Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
шпори з інвестування
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Державної податкової служби України
Інститут:
О
Факультет:
УІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Відповіді до екзаменаційних білетів
Предмет:
Інвестування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Економічна сутність інвестицій та їх класифікація.
У широкому трактуванні інвестиції можуть бути визначені як довгострокове вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення, тобто вкладення економічних ресурсів з метою створення та отримання в майбутньому чистого прибутку, що перевищує загальну початкову величину інвестицій (вкладеного капіталу).При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик і відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.
У залежності від поставлених цілей класифікація інвестицій може бути проведена за такими основними ознаками.
По об'єктах інвестування розрізняють такі три види інвестицій:реальні; фінансові (портфельні); інвестиції в нематеріальні активи.
Реальні інвестиції - це вкладення економічних ресурсів в матеріальні. Реальними інвестиціями, які виступають у формі інвестиційного товару, може бути рухоме і нерухоме майно.
Фінансові (портфельні) інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові активи, в основному вкладення в пайові (акції), боргові (облігації) та інші цінні папери, випущені компаніями, а також державою; вкладення, пов'язані з використанням первинних і вторинних фінансових інструментів .
Інвестиції в нематеріальні активи - це вкладення в підготовку кадрів або підвищення кваліфікації персоналу, розробку товарних знаків, придбання майнових прав, що випливають з авторського права; ліцензій, патентів на винаходи, свідоцтв на промислові зразки, прав на використання торгових знаків, ноу-хау, програмні продукти та інші об'єкти інтелектуальної власності. Крім того, до інвестицій в нематеріальні активи слід віднести придбання прав користування землею, надрами, іншими природними ресурсами, а також інших майнових права.
За формами власності інвестованого капіталу розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.
Приватні інвестиції - це вкладення коштів, вироблені громадянами, найчастіше це придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також інвестиції, здійснювані підприємствами і організаціями приватної форми власності.
Державні інвестиції здійснюються органами влади за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними установами та підприємствами за рахунок власних і позикових коштів.
Іноземні інвестиції здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.
Спільні інвестиції _ це вкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни та іноземними суб'єктами.
За тривалістю інвестування капіталу розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років) і довгострокові (більше трьох років) інвестиції.
За ступенем інвестиційного ризику інвестиції можна класифікувати на інвестиції з низьким ступенем ризику, з середнім ступенем ризику і з високим ступенем ризику.
По відношенню до життєвого циклу підприємства реальні інвестиції можуть бути розділені на початкові, екстенсивні інвестиції та реінвестиції.
Початкові інвестиції - інвестиції на створення підприємства, фірми, об'єкта обслуговування і т.д.
Екстенсивні інвестиції спрямовуються на розширення існуючих підприємств, на збільшення їх виробничого потенціалу, в тому числі розширення сфери діяльності.
Реінвестиції пов'язані з процесом відтворення основних фондів на існуючих підприємствах за рахунок наявних у них вільних коштів (що складаються з амортизаційних відрахувань та частини прибутку, що спрямовується на розвиток виробництва).
За характером участі інвесторів в інвестиційних проектах розрізняють прямі і непрямі (непрямі) інвестиції.
Прямі інвестиції мають на увазі безпосередню участь інвестора в інвестиційному процесі - інвестор сам визначає об'єкт інвестування. Непрямі (опосередковані) інвестиції - вкладення коштів у цінні папери, випущені фінансовими посередниками, які розміщують вкладені інвесторами кошти в реалізацію інвестиційних проектів на свій розсуд, грунтуючись на прогнозах рентабельності того чи іншого інвестиційного проекту.
2.Визначте зміст інвестиційної діяльності. Її об’єкти та суб’єкти.
Зміст інвестиційної діяльності та принципи управління нею формують її мету та завдання. Розглядаючи головну мету управління інвестиційною діяльністю, слід зазначити, що вона нерозривно пов'язана з головною метою господарської діяльності підприємства в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі.
Інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і практичних дій юридичних та фізичних осіб (українських або іноземних), а також держави щодо здійснення інвестицій у будь-якій формі з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Головна мета інвестиційної діяльності — забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства. У процесі реалізації основної мети механізм інвестиційного менеджменту має бути спрямований на вирішення таких найважливіших завдань або цілей, а зокрема забезпечення:
— високих темпів економічного розвитку підприємства, його конкурентоспроможності за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;
— максимальної дохідності (чи прибутковості) або досягнення соціального ефекту від інвестиційної діяльності підприємства;
— мінімізації ризиків при впровадженні інвестицій і здійснення інвестиційної діяльності;
— оптимальної ліквідності інвестицій і можливостей швидкого реінвестування капіталу за зміни зовнішніх і внутрішніх умов щодо здійснення інвестиційної діяльності;
— достатнього обсягу інвестиційних ресурсів та оптимізації (форми та методів усіх можливих джерел) і погодженості їх структури з прогнозом;
— фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі інвестиційної діяльності (прогнози щодо впливу інвестиційної діяльності на рівень своєї фінансової стійкості та платоспроможності);
— пошук ефективних шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми підприємства та інвестиційних проектів.
Об'єктами ІД можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів. До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.
Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності
Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.
3.Інвестиційний клімат і чинники його формування. Інвестиційний клімат в Україні.
Інвестиційний клімат – це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що визначають привабливість і доцільність інвестування в ту чи іншу господарську систему .
До основних факторів, що формують інвестиційний клімат, відносять:
1) політичну волю адміністрації (створення загальних умов інвестиційної діяльності, валютне регулювання, стабілізація національної валюти, забезпечення інвестиційного рейтингу держави чи регіону);
2) правове поле інвестиційної діяльності ;
3) стан інвестиційного ринку (функціонування фондових бірж, наявність інфраструктури тендерів);
4) статус іноземного інвестора (режим іноземного інвестування, умови реєстрації іноземних інвестицій і спільних підприємств, наявність вільних економічних зон);
5) стан фінансово-кредитної системи (інвестиційна діяльність банків, рівень цієї діяльності, рівень розвитку системи небанківських фінансово-кредитних установ);
6) рівень розвитку продуктивних сил;
7) рівень розвитку інвестиційної сфери (рівень розвитку будівельного комплексу, система матеріально-технічного забезпечення інвестицій, умови комплектування обладнання);
8) інвестиційну активність населення (виконання державної програми приватизації, зміна структури форм власності, мотивація дій індивідуальних інвесторів).
Чи не найвагомішим фактором, який впливає на інвестиційний клімат у державі, є її податкова система. В Україні фіскальне середовище знаходиться у стані реформування. Відповідно до Концепції реформування податкової системи України, основним завданням реформування оподаткування є зниження податкового навантаження на економіку. Обравши європейський шлях розвитку, Україна взяла на себе зобов'язання наблизити законодавство про непряме оподаткування і оподаткування підприємств до норм і стандартів податкового права ЄС (Ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною). За час дії Угоди зроблені важливі кроки в цьому напрямку. У сфері непрямого оподаткування враховано основні вимоги базових нормативних актів Євросоюзу — Директиви Ради 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість і Директиви Ради 92/12/ЄЕС про загальну систему зберігання, обігу й моніторингу за підакцизними товарами. Водночас податкова система України будується з урахуванням податкових норм права ГАТТ/СОТ та інших міжнародних організацій — Організації економічного співробітництва й розвитку, Організації Об'єднаних Націй тощо.
В Україні існують державні гарантії захисту інвестицій незалежно від форм власності. Крім того, задекларовано відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду й моральну шкоду, завданих внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора.
Отже, існує певна незбалансованість механізмів створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні. Це є сигналом для здійснення низки заходів, які повинні мати комплексний характер і поєднувати реформування внутрішнього законодавства з укладенням двосторонніх міжнародних угод з оподаткування на взаємовигідній основі. Тому основними завданням регулювання інвестиційної діяльності мають стати:
1) створення сприятливого інвестиційного середовища шляхом стимулювання національних інвесторів здійснювати інвестиції;
2) концентрація грошових потоків на пріоритетних напрямах розвитку економіки;
3) акумуляція достатнього обсягу фінансових ресурсів у провідних банках країни;
4) забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості;
5) забезпечення пріоритетного виділення кредитних ресурсів на пільгових умовах рефінансування банкам, які кредитують високоефективні інвестиційні проекти тощо.
4. Охарактеризуйте участь фінансово-кредитних інститутів в інвестуванні.
Для успішної інвестиційної діяльності має бути створена фінансово-кредитна система держави . У кожній державі з ринковою економіко розвинена мережа фінансових, інвестиційним кредитних інститутів, які є суб’єктами інвестиційної діяльності.
Деякі з них, наприклад комерційні банки, здійснюють цей вид діяльності нарівні з іншими корпораціями і послугами, інші (інвестиційні компанії фонди) виконують тільки інвестиційні операції Окремі з них виконують функцію інвестора учасника інвестиційної діяльності періодична
До фінансово-кредитних інсититутів відносимо:
Інвестиційний фонд - це юридична особа, встановлена в формі акціонерного товариства, винятковою діяльністю якого є спільне інвестування. конституційний фонд здійснює випуск акцій і вклад мобілізовані таким чином кошти дрібних інвестицій в інші цінні папери, що приносять прибуток у вигляді відсотка і підвищення їх курсової вартості.
Інвестиційна компанія - це торгівець цінні паперами, який, крім інших видів діяльності, мо залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розмірі.
Таким чином, в діяльності інвестиційних фодів і компаній багато спільного: і ті, і інші за ють ресурси за рахунок випуску цінних паперів розміщують залучені ресурси в інші цінні паї На перший погляд, функції цих інститутів однак у вітчизняній практиці між і існують істотні відмінності.
СТрахові компанії. Ці установи відіграють величезну роль в інвестиційному процесі, забезпечують інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Договори страхування що укладаються з ними, є основою для страхового забезпечення інвестиційних проектів: акціонування капіталу, отримання позикових і залучених коштів для інвестування. Кредитні союзи. Кредитні союзи створюються з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Створюється кредитний союз засновниками - фізичними особами, яких повинно бути не менш п'ятдесяти. Діє він на основі засновницького договору і статуту, узгодженого з Національним банком. Банківські і небанківські фінансовокредитні установи можуть об’єднуватися в консорціумі корпорації, акумулюючи таким чином величезний інвестиційний капітал і здійснювати спільну інвестиційну діяльність.
В Україні КС активно формувалися у 1992—1993 pp., і значно активізувався цей процес у 2004 р. Нині Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ) нараховує більше 80 кредитних спілок, об'єднує понад 70 тис. членів, чиї загальні активи перевищують 12 млн грн. Підсумовуючи результати діяльності цієї організації, слід зазначити, що з часу утворення надано більше ніж 32 тис. позик на суму 25 млн грн (в основному на розвиток підприємництва).
На сьогодні в Україні зареєстровано декілька сотень КС. Спілки виконують банківські функції фінансового посередника. Частка кредитів, наданих спілками, досягла ЗО %, що становить 75 % їх загальних коштів. Проценти, отримані від кредитів, спілка спрямовує на формування фондів і нарахування процентів за внесками. Всі учасники спілки є одночасно і власниками, і клієнтами, а тому ризик неповернення кредиту значно менший, ніж у банку. Головна мета спілок — фінансовий та соціальний захист своїх членів у використанні особистих заощаджень для взаємного кредитування. Від банків спілка відрізняється тим, що фінансові ресурси є власністю необмеженої кількості осіб, тобто всіх членів, і контролюються ними.
5. Стратегії інвесторів на ринку цінних паперів.
Інвестори є учасниками фондового ринку, які забезпечують інвестиційний процес необхідними джерелами фінансування. Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку.За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів, за тактикою — на ризикових, поміркованих і консервативних.
Стратегічні інвестори ставлять за мету не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства. Міру такого впливу визначає кількість акцій, яка належить інвесторові. Так, згідно із законодавством, 75 % + 1 акція — це абсолютний контроль над акціонерним товариством; 50 % + 1 акція — контрольний пакет акцій, що надає можливість керівництву акціонерним товариством упроваджувати частину найважливіших питань; 25 % + 1 акція — блокувальний пакет акцій, що вможливлює блокування прийняття багатьох питань; 10 % акцій забезпечують можливість вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів і перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства. Звісно, пакет у 10 % фактично не може цікавити стратегічного інвестора. Портфельні інвестори сподіваються на отримання доходу від цінних паперів, що перебувають у їхніх портфелях, тому для цих інвесторів конче актуальними є питання: що, як, коли і де купувати? Під час вибору фінансових інструментів для формування інвестиційного портфеля інвестори зазвичай зважають на три основні критерії — ліквідність, дохідність і рівень ризику. Досягнення оптимального значення за всіма критеріями одночасно неможливе, тому залежно від своєї мети у разі формування портфеля інвестори виокремлюють такі типи портфелей цінних паперів: портфель зростання, портфель доходу, портфель ризикового капіталу, збалансований портфель, спеціалізований портфель. Ризикові інвестори здебільшого спираються на принцип: максимум дохідності інвестиційного портфеля за можливого ризику. Дохідність портфеля вони розглядають у короткому проміжку часу, щоб склад акцій, ціна яких зростає, постійно поновлювався. Консервативні інвестори обирають іншу тактику: портфель цінних паперів формують з огляду на довготермінову перспективу, тому фінансові інструменти, що входять до його складу, змінюються рідко. Поміркованими є інвестори, котрі, як правило, намагаються формувати портфель цінних паперів, придатний рівень дохідності якого має відповідати прийнятному рівню ризику. У розвинених країнах підґрунтя фондового ринку становлять мільйони дрібних вкладників, тому слід детальніше спинитися на ролі й діяльності індивідуальних інвесторів у процесі портфельного інвестування. Населення (домогосподарства) становить значний сектор фінансових відносин, бо формує переважну масу грошових нагромаджень у суспільстві. Так, у США населення володіє приблизно 70 % фінансових активів, їхня частка майже у 5 разів перевищує частку держави. За оглядом NYSE, у 1990 р. понад 51 млн індивідуальних інвесторів безпосередньо володіли акціями, тобто приблизно чверть дорослого населення були акціонерами [21]. В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. За різними розрахунками, у населення перебуває 10—15 млрд дол., тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери населення лише близько 5 млрд грн. Низька інвестиційна активність населення передусім зумовлена із втратою довіри до українських цінних паперів, неможливістю вкладень в іноземні цінні папери, слабкістю фінансових інструментів, нерозвиненістю фондових і консультаційних центрів. Зважаючи на ці дані, нині дуже гострою є проблема залучення населення до активної інвестиційної діяльності шляхом трансформації заощаджень у фінансові ресурси виробництва.
6. . Види цінних паперів. Інвестиційні цілі цінних паперів.
Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або надані позики. Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або відсотків. В юридичному розумінні, цінні папери – це майнові права, які засвідчуються документом певної форми і реалізуються в порядку, що вказується у цьому документі.
Цінні папери розподіляються на три великих групи:
пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);
боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).
Пайові та боргові цінні папери об'єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;
Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів.
Облігація — це письмове боргове зобов'язання, в якому емітент зобов'язується виконати певну умову — зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції — права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.
Вексель — це специфічний цінний папір-свідоцтво, в якому втілено право на визначений грошовий дохід. Це складене за встановленою законом формою письмове боргове зобов'язання виплатити певну суму грошей через установлений термін пред'явнику векселя або особі, вказаній у ньому.
До другорядних цінних паперів відносять:
Ф'ючерс — цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.
Опціон — цінний папір, який передбачає право, але не обов'язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.
Варант — це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.
7. Участь державних інститутів в інвестиційній діяльності.
Держава Здійснює вплив на інвестиційну діяльність як прямими діями через державний сектор економіки, так і не прямо через свої Інститути:
- Органи влади;
- Національний Банк;
- Фонд державного майна, а також Інші позабюджетні фонди.
Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється державою через Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на позикові кошти. Грошово-кредитна політика НБУ в залежності від стану економіки проводиться або у формі кредитної експансії - стимулювання кредитних операцій шляхом зниження процентних ставок чи кредитної рестрикції.
Подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів до вкладень тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ.
Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей метод полягає в тому, що центральний банк встановлює комерційним банкам норми обов'язкових резервів у вигляді певного відсотка від суми їх депозитів, які зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов'язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширення кредитних операцій, збільшення частки довгострокових кредитів, стимулюючи тим самим інвестиційний процес. НБУ проводить також oпepації на фондовому ринку, тобто здійснює продажі державних ЦІННИХ ПАПЕРІВ (облігацій, казн. зобов'язань). В Україні існує система державного довгострокового кредитування будівніцтв и об'єктів виробничого призначення за рахунок централізованих ресурсів НБУ. Державний кредит надається будівніцтвам і об'єктам, ПЕРЕЛІК яких розробляється Міністерством економіки і затверджується Кабінетом Міністрів України. Державне довгострокове кредитування здійснюється в основному Укрінвестпромбанком и Укрсоцбанком.
Великий вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо в перехідний період, покликаний забезпечити Фонд державного майна України, на який покладено завдання:
• захист майнових прав України на її території та за кордоном;
• здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств;
• здійснення повноважень з проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності;
• здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів;
• сприяння процесу демонополізації економіки і створення умов для конкуренції виробників.
Все більший вплив на інвестиційну діяльність надають позабюджетні фонди, через які держава формує додаткові джерела фінансування інвестицій. В Україні створені наступні позабюджетні фонди: Державний інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості, Пенсійний фонд.
Тому, щоб виробити правильну інвестиційну політику, потрібно враховувати, що інноваційний фонд є немаловажним джерелом фінансування та організації в залученні нових технологій і оновленні виробництва. У цьому сенсі така практика економічно виправдана і повинна систематично і послідовно проводитися в життя.
8. Охарактеризуйте індекси, що розраховуються на фондовому ринку України.
Найбільш поширеним в Україні є індекс КАС-20, який офіційно визначається з 1.01.97р. Розраховується простий базисний індекс КАС-20 (S) та зважений індекс КАС-20 (W): /
Індекс IPI-U розраховується спільно агентством «Інтерфакс – Україна» і компанією «Полар-інвест». Його основними характеристиками є:
– дата початку розрахунку – 1 січня 1999 р.
– періодичність обчислення – похвилинно;
– базове значення – 1000;
– джерело даних – позабіржова торговельна система;
– лістинг – найбільш ліквідні акції; зміни в лістингу проводяться щомісяця;
– одиниця виміру – обчислюється виходячи з доларових цін акцій.
Індекс розраховується за формулою:
IPI-U = IPI(0) Mcap/Mcap(0),
де IPI-U – поточне значення індексу;
IPI(0) – минуле значення індексу;
Mcap, Mcap(0) – сумарна поточна та минула ринкова капіталізація підприємств, що входять до індексу.
Індекс ПФТС. Business Partners – це середнє для найбільш ліквідних українських акцій, які мають найбільшу ринкову капіталізацію і розраховуються щотижня у гривнях і доларах на основі реальних угод та твердих котирувань у ПФТС. Частка акцій компаній, що включається до індексу та обертається на ринку, повинна перевищувати 10 % від їх загальної кількості. Компоненти індексу зважуються на основі ринкової капіталізації, однак частка держави та стратегічного інвестора, як правило, виключаються. Склад індексу переглядається на відповідність вказаних критеріїв щомісяця, і вносяться необхідні зміни.
Індекс WOOD-15. Формула розрахунку індексу:
/
Вибірка (база індексу) включає 15 компаній, що займають перші місця на українському фондовому ринку за величиною ринкової капіталізації. База обновляється щомісяця, і для включення до бази капіталізація компанія-претендент повинна перевищити ринкову капіталізацію останньої компанії в списку на 5%.
PROU-50 («Проспект Інвестментс»)Вибірка. Для розрахунку і підтримки бази індексу було відібрано 50 великих емітентів, що представляють провідні галузі економіки.
В основу розрахунку індексу покладена зміна капіталізації компаній, що входять до вибірки, тобто стандартна методика капіталізованих індексів.:
In = Ib x (MCn / МСь),
де In – індекс на поточну дату;
Ib – індекс на 01.01.97;
MCn – сумарна капіталізація 50 емітентів на поточну дату;
МСь – сумарна капіталізація 50 емітентів .
Методика розрахунку індексу дозволяє змінювати вибірку потрібним способом у будь-який час: вводити і виводити емітентів, масштабувати вибірку, а також нівелювати вплив подібних змін.
9. Охарактеризуйте витратний підхід для оцінки об’єктів реальних інвестицій.
Витратний підхід до оцінки вартості ґрунтується на урахуванні тієї обставини, що при всіх розбіжностях між ціною, вартістю та собівартістю, учасники ринку, проте, співвідносять вартість і ціну з витратами виробництва і реалізації. Тому при використанні витратного підходу ринкова вартість визначається шляхом прямого або непрямого підрахунку всієї сукупності витрат, необхідних для виробництва (відтворення) відповідного об'єкта, його доставки та установки за місцем використання. Основний недолік витратного підходу, порівняно з двома іншими, - слабкий облік міри корисності об'єкта для поточного або потенціального власника.
Основними методами витратного підходу, які використовуються для оцінки ДТЗЄ;
• калькуляція витрат на переобладнання ДТЗ;
• калькуляція витрат на відновлення пошкоджених чи розкомплектованих ДТЗ і їх складових;
• калькуляція витрат на штучне виготовлення ДТЗ;
• калькуляція витрат на демонтаж працездатних складових у разі визначення утилізаційної вартості ДТЗ.
Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складових залежно від технічного стану ДТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану ДТЗ з вартістю його складових.
10. Основні організаційні форми венчурного підприємництва.
Венчурне підприємство (венчур) — це, як правило, мале підпр., яке спеціалізується на наукових дослідженнях, інженерних розробках, ств. та впровадження нововведень і пов'язане з високим ступенем ризику.
1) Незалежний венчур створюється у формі акціонерного товариства, рекламуючи свою ідею нововведення і акумулюючи для її реалізації кошти індивідуальних та інституціональних інвесторів.
2) Зовнішні венчури створюються одним чи декількома підпр. на дольових засадах і організаційно оформлюються у вигляді науково-дослідних консорціумів. Виділяють 4 основні види зовнішніх венчурів: 1) створювані з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. 2) ств. з метою активізації наукової діяльності інститутів, з вик. наявного науково-виробничого потенціалу.3) створювані всередині галузі корпораціями на дольових. 4) Невеликі зовнішні венчури можуть орг. за ініціативою самих вчених і винахідників.
3)Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати й інші джерела фінансування: кошти крупних корпорацій, банків, пенсійних та благодійних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал у таких фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від великого ризику. 4)внутрішній венчур. Його створювали в своїх структурах автономні науково-дослідні та проектні групи чи відділи, які зосереджувались на пошуку, обґрунтуванні ідей.
Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі:виробництво товарів народного споживання —18,3%;виробництво промислової продукції—18,4 %;зв’язок, комп’ютери, електроніка—15,5 %; фінансові послуги—6,3%.
11. Охарактеризуйте основних учасників Національної депозитарної системи.
В депозитарній сист. діє ряд суб'єктів корпоративного управління, серед яких можна виділити прямих та опосередкованих учасників. Прямі учасники - це депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів. Опосередковані - це організатори торгівлі цінними паперами, банки та емітенти. Депозитарій - юридична особа, яка ств. у формі ВАТ, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яка здійснює виключно депозитарну діяльність. Мінімальний розмір капіталу депозитарію на момент подання заяви на отримання ліцензії має бути повністю сплачений та становити суму не менше ніж 500000грн. Зберігач цінних паперів - банк, торговець цінними паперами або реєстратор, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках, що належать йому, так і тих, які він зберігає. Мін. розмір капіталу на момент подання заяви на отримання ліцензії має бути повністю сплаченим і складатися із суми не менш ніж еквівалент 100000 євро грошима та 200000 євро грошима, якщо торговець є інвестиц. компанією. Сформ. гарантійний фонд, що знах. у нього на зберіганні у сумі не менше ніж 100000 євро та 200000 євро, якщо торговець є інвестиційною компанією. Депонент - юридична або фізична особа, яка користується послугами зберігача на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах; Номінальний утримувач - депозитарій або зберігач цінних паперів, зареєстрований у реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі;
12. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності та їхній вплив на економіку України.
Міжнародні фінансові інститути поділяються всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться МВФ, Світовий банк та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: ЄБРР, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін. Найбільш впливовими міжнародними валютно-кредитними установами є Світовий банк, МВФ, ЄБРР. МВФ надає позики переважно на покриття дефіциту платіжного балансу, бюджету, на закупівлю критичного імпорту. На фінансові допомогу від МВФ мають право всі країни-учасниці — як багаті, так і бідні. Україна є членом МВФ з вересня 1992 року. У діяльності Світового банку поряд з подібними напрямками, основне місце займають кредити, спрямовані на розвиток конкретних галузей економіки. Світовий банк надає позики тільки платоспроможним урядам країн, що розвиваються. Україна стала членом Свіового банку разом із вступом в МБРР і МВФ у 1992, у жовтні 1993 р. — учасницею МФК. В останні 20 років Світовий банк допоміг поліпшити життя в Україні,підтримавши 40 проектів загальною вартістю близько 7 млрд. та надаючи свої глобальні знання та досвід. Кредити ЄБРР підтримують розвиток малого і середнього підприємництва.
МБРР надає позики для стимулювання економічного розвитку країн, що розвиваються шляхом надання їм довгострокових кредитів. Увесь спектр позик, які надає МБРР, поділяється на дві великі групи — інвестиційні позики і системні кредити на структурну перебудову економіки. Квота України в формуванні капіталу фонду становить 0.8 %, США – 17%, Японії 6,24%. Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії – по 2,99%.
13. Інвестиційний процес та його стадії.
Інвестиційний процес - безперервний процес реалізації капітальних вкладень, що відображає суть розширеного відтворення основних фондів
Реалізація реальних інвестиційних проектів здійснюється у певній логічній послідовності. До основних стадій інвестиц. процесу відносять:
І.Мотивація інвестиц. діяльності; II.Прогноз. та програмування інвестиц. діяльності;III. Обґрунтування доцільності інвестиц.;IV.Страхування інвестиц.; V.Державне регулювання інвестиційного процесу; VI.Планування інвестицій; VII.Фінансування інвестиц. процесу;VIII.Проектування та ціноутворення;IX. Забезпечення інвестиц. Мат.-технічними ресурсами; X.Освоєння інвестицій; XI. Підготовка до виробництва продукції; XII. Здача об'єкта в експлуатацію; XIII. Моніторинг інвестиційного процесу.
Можна виділити три основні функції, які виконують інвестиції в економічній системі: а) забезпечення зростання і якісного удосконалювання основного капіталу; б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень; в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях.
Ресурсне забезпечення інвестування здійснюється як безпосередньо інвестором, так і за допомогою інших учасників інвестиційного процесу. Суб'єкти інвестиційної діяльності повинні здійснювати постійний контроль і нагляд за процесом реалізації проекту, оцінювати поточні результати та вносити корективи у бізнес-план, та інші документи, за допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій. Механізм проведення постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій називають моніторингом інвестиційних проектів.
14. Стратегії інвесторів на ринку цінних паперів.
Інвестиційна стратегія - це процес формування інвестором системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Інвестори є учасниками фондового ринку, які забезпечують інвестиційний процес необхідними джерелами фінансування. Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку. За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів. Стратегічні інвестори ставлять за мету не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства. Міру такого впливу визначає кількість акцій, яка належить інвесторові.
У ролі інвесторів на українському ринку цінних паперів можуть виступати: держава; фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; юридичні особи України та інших держав.
До числа найбільш відомих і широко застосовуваних методів розробки стратегії організації віднос. SWOT-аналіз і Gap-аналіз. Інвестиц. SWOT-аналіз полягає в послідовному вивч. внутрішнього фін.стану організації, в пошуку позитивних і негативних сторін, а також прогнозуванні передбачуваних можливостей або погроз з боку інвестиційного середовища. На підставі SWOT-аналізу будується така інвестиційна стратегія організації, яка враховує сильні сторони і можливості і компенсує недоліки, мінімізує при цьому погрози і знижує ризик. Інвестиційний Gap-аналіз полягає в знаходженні тієї різниці, яка існує між нинішньою тенденцією розвитку організації і потенційно можливим шляхом її розвитку.
15. Економічна сутність похідних цінних паперів та їх види.
Похідні цінні папери є зобов'язаннями, які виникають у зв'язку зі зміною ціни або умов контракту щодо базового активу.Похідні цінні папери– ЦП, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом та / або зобов’язанням на придбання чи продаж протягом терміну, цінних паперів, інших фінансових та / або товарних ресурсів.
Розрізняють валютні, товарні та фондові деривативи. Валютні – опціони, ф’ючерси, форварди, предметом яких є валютні ресурси. Товарні – опціони, ф’ючерси, форварди, предметом яких є товарні ресурси. Фондові – опціони, ф’ючерси, форварди, предметом яких є цінні папери, акції.
Опціон – стандартизоаний терміновий біржовий контракт, що засвідчує право однієї особи придбати у іншої особи чи продати іншій особі визначену кількість.
Ф’ючерс – стандар. терміновий біржовий контракт, що засвідчує зобов’язання щодо придбання визначеної кількості цінних паперів у визначений в контракті час у майбутньому. Форвард – стандар.терміновий позабіржовий контракт, що засвідчує зобов’язання щодо придбання визначеної в контракті кількості цінних паперів у визначений в контракті час у майбутньому з фіксацією ціни під час укладання контракту.
Фондовий варант – різновід опціону, який випускається емітентом щодо власних цінних паперів і дає його власникам право на придбання акцій чи боргових цінних паперів цього емітента у визначений строк за певною ціною.
Депозитарне свідоцтво є похідним цінним папером, який свідчить про право власності інвестора на певну кількість депонованих в цій іноземній фінансовій установі акцій чи облігацій емітента, що не є резидентом України.
Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”.
16. Наведіть форми прямих іноземних інвестицій та охарактеризуйте їх.
Прямі іноземні інвестиції – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25.
Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% – іноземному інвестору і 50% – місцевому – компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу. ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на : а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу. б)реінвестування прибутку; в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.
Також існують дві основні правові форми іноземного інвестування; корпоративну та договірну, які можуть поєднуватися.
Корпоративна форма іноземного інвестування має місце у разі: створення іноземним інвестором самостійно чи за участю українських суб'єктів господарювання господарських організацій; набуття іноземним інвестором корпоративних прав діючої господарської організації чи цілісного майнового комплексу унітарного підприємства;
17. Які є види професійної діяльності на ринку цінних паперів? Охарактеризуйте їх.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів — це підприємницька діяльність, спрямована на перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою цінних...
27.01.2016 00:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора