описове до 2 модуля. Шпаргалка з Історія України. Робота № 527591

Перехід до торгівельного партнера Binance

описове до 2 модуля

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

Факультет:

РТ

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Шпаргалка

Предмет:

Історія України

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Нова Економічна Політика. НЕП і українізація 1920 х. років: суть на наслідки. Нова економічна політика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму.Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів, то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей. Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню. Прихід до влади Директорії та її боротьба за незалежність Української Народної Республіки наприкінці 1918 – 1919р. Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників.26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. 4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім західних областей) знову було встановлено радянську владу. Національно просвітницький рух на українських змлях у складі Австро Угорської імперії створення та діяльність Руської Трійці Просвіти та наукового товариства ім. Швченка. «Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Навколо «Р. т.» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру. Діяльність «Р. т.» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Товариство «Просвіта» в Галичині народилося на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, — з одного боку, і русофільській, — з другого.Науко́ветовари́ство ім. Шевче́нка (акронім: НТШ) — академічна організація, утворена в 1873 у м. Львові. У 1920-30х роках переслідувана польською владою, у 1939 зліквідована радянською владою; відновлена у 1947 . З 1989 організація знову діє на території України.В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з незмінним пріорітетом до проблем українознавства. Гетьманування І.Виговського: причини суспільно-політичної кризи, Гадяцький трактат 1658р. Україно-московське протистояння. Хмельницький бажав передати булаву своєму єдиному ще живому сину Юркові. старшина поклала гетьманські обов'язки на писаря Івана Виговського, але тільки до досягнення Юрасем повноліття. В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. Перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах. В 1658 р. гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою. Це призводить до російсько-української війни 1658—1659 рр., яка переплелася з громадянською війною в Україні. У такій ситуації Виговський круто міняє політику. Оскільки пакт 1654 р. вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в 1656 р., гетьман уклав з Річчю Посполитою відому Гадяцьку угоду 1658 р. На його підставі Україна під назвою Велике князівство Руське мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським. Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького 9 липня 1659 р. у битві під Конотопом. Втрати Трубецького були близько 40 тис. чол. російського війська і захопивши в полон близько 15 тис.Однак Гадяцький договір швидко призвів до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. На місце Виговського обрали Юрія Хмельницького, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Російської імперії. Посилення антиукраїнської політики Катериною II. Ліквідація Запоріжзької січі, скасування автономії слобожанщини і Гетьманщини. Під час правління Катерини II землі колишнього Кримського ханства увійшли до складу Російської імперії. Таким чином зникла ця безпосередня військова загроза. Зникла потреба в козацьких військах, Запорозькій Січі і Гетьманщині. 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на 3 намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії. Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпосницьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання (1789—1793). Правління Катерини II позначилося дальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській Академії запровадили російську мову викладання. 1786 — проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква перетворилася на частину імперського державного апарату. Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію греко-католицької церкви, підпорядкованої Риму. Великодержавна шовіністична політика Петра І в україні. Гетьман І Скоропадський і П.Полуботок. Він послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України.Після заключения гетьманом І. Мазепою угоди зі Швецією та шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за наказом Петра І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. У 1709 році цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської ,а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви Влада гетьмана була обмежена, а після смерті І. Скоропадського Петро І не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії, чим фактично було покладено край державній системі управління України. Спроба наказного гетьмана П. Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій. За Петра І десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів тощо, загинули від непосильної праці, хвороб і голоду. «Вікно в Європу» - місто Санкт-Петербург зводилося за примхою самодержця на кістках тисяч українців. У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, щоб боронити права укр. держави та інтереси її населення. Скоропадський протестував проти рос. утисків, загарбань. Звич., всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій. Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною Полуботок, не міг дивитися на стан тодішньої україни байдуже. Він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду. Проаналізуйте діяльність Пилипа Орлика в еміграції, та історичне значення «Конституції прав і вольностей Запорізького війська» Орлик служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького. З 1702 року — генеральний писар, і, як вважається, став найближчим помічником І. Мазепи. У 1708 році взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Російської імперії - Петра Першого і перейшов на бік Карла XII після Полтавської битви емігрував в Османські володіння. 10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний диплом, яким він затвердив П. Орлика гетьманом України. Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає “Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького”, укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України. Пилип Орлик — один із найвизначніших в історії борців за волю України. Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано, зокрема, тим, що на його честь названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. В шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик, встановлено пам’ятну дошку на його честь. На честь Орлика названо найбільше літовище Франції — аеропорт Орлі та місто що неподалік. Прихід до гетьманування П.Скоропадського: внутрішня та зовнішня політика гетьмана, травень-листопад 1918р. Революційні події у Петрограді призвели до деморалізації армії і поступової її більшовизації. В Україні національний революційний рух очолила Центральна Рада, з поглядами якої, Павло Скоропадський згідний не був, бо не сприйняв соціалістичні ідеї українських та російських революційних партій. Скоропадського на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині делегати від п'яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва. Після більшовицького перевороту у листопаді 1917 року Скоропадський зайняв позицію Центральної Ради і брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ. Скоропадський корпус якого був єдиною боєздатною українською військовою силою виступив на захист Батьківщини і українського національного відродження. Завдяки цьому у листопаді 1917 року була врятована Рада і українська столиця від «червоного» терору. У січні 1918 року більшовики зайняли Київ, і Скоропадський переховується від репресій.З поверненням до Києва у середині березня 1918 року Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою «Українська Громада». «Українська Громада» розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня 1918 року з генералом В. Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку німців у перевороті Скоропадський взяв на себе низку зобов'язань політичного і економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду. 29 квітня 1918 року Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Того ж дня делегати Всеукраїнського з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманською державою. 15-18 травня 1918 року відбувся з’їзд заводчиків, фабрикантів, фінансистів, великих землевласників, який схвалив гетьманський переворот. Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, Болгарією, Австро-Угорщиною, та ін…. На той час Україна досягла значних успіхів у галузі науки, освіти та культури, хоч гетьман П. Скоропадський був професійним військовим. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 року Української автокефальної церкви. Листопадові революції 1918 року в Австро-Угорщині та Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влади. Через політичні розбіжності розколовся кабінет міністрів Гетьмана. Опозиційний Український національний союз вимагав надати йому вісім міністерських посад, широкої амністії, скасування смертної кари, ліквідації цензури... Павло Скоропадський 22 жовтня 1918 року видав Маніфест до українського народу, який підтверджував непорушність принципу незалежності України, гарантував прискорення аграрної реформи, скликання парламенту. Політична криза дещо вщухла після оновлення кабінету міністрів, але орієнтація у зовнішній політиці на проантантівський і проденікінський напрям не могла не викликати чергової кризи. 13 листопада 1918 року у Києві, в будинку Міністерства шляхів зібралися представники соціалістичних партій та обрали Директорію. У відозві Директорії до населення йшлося про те, що гетьманська влада має бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом».За кілька тижнів боїв війська Директорії, 14 грудня 1918 року, оволоділи столицею Української Держави. Майже всі національні сили, що зконсолідувалися, примусили Павла Скоропадського зректися гетьманства, що сталося того ж дня. Початок національного відродження у Галичині в ХІХ ст.. «Руська трійця» та її діяльність. У 1-й половині XIX століття в Галичині розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі «Клерикального товариства», діяльність митрополита М.Левицького і, особливо, утворення «Руської трійці» та видання альманаху «Русалка Дністровая». Революційні події 1848—1849 рр. сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Галичини. Головна Руська Рада, що виникла у Львові,проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було скасування панщини в Галичині у 1848 р., яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя. Після утворення Австро-Угорщини Галичина увійшла до складу австрійської її частини. «Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Навколо «Р. т.» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.Діяльність «Р. т.» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Суспільно-політичні та національні рухи у Наддніпрянщині у першій половині ХІХст. З кінця XVIII ст. українські землі Наддніпрянщини були перетворені на звичайну провінцію Російської імперії. На них був поширений загальноімперський адміністративний порядок. Національна політика царського уряду в Україні ґрунтувалася на вимогах перетворення українців на росіян. Вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови; обмежувався вільний розвиток української культури. Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. На Лівобережжі кріпацтво не набуло такого поширення, оскільки багато козаків Гетьманщини було перетворено на державних селян.Політичний курс російського царизму стосовно України зумовив заселення українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей. Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм. Селянські виступи мали здебільшого стихійний і локальний характер. Селяни, продовжуючи вірити в «доброго царя» зверталися до нього зі скаргами. Скарги селян на своїх панів йшли губернаторам, приставам та іншим державним службовцям. Іншими формами протесту були: відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади. Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком. 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства • створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік;• знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства;• утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян;• досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами.Головною метою товариство вважало досягнення Україною державної незалежності . Активізація національного руху в Наддніпрянщині у другій половині ХІХ ст.. Нова хвиля антиукраїнської реакції російського царизму.Валуєвський циркуляр, Емський указ. У середині XIX ст. російський уряд висунув ідею розділу Туреччини, претендуючи на Чорноморські протоки. На боці Туреччини виступили Англія і Франція. Поразка у цій війні була зумовлена політичною і економічною відсталістю Російської імперії. Важливим наслідком поразки у Кримській війні стало піднесення антифеодального селянського руху в Україні. Одним із проявів цієї боротьби став рух під назвою «Київська козаччина». Селяни перестали коритись поміщикам, оголошуючи себе козаками, створювали власні органи самоврядування.На придушення «козаччини» були кинуті війська.Селянські заворушення не припинялись і в подальшому. Активізувався і суспільно-політичний рух, особливо серед молоді. 18 липня 1863 року був підписаний таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською». Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, учбових і освітніх книг.Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв.Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом видання iмператором Олександром II Емського указу 1876 року, спрямованого на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком, згідно якого видання творiв українською мовою заборонялося практично повністю. Створення та діяльність перших політичних партій в Схудній Галичині на зламі ХІХ-ХХ ст.. Після утворення дуалістичної Австро-Угорщини Галичина увійшла до складу австрійської її частини. Влада тут повністю належала польським аристократам, і до самої Першої світової війни постійно існувало українсько-польське протистояння. Проте у 2-й половині XIX століття Галичина була регіоном активного розвитку українських національно-культурних установ: товариство «Просвіта», «Літературне товариство ім. Т.Шевченка» , кооперативні організації, спортивні товариства «Січ», «Сокіл», тощо.Тут працювали видатні українські діячі того часу. І.Франко, М.Павлик, А.Вахнянин, Ю.Романчук та інші. З 1894 р. у Львові працював проф. М.Грушевський. У жовтні 1890р радикали утворили першу в Україні політичну партію РУРП русько-украхнську радикальну партію. ЇЇ засновниками та лідерами були І.Франко Є.Левицький, М.Павлик. У своїй діяльності РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу. Також були створені УНДП Українська Національно-Демократична партія заснована в грудні 1899 у Львові, з колишніх членів Української Радикальної партії. Програма партії містила вимоги демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині.; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею). Вищий орган партії — Народний Комітет, який очолював Юліан Романчук. української націонал-демократичної партіїї, також існувала УСДП українська соціал-демократична партія. Проголошення ЗУНР. Внутр. І зовнішня політика. 19 жовтня 1918 року Рада зробила заяву про утворення держави на західних землях, а 1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Станіслав, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Далі був заклик від Національної Ради до Галичан брати владу на місцях до своїх рук і бути готовими до скликання Установчих Зборів. Це повстання переросло у справжню війну українців із поляками, які в свою чергу проголосили про створення Речі Посполитої, за незалежність. Кровопролиття було недовгим, дух незалежності переміг і вже 9 листопада 1918 р. УНР сформувала Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. Президентом став згадуваний Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила „Тимчасовий основний закон”, відповідно до якого: новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка; визначилися кордони, державний устрій, прапор і герб; закріплювалась державна незалежність. Не забарились і вибори до законодавчого органу влади УНР, які відбулися 5 листопада 1918 року. I Внутрішня політика: 1. Організація держави: Українська Народна Рада – законодавчий орган; президент – Євген Петрушевич; Розгалужена система місцевого самоврядування; Створення УГА та жандармерії; Утворення державності української мови, оголошення приватних гімназій державними; Забезпечення широких прав національним меншинам ( надання 30% місць у парламенті). 2. Соціально-економічна політика: Аграрна реформа (квітень 1919р.) – ліквідація поміщицького землеволодіння і розподілення землі між безземельними і малоземельними селянами; Введення в обіг власної валюти – гривні та карбованця; 8-ми годинний рабочий день встановлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкур, свиней, заборонено вивезення нафти; заходи щодо відновлення роботи залізниць. II Зовнішня політика: 1. Злука (об’єднання УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року) й перетворення ЗУНР у ЗО УНР; 2. Війна з Польщею в умовах безуспішних спроб подолати зовнішньополітичну ізоляцію. Причини невдач Визвольних змагань українського народу в 1917-1921 Українська революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917—1921 років) — черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності. Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах одноразово незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому рахунку українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Протягом цього періоду на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали ідею незалежності: Українська Народна Республіка (УНР), 23.06.1917 проголошено національно-культурну автономію Українською Центральною Радою (Перший Універсал) на українських етнічних землях колишньої Російської імперії; 22.01.1918 проголошена самостійність (Четвертий Універсал). Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), проголошено 18.10.1918 рішенням Української національної ради на українських етнічних землях колишньої Австро-Угорщини, 22.01.1919 об'єднана з УНР через Акт Злуки; Українська держава, створено 29.04.1918 на чолі з П.Скоропадським після розпуску Центральної Ради УНР М.Грушевського за прямим втручанням німецько-австрійських окупаційних військ. Осінню 1918 р. досягнуто домовленостей з урядом Криму про входження півострову у склад України на підставах територіальної автономії (29.04.1918 Чорноморський флот підняв українські прапори). Українська держава П.Скоропадського існувала по 14.12.1918, назву її було знову змінено на УНР у результаті повстання С. Петлюри, яке встановило владуДиректорії. Кубанська Народна Республіка, проголошено Кубанською законодавчою радою 16.02.1918. Проіснувала до 7.11.1919: по-зрадницьки знищена, уклавши союз із військами "білої"Добровольчої армії. 20.02.1918 на засіданні Кубанської Ради було прийнято резолюцію щодо прилучення Кубані на федеративних підставах до УНР. 28.05.1918 до Києва прибула делегація з Кубанської законодавчої ради на чолі з Миколой Рябоволом. Під час переговорів зі П. Скоропадським була укладена угода про возз’єднання України і Кубані. До розпорядження кубанського уряду почали надходити транспорти зі зброєю і амуніцією: вирішальним кроком повинна була стати масштабна військова операція по висадці українського експедиційного корпусу генерала Натієва на Тамані для допомоги боротьбі проти більшовиків. Десант не відбувся завдяки протидії німецького командування. В умовах громадянського непокою помітну роль відігравали також місцеві «самостійні» керівники: українські отамани, повстанці,— які вели боротьбу, і з більшовиками, і з «білими» (Н. Махно, М. Григоріїв, Є. Ангел, Д. Зелений та ін.). Хоч багато із них укладало угоди з УНР про спільні дії, часто переходили на бік більшовиків. Збрайна боротьба ЗУНР За незалежність… Українсько-польська війна в Галичині 1918—19 — почалася 1 листопада 1918 збройним виступом проти української влади у Львовіоб'єднаних польських підпільних військових організацій під командуванням сотника Мончинського. Такі ж місцевого характеру повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та інших містах, переважно користуючися прихильністю комендантів місцевих австро-угорських залог, але вони були ліквідовані на початку листопада 1918 українськими військовими частинами. Бої у Львові тривали зі змінним успіхом до 21 листопада 1918, доки поляки не досягли чисельної переваги завдяки допомозі, що надійшла їм через Перемишль. Щоб уникнути оточення, командувач українських сил полковник Г. Стефанів наказав українським частинам у ніч проти 22 листопада 1918 залишити Львів. Поза Львовом бої з поляками затяглися на західних кордонах ЗУНР. Українці відбилиПеремишль 4 листопада, але вже 11 листопада втратили його знову, що дозволило галицьким полякам тримати безпосередній зв'язок зКраковом і привозити підкріплення до Львова. У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир'я з Польщею вислала місію у складі: голова — генерал Бертелемі (Франція), члени — полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 % Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились. 13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом. В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (в планах Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків. На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з критичним становищем ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗО УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган — Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова. 7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківський наступ, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції. 16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська. Українсько-польсько-радянська війна 1920 р. Ризький мирний договір Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу. Згідно з умовами Варшавського договору 1920 уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 р. і визнав територію Надніпрянської України, що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід. 25. 4. 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили форсували Збруч і 7. 5. 1920 вступили у Київ. Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Арміі, які 23. 4. перейшли на сторону Армії Української Народної Республіки під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Успішний наступ на Київ не спричинив всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував голова Директорії УНР Симон Петлюра. Повстансько-партизанські загони у Правобережній Україні громили не тільки більшовицькі, але й польські військові частини. Наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав. Вітчутної поразки від українських військ в районі Галича-Бучача-Чорткова зазнала більшовицька Чотирнадцята армія. Реорганізована у вересні-жовтні Армія УНР збільшилась з двох дивізій до шести: Крах Галицької СРР був спричинений не тільки військовою міццю польсько-українських частин, але й форсованими діями Раднаркому і Галревкому, спрямованими на реалізацію лівацького лозунга РКП(б) щодо "перенесення соціальної революції і Радянської влади у Європу". Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 09.11.1920 польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі Шаргорода червоноармійці підступно контратакували українські дивізії, які після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження 21.11.1920 були змушені відступити у Галичину. В березні 1921 у Ризі між Польщею, з одного боку, таРСФРР і УРСР з другого, підписано Ризький мирний договір 1921. Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920. Договір складався з 26 статей і включав ряд додаткових протоколів і умов, які регулювали різні економічно-правові питання. Він уточнював державний кордон між Росією, Білоруссю і Україною з одного боку, і Польщею — з другого, який залишав за Польщею приблизно 180000 км? на схід від Лінії Керзона. Обидві сторони визнавали незалежність України і Білорусі, «згідно з принципом самовизначення народів», та зобов'язувалися шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони, а особливо не дозволяли на творення і перебування на своїй території організацій, які «присвоюють собі ролю уряду другої сторони або частини її території». РРФСР і УРСР забезпечували за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща гарантувала ті самі права своїм меншинам російської, української і білоруської національності. Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації. Обидві сторони зрікалися воєнних відшкодувань, а РРФСР і УРСР зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї і культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені царським урядом, та виплатити їй 30 млн. золотих карбованців як винагороду за «активну участь» польських земель у господарському житті колишньої Російської Імперії. Ризький мир формально набрав чинности після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і був дійсний до 17 вересня 1939, коли його односторонньо анулював радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією. Об’єднання армій УНР і УГА та іх спільні дії у серпні-листопаді… Армія УНР На початку збройної боротьби з білогвардійцями українська армія, незважаючи на певну чисельну перевагу над противником, зазнала поразок. Очікуючи наступу білогвардійців на київському напрямку, українське командування не зосередило достатніх сил для успішної протидії з`єднанням військ Новоросійської області ЗСПР генерала М. Шиллінга, які розгорнули наступ з південного напрямку на Умань – Христинівку та Балту – Бірзулу. Зазнавши першої серйозної поразки в боях з білогвардійцями, війська УНР почали відступати, виявляючи ознаки деморалізації. Просування денікінських військ затримали наприкінці вересня 1919 р.махновські повстанські загони, які прийняли на себе головний удар противника і завдали йому важких втрат. Перший етап бойових дій приніс українській армії поразки та втрату стратегічно важливих залізничних вузлів. ЗУНР та УГА Галицьке керівництво на чолі з диктатором ЗУНР Є. Петрушевичем та частина вищого командного складу Армії УНР та УГА, вказуючи на згубність збройного конфлікту з більш як 150-тисячною денікінською армією, підтриманою Антантою, виступали проти війни з російськими білогвардійцями. Перехід в середині вересня 1919 р. білогвардійських військ Новоросійської області ЗСПР у наступ проти української армії змусив галицького диктатора погодитися на проголошення війни білогвардійцям. 24 вересня 1919 р. Директорія УНР проголосила декларацію про війну денікінській армії. Попри розгортання бойових дій на українсько-білогвардійському фронті, керівництво ЗУНР зволікало з залученням до воєнних операцій з`єднань Галицької армії. Диктатор Є. Петрушевич відтягував розгортання на білогвардійському фронті активних наступальних операцій, побоюючись, що це посилить невдоволення держав Антанти. Галицьке керівництво, хоча офіційно й дало згоду на проголошення війни білогвардійцям, продовжувало блокувати будь-які спроби Уряду УНР розгорнути повноцінні бойові дії проти військ Денікіна. "Трикутник смерті" Основні бої на українсько-білогвардійському фронті відбувалися у жовтні 1919 р. Саме в цей час Армія УНР розгорнула наступ на бірзульському напрямку, а з`єднання Галицької армії розпочали бойові дії проти білогвардійців у районі Монастирища. Початок операції розвивався успішно для українських військ. З`єднанням Армії УНР після жорстоких боїв вдалося зламати опір противника і примусити його частини до відступу. Проте в той же час галицьке командування не виявило належної наступальної ініціативи, вже незабаром віддавши своїм військам розпорядження про відступ. Активні й скоординовані дії українських частин могли призвести до оточення та поразки угрупування білогвардійських військ Слащова. У розпорядженні Денікіна на цей час не було значних резервів для відправки на український фронт. Українське командування не скористалося нагодою завдати противнику вирішальної поразки. Зорієнтувавшись щодо нерішучих дій українських військ, білогвардійське командування почало контрнаступ з метою роз`єднати Армію УНР та УГА. Швидко заволодівши стратегічною ініціативою, денікінські частини прорвали фронт у районі Гайсина. Козача кіннота вирушила в тил Армії УНР, примусивши українські частини призупинити наступальні спроби і цілковито зосередитись на ліквідації прориву. Після того, як українські війська опинилися перед загрозою оточення, білогвардійці перейшли до активних наступальних дій на всіх відтинках фронту. Спроба українського командування стабілізувати фронт українських армій і перейти в контрнаступ зазнали невдачі. Бої на українсько-білогвардійському фронті у цей час носили особливо запеклий характер, відзначаючись значними людськими втратами з обох сторін. Незважаючи на виявлений вояками Армії УНР та УГАгероїзм й самопосвяту, українському командуванню не вдалось цілковито ліквідувати ворожий прорив. Наприкінці жовтня 1919 р. Армія УНР та Галицька армія були змушені відступати. Здобуття військами ЗСПР вапнярського залізничного вузла стало вирішальним у визначенні подальшої долі кампанії. Білогвардійці остаточно заволоділи стратегі...

Шпаргалка Історія України

yura27101994

12.12.2015 14:12-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись