Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
РПС
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Облік і аудит
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Сєвєродонецький технологічний інститут
КУРСОВА РАБОТА
з дисципліни: "Розміщення виробничих сил та регіональної економіки"
на тему: “Розвиток промисловості мінеральних добрив в Україні”
П.І.Б. студента: Селина
факультет: хімічний
курс: 1й
шифр групи:
спеціальність: “Облік та аудит”
Керівник: Хандий Олена Олексіївна
СЄВЄРОДОНЕЦЬК 2006
Зміст
Вступ
Розділ 1. Промисловість мінеральних добрив, як складова частина
хімічної промисловості.
1.1 Структура виробництва мінеральных добрив.
1.2 Міжгалузева корпорація виробництв, виробництв промисловості.
Розділ 2. Передумови, фактори розвитку та розміщення промисловості
мінеральних добрив.
2.1 Природні та економічні передумови розвитку галузі.
Фактори разміщения підприємств.
Розділ 3. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку
промисловості мінеральных добрив.
Основні підсумки роботи підприємств хімічного комплексу України..
Проблеми та шляхи їх рішення.
Розділ 4. Державне регулювання промисловості мінеральних добрив.
4.1 Законодавче та організаційне забезпечення державного регулювання.
4.2 Перспективний напрям регулювання промисловості.
Висновок.
Література.
Вступ
Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка являє собою економічну дисципліну, яка вивчає аспекти проявлення дії економічних законів, закономірностей та принципи територіальної організації виробництва, ефективність розміщення галузей народного господарства в різних країнах та регіонах, методи та важелі впливу держави на розміщення, та розвиток виробничих сил.
Державна політика за розвитком продуктивних сил та регулюванню економіки здійснюється в інтересах всього суспільства для активізації усіх форм діяльності і обмеження негативних процессів в економіці.
Метою вивчення предмету є здобуття цілісної уяви про теоретико-методичні основи і практичне розміщення продуктивних сил, територіальну організацію міжгалузевих комплексів, їх сучасний стан і тенденції розвитку, функції держави по регулюванню економіки. В результаті вивчення дисципліни необхідно мати уяву закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил, основи методології економічного обґрунтування розміщення виробництва, форми і регіональні особливості територіальної організації виробництва, особливості розташування виробничих комплексів України, сучасний стан і тенденції у міжнародному територіальному розділі праці, сутність, форми та механізми державного регулювання при реализації економічної політики.
Розділ 1. Промисловість мінеральних добрив, як складова частина хімічної промисловості.
1.1 Структура виробництва мінеральних добрив.
Хімічна промисловість, це дуже важлива і не від’ємна частина промисловості України. Хімічна промисловість вміщує в своє поняття дуже багато різноманітних видів виробництва хімічної продукції. Ми роздивимося більш детально таку галузь, як виробництво мінеральних добрив. Мінеральні добрива відносяться до такого розділу хімії який називається – основна хімія.
Основна хімія розвивається в місцях видобування сировини та в районах споживання готової продукції. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, неорганічних кислот, лугів, соди. Виробництво азотних добрив зосереджено в центрах коксохімічної промисловості - у Донбасі (Горлівка, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Алчевськ) та Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). В районах споживання розмішені окремі заводи, які використовують як сировину природний газ ( Черкаси, Рівне, Сєвєродонецьк).
Калійна промисловість зосереджена в Івано-Франківській, Львівській областях, де видобувають калійні солі (Калуш, Стебник).
Виробництво фосфатних добрив переважно тяжіє до районів споживання (бурякосійні райони лісостепової зони). Найбільшими підприємствами є Вінницький та Сумський заводи. Центрами виробництва є також Костянтинівна (Донецька область) та Одеса. Для виробництва фосфатних добрив використовується довізний апатитовий концентрат, місцеві фосфорити та відходи промислових підприємств.
Однією з старих традиційних галузей основної хімії на є сірчанокислотна. Сірчана кислота застосовується у виробі мінеральних добрив, у металургійній, нафтопереробній текстильній, харчовій промисловості та в інших галузях. Для виробництва сірчаної кислоти використовується сірчаний колчедан, сірчисті гази, що виділяються при переробці руд кольорових металів, а також при хімічній переробці нафти і природного газу. В Україні великого значення набуло використання самородної сірки з придністровських родовищ Львівської області.
Через високу хімічну активність сірчану кислоту економічно не вигідно і небезпечно перевозити на велику відстань, тому виробництво її орієнтується на споживача. Найбільшими центрами виробництва цього продукту є такі: Костянтинівна (Донецька область), Сумське виробниче об'єднання «Хімпром», а також підприємства у м. Рівному, Новому Роздолі, Дніпродзержинську.
Україна - один з великих виробників соди, споживачами якої є скляна, текстильна, миловарна, нафтопереробна, харчова, фармацевтична галузі. Содова промисловість - матеріаломістка галузь. Для виробництва 1 т кальцинованої соди витрачається 1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку і 1,7 т умовного палива. Тому найбільші підприємства галузі розміщені у Донбасі, де є достатня кількість сировини і палива (Слов'янськ, Лисичанськ). Виробництво соди розвивається також у Північному Криму Красноперекопськ), де використовується ропа Сиваша та високоякісні вапняки. Паливом служить природний газ, який надходить сюди з газопроводу.
Малюнок 1. – Структура хімічного(зокрема виробництво мінеральних добрив) та нафтохімічного виробництва на Україні.
1.2 Міжгалузева корпорація виробництв, виробництв промисловості.
В процесі дослідження проблем розміщення і територіальної „Організації виробництва широкого вживання набула категорія «міжгалузевої корпорації виробництв». Вивчення міжгалузевих комплексів стало особливо актуальним після того, як в наукових дослідженнях перейшли до застосування системного підходу, а практичній діяльності почали застосовувати метод міжгалузевих балансів.
Слід зазначити, що міжгалузеву корпорацію не можна розділити для окремих виробництв, тому що саме поняття „міжгалузева корпорація” говорить про те, що це є одна система яка пов’язує різні галузі та їх зв’язок між собою. Тоді виділити міжгалузеву корпорацію для виробництва мінеральних добрим не є можливим. Треба роздивлятися це питання, як загальне, а виробництво мінеральних добрив, як окремий випадок зв’язку виробництва мінеральних добрив з іншими галузями промисловості.
Вивчення конкретних міжгалузевих комплексів в межах окремих держав, економічних районів, адміністративних областей все більшої актуальності. Значний доробок у цей напрямок внесли вчені України.
В роботах українських вчених - економіко-географів (А. Т. Ващенко, О. І. Шаблій) міжгалузевий комплекс розглядається як система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої і невиробничої сфери. Кожен міжгалузевий комплекс формуються в конкретних соціально-економічних умовах внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей.
Виділення міжгалузевих комплексів базується в основному на економічних факторах, в результаті дії яких взаємопов’язуються різні галузі. До них відносяться перш за все виробничі зв'язки, що виникають при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції, а також при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств. На основі виробничих зв'язків у межах кожного макроекономічного району функціонують такі міжгалузеві комплекси, як паливно-енергетичний, машинобудівний, агропромисловий транспортно - економічний та інші, що харак теризуються широкою спеціалізацією, мають великий набір взаємопов'язаних ланок виробництв. Крім цих провідних комп лексів широкої спеціалізації виділяють і вузькоспеціалізовані (будівельний, лісопромисловий, рибопромисловий та ін.). Всі міжгалузеві комплекси функціонують в межах ТВК району як органічно взаємозв'язані елементи складною структурного утво рення. Комплекс району при цьому розглядається як органічна єдність всіх структурних елементів на його території, а міжгалузеві комплекси виступають підсистемами ТВК економічного району і його територіальних структурних частин.
Міжгалузеві територіальні комплекси виділяються як реально існуючі явища. У більшості випадків такі комплекси називають підсистемами макрорайонів. Однак досить складно, як вияв ляється, визначити характер взаємодіючих внутрішніх частий (підсистем). В одних випадках виділяються взаємодіючі галузі І виробництва, в інших — взаємодіючі підприємства, а також взає модіючі первинні форми комплексного зосередження виробництва (елементарні комплекси). Не менш складним завданням є чітке розмежування характеру комплексоутворюючих зв'язків. Тут точки зору розділились; одні автори акцентують увагу на еконо мічних зв'язках, інші — на виробничих (техніко-економічних) або ж на технологічних.
Необхідно відмітити, що міжгалузеві комплекси в економіко-географічній і в економічній науці вивчались переважно як підсистеми сфери матеріального виробництва. При цьому, зрозу міло, акцентувалась вся увага науки і практики на вивченні сукуп ностей взаємодіючих галузей і виробництв промисловості сільського господарства, транспорту і зв'язку, що забезпечують виробничі потреби, матеріально-технічне постачання підприємств і т. д. Об’єкти, що належать до невиробничої сфери, часто при цьому упускалися або ж включались до складу міжгалузевих комплексів на правах обслуговуючих основні виробничі ланки. В результаті маємо нечіткість у науковій інтерпретації самого поняття міжгалузевого комплексу.
На основі системного підходу виділяють родові, видові підвидові міжгалузеві комплекси (системи). Міжгалузеві територіальні системи, в яких компонентами виступають лише великі сфери людської діяльності без поглибленого їх галузевого членування, утворюють окремий клас родових систем. Це переважно ряд систем, що виділяються на основі попарного поєднання великих сфер господарської діяльності. Прикладом можуть бути науково-виробничі міжгалузеві комплекси у формі об’єднань науки з виробництвом в межах держави або певних її регіонів. Другу групу міжгалузевих територіальних систем утворюють певні сукупності галузей однієї сфери господарства (виробничої або невиробничої), але різних його секторів, їх можна назвати видовими системами. Так, агропромисловий комплекс України об’єднує сектори: виробництво сільськогосподарської продукції, її промислову переробку та реалізацію.
У кожному виді системи виділяються підвиди. Вони представлені кількома галузями певного сектора економіки - промисловості, сільського господарства чи транспорту. Прикладом підвидової системи може бути виноградарсько-виноробний, цукробуряковий, та інші міжгалузеві утворення в системі АПК,
Можна стверджувати, що в територіальній організації виробництва існують найрізноманітніші комбінації системоутворюючих відношень в одній і тій же множині галузей. Так, досить поширеними є територіальні сукупності підприємств і галузей, що розвиваються на основі спільності їх походження (генетична ознака). Вони пов'язані послідовною і паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування (вирощування). До них відносять агропромислові, рибопромислові, лісопромислові комплекси з найрізноманітнішими комбінаціями виробничих процесів. Ці комплекси утворюються на основі взаємозв'язків тих галузей (підгалузей) виробничої і невиробничої сфер, які мають загальну вихідну вершину розвитку.
Міжгалузеві комплекси виділяються також на основі сукупності кількох галузей. Діяльність підприємств цих галузей спрямована на розв'язання певної народногосподарської або регіональної проблеми. Одним з таких міжгалузевих комплексів може бути продовольчий комплекс держави чи її окремих регіонів. Останній є частиною агропромислового комплексу і охоплює такі основні ланки:
1) виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження; 2) виробництво засобів виробництва для всіх галузей продовольчого комплексу;
3) харчову промисловість, яка переробляє сільськогосподарську сировину;
4) рибне, та ін.
Виробництво багатьох добрив комбінується з іншими хімічними виробництвами, а іноді і з виробництвами інших галузей промисловості. Так, заводи суперфосфату, які поглинають значну частину сірной кислоти, будуються поруч із сірнокислотними заводами, - це ліквідує необхідність транспортування сірної кислоти.
Розділ 2. Передумови, фактори розвитку та розміщення промисловості мінеральних добрив.
2.1 Природні та економічні передумови розвитку галузі.
Слід зазначити, що розміщення продук тивних сил формується під впливом багатьох умов і зако номірностей, і тому ефективність розміщення виробницт ва залежить від багатьох складників. Оптимальний варі ант не завжди вдається визначити одним якимось мето дом: у кожному випадку застосовується той метод, який ліпше розв'язує запропоноване завдання.
Методи, застосовувані до обґрунтування розміщення виробництва, І створені на межі економічних, географічних і математичних наук. Вони обіймають: аналіз статистич них матеріалів, картографічний метод, методи техніко-економічних розрахунків ефективності, методи районного пла нування, балансовий метод, метод економіко-математичного моделювання тощо.
Аналіз статистичних матеріалів дозволяє вивчати про сторово-економічні об'єкти та явища у їхньому взаємозв'яз ку й динаміці.
Економіко-географічне картографування дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об'єктів, але й розрахувати ефективність розміщення. Картографічний аналіз території виявляє нові можливості, закономірності. Для обґрунтування розміщення виробництва
застосовують ся спеціальні карти (щільності населення, топографічні, ґрунтів, транспорту, геологічні, кліматичні тощо). На їхній основі складаються ще більш спеціалізовані карти, як-от карта зон економічного тяжіння міст, карти ТПК тощо.
Розрахунки економічної ефективності — це сполучен ня кількох методів. Річ у тім, що методика розміщення ви робництва скерована на досягнення якомога вищої ефек тивності виробництва. Водночас ефективність поділяєть ся на загальну і порівняльну ефективність витрат. Показ ники ефективності такі: питомі капіталовкладення, працемісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, рентабель ність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати.
Районне планування — це комплексний метод, що зас тосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства. Він у свою чер гу використовує методи математичного моделювання, кар тографічний тощо, являючи собою метод аналізу території.
З успіхом використовується метод економіко-математичного моделювання, зокрема для моделювання економіч ного простору. В його основі — системний підхід. За його допомогою треба розв'язати такі загальні завдання: пока зати, як характер просторової організації компонентів, особ ливостей їхнього функціонування формує цілісні терито ріальні утворення - соціально-економічні комплекси. Бу дується економіко-математична модель, яка, до певної міри, відповідає оригіналу. Результати, одержані під час вивчен ня моделі, переносяться на реальний план.
Для моделювання використовуються математичні мето ди, сутність яких полягає у формалізації просторового об' єкта або процесу з одночасним обмеженням низки
другорядних — щодо мети дослідження — факторів. Методи моделювання почали ширитись при створенні теорії про сторової економіки, біля витоків котрої стояли І. Тюнен, А. Вебер, В. Кристалер, А. Леш. Тепер методи просторового моделювання успішно поєднуються з використанням ЕОМ. Одним з прикладів лінійного програмування є так звана транспортна задача, яку економісти застосовують у своїх розрахунках.
Ефективність — досить містке поняття, що виявляєть ся у різних показниках. У цьому розділі йтиметься пере важно про ефективність локалізації підприємств, групи підприємств або інших об'єктів народного господарства. Розглядатимуться методи вивчення економічного просто ру з застосуванням аналітичної геометрії та математич ного аналізу, транспортна задача, метод районного плану вання, метод порівняльної ефективності витрат, їхній роз гляд доцільно почати з теорії просторової економіки, бо саме вона започаткувала моделювання простору.
2.2 Фактори розміщення підприємств.
Розглядаючи це питання, хотілося б зауважити, що фактори розміщення підприємств для різних галузей та виробництв в цілому не мають суттєвої різниці. Яке б це не було виробництво, а основні фактори за якими вони розміщаються будуть одні і тіж.
У теорії розміщення продуктивних сил фактор розмі щення підприємства є одним з центральних понять. Навіть можна ска зати, що будь-який аналіз розміщення виробництва або населення — це, насамперед, факторний аналіз. Лише уваж но вивчивши фактори розміщення, можна робити обґрунтовані висновки про його ефективність. Попри важливість поняття „фактор розміщення”, однозначного трактування цього терміна нема. Саме слово "фактор" (від латинського factor — той, хто робить; виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. Але стосовно розміщення про дуктивних сил це не повністю розкриває зміст поняття.
У першому наближенні можна вважати факторами розміщення підприємств де які умови, що впливають на розміщення продуктивних сил. Проте передумови розміщення також є певними умовами, одначе передумови й фактори - не одне й те саме. Якщо передумови - це загальні умови, що визначають мож ливість або неможливість розміщення виробництва й на селення хоча б на мінімально ефективному рівні, то фактори - це конкретні умови, що визначають ступінь ефек тивного розміщення.
Передумови й фактори не завжди розмежовуються. На приклад, для галузей сільського господарства провідну роль відіграють природні передумови, які репрезентують ком плекс природних умов. Водночас окремі елементи цього комплексу - якість ґрунтів, режим зволоження, кількість сонячної радіації - є факторами розміщення окремих га лузей сільського господарства.
Можна розглядати фактор як певне співвідношення між об'єктом розміщення й територією, на якій він розміщуєть ся. У такому випадку факторами розміщення можна на звати усю сукупність аргументів, стосовно яких роль фун кції відіграє вибір місця розміщення об'єкта. Отже, у фор мулі у = f(х) фактори позначаються через х, а територія -через у.
Якщо змінюється склад факторів, повинне змінюватись і місце, придатне для розміщення об'єкта. Насправді кож на територія (регіон) характеризується набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкрет ного виробництва. У дійсності нема такого об'єкта, розмі щення якого залежало б лише від одного фактора. Тільки сукупність кількох (іноді навіть десятків) факторів виз начає ефективність розміщення.
Один з засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина й транспорт. Згодом кількість факторів, що використовують ся в економічному аналізі, значно збільшилась, їх можна об'єднати у групи, які справляють найбільший вплив на розміщення виробництва: сировинна, трудова (фактор тру дових ресурсів), транспортна, споживча, енергетична, водна, ринкової кон'юнктури, науково-технічного прогресу, економіко-географічної ситуації, екологічна. Дія цих факторів є наслідком їхнього взаємозв'язку та взаємовпливу. Час то дія одного фактора підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, достоту "прив'язуючи" підприємства до джерел сировини.
Розглянемо вплив ок ремих факторів на розміщення виробництва.
а) сировинний фактор
Його часто-густо називають фактором матеріаломіст кості, хоча сировина й матеріали - не одне й те саме. Але у практичному аналізі витрати на сировину й матеріали об'єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломіст кість виробництва. Це чималі витрати й у більшості галу зей промисловості складають понад половину всіх вкла день.
Звичайно ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої про дукції.
Водночас обидві величини можна виражати як у грошо вих, так і в натуральних показниках. Наочнішим є метод зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги вихід ної сировини й готової продукції. Якщо відношення сиро вини до готової продукції лише трохи перевищує одини цю, то виробництво не матеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою.
Виробництва з великими витратами сировини на оди ницю готової продукції, звичайно, треба розташовувати поблизу сировинної бази, щоб не робити завеликих відра хувань на транспорт. Найчастіше (але не завжди) переве зення готової продукції до споживача коштує менше, ніж перевезення сировини. Чим вища матеріаломісткість ви робництва, тим більша його орієнтація на сировину. Де які види виробництва через специфіку технології можуть розташовуватися лише там, де видобувається сировина: металургійний комбінат в Україні (і один з найбільших у Європі) — у Кривому Розі; у США чорна металургія посу нулась, з одного боку, до Великих озер (родовища руди), а з іншого — до портів, куди підвозять імпортну руду; в Німеч чині великим металургійним центром стало портове місто Гамбург, де використовують імпортну руду.
Сировинний фактор є провідним для таких видів вироб ництва, %як гірничодобувна, лісопильна й целюлозно-папе рова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд кольоро вих і чорних металів, виробництво чорнової міді, нікелю, свинцю, цементна промисловість, виробництво металургій ного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовноочисна й вовно мийна промисловість, гутництво.
Оскільки мінеральні ресурси жорстко локалізовані (ро довища руд, металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості тощо), то розміщенню матеріаломісткого виробництва здебільшого притаманна висока концентра ція. Так, Донбас і Придніпров'я мають потужну металур гійну промисловість, яка використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля. Підприємства регіону — найбільші у Європі. Тут розташовані металомісткі види машинобудування: вироб ництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотива й вагонобудування, енергетичне машинобуду вання. Донецько-Придніпровський район виробляє чорних металів і продукції важкого машинобудування більше, ніж може спожити Україна, а тому значна частина виробів експортується.
Поряд із матеріаломісткими видами виробництва є й такі, для яких сировинний фактор не має істотного значення, або, принаймні, роль сировини менш значна порівняно з Інши ми компонентами виробництва. Наприклад, електростанції зовсім не споживають сировини (паливо не вважається для них за сировину) і потребують дуже мало матеріалів. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини у ба гато разів менша за вартість готової продукції, і за вагою сировина не перевершує готову продукцію. Але у цьому випадку зіставляються витрачені кошти. Такі галузі не обов'язково розташовувати поблизу сировини: вони зазна ють впливу іншого фактора - трудового, який у цьому випадку переважає.
В усьому світі триває процес зниження матеріаломіст кості виробництва, тому вплив сировинного фактора посту пово спадає.
б) паливно-енергетичний фактор.
Цей фактор, за характером впливу на розміщення ви робництва, близький до сировинного, бо паливо, як і багато інших видів сировини, теж мінеральний ресурс. Виробниц тва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергомісткими. Вони поділяються на електромісткі й паливомісткі.
За ступенем енергомісткості виділяються високоенер-гомісткі види виробництва (частка паливно-енергетичних витрат становить 30 - 45% витрат на вироблення продукції), середньо енергомісткі (15 - 30%) та не енергомісткі (менше за 15%).
в) водний фактор
Вплив цього фактора, як і попередніх двох, основується на використанні природних ресурсів. Як правило, йдеться про прісну воду, що споживається у процесі виробництва. Вода річок та озер, які використовуються для водного транс порту, хоча і є ресурсом, звичайно, не вважається складо вою частиною водного фактора.
У світі споживається величезна кількість прісної води, причому водоспоживання виявляє схильність до зростан ня. Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, але пропорції спо живання у різних країнах неоднакові. Водоспоживання великою мірою залежить від розвитку зрошування у регі оні: це найбільш динамічна складова у структурі спожи вання води. Споживання прісної води в Україні стримуєть ся її обмеженими запасами. На господарчо-питні потреби у країні витрачається 84 м3 води у розрахунку на одну людину.
Найбільш водомістким видом виробництва є вирощу вання сільськогосподарських культур на зрошуваних зем лях. Так, на виробництво 1 т рису треба 8 тис. м3 води, бавовни — 5 тис. м3.
У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини.
Брак води може перешкоджати розміщенню виробниц тва навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі вод ний дефіцит стримує розвиток чорної металургії, а також деяких галузей органічного синтезу. Така сама ситуація у Карагандинському районі (Центральний Казахстан), де наявність вугілля, руд чорних і кольорових металів не цілком компенсує брак води. Водночас для виробництва целюлози, віскозного шовку існують винятково сприятливі умови у Східному Сибіру, де запаси сировини (деревина) поєднуються з дешевою електроенергією та достатком води.
г) фактор робочої сили (трудовий)
Його дія пов'язана з демографічним потенціалом краї ни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. Треба за значити, що з розвитком науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладнен ням виробництва, роль трудового фактора збільшується.
Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. У першому на ближенні це робиться шляхом обчислення питомих ви трат на зарплату в собівартості продукції. Проте такий метод розрахунку працемісткості не завжди точний. Багато за лежить від вартості вихідної сировини: якщо вона дорога, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде велика й понизить через це питому вагу заробітної плати. Сам розмір заробітної плати теж залежить від ба гатьох обставин, які не завжди відбивають справжні вит рати праці (цінова політика уряду, регіональні доплати до зарплати тощо). На питому вагу зарплати у собівартості впливає також рівень механізації праці.
д) споживчій фактор
Дія цього фактора виявляється у наближенні виробниц тва до місць споживання готової продукції. Подібне тя жіння виникає у таких випадках:
1) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через властиві йому споживчі властивості (хлібобулочні вироби, борошно, такі кондитерські вироби, як тор ти, тістечка, молочні продукти, а також сірчана кислота, енергія ТЕЦ):
2) коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно (часом у кілька разів) збіль шити цього вартість (залізобетон, цегла та інші будівельні матеріали й конструкції);
3) коли масове споживання готової продукції локалі зується у певних центрах, наприклад у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, цукор-рафінад, сталь з металобрухту –
"мала металургія", соняш никова олія, м'ясо, сірники, нафтопродукти). До цієї ж групи зараховується виробництво фосфорних добрив та азотних добрив з газу, яке розміщується у районах інтенсивного сільського господарства, виробництво технологічного облад нання для галузей важкої промисловості, сільськогоспо дарські машини, бо їхнє перевезення коштує дорожче за сировину для їхнього виробництва.
Відповідно до споживчого фактора згадані види вироб ництва розміщуються у місцях масового споживання. Що до цього показове хлібопекарне виробництво: кожний хлі бозавод обслуговує територію з порівняно обмеженим ра діусом дії від 100 до 10 км. Радіус транспортування свіжого молока становить 25 - 30 км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні тих центрів, які вони по стачають свіжою продукцією (незбиране молоко, сметана, солодкий сир, кефір, вершки). Якщо ж молочні ферми віддалені від місць масового споживання, то молоко йде на ви робництво сиру й масла - більш транспортабельної про дукції.
Для транспортування сірчаної кислоти потрібна особ лива місткість, що подорожчає перевезення. Тому вироб ництво кислоти доцільно розміщувати у місцях її масово го споживання (наприклад, на заводах фосфорних добрив), незалежно від того, де розташована сировина. У зв'язку з цим у центрах виробництва суперфосфату (Одеса, Вінни ця, Суми, Костянтинівна) завжди є виробництво сірчаної кислоти.
є) транспортний фактор
Цей фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат нерідко дуже висока. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспорту вання. Дешеві вантажі (різні будматеріали: пісок, щебінь, гравій, вугілля, руди чорних і кольорових металів) перево зити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати не лише стають співставними з вартістю продукції, але й можуть перевершити її. Здебільшого частка транспортних витрат у цих випадках становить 25% і більше.
Дешеві вантажі доцільно відправляти тими видами тран спорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення оди ниці вантажу. Це, передусім, водний і трубопровідний транс порт. Так, у річковому транспорті України 83% обсягу перевезень припадає на мінеральні будівельні матеріали. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях усередині країни морським транспортом припадає 56% . Але морські й річкові шляхи не завжди прокладені там, де це зручно з погляду народного господарства, до того ж річки замерза ють, тому масові перевезення вантажів здійснюються пе реважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільгосп продукції перевозяться здебільшого по залізниці, а ком пактні малогабаритні — автомобільним транспортом. Ви няток становить сільськогосподарська сировина, яка пере возиться на невеликі відстані автомобільним транспортом (наприклад, цукровий буряк — до цукроварень, овочі — до консервних заводів). Нарешті, вантажі далекого слідування відправляються, як правило, залізницею, а ближнього — автомобільним транспортом.
В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізни цею, припадає: на кам'яне вугілля й кокс — 25% , на руду - 12, на чорні метали - - 7, на нафтові вантажі —5% .
Автомобільним транспортом, як вже згадувалося, від правляються компактні малогабаритні вантажі, переваж но у контейнерах. Він перевозить неметаломістку машино будівну продукцію, тканини, одяг, взуття, продовольство, а також сільськогосподарську сировину на невеликі відстані.
Вплив транспортного фактора дається взнаки не лише через вартість перевезень, але й через забезпеченість тери торії транспортним сполученням. Це виявляється у кон фігурації транспортної мережі, щільності доріг, скеровано сті основних вантажів. Чим вищий економічний розвиток регіону, тим розвиненішою у ньому повинна бути мережа транспортних шляхів.
Розділ 3. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку
промисловості мінеральных добрив.
Основні підсумки роботи підприємств хімічного комплексу України.
Рівень відпускних цін на мінеральні добрива вітчизняного виробництва за вартісними показ никами на внутрішньому ринку є нижчими від рівня експортних цін.
За даними Митної служби, у 2002 р. в Україну було завезено 307,3 тис. т азотних, 170,3 тис. т складних фосфорних добрив, що приблизно в 2-3 рази більше ніж у 2001 р., а за 9 міс. 2003 р. завезено 320 тис. т мінеральних добрив, що призвело до зменшення в останні роки використання наявних потужностей з виробництва мінеральних добрив і повного зупинення окремих вітчиз няних виробництв фосфорних і калійних добрив.
З метою стабілізації випуску і насичення внутрішнього ринку мінеральними добривами вітчизняного виробництва за здешевленими цінами, Мінпромполітики разом з Мінагрополітики розробили і здійснили в 2003 р. наступні заходи:
для захисту вітчизняного виробника мінеральних добрив, Мінпромполітики разом із підприємствами підготували відповідні заяви стосовно застосування спеціальних заходів щодо ввезення азотних і фосфорних мінеральних добрив в Україну;
хімічними підприємствами було підписано угоду на 2004 р/ із сільськогосподарськими товаровиробниками на постачання за графіком агрохімікатів за погодженими цінами під урожай 2004 р.
Впровадження зазначених заходів дало змогу хімічним підприємствам утримувати оптималь ний рівень цін на мінеральні добрива у 2003 р. на внутрішньому ринку, який відповідає міні мальній рентабельності виробництва, та був значно нижчим від рівня експортних цін.
З метою забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами та їх доступності у кожному регіоні, хімічні підприємства створюють власні склади та співпра цюють і укладають договори на консигнацію з профільними організаціями.
Відповідно до умов підписаної Угоди про узгодження дій між хімічними підприємствами та сільськогосподарськими товаровиробниками, Мінпромполітики України разом із зацікавлени ми міністерствами та відомствами опрацьовувало заходи з метою насичення внутрішнього ринку мінеральними добривами вітчизняного виробництва, впровадження яких мало на меті забез печення сільськогосподарських товаровиробників України мінеральними добривами вітчизняного виробництва за конкурентоспроможними цінами, відповідної якості та необхідного асортименту.
Проблеми та шляхи їх рішення.
За даними Мінпромполітики України, у листопаді 2003 р. підприємства хімічної та нафтохі мічної галузей виробили основних видів хімічної продукції у діючих цінах на суму 766,5 млн. грн., або 97,9% від обсягу продукції, виробленої у жовтні 2003 р., а за результатами діяльності за 11 міс. 2003 р. — на суму 7 857,9 млн. грн., що на 112,0% у порівняних цінах відповідає рівню виробленої продукції за 11 міс. 2002 року.
Динаміка основних показників роботи хімічного комплексу України за 11 міс. 2003 р. в ціло му і в розрізі окремих секторів була позитивною. У січні-листопаді 2003 р. більше ніж 60% хімічних підприємств сфери діяльності Мінпромполітики наростили обсяги товарного виробниц тва. Основою загально галузевого приросту товарного виробництва стало збільшення обсягів випуску продукції на основних структуроутворюючих підприємствах галузі: Сєвєродонецькому ДВП «Об'єднання Азот» (136%), Черкаському ВАТ «Азот» (136%), Горлівському ВАТ «Стирол» (110%), ЗАТ «Лукор» (114%), Кримській ДАК «Титан» (140%).
Ці підприємства забезпечили більше ніж 800 млн. грн. приросту обсягів товарного виробниц тва, що складає майже 85% загального приросту обсягів випуску продукції у порівняних цінах у звітному періоді.
Також триває відновлювальне зростання у виробництві синтетичних барвників (293,5%У, ка лійних (207%) та фосфорних добрив (159%) на таких підприємствах як ВАТ «Краситель», ВАТ «Барва», ДАК «Титан» та ВАТ «Сумихімпром».
Відмічається зростання обсягів товарного виробництва і в нафтохімічному секторі, що обу мовлено в основному зростанням випуску шин для вантажних автомобілів та для сільськогос подарських машин у ВАТ «Дніпрошина» (темп зростання порівняно з аналогічним періодом ми нулого року 112%) і пов'язаного з цим зростання виробництва технічного вуглецю у ВАТ «Кре менчуцький завод технічного вуглецю» (147%) та у ВАТ «Стахановський завод технічного вуглецю» (131%). Також відмічається підвищувальна тенденція у виробництві гумово-азбестових виробів (106,3%).
Основними стимуляторами позитивних тенденцій залишаються - сприятлива кон'юнктура зовнішніх ринків у секторі аміаку, азотних мінеральних добрив, продуктів основного оргсинтезу та базових вуглеводнів (хлорвініл, оцтова кислота, етилен, пропілен, пентаеритрит тощо) та продовження зростання внутрішнього споживання хімічної та нафтохімічної продукції.
Домінує у структурі експорту синтетичний аміак, карбамід, аміачна селітра, пігментний дво оксид титану, первинні пластмаси, хлорвініл, кальцинована сода, адипінова кислота тощо.
Хімічні підприємства приділяють значну увагу технічному переозброєнню виробництва і впро вадженню новітнього енергозберігаючого обладнання і сучасних технологій з метою скорочен ня енергоспоживання (Сєвєродонецьке ДВП «Об'єднання Азот», ВАТ «Азот», м. Черкаси, Одесь кий припортовий завод, ДАК «Титан» та інші). Разом з тим, у хімічних підприємств є значні ре зерви щодо скорочення витрат енергоносіїв за рахунок збільшення обсягів виробництва та мо дернізації основних засобів (ВАТ «Рівнеазот», ВАТ «ДніпроАзот», ВАТ «Сумихімпром» та інші).
На виконання програми «Зерно України 2001-2004 років», затвердженої постановою Кабі нету Міністрів України від 27.11.2000 р., Мінпромполітики розглянуто проблемні питання щодо поставок хімічними підприємствами мінеральних добрив на внутрішній ринок України, а також завдання щодо виробництва мінеральних добрив під весняні польові роботи 2004 р. та основні напрямки щодо здешевлення їхньої вартості для забезпечення потреб сільгосптоваровиробників.
Було прийнято ряд рішень, серед яких:
протягом 2004 р. разом з керівниками хімічних підприємств-виробників мінеральних добрив, які задіяні у виробництві та постачанні мінеральних добрив під весняні польові робо ти, забезпечити виконання умов Угоди на 2004 р. між сільськогосподарськими товарови робниками та вітчизняними підприємствами хімічного комплексу щодо обсягів виробниц тва мінеральних добрив та підтримання рівня мінімальних цін на агрохімікати;
у першому півріччі наступного року відповідно до умов Угоди запровадити моніторинг об сягів викупу мінеральних добрив та цін на них для забезпечення потреб сільськогосподарсь ких товаровиробників під весняні польові роботи 2004 р.;
опрацювати з хімічними підприємствами проблемні питання щодо їхнього забезпечення си ровиною, енергоносіями та матеріалами для виконання програми виробництва мінераль них добрив під урожай 2004 р. та разом з керівниками хімічних підприємств забезпечити реа лізацію мінеральних добрив сільськогосподарським товаровиробникам за рознарядками об ласних управлінь сільського господарства згідно з погодженими обсягами їх відвантаження;
шляхом впровадження спеціальних заходів продовжити роботу щодо захисту внутрішнього ринку вітчизняних мінеральних добрив;
вжити заходів щодо фінансування програми виробництва калійних добрив у 2004 р. згідно з Програмою розвитку виробництва калійних добрив в Україні на 2003-2007 рр. т опра цювати питання щодо розробки порядку використання коштів держбюджету, що спрямовуються на часткову компенсацію вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва у 2004 році.
Прийняті рішення спрямовані на насичення внутрішнього ринку мінеральними добривами вітчизняного виробництва, впровадження яких має на меті забезпечення сільськогосподарсь ких товаровиробників України мінеральними добривами вітчизняного виробництва за конкурен тоспроможними цінами, відповідної якості.
Потужності з виробництва мінеральних добрив в Україні складають 9581 тис. т та зосеред жені на 12 хімічних підприємствах, що належать до сфери діяльності міністерства, у тому числі з виробництва азотних добрив — 6390 тис. т, з виробництва фосфорних добрив — 2601 тис. т та з виробництва калійних добрив — 590 тис. тонн. Але виробничі потужності використовують ся не повною мірою: за групою азотних добрив — на 88%, фосфорних — на 3,5%, калійних — на 1,5%, що свідчить
03.06.2015 12:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора