Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Особливості свідомої і несвідомої поведінки людини
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
О
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2015
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
ООП
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Контрольна робота на тему:
«Особливості свідомої і несвідомої поведінки людини»
Зміст
Вступ 3
Свідоме в психіці людини 4
Свідомість як ступінь розвитку психіки людини 4
Поняття свідомості, структура свідомості, функції свідомості…………………………………………………5
Роль несвідомого в житті людини………………………………………………………………………….7
Розвиток поняття про несвідоме до Фрейда……………………………………………………………………………7
Несвідоме в психоаналізі: концепції Фрейда та Юнга…………………………………………………………….8
Висновок…………………………………………………………………………………………………...……….…10
Література……………………………………………………………………………………………………………..11
ВСТУП
Актуальність теми роботи. Проблема свідомості і несвідомого давно й інтенсивно розробляється у психологічній, філософській, соціальній, педагогічній науці та ще в ряді інших наук. Унаслідок цього вона породжує різноманіття підходів до неї, велику строкатість поглядів на притаманні їй аспекти. Крізь всю історію розвитку психологічної науки проходять дослідження в області даної проблеми таких філософів, психологів, як Декарт, Спіноза, Кант, Фехнер, Вундт, Джеймс і інших. Особливу увагу приділяли проблемам глибинної психології З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер. Вітчизняними (радянськими) психологами Виготським, Леонтьєвим, Зінченко, Узнадзе і багатьма іншими також були висунуті наукові теорії відповідно до проблем свідомості і несвідомого. І в даний час виникають різні точки зору на сутність і структуру свідомості, на походження несвідомого і його взаємодія зі свідомістю. Часто, зробивши певний вчинок, людина не може сама собі відповісти на запитання, чому вона вчинила саме так, а не інакше. Свідомість далеко не завжди контролює вчинки і почуття, визначає напрямок наших думок. Існує ще і несвідоме. Часто саме воно є рушійною силою і визначає стиль поводження людини. Мотиви і потреби, недостатньо усвідомлені людиною з різних причин можуть істотно впливати на свідомі мотиваційні установки. Важливо мати на увазі, що вплив на наше майбутнє може виникнути і формуватися на неусвідомлюваному рівні. Міркуючи про психіку і поводження людини, необхідно особливу увагу приділити проблемі взаємозв'язку свідомості і несвідомого. [12, с. 28] Актуальність і значимість проблеми свідомості не потребує доказів і аргументації. Дану проблему уже почали включати в число глобальних проблем сучасності. Еволюцію і зміну свідомості, способи витягу найбільшої кількості корисної інформації зі сфери несвідомого і використання її на практиці пов'язують з виживанням людини, із запобіганням наростаючої антропологічної катастрофи. Мета даної роботи визначається як дослідження свідомості і несвідомих компонентів людської психіки, їхнє формування, виявлення і значення. Завданнями курсової роботи є: 1) Розкриття питання свідомості як вищої ступені розвитку психіки людини; 2) Аналіз структури свідомості; 3) З’ясування місця і ролі несвідомого в психіці людини; 4) Виявлення механізму взаємодії несвідомого і свідомого. Об’єктом даної роботи є глибинна структура особистості. Предметом курсової роботи виступає свідомість і несвідоме як структурні частини особистості людини та їхня взаємодія.
СВІДОМЕ В ПСИХІЦІ ЛЮДИНИ Свідомість як ступінь розвитку психіки людини
Душа як предмет психології визнавалася дослідниками до початку XVІІІ століття, до того, як склалися основні уявлення, а потім і перша система психології сучасного типу. У XVІІІ столітті місце душі зайняли явища свідомості, тобто явища, які людина фактично спостерігає, знаходить у "собі", звертаючись до своєї "внутрішньої душевної діяльності". [7, с. 115] Це думки, бажання, почуття, спогади, відомі кожному по особистим досвідом. Основоположником такого розуміння можна назвати Джона Локка, котрий вважав, що, на відміну від душі, явища свідомості суть не щось передбачуване, а фактично дане, і в цьому змісті такі ж безперечні факти внутрішнього досвіду, якими є факти зовнішнього досвіду, досліджувані іншими науками [12, с. 264]. У середині XVІІІ століття склалася перша наукоподібна форма психології - англійська емпірична асоціативна психологія (Д. Гартлі). Особливого розквіту асоціативна психологія досягає в середині XІХ століття. З’являються праці Дж. Ст. Мілля, А. Бена, Г. Спенсера [13, с. 54]. Історично всі теорії щодо природи свідомості людини можна розділити на три групи. Перша теорія - відкритого ідеалізму - давала таку відповідь: свідомість присутня в людині як щось іманентне, що характеризує її внутрішню природу. Цією властивістю людина відрізняється від тварини докорінно, цим вона протиставляється тварині. Ця ідеалістична теорія має власне кажучи агностичний характер, тому що вона являє відмову від будь-якого пояснення свідомого життя людини. Друга теорія - походження свідомості - це діалогічна теорія. Якщо перша теорія хоче вивести свідомість із глибини духу, то друга теорія намагається вивести свідомість безпосередньо з природної еволюції тварин. Третя група теорій походження свідомості полягає в тому, що виводить свідому поведінку людини не з глибини духу, не з природного розвитку тварин, а з нових суспільних форм поведінки, що відрізняють життя людини від життя тварин. Людина відрізняється від тварини тим, що вона живе в умовах суспільного існування. Її форми життя - це суспільні форми життя, і, саме з цих суспільних форм життя можуть бути виведені ті особливості поведінки, які називають духовними. Деякі дослідники допускають, що свідомість як структура внутрішньої моделі зовнішнього світу генетично задана і "запускається" при соціальних контактах людини з її оточенням. Більш переконливою є позиція, відповідно до якої розвиток свідомості йде не шляхом переходу зовнішньої діяльності у внутрішній план, а шляхом формування саме цього внутрішнього плану [3, с 43]. На даний час як основні властивості свідомості виділяють: налагодження стосунків, пізнання і переживання. Свідомість акумулює здатність переживати уявлюване як дійсне, минуле і майбутнє як сьогодення. Вона створює простір для теоретичного мислення, що здійснюється в основному в плані розумових дій: як уявний експеримент. Усі вищі психічні процеси роблять свій внесок в організацію і функціонування свідомості.
Поняття свідомості, структура свідомості, функції свідомості
Поняття свідомості – це психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється – біологічному чи соціальному, чуттєвому чи раціональному. Коли говорять про свідомість у такому значенні, то тим самим підкреслюють її сприйняття світу без виявлення специфіки її структурної організації [3, с. 7]. У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську, форму психічного відображення дійсності.
Свідомість людини - це сформована в процесі суспільного життя вища форма психічного відображення дійсності, що являє собою сукупність психічних процесів, котрі дозволяють йому орієнтуватися в навколишньому світі, часі, власній особистості, забезпечують спадковість досвіду, єдність і розмаїття поведінки [12, с. 89].
До невід'ємних ознаками свідомості належать: мова, уявлення, мислення і здатність створювати узагальнену модель навколишнього світу у вигляді сукупності образів і понять.
До структури свідомості належить низка елементів, кожен з яких відповідає за певну функцію свідомості.
1. Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять). На їхній основі формується сукупність знань про навколишній світі.
2. Розрізнення суб'єкта та об'єкта (протиставлення себе навколишньому світові, розрізнення «Я» і «не Я»). Це самосвідомість, самопізнання і самооцінка.
3. Ставлення людини до себе і навколишнього світу (її почуття, емоції, переживання).
4. Креативна (творча) складова (свідомість формує нові образи і поняття, яких раніше не було в ній за допомогою уяви, мислення та інтуїції).
5. Формування тимчасової картини світу (пам'ять зберігає образи минулого, уява формує моделі майбутнього).
6. Формування цілей діяльності (виходячи з потреб людини, свідомість формує цілі діяльності та скеровує людину на їх досягнення) [15, с. 186].
Основні функції свідомості:
Відтворююча. Свідомість організовує пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, уявлення, мислення), а також організовує пам'ять.
Оцінювальна. Свідомість бере участь у формуванні частини емоцій і більшості почуттів. Людина на рівні свідомості оцінює більшість подій і саму себе.
Креативна . Творчість неможлива без свідомості. Так, довільні види уяви, мислення і споглядання виявляються на свідомому рівні: винахідництво, художня творчість.
Рефлексивна. Різновидом свідомості є самосвідомість - процес, за допомогою якого людина аналізує свої думки і вчинки, спостерігає за собою, оцінює себе тощо. Одне із значень слова «рефлексія» - це здатність свідомості людини зосередитися на самій собі. Крім того, даним терміном ще позначається механізм взаєморозуміння, тобто осмислення людиною того, як мислять і відчувають інші люди, з якими вона взаємодіє.
Перетворююча. Людина свідомо визначає більшість своїх цілей і накреслює шлях до їх досягнення. Крім того, вона часто не обмежується колом уявних операцій з предметами і явищами, а виконує і реальні дії з ними, перетворюючи навколишній світ у відповідності зі своїми потребами.
Часоутворююча. Свідомість відповідає за формування цілісної тимчасової картини світу, в якій є пам'ять про минуле, усвідомлення сьогодення і уявлення про майбутнє. Цим свідомість людини відрізняється від психіки тварин.
Свідомість психічно здорової людини, як правило, є цілісністю. У рамках даної властивості можливі внутрішні конфлікти цінностей чи інтересів. При деяких видах психічних захворювань цілісність свідомості порушується (шизофренія) [22, с. 203] .
РОЛЬ НЕСВІДОМОГО В ЖИТТІ ЛЮДИНИ Розвиток поняття про несвідоме до Фрейда
Загальна ідея про несвідоме зустрічається ще в давньоіндійському вченні Потанджалі, у якому несвідоме трактувалося як вищий рівень пізнання, як інтуїція і навіть як рушійна сила Всесвіту. В європейській науковій думці несвідоме починається із Сократа, який стверджував, що постійно дослухається до свого внутрішнього голосу, як до свого роду веління совісті і незаперечного авторитету. Проблема несвідомого знайшла відображення у вченні Платона про пізнання як спогади, тісно пов’язаного з ідею про наявність у душі схованих, неусвідомлених знань, про які сам суб'єкт може навіть не здогадуватися. Платон думав, що людина не шукала б того, що їй ще не відомо, якби вона попередньо не мала його несвідомо у своїй душі [16, с. 83]. Ідеї Декарта про тотожність свідомого і психічного стали джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна діяльність мозку. Були мислителі, які вважали, що пристрасті людини не піддаються контролю розуму: розум неспроможний у своєму прагненні стримати навалу пристрастей. Єдине, на що він здатний, це усвідомити своє безсилля перед ними. Проти абсолютизації влади розуму над пристрастями виступив, наприклад, Спіноза, який стверджував, що ця влада не абсолютна. Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Лейбніцем ("Монадологія", 1720 р.). [22, с. 210]Він і почав спробу занурення у внутрішній світ людини, розрізняючи в особистості сферу явищ "Я" і сферу свідомості "Я». У розумі немає нічого, що вже не дрімало б у вигляді уявлень у темній душі. Несвідомими бувають ідеї, вилучені зі свідомості, так звані малі переживання, що не усвідомлюються через свою незначущість. Він намагався "заповнити прогалину, коли свідомість не підтверджує факту існування психіки в суб'єкті" [5, с. 47]. Зі становлення психології як науки проблема несвідомого все більше зміщується в площину саме психічної діяльності людини. Такі психологи, як Гербарт, Фехнер, Вундт, Джемс та інші поклали початок психологічному дослідженню проблеми несвідомого. Так, наприклад, В. Вундт намагався встановити зв'язок законів логічного розвитку думки із несвідомими явищами. Найбільш широко вивчення несвідомого почалося із розвитком психоаналізу та пов’язано з ім’ям Зігмунда Фрейда.
Несвідоме в психоаналізі: концепції Фрейда та Юнга
Фрейд - центральна фігура, навколо якої групуються майже всі теорії несвідомого. Психоаналіз у його класичній формі був заснований З. Фрейдом на рубежі XІХ і XX ст. Фрейдівський психоаналіз певною мірою був спробою синтезування двох площин дослідження людської природи: не обмежуючи дослідженням природних елементів людської істоти, він спрямований і на розкриття психічних потягів людини, її внутрішнього світу, змісту людського єства і значення культурних і соціальних норм для формування психічного життя людини і його психологічної реакції. [22, с. 198]
Дофрейдівська психологія за об'єкт дослідження мала нормальну, фізично і психічно здорову людину і розглядала феномен свідомості, Фрейд же як психопатолог, досліджуючи характер і причини виникнення неврозів, зосереджував увагу на іншій області людської психіки. Він опинився перед необхідністю дослідження природи психічного, внутрішнього світу "Я" і тих структур, що не становили власне "свідоме" у людині, і прийшов до висновку, що людська психіка являє собою деякий конгломерат, котрий складається з різних компонентів, що за своїм характером є не тільки свідомими, але і несвідомими.
У Фрейдівській структурі особистості обидві ці сфери представлені не рівнозначно: несвідоме він вважав центральним компонентом, що складає сутність людської психіки, а свідоме - лише особливою інстанцією, яка надбудовується над несвідомим. Своїм походженням свідоме, за Фрейдом, пов’язане з несвідомим і "викристалізовується" з нього в процесі розвитку психіки [19, с. 174]. Тому, відповідно до Фрейда, свідоме не є суть психіки, а лише така її якість, що "може приєднуватися чи не приєднуватися до інших його якостей". [20, с. 246]
Остаточна диференціація різних інстанцій у психіці людини була здійснена Фрейдом у роботах "По ту сторону принципу задоволення" (1920), "Масова психологія й аналіз людського "Я"" (1921), "Я і Воно" (1923). Створена Фрейдом модель особистості являє собою комбінацію трьох елементів :
"Воно" (Іd) - глибинний шар несвідомих потягів, психічна "самість", основа діяльного індивіда, що керується тільки "принципом задоволення" незалежно від соціальної реальності, а часом і всупереч їй;
"Я" (Ego) - сфера свідомого, посередник між "Воно" і зовнішнім світом, у тому числі природними і соціальними інститутами, що порівнює діяльність "Воно" з "принципом реальності", доцільністю і зовнішньо заданою необхідністю;
"Супер - Я" (Super - Ego) - совість, свого роду цензура, критична інстанція, що виникає як посередник між "Воно" і "Я" через конфлікт між ними, нездатності "Я" приборкати несвідомі поривання і підкорити їх вимогам "принципу реальності".
Фрейдівське "Я" з'являється у вигляді "нещасливого створіння", що, подібно локатору, мусить повертатися то в один, то в інший бік, щоб виявитися в дружній згоді як із "Воно", так і з "Понад - Я". "Там, де було "Воно", повинне бути "Я".[20, с. 250-260] Уся його аналітична діяльність була спрямована на те, щоб у міру розкриття природи несвідомого людина могла опанувати своїми пристрастями і свідомо керувати ними в реальному житті. Фрейд висуває гіпотезу, що діяльність людини обумовлена наявністю як біологічних, так і соціальних "потягів", де домінуючу роль грають так називані "інстинкт життя" (Ерос) і "інстинкт смерті" (Танатос). На відміну від інших, Фрейд зробив анатомію свідомості і несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив він цей факт на основі лише "негативного" поняття - неусвідомлюваної психіки, що розуміється тільки шляхом заперечення за нею атрибуту свідомості. Як критик теоретичних постулатів Фрейда одним з перших виступив швейцарський психіатр Карл Густав Юнг, який аж до 1913 р. розділяв основні ідеї свого вчителя. Суть розбіжностей Юнга з Фрейдом зводилося до розуміння природи несвідомого.
На відміну від Фрейда, який розглядав несвідоме як основний елемент психіки окремої людини, Юнг провів чітку диференціацію між "індивідуальним" і "колективним несвідомим". "Індивідуальне несвідоме" (чи, як Юнг його ще називає, "особисте, персональне несвідоме") відбиває особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, що колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер у силу забуття чи пригнічування.
Одне з центральних понять юнгівської "аналітичної психології", "колективне несвідоме", являє приховані сліди пам'яті людського минулого: расову і національну історію, а також долюдське тваринне існування. Це - загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народностей. Саме "колективне несвідоме" є тим резервуаром, де сконцентровані всі "архетипи". Юнг увів поняття "архетип" і "колективне несвідоме", щоб розглянути природу несвідомого не в біологічному плані, а з погляду символічного значення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Різниця між теоретичними поглядами Фрейда і Юнга полягає в тім, що спадковим, а отже, і біологічним матеріалом для Фрейда були лише інстинкти, що визначають мотиви діяльності людини, а для Юнга - форми, ідеї, типові події поводження. Одним з елементів "аналітичної психології" Юнга є теорія "комплексів", тобто психічних сил індивіда, які, знаходячись у несвідомій формі, постійно нагадують про себе. У несвідомому, на думку Юнга, завжди знаходяться напоготові "комплекси" спогадів індивідуального минулого, насамперед батьківські, дитячі "комплекси", "комплекс влади" та інші. [24, с. 168-174]
Висновок
Таким чином, кожен психічний акт починається несвідомо, і чи залишиться він таким до кінця, залежить від того, чи зустріне він на шляху до реалізації опір і якої сили.
Взаємодія свідомості і несвідомого не зводиться лише до конфронтації, а може бути і конструктивною. Коли обставини у свідомості подолано, процес керування діяльністю переходить на підсвідоме регулювання, а свідомість звільняється для вирішення нових завдань. Цей безупинний потік через свідомість і перехід керування до підсвідомості забезпечує людині можливість вирішувати все нові завдання. Така оптимальна взаємодія спирається на гармонійне співіснування свідомості і підсвідомості. Людина відрізняється від тварини тим, що вона живе в умовах суспільного існування. Її форми життя - це суспільні форми життя, і, саме з цих суспільних форм життя можуть бути виведені ті особливості поведінки, які називають духовними. Свідомість акумулює здатність переживати уявлюване як дійсне, минуле і майбутнє як сьогодення.
Свідомість дозволяє людині сприймати себе як сталий об'єкт. Це передбачає внутрішню цілісність і сталість особистості, її незалежність від мінливих ситуацій, здатність залишатися собою. Саме діяльність людини є визначальним фактором у формуванні свідомості. Однак, обмежуючись лише свідомістю, не можна дати вичерпне і повне розуміння особистості. У загальному плані психіка людини є розщепленою на дві сфери: свідомого і несвідомого, котрі являють собою істотні характеристики особистості і є суперечливі, за Фрейдом. Свідоме не є суть психіки, а лише така її якість, що "може приєднуватися чи не приєднуватися до інших його якостей". Аналогічних поглядів дотримувався і Юнг, який провів чітку диференціацію між "індивідуальним" і "колективним несвідомим". "Індивідуальне несвідоме" відбиває особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, що колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер у силу забуття чи придушення. Колективне несвідоме, являє приховані сліди пам'яті людського минулого: расову і національну історію, а також долюдське тваринне існування. Механізм біологічної зумовленості і спадковості зберігається як у Фрейда, так і в Юнга, хоча він і діє в них на різних рівнях людської психіки. Отже, взаємодія між свідомістю і несвідомим не обмежується лише конфронтацією, а є значно складнішою, що виявляється в регуляції людської діяльності. Усвідомлення певних обставин сприяє створенню нового режиму чи регулювання нового способу розв’язання проблем. Як тільки вони знайдені, керування знову передається підсвідомості. Припускають, що ця передача обумовлена, по-перше, тим, що зона ясної свідомості не здатна умістити всі одночасно існуючі процеси, а по-друге, тим, що усвідомлене керування здійснюється в режимі покроковому, дискретному, поетапному, поопераційному, і тому воно неефективно. Значно ефективніше регулювання здійснюється на несвідомому рівні, що робить таку передачу керування від свідомості до несвідомого передумовою розвитку і вдосконалення діяльності індивіда.
ЛІТЕРАТУРА 1. Боришевський М.И. “Психологічні механізми розвитку особистості”// Педагогіка і психологія. - 1996 — № 3 —С. 26-33. 2. Возрастная и педагогическая психология /Под ред. А.В.Петровского. - М.:Наука, 1979.- 286 с. 3. Вступ в психологію/За заг. ред. проф. А. В. Петровського. - Москва: Видавничий центр «Академія», 1996. - 496с
4. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб.: Речь, 2003. – С.299. 5. Гіппенрейтер Ю.Б. Введення в загальну психологію: Курс лекцій: Навчальний посібник для вузів. - М.: ЧеРо, 2002. - 181с
6. Мачинський О.В. До проблеми індентифікації особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. -№7. – С.28-30.
7. Маклаков А.Г. Загальна психологія. - СПб.: Питер, 2001. - 592с
8. Мухина В.С. Возрастная психология // М.: Инфра, 1998. – 248 с. 9. Психоанализ в развитии. Сборник статей. М., 1998.- 342 с.
10.. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещеряко-ва. - М., 1990. – 506 с.. 11. Психология: Словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевско-го. - М.. 1990. – 475 с..
12. Психологія свідомості/Упоряд. і загальна редакція Л. В. Куликова. - СПб.: Пітер, 2001. - 480с
13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000. – 712 с. 14. Сеченов И.М. Избр. филос. и психол. произв. – М., 1947. – 640 с.. 15. Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Наука, 1983. – 248 с.
16. Столяренко A.M. Психологія і педагогіка: Учеб. посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 423с
17.. Тайсон Ф., Тайсон Р. Психоаналитические теория развития. М., 1998. – С.124. 18. Теории личности в западно-европейской и американской психологии. Хрестоматия. Редактор-составитель Д.Я. Райгорский. – Самара, 1996.- 411 с. 19. Фрейд З. Психология бессознательного. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.
20. Фрейд 3. Вступ до психоаналізу. Лекції (35 лекцій) - 2-е вид. - М.: В«НаукаВ», 1991. - 455с
21. Цукерман Г.А. Психология саморазвития: задачи для подростков и их педагогов. - М., 1994.- 344 с. 22. Шерозия А.Е.. Психика, сознание, бессознательное. Тбилиси, "МЕЦНИЕРБА", 1979. – 234 c.
23. Щербатих Ю. В. Загальна психологія. Завтра іспит. - СПб: Пітер, 2008. - 272с
24. Юнг К.Г.. Психоаналитические типы. М.: Наука, 1967.- 242 С. 25. К.Г. Юнг “Сознание и бессознательное”, Санкт-Петербург, Москва, 1997.- 336 С.
06.12.2015 13:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора