Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Модуль
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
О
Факультет:
УІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Модульний контроль
Предмет:
Політологія
Варіант:
Всі
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Білет 1
Главою
Білет №2
В Україні вибори Президента відбуваються на основі мажоритарної системи абсолютної більшості в першому турі та відносної більшості в другому турі: - Так
Перша модель політичної системи була розроблена давньогрецьким мислителем Сократом -Ні
Плюральний вотум - це надання окремим категоріям виборців додаткових голосів -Ні
Альтернативні партійні системи характерні для недемократичних держав -Ні
Назвіть типи міжнародних конфліктів: 2)зіткнення збройних сил; 4)конфлікт малої інтенсивності5)світова війна
До повноважень Конституційного Суду України належать: 2)вирішення питань про відповідність нормативно-правових актів Конституції України; 5)офіційне тлумачення Конституції України та законів України;
Назвіть типи політичного лідерства за М. Вебером: 1)традиційне лідерство; 4)раціонально-легальне лідерство; 5)харизматичне лідерство;
Що з наведених прикладів є різновидом виборчих систем? 1)пропорційна; 4)мажоритарна; 5)змішана;
Що таке імпічмент? 3)процедура усунення президента від влади парламентом;4) усунення президента від влади судом;
Які є різновиди держав за формою державного правління? 2)республіканські; 3)монархічні;
Демократичним політичним режимом притаманні наступні ознаки: 2)конкуренція політичних сил при здобутті і здійсненні влади; 3)широке громадянство і активна участь населення у політиці проведення регулярних, чесних конкурентних виборів; 6)визнання суверенності народу, як єдиного джерела влади у суспільстві;
Главою виконавчої влади у президентських республіках є: 4)президент;
Судова влада в Україні.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Рішення судів є обов’язковими для виконання на всій території України. Складовими судової системи України є Конституційний Суд, суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди.
Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; дає висновок щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для ратифікації, дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту; здійснює офіційне тлумачення Конституції та законів України. До Конституційного Суду можуть звертатися: Президент; не менше сорока п’яти народних депутатів; Верховний Суд; уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Конституційний Суд складається з 18 суддів і формується шляхом призначення по 6 суддів відповідно Верховною Радою, Президентом та з’їздом суддів України. Суддя Конституційного Суду призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний термін. Ним може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Конституційний Суд шляхом таємного голосування обирає зі свого складу лише на один трирічний термін Голову Конституційного Суду.
Вищим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, який обирається Верховною Радою безстроково, а в системі спеціалізованих судів, основу яких складають господарські суди - вищі спеціалізовані суди. Перше призначення суддів терміном на 5 років здійснюється Президентом, на подальший термін вони обираються Верховною Радою безстроково. Судді володіють недоторканістю, що гарантується Конституцією та законами України, і не можуть бути без згоди Верховної Ради затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.
Виборчі системи: сутність, переваги, недоліки.
Представництво політичних партій у парламентах, їх вплив на політичне життя, а інколи і вид партійної системи, що склалася у певній країні, значною мірою залежать від прийнятої у даній країні системи підрахунку голосів, принципів визначення переможців, які визначають сутність поняття “виборча система”. Історично відомі три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і змішана.
Для мажоритарної виборчої системи характерний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Від кожного округу обирається один депутат. Така система має два різновиди. Перший - мажоритарна система відносної більшості - автоматично проголошує переможцем кандидата, який набрав більше голосів виборців, ніж суперник. Друга - мажоритарна система абсолютної більшості - проголошує переможцем кандидата, який набрав більше половини голосів, що були подані виборцями. Оскільки далеко не завжди кандидат у депутати набирає таку кількість голосів, передбачається другий тур виборів, в якому за депутатський мандат змагаються лише два кандидати, що в першому турі посіли перші місця.
До переваг мажоритарної виборчої системи належать її технічна простота, необов’язковість знання виборцями всього розмаїття партійних програм, персоніфікованість, що сприяє сприйняттю системи виборцями і залишає можливість для відкликання депутата у разі впровадження імперативного депутатського мандата.
Основний недолік мажоритарної системи полягає у невідповідності сформованого за нею складу парламенту голосам, поданим виборцями, адже виборці, які проголосували за кандидатів, що не потрапили до парламенту, фактично залишаються без своїх представників у вищому законодавчому органі. На практиці це може привести навіть до перемоги на виборах партії, за яку подано голосів менше, ніж за іншу.
Цей недолік майже відсутній у пропорційній виборчій системі. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. В такому випадку виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. Представництво кожної партії у парламенті є пропорційним кількості набраних голосів. Пропорційна виборча система часто супроводжується існуванням так званого “загороджувального пункту”, який усуває від розподілу депутатських мандатів ті партії, що не набрали певної кількості голосів виборців. Така практика широко використовується у світі з метою недопущення до парламенту маленьких партій, що має на меті зробити його більш структурованим і дієздатним. Висота “загороджувального пункту” коливається від одного відсотка (Ізраїль) до п’яти (ФРН), і, навіть, до десяти (Туреччина).
Основним недоліком пропорційної виборчої системи у її класичному варіанті є існування так званих “жорстких” партійних списків. Партійний список формується партією без участі виборців, які позбавлені можливості впливати на розстановку у ньому кандидатів. Політична позиція виборця може не збігатися із симпатіями до членів “жорсткого” партійного списку, особливо його верхньої частини. В такому випадку голосування за улюблену партію означає допомогу у приході до влади кандидата, абсолютно неприйнятного для виборця. Однак цей недолік легко долається введенням правила “вільних” партійних списків, за яким партія позбавляється можливості впливати на розташування своїх кандидатів у списку. Виборець одержує два голоси: один подається за партійний список і визначає кількість виграних партією мандатів, а другий - за конкретного кандидата і впливає на розстановку кандидатів у списку.
З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи, за якої частина депутатів вибирається за одномандатними виборчими округами, а друга частина - за партійними списками в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі. Співвідношення цих частин зазвичай є рівним. Така система використовується в Україні, Росії та деяких інших країна.
Білет №3
Інноваційна політична діяльність можлива лише в умовах демократичних режимів - Так
Індукція та дедукція належать до емпіричних методів політології - Ні
За організаційною будовою політичні партії поділяються на кадрові та масові: - Так
За державно-територіальним устроєм Україна є федерацією - Ні
Назвіть типи політичної влади (за Гаврилишиним): 1)влада типу противаг; 2)компромісна влада; 6)групова влада;
Першим історичним прямої демократії була: 3)Афінська демократія;
Які з наведених характеристик властиві монархіям? 1)влада є спадковою; 3)влада є безстроковою; 4)влада є безвідповідальною;
Для тоталітарного режиму характерні такі ознаки: 1)єдина обов’язкова ідеологія; 2)формування образу ворога; 3)командно-адміністративна економіка; 6)існування єдиної партії, яка зосереджує у своїх руках усю політичну владу;
Які партійні системи належать до альтернативного типу 1)двопартійні; 3)поміркованого плюралізму; 5)атомізовані;
Політино активна верства, з якої у майбутньому може сформувати новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій 3)контреліта
До функцій ВРУ належать наступні: 1)законодавча; 3)фінансові; 5)контрольні
Абсолютні монархії, теократичні режими, військові диктатури - це різновиди: 1)авторитарного режиму;
Порядок формування і повноваження Кабінету Міністрів України
До основних урядових завдань, закріплених у ст.116 Конституції України, належать:
забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності;
здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;
виконання Конституції й законів України, актів Президента України;
забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури;
забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; управління об’єктами державної власності відповідно до
закону;
вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.
Процес формування Кабінету Міністрів складається з кількох етапів, на першому з яких здійснюється попереднє узгодження кандидатури на посаду Прем’єр-міністра, для чого Президент проводить відповідні консультації з Головою Верховною Ради та головами депутатських груп і фракцій. Узгоджена кандидатура вноситься главою держави на розгляд парламенту. Одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради подаються інформаційні матеріали щодо кандидата на посаду Прем’єр-міністра: відомості про освіту, фах; виписка з трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія; декларація про доходи, тощо.
Другий етап включає безпосередній розгляд кандидатури на посаду Прем’єр-міністра у парламенті. Проводяться зустрічі кандидата на цю посаду з фракціями народних депутатів України. Потім на пленарному засіданні парламенту кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає з доповіддю про основні напрями діяльності нового складу Кабінету Міністрів України (до 30 хв.), після закінчення якої надається час (до 45 хв.) на запитання народних депутатів та відповіді на них. Після цього проводиться обговорення запропонованої кандидатури (до 45 хв.), включаючи виступи представників фракцій народних депутатів України. Під час розгляду кандидатури Прем’єр-міністра Президент України може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку процедури голосування щодо неї.
На третьому етапі Верховна Рада України дає згоду на призначення глави уряду більшістю від конституційного
складу і оформлює своє рішення відповідною постановою. Вказане рішення приймається у режимі поіменного голосування.
У разі, коли запропонована главою держави кандидатура на посаду Прем’єр-міністра не дістала підтримки необхідної більшості депутатів, Президент представляє Верховній Раді у 10-денний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої кандидатури не допускається.
Після цього Президент підписує Указ про призначення Прем’єр-міністра України, який подає главі держави кандидатури до складу уряду: Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів, міністрів. Президент приймає рішення про призначення кандидатів, поданих прем’єром, на відповідні посади в уряді і видає указ номінаційного характеру.
Форми взаємодії суб’єктів політики
Суб’єкт політики - окрема особа, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно беруть участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів.
Політична взаємодія є складовою суспільної взаємодії і охоплює різні види діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона передбачає здобуття влади як основного засобу задоволення одночасно багатьох потреб людини (кратологічних, піднесення престижу, реалізації політичного покликання, надбання багатств). Успіх політичної взаємодії значною мірою залежить від цінностей і норм суб'єктів політичних дій (особливо лідерів), їхнього вміння правильно оцінити історичну ситуацію та відповідно до неї реалізувати суспільну мету.
Форми політичної взаємодії — це усталені, інституціонально або психологічно зумовлені способи поведінки взаємодіючих суб'єктів. Їх можна умовно поділити на дві групи: функціонування (співпраця, конкуренція, консолідація (ринкові) і панування, експлуатація (неринкові); розвитку (революція, переворот, реформа).
а. Політична співпраця .
б. Політична конкуренція.
в. Консолідація
г. Панування.
д. Експлуатація
Найбільш масштабними формами політичної взаємодії, шляхом яких відбуваються суспільні зміни, є революція процес рішучого розриву з минулим, докорінний злам старих політичних інститутів, радикальна заміна колишньої еліти новою контрелітою; переворот —насильницьке захоплення політичної влади з метою зміни тільки правлячої верхівки або (в окремих випадках) зміни політичного режиму і суспільного ладу; реформи — поступове перетворення інститутів політичної системи та всього суспільного ладу правовими засобами.
На сучасному етапі суспільного розвитку домінуючою формою взаємодії є "оксамитова" революція як мирний шлях усунення старої еліти і прихід до влади нової контреліти та здійснення реформ. Сприятливі фактори здійснення реформи: "оксамитові" революції; політичні перевороти, внаслідок яких до влади приходять прогресивні правителі; демократичні вибори, які забезпечують прихід прогресивного діяча на пост глави держави або сил реформістської орієнтації у парламенті; підтримка реформ і жорсткий контроль за їх здійсненням з боку високорозвинених країн.
Білет №4
Нефективна політична діяльність завжди і обов’зково веде до змін у політичних режимах - Ні
Військова могутність держави є одним із факторів сили (впливу) держави на міжнародній арені: Так
Сучасна концепція плюралістичної демократії базується на твердженні про те,що суперечливі інтереси різноманітних груп суспільства повинні узгоджуватися,гармонізуватись правлячої елітою та опозицією в процесі постійного діалогу - Так
Найвищою формою розвитку державної влади є влада політична: - Ні
Оновою демократичних політичних режимів не може бути:2)колегіальна влада; 5)уніфікована влада
За місцем у загальному спектрі політичних сил політичні партії поділяють на: 1)праві; 3)ліві; 5)центристські;
Який метод політології полягає у поділі об’єкта дослідження на складові і вивченні зв’язків між ними? 3)структурно-функціональний;
Вкажіть різновиди монархій:2)абсолютна; 4)дуалістична;
До складних форм державно-територіального устрою відносять: 1)конфедерації; 3)імперії; 4)федерації;
Які парадигми держави називає іспанський політолог Х.Карраседо?2)«справедливої» держави; держави «політичного реалізму»; 4)правової держави;
Президентській республіці притаманні такі риси:1)максимально чіткий поділ влади та наявність механізмів контролю, стримувань, противаг; 4)президент формує уряд, несе відповідальність за його функціонування; 5)президент є главою держави та очолює уряд;
Кандидатури яких з перелічених міністрів вносить до Верховної Ради Президент України?1)міністра внутрішніх справ; 4)міністра оборони; 6)міністра закордонних справ;
Статус президента
Президент України - глава держави, що виступає від імені України, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права строком на 5 років не більше ніж на два терміни поспіль. Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом
останніх років та володіє державною мовою. Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень.
Повноваження Президента достроково припиняються у разі: відставки; смерті; усунення з поста в порядку імпічменту; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я (рішення щодо цього приймається Верховною Радою більшістю голосів від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради, і медичного висновку.
До повноважень Президента України належить: забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступництва держави; представництво держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України; припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначення за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах; призначення за згодою Верховної Ради на посаду Генерального прокурора та звільнення його з посади; призначення половини складу Ради Національного банку України; призначення на посади та звільнення з посад за згодою Верховної Ради голови Антимонопольного комітету, голови Фонду державного майна, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення. Окрім цього він є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; призначає третину складу Конституційного Суду; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненнях їх на повторний розгляд; здійснює помилування. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Інститут виборів
Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).
Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збирається голосувати чи голосує за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом.
Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади на місцевого управління (самоврядування).
Вибори - елемент демократії.
З часом утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп:
норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов'язані з самою процедурою проведення виборів;
норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів місцевогосамоврядування;
норми, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду.
Приклади систем виборів:
мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада);
мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);
пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи);
система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);
обмежене голосування (наприклад, Японія).
Типологія виборів:
а. за територіальною ознакою місцеві; загально-національні;
б. за часом проведення чергові; позачергові; повторні; довибори;
в. за об’єктом обрання до парламенту; вибори глави держави до місцевих органів;
г. за правовими наслідками дійсні; недійсні;
Функції виборів:
А. легітимація і стабілізація політичної системи, а також легітимація конкретних інститутів влади: парламенту, уряду, президента і т. п.
Б. створення функціонуючої представницької системи. Вибори до органів влади дають їм змогу впливати на діяльність цих органів.
В. мобілізація виборчого корпуса на рішення актуальних суспільних завдань.
Г. розширення комунікацій, відносин представництва між інститутами влади і громадянами.
Д. рекрутувания політичної еліти.
Е. генерування оновлення суспільства за допомогою конкурентної боротьби альтернативних політичних програм.
Є. політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості і політичної участі.
Ж. контроль за інститутами влади.
Таким чином, найважливіша функція виборів відповідно до суспільного договору — трансформація політичної системи в напрямі пошуку для країни оптимального політичного курсу.
Білет №5
Політичний процес - це функціональна характеристика політичної системи: - Так
США є прикладом парламентської республіки: - Ні
На думку Платона,демократія перешкоджає приходу до влади найрозумніших,найкраще вихованих і найбільш достойних громадян: - Так
Основним принципом правової держави є принцип контролю влади за діями громадян - Ні
Для тоталітарного режиму властиві такі ознаки: 1)єдина обов’язкова ідеологія; 2)формування образу ворога; 3)командно-адміністративна економіка; 6)існування єдиної політичної партії, яка зосереджує у своїх руках усю політичну владу;
Подання про оголошення стану війни вносить до Верховної Ради України:4)президент
Які з наведених методів політологічних досліджень належать до групи емпіричних? 1)контентаналіз;3)порівняння;4)опитування;5)експеримент;
Багатомандатні виборчі округи передбачають?2)переможцем в окрузі стаютьдекілька кандидатів; 3)в окрузі балатується багато кандидатів; 5)виборець може віддати голос лише за одного кандидата (партію); 6)в окрузі одночасно відбуваються вибори до різних органів вдади
Які з наведених суб’єктів політики належать до базових:2)нації; 3)класи;4)соціальні спільноти;
За місцем у політичній системі політичні партії поділяють на: 1)нелегальні; 3)опозиційні; 4)правлячі;
Назвіть різновиди мажоритарних виборчих систем: 1)відносної більшості; 4)абсолютної більшості;
кваліфікованої більшості
Політична соціалізація особи - це:3)процес засвоєння політичних цінностей суспільства і навичок політичної поведінки;
Типологія і причини міжнародних конфліктів, проблема їх врегулювання.
Типологія конфліктів :
за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;
за географічним показником: регіональні, локальні,міжконтинентальні, глобальні;
за тривалістю: короткострокові, довготривалі;
за рівнем ворожості: збройні та незбройні;
за методом ведення війни: з дотриманням правил та без; типи конфліктів:
внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові)- суперництво всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти- це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.
абсолютний конфлікт - повне знищення супротивника.
інституціональний конфлікт- конфлікт, якому можна регулювати.
позиційний конфлікт- боротьба за лідерство.
конструктивний конфлікт- конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів і відносин, норм. Має позитивні функції - облік негативного досвіду кожної особистості.
неконструктивний конфлікт- конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальні методи боротьби.
стабілізуючий конфлікт- спрямований на усунення відхилень від норми.
деструктивний конфлікт - руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на: ситуативні(спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні(спрага престижу, влади).
Джерелом суперечностей в значній мірі є інтереси окремих держав, економічних союзів, а також військово- політичних блоків. Суперечності народжуються в умовах миру, навіть якщо відносини між державами традиційно добросусідські. За цих умов інтенсифікація міжнародних відносин завжди несе у собі ризик появи різних поглядів на господарську, комерційну та фінансову співпрацю. Конфлікти можуть виникати залежно від змісту і наслідків історичних міждержавних угод.
Предметом суперечностей між державами бувають території та кордони, що пролягли на суші та на морі. Їх можуть поглиблювати як національний так і етнічний чинники. Адже відомо, що в багатьох випадках межі розселення народу не цілком співпадають з кордонами держав. Для країн Третього світу одною з найважливіших причин появи суперечностей і конфліктів є спадок колоніалізму, насамперед кордони і території. Конфлікти в цих регіонах світу в більшості випадків зумовлено суперництвом великих держав, які посередньо чи безпосередньо вплутувалися в тамтешні суперечності і збройні конфлікти. Прагнення зайняти домінуюче становище в регіоні. Додаткову загрозу становить гонка озброєнь.
Важливу роль у розв’ язанні міжнародних конфліктів відіграють негативні етнічні стереотипи, які, ясна річ, мають глибоке історичне коріння. Вони міцно засіли в свідомості народів і важно підлягають регулюванню. Аналогічні явища спостерігаються і в сфері релігії. Як свідчить історія, саме релігійні протиріччя часто переростають у криваві конфлікти і війни.
В Статуті ООН визначено шляхи регулювання міжнародних суперечностей і конфліктів, які можуть довести до порушення миру і спокою між народами. Цей документ зобов’язує членів ООН дотримуватися принципів справедливості і права, щоб на цій основі шляхом переговорів, всебічного вивчення проблеми, залучення різноманітних посередників та арбітрів шукати й знаходити виходи, безумовно дотримуючись судової процедури і мирно регулюючи проблему. При цьому головна роль належить дипломатичним службам. У процесі переговорів конфліктна ситуація може бути вирішена шляхом односторонніх або взаємних поступок, іншої прийнятної форми компромісу. Конфліктуючі сторони можуть досягти остаточної згоди, констатуючи (початково) факт існування проблеми. Відтак регулювання справи доручають довіреним представникам (глава держави, керівник уряду, міністр закордонних справ, посол).
Якщо ж діяльність дипломатів не приносить успіху, а напруженість у стосунках ворогуючих сторін загрожує безпеці в світі, або, якщо сторони не підтримують дипломатичних відносин, до процесу вирішення суперечності може підключитися третя сторона-посередник. Вона може це робити з власної ініціативи або - на прохання зацікавлених сторін. Для добра справи служать всі можливі кроки, якщо в підсумку досягають припинення збройного конфлікту. З такою місією виступають як держави, так і міжнародні організації, політичні діячі, які користуються довірою і авторитетом.
Політична влада. її форми і типи.
Політична влада - це здатність, право або можливість суспільних груп та індивідів, які їх представляють, здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства.
Суб’єктом політичної влади може бути цілий народ, державний орган, окремий індивід, наділений владою. Безпосередніми суб’єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи, які зберігають і здійснюють керівництво різними сферами життя, мають у своєму розпорядженні засоби влади, обирають цілі та способи їх реалізації.
Об’єктом політичної влади є все те, на що (чи на кого) спрямовані владні відносини. Це може бути суспільство вцілому, тобто народ, і кожний громадянин зокрема. В демократичному суспільстві народ одночасно виступає і суб’єктом, і об’єктом влади.
Легітимність влади - це стан, при якому спосіб формування і діяльності політичної влади збігається з існуючими в суспільстві нормами та цінностями, а результати діяльності відповідають соціальним очікуванням, які визнає народ.
М. Вебер виділив три основні типи легітимності влади:
Традиційна влада базується на звичаях коритися владі, вірі у незворушність встановленого порядку. Традиційні норми в такому суспільстві розглядаються як непорушні; непідкорення їм призводить до застосування встановлених суспільством санкцій. Проте ці санкції стосуються не лише підлеглих, а й правителів.
Легальна влада ґрунтується на законослухняності, визнанні добровільно встановлених норм, які регулюють відносини володарювання і підкорення. Цей тип легітимності характерний для сучасних демократичних країн, де добровільно встановлені норми - це конституція, на якій базується раціональна модель володарювання.
Харизматична влада базується на вірі підлеглих у надзвичайні здібності та велич особистості свого політичного лідера (харизма від грецького - Божий дар, винятковий талант). Такий лідер впевнений, що виконує важливу історичну місію і тому вимагає від підлеглих беззаперечної покори. Тому такий тип легітимації влади може призвести до встановлення диктатури.
Американський політолог Д.Істон, аналізуючи сучасні політичні системи, також встановив три типи легітимності політичної влади.
Перший тип легітимності він назвав ідеологічною легітимністю. Вона базується на переконаності людей у правильності цінностей та принципів, на які посилається влада, а також у тому, що ця влада сама їх дотримується. Структурна легітимність існує у суспільстві, де існує повага людей до механізмів і норм існуючої системи влади. Персоналістська (особистісна) легітимність ґрунтується на моральному схваленні народом осіб, які перебувають при владі. На перший погляд, цей тип легітимності дуже схожий на харизматичний (за М.Вебером). Проте персоналістська легітимність - це не лише психологічне сприйняття чи підтримка політичного лідера, політичної еліти. Це, в першу чергу, раціональне осмислення діяльності політичної влади загалом і політичного лідера зокрема.
Політолог, економіст, українець за походженням Б.Гаврилишин, аналізуючи сучасні політичні системи, прийшов до висновку про існування трьох типів політичного правління (форми сучасної влади).
Влада типу противаги характеризується поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову; наявністю правлячої еліти і опозиції; функціонуванням системи противаг; наявністю періодичних виборів; прийняттям рішень згідно з принципом більшості.
Колегіальна влада відзначається наявністю високого ступеня консенсусу у суспільстві, прихильністю до політичних курсів і рішень, відсутністю незгод та конфліктів.
Унітарна влада характеризується концентрацією влади, відсутністю офіційної опозиції чи противаги, ідеологічним виправданням будь-яких непопулярних чи малопопулярних рішень влади. Саме через такі характеристики ускладнюється процес приходу до влади нової політичної еліти.
Білет б
Харизматична влада базується на силі закону. Ні.
Принцип загальності виборів вказує на необхідність участі у голосуванні якомога ширшої громади. Так.
Центристські політичні партії критикують існуючий політичний режим, виступають за радикальні зміни і є нетерпимими до своїх політичних супротивників. Ні.
Політична діяльність здійснюється на двох рівнях: елітарному та масовому. Так.
На вірі у винятковий талант політичного лідера базується:3)харизматична легітимність.
Політично активна верства, з якої у майбутньому можна сформулювати новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій - це:3)контреліта.
Які характеристики притаманні владі “типу противаг”:4)побудова структури влади за принципом контролю, стримувань і противаг.
Назвіть типи легітимності політичної влади за М. Вебером:2)легальна легітимність; 4)традиційна легітимність; 3) харизматична легітимність
До зовнішніх функцій держави належать: 1)дипломатична; 4)оборонна.
10.За місцем у політичній системі політичні партії поділяють на:1)нелегальні;3)опозиційні
правлячі. (легальні)
В абсолютистських монархіях: 1)представницькі органи влади відсутні; 2)монарх наділений необмеженою владою у виконавчій, законодавчій і судовій сферах; 5)політична діяльність партій і організацій забороняється.
Президент України має право розпустити Верховну Раду України, якщо: 3)протягом 60 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; 5) протягом 60 днів після відставки Кабінету міністрів не сформовано персональний склад уряду; 6)протягом одного місяця у Верховній Раді не створено коаліцію депутатських фракцій.
Політична участь як наслідок політичної соціалізації.
Політична участь - це форма активної поведінки громадян у сфері політики, дії пересічних громадян, які намагаються впливати на прийняття владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів.
Політична участь може бути більш активною і свідомою, або більш пасивною(наприклад виконання чийогось наказу).Але в обох випадках відбувається втручання громадян у сферу політичних відносин. Жодна сучасна політична система не обходиться без такого втручання.
Політична участь може бути організована або неорганізована, епізодична або постійна, пряма або опосередкована, санкціонована (легітимна), або несанкціонована (нелегітимна).
Пряма політична участь спостерігається у межах невеликих політичних спільнот і передбачає прийняття рішення більшістю голосів на всенародних зборах. На загальнонаціональному рівні формою прямої участі виступають референдум та плебісцит.
Референдум - це безпосереднє звернення до виборців для остаточного вирішення певного питання. Плебісцит - опитування населення через голосування про приналежність території на якій воно проживає, тій чи іншій державі. Під час референдуму або плебісциту остаточне рішення з винесеного на голосування питання приймають самі виборці.
Найбільш розповсюдженою та виправданою в сучасних умовах суспільно-політичного розвитку є опосередкована участь, яка здійснюється у формі представництва. В ході виборів, шляхом голосування виборці обирають представників владних структур, які безпосередньо реалізовуватимуть політичні курси та прийматимуть закони. Однак, ця форма участі має суттєві недоліки. Вона допускає можливість викривлення волі мас, захист представниками влади власних інтересів (які не завжди збігаються з інтересами виборців) та втрати контролю над своїми представниками.
Складним соціально - психологічним феноменом є закрита політична поведінка, що проявляється у формі політичної неучасті (бездіяльності). Мотиви відмови громадянина від політичної участі можуть бути викликані різними чинниками:
втрата соціальних ідеалів; 2)падіння рівня довіри органам влади; 3)прагнення людини відгородитись від політики.
Таким чином політична участь і політична неучасть - це дві різні форми політичної поведінки індивіда (відповідно відкрита і закрита), два способи практичної взаємодії соціального суб’єкта з політичним середовищем, через які особа висловлює своє ставлення до політичної і суспільної системи та інших соціальних суб’єктів.
Отже, результатом процесу політичної соціалізації, що має певні етапи, фактори, моделі та типи, є готовність особи до участі у політичній діяльності, залучення її до політичного процесу, який проходить в рамках соціально-політичної системи.
Авторитарний і тоталітарний режими
Тоталітаризм- це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним,
економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо) , тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.
Для тоталітарного політичного режиму притаманні наступні ознаки:
- Єдина ідеологія
- Єдина добре зорганізована масова партія -Політичний плюралізм відсутній
- Влада не обмежується законом, спирається на терор і масові репресії -Командно адміністративна економіка
- “Активна” несвобода особи (держава примушує людину діями демонструвати лояльність до режиму)
- Монополія на засоби масової інформації -нетерпимість до будь якого інакомислення -формування образу ворога -повна мілітаризація суспільства.
Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах: праворадикального тоталітаризму ( фашизму, нацизму) і лівоекстремістського тоталітаризму (комунізму, сталінізму). Перший характеризувався встановленням відкритої
терористичної диктатури, мілітаризацією всіх сфер життя, придушенням демократичних свобод, вождиським принципом побудови державного управління, ідеологічна концепція фашизму заснована на шовінізмі і расизмі. Лівоекстреміська форма тоталітаризму характеризується всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощенням з репресивною системою, економічним і духовним відчуженням людини, люмпелізацією особистості, пануванням міфологічної державної ідеології.
Авторитаризм - це недемократичний політичний режим який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб,звуження політичних прав і свобод громадян, обмеження повноважень демократичних інституцій,усунення громадян від процесу прийняття політичних рішень.
Для авторитарного політичного режиму притаманні наступні ознаки:
- Відсутність єдиної ідеології -Можлива багатопартійність
- Допускається обмежений плюралізм (без реальної боротьби за владу)
- Влада не обмежена законом, спирається на силу і вибіркові репресії -Може бути як командна так і ринкова економіка
-“Пасивна” несвобода особи (ніхто не має права протестувати проти режиму)
- правляча еліта формується шляхом самопризначення.
Різновиди авторитарного режиму:
Теократичні авторитарні.
Військово бюрократичні диктатури
Абсолютистські монархії
Неототалітарні режими.
З тоталітаризмом авторитаризм об’єднує диктаторський, не обмежений законом характер влади. Разом з тим тоталітаризм і авторитаризм відрізняються різним ступенем придушенням демократичних свобод і всевладдя держави, мірою жорсткості державного контролю за життям суспільства, місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади
Білет7
В політології розрізняють 2 можливі форми взаємодії суб’єктів політики: конфлікт і консолідація. Так.
Різновидами тоталітаризму є фашизм і комунізм. Так.
.опозиція в умовах демократичного режиму обов’язково мусить бути лояльною до влади.Ні.
Найбільш сприятливі умови для розвитку громадянського суспільства існують у тоталітарному режимі. Ні.
Який тип еліти властивий сучасним тоталітарним режимам. 4)номенклатура.
6.за можливістю впливу на розташування кандидатів у партійному списку пропорційні виборчі системи поділяються на.
системи з жорсткими списками. 4)системи з преференціями. 5)системи з напівжорсткими (м’якими списками).
7.Згідно з мажоритарною системою відносної більшості (плюральною системою) переможцем стає кандидат, який. 3) отримав більше голосів від опонентів, хоч і не обов’язково понад 50%
вкажіть основні функції політичної системи: 1)репрезентативна, 2)інтегруюча, 4)нормативно-регулятивна, 5)політичного інформування, 6)організації та відтворення політичного життя.
Назвіть типи політичного лідерства за М. Вебером:1)традиційне лідерство,4)раціонально легальне лідерство, 5)харизматичне лідерство.
Що притаманне рекрутуванню політичних лідерів згідно з системою гільдій.1)закритий характер, 2)обмежений електорат, 5)приховане суперництво.
Державний суверенітет передбачає, що: 6)держава має верховну владу на даній території, є незалежною у своїх діях.
Форма державного правління як пев...
13.01.2015 14:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора