коефіцієнт доплати.
Дор = 54240 · 0,1 = 5424 грн.
Визначаємо премію основних робітників за рік. Премію прийнято давати не більше 40%. Приймаємо премію 20 % від прямого фонду оплати праці.
Пор = ЗПор · Кп (2.10)
де ЗПор – пряма заробітна плата основних робітників;
– коефіцієнт премії
Премія основних робітників становить:
Пор = 54240 ·0,2 = 10848 грн.
За цими даними знайдемо річний фонд оплати праці основного робітника за формулою:
ФЗПор = ЗПор + Дор + Пор (2.11)
де ЗП – пряма заробітна плата основних робітників;
Д – доплата основних робітників;
П – премія основних робітників.
ФЗПор = 54240 +5424 +10848 = 70512 грн.
Отже річний фонд заробітної плати основних робітників становить 70512 грн.
Нарахування заробітної плати допоміжним робітникам за один рік.
Оплата праці кожного робітника не залежно від виду діяльності та форми власності підприємства максимальними розмірами не обмежується, однак кожному працівникові має бути гарантований мінімальний розмір заробітної плати, нижче від рівня якого оплата на підприємстві не проводиться. Тобто заробітна плата допоміжних робітників та інших категорій персоналу не може бути менша за мінімально встановлений рівень. На 1.01.2014 р. це 1218 грн.
Визначаємо:
Прямий фонд оплати праці допоміжного робітника за формулою:
ЗПдр = Одр · Чдр · М (2.12)
де Одр – оклад одного допоміжного працівника;
Чдр – чисельність допоміжних робітників;
М – кількість місяців.
Приймаємо оклад допоміжного робітника 1400 грн.
Визначаємо :
ЗПдр = 1400 · 1 · 12 = 16800 грн.
Доплати допоміжним робітникам не встановлюємо, а премію приймаємо у розмірі 15 % від прямого фонду оплати праці:
Пдр = ЗПдр · Кп (2.13)
де ЗПдр – заробітна плата допоміжного працівника;
Кп – коефіцієнт премії.
Премія допоміжних робітників становить:
Пдр = 16800 · 0,15 = 2520 грн.
За цими даними обчислюємо фонд оплати праці допоміжних робітників за рік.
ФЗПдр = ЗПдр + Ддр + Пдр (2.14)
де ЗПдр – заробітна плата допоміжного працівника;
Ддр – доплата допоміжних робітників;
Пдр – премія допоміжних робітників.
ФЗПдр = 16800+0+2520 = 19320 грн.
Фонд оплати праці допоміжних робітників за рік становить 19320 грн.
Розрахунок заробітної плати та визначення фонду оплати праці АУП та МОП.
Заробітна плата зазначеним категоріям персоналу розраховуємо згідно посадових окладів, які приймаємо в сумах: директор – 2800 грн.; бухгалтер – 2400 грн.; прибиральниця – 1300 грн. Бухгалтера і прибиральницю приймаємо на півставки.
Визначаємо річний прямий фонд заробітної плати працівників за категоріями по формулі 2.12:
ЗПдир = 2800 · 12 = 33600 грн.
ЗПбухг = 2400 · 12 · 0,5 = 14400 грн.
ЗПприб = 1300 · 12 · 0,5 =
17.11.2014 12:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора