Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Контрольна робота
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Навчально науковий інститут економіки менеджменту і права
Факультет:
Інститут економіки і менеджменту Інститут дистанційної освіти
Кафедра:
Менеджменту і міжнародного підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2015
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Основи менеджменту у сфері захисту інформацією
Група:
ТТ 22
Варіант:
9 6
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
Вступ
2
Складові структури організації
3
Демократичний стиль керівництва та його сутність
6
Коротка характеристика школи науки управління
8
Практична частина
11
Висновки
12
Використана література
13
Вступ
Менеджмент (українською — управління) — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.
Термін менеджмент утворився від англійського дієслова to manage (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова manus (рука).
За своєю суттю термін «менеджмент» певною мірою можна вважати синонімом терміна «управління», але останнє значно ширше.
З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення менеджменту:
спосіб, манера спілкування з людьми;
влада та мистецтво управління;
особливого роду вміння та адміністративні навички;
орган управління, адміністративна одиниця.
Крім визначення, пропонованого Оксфордським словником, існують інші підходи до визначення терміну «менеджмент»: - менеджмент - це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефектив ності; - менеджмент - це наука про управління людськими відноси нами; - менеджмент - це раціональний спосіб управління діловими організаціями; - менеджмент - це особлива галузь наукових знань і професій ної спеціалізації управляючих-менеджерів, які складають адмініст ративний штат; - менеджмент - це вміння добиватись поставлених цілей, вико ристовуючи працю та інтелект інших людей; - менеджмент - це функція, вид діяльності, що полягає в керівництві людьми в різнорідних організаціях; - менеджмент - це управління бізнесом, а бізнес є унікальною, винятковою справою у суспільстві.
1.Складові структури організації
Організація - це група осіб, які взаємодіють один з одним на основі правових норм, економічних, матеріальних та інших умов для досягнення поставлених цілей. Обов'язкові елементи організації, це наявність в групі декількох співробітників, які прагнуть до досягнення однієї мети, спільно виконуючи певну роботу. В організації діє сім основних законів. Синергії - потенціал організації перевищує потенціал і можливості її окремих працівників. Додатки - всередині організації функції і процеси доповнюються протилежними напрямками. Збереження пропорційності між організацією та її елементами при будь-яких можливих змінах. Композиції - всі елементи організації підпорядковані одній загальній меті. Самозбереження - будь-яка організація прагне зберегти себе як єдине ціле. Інформованості - порядок в організації досягається тоді, коли у співробітників є інформація про стан речей, що сприяє прийняттю правильних рішень. Онтогенезу - життя організації може складатися з трьох фаз (становлення, розвиток, згасання) або з п'яти (народження, дитинство, юність, зрілість, старіння, відродження). Завдання адміністрації якомога довше зберегти діяльність організації. Для організації характерно: наявність ресурсів; поділ праці, вертикальне і горизонтальне; залежність від зовнішнього і внутрішнього середовища; структурна різновид.
Місія організації - це головна мета, для якої вона була створена і яка характеризує певний вид її діяльності. Місія деталізує вид діяльності та статус організації для досягнення головної мети, виробляє стратегію організації. Формулювання місії зазвичай включає мета організації по товарах і послугах, ринків, технологій, характеризує культуру організації, тип залучених працівників. Наприклад, місія організації - виробляти автомобілі, які будуть поставлятися на внутрішній і зовнішній ринок. Місія організацій культури і мистецтва - задоволення потреби населення в певних духовних послугах, інтелектуальних продуктах.
Внутрішнє та зовнішнє середовище організації, елементи і рівні процесу управління
Будь-яка організація залежить від внутрішнього і зовнішнього середовища. Внутрішнє середовище організації - це ситуаційні фактори всередині її. Організації являють собою створені людьми системи, які є результатом управлінських рішень. Однак не можна стверджувати, що всі внутрішні складові знаходяться під повним контролем. Внутрішнє середовище організації - цілі, структура, завдання, технології, люди - постійно вимагає уваги керівників. Організація - група людей з усвідомленими загальними цілями, тобто бажаними результатами, яких прагне досягти група працюючих разом співробітників. Кожна організація має свою структуру - логічні взаємовідносини різних рівнів управління та функціональних обов'язків, які сприяють досягненню поставлених цілей. Завдання організації традиційно діляться на три категорії: робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами), інформацією. Це запропонована робота або її частина, яка повинна бути виконана в заздалегідь встановлені терміни і заздалегідь встановленим способом. Завдання зазвичай пропонуються посади. Технології організації - це поєднання кваліфікованих навичок працюючих, необхідне обладнання, відповідна інфраструктура, інструмент, інформація про фахівців. Людський фактор - найбільш важливий елемент внутрішнього середовища кожної організації. Людський фактор, завдання, цілі, структура і технології в організації тісно взаємопов'язані. Внутрішнє середовище була об'єктом розгляду різних шкіл в теорії управління. Кожна з них звертала увагу на аспекти керівництва організацією з метою успішного функціонування фірми. Однак дослідники мало уваги приділяли факторам, які знаходяться за межами організації, що, безумовно, було великим недоліком. Внесок кожної школи оцінювався з позиції досягнення цілей організації. У управлінської думки значення зовнішньої середовища не враховувалося, увага до її впливу на організацію з'явилося наприкінці 50-х років XX ст. Це найважливіший внесок системного підходу в науку управління, тому що організація функціонує в умовах взаємозв'язку внутрішніх і зовнішніх факторів. Будь-який керівник повинен чітко представляти, яка зовнішнє середовище оточує фірму. Вплинути на зовнішні чинники він не в силах, і повинен їх враховувати. Зміна одного з факторів зовнішнього середовища спричиняє зміну інших, тобто вони взаємодіють. Наприклад, зниження поставок нафти може вплинути на стан всієї економіки держави.
До елементів внутрішнього середовища організації відносять: різноманітність її цілей; мети структурних підрозділів; структуру організації; спеціалізований поділ праці; необхідність координації діяльності; завдання спеціалізації; технології; стандартизацію і механізацію; фактори, що впливають на індивідуальну поведінку і успішність діяльності. Елементами зовнішнього середовища є: закони і державні органи; профспілки; постачальники матеріалів і капіталу; людські ресурси; конкуренти; споживачі; міжнародні події; науково-технічний прогрес; стан економіки; соціально-культурні фактори. Необхідно розділити рівні управління і визначити їх функції. Найвища ступінь управління - це керівник, який приймає рішення, спрямовує, координує роботу організації. Фахівці в організації готують, реалізують управлінські рішення, вони виконують функції і управління, і виконання. Виконавці здійснюють інформаційне обслуговування апарату управління. Розрізняють менеджерів вищого, середнього і нижчого рівня управління. Процес управління передбачає наявність керованого об'єкта і керуючого органу (суб'єкта). У будь-якій організації є дві підсистеми управління: керована і керуюча. Об'єкт управління - організація, на яку спрямовано управлінський вплив. Суб'єкт управління - орган або особа, яка здійснює управлінський вплив
2.Демократичний стиль керівництва та його сутність
Стиль керівництва — цілісна система засобів комунікації керівника з підлеглими, необхідна для реалізації функцій управління у певних умовах діяльності колективу.
Характеризується він децентралізацією влади, налаштованістю керівника радитися з основних управлінських питань із підлеглими; колективним прийняттям рішень; заохоченням ініціативи підлеглих; висловлюванням вимог у формі порад, консультацій; неупередженим контролем, заохоченням самоконтролю та взаємоконтролю; використанням позитивних стимулів. Керівник-демократ підтримує з педагогами та учнями довірливі стосунки, він відкритий, доступний, піклується про згуртованість колективу. У своїй діяльності послуговується принципом “від людини — до роботи”.
Директору школи, який сповідує демократичний стиль керівництва педагогічним колективом, притаманні:
1. Виражена орієнтація на співпрацю, активну взаємодію з колективом у всіх питаннях його життєдіяльності, колегіальність у прийнятті управлінських рішень, уважне ставлення до пропозицій і побажань, урахування досвіду, знань, новаторських підходів учителів, заохочення їхньої самостійності і самодисципліни, стимулювання активності та ініціативи.
2. Надання важливого значення психологічному контакту з кожним учителем, колективом загалом; уважне ставлення до всіх працівників, унеможливлення існування біля себе групи “довірених” осіб, які мають певні “пільги” за його підтримку. Це є передумовою згуртування колективу, сприятливого психологічного клімату в ньому.
3. Партнерство і рівноправність. Керівник не акцентує на проблемі влади, не дотримується “соціальної дистанції” у спілкуванні; сприяє становленню розгалуженої мережі комунікацій у колективі (офіційних і неофіційних, рольових і особистісних, односторонніх і двосторонніх, контактних і безконтактних тощо), не “замикаючи” їх на собі. Це забезпечує оптимальний доступ до необхідної інформації, дає змогу прогнозувати і долати комунікативні бар'єри.
4. Урахування потреб та інтересів кожного працівника, створення максимальних умов для їх задоволення (реалізації матеріально-економічних інтересів, потреб фахової самореалізації та самоствердження, професійного зростання та самовдосконалення), намагання максимально поєднати інтереси справи та інтереси працівників.
У разі “зіткнення” інтересів директор знаходить компромісне рішення (додаткове матеріальне, моральне заохочення, переконання, роз'яснення значущості певної діяльності). Доручаючи справу, він зважає на індивідуально-психологічні, особистісні якості, психологічну сумісність педагогів (загальні та спеціальні здібності, темперамент, характер).
5. Застосування переважно соціально-психологічних методів впливу, зокрема особистого прикладу (“Я зробив би так...”), пояснення (“Це завдання краще виконати так...”), прохання (“Зробіть, будь ласка...”), переконання (“Потрібно зробити, тому що...”), звернення за порадою (“Як Ви гадаєте?”) тощо. Важливе значення має функціонування чіткої загальноприйнятої системи морального і матеріального стимулювання педагогів, дотримання етики службових відносин.
6. Доброзичливе ставлення до критичних зауважень на свою адресу, самокритичність, висока адаптивність до соціальних змін, прагнення до самовдосконалення.
3.Коротка характеристика школи науки управління
Термін «наукове управління» ввів Ф.У.Тейлор (1856-1915), Дослідження, які також увійшли до складу школи, пов'язані з працями Френка (1868-1924) і Ліліан Гілбретів (1878-1972), які займалися працями з удосконалення рухів робітників.
Вони заклали фундамент для сучасної розробки стандартів праці, а також принципів його стимулювання за допомогою заробітної платні. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу.
До механізмів реалізації менеджменту Ф.Тейлор відносив: хронометраж; стандартизацію знаряддя праці та інструментів, а також вивчення виконання певного виду роботи на підставі аналізу рухів людини; відокремлення функції планування; розробку інструкційних карток для робітників; диференціювання тарифів тощо.
Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Подружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначити, які рухи виконуються за певних операцій і скільки часу потрібно на кожний з них. Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи. Разом з тим розроблялися стандартні процедури праці та обладнання, яке відповідало б антропологічним та фізіологічним показникам людини. Все це було спрямоване на підвищення продуктивності праці.
Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користуватимуться лопатою-совком місткістю 9 кг.
Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.
Якщо прихильники школи людських відносин зосереджувалися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники школи наук поведінки намагалися допомогти працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.
Основні положення школи наук поведінки:
1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;
2) досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;
3) жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.
Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання завдання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхідними для досягнення мети; систематичне використання матеріального стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці.
Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності. Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.
Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихильників школи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також використані для ефективного досягнення цілей організації.
Недоліки школи наукового управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи управління через відокремлення функцій планування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).
У колишньому СРСР активно розроблялася та частина теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (НОП). У 20-ті роки проблемами теоретичної розробки та практичного впровадження НОП займалися Е.М.Алперович, А.П.Бружес, І.О.Бурлянський, М.І. Васильєв, А.К.Гастєв та інші дослідники.
Практична частина
В менеджменті існує 7 форм влади, які може застосовувати менеджер при вирішенні конкретної проблеми:
1.Влада примусу.
2.Влада винагороди.
3.Дисциплінарна влада.
4.Законна влада.
5.Влада прикладу.
6.Інформаційна.
7.Експертна.
Перебудова організаціїї шляхом переходу від лінійно-функціональної до територіальної організаційної структури.
В даному випадку менеджер може може застосувати законну владу та владу прикладу.
Так як перебудова організаціїї відбувається шляхом зміни лінійно-функціональної на територіально організаційну структуру, що передбачає початок функціонування організації на новому місці, наприклад відкриття філіалу в нових регіонах, то ми можем припустити, що менеджеру доведеть здобувати авторитет серед нових працівників. В цій ситуаціїї йому знадобиться влада прикладу, керівник проявивши свої вміння та навички може здобути аторитет у працівників і певний вплив на них.
Якщо працівнику буде тяжко здійснити вплив на прцівників за допомогою влади прикладу йому варто застосувати законну владу, яка допоможе йому примусити працівників дотримуватися поставлених до них вимог.
Отже, за допомогою цих двох форм влади менеджер може впоратись з конкретною проблемою і навіть досягти хорошого результату на новому місці.
Висновки
Поняття "менеджмент" міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.
У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну "менеджмент". Українське слово "управління" і англійське слово "менеджмент" вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін "менеджмент", і слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів.
Хоча, термін "менеджмент" поширений більше в економіці, людськими ресурсами та в інших сферах, знання та навички які містяться в цій дисципліні є корисними при керуванні ( управлінні ) собою.
Використана література
Андрушків Б.М., Кузьмін О.Е. «Основи менеджменту». -Львів: «Світ»,1995.
Кузьмін О. Є., Мельник О. Г., «Менеджмент. Конспект лекцій». – Львів: Видавництво НУ ЛП, 2002.
Румянцева К.Р. Менеджмент в організації. - Львів: «Перспектива», 1997.
Дикань В.Л., Дейнека О.Г. Організація виробництва/ В.Л.Дикань, О.Г.Дейнека – Х.: ТОВ «Олант», 2012. – 288с. 2. Туровец О.Г. и др. Организация производства и управление предприятием./ О.Г. Туровец и др. М.:ИНФРА, 2010. – 544с. 3. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства. / Е.А. Зінь, М.О.Турченюк –К.: Професіонал, 2013. – 320с
24.06.2015 16:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора