Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Контрольна робота з екології
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІКТА
Факультет:
УІ
Кафедра:
Захист інформації
Інформація про роботу
Рік:
2015
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Екологія
Варіант:
19
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА
Контрольна робота
З курсу екологія
Ст.гр. УІ-21
Осауленко Олени
Варіант 19
Питання:20,24,63,68,94.
Львів 2015
20.Характеристика основних джерел техногенного забруднення атмосфери.
Основні техногенні забруднювачі природного середовища — це різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються в атмосферу об'єктами енергетики, промисловості й, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання та поля, шуми й вібрації, «збагачені» шкідливими хімічними сполуками промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (передусім пестициди й мінеральні добрива), що у величезній кількості використовуються в сільському господарстві, нафтопродукти.
Різноманітні шкідливі речовини, забруднюючі повітря, утворюють рідку, газоподібну і тверду дисперсну фазу і можуть знаходитись тривалий час в атмосфері, вступати в хімічну взаємодію між собою або з компонентами атмосфери.
Загальна маса атмосферного забруднення оцінюється в межах 240 – 790 млн.т. в рік. Найбільш значним джерелом забруднення атмосфери є енергетика (133 – 250 млн.т. в рік), промисловість – 91 – 540 млн.т. в рік, сільське господарство – 14 млн.т. в рік.
Сировиною для одержання електричної та теплової енергії на теплових станціях служать органічні види пального – кам’яне вугілля, мазут, природний газ. Крім вільного вуглецю до складу вугілля входять домішки сполук сірки, азоту, алюмінію, кальцію та інші речовини. При спалюванні вугілля протікають різні хімічні реакції і утворюються шкідливі окисли: СО2, СО, SO2, SO3, NO, NO2 та інші. Утворення окислів азоту настає, головним чином, в результаті окислення азоту повітря при високих температурах, а також при розпаді та окисленні азотистих сполук, які містять вугілля.
Димові гази, при спалюванні мазуту містять оксиди азоту, сірки, сполук ванадію, газоподібні та тверді продукти неповного сгоряння.
Серед речовин, забруднюючих повітря і токсичних для рослин та людини є оксид сірки, який руйнує хлорофіл, порушує функцію сосудистої системи. Збільшений вміст цього оксиду в атмосфері збільшує кислотність водоймищ та підкислення грунту, що приводить до загибелі риби, зниження урожайності, спричиняє утворенню кислотних дощів.
Джерелом шкідливих викидів в атмосферу є автотранспорт. Кількість автомашин у великих містах швидко зростає, а тому кожен рік збільшується валовий викид токсичних речовин, якими є відпрацьований газ, пари пального.. Крім того, бензин містить різні домішки, наприклад, сірку.
Оскільки в двигунах внутрішнього згорання тривалість горіння палива – долі секунди, паливо не встигає повністю згоріти, і утворюються продукти неповного згоряння, які потрапляють в повітря.
Токсичні гази ТЕС і автотранспорту здатні вступати в хімічні реакції один з одним і з компонентами атмосфери. Так, кислотні оксиди при взаємодії з водяною парою утворюють сильні кислоти, тому можуть випадати “кислотні дощі”
Авіація також є забруднювачем атмосфери. В результаті роботи лише одного авіадвигуна викидається в атмосферу більш як 76,5 т продуктів горіння палива (СО2, СО, О2, NO, Pl Br2) за один рейс, а також тверді частки сажі, вуглеводні, сульфати.
Значним джерелом забруднення атмосфери є промислові підприємства. Вид забруднювача при промисловому виробництві визначається видом технологічного процесу та культурою виробництва, потужністю підприємства, станом устаткування для очистки шкідливих викидів.
Наприклад, найбільша кількість оксидів сірки та токсичного пилу виділяється від підприємств кольорової металургії. Оксиди сірки також утворюються на підприємствах хімічної промисловості. Також на підпрємствах по виробництву сірчаної кислоти в атмосферу поступає оксид сірки, який є результатом неповного каталізу.
Встановлено, що забруднювачі атмосфери в кількостях, які перевищують ГДК і ГДВ, викликають не лише різноманітні захворювання людини, але й зміни мікроклімату міст, зменшують урожайність сільськогосподарських культур. Задимленність повітря збільшує частоту утворення туманів та кількість похмурих днів в році, знижує прозорість атмосфери, в зв’язку з чим зменшується видимість і освітленість. Деякі забруднювачі атмосфери, особливо продукти їх взаємодії з водяною парою збільшують корозію металів, викликають руйнування будівельних споруд, пам’яток старовини. Шкода, яка спричиняється забруднювачами атмосфери сільськогосподарським культурам, лісам, матеріальним цінностям – оцінюється десятками мільярдів долларів.
24.Причини утворення кислотних дощів.ю їх вплив на довкілля.
Кислотні дощі виникають у результаті поєднання з атмосферним киснем двоокису сірки та оксидів азоту, які викидаються у атмосферу працюючими на вугіллі та нафті електростанціями, металургійними заводами, а також автомобільним транспортом. Добуті таким шляхом зневоднені сірчана та азотна кислоти відносяться вітрами у вигляді дощів та нерідко мають значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних дощів уносить багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх місце займають токсичні метали, які під дією дощів стають розчинними та вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні залишки і ґрунт залишається без поживних речовин.
Оксиди сірки й азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні капельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на Землю у вигляді кислотних дощів. Ці дощі мають шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:
· врожайність багатьох с/г культур знижується на 3-8% внаслідок ушкодження листя кислотами;
· кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що веде до деградації флори і фауни;
· деградують і гинуть ліси;
· отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба і численні види комах;
· зникнення комах у водоймах призводить до щезання птахів і тварин, які ними живляться;
· зникнення лісів у гірських районах зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селей;
· різко прискорюється руйнування пам´ятників архітектури, житлових будинків;
вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.
63.Характеристика методів ліквідації за захоронення відходів
Відомі на сьогоднішній день і методи, що застосовуються в практичній діяльності, можна об’єднати у три групи:
1. Ліквідаційні. Це ті, що застосовуються виключно з метою ізолювання і по можливості знищення зростаючої маси відходів без використання цінних речовин, які в них містяться. До цієї категорії належать дуже широко запроваджені у наш час методи захоронення сміття на звалищах різноманітного типу, як відкритих, так і удосконалених (багатоярусних, із земляним перекриттям); спалення відходів у спеціальних пічках, часто дуже величезних за потужністю, використання сміття як баласту для вирівнювання негативних форм рельєфу тощо.
2. Частково ліквідаційні. Вони передбачають сортування маси відходів на спеціальних заводах для виділення найбільш легко утилізованих категорій сміття – вторинної сировини, органічних частин. Основна частина сміття спалюється.
3. Утилізаційні методи. За їх допомогою використовуються усі складові частини сміття – вторинна сировина, паливні частини, органічні речовини. Технологія подібної переробки відходів опирається на діяльність високомеханізованих сміттєпереробних заводів (виробничі потужності яких зростають). Повна утилізація відходів досягається у результаті складного закінченого циклу виробничих процесів – сортування, з застосуванням магнітної сепарації і дроблення, біологічної переробки, піролізу або газифікації органічних речовин, спалення неутилізованих частин для отримання пари або енергії, використання вторинної сировини.
Найбільш сильний негативний вплив на якість навколишнього середовища мають відходи, усунуті ліквідаційними методами.
Знешкодження відходів шляхом захоронення їх на різноманітних смітниках базується на явищі природного самоочищення забрудненого грунту. Застосування відходів і їх подальше, як правило, дуже тривале розкладення, утворюють, по суті, новий грунтовий шар. Однак далеко не усі види відходів можна ізолювати в грунті, не викликаючи одночасно погіршення якості природних комплексів.
Токсичні речовини, металобрухт, гума, шлами очисних споруд і багато інших речовин не підлягають захороненню на звичайних звалищах, а потребують організації особливих спеціалізованих об’єктів для свого знешкодження, оскільки їх розклад викликає різке за-бруднення грунтових вод і грунту.
У техногенному кругообігу речовини ліквідаційні методи знешкодження відходів стають кінцевою ланкою, замикаючою кругообіг, оскільки речовина знову повертається у природне середовище. Але її фізичний стан корінним чином відрізняється від тих форм, в яких вона існувала у природі до залучення у виробництво. Основна частина елементів і з’єднань, що містяться у закладованому смітті, з плином часу, під дією біохімічних реакцій набувають міграційної здатності і знову залучаються до кругообігу. Інтенсивність його при цьому надзвичайно слабка. Багато компонентів відходів (скло, металобрухт, кераміка, кістки) можуть консервуватись у грунті на багато століть і таким чином вибувати зовсім з кругообігу.
Переважна частина твердих відходів (від 60 до 90%) у наш час накопичується на відкритих звалищах, де вони збираються стихійно, без обліку їх виникнення, ступеня токсичності, умов природного знешкодження тощо. Антисанітарний стан таких місць і їх різкий негативний вплив на якість повітряного басейну, грунтових і поверхневих вод і продуктивного грунтового шару загальновідомі. Неупорядковані звалища стають ідеальним місцем для розмножен-ня комах і гризунів, сприяючи тим самим виникненню інфекційно небезпечних осередків; вони поширюють пил, дим, запах.
68.Характеристика виробничих випромінювань.
Джерела випромінювання мають місце в різних галузях виробництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик випромінювання виникає також при роботі на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо. Випромінювання поділяється на: іонізуюче, ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне. Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого із середовищем спричиняє виникнення електричних зарядів різних знаків. Проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, воно призводить до загибелі клітин, порушує функції центральної нервової системи, що, у свою чергу, викликає порушення функції заліз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту. Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами: ізоляцією або захищенням джерел випромінювання за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів; обмеженням часу перебування персоналу в радіаційно небезпечній зоні; відділенням робочого місця від джерел випромінювання; використанням дистанційного керування; застосуванням приладів сигналізації і контролю; використанням засобів індивідуального захисту. У виробничих умовах має місце й ультрафіолетове випромінювання, джерелами якого є електродугове зварювання, плазматичне обладнання, газорозрядні лампи тощо. Дія його полягає в порушенні поділу та загибелі клітин. Великі дози випромінювання можуть призвести до уражень шкіри та органів зору. Виділяють наступні засоби захисту від ультрафіолетового випромінювання: екранування джерел випромінювання; загородження робочих місць щитами, ширмами, спеціальними кабінами; застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу, спецвзуття, захисних окулярів, рукавиць). Електромагнітне випромінювання — це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Його головними джерелами є телевізійні передачі та радіолокаційні станції, пристрої сотового й інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, комп’ютерна техніка тощо. Ступінь біологічного впливу електромагнітних полів на організм людини залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Від цього страждає передусім нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль і перевтома, знижується точність робочих рухів, порушується сон. Електромагнітне випромінювання викликає зміни тиску крові, гіпотонію або гіпертонію. Захист від електромагнітного випромінювання здійснюється за такими напрямами: завдяки дистанційному контролю і керуванню в екранованому приміщенні. Захистні властивості екранів базуються на ефекті послаблення напруженості електричного поля в просторі поблизу заземленого металевого предмета. Екрани виготовляються у вигляді металевої сітки, розміщеної між екранним простором та джерелом електричного поля; організаційними заходами (проведенням дозиметричного контролю, медичних оглядів, додатковою відпусткою, скороченням робочого часу); застосуванням засобів індивідуального захисту (окулярів, шоломів, рукавиць, спеціального взуття, спецодягу).
94.Міжнародне співробітництво держав у галузі охорони довкілля.
Серед глобальних проблем сучасності одними з найбільш актуальних є екологічні проблеми, які проникають в різні сфери суспільного життя та визначають особливості стабільного розвитку кожної держави. Останнім часом в результаті швидкого розвитку науково-технічного прогресу та збільшення інтенсивності використання природних ресурсів збільшується їх виснаження та забруднення навколишнього середовища.
Міжнародні екологічні об’єкти та проблеми, особливості екологічних регіонів Європи Жодна країна в світі, якою б багатою та розвинутою вона не була незмозі вирішити свої екологічні проблеми самостійно. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх держав, координування їх дій на міжнародно-правовій основі, щоб забезпечити вихід світової спільноти з екологічної кризи. Природа спільна і єдина для всіх, вона не знає державних кордонів. Тому порушення в екосистемі однієї країни викликають те ж саме явище в інших країнах. Викиди в атмосферу, забрудненнярічок, морів та океанів не можуть бути обмежені певною територією. Таким чином ряд найважливіших частин довкілля є об’єктами міжнародного захисту. Насамперед це:
- Космос – скарб усього людства, він належить усій світовій спільноті, яка виразила основні положення його використання в таких документах: Декларації правових принципів діяльності по використанню космічного простору (1963) та в Договорі про принципи діяльності держав по вивченню та використанню космічного простору, включаючи Луну та інші небесні тіла (1967).
- Антарктида – материк міжнародної співпраці, принципи охорони та використання якого були встановленні ще в 1959 р. спеціальним договором про Антарктиду. Його основні положення – свобода наукових досліджень, заборона військових дій, охорона живих ресурсів; - Атмосфера Землі, в якій через природну циркуляцію повітря виникли глобальні екологічні проблеми, такі як погодно-кліматичні зміни, руйнування озонового шару, розповсюдження шкідливих речовин; - Світовий океан – він містить 96 % води земної кулі, суттєво впливає на клімат планети, є джерелом біологічних, мінеральних та енергетичних ресурсів а також є міжнародною транспортною системою, спроби контролю окремих держав над якою завершились лише 1973 р. з підписанням Конвенції ООН по морському праву. Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Саме тому охороні Світового океану присвячено близько 25 правових і нормативних міжнародних документів, а також ряд рішень, угод, резолюцій і договорів. На глобальному рівні діє також Конвенція по риболовлі та охороні живих ресурсів моря (1958) та Конвенція ООН по морському праву (1982), що обмежують промисел держав згідно міжнародних норм. Крім того об’єктами міжнародного захисту є: - природні ресурси, що знаходяться в користуванні двох і більше країн (ріки Дунай, Рейн, моря Балтійське, Середземне, Великі озера та інше; - рідкісні та зникаючі рослини і тварини, що занесені в міжнародну Червону книгу; - унікальні природні об’єкти, які прийняті на міжнародний контроль (заповідники, національні парки, пам’ятки природи та інше.), на утримання і охорону яких виділяються кошти міжнародних організацій за рахунок спеціальних фондів.
Принципи міжнародної співпраці Вперше основні принципи міжнародної екологічної співпраці були узагальнені в Декларації Стокгольмської конференції ООН (1972). В сучасному розумінні вони викладені в Декларації конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992). Ці принципи включають наступні ідеї: - люди мають право на здорове і плодотворне життя в гармонії з природою; - розвиток задля благополуччя теперішнього покоління не повинен здійснюватись на шкоду інтересів розвитку наступних поколінь та на шкоду довкіллю; - держави мають суверенне право розроблювати свої власні ресурси, але без шкоди довкіллю за межами їх кордонів; - викоренення бідності та нерівності рівня життя у різних частинах світу необхідно для забезпечення стійкого росту та задоволення потреб більшості населення; - держави співпрацюють в цілях збереження, захисту та відновлення цілісності екосистем Землі; - держави забезпечують надання населенню широкого доступу до екологічної інформації; - держави приймають ефективні національні закони про охорону довкілля; - екологічна політика не повинна бути спрямована для безпідставного обмеження міжнародної торгівлі; - той, хто забруднює довкілля повинен нести також і фінансову відповідальність за це; - держави повідомляють одна-одну про стихійні лиха чи дії, які можуть мати погані наслідки для інших держав; - війна чинить руйнуючу дію на процес стабільного розвитку. Мир, розвиток і охорона довкілля взаємозалежні і неподільні
26.10.2015 17:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора