Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Особливості розміщення та використання природно-ресурсного потенціалу України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Київський національний торговельно-економічний університет
Інститут:
Економіки і менеджменту
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Регіональна економіка
Група:
МЕ
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА ТА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
Отримано
Реєстраційний номер №
Від « » 201 р.
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: «Регіональна економіка»
На тему: «Особливості розміщення та використання природно-ресурсного потенціалу України»
ВСТУП......................................................................................……………..3
1. СУТНІСТЬ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІЇ...............................................................................................................5
2. РОЛЬ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У ФОРМУВАННІ РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ…………..……9
3. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОЛОГІЧНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РОЗТАШУВАННЯ ПРП УКРАЇНИ….……………………………………….. 17
4. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРП УКРАЇНИ………….…………………………………25
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………36
ДОДАТКИ.....................................................................................................38
ВСТУП
Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — сукупність виявлених і придатних для використання природних ресурсів при даному рівні розвитку виробництва (у світі, країні, регіоні, на локальному рівні). Він є найважливішою частиною національного багатства країни (регіону) і забезпечує їх сировинну і паливну незалежність і безпеку. До складу ПРП входять природні умови і ресурси. Природні ресурси беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності. Дослідженням даної теми в сучасних умовах займались такі науковці, як Руденко В.П., Бакланов І. Я., Варналій З., Веклич О., Денисюк В., Качан П. Н., Дорогунцов С.І., Іщук С. І., Руснак П.П., Данилишин Б.М., Трегобчук В.М., Царенко О.М. та інші. Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на території країни. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни. Отже, наявність тих чи інших природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора (наприклад, Японія). Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Метою курсової роботи є дослідження особливостей розміщення та
використання природно - ресурсного потенціалу України. Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання: - охарактеризували сутність природно – ресурсного потенціалу території; - дослідили роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу країни та її регіонів; - висвітлили вплив ПРП на формування галузей спеціалізації України; - проаналізували проблеми та перспективи раціонального використання ПРП України. Предметом дослідження є особливості розміщення і використання ПРП України.
СУТНІСТЬ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІЇ
Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це:
здатність природних систем без шкоди для себе віддавати необхідну для людства продукцію або виконувати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу; в більш вузькому розумінні – доступна при даних технологіях і соціально-економічних відносинах сукупність природних ресурсів;
теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах цілої планети і її найближчого оточення;
система природних ресурсів, явищ, умов і процесів, яка, з одного боку є територіальною і ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого – протистоїть йому як об’єкт антропогенного впливу[17]. Таким чином, природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання. Природні ресурси – це тіла і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використанні для задоволення потреб суспільства в формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Якісні або кількісні зміни одного з складових інтегрального ресурсу неминуче ведуть до більш або менш помітних змін в кількості або якості інших ресурсів: зниження водності змінює гідроенергетичні та інші показники території, умови створення і збереження матеріальних ресурсів і відтворювання трудових ресурсів. У науковій літературі виділяють різні підходи до класифікації природних ресурсів, вони відрізняються між собою і не відповідають принципам комплектності, системності [8]. Нами запропоновано узагальнений комплексний підхід до класифікації природних ресурсів (Додаток А). Виділяють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Комплексна структура характеризує внутрішньо - та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельні, водних, лісових тощо); територіальна – різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації території та певних господарських комплексів. Розглядаючи питання економічного зростання території необхідно брати до уваги стан та ступінь забезпеченості населення і даної території основними природними ресурсами, кількість і якість яких визначають можливості створення для населення повноцінних умов проживання. Під ступенем забезпеченості ресурсом слід розуміти наявність певного ресурсу необхідного об’єму та з іншими відповідними параметрами, що забезпечує щонайменшу потребу регіону за умови економічної доцільності його експлуатації та екологічної безпечності, в т. ч. можливої ресурсовідтвореності та забезпеченість відшкодування витрат на оздоровлення оточуючого середовища. За ступенем забезпеченості виділено такі класи: висока забезпеченість ресурсом (100%), середня забезпеченість (50%), низька забезпеченість (менш 30%) [18]. Природні ресурси не можна розглядати без їх територіальної ув’язки. Такою територією є регіон як складова частина країни (підсистема) з внутрішніми і зовнішніми зв’язками, але являє собою систему з внутрішнім механізмом відтворення, яка має крім системних властивостей: територію, господарську єдність, цілісність, зв'язок з державним комплексом і специфічні риси. Здійснена у додатку А класифікація природних ресурсів визначає їх функції, які можна розглядати як окремо за напрямами їх використання так і комплексно за видами економічної діяльності. Під час аналізу природних ресурсів регіону визначаються різноманітні аспекти наведені на рис. 1.1. /
Рис. 1.1. природних ресурсів регіону
Економічна оцінка територіального сполучення природних ресурсів має різні цілі залежно від розміру території і структури господарства регіонів. Таким чином, ефективність економіки регіонів багато в чому залежить від правильного використання всього комплексу природних ресурсів у межах певної території. Можна виділити типи регіонів, де наявність природних ресурсів і їхнє специфічне поєднання є базою економічного розвитку зараз і матиме суттєву вагу в перспективі:
найзабезпеченішим природними ресурсами регіонами є Донбас і Придніпров’я у складі Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Запорізької областе. На їх територіях зосереджені значні запаси мінеральних ресурсів, які є основним природним багатством, що позначається на особливостях виробничої діяльності. Одночасно ці області мають дуже складну екологічну ситуацію;
вищий від середньо українського рівень забезпеченості природними ресурсами, серед яких значні водні, лісові й рекреаційні ресурси і обмежені запаси земельних ресурсів, мають Закарпатська, Львівська й Івано-Франківська області. Львівська область має також значні мінерально-сировинні ресурси. Нераціональне використання лісових ресурсів, їх надмірні вирубки, в цих регіонах протягом останніх років спричинило порушення природно-екологічного балансу, наслідком якого є численні природні катастрофи;
унікальні рекреаційні, кліматичні, морські ресурси, що є основою розвитку море господарського і рекреаційного комплексів, має АР Крим. Саме ці ресурси мають визначати перспективний розвиток регіону з метою перетворення його на курортно-рекреаційний регіон міжнародного значення;
найбіднішими на природні ресурси регіонами є Поліські області: Волинська, Житомирська і Рівненська, Чернівецька і Сумська. Провідними у цих регіонах є лісові та земельні ресурси;
для всіх інших регіонів, що мають середній рівень забезпеченості природними ресурсами, головним природним ресурсом є земля. Ефективність її використання значною мірою залежить від створення правового поля для регулювання земельних відносин [9]. Отже, максимальне використання територіального сполучення природних ресурсів для формування оптимальної структури економіки регіону, з одного боку, дозволяє отримати найбільший господарський ефект, а з іншого, - забезпечити вирішення складної проблеми збереження природної рівноваги при дотриманні основних принципів регіонального природокористування.
РОЛЬ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У ФОРМУВАННІ РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ.
Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою — для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Саме тому природні ресурси мають соціальну значимість і корисність природи, її здатність задовольняти потреби людини, являють собою складну сукупність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у часі та просторі, будучи точкою поєднання суспільства і природи. Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. А відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворення процес праці, пов’язаний з підготовкою природних елементів до включення у господарський оборот, має бути безперервним і проводиться у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будівництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування [5]. У процесі суспільного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів у використанні їх та їхнього впливу на економіку.
Охарактеризуємо види природних ресурсів зображені на рис. 2.1. / Рис. 2.1. Види природних ресурсів
Паливно-енергетичні. Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК - це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК - це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування - надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії (рис. 2.2).
/ Рис.2.2. Класифікація ПЕР Запаси вугілля на території України зосередженні в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському . В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському - відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т), крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей - 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі - 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів [16]. Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості. На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX - на початку XX ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин. У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті. В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать - Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. [22]. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості країни. Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000 м [14]. Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкінці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався. Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946-1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища. Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності. Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході). Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21- 22% . На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях [22]. Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі їх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці). Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії. Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні. Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України - Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході - Львівська та Івано - Франківська області; в центрі - Вінницька та Київська області. Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) - в Київській області, Канівська ГЕС - в Черкаській, Кременчуцька - в Полтавській, Дніпродзержинська - в Дніпропетровській, Каховська - в Херсонській області та Дніпрогес - в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС - у Львівській області. Основну електроенергетичну базу України становлять теплоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6), атомні електростанції (Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду). Рудні. Запаси залізних руд зосереджені в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд. т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд. т) - осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом заліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії [14]. Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворудний басейн - один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт (осадового походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових - 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового видобутку [22]. Великі родовища титанових руд розробляються в Дніпропетровській і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кіровоградська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, Закарпатська обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаївська обл.). Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл., поліметалічних руд - на Закарпатті і в Донбасі; нефелінів - у Приазов'ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден - у середньому Придніпров'ї, Побужжі, олово - у Приазов'ї, ванадій - у Житомирській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увінчалися відкриттям родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас. Нерудні. Україна багата на гірськохімічну сировину, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійномагнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної сілі в Слов’янську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини. Великі запаси флюсових вапняків в Донецькій області та в Криму, а доломітів - у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях. Особливо багато запасів в Україні високоякісного каоліну, запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій і Вінницькій областях. Також в Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров'ї , Сумській і Харківській області, і ще виявлено графіт в Запорізькій та Донецькій областях. Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель - Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів - Черкаське, Камиш - Бурунське. Промислові запаси скляних пісків - 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське [8]. У Волинській і Рівненських областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь. Біологічні. Фізико-географічне положення, особливості літогенної основи та геологічного розвитку, рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих вод, густота річкової мережі, заболоченість території, специфіка ґрунтового покриву, інтенсивність і територіальні особливості антропогенної діяльності тощо безпосередньо впливають на географію багатого і різноманітного рослинного і тваринного світу України.
Флора України
Україна відноситься до країн з великою різноманітністю флори. З 300-350 тис. видів вищих рослин Земної кулі, наприклад в Україні налічується понад 25 тис., у тому числі водоростей - близько 4 тис., грибів і слизовиків - понад 15 тис., лишайників - більше ніж 1 тис., мохоподібних - майже 800 і судини стих рослин - понад 6,5 тис. видів [24]. Природна рослинність переважно збереглася в лісах, заповідних територіях, на постійних луках і пасовищах, схилах балок і яруг. Понад 100 видів налічують в Україні деревні рослини. Ліси України виконують багатопланові народногосподарські функції: вони дають цінну сировину, мають велике протиерозійне, кліматичне, санітарно оздоровче, природоохоронне значення.
Фауна України
Тваринний світ нараховує в Україні майже 45 тис. видів тварин. Заповідні. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Рекреаційні. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним. Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосередженні в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмільник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим. Отже, вище перелічені види природних ресурсів відіграють ключову роль у формуванні економічного потенціалу регіону і країни в цілому.
ОСОБЛИВОСТІ ГЕОЛОГІЧНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РОЗТАШУВАННЯ ПРП УКРАЇНИ
Природно-ресурсний потенціал України — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Економіка України розвивається завдяки наявності багатих природних ресурсів, які дозволили створити потужну соціальну і виробничу інфраструктуру і є чинником у становленні та розвитку більшості міст і селищ.
Найбільш значущим природним багатством нашої країни завжди були і продовжують залишатися земельні ресурси. З.С. Варналій підкреслює: «Земля один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що їх не можуть замінити жодні ресурси, і вони повинні використовуватися там, де знаходяться. У цьому сенсі про землю можна говорити як про територіальний ресурс - основа розвитку суспільства ». За якістю та складом ґрунтів Україна найбагатша у світі, оскільки на її території зосереджено близько 8,8% (22830000 га) загальносвітової площі чорноземних ґрунтів [2].
На даний час в надрах України виявлено близько 20000 родовищ і проявлень 111 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 9051 родовище (з урахуванням комплексності). 96 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів, в тому числі: родовищ нафти і газу - 984, метану вугільних родовищ - 127, вугілля 766, торфу - 1568, сапропелю 274, металічних корисних копалин - 358, неметалічних корисних копалин - 3907, підземних вод -1067. До числа розвіданих належать 7667 родовищ 96 видів корисних копалин [15]. В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля – переважно в Дніпровському басейні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській. Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті – у Донбасі і Закарпатті; титану – в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів – у Дніпропетровській області; алунітів – у Закарпатті, нефелінів – Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища було свого часу розпочато в Закарпатті. Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких виділяються за запасами кухонна сіль (Східний район), самородна сірка (Карпатський), вогнетривкі глини, високоякісний каолін (Полісся та Центральний район), облицювальний камінь тощо (Житомирське Полісся). Великі запаси калійно-магнієвих солей зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. В усіх регіонах країни є запаси сировини для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів. Помітною є їх частка в структурі мінерального потенціалу Полісся, Карпатського, Центрального та Південного економічних районів. Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних і морських вод. У водні ресурси враховуються запаси підземних вод, не пов'язані з поверхневим стоком та запаси морської води. Найвищим є рівень водозобезпечення господарства у західних і північних областях України. Потенційні ресурси річкових вод оцінюються середньобагаторічною величиною – 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта – надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Питомі середні місцеві ресурси України складають 86,8 тис. м3 на 1 км3 і 1,04 тис. м3 на одну людину. Об'єм підземних вод, не зв'язаних з поверхневим стоком, який враховується в ресурсній частині водогосподарського балансу, становить 7 куб км. Питомі прогнозні ресурси підземних вод складають 34,8 тис. м3 на 1 км3 і 0,42 тис. м3 на одну людину. Крім того, використовується близько 1 куб. км морської води. Найбагатшими за запасами водних ресурсів України є річки Дунай, Дніпро, Десна, Південний Буг, Дністер [21]. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і невідповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується якраз у місцях зосередження потужних споживачів – Донбасі, Криворіжжі, Автономній Республіці Крим, у південних областях України. Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Цим видом ресурсів є багатими придніпровські області країни. Помітним енергоресурсом місцевого значення може стати гідроенергія малих та середніх річок України. Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості. Головним сировинним продуктом користування лісовими ресурсами є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості, виготовлення різноманітних конструкційних матеріалів, палива тощо. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів регіону становлять недеревні ресурси лісу – технічна сировина, лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування. Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом – 9,4 млн. га. Лісистість території складає всього 15,6%, причому її рівень є територіально диференційованим відповідно до природно-географічного зонування території країни. Найвищим є рівень лісистості (43,2%) в Івано-Франківській області Карпатського району, а найнижчим (1,8%) – в Запорізькій області Придніпров'я. Багатими на лісові ресурси є Карпатський економічний район та Полісся. Загальний запас деревини в лісах України становить 1736 млн. куб. м, в тому числі хвойної - 897, твердолистяної - 663, м'яколистяної - 173 млн. куб. м. Помітне промислове, а особливо - охоронне значення мають лісові насадження лісостепової зони. Наближеним до оптимального для України вважається показник лісистості на рівні 21-22%, який дозволяє досягти збалансованості між лісосировинними запасами, екологічними вимогами та обсягами лісоспоживання. Більше половини лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту складають експлуатаційні ліси сировинно-промислового призначення [13]. Природно-рекреаційні ресурси являють собою особливий вид ресурсів, а саме - гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення, а також для культурно-освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. Загальна площа потенційно рекреаційних територій займає 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. природоохоронних земель 2,2%. На базі природно-рекреаційних ресурсів розвиваються дві галузі соціальної сфери - санаторно-лікувальна та туристично-рекреаційна [12]. До складу природно-рекреаційних входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та культурно-пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак найвищою є концентрація рекреаційних ресурсів у приморських областях України, в АРК Крим, а також в Карпатському економічному районі. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Вінницькій (Хмельник), в Житомирській, у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікування більше півмільйона відпочиваючих. Крім цього, привабливими для громадян України та іноземних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історією країни, її видатними історичними особистостями, діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культурно-ландшафтними пам'ятками тощо. В структурі природно-ресурсного потенціалу України особливе місце займають фауністичні ресурси. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природного середовища регіону, яка відіграє важливу роль в його екологічній системі, помітне значення вона має і з економічної точки зору. Основними фауністичними ресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів переважають медоносні ресурси. У Південному районі порівняно високою є забезпеченість рибними ресурсами. Мисливські ресурси країни зосереджені в основному на заповідних охоронних територіях. Відзначаються багатством та різноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний економічний район тощо. Потенціал фауністичних ресурсів є найбільшим у південних територіях України за рахунок помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ресурсів річок, лиманів та Чорного й Азовського морів.
Враховуючи той факт, що регіони України різняться за наявністю ресурсів слід розглянути структуру ПРП України загалом і окремо по областях (додаток Б). Загальний вигляд структури природно-ресурсного потенціалу України (рис.3.1).
/
Рис. 3.1. Структура ПРП України
Найбільшу частку ПРП України займають земельні ресурси – 44,4%, мінеральні – 28,3%, а найменшу – фауністичні 0,5% та лісові 4,2% [8]. Згідно з даними додатку Б в структурі ПРП в окремих областях України переважають мінеральні ресурси (Донецька обл.. – 72,8%, Луганська — 73,8%, Дніпропетровська — 68,9%). У іншій групі областей переважають земельні ресурси (Вінницька — 79,1%, Одеська — 71,8%, Черкаська — 67,7%) і т.д. В групі областей у структурі природно-ресурсного потенціалу зай мають лісові ресурси (Волинська — 16,2%, Житомирська — 12,6%, Івано-Франківська — 17,6%, Рівненська -16,1%, Чернівецька — 12,6%). В Автономній Республіці Крим і Закарпатській області на рекреаційні ресурси приходиться відповідно 29,6 і 28,6%.
Отже, в цілому Україна достатньо забезпечена природними ресурсами, проте необхідно відмітити, що існує нестача паливно-енергетичних ресурсів – від імпорту яких Україна залежить від Росії, Казахстану та Туркменистану. Тому найбільш високі інтегральні показники природно-ресурсного потенціалу характерні для Донецького, Причорноморського і Придніпровського економічних районів, що акумулюють більш половини загальноукраїнського ПРП. Найменш об'ємним природно-ресурсним потенціалом володіють Центрально-Український і Волинський регіони. Величина природно-ресурсного потенціалу є необхідною, але недостатньою умовою для ефективного соціально-економічного розвитку регіону. Для гармонійного економічного розвитку необхідно вдало поєднати природно-ресурсний потенціал з іншими чинниками виробництва.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРП УКРАЇНИ
Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості - примноження й відновлення компонентів природно-ресурсного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частини ресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також - у виснаженості найбільш якісної частини запасів промислових копалин, у першу чергу - палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку мінерально-сировинного комплексу пов'язуються
05.01.2015 16:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора