Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Система оподаткування юридичних осіб непрямими податками
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІНЕМ
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Податкова система
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
/
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Система оподаткування юридичних осіб непрямими податками”
з дисципліни “Податкова система”
Львів - 2014
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. Теоретична частина.………………………………………………………….5
1.1. Теоретичні засади оподаткування юридичних осіб непрямими податками………5
1.2. Історія становлення непрямих податків в Україні…………………………………13
1.3. Зарубіжна практика справляння непрямих податків………………........................17
РОЗДІЛ 2. Практична частина………………………………………………………….20
2.1. Особливості формування податку на прибуток підприємства……………………20
2.2. Визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету……………………………………………………………………..……………21
2.3. Обчислення податку на прибуток підприємства………………………………….23
2.3. Визначення суми ЄСВ…………………………………………………………........26
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………...27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………..28
ДОДАТКИ………………………………………………………………………………..30
ВСТУП
Непрямі податки закладаються в ціні реалізованого товару або наданої послуги. Розмір непрямого податку не залежить від матеріального стану платника, тому державі зручно його справляти. Введення непрямих податків дозволяє носію податку
перекладати податковий тягар на плечі споживачів товару, послуг, робіт, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Податки пов'язані з існуванням держави, хоч виникли вони значно пізніше, ніж з'явилися перші держави, фінансова діяльність яких супроводжувалася збиранням митних зборів у сучасному їх розумінні. Системи оподаткування в різних країнах світу різняться одна від іншої за структурою, набором податків, зборів і обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Такий стан є закономірним, оскільки податкові системи формуються під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.
Непрямi податки – встановлюються як надбавка до ціни товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.
Непрямі податки, на відміну від прямих:
більш ефективні у фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучною величиною, ніж прибутки;
від них важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату;
регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.
Непрямі податки включають у ціну товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючими елементами і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.
Юридичні особи сплачують податки, коли купують товари. Водночас, реалізуючи свої товари, роботи, послуги, юридичні особи у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами).
При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів господарювання залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах:
1) сплата непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт, отриманих послуг здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів господарювання, тобто має місце іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі враховуються такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків;
2) цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів господарювання, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів господарювання, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків за придбання товарно-матеріальних цінностей. Певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки залишаються в розпорядженні (обороті) підприємств [3].
РОЗДІЛ 1 Теоретична частина
Теоретичні засади оподаткування юридичних осіб непрямими податками.
В Україні використовуються три види непрямих податків:
• акцизний податок (специфічний акциз);
• податок на додану вартість (універсальний акциз);
• ввізне (імпортне) мито [3].
Податок на додану вартість - це один із найбільш поширених, але одночасно складних та суперечливих податків. В Україні він замінив податок з обороту та податок із продажу і став відігравати провідну роль у формуванні доходної частини державного бюджету. Податок на додану вартість (далі - ПДВ) є одним з різновидів універсальних акцизів, який нараховується та сплачується на кожному етапі руху товару від виробника до споживача.
Характерною рисою сплати ПДВ є те, що до бюджету сплачується не вся нарахована сума, виходячи з оборотів по реалізації, а лише різниця між нарахованою сумою і сумою ПДВ, яка оплачена або піддягає оплаті конкретним платником при купівлі сировини, матеріалів, товарів. Це забезпечує оподаткування не всіх оборотів, а лише величини вартості, що додається до матеріальних затрат та закупівельних цін [14].
Одна із властивих йому ознак – економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з податком з обороту. ПДВ достатньо зручний і простий із суто адміністративного погляду(методи обчислення, порядок збору та сплати і т.п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. [9; 11, с.176-181].
Додана вартість як об'єкт оподаткування ПДВ - це вартість, створена в окремій господарській одиниці. Вона може бути визначена двома способами:
- як сума окремих елементів: заробітної плати, прибутку, відсотків тощо;
- як різниця між вартістю реалізованої продукції та вартістю сировини, матеріалів, послуг виробничого характеру тощо, придбаних в інших суб'єктів господарювання [15].
Особами, платниками ПДВ, є:
1. Юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі (у т. ч. підприємства з іноземними інвестиціями), а також фізичні особи - підприємці, які або:
застосовують загальну систему оподаткування;
є платниками єдиного податку за ставкою 3%;
є платниками єдиного податку за ставкою 5% та добровільно переходять на сплату єдиного податку за ставкою 3%.
2. Юридичні особи, фізичні особи, фізичні особи - підприємці, які ввозять товари на митну територію України.
Ставки податку на додану вартість:
з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2014 ставка ПДВ складає 20 відсотків
з 1 січня 2015 року вона складатиме 17 відсотків.
0 ставка застосовується до операцій, що перелічені в ст. 195 «Операції, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0 відсотків» ПКУ [1].
Акцизний податок встановлюється на товари, які держава вважає за потрібне оподатковувати за вищими ставками, ніж інші товари. Акцизний податок втілює у собі як фіскальну функцію, поповнюючи бюджет, так і регулюючу, корегує попит та пропозицію на підакцизні товари.
Механізм справляння акцизного податку встановлюється розділом VI Податкового кодексу України.
Платниками акцизного податку в основному є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти господарювання, що імпортують чи реалізують ці товари [5].
Об'єктами оподаткування є операції з:
реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);
реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;
ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;
реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;
реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством;
обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат;
операції з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, де відбувається перехід права власності на цінні папери, та операції з деривативами, крім операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку деривативів [1].
Для оподаткування акцизним податком використовують адвалорні та специфічні ставки акцизного податку.
У разі обчислення акцизного податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування, як при виробництві на митній території України, так і при імпорті підакцизних товарів (продукції), є вартість реалізованого (ввезеного) товару, визначена за встановленими виробником (імпортером) максимальними роздрібними цінами без ПДВ та з урахуванням акцизного податку. При проведенні обчислення сум податкового зобов'язання з максимальної роздрібної ціни податок на додану вартість виключається.
При визначенні бази оподаткування з імпортованих підакцизних товарів, на які ставки встановлено в євро, перерахунок іноземної валюти на національну валюту здійснюється за офіційним курсом НБУ, що діє на дату подання до органу державної митної служби митної декларації для митного оформлення.
Базою оподаткування у разі обчислення акцизного податку за специфічними ставками у твердих сумах з одиниці товару (продукції) з вироблених на митній території України або ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) є їх величина, визначена в одиницях виміру ваги, об'єму, кількості товару (продукції), об'єму циліндрів двигуна автомобіля або в інших натуральних показниках.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов'язковому порядку сплачують акцизний податок при ввезенні на митну територію України під час подання митної декларації (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що підлягають маркуванню).
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень Митного кодексу України. Митна вартість вказується у митній декларації [14].
Датою виникнення податкових зобов'язань щодо підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, є дата їх реалізації особою, яка їх виробляє, незалежно від цілей і напрямів подальшого використання таких товарів (продукції).
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання митним органом у визначених законодавством випадках [5].
Суми податку перераховуються до бюджету виробниками підакцизних товарів (продукції) протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.
1. Суми податку з алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований, сплачуються при придбанні марок акцизного податку.
3. Підприємства, які виробляють вина виноградні з додаванням спирту та міцні, вермути, інші зброджені напої з додаванням спирту, суміші із зброджених напоїв з додаванням спирту, суміші зброджених напоїв з безалкогольними напоями з додаванням спирту, сплачують податок при придбанні марок акцизного податку на суму, розраховану із ставок податку на готову продукцію, вироблену з виноматеріалів чи сусла, при виробництві яких використовується спирт етиловий.
4. Власник готової продукції, виробленої з давальницької сировини, сплачує податок виробнику (переробнику) не пізніше дати відвантаження готової продукції такому власнику або за його дорученням іншій особі.
5. У разі ввезення маркованої підакцизної продукції на митну територію України податок сплачується під час придбання марок акцизного податку з доплатою (у разі потреби) на день подання митної декларації [1].
Відповідно до положень Податкового кодексу України, марка акцизного податку - це "спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів" [15].
Мито - це загальнодержавний податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Але на відміну від акцизного податку, ставки мита диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.
Суб'єктами оподаткування митом (платниками) є особи, які:
- ввозять товари на митну територію України:
- вивозять товари з митної території України;
- отримують товари, що пересилаються, у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях;
- використовують товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням або всупереч умовам чи цілям звільнення;
- реалізують або передають у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митом;
- реалізують товари чи транспортні засоби, конфісковані за рішенням суду або поміщені у режим відмови на користь держави:
- реалізують товари комерційного призначення (у т. ч. транспортні засоби), що зберігаються на складах митних органів, за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення строків зберігання та товари, граничний строк перебування яких під митним контролем закінчився [1].
Об'єктами оподаткування митом є:
1. Товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 100 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами.
2. Товари (крім підакцизних), що ввозяться (пересилаються) на митну територію України громадянами, сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент:
а) у ручній поклажі або у супроводжуваному багажі (крім підакцизних товарів та особистих речей) не частіше одного разу протягом однієї доби:
- через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення - 1000 євро;
- через інші пункти пропуску через державний кордон України -500 євро та сумарна вага яких перевищує 50 кг;
б) у несупроводжуваному багажі - 300 євро [14].
1. Базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є:
- для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів;
- для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру.
2. База оподаткування митом товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України в міжнародних поштових та експрес-відправленнях, визначається відповідно до статті 234 ПКУ.
3. База оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, визначається відповідно до Митного Кодексу [1].
Ставки мита єдині на всій території держави. Це, однак, не виключає їх різноманіття:
а) адвалерна - ставка, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом;
б) специфічна—ставка, що нараховується у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалерна припускає знеособлений предмет обкладання;
в) комбінована (змішана) — ставка, що поєднує обидва названі вище види мита.
г) сезонні - ставки, за допомогою яких можна оперативно реагувати на ввезення і вивезення на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може перевищувати шести місяців;
д) особливі — ставки, що реалізують захисні функції мита [16].
Датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України [2].
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1. Декларація митної вартості.
2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності.
3. Рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
4. Якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
5. За наявності - інші платіжні та бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
6. Транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
7. Копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню.
8. Якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Митна вартість визначається на основі поданих декларантом відомостей [14].
Історія становлення непрямих податків в Україні.
Податок - з одного боку, філософська й економічна категорія, а з іншого - одночасно вступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюються законодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Податок як конкретна форма примусового вилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всі позитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системи державного устрою та державного управління. Залежно від стану податкових правовідносин у державі можна робити висновки про її прогресивний розвиток або регрес.
Незважаючи на те, що податок на додану вартість використовується в Україні вже 20 років, він був запроваджений як альтернатива податку з обороту та податку з продажу. Це був цікавий експеримент, бо за своїм змістом ПДВ найкраще працює в демонополізованій економіці з мінімальним застосуванням «внутрішньокорпоративних» цін та відсутністю так званих «зв'язаних осіб».
В Україні ПДВ був запроваджений Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992 р. № 14-92. До Декрету вносилися численні зміни та доповнення і на сьогодні ПДВ регламентується ПКУ. Декретом про ПДВ керувались біля п'яти років. Хоча недоліків було чимало, проте декрет діяв. Він передбачав різний підхід до оподаткування товаровиробника і торгівлі [10, c.338].
Другий етап становлення податку на додану вартість розпочався із змін, які знайшли своє втілення в законопроекті прийнятому Верховною Радою України як закон 03.04.97 р. і введеному в дію з 1 жовтня 1997 року, до окремих статей якого згодом було внесено значну кількість поправок і змін. Згідно цього Закону механізм оподаткування податком на додану вартість у корені змінився, а саме: Введено податковий облік, згідно з яким є обов'язковим для платників податку при здійсненні продажу товарів (робіт, послуг) надання податкової накладної.
Встановлено єдину ставку податку, що становить 20 відсотків до бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг), за винятком операцій звільнених від оподаткування, та операцій до яких застосовуються нульова ставка.
Значний час податок на додану вартість в Україні регулювався Законом України «Про податок на додану вартість», прийнятим Верховною Радою 3.04.1997 р., зміненим і доповненим більш як 50 разів
Останні радикальні зміни в оподаткуванні податку на додану вартість відбулися із набуттям чинності Податкового кодексе України. Характеристика етапів становлення ПДВ в Україні представлена у таблиці додатку А [10, c.339].
Детальна характеристика етапів становлення ПДВ та порівняння податків – аналогів ПДВ відображені в таблицях 1, 2 Додатку А.
Термін "акциз" походить від старофранцузького слова "accise", що означає "оцінка для оподаткування". Також термін акциз може мати походження від латинського "accidere", що означає "вирізати" спеціальні насічки на спеціальному вимірювальному пристрої, який показував кількість алкогольного напою у пляшці з метою його оподаткування. Акциз поряд із митом є однією із найбільш ранніх форм оподаткування.
Акцизний податок (до 2011 р. - акцизний збір) - це різновид непрямих податків, яким оподатковуються високорентабельні та монопольні товари, що включається у ціну товару та платниками якого виступають кінцеві споживачі товару, на який нараховується акциз [14].
В незалежній Україні акцизний збір запроваджено Законом України "Про акцизний збір" від 18.12.1991 р. № 1996-XII, який введено у дію з 1992 р.
Всупереч світовій практиці, що склалась історично, протягом 1992 р. платниками акцизного збору було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують на території України підакцизні товари (ст. 2 Закону України "Про акцизний збір"). 26 грудня 1992 р. Урядом прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" № 18-92, який діяв до 2011 р. З введенням його у дію (з 01.01.1993 р.), систему адміністрування акцизного збору було переорієнтовано - платниками визначено суб'єктів підприємницької діяльності, які виробляють або імпортують на митну територію України підакцизні товари. Таким чином, значно спрощено механізм контролю за справлянням акцизного збору обмеженим колом платників.
Початковий етап у становленні раціональної системи акцизного оподаткування в Україні настав у 1996 р. Протягом року прийнято чотири закони, якими визначено новий перелік товарів (продукції), на які встановлювався акцизний збір та ставки цього збору.
Кінцеву стадію еволюції акцизного оподаткування в Україні умовно можна розбити на три етапи, починаючи саме з 1996 р.:
- перший етап - у період з 1996 по 2000 рр. акцизним збором ще обкладався широкий перелік товарів, який включав у себе коло високорентабельних і монопольних товарів, уже знайомих раніше по високих ставках податку з обороту;
- другий етап - у 2000 р. з переліку підакцизних виключено 14 умовних товарних груп. Система акцизів набула рис, притаманних оптимальній організації оподаткування - фактично її склад обмежився такими товарами: алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, автомобілі та ювелірні вироби;
- третій етап - з 2003 р. із складу підакцизної продукції виключено ювелірні вироби - останню позицію з товарів, на які було встановлено адвалорні акцизні ставки. У 2003-2004 рр. у переліку підакцизних окремо виділено такі товари: вина виноградні з вмістом цукру більше 0,3% та високооктанові кисневмісні добавки до моторних бензинів [15].
З 2011 р. підакцизними товарами виступають:
- спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;
- тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;
- нафтопродукти, скраплений газ;
- автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли [1].
Отже, на сучасному етапі перелік вітчизняної підакцизної продукції, в цілому, відповідає класичним принципам акцизного оподаткування, включаючи в себе:
- "соціально небезпечні" товари - усі види спиртової і алкогольної продукції, широкий асортимент тютюнових виробів (курильний тютюн, сигарети, цигарки);
- "предмети розкоші" - мотоцикли, легкові автомобілі;
- певні види мінеральної сировини і продукти їх переробки - деякі види пально-мастильних матеріалів.
25 червня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.
Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 р. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 р.
29 листопада 1996 р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України. Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо) [12].
Починаючи з 1994 р., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 р. по 31 грудня 1998 р. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу. Проект нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 рази перевищує чинний, внесено на розгляд Верховної Ради України ще у 1997 р. Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 р. проект Митного кодексу України прийнятий у першому читанні.
Зі вступом України до Світової організації торгівлі та приєднанням до міжнародних конвенцій встала необхідність переглянути митне законодавство. Одним із кроків стало прийняття нового Митного кодексу, якій адаптований до європейських стандартів та світових норм, а також Податкового та Бюджетного кодексів України. Він налічує 590 статей та зібрав в собі положення, які раніше містилися в різних законах та підзаконних актах.
Зарубіжна практика справляння непрямих податків.
Для удосконалення вітчизняної практики застосування непрямих податків об’єктивно потребує звернення до зарубіжного досвіду з метою порівняльного аналізу, при зіставленні різних норм фінансового державного регулювання. У системі фіскальних відносин науковці звертаються до вивчення зарубіжного досвіду оподаткування як до джерела нагромаджених практичних знань. Непрямі податки становлять досить вагому частину в загальному обсязі податкових надходжень у розвинених країнах світу: на рівні США їхня частка не перевищує 40%, значна частина приділяється адмініструванню непрямих податків, у країнах Євросоюзу і Східної Європи [8].
Одним із найбільш важливих видів непрямих податків є податок на додану вартість, який часто називають “європейським податком”, підкреслюючи вагоме значення у встановленні та розвитку європейського інтеграційного процесу. У Європі податок на додану вартість є важливим джерелом дохідної бази бюджету Європейського Союзу (сьогодні кожна країна її учасниця перераховує 1.4% власних надходжень від цього податку до консолідованого “європейського” бюджету). За результатами узагальнення наукових праць різних учених, ставки податку на додану вартість у різних країнах досить відрізняються між собою і залежать від загального економічного стану країни та її економічної політики. У таких країнах, як Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Данія, Фінляндія та інших, встановлена єдина ставка податку на додану вартість, величина якої коливається від 3 до 28%. Найнижчі ставки застосовуються в Японії – 3%, Панамі – 5%, у багатьох країнах Латинської Америки – 6-7%, у Канаді – 9%, а найвищі у Болгарії – 20, Чехії, Словаччини та Норвегії – 23%, Данії – 25%. [8] У багатьох країнах існує кілька ставок податку на додану вартість. У Німеччині та Нідерландах, наприклад, їх дві, у Ізраїлі, Австрії та Іспанії – три, у Греції, Італії, Румунії – чотири, у Кенії, Марокко та Туреччині – п’ять, у Бельгії – шість. Характеристика становлення ПДВ в деяких зарубіжних країнах відображена в таблиці 3 Додатку А.
Акциз як непрямий податок враховується у відпускній ціні товарів, які реалізуються підприємствами-виробниками, та сплачується покупцем.
З 01.04.2011 р. в ЄС функціонує нова електронна система контролю за рухом підакцизних товарів, що замінила «паперову» і призначена для зменшення адміністративних перешкод для трейдерів, спрощення процедури оформлення та покращення моніторингу сплати акцизів на такі товари, як алкогольні і тютюнові вироби та енергетичні ресурси.
Згідно із законодавством ЄС акцизи на алкогольні й тютюнові вироби та енергетичні ресурси мають сплачуватись у пунктах призначення цих товарів. Для забезпечення повноцінної сплати акцизних зборів в ЄС застосовується система контролю за рухом товарів, акцизи з яких ще не сплачено. Досі постачальник таких товарів повинен був оформляти спеціальні супроводжувальні адміністративні документи, які додавалися до партії товарів.
Єврокомісія вважає, що нова електронна система дасть змогу на якіснішому рівні відслідковувати рух підакцизних товарів та ефективніше протидіяти можливим шахрайствам зі сплатою акцизів [4].
Митно-тарифне регулювання експортно-імпортних операцій розвинутих країн світу, в основному, відповідає рекомендаціям міжнародних організацій. У країнах з ринковою економікою з метою заохочення припливу капіталу до країни митом оподатковується лише імпорт, а експортне мито не застосовується, а у США навіть заборонено законодавчо. Взагалі, більшість високорозвинених країн та країн з транзитивною економікою застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні вивозу сировини та заохоченні імпорту комплектуючих та матеріалів для розвитку власної промисловості.
В ряді зарубіжних країнах поряд зі стимулюванням експорту та сприянням розвитку вітчизняного виробництва не створюються перешкоди і для імпортних товарів. Тут можна навести приклад Японії, де діє система податкових пільг для імпортерів, а саме: податковий кредит у розмірі 5% від обсягу імпорту або взагалі звільнення від оподаткування великого переліку імпортних товарів, що складає, у кінцевому підсумку, до 25% загального обсягу імпорту [14].
Митний тариф Польщі передбачає чотири види митних ставок: основні (конвенційні), преференційні, автономні та знижені. Знижені ставки застосовуються для країн, які підписали угоди про вільну торгівлю з Польщею, - це країни Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЄЗВТ), члени Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), країни Балтії. Саме ці ставки переважно застосовуються при митному оформленні, оскільки 80% товаропотоку йде з вищезазначених країн. На жаль, Україна не входить до цієї групи країн. Відколи Польща увійшла до ЄС, вона не може самостійно встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка від зібраних митних платежів направляється до бюджету ЄС. Стрімка лібералізація митно-тарифної політики цієї держави послабила фіскальну функцію митного тарифу та обмежила можливість застосування протекціоністських заходів. В цілому можна зазначити, що на відміну від українського законодавства, норми митного законодавства Польщі та порядок застосування інструментів митно-тарифного регулювання в цій країні дуже наближені до вимог та норм Євросоюзу, незважаючи на те, що кількість нормативно-правових актів, що потребувала гармонізації у країнах Центральної та Східної Європи, складала до 1,5 тис. шт.
РОЗДІЛ 2 Практична частина
2.1. Особливості формування податку на прибуток підприємства.
У другому розділі курсового проекту необхідно здійснити аналіз податкової декларації з податку на прибуток конкретного підприємства.
Податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Податковим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.
Декларація з податку на прибуток підприємства, даного у курсовому проекті складається з вступної частини, основної частини, а також до неї додається чотири квартальні додатки .
Для декларації з податку на прибуток даного підприємства звітним (податковим) періодом є другий квартал 2011 року.
Відповідно до статті 134 Податкового Кодексу, об’єктом оподаткування податком на прибуток є:
1. Прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду;
2. Дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 Кодексу, з джерелом походження з України.
2.2. Визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.
Оскільки підприємство виступає платником податку на додану вартість, то необхідно визначити суму цього податку до бюджету. В декларації з податку на прибуток підприємства вказують всі суми без ПДВ, тому необхідно здійснити нарахування податку. Для розрахунку суми ПДВ потрібно визначити, які саме операції, які здійснювало підприємство, є об’єктом оподаткування. Ставка ПДВ становить 20 %.
Податкове зобов’язання (ПЗ) це загальна сума податку одержана (нарахована) платникам податку у звітному періоді.
Податковий кредит (ПК) – це сума, на яку платник податку має право зменшити ПЗ звітного періоду.
Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначається як різниця між загальною сумою ПЗ, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів, робіт, послуг протягом звітного періоду, та сумою ПК звітного періоду.
Для розрахунку суми ПДВ застосовується формула 2.2.
ПДВ= ПЗ – ПК (2.1)
ПЗ – податкове зобов’язання;
ПК – податковий кредит.
Знайдемо елементи податкового зобов’язання, які визначаємо на основі дохідної частини декларації. Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)) – рядок 02 виступає елементом оподаткування ПДВ.
ПЗ = 136820*0,2 = 27364 (грн.)
У декларації з податку на прибуток у рядку 05.1 вказано собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму 45484 грн. На основі даної суми підприємство має право розрахувати податковий кредит.
Щодо інших витрат, то суми, які мають право бути віднесені до податкового кредиту, зазначені в додатках АВ, ВЗ.
Розглянемо додаток АВ (Адміністративні витрати). Що ж до сум, вказаних в цьому додатку, то частина з них, відповідно до статті 196 Податкового Кодексу, не є об’єктом оподаткування ПДВ, а саме:
Витрати на врегулювання спорів у судах (06.2.7) в сумі 829 грн.
Витрати на оплату праці (06.2.10) в сумі 11520 грн.
Внески на соціальні заходи (06.2.11) в сумі 3570 грн.
Що ж до інших витрат, вказаних в додатку АВ, то вони є об’єктом оподаткування ПДВ, а саме: загальні корпоративні витрати – 5413 грн; витрати за консультаційні, інформаційні аудиторські та інші послуги (06.2.4) в сумі 450 грн. та витрати на оплату послуг зв’язку (06.2.5) в сумі 1004 грн.
Розглянемо додаток ВЗ (Витрати на збут. В цьому додатку зазначені витрати на ремонт тари в сумі 357 грн., витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом – 1570 грн., витрати на транспортування, перевалку, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) (06.3.11) в сумі 832 грн., які є об’єктом оподаткування ПДВ, тому обчислюємо ПК.
На основі даних витрат розраховуємо ПК
ПК = (45484 + 5413 + 450 + 1004 + 357 + 1570 + 832)*0,2 = 11022 грн.
Отже, сума ПДВ даного підприємства буде дорівнювати:
ПДВ = 27364 – 11022 = 16342 (грн.)
Отже, сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету становить 16342 грн.
2.3 Обчислення податку на прибуток підприємства.
Відповідно до Податкової декларації бачимо, що доходи,
22.02.2015 20:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора