Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Соціальна стратифікація українського суспільства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Телекомунікації
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Державний університет телекомунікацій
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни «Статистика»
На тему : «Соціальна стратифікація українського суспільства»
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Принципи соціального розвитку України
1.2. Економічні трансформації суспільства. Розвиток середнього класу
2. Економічна нерівність населення України, аналіз статистичних даних
2.1 Бідність в Україні: проблеми виміру
3.Вплив рівня освіти на соціальний стан суспільства
3.1 Освітній склад зайнятого населення старше 25 років
4. Аналіз економічного рівня населення в період 1999-2013 рр.
5. Ступінь задоволення основних потреб населення
5.1 Ідентифікація середнього класу за середнім рівнем доходів, вищою освітою та високим соціальним статусом
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Сучасне українське суспільство переживає корінну трансформацію соціальної структури. Для ефективного управління процесами оновленого суспільства треба чітко знати, які верстви, класи, групи виграють або програють від тих чи інших реформ. Безперечно, у нас є певні зрушення на шляху до суспільної структурованості. Але в нашому суспільстві ще не виробилося різноманіття соціальних груп, які б чітко усвідомлювали та захищали свої інтереси.
Як відомо, соціальна структура радянського суспільства багато в чому була результатом цілеспрямованої діяльності держави. Демонтаж тоталітарної системи зумовив зміну механізму відтворення соціальної стратифікації. Сьогодні на формування соціальної структури українського суспільства впливають два основні фактори: по-перше, перетворення всіх соціальних інститутів - економічних, політичних, культурних, освітніх, включно з інститутами власності та влади; по-друге, відбувається зміна самої соціальної природи основних компонентів соціальної структури - груп, верств, прошарків та відтворення їх як суб'єктів власності та влади.
У соціальній структурі сучасного українського суспільства ми спостерігаємо співіснування старих і нових компонентів. Відбувається становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами власності, прибутками, включенням у владні структури, соціальною самоідентифікацією тощо. В цілому соціальна структура характеризується нестійкістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самоусвідомлення особистістю свого місця в соціальній ієрархії.
Отже, вивчення цієї теми є актуальним і сьогодні.
Обєктом дослідження роботи є стратифікаційні процеси у сучасному українському суспільстві.
Предметом дослідження роботи є дослідження процесів соціального струкуртурування в Україні на основі статистичних даних.
Метою даної роботи є аналіз досліджень стратифікаційних процесів сучасного українського суспільства.
Відповідно до зазначеної мети виникає необхідність вирішення таких завдань:
-з'ясувати сутність, системні характеристики, основні категорії та поняття, функції соціальної стратифікації;
-розкрити на підставі ряду досліджень стратифікаційні процеси в сучасному українському суспільстві, з'ясовати їхню специфіку;
-проаналізувати результати соціологічних досліджень соціально-стратифікаційного виміру українського суспільства;
1. Принципи соціального розвитку України
Після тривалого періоду існування “нової єдності – радянського народу”, де всі розбіжності (принаймні зовні) зводились до мінімуму, українські науковці розпочали дослідження структури суспільства, визначати та вимірювати нові страти. На перший план спочатку вийшли проблеми бідності та бідних в Україні, потому черга дійшла і до інших верств, передусім до визначення ролі і вимірювання масштабів поширеності середнього класу в сучасній Україні, оцінки перспектив розвитку соціальної стратифікації суспільства. Соціальну структуру та характерні ознаки суспільної поведінки визначає передусім економічна система суспільства. Отже, перехід до соціально орієнтованої економічної системи має супроводжуватися адекватними змінами соціальної структури суспільства, формуванням нових страт у відповідності до нових майнових та суспільних відносин.
Аналіз існуючого в сучасному світі розмаїття соціальних структур дає підстави для висновку про існування двох полярних варіантів: суспільства, де основним шаром населення є середній клас (так званого європейського суспільства), і соціально поляризованого суспільства з двома головними соціальними групами – багатими та бідними (латиноамериканського суспільства). Проголошені в Україні принципи соціального розвитку, зокрема прагнення побудувати демократичну державу із соціально орієнтованою ринковою економікою передбачають формування і відповідної соціальної структури, низької економічної нерівності і численного середнього класу. Таке суспільство характеризується:
1) домінуванням активної життєвої позиції – прагнення самостійно забезпечувати добробут собі та своїй родині, дбати про майбутнє, зокрема про старість;
2) наявністю внутрішніх джерел інвестування – населення не проїдає миттєво всі зароблені кошти, а інвестує значну їх частину в бізнес, житло, освіту тощо;
3) високим платоспроможним попитом населення і, відповідно, масштабним внутрішнім ринком – попит породжує пропозицію, тобто спричиняє до економічного зростання, збільшення зайнятості тощо;
4) демократичними принципами управління, зокрема постійними звітами владних структур – середній клас, який має належний рівень освіти, відзначається обізнаністю у своїх правах і прагненням їх обстоювати у визначених законодавством межах.
На відміну від цього соціальна поляризація може перекреслити розвиток демократичних засад державного устрою, намагання побудувати соціально орієнтовану економіку, становлення України як стабільної міцної держави, оскільки неминучими її наслідками є:
1) концентрація капіталів і влади у відносно нечисленних колах – відповідно результатами економічного зростання користується вельми обмежена частка населення, а економічний спад призводить до значного погіршення матеріального становища численних верств.
2) безконтрольність дій владних структур всіх рівнів – якщо влада представляє інтереси відповідних верств населення, то соціальна поляризація неминуче призводить до того, що як у законодавчій, так і у виконавчій владі домінують представники або олігархів, або бідних; перших задовольняє сприяння їх економічним апетитам, а других – популістська риторика;
3) поширення корупції – багатократне прискорення процесу первинного накопичення капіталу не могло здійснюватись іншим шляхом, крім розподілу колишньої державної власності під контролем чиновників;
4) масштабна бідність.
Таким чином, основою соціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас – головна складова громадянського суспільства. Як основний платник податків середній клас формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і внутрішній ринок країни, через накопичення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в громадських та політичних організаціях визначає поведінку електорату і значною мірою формує моральні стандарти суспільства, шляхом участі у виборчому процесі виконує функції носія демократії та політичних свобод. Таким чином, наявність сформованого середнього класу є ознакою демократичної держави з ринковою економікою і розвиненим громадянським суспільством. Важливо, що всі ці процеси (розвиток демократії, формування громадянського суспільства, розбудова ринкової економічної системи, становлення середнього класу) реалізуються майже синхронно, жоден не може істотно випереджати інші, хоча підґрунтям (у термінах математики – необхідною умовою) є економічна ситуація.
1.2. Економічні трансформації суспільства. Розвиток середнього класу
Економічні трансформації, зокрема зміни відносин власності та зайнятості, змінили соціальну структуру українського суспільства, відбилися на суспільній психології. Поступово долаються патерналістські настрої, і сьогодні 72% дорослого населення країни вважають виключно себе відповідальними за свій добробут . Результати виборів до Верховної Ради засвідчили істотне зниження в суспільстві ролі маргінальних політичних сил. Усе це дає підстави для оптимістичної оцінки наявних психологічних передумов становлення в Україні суспільства європейського типу, хоча середнього класу, який відповідав би за майновим статусом та рівнем особистих доходів критеріям розвинених країн, у нас, безумовно, ще немає. З огляду на загальний низький рівень життя населення та поширення, зокрема серед забезпечених верств суспільства, практики отримання доходів без реєстрації, тобто з порушенням законодавства, можна зробити висновок про те, що формування середнього класу тільки розпочинається.
Середнім класам різних країн притаманні певні загальні ознаки, хоча вони, безумовно, не ідентичні, оскільки віддзеркалюють економічні, культурні, політичні особливості розвитку кожного конкретного суспільства. Відповідно середні класи різних країн відрізняються не тільки за рівнем доходів та стабільністю, але і за роллю в суспільному житті. Водночас такі специфічні риси середнього класу, як наявність спеціальної освіти та високий професійний статус, спостерігаються в усіх країнах. Характерною ознакою розвитку середнього класу є поступові зміни його структури. Якщо на початкових етапах основу цього угруповання становили дрібні власники, то сьогодні більшість середнього класу економічно розвинутих країн утворюють особи найманої праці з високою освітою та кваліфікацією, які практично гарантують їм зайнятість і високі доходи. Власність же цього “нового середнього класу” формується переважно шляхом купівлі акцій, участі в пенсійних та страхових програмах, придбання в кредит житла тощо. Слід підкреслити, що ознаки середнього класу взаємообумовлені та взаємопов’язані. Саме їх сукупність і дозволяє йому виконувати відповідні суспільні функції. Залежно від економічної ситуації та домінуючих ідеологічних принципів у різних суспільствах розрізняються і акценти на окремих ознаках середнього класу. Скажімо, європейський, передусім скандинавський, середній клас відрізняється від північноамериканського за важливістю таких ознак, як наявність індивідуальної власності та участь у громадських організаціях.
Безумовно, такий соціальний шар, який би повністю відповідав усім критеріям середнього класу в суспільствах, що протягом тривалого історичного періоду розвивалися тільки (або принаймні переважно) еволюційним шляхом, у країнах перехідної економіки ще не сформувався. Але групи, які мають частину необхідних ознак, у країні є.
Упродовж періоду трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову і тривалої економічної кризи в Україні потенціал формування суспільства європейського типу було значною мірою зруйновано. Передусім це сталося внаслідок падіння рівня життя широких верств населення. І навіть зростання реальних доходів від 2010 р. – а реальної зарплати від 2012 р. – ще зовсім не компенсувало втрат попередніх років.
/
Динаміка зростання середньомісячної заробітної плати у світі та в Україні у 2006–2013 рр. (складено за даними Global Wage Report 2014/15
Україна є одним із лідерів за темпами зростання заробітної плати у світі. У 2012 р. зростання складало 14,4%, і хоча у 2013 р. цей показник знизився майже вдвічі, наша країна зберігає за собою лідерство, випереджаючи Китай. Хоча заробітна плата в Україні зростає досить швидкими темпами, рівень оплати праці в нашій країні досі залишається дуже низьким.
Темпи зростання заробітної плати у порівнянні з індексом інфляції є незначними, номінальний розмір заробітної плати у 2013 році - 107,9%, а у 2014 році – 106,0%. На нашу думку, це пояснюється тим, що у 2014 р. відбувся суттєвий спад економічної активності, спричинений військовими діями на сході України, а також анексією частини території.
Зниження легальних доходів тільки частково компенсувалося формуванням у значної частини населення незареєстрованих надходжень. До того ж наявність незареєстрованих доходів у переважній більшості випадків означає порушення законодавства, що несумісне з приналежністю до середнього класу, а є породженням і водночас передумовою становлення поляризованого суспільства із корумпованою владою.
За вищенаведеними табличними даними можна простежити негативну тенденцію до зниження номінальної та реальної заробітної плати. Стосовно змін реальної заробітної плати можна зробити висновок, що її зниження обумовлене тим, що темп інфляції більший за темп зростання номінальної заробітної плати. Це дуже негативна тенденція, так як доходи населення реально знижуються. Як наслідок - погіршення рівня життя населення країни в цілому, купівельної спроможності громадян.
Економічні зміни супроводжувалися формуванням значної нерівності населення за доходами. Трансформаційні процеси значно посилили економічне розшарування. Якщо в умовах адміністративно-командної системи високі доходи і доступ до високоякісних товарів та послуг відносно нечисленної групи населення не були відомі широкому загалу, а варіація доходів переважної частини громадян не перевищувала 50%, то приватизація і стрімкий розвиток незареєстрованого сектора економіки докорінно змінили ситуацію.
2. Економічна нерівність населення України, аналіз статистичних даних
Ступінь економічної нерівності в Україні (принаймні, за офіційними даними) не є надто високим – він більш-менш збігається зі стандартами інших країн перехідної економіки. Однак – на відміну від тенденцій, наприклад, Польщі – навіть за офіційними даними коефіцієнт Джині збільшився з 3% у 2013 р. до 4,5% у 2015. До того ж, жодне з обстежень не охоплює дійсно заможні верстви населення: максимальні індивідуальні доходи у 2014 р. становлять, за їх даними, 94 тис. грн., а навіть за даними ДПА у 2014 р. офіційні річні доходи 185 осіб становили від 500 тис. до 1 млн. грн., а 75 – перевищили 1 млн. грн. (рис. 1).
Рис. 1. Розподіл платників податкового податку за сумою річного доходу, %
/
За даними ДАІ, населення України володіє майже 5 млн. легкових автомобілів, тоді як, за даними обстежень умов життя домогосподарств, проведених Держкомстатом, – тільки 3 мільйони.
Зазначені розбіжності є результатом того, що саме ті домогосподарства, які мають високі доходи (непрямою ознакою чого є наявність автомобіля) не охоплюються вибіркою. Відповідно всі прямі розрахунки показників економічної нерівності є істотно заниженими. За експертними оцінками, що спираються на непрямі дані – про наявність дорогих автомобілів, дорогих екскурсійних турів, продаж дорогих меблів, предметів розкошу тощо, – доходи 10% найбільш заможних верств населення України перевищують доходи 10% найбідніших приблизно у 12–15 разів.
Зростання доходів населення у 2013-2015 рр. мало неоднозначний вплив на стратифікацію. З одного боку, спостерігалося висвітлення частини незареєстрованих прибутків, зростання легальної зарплати та пенсії. Проте з іншого, тенденції розвивалися по-різному в різних галузях і навіть на різних підприємствах однієї галузі. Отже, різні верстви населення отримали різний виграш, що відбилося на посиленні економічної нерівності і в результаті – подальшій концентрації ресурсів у руках нечисленної групи. Зростання середніх показників відбувалось переважно (або навіть виключно) за рахунок збільшення доходів “верхньої частини” населення. У сукупності зазначені процеси посилювали розшарування українського суспільства, а отже протидіяли вирішенню проблем бідності та становленню середнього класу. Результатом високого майнового розшарування є формування соціально поляризованого суспільства, а не суспільства з потужним середнім класом.
Внаслідок зазначених процесів в Україні сформувалося чотири чітко окреслені групи населення, що розрізняються за рівнем поточних доходів.
• бідні (сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого є нижчими за 75 % медіанного рівня, тобто за даними 2015 року менше 200 грн. на місяць ) –частка бідних становить 27,2%; в складі бідних доцільно виділяти – 13,4 населення у 2013 році; решту бідних можна назвати представниками низькодохідних груп (їх витрати в розрахунку на умовно дорослого є більшими за 60 та меншими за 75 % медіанного рівня, отже за даними 2015 року знаходились у межах 150-200 грн. на місяць) – відповідно до цієї групи у 2015 році відноситься 13,4% населення;
• потенційно середньодохідні, або протосередні – їхні доходи перевищують межу бідності, але недостатні для віднесення до середнього прошарку (витрати в розрахунку на умовно дорослого – в 2013 році від 200 до 400 грн. на місяць) – ці люди фактично балансують між бідністю та добробутом, а отже, залежно від спрямованості та ефективності державної політики, від результативності власних зусиль можуть у майбутньому перейти або до середнього класу, або до бідноти; відповідно саме цей шар має бути головним об’єктом дій держави щодо створення середнього класу і подолання масштабної бідності в країні; у 2013 році до цієї групи належало 39,9% населення, а сьогодні 45%.
• середньодохідні (рівень витрат у розрахунку на умовно дорослого від 400 до 690 грн. на місяць у 2013 році); середньодохідний шар може розглядатися як соціальна база майбутнього середнього класу, оскільки проміжне розташування між верхівкою та низом є однією з якісних характеристик середнього класу в економічно розвинених демократичних суспільствах Європи; однак нині його представники більше третини своїх грошових доходів отримують нелегально, тобто за цією ознакою не можуть бути ідентифіковані як представники середнього класу; до цієї групи, за даними 2015 року належить 22,0% населення;
• заможні (рівень витрат у розрахунку на умовно дорослого більше 700 грн. на місяць у 2015 році); їх протягом усіх років спостереження було лише 3,0%.
4. В Україні спостерігається високий – і практично стабільний впродовж 2010-2014 рр. – ступінь зв’язку між рівнем життя та місцем проживання (табл. 1).
Таблиця 1
Розподіл населення України за рівнем поточних доходів та місцем проживання, 2014 рік, %
Злиденні
Низько-дохідні
Потенційно середньодохідні
Середньодохідні
Заможні
Великі міста (більше 100 тис. жителів)
9,1
10,8
46,2
27,7
6,2
Малі міста (до 100 тис. жителів)
14,6
13,9
49,1
19,2
3,1
Сільські поселення
18,4
16,0
47,3
16,4
2,0
Україна в цілому
13,7
13,4
47,4
21,5
3,9
В сільських населених пунктах значно вищою є частка бідних верств населення, а у великих містах – середньодохідних і заможних (навіть з урахуванням існуючої різниці в цінах). Це є результатом передусім відмінностей у ситуації на ринку праці та структурі зайнятості, у доходах місцевих бюджетів, у доступі до високооплачуваної роботи. Проте, для остаточних висновків необхідні також порівняння реальних доходів з урахуванням розбіжностей у споживчих цінах. Однак непереборною перешкодою нині є відсутність методологічно коректної інформації.
Основним чинником різниці в поточних надходженнях потенційно середніх та середньодохідних груп населення є відмінності частки незареєстрованих грошових доходів у їх загальному обсязі: 19,9% у групі потенційно середніх і 44,5% – у групі середньодохідних. Це є своєрідним відображенням різниці в попиті на робочу силу і відповідно можливостей додаткової зайнятості, яка, за даними ряду вибіркових обстежень, здебільшого реалізується без реєстрації. Незареєстровані доходи потенційно середні групи частіше отримують у натуральній формі (питома вага негрошових витрат у сукупних становить 20,6% проти 16,1% в середньодохідній групі), що залежить переважно від зайнятості на присадибній ділянці і віддзеркалює менші можливості отримувати доходи від додаткової зайнятості у грошовій формі (табл. 2).
Таблиця 2
Характеристики середньодушових поточних надходжень представників різних економічних груп населення України, 2014 рік
Показники середньомісячних поточних надходжень в розрахунку на 1 умовно дорослого
Злиденні
Низькодохідні
Потенційно середньодохідні
Середньодохідні
Заможні
Населення в цілому
Грошові доходи, грн.
115,3
151,0
202,3
310,3
539,9
219,9
Грошові витрати, грн.
92,8
135,2
214,7
389,3
808,8
248,2
Незареєстровані грошові доходи (різниця між грошовими витратами та грошовими доходами), грн.
-22,4
-15,9
12,4
78,9
268,9
28,2
Сукупні доходи, грн.
140,7
186,5
247,1
364,4
601,8
263,5
Сукупні витрати, грн.
120,0
172,7
262,5
450,4
901,0
296,4
Негрошові витрати, грн.
27,2
37,5
47,8
61,1
92,2
48,2
2.1Бідність в Україні: проблеми виміру
Cкладовою частиною соціальної структури суспільства і віддзеркаленням вищого прошарку є нижчий клас або бідне населення.
Подібно до визначення кількості середнього класу для дослідження кількості бідного населення існує багато стратифікаційних показників. Найголовніші із них можна відобразити таким чином: [3]
1) абсолютні показники – це неспроможність людини матеріально забезпечити свої основні потреби. Широковживаним методом вимірювання абсолютної бідності є встановлення певної межі найчастіше відповідно до мінімально необхідного набору продовольчих та інколи й непродовольчих товарів і послуг. За даними Світового Банку абсолютна бідність Україні практично подолана, і складає бл. 5% (ті громадяни, що живуть менше, ніж на 1,25 дол. США на день) [1].
2) відносні показники – означають нестачу ресурсів, необхідних для повноцінного харчування та підтримання життєвих стандартів, поширених у певному суспільстві. Згідно останніх даних Світового Банку рівень такої бідності у нашому суспільстві складає 78% (ті громадяни, які живуть менше, ніж на 17% США на день). Як бачимо, межа бідності у світі, є досить високою як для нашого суспільства[1].
3) суб’єктивні показники – здійснюється на основі оцінок самих респондентів, який визначають межу бідності самостійно, стосовно своїх потреб. Такий показник визначення кількості бідного населення у період 2000-2010 років коливався у різних межах: від 44,5 % у 2000 році до 31 % наприкінці 2008 року[1].
Отже, за різними показниками маємо різні дані про кількість бідного населення в Україні. Найбільш вірогідною цифрою, яка характеризує відсоток нижчого класу є, на нашу думку, близько 34% населення, що співмірно із офіційною статистикою.
Отже, можемо загалом констатувати, що за період незалежної України, соціальна структура суспільства не зазнала особливих змін. На сьогодні, під впливом різноманітних факторів, в тому числі, і невідповідної політики держави, основу української соціальної структури складають громадяни, доходи яких нижчі, за середньостатистичні по країні.
Експерти по-різному оцінюють масштаби бідності в Україні, посилаючись на різні методи підрахунків. Проте всі оцінки свідчать про те, що на 25-му році незалежності Україна, попри великий потенціал і ресурси, залишається однією із найбідніших країн у Європі.
Таблиця 3
Статистичні параметри моделі рівня бідності населення України за 2013-2015 рр.
Показники
Коефіцієнт парної кореляції
Коефіцієнт регресії
Стандартна похибка коефіцієнта регресії
t – критерій
Рівень безробіття, %
0,347
2,727
1,497
2,182
Питома вага осіб із вищою освітою, %
-0,518
-0,413
0,312
-2,627
Частка осіб у віці 0-14 років у населенні, %
0,470
1,909
0,157
6,108
/
Статистичний аналіз побудованої множинної регресійної моделі у ході кореляційно – регресійного аналізу здійснюється за допомогою показників: 1)точності; 2)тісноти кореляційного зв’язку; 3)надійсності; 4)адекватності. Коефіцієнт детермінації рівняння дорівнює R^2 = 0,9351, тобто 93,51% зміни рівня бідності за відносним критерієм в Україні за аналізований період обумовлено дією факторів, які увійшли до моделі. Показником тісноти кореляційного зв’язку для регресійної моделі є коефіцієнт множинної кореляції R, який дорівнює 0,967, що свідчить про досить тісний кореляційний зв'язок між рівнем бідності та змінними рівняння. Оцінка адекватності регресійної моделі здійснювалась по F-критерію Фішера, і оскільки величина Fрозрах.=235,333 перевищує табличне значення при α=0,05 (k1=3; k2=52) Fкрит.=2,76, то з достовірністю 95% можна стверджувати, що побудована модель є надійною та статистично значущою (традиційний підхід до застосування F– критерію).
Проведені розрахунки свідчать, що найбільш значущим фактором, який має позитивний вплив на рівень бідності, є рівень безробіття населення, тобто із збільшенням рівня безробіття на один відсотковий пункт рівень бідності в країні підвищується в середньому на 2,7 відсоткових пункти, що є дуже негативним явищем. Також позитивно вплинув на рівень бідності коефіцієнт старіння «знизу» – збільшення частки осіб у віці 0-14 років серед населення на один відсотковий пункт веде до зростання рівня бідності на 1,9 відсоткових пункти. Збільшення ж частки осіб з вищою освітою серед населення, навпаки буде сприяти зменшенню рівня бідності в середньому на 0,4 відсоткових пункти.
3.Вплив рівня освіти на соціальний стан суспільства
Результати аналізу соціальної стратифікації населення економічно розвинених країн свідчать про те, що саме високий рівень освіти та кваліфікації є нині основним чинником конкурентоздатності на ринку праці та високих заробітків, входження до середнього класу та еліти суспільства. В Україні, яка відзначається високими показниками насиченості економіки кваліфікованими кадрами, цілком зіставними із стандартами економічно розвинених країн, такі переваги дає тільки вища освіта. Про це свідчать значно вищі рівні зайнятості та добробуту осіб з вищою освітою (табл.3).
Таблиця 3
Розподіл населення України за рівнем освіти та поточними доходами, 2013-2015 рр., %
Рівень освіти
Злиденні
Низькодо- хідні
Потенційно середньодохідні
Середньодохідні
Заможні
Повна вища
2013
4,6
6,8
47,7
33,7
7,1
2014
4,4
6,7
49
30,9
8,9
2015
3,8
7,2
46,6
35,1
7,5
Базова вища
2013
7,8
12,5
46,3
27,2
6,1
2014
5
10,3
52,7
28,5
3,5
2015
5,6
13,3
41,4
31,8
7,9
Професійно-технічна
2013
13,8
13,8
48,7
20,6
3
2014
15,4
13,4
52,9
16,3
2
2015
15,5
13,2
51,4
17,4
2,5
Повна загальна середня
2013
15,7
14
49,6
19,2
1,5
2014
16,3
12,5
51,3
17
2,8
2015
15,0
14,3
50,1
18,2
2,4
Базова загальна середня
2013
15,4
12,1
52,3
18
2,1
2014
14,9
13,8
54,5
15,5
1,4
2015
14,2
16,0
52,0
16,1
1,7
Початкова загальна
2013
13,5
14,1
53,1
17,9
1,4
2014
12,8
16
57,5
13,1
0,6
2015
11,1
15,5
57,0
14,9
1,5
Однак, значна частина фахівців з вищою освітою, зокрема 70% осіб з вищою освітою в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 46% тих, хто має вищу освіту з біологічних, агрономічних та медичних наук, 76% технічних фахівців у галузі прикладних наук і техніки, вимушено працює не за спеціальністю. І сьогоднішні випускники вищих навчальних закладів не завжди можуть знайти собі роботу за спеціальністю – непоодинокі випадки їх звернень до центрів зайнятості та подальшої перекваліфікації. Відповідно нагальною необхідністю стає державне забезпечення високих стандартів якості освіти (шляхом акредитації та ліцензування) у всіх навчальних закладах незалежно від місця їх розташування, форми власності та державного замовлення на підготовку фахівців відповідно до перспективних потреб ринку праці.
Практично не забезпечує конкурентоспроможності на ринку праці і, відповідно, належних доходів наявність професійно-технічної освіти. Така ситуація говорить про необхідність докорінної модернізації професійної освіти, її адаптації до нових соціально-економічних умов.
Аналіз економічної стратифікації населення з різними рівнями освіти дає підстави для таких висновків:
• усупереч поширеній думці та негараздам ринку праці в країні існує досить тісний прямий зв’язок між рівнем освіти та матеріальним становищем;
• наявність професійно-технічної освіти не забезпечує навіть середнього по країні рівня добробуту і не гарантує від бідності, отже саме ця освітня галузь потребує найбільш серйозного реформування;
• в усіх секторах економіки з підвищенням рівня освіти знижується ризик втрати роботи, але в разі втрати роботи освіта може як допомогти індивіду знайти роботу, так і перешкоджати швидкому працевлаштуванню; з підвищенням рівня освіти зростають вимоги індивіда до умов праці та її оплати, збільшуються витрати, пов’язані з перепідготовкою робочої сили, і період пошуку прийнятної роботи стає більш тривалим.
3.1 Освітній склад зайнятого населення старше 25 років
Переважною мірою високоосвічене населення сконцентроване у великих містах (57% їх дорослих мешканців має таку підготовку), а в селах лише 20,7 %.
Розподіл населення старше 25 років за рівнем освіти наведено на діаграмі (рис. 5).
/
Рис. 5. Освітній склад зайнятого населення старше 25 років, 20014 рік, %
Високий соціальний статус вищої освіти засвідчує те значення, яке надає цій ознаці представника середнього класу громадська думка, особливо думка осіб з вищою освітою. Якщо в середньому тільки 20% дорослих мешканців країни вважають наявність такої підготовки вирішальним чинником входження до середнього класу, то серед мешканців Києва цей показник становить 39%, серед керівників підприємств та підприємців – 34%, серед фахівців з вищою освітою – 47%, серед службовців середньої ланки з вищою освітою – 26%.
Наявність вищої освіти значною мірою впливає і на настанови щодо способу життя, зокрема споживчої поведінки. Так, значно вищою серед осіб з вищою освітою є частка тих, хто робить заощадження: 14% проти 6% серед тих, хто не має навіть середньої освіти. Населення з вищою освітою більшу частину своїх коштів – навіть за умов їх обмеженості – витрачає на освіту своїх дітей, тобто на інвестиції в людський капітал. Зокрема, серед людей, які за допомогою банківських кредитів будують собі житло, кількість осіб з вищою освітою перевищує 90%. Вони ж значно частіше за осіб з аналогічними доходами та настановами на їх спрямування в будівництво житла, але без вищої освіти, ідентифікують себе із середнім класом.
Зазвичай професійний статус визначає і соціальну приналежність індивіда. Так, некваліфіковані і низькокваліфіковані особи, зайняті переважно ручною працею, здебільшого відносяться до бідних верств населення. До середнього класу, за міжнародними стандартами, належать висококваліфіковані особи, дрібні власники та підприємці, причому впродовж останніх десятиліть невпинно зростає представництво саме осіб найманої праці – професіоналів, фахівців та технічних службовців, законодавців, державних службовців та керівників середньої ланки. До еліти відносяться переважно депутати національних законодавчих зібрань, вищі посадові особи та керівники вищого рівня, науковці та інші професіонали вищої кваліфікації, видатні журналісти, актори, спортсмени тощо. Серед 20,4 млн. зайнятих у галузях економіки України високий професійний статус мають майже 8 млн. осіб. Основну їх частину становлять фахівці (близько 3 млн.) та керівники різного рівня (1,5 млн.). Практично всі вони є найманими працівниками і дуже часто забезпечують прийнятний рівень життя за рахунок доходів від додаткової роботи, переважно без реєстрації.
В цілому по Україні найбільш поширена незареєстрована економічна діяльність у сільському господарстві (67,2% всіх зайнятих), торгівлі (32,9%), будівництві (16,7%). Якщо в цих галузях незареєстрована економічна діяльність виконується головним чином на незареєстрованих підприємствах, то незареєстровані послуги надаються дуже часто на офіційно зареєстрованих підприємствах. Таким чином надається 61,1% незареєстрованих фінансових послуг, 59,8% – послуг готелів та ресторанів, 52,4% послуг охорони здоров’я, 45,3% освітніх послуг. Зрозуміло, що галузева структура незареєстрованої економічної діяльності осіб, які мають високий професійний статус за основним місцем роботи, істотно відрізняється від середньої. Зокрема, для них більш характерні надання фінансових послуг та науково-викладацька діяльність.
Внаслідок недостатнього розвитку підприємництва і взагалі приватної власності в Україні наймані працівники нині становлять переважну частку шару, який за поведінкою – політичним консерватизмом, прагненням інвестувати частину своїх доходів у житло, освіту тощо – можна кваліфікувати як середній клас. Так, 60% населення, яке за допомогою банківських кредитів будує собі житло, становлять саме наймані працівники. Істотно нижчим за середній по Україні є рівень бідності найманих працівників, вищою за середню є і частка заможних верств.
4. Аналіз економічного рівня населення в період 2013-2015 рр.
Цілком закономірно наявність власної справи асоціюється з відносним матеріальним благополуччям. Рівень бідності серед підприємців є найнижчим з усіх вибраних груп за статусом економічної активності, а частки середньодохідних і заможних верств – найвищими.
Економічне становище самостійно зайнятих і членів колективних підприємств змінювалось аналогічним чином. Фактично такий вид діяльності досить надійно захищає від бідності, але аж ніяк не гарантує входження навіть у середньодохідні групи. Проте, слід підкреслити, що середній рівень доходів від самостійної економічної діяльності істотно перевищує заробітну плату найманих працівників (табл.4).
Таблиця 4
Розподіл населення України за статусом економічної активності та матеріальним становищем, 2013-2015 рр., %
Статус економічної активності
Злиденні
Низькодохідні
Потенційно середньодохідні
Середньодохідні
Заможні
Працюючі за наймом
2013
9,6
10,8
48
26,9
4,7
2014
9,5
10,1
50,5
24,7
5,1
2015
8,8
10,3
49,7
26,3
5,0
Члени колективних підприємств, кооперативів
2013
13,8
13,1
47,8
21,8
3,5
2014
13,8
12,6
53,9
17,1
2,6
2015
13,4
15,2
50,9
18,0
2,5
Роботодавці
2013
4,4
8,9
36,4
44,9
5,4
2014
4,4
9,3
45
32,9
8,5
2015
1,9
3,2
31,4
46,7
16,8
Самозайняті
2013
9,1
8
51,3
30,3
1,3
2014
11,8
10,1
57
17,8
3,4
2015
9,3
16,7
38,8
29,5
5,7
Безробітні
2013
19,7
15,2
45,5
17
2,5
2014
23,5
14,8
46,7
13,1
2
09.12.2015 10:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора