Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Украънська центрыльна рада
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут архітектури
Факультет:
РТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Історія України
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Українська Центральна Рада (УЦР) була утворена з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) у березні 1917 р.
16 (3 за старим стилем) березня була висунута ідея організації координаційного українського центру, 16 (3) — 17 (4) березня точилася гостра дискусія навколо принципів його створення, після чого було обрано голову, її заступників та членів Ради. Перший офіційний протокол засідання УЦР було складено 22 (9) березня. До Ради увійшли представники Українського наукового товариства, технічно-агрономічного та педагогічного товариств, Національного українського союзу, кооперативів, київські студентські організації, Союз міст, робітничі, військові, соціал-демократичні групи. Головою заочно обрали Михайла Грушевського. Заступниками голови стали Федір Крижанівський і Дмитро Дорошенко, товаришем голови — Дмитро Антонович.
18 (5) березня Центральна Рада відправила телеграму на ім’я голови Тимчасового уряду, в якій висловила сподівання, що вимоги українського народу будуть цілком задоволені.
22 (9) березня вона звернулася до українського народу з відозвою, головним лейтмотивом якої став заклик “рішуче домагатися від нового уряду всіх прав”, які йому “природно належать”. На початку своєї діяльності УЦР як інституція ще не визначилася із своїми головними завданнями та цілями.
Повернення М. Грушевського до Києва 26 (13) березня стало переломним моментом в історії УЦР завдяки його чітко сформульованим гаслам і програмою майбутнього устрою України. Вже з перших кроків своєї діяльності на посаді голови Ради відомий український історик і громадсько-політичний діяч висловився за активну боротьбу з метою утворення національно-територіальної автономії України у складі федеративної Російської республіки.
Для піднесення авторитету УЦР та перетворення її на представницький орган всього українського народу було вирішено скликати з’їзд організованої людності краю. Це рішення було своєчасним, з огляду на несподівано бурхливий розвиток українського громадсько-політичного руху протягом березня 1917 р
.
27 (14) — 28 (15) березня в Києві пройшов Перший вільний кооперативний з’їзд Київщини. В ньому взяли участь представники кооперативного руху і з інших українських губерній. У питанні майбутнього державного устрою Росії він чітко висловився за демократично-федеративну республіку з національно-територіальною автономією України у її складі та закликав свідоме українство до активної участі у Національному конгресі. Виникли українські періодичні видання, зокрема, 1 квітня (19 березня) вийшов перший номер “Вістей з Української Центральної Ради”. Того ж дня відбулася в Києві українська маніфестація, яка продемонструвала масовість національного руху. В ході маніфестації було ухвалено низку резолюцій, в яких висловлювалися сподівання на якнайшвидше скликання Установчих зборів, які мали затвердити автономний лад в Україні.
Відновлювали діяльність й українські політичні партії.
7—8 квітня (25—26 березня) відбувся з’їзд ТУП, на якому товариство змінило назву на Союз автономістів-федералістів. В середині квітня поновила діяльність Українська соціал-демократична робітнича партія, пройшли з’їзди українських соціалістів-революціонерів, Селянської спілки (вона обрала Тимчасовий комітет Української селянської спілки). Розгортали роботу на місцях “Просвіти”, поширювався рух за українізацію школи.
19 (6) квітня в Києві розпочав роботу Національний конгрес. Він зібрав представників селян, робітників, солдат, молоді, української культури та громадськості. Конгрес вирішив головні завдання, які на нього покладалися в справі відродження і консолідації українського руху. 8 квітня він обрав новий склад УЦР і поклав на неї політичну відповідальність за реалізацію виробленої форумом програми — здобуття національно-територіальної автономії України.
Було висунуто вимогу розширити склад Ради. Вона отримала право кооптувати нових членів. До її складу були включені делегати, обрані на всеукраїнських з’їздах рад селянських, військових і робітничих депутатів, представники національних меншин. В серпні 1917 р. (на шостих загальних зборах) УЦР налічувала 639 дійсних членів і 4 кандидатів. Повний склад Ради збирався на загальні збори чи сесії. Між зборами спочатку діяв Комітет Центральної Ради, а з липня — Мала Рада, яка відігравала провідну роль у формуванні політики УЦР та виступала із законодавчими ініціативами. Вона формувалася на партійних засадах. Найбільшими фракціями в її складі були фракції українських есерів та українських соціал-демократів.
Національний конгрес надав новий поштовх до розгортання українського руху та окреслив його стратегічні завдання. Головним з них було вимагати від Тимчасового уряду видання особливого акту щодо національно-територіальної автономії України. Це гасло стало провідним і в роботі I Всеукраїнського військового з’їзду (5—8 травня). На ньому виникла ідея направити до Петрограду спеціальну делегацію Центральної Ради.
29 (16) травня до Петрограда прибула повноважна українська делегація на чолі з В. Винниченком з наказом від УЦР, який складався з 13 пунктів. Головною була вимога видання петроградським урядом акту про автономію. Долучалися проекти декларацій Тимчасового уряду в справі автономії України, утворення Крайової Ради та Крайового комісаріату, які були підготовлені М. Грушевським на той випадок, якщо уряд винесе позитивне рішення. Делегація підготувала для уряду пам’ятну записку під назвою “Декларація Української Центральної Ради”. Декларація була передана голові уряду князю Львову, який передав її на розгляд спеціально утвореній урядовій комісії. Делегація також зробила кілька спроб встановити контакти з революційною демократією столиці, але в її середовищі не знайшла розуміння і підтримки. Після невдалих переговорів, так і не дійшовши порозуміння з урядом, делегація наприкінці травня повернулася до Києва.
14 (1) червня Тимчасовий уряд надіслав до УЦР відповідь на українські домагання. Вона виявилася формальною: вирішення українського питання відкладалося до скликання Всеросійських Установчих зборів. Така позиція уряду викликала вибух політичних пристрастей. До цього додалася й заборона проведення II Всеукраїнського військового з’їзду військовим міністром Тимчасового уряду Олександром Керенським. За цих обставин працював Всеукраїнський селянський з’їзд, в ході якого делегати вимагали вже самочинного проголошення автономії України. В такій ситуації на ІV загальних зборах УЦР 16 (3) червня було вирішено звернутися до українського народу з універсалом — документом конституційного значення.
Через тиждень, 23 (10) червня Комітет УЦР ухвалив останню редакцію І Універсалу. Документ був оприлюднений на II Всеукраїнському військовому з’їзді. В ньому підкреслювалося, що з огляду на відмову Тимчасового уряду позитивно висловитися з приводу автономії України, “однині самі будемо творити наше життя”. Він став першим самостійним актом УЦР, котрий проголошував будівництво України на автономних засадах незалежно від політики Петрограду. Проголошення Універсалу викликало піднесення революційного ентузіазму. На адресу УЦР надходили сотні вітальних телеграм від різних організацій зі всієї України.
28 (15) червня на засіданні УЦР було оголошено про створення Генерального секретаріату — виконавчого органу Центральної Ради. Головою його став В. Винниченко. На V загальних зборах УЦР утворила дві комісії для вироблення статуту автономії України й скликання з’їзду народів Росії.
Ці події змусили Тимчасовий уряд змінити тактику і зайнятися “українським питанням” впритул. 12 липня (29 червня) до Києва прибула урядова делегація з трьох осіб — О. Керенського, М. Терещенко та І. Церетелі. Головною метою візиту було налагодження стосунків з УЦР, для чого вона була готова піти на суттєві поступки. Позиція урядовців виглядала наступним чином — визнання автономії України, однак за умови утримання від декларації цього принципу та відкладання остаточного вирішення питання до скликання Всеросійських Установчих зборів, які мали санкціонувати новий статус України. В результаті кількаденних переговорів була вироблена спільна платформа. Сторони підписували спеціальні декларації. Центральна Рада мала порозумітися з неукраїнською національною демократією в Україні й надати їй певну кількість місць в Раді, що надало б їй статус національно-територіального органу. Зі свого боку, делегація Тимчасового уряду забезпечувала узгодження урядом нових законів стосовно України з УЦР, висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його з центру та запровадження посади комісара з українських справ при уряді.
15 (2) липня до Києва з Петрограду надійшла телеграма, в якій уряд визнавав Генеральний секретаріат вищим розпорядчим органом України та прихильно поставився до складання УЦР проекту національно-політичного статусу України.
16 (3) липня був оприлюднений II Універсал УЦР, яким оголошувалося:
а) доповнення складу Ради представниками національних меншин;
б) створення відповідального перед УЦР Генерального секретаріату, що мав стати вищою крайовою владою в Україні;
в) підготовка проекту автономного устрою України;
г) призначення представників Центральної Ради при кабінеті військового міністра, Генеральному штабі і верховному головнокомандуючому для організації українських військових частин.
Документом декларувалася позиція УЦР про невідокремлення від Росії та проти намірів явочного запровадження автономії України до Всеросійських Установчих зборів.
Після досягнення компромісу з петроградським урядом, УЦР була доповнена представниками національних меншин, сформувала новий склад Генерального секретаріату з 11 секретарів та підготувала Статут вищого управління України з 21 статті, схвалений Малою Радою в присутності делегатів національних меншин.
28 (15) липня для затвердження складу Генерального секретаріату та представлення урядові Статуту до Петрограду виїхала друга українська делегація в складі В. Винниченка, Х. Барановського та М. Рафеса. Представникам Ради в столиці довелося мати справу з новим складом Тимчасового уряду. Урядова комісія відкинула Статут, посилаючись на той факт, що документ вийшов за рамки попередніх домовленостей в Києві. Замість нього 17 (4) серпня уряд видав “Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові”, за якою Генеральний секретаріат перетворювався на орган Тимчасового уряду в Україні, його юрисдикція поширювалася лише на п’ять з дев’яти українських губерній, зі складу Секретаріату вилучалося 5 генеральних секретарств. Тимчасовий уряд також окремо обумовлював своє право звертатися в окремих випадках до органів влади в Україні безпосередньо, оминаючи Генеральний секретаріат.
Головним питанням УІ Загальних зборів УЦР стало визначення ставлення до урядової “Інструкції”. З усіх партій, що входили до складу Ради, тільки кадети безумовно підтримали документ. В результаті напружених і гострих дебатів було ухвалено резолюцію, яка констатувала порушення петроградським урядом київських домовленостей та обійшла мовчанням проблему прийняття чи неприйняття “Інструкції”. Лише 3 вересня (21 серпня) Мала Рада ухвалила новий склад Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. 14 (1) вересня його затвердив Тимчасовий уряд.
Протягом осені 1917 р. конструктивна співпраця УЦР з урядом не склалася. Петроград затягував з наданням українським органам влади справжніх повноважень, а в жовтні виник новий конфлікт через заяву Центральної Ради про намір скликати Українські Установчі збори. В. Винниченка викликали до столиці для дачі пояснень, однак внаслідок жовтневих подій в столиці Тимчасовий уряд був усунутий від влади.
Більшовицький переворот та пов’язані із ним місцеві події перебували у центрі уваги київського політичного життя.
10 листопада (28 жовтня) Генеральний секретаріат перебрав на себе функції Крайового комітету щодо скорішого припинення війни. Декларувалися демократичні свободи, право всіх націй на вільний розвиток і старої армії, вихід із світової війни підривали економічні й соціальні основи країни. Поширювався хаос у всіх сферах державного життя, що посилювався національно-персональну автономію. Проголошення УНР знаменувало відродження української державності у ХХ ст. Наступного всіх українських губерній.
20 (7) листопада Центральна Рада ухвалила III Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки і висунув вимогу перетворення Російської Республіки на федеративну державу за участю України. Згідно документу уся влада в краї передавалася Українській Центральній Раді та її Генеральному секретаріату. Територія України визначалася за етнічним принципом. Було оголошено про намір УЦР вжити усіх заходів охорони.
Повалення Тимчасового уряду, розклад політикою більшовиків. Центральна Рада осуджувала дії Раднаркому та прагнула до припинення війни правовими засобами. 22 (9) листопада Генеральний секретаріат прийняв ухвалу про необхідність повідним закликом до регіональних урядів, які утворилися в колишній імперії. Однак ці кроки виявилися неефективними.
дня загальні збори УЦР було поінформовано, що Секретаріат бере на себе справи військові, продовольчі та шляхів сполучення. 12 листопада (31 жовтня) загальні збори поширили його компетенцію на територію
Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Львівська політехніка”
Реферат
з дисципліни: “Історія України”
на тему: Українська Центральна Рада та її діяльність в березень - листопад 1917 року.
Виконала:
ст. гр. АР-36
Сухарева К. О.
Львів 2015
10.12.2015 15:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора