Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Трипільська культура
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
О
Факультет:
РТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Історія Української культури
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Трипільська культура — один з найбільш яскравих феноменів в енеоліті Південно-Східної Європи V — ІV тис. до н.е. Пам'ятки, що її презентують, розташовані на великій території від румунської Мунтенії і Трансільванії до Дніпра з заходу на схід і від Північного Причорномор'я до Карпат з півдня на північ.
Яскрава, витончена кераміка, розписана багатобарвними фарбами, глиняні скульптури, що зображують людей, тварин, птахів, моделі будинків, човнів, саней і багато інших виробів складають унікальний внесок у світову скарбницю старожитностей.
Перші пам'ятки трипільської культури були відкриті в західних областях України в середині ХІХ ст., але лише після розкопок В. ХвойкоюТальянки. Трипільський "сервіз" наприкінці ХІХ ст.. низки поселень у Середньому Подніпров'ї було визначено їх наукове значення, і вони були введені в науковий обіг. За назвою поселення, дослідженого В. Хвойкою на околиці с. Трипілля біля Києва, і була названа культура. Йому ж належить перша її періодизація. Надалі, після досліджень Е. Штерна, Н. Беляшівського, А. Спіцина, С. Гамченка, М. Болтенка й інших, був більш точно визначений ареал поширення пам'яток трипільської культури, встановлене співвідношення її з енеолітичними культурами Балкано-Дунайского регіону. У 30-40 рр. ХХ ст., завдяки активним роботам відомої дослідниці Тетяни Пассек, переходу до нових методів польових досліджень — широкими площами, була значно поповнена джерелознавча база, дороблена періодизація, яка складалася з трьох періодів у розвиткові культури: раннього, середнього (класичного) і пізнього. Ця періодизація зберегла своє значення дотепер, хоча з нагромадженням матеріалу вона доповнюється й уточнюється. Останні десятиліття в Україні плідно працювала і працює ціла плеяда дослідників — С. Бібіков, В. Даниленко, Т. Мовша, О. Цвек, В. Круц, В. Збенович та інші.
На сьогодні нам відомо за даними розвідок і розкопок більш ніж тисячу поселень трипільської культури. Частина їх вивчена на досить великій площі, а деякі (наприклад Бернашівка, Коломийщина І, Чапаївка) розкопані цілком. Отримані дані дозволили визначити характер забудови поселень, відтворити вигляд давніх жител та їх інтер'єру й, нарешті, реконструювати історію цього давньоземлеробського населення.
Можна вважати, що трипільська культура виникає завдяки змішанню населення неолітичних землеробських культур Балкано-Карпатського регіону (Криш, культура лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Хаманджія, Петрешть) наприкінці V тис. до н.е.
Початок і більша частина часу існування трипільської культури збігається у кліматичному відношенні з м'яким, теплим і вологим атлантичним періодом, що сприяв активному розвиткові землеробського господарства. Палеоботанічні дослідження переконливо показали, що вже на ранньому етапі Трипілля землеробство становило стійке, давно сформоване явище й мало надійний фонд насіння.
У трипільський час вирощувалися різні сорти пшениці, ячменя, а також просо й бобові. У складі череди домашніх тварин відзначаються коливання, які відбивають порайонну господарську специфіку, але в цілому на велику рогату худобу приходиться половина всіх домашніх тварин, велика кількість свиней, кіз та овець — останні набувають найбільшого значення у південних регіонах під час фіналу існування культури. Крім того, трипільське населення активно займалося полюванням, рибальством і збиранням. У лісах і гаях, що оточували трипільські селища, збирали кизил, дику грушу, яблука й вишню. У річках і річкових протоках ловили рибу, причому окремі особини сома, що попадали на стіл трипільців, сягали довжини до 2 метрів.
Землеробський характер господарства при екстенсивному його веденні та ріст населення змушували трипільців періодично переселятися й освоювати землі за межами корінної території, що й обумовило поступове розширення культури в напрямку із заходу на схід.
Ранньотрипільські племена (початок — третя чверть V тис. до н.е.)
Протягом раннього етапу (А) трипільське населення освоїло Пруто-Дністровське і Дністро-Бузьке межиріччя. На цій великій території формується кілька племен. Зараз у лісостеповій смузі між східними відрогами румунських Карпат (басейн р. Серет) на заході і Південним Бугом на сході відомо близько 150 поселень раннього етапу трипільської культури. Найбільш густо тут було заселене Середнє Подністров'я, де більшість ранньотрипільських селищ займало край першої надзаплавної тераси в 2—7 м над літнім рівнем води.
У трохи інших топографічних умовах знаходилися поселення Побужжя, що займали підвищені ділянки терас, схили струмків і балок у 15—20 м над водою. Селища, в яких жила ця людність, були невеликими і займали площу не більше двох гектарів; будівлі розташовувалися рядами або у вигляді кільцевої забудови. Житла були заглибленими (землянки) чи наземними, дерев'яно-глиняними, невеликого розміру. Вони звичайно складалися з одного-двох приміщень, у яких знаходилася купольна піч або відкрите вогнище, а також і хатнє начиння.
Візиткою трипільської культури є, безперечно, керамічне виробництво. Посуд виготовлявся вручну, стрічковим способом, причому технологія його виробництва (домішки до глини, обробка поверхні) мінялася в залежності від призначення тієї чи іншої групи посуду.
Випал здійснювався не тільки на відкритих вогнищах, але й у спеціальних горнах.
Щодо раннього етапу найчастіше зустрічаються різноманітні кухонні горщики. Для збереження харчових припасів використовувалися великі опуклотілі горщики-корчаги з циліндричним горлом. Досить велику групу складають так звані фруктовниці — неглибокі профільовані тарілки на порожньому циліндричному піддоні. Зустрічаються миски, невисокі круглі жаровні з прямим бортиком, великі конічні тази.
У тих випадках, коли посуд орнаментувався, він прикрашався заглибленим орнаментом – у першу чергу, це канелюри різної ширини у вигляді горизонтальних, вертикальних, косих рядів і концентричних кіл. Ми бачимо відбитки гребінцевого штампа і врізаних ліній, що оперізують тулово посудин у вигляді кутових, овальних, рідше — спіральних композицій. Викликає подив орнаментально-міфологічний сюжет, що передає образ змія-дракона, чиє подовжено-стрічкове тіло, що оперізує посуд, вінчає напівкругла голова з виступами-рогами і парою круглих очей з наміченою зіницею. Ретельна обробка поверхні, вишуканий візерунок додають цілій групі посуду особливу нарядність; можливо, вона була декоративна, парадна й застосовувалася при культових церемоніях.
З керамічним виробництвом зв'язана велика кількість глиняних зображень людини, що є предметами культу. Кількісно переважають антропоморфні статуетки, що передають жіночу фігуру. Ознаки статі іноді підкреслені врізаним трикутником. На ранньому етапі статуетки прикрашені врізаним спіральним візерунком, ромбами, квадратами, наколами, ямками, нерідко заповненими білою пастою. Звичайно вони зображують сидячу жінку з витягнутими ногами і відхиленим назад корпусом. Часто зустрічаються і невеликі глиняні крісельця з плоскою спинкою із сидячими фігурками. Чоловічі зображення зустрічаються дуже рідко. Великою кількістю матеріалів представлена зооморфна пластика — фігурки бика, свині, кози, собаки, птаха й інше Є й глиняні дитячі брязкальця, наприклад, у вигляді яйця, заповненого глиняними кульками.
Відомі нам знаряддя праці населення трипільської культури є типовими для цієї епохи. Вони, в основному, виготовлені з кременю, каменю, кістки і рогу. З кременю виготовлялися шкребки й ножі, пов'язані з обробкою шкір тварин; вкладні серпів, що кріпилися в прямій і вигнутій оправі; струганки; грубі свердла і розгортки, проколки і пилки; зброя — наконечники стріл і дротиків. Значні серії складають знаряддя з різних порід каменю для деревообробки (сокири, тесла, долота) і землеробські — мотики, виготовлені з глинистого і кременистого сланцю. Важливим знаряддям давніх хліборобів були зернотерки. Їх робили з піщаника, а іноді з граніту й інших порід каменю. Знаряддя домашнього побуту, виготовлені з рога і кістки: для шиття одягу і взуття — шила, проколки з розколотих трубчастих кісток тварин чи гострих уламків кісток; лощила для обробки шкір тварин, а також землеробські знаряддя: наконечники мотик із просвердленим отвором для поруків'я, рогові оправи серпів. Відомі кістяні рибальські гачки і гарпуни. Представлені і прикраси, нерідко з розколотих іклів кабана. З глини виготовлялися грузила для рибальських сіток, відтяжки ткацьких верстатів, зірчасті підвіски, циліндричні бусинки й інше.
Кількість мідних виробів, у цілому, невелика — це шила, рибальські гачки, буси-пронизки. З технічних прийомів трипільці засвоїли холодне й гаряче кування і зварювання, але, в цілому, металообробка в них була дуже архаїчною. Сировина для мідних виробів на цих етапах існування культури доставлялася з Балкано-Карпатського міднорудного басейну.
Середньотрипільські племена (остання чверть V — третя чверть IV тис. до н.е.)
У середній (класичний — етапи В і С-І) період відбувається подальше збільшення території, зайнятої трипільськими племенами. Громади, що розселялися, розширюють свою територію, освоюючи Верхнє Подністров'я і Буго-Дніпровське межиріччя, й виходять на праві припливи Дніпра і його беріг – населення збільшується. Провідними типами поселень стають великі та середні селища. У багато разів зростає кількість пам'яток, що було викликано ростом населення та його щільністю. Так, за даними демографічних реконструкцій для Подністров'я, щільністьТальянки. Дослідження рештокдвох трипільських жител населення сягала 12 осіб на кв. км. Збільшилися площі поселень: у Подністров'ї – до 40—50 га, у Буго-Дніпровському межиріччі на окремих пам'ятках – до 90—150 га.
Особливий інтерес викликають характерні для завершення класичного періоду поселення-гіганти площею до 450 га, які нараховують до трьох тисяч будівель і можуть відбивати проживання цілого племені в межах одного селища.
Першим звернув на них увагу військовий топограф К. Шишкін, що ретельно проаналізував матеріали аерофотозйомки і відзначив наявність на Уманщині величезних поселень, де житла розташовувалися декількома концентричними колами. Це поселення Майданець (270 га), Доброводи (250 га) і Тальянки (450 га).
Ці дані, які спочатку викликали здивування, були цілком підтверджені при детальному їх вивченні. Результати суцільної геомагнітної зйомки і проведених відповідно до них та аерофотозйомкам розкопок засвідчили, що такі поселення-гіганти дійсно існували. Число жителів таких селищ, за даними демографічних розрахунків різних дослідників, коливається в межах 8—25 тис. чоловік. Більш того, ці поселення-гіганти іноді інтерпретуються як протомістаенеолітичної Європи. Не викликає сумніву, що відкриті пам'ятки дійсно становлять величезні поселення, однак, поки що проблеми, пов'язані з розумінням їхньої внутрішньої структури і мікрохронології, залишаються відкритими. Крім того, на цих величезних трипільських поселеннях-гігантах досі не виявлені ті якісно нові структурні елементи, що відрізняють поселення міського типу від величезного села, — тут, у будь-якому разі, поки що не знайдено ні ремісничих кварталів, ані монументальних культових комплексів. Варто припустити, що трипільським суспільством були зроблені лише перші кроки до становлення міських центрів – відбулася концентрація населення. Однак, це не привело до складання поселень нового типу, що було, ймовірно, обумовлено цілою низкою причин, і в першу чергу – економічною слабкістю трипільського суспільства: слабким розвитком ремесла, торгових відносин, замкнутістю економіки.
Планування поселень найчастіше добре прив'язане до ландшафтних умов і, у більшості випадків, є кільцевим: будинки розташовувалися одним чи декількома колами, а центр, частіше за все, не забудовувався. У будь-якому разі, в Подніпров'ї, крайній східній області розселення трипільців, це прослідковується досить чітко. Так, планування по колу відзначене на поселенні Веселий Кут. На поселенні Гарбузин житла утворювали два концентричних кола, а на такому великому поселенні як Володимирівка – цілих п'ять кіл жител. Безумовно, подібне планування пов'язане з функцією оборони. Можливо, для цієї ж мети служили рови і вали, що збереглися далеко не скрізь, але добре Реконструкція одноповерхової трипільської будівлі. Хата середини ХХ ст. на Дністрі. На передньому плані дослідниця трипільської культури Т. Г. Мовшапредставлені на поселеннях ПоливанівЯр І і ІІ. Однак зустрічаються й інші типи забудови; так, наприклад, житла Шкарівського поселення сплановані гніздоподібно по три у групі на відстані 30—40 м одне від одного, а в Миропіллі — по трьох кільцях із забудовою уРеконструкція двоповерхової трипільської будівлі. Моделювання подібного будинку в експериментальних цілях,заповідник "Трипільська культура" на Черкащині центрі кола.
Житла класичного етапу культури так само двох типів: напівземлянки і наземні, останні є основним елементом забудови поселень. Наземні житла прямокутні в плані. У будівельних матеріалах (дерево і глина), в оформленні інтер'єрів зберігаються попередні традиції, однак згодом будинки стають більш великими (до 150 кв. м) і монументальними — складаються з декількох камер з печами й ділянками для виготовлення кремінних та інших знарядь, а також спеціально виділеними культовими місцями — округлими чи хрестоподібними жертовниками. Гарну уяву про внутрішній інтер'єр будинків, їх конструкцію та принципи спорудження дають глиняні моделі жител. Заглиблений орнамент і розпис на моделях свідчать про те, що й реальні житла були прикрашені різними візерунками.
Останні десятиліття точиться велика дискусія щодо реконструкції залишків трипільських будівель. На сьогодні більшість дослідників схиляються до думки, що це залишки трипільського житла (доповнюючи їх, у залежності від знахідок, господарськими і культовими функціями). З моменту реконструкції технології будівництва починається різнобій у поглядах: були ці житла одно- чи двоповерхові; конструктивно обпалені у процесі будівництва чи згорілі (в результаті культових дій, пов'язаних із залишенням поселення) дерев'яно-глиняні будинки на кшталт етнографічної української хати. Певною мірою рішення цієї проблеми лежить у площині експериментального моделювання.
Можна вважати, що на середньому етапі завершується пора екстенсивного освоєння нових територій, придатних для землеробства і скотарства, і населенням робляться спроби інтенсифікації традиційних видів виробництв, одним із проявів чого стає посилення локальної специфіки.
Розписний посуд з трипільських поселень:Веселий Кут, Кирилівка, Конівка, Черкасів СадВ області виготовлення кераміки продовжується ліплення стрічковим способом, однак дода’ються і нові — використовуються шаблони, з'являється предтеча гончарного кола — поворотні столики. На середньому етапі з'являється кераміка, прикрашена розписом, що стає ведучою в пам'ятках окремих громад.
Розписна кераміка впроваджувалася поступово, про що дозволяють судити керамічні комплекси найбільш ранніх поселень. Одні племена віддавали перевагу розписному посуду, який поволі витиснув кераміку з заглибленим орнаментом, інші її не сприйняли і зберегли традиціїШкарівка. Біноклеподібні посудини з заглибленою орнаментацією гончарства раннього Трипілля. Це призвело до утворення західного ареалу культури, що характеризується перевагою кераміки з розписом, і східного — із заглибленим орнаментом.
Західний ареал трипільської культури займає терени Попруття, Подністров'я, Побужжя і Канівського Подніпров'я, східний — межиріччя Південного Бугу і Дніпра, Середнє Подніпров'я. Значно збільшилася розмаїтість форм посуду — це миски, горщики, кубки, амфорки, грушоподібні посудини, кришки, кратери, біноклеподібні посудини тощо. Існують численні схеми їхнього розпису або заглибленої орнаментації — хрестоподібні, кометоподібні, меандрові, фестонні, спіралеподібні, з'являються розписи у вигляді різних личин.
Зміни торкнулися й антропоморфної пластики. Поступово змінювалася форма голови (зникало стрижневе закінчення), сіднична частина втрачає велику об'ємність, властиву ранньотрипільській пластиці, статуетки стають значно грацильнішими. Починаючи з середнього етапу, Ломачинці. Теракотове зображення жінки в одязіз'являються фігурки, поверхня яких замість візерунків, виконаних у заглибленій техніці, покривалась фарбою. Більш ретельно моделюються скульптури з проробленими рисами обличчя, деталями зачіски й одягу. Поступово збільшується кількість різнотипних чоловічих образів. Голови їх або без очей, або з одним лівим оком (лише зрідка з двома), і нерідко з перев'язом через плече.Трипільські зооморфні посудини, санчата, зооморфна пластика
Як і раніше, великою кількістю матеріалів представлена зооморфна пластика. До предметів культу відносяться глиняні модельки жител, різні вівтарі. Глиняні прикраси представлені круглими намистинами, гральні приналежності — невеликими конічними фішками. Важливу роль у житті давніх трипільців грали безколісні засоби пересування — частими є знахідки моделей санчат, деякі з них прикрашені зображеннями запряжених у них бичків. Починаючи з середнього етапу розвитку культури, з'являються докази появи у цього населення колеса — моделі дископодібних коліщат.
На середньому етапі комплекс знарядь залишається, в основних рисах, таким, як і на попередньому етапі. Великою кількістю знарядь праці з кременю характеризуються поселення Середнього і Верхнього Дністра, що обумовлюється значними покладами сировини. Переважна кількість знарядь виготовлена на пластинах, рідше — на відщепах.
Значно збільшилася кількість знахідок з міді. Серед них – раніше невідомі інструменти і прикраси: плоскі клиноподібні сокири, сокири-тесла, сокири-молоти, кільця, персні. У виробництві однієї частини металевих виробів зберігаються ранньотрипільські традиції, у виробництві іншої з'являються нові прийоми: освоєння плавильної та ливарної техніки з використанням відкритих форм, застосування холодного кування, фігурного кування на спеціальних ковадлах. Родовища руди залишалися колишніми — фракійський гірничорудний район Болгарії та, не виключена можливість, Трансільванії.
Пізньотрипільські племена (завершення ІV — початок ІІI тис. до н.е.)
Заключний період існування трипільського населення (етап С-ІІ) слід пов'язувати вже не з енеолітичною, а з ранньобронзовою (або перехідною до ранньобронзової) добою, що обумовлюється як технологічними досягненнями, так і значними змінами у способі життя й, у першу чергу, – скоріш за все, завдяки кліматичним змінам, – переходом від більш теплого і вологого атлантичного до сухого і прохолодного суббореального періоду. В умовах зростаючої аридизації значно зменшується землеробський потенціал, що призводить до кризи основ існування трипільської культури. Зсув граничної смуги між степом і лісостепом приводить до більш активного руху на трипільські території степового скотарського населення України. Трипільські племена, у свою чергу, частково залишають центральні регіони свого проживання — Буго-Дністровське межиріччя і Середнє Подніпров'я – та, з одного боку, просуваються в лісові масиви Західної Волині, а з іншого боку —Тальянки. Знаряддя праці з кременю, кістки та рогу опускаються у степовий регіон Північно-Західного Причорномор'я. За нових екологічних умов трипільське населення пластично видозмінює систему своєї господарської орієнтації від збалансованої хліборобсько-скотарської на скотарську з ремінісценціями землеробства у степу і лісове землеробство зі значною питомою вагою розведення великої рогатої худоби на Поділлі й Волині.
Значно вплинула на розвиток культури і нестабільна військово-політична ситуація — трипільські поселення значно зменшуються в розмірах, до 5—10 га; топографічно вони займають природно укріплені пункти — на високих мисах і височинах — і додатково обводяться валами й ровами. Так, на поселенні Жванець-Щовб зафіксовані кількаразові перебудови валів і ровів, закидання старих і зведення нових. Найбільш висока частина поселення Казаровичи була обведена подвійним кільцевим ровом, щоправда, називати її дитинцем, скоріш за все, передчасно. Ймовірно, ця укріплена ділянка становила собою притулок для всього населення за надзвичайних обставин.
Монументальне глинобитне домобудівництво в цей період починає вгасати й усе частіше використовуються землянки-напівземляПоряд із традиційними крем'яними, кам'яними й кістяними знаряддями в пізній період все більшу роль починають грати, особливо в південному регіоні, металеві знаряддя і зброя. З пізнього етапу поширюється лиття, використовуються миш'яковисті руди та мідно-срібні сплави. Відомі і знахідки самих ливарних форм. Особливого підйому досяг південний, усатівський центр металообробки, що працював на кавказькій сировині, але, судячи з типового вигляду знарядь, він був тісно пов'язаний з егейським світом. Передбачається також існування менш потужного північного, софіївського, центру металообробки, де використовувалась традиційна для трипільської культури балкано-карпатська сировина.
Для фінального періоду культури, на відміну від попередніх, відомий і поховальний обряд. Він не однаковий для всієї території поширення культури. Для Північно-Західного Причорномор'я це курганні й ґрунтові могильники, де переважають поодинокі поховання, скорчені на лівому боці в позі адорації, що, ймовірно, було запозичено у степового нетрипільського населення.
У цей же час у Подніпров'ї відомий Чапаївський могильник з витягнутими на спині похованнями, як продовження обряду Дніпро-Донецької неолітичної культури.У цьому ж регіоні завершує розвиток культури ціла група могильників, розташованих на піщаних дюнах уздовж краю борової тераси лівого берега Дніпра (Червоний хутір, Софіївка й ін.), з оригінальним обрядом кремації на стороні й нки. Наземні житла також невеликих розмірів, до 30 кв. м, зі слабкими глиняними конструкціями. для софіївської локальної групи трипільської культури (або, як іноді вважається, окремої культури). Прах ховали в урнах або мішечках в ямах. Половина поховань мала супровід: знаряддя праці (крем'яні ножі, клинцеві сокири, рогові сокирки, ретушери, віджимники, прясла); зброю (кам'яні сокири-молоти, мідні сокири й кинджали, крем'яні та мідні вістря стріл); прикраси (мідні браслети й пронизки, намистини з бурштину, кості, каменю); кераміку (широкогорлі й біконічні горщики, опуклотілі посудини, конічні чаші, амфорки, мініатюрний посуд). Аналіз ритуалу дозволяє виділяти 4 статево-вікові групи (діти-підлітки, до рослі, чоловіки, жінки) та 3 соціальні страти серед населення софіївської культури.
Реконструкція подоби чоловіка й жінкиз Вихватинського могильника (М. Герасимов)Якими ж були давні трипільці? Уявлення про фізичний тип населення трипільської культури базується на нечисленних антропологічних знахідках. На думку більшості дослідників, для трипільського населення характерні як грацильні (середземноморські), так і масивні (протоєвропейські) антропологічні варіанти європеоїдної раси (при переважанні першого), що може свідчити про неоднорідний склад населення.
Ранній і середній періоди трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями, розташованими переважно на поселеннях Лука-Устинська, Солончени ІІ, Верем'є, Незвисько, Ліпкани, скелети з яких здебільшого поганої цілості. Відсутність могильників цих періодів утруднює вирішення питань формування антропологічного типу трипільців та його походження.
Усі поодинокі знахідки трипільських черепів (Липкани, Верем'є, Лука-Устинська та ін.), за виключенням черепів із Незвиська і Солончен, виявляються приблизно в межах індивідуальної мінливості, відзначеної в серіях з Вихватинців і Більче-Золотого. Череп із Солончен ІІ (ранній етап) виявляє схожість з черепами Вовнизького могильника. Можливо, він вказує на давні зв'язки неолітичного населення України з трипільцями.
Те ж саме можна сказати і про поховання чоловіка з Незвиська (середній етап), для якого притаманні ознаки протоєвропейського типу.
Тальянки. Антропоморфна реалістична пластикаОкремі ж могильники з'являються лише на пізньому етапі існування культури. Це Вихватинці на Середньому Дністрі, Чапаївка на Середньому Дніпрі, Маяки, Усатово в Північно-Західному Причорномор'ї. До них можна приєднати і досить значну серію людських кістяків з Більче-Золотого, Вертеба (Середній Дністер), хоча вони і належать загиблим під час обвалу печери, і, можливо, черепи з поселення Більшівці біля Галича (антропологічні визначення С. І. Круц).
Майже всі пізньотрипільські могильники у своєму складі мають ці два морфологічні варіанти (середземноморський та протоєвропейський), за винятком печери у Більче-Золотому, де були поховані представники лише середземноморського типу.
Досить своєрідне співвідношення двох морфологічних варіантів виявилося при вивченні матеріалів Вихватинського могильника: розміри чоловічих черепів дають змогу вважати їх звичайними середземноморцями (наприклад, сучасні сардинці), в той же час жіночі дуже близькі до протоєвропеоїдного типу. Така різниця у палеоантропологічному вигляді чоловіків і жінок підтверджується й будовою тіла — жінки крупніші за чоловіків. Краніологічні матеріали зі змішаними формами свідчать про досить тривалий процес метисації.Тальянки. Антропоморфна реалістична пластикаВитоками постачання протоєвропейського антропологічного типу в середовище усатівців можна вважати населення степового енеоліту. В той же час, середземноморський тип репрезентує трипільське населення (Більче-Золоте, Вихватинці), а в плані його генези – землеробсько-скотарські племена неоліту та енеоліту, південних та південно-західних сусідів Балкан і Подунав'я, що відносилися, в основному, до вузьколицих грацильних південних європеоїдів.
Наявність серед черепів Чапаївського пізньотрипільського могильника, розташованого на північно-східній периферії трипільської культури, двох морфологічних варіантів — масивного, типового для надпорізько-приазовського неоліту, та грацильного середземноморського, характерного для більшості трипільців, є невипадковою. Найбільш близькі відкритим у Чапаївці поховання з могильників дніпро-донецької спільності, і обряди, подібні до чапаївського, могли бути привнесені трипільцям на Середньому Подніпров'ї неолітичним населенням.
Немає сумніву, що процес формування фізичного типу трипільців відзначався великою складністю, оскільки відбувався в умовах етно-культурного зближення їх з південно-західними і північно-східними сусідами внаслідок постійних і давніх контактів, особливо з населенням балканських і малоазійських культур. Знахідки на трипільських "площадках" глиняних статуеток з ознаками "вірменоїдного" типу іноді пояснюються проникненням середньоазійського населення через Балканський півострів на Правобережжя України. Можна припускати, що якась частина трипільського населення могла мати риси передньоазіатських "вірменоїдів".
Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Львівська політехніка”
Реферат
з дисципліни: “Історія України”
на тему: ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА
НА УКРАЇНІ
Виконала:
ст. гр. АР-36
Сухарева К. О.
Львів 2015
Трипільська культура існувала в період енеоліту, в той час, коли в Єгипті будувалися знамениті піраміди. Сформувалася вона, очевидно, шляхом злиття культур племен, які прийшли зі східного Середземномор'я і Балкан, із елементами місцевих культур. Проіснувала вона біля двох тисячоріч (V - початок III тисячоріччя до н.е.), у період свого розквіту охопивши територію від сучасної Молдавії до ріки Псел на Сумщині. Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог Вікентій Хвойка, а свою назву вона отримала від села Трипілля під Києвом.
На території України виявлено близько тисячі трипільських поселень. Трипільці жили в глинобитних одно- або двоповерхових будинках, причому на першому поверсі звичайно зберігали реманент, продовольство, тут знаходилася піч, а другий поверх призначався для житла. Будинки стояли впритул один до одного і з'єднувалися переходами. Населені пункти розташовувалися на великій площі — до 400 гектарів, у них проживало від трьох до дванадцяти тис. жителів. Однак вони не розвинулися в міста, оскільки в трипільців існував звичай, переселяючись через кожні 50-100 років на нові ділянки (у зв'язку з виснаженням ґрунту), спалювати свої поселення.
Трипільські племена швидко поширювалися по нових територіях: у V тисячоріччі до н.е. освоєна ними площа складала близько 50 тис. кв. км, у IV - 150 тис. кв. км. Жодна з європейських розвинутих землеробських культур епохи енеоліту не могла зрівнятися з трипільською культурою ні за площею, ні за темпами поширення. Сприятливі природні умови і розвиток різних галузей господарства обумовили значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури її населення складало близько 30 тис. чол., то наприкінці середнього етапу воно досягало вже 410 тис.
Трипільські племена займалися в основному вирощуванням зернових, розводили велику і дрібну худобу. Землю обробляли роговими мотиками. Жали злаки кістяним серпом із кремінними вкладишами. Працюючи таким серпом, хлібороб міг одержати до 10 кг. зерна зі знятого за день врожаю. На місцях поселень виявлено багато зернотерок, на яких зерно перетирали в борошно і крупу.
Менше використовувалися вироби з міді, яка завозилася з Балкан і Карпат. Мідь кували, але могли вже і плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах.
У трипільців було досить розвинуте прядіння і ткацтво, про що свідчать знахідки глиняних пряселець до веретен і гирьок від примітивного ткацького верстата. У спеціальних гончарних печах трипільці виготовляли керамічний посуд -кухонний, столовий і культовий. Він, як правило, розписувався чорною, темно-червоною, білою та жовтою фарбами складним орнаментом, котрий відображав язичницькі та космогонічні погляди жителів.
У трипільців існував культ богині родючості. У центрі населених пунктів споруджувалися родоплемінні культові храми, де приносилися жертви, у тому числі людські.
Трипільське суспільство об'єднувала конфедерація племінних протосоюзів. Основним його осередком була велика родина, яка включала в себе декілька сімей близьких родичів, котрі проживали в одному будинку і вели спільне господарство.
Деякі історики вважали трипільські племена найдавнішими предками сучасних українців. Цілий ряд рис трипільської культури дають підставу порушувати питання про її роль у формуванні українського етносу, а саме: високий розвиток землеробської культури; розміщення трипільських поселень на місці традиційних українських сіл; велика піч як обов'язковий елемент житла; звичай розписувати печі і стіни; поширеність геометричного орнаменту. Питання про етнічну приналежність стародавніх трипільців залишається дискусійним. Однак антропологічно трипільці близькі до арменоїдного середземноморського типу (а не до індоєвропейського, до якого відносяться сучасні українці). Антропологічний тип трипільців мав такі риси: дуже темна пігментація, великий горбатий ніс, скошене чоло, кругла голова, грацильна (витончена) будова тіла.
Трипільська культура була споріднена енеолітичним землеробським культурам Дунайського басейну, Балканського півострова і Малої Азії, але в процесі поширення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних і енеолітичних культур.
Зникненню трипільської культури могли сприяти і порушення екологічного балансу в результаті екстенсивного ведення господарства, і деяке похолодання клімату одночасно з підсиханням степів (які колись були більш вологими), і натиск степових кочових племен, що прийшли зі сходу і північного сходу. Частина трипільців могла бути асимільована землеробськими племенами лісостепової зони.
10.12.2015 15:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора