Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Міжнародні ринки
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
ЗІ
Кафедра:
Кафедра економіки
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
ДВНЗ «Київський національний університет ім. Вадима Гетьмана»
Кафедра економіки і політології
Курсова робота з курсу «Основи економіки» на тему:
«Міжнародні ринки»
План
Вступ
1.Суть ринкових відносин в умовах глобалізації.
2.Глобальна ринкова система – якісно новий стан світової системи
3.Глобалізаційні тенденції у становленні ринкових відносин в Україні
Висновки
Література
Вступ
Дослідження сучасного стану і тенденцій розвитку міжнародного ринку капіталу затребуване економічною наукою з точки зору коригування вже існуючих або вироблення нових підходів до оцінки місця і ролі цього ринку в системі міжнародного ринку позикових капіталів, визначення масштабів і характеру впливу відбуваються на ньому змін на розвиток як окремих країн і регіонів, так і світової економіки в цілому
На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов'язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.
Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.
Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.
Економічні зв'язки між країнами мають багатовікову історію. Протягом століть вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.
Міжнародні зв'язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб'єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.
МІЖНАРОДНИЙ РИНОК - сфера міжнародного обміну товарами і послугами, факторами виробництва і фінансування на основі товарно-грошових відносин.
З виникненням суспільного поділу праці і товарного виробництва розпочався процес формування ринку, тобто обміну за законами товарного виробництва та обігу. В своєму розвитку ринок пройшов через кілька форм: внутрішній ринок, національний ринок, міжнародний ринок і світовий ринок.
Невдовзі після виникнення грошей на ринку між продавцем та покупцем (як безпосереднім споживачем товару) з'явився посередник, ім'я якому - купець. З їх появою розпочався процес спеціалізації ринків та формування національного ринку. Національний ринок - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців. В рамках національних ринків товарів відбувся поділ на роздрібні ринки та оптові ринки, ринки праці, ринки товарів. При цьому частина національного ринку почала орієнтуватися на іноземних покупців. Міські ринки поступово переростали у регіональні, державні, міждержавні, тобто у міжнародні ринки. Міжнародні ринки становлять собою ту частину національних ринків, яка безпосередньо зв'язана з зарубіжними ринками. Такі ринки вперше виникли в Європі, на Близькому і Далекому Сході.
Однією з складових частин глобалізації економіки та одним з
найвищих етапів глобалізації як такої є глобалізація світового
фінансового простору. А з огляду на те, що фінансові операції є
відображенням та своєрідною квінтесенцією тих процесів, що
відбуваються у реальному секторі економіки, ступінь інтеграції України
до світової економічної системи передусім визначається її інтеграцією до
міжнародних фінансових ринків та участю у фінансовій глобалізації.
Відповідно для країн, що прагнуть найскорішої інтеграції до світового
господарського комплексу, вкрай необхідним є вивчення та аналіз
особливостей розвитку фінансового ринку в сучасних умовах, тобто в
умовах глобалізації – економічної в цілому та фінансової, зокрема.
Загалом аналіз проблем фінансової глобалізації та розвитку фінансових
ринків знайшли широке відображення у роботах як іноземних, так і
вітчизняних науковців: В.Башкирова, С.Гофмана, В.Дорофеева,.
Г.Колодко, А.А.Суэтина, Дж.А.Хансона, П.Хонохана, Н.В.Стукало,
П.Герста, Л.Дж.Мауера, Е.К.Роуза, Г.Томпсона, С.Шіратсука та інших.
Але на сьогодні недостатнє висвітлено деякі аспекти взаємозв’язків між
процесами загальноекономічної глобалізації, фінансової глобалізації та
новітніми тенденціями розвитку міжнародного фінансового ринку.
Україна, ставши в 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших
постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджувати економічні
зв'язки з країнами світу. Проте, не маючи відповідного досвіду,
кваліфікованих кадрів та державних органів, які могли б проводити
самостійну і виважену зовнішньоекономічну політику, Україні досить часто
доводилось зазнавати невдач на фоні більш іменитих конкурентів — Росії,
Польщі та ін. Стабільні взаємовигідні зв'язки з індустріальними країнами
світу необхідні для того, щоб швидше подолати економічну кризу. Адже
лише залучивши до перебудовчих процесів у національному господарстві
зарубіжних інвесторів, придбавши нові технології випуску продукції та
заручившись підтримкою міжнародних організацій, можна сподіватися на
успіх. Тим більше, що приклади Угорщини, Польщі, країн Прибалтики
свідчать про ефективність такого шляху.
Найголовнішою причиною, що стримує нині входження України у світове
господарство як повноправного партнера є дуже низька
конкурентоспроможність її продукції на міжнародних ринках. Головними
причинами такого стану є:
1. Практично всі вітчизняні товари, навіть високої якості, не
відповідають міжнародним стандартам. У країнах соціалістичного табору
використовувалася своя система стандартизації, яка значно відрізнялася
від прийнятої в усьому світі. Перехід до такої системи зараз вимагає
чимало часу і коштів. Ось чому одиниці українських товарів сьогодні
мають міжнародні сертифікати і допускаються на світовий ринок. Окрім
того, характерними рисами української продукції є її низька якість та
матеріаломісткість, оскільки обладнання, на якому вона виготовляється,
морально застаріло. Ціна вітчизняних товарів вища від закордонних
аналогів.
2. Переважання в експорті України сировинних товарів і практично повна
відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, ліцензій,
«ноу-хау», що користуються на ринках величезним попитом.
3. Гостра нестача високопрофесійних кадрів, що можуть працювати на
зовнішніх ринках, сприяти збуту продукції. Недосконалою є система
управління зовнішньоекономічною діяльністю. Часто навіть прекрасна за
своїми якостями продукція не потрапляє на міжнародні ринки через
нерозпорядливість чиновників.
4. Низька зацікавленість вітчизняних підприємців у виробництві продукції
на експорт. У провідних країнах світу держава всіма можливими способами
и способами
стимулює таке виробництво: надає податкові пільги, вводить обмеження на
ввезення імпортних товарів та ін. На Україні, на жаль, цього поки що не
зроблено.
У зв'язку з таким важким становищем виникає запитання, чи можливе
взагалі становлення України як однієї з провідних держав світового
економічного простору, чи ми так і залишимося на його задвірках?
Відповіддю можуть бути лише конкретні дії...
Слід зауважити, що визначальними факторами розвитку світового
господарства є міжнародний поділ праці, спеціалізація та
інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення товарів і робочої
сили. В цьому виражаються взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і
народів, регульовані системою міжнародних економічних відносин і
міжнаціональних механізмів, які визначають форми господарського обміну
між країнами. Матеріальну основу всесвітнього господарства утворюють
світові ринки капіталів, товарів і послуг, цінних паперів тощо.
Актуальність данної теми полягає у диверсифікації зовнішньоекономічних
зв’язків України. У найзагальнішому вигляді зовнішня торгівля є засобом
розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів,
збільшення обсягів виробництва, отже – і піднесення добробуту держави.
Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного
зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.
1.Суть ринкових відносин в умовах глобалізації
Багатогранне поняття «ринок» у міру розвитку суспільного виробництва та обміну неодноразово змінювалося. Спочатку ринок розглядався як базар, місце роздрібної торгівлі, ринкова площа, оскільки ринок з’явився ще у період розпаду первісного суспільства, коли обмін між общинами ставав більш-менш регулярним, лише набував ознак регулярності і здійснювався у визначеному місці й у визначений час. З розвитком ремесла і міст торгівля, ринкові відносини розширюються, за ринками закріплюються певні місця.
В міру поглиблення суспільного поділу праці і розвитку товарного виробництва поняття «ринок» дістає дедалі складніше трактування, що знаходить висвітлення у світовій економічній літературі.
Сьогодні термін «ринок» характеризується, виходячи з його ознак: сфери обігу; форм руху сукупного суспільного продукту; типу господарських зв’язків і т. п. У політико-економічному аспекті ринок розглядають як тип господарських зв’язків між суб’єктами господарювання, тобто форми господарського зв’язку між товаровиробниками через купівлю-продаж товарів.
Існують два типи господарських зв’язків: натурально-речовинні, безвідплатні (відповідно до обсягу і структури); товарні, здійснювані за допомогою ринку. Характерними рисами останнього типу відносин є взаємні угоди сторін, що обмінюються, еквівалентна винагорода, вільний вибір партнерів, наявність конкуренції, вільні ціни. Товарні (ринкові) зв’язки можливі тільки на підставі вільної купівлі-продажу товарів і послуг. Пряме жорстке фондування, використання продуктових карток, гіпертрофовані масштаби бартеру та інші обмеження (у вигляді, наприклад, виїзної торгівлі) свідчать про деформацію ринкових зв’язків, хоча і супроводжуються формальними фактами купівлі-продажу.
Для товарно-грошових відносин, здійснюваних за допомогою ринку, дуже важливу роль відіграють не тільки прямі (виробництво — ринок — споживач), але й зворотні (споживач — ринок — виробництво) господарські зв’язки. Теоретично доведено, а світовим історичним досвідом підтверджено, що механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стабільності та ефективності будь-якої економічної системи. Спроби замінити зворотний зв’язок адміністративними командами неминуче обертаються деформацією не тільки ринку, а й усієї економічної системи, виникненням глибоких диспропорцій, всеохоплюючого дефіциту, втратою економічними інтересами їх ролі рушійної сили економічного розвитку.
Таким чином, можна виокремити ще одне розуміння ринку як суспільної форми організації і функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання через посередницькі інститути, що регулюють діяльність виробників і споживачів, їх прямий та зворотний вплив.
Те, що ринок включає не тільки відносини з купівлі-продажу, але й соціально-економічні (власності, виробництва, розподілу, споживання і т. д.), а також організаційно-економічні відносини (різноманітні конкретні форми організації ринку тощо) дає підстави розглядати ринок у функціонуючій економічній системі як підсистему.
Суть ринкових відносин зводиться до відшкодування витрат продавців (товаровиробників і торговців) і одержання ними прибутку, а також задоволення платоспроможного попиту покупців на основі вільної взаємної угоди, винагороди, еквівалентності й конкурентності. Саме це і складає сутнісні риси ринку. Матеріальною основою ринкових відносин є рух товару і грошей. Але оскільки ринок функціонує у певній економічній системі і, розвиваючись, перетворюється на самостійну підсистему, це не може не зумовити специфіку і багатогранність форм його прояву (різна питома вага ринкових відносин у всій економічній системі, різноманітні форми, методи і розміри їх регулювання і т. д.).
Сутність ринку знаходить своє відображення в його головних економічних функціях, що уособлюють основне призначення даної категорії: узгодження виробництва і споживання в асортиментній структурі, підтримка збалансованості попиту і пропозиції за обсягом і структурою. Цю функцію регулювання пропорцій ринок виконує шляхом установлення зв’язків між сотнями і тисячами незалежних виробників і споживачів через купівлю-продаж товарів і послуг; встановлення цінових еквівалентів для обміну продуктів. При цьому ринок зіставляє індивідуальні витрати праці на виробництво товарів із суспільним еталоном, а саме: порівнюються витрати і результати, виявляється цінність товару за допомогою визначення не тільки кількості витраченої праці, але й її віддачі; економічна мотивація ефективності виробництва, мотивація виробників до створення необхідних товарів з найменшими витратами та одержанням достатнього прибутку; стимулювання науково-технічного прогресу і на його основі — інтенсифікації виробництва й ефективності функціонування всієї економіки; забезпечує динамічну пропорційність у розвитку окремих регіонів, територій, національних господарств за умов поглиблення суспільного поділу праці і тенденції до інтернаціоналізації та росту інтеграційних процесів в економіці; забезпечує економічність споживання, скорочення витрат обігу в сфері споживання (витрат покупців на придбання товарів) і зіставлення попиту населення з його доходами.
Роль ринку в суспільному виробництві полягає у такому: за допомогою зворотних «первинних» зв’язків «подавати» сигнал виробництву, що, в якому обсязі і за якою структурою варто виробляти; врівноважувати попит і пропозицію, забезпечувати збалансованість економіки; диференціювати товаровиробників відповідно до ефективності їх роботи і націленістю на забезпечення ринкового попиту. «Санітарна» роль ринку зводитьс я до усунення неконкурентоспроможних підприємств і згортання морально застарілих виробництв.
Світовий ринок та його структура
З виникненням суспільного поділу праці і товарного виробництва розпочався процес формування ринку, тобто обміну за законами товарного виробництва та обігу. В своєму розвитку ринок пройшов через кілька форм: внутрішній ринок, національний ринок, міжнародний ринок і світовий ринок.
Внутрішній ринок становить собою найпростішу форму товарно-грошових відносин між виробниками та покупцями, при якій товари реалізуються самими виробниками покупцям, які відразу оплачують товар і забирають його з ринку. Внутрішній ринок був характерним для ранніх стадій розвитку товарного виробництва.
Невдовзі після виникнення грошей на ринку між продавцем та покупцем (як безпосереднім споживачем товару) з'явився посередник, ім'я якому - купець. З їх появою розпочався процес спеціалізації ринків та формування національного ринку. Національний ринок - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців. В рамках національних ринків товарів відбувся поділ на роздрібні ринки та оптові ринки, ринки праці, ринки товарів. При цьому частина національного ринку почала орієнтуватися на іноземних покупців. Міські ринки поступово переростали у регіональні, державні, міждержавні, тобто у міжнародні ринки. Міжнародні ринки становлять собою ту частину національних ринків, яка безпосередньо зв'язана з зарубіжними ринками. Такі ринки вперше виникли в Європі, на Близькому і Далекому Сході.
З виникненням великого промислового виробництва в епоху первісного нагромадження капіталу в результаті розвитку міжнародного поділу праці та її міжнародної кооперації склався єдиний світовий ринок Його формування завершилось в кінці XIX століття. Світовий ринок становить собою сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.
Світовий ринок має такі риси:збут продукції здійснюється за національними межами;рух товарів між державами відбувається під впливом не тільки внутрішнього, а й зовнішнього попиту і пропозиції; виступає засобом оптимізації використання факторів виробництва, даючи інформацію про те, в яких сферах та країнах або регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;
виконує сануючу роль, виштовхуючи з міжнародного обміну товари та їх виробників, якщо ті останні неспроможні забезпечити міжнародний стандарт якості продукції при конкурентних цінах.
У складі світового ринку розрізняють ринок товарів і послуг, ринок робочої сили, ринок капіталів, ринок технологій і валютний ринок. Про кожного з них мова йтиме в наступних темах. А тому в даному випадку обмежимося розглядом лише найбільш загальних характеристик феномену світового ринку.
Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є рух товарів та послуг між країнами, тобто наявність міжнародної торгівлі.
Міжнародна торгівля - становить собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світової співдружності. В економічній літературі термін "зовнішня торгівля" вживається стосовно однієї країни. Стосовно торгівлі двох країн вживають термін "міждержавна, взаємна, двостороння торгівля". Термін "міжнародна торгівля" або "світова торгівля" вживається стосовно торгівлі всіх країн між собою. Міжнародна торгівля так само, як і зовнішня та міждержавна, може здійснюватися не тільки товарами, а й послугами, які не завжди мають уречевлену форму і відрізняються від товарів деякими параметрами.
Міжнародна торгівля включає в себе два зустрічні потоки товарів і послуг: експорт та імпорт і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом. Експорт становить собою продаж та вивезення товару за кордон. Імпорт - це купівля товару за кордоном та ввезення його в країну. Торгове сальдо становить собою різницю між вартісним обсягом експорту та вартісним обсягом імпорту. Торговий оборот - це сума вартісних обсягів експорту та імпорту.
Обсяги експорту та імпорту перебувають під впливом цілого ряду факторів. Однак при інших незмінних, обсяги експорту визначаються розмірами надлишкової пропозиції товару, а обсяги імпорту - розмірами додаткового попиту на товари.
За існуючими загальносвітовими стандартами, торгівля вважається міжнародною, продаж товарів - експортом, а купівля – імпортом лише тоді, коли має місце перетин товаром кордону та фіксація цього факту в митній звітності. При цьому немає значення чи змінив товар власника чи ні.
Світовий ринок показує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією на міжнародному рівні, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту. Останні зазнають впливу коливань і змін в динаміці виробництва та капіталовкладень, цін та процентних ставок і інших економічних показників, тобто зазнають впливу кон'юнктури. Розрізняють загальногосподарську кон'юнктуру і кон'юнктуру товарних ринків. Загальногосподарська кон'юнктура характеризує загальний стан всього світового господарства або загальний стан економіки окремої країни чи групи країн.
Кон'юнктура товарного ринку характеризує поточні зміни та коливання в сфері виробництва і збуту певних товарів. Зміни кон'юнктури того чи іншого товарного ринку, посилення чи послаблення впливу на нього коливань господарської кон'юнктури чи поточних змін на інших ринках відбуваються в процесі розвитку економічних циклів. Тому для розуміння тих змін, що відбуваються на товарних ринках, необхідно враховувати циклічний характер розвитку ринкової економіки, і передусім найважливіші ознаки кожної фази циклу. Адже одна кон'юнктура буде на товарному ринку в період кризи і зовсім інша - на фазі піднесення. Об'єктивність і безпомилковість вивчення ринкової кон'юнктури залежить від вміння її досліджувати і прогнозувати.
При здійсненні такого дослідження передусім необхідно визначити, які саме країни чи ТНК на даному ринку відіграють вирішальну роль як виробники і споживачі, експортери та імпортери. Аналіз статистичних даних дає можливість, по-перше, виявити кількісні та якісні зміни, що відбуваються на товарному ринку; по-друге, встановити місце та роль на ринку окремих країн і рівень їх залежності від зовнішнього ринку.
Аналіз кон'юнктури ринку вимагає також врахування тих змін, Що відбуваються в структурі фірм, які працюють на даному ринку. Іншими словами, необхідно знати, яку роль відіграють основні фірми Даного ринку. Важливим аспектом дослідження кон'юнктури ринку є вивчення тих змін, що відбуваються в цінах. При цьому необхідно з’ясовувати причини, що викликали ті, чи інші зрушення в цінах. Діючи таким чином, суб'єкти міжнародного ринку мають можливість прогнозувати майбутні зміни та коливання попиту і пропозиції, експорту та імпорту.
В сучасних умовах існує чимало різноманітних методів прогнозування, серед яких найбільше розповсюдження одержали метод екстраполяції, метод експертних оцінок, метод економіко-математичного моделювання, балансовий метод. Метод екстраполяції базується на аналізі закономірностей розвитку економічного явища в минулому і в даний період та їх перенесення на майбутнє. Метод експертних оцінок базується на досвіді, знаннях та інтуїції висококваліфікованих спеціалістів. Економіко-математичне модулювання дозволяє виявити певні кількісні закономірності, що характеризують розвиток ринку, і дати якісну оцінку ролі окремих показників, що відображають вплив різних кон'юнктуроутворюючих факторів. Балансовий метод застосовується для прогнозування кон'юнктури деяких ринків сировини органічного походження. Суть цього методу полягає в складанні балансу попиту і пропозиції. Прогнозні оцінки зміни ринкової кон'юнктури дають можливість країнам і фірмам повніше реалізувати свої стратегічні цілі.
2. Глобальна ринкова система – якісно новий стан світової системи
Глобалізація ринків – це процес об’єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один важливий простір. В останні десятиріччя смаки й уподобання споживачів різних націй починають змінюватися у напрямку певної глобальної норми і таким чином сприяють утворення глобального ринку.
В основі тенденції до глобалізації лежать два макроекономічні чинники. Перший з них – це усунення бар’єрів, що заважають вільному переміщенню товарів, послуг та капіталу, яке спостерігається після другої світової війни. Другий чинник – це технологічні зміни, особливо розвиток технологій у сфері комунікацій та опрацювання інформації, а також транспорту, що спостерігається останні 20-30 років.
Найчастіше перешкоди на шляху вільної торгівлі виявлялися у формі встановлення високих ставок ввізного мита на імпорті промислових товарів. Зазвичай метою такого заходу був захист тих чи інших галузей місцевої економіки від іноземної конкуренції. Одним з наслідків цього стало поширення такої політики, коли країни послідовно встановлювали і зміцнювали бар’єри на шляху торгівлі одна з одною. Врешті-решт це призвело до обмеження попиту у світових масштабах і стало однією з причин «великої депресії» у 30-их роках ХХ ст.
Зробивши висновки з такого сумного досвіду, передові індустріальні держави Заходу домовились між собою про взаємне усунення перешкод вільному переміщенню товарів, послуг та капіталу між країнами. Цю мету було зафіксовано в документі, який одержав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
В рамках GATT було проведено вісім раундів переговорів між країнами-членами, метою яких було зменшення бар’єрів для вільного переміщення товарів та послуг. Уругвайський раунд (це був останній раунд) було присвячено подальшому усуненню торгових бар’єрів, поширенню дій GATT не лише на промислові товари, а й на послуги, вдосконаленню правового захисту патентних і авторських прав та торговельних марок, а також створенню з метою підтримки системи міжнародної торгівлі Світової організації торгівлі (WTO).
Окрім усунення торгових бар’єрів, чимало країн поступово знімали обмеження на прямі іноземні інвестиції. Більше 90% цих змін передбачали лібералізацію законодавства країн у питаннях іноземних інвестицій та були спрямовані на полегшення виходу іноземних компаній на ринки цих країн. Бажання стимулювати прямі іноземні інвестиції знайшло своє відображення у стрімкому збільшенні кількості двосторонніх угод з питань взаємозахисту і сприяння інвестиціям.
Вказані тенденції сприяють як глобалізації ринків так і глобалізації виробництва. Усунення перешкод у міжнародній торгівлі дає змогу фірмам вважати своїм ринком увесь світ, а не лише свою країну. Таки тенденції сприяють також і виходу підприємств на світовий ринок. Зняття бар’єрів на шляху торгівлі та інвестицій дає змогу компаніям організувати виробництво в найдоцільнішому для цього місці та забезпечувати там продукцією весь світовий ринок. Таким чином, фірма здатна розробляти продукцію в одній країні, виробляти складові частини у двох інших, організувати складання у третій та експортувати готову продукцію у всі країни світу.
Таким чином, глобалізація ринків та виробництва і, як наслідок, збільшення обсягів світової торгівлі, прямих іноземних інвестицій та імпорту призводить до того, що на внутрішніх ринках окремих країн місцевим компаніям доводиться діяти в умовах щільної конкуренції з боку іноземних супротивників така ситуація характерна як для Японії, де розширюють свою присутність американські компанії «Kodak», «Procter & Gamble» та «Merill Lynch», так і для США, де японським автомобілям концерна вдалось відвоювати частку ринку у «General Motors» та «Ford», чи для Європи, де колись домінуючій компанії «Philips» довелось поступитися часткою ринку побутової електроніки японським «IVS», «Matsushita» та «Sony».
Отже можна зробити висновок, що дедалі зростаюча інтеграція світової економіки в єдиний, глобальний ринковий простір сприяє підвищенню конкуренції у виробничій сфері та сфері послуг.
Проте, на думку провідних наукових експертів не слід вважати, що усунення торговельних бар’єрів відбувається само по собі. Вимоги захисту вітчизняних підприємців від іноземних конкурентів можна часто почути в багатьох країнах світу, зокрема в Європі, США та ін. Питання, чи сприятиме політична більшість економічно найрозвинутіших країн світу подальшому усуненню торговельних бар’єрів , лишається відкритим (особливо в сучасних умовах світової економічної кризи). Якщо процес зняття торговельних бар’єрів далі не розвиватиметься, принаймні впродовж якогось певного часу, буде досягнуто тимчасової межі у глобалізації ринків та виробництва.
Усунення торговельних бар’єрів робить глобалізацію ринків та виробництва теоретично можливою справою, тоді як технологічні зміни перетворюють її на матеріальну реальність. У другій половині 20 сторіччя у світі спостерігався значний доступ у розвитку комунікацій, технології опрацювання інформації, транспорту, а також вибухоподібний розвиток Інтернету.
Найважливішим відкриттям за останні десятиріччя стала розробка мікропроцесорів, яка обумовила стрімкий розвиток високопродуктивної і недорогої комп’ютерної техніки й дала змогу фірмам та окремим особам фантастично збільшити обсяги оброблювальної інформації. Мікропроцесори обумовили швидкий процес у сфері телекомунікаційних технологій, що спостерігається останнім часом. Упродовж останніх 30-40 років сфера глобальних телекомунікацій зазнала революційних змін завдяки використанню супутників зв’язку, волоконної оптики, технології бездротового зв’язку, Інтернету. У всіх цих технологіях мікропроцесори забезпечують кодування, передачу та декодування величезних обсягів інформації, яка передається цими електронними магістралями. Вартість мікропроцесорів продовжує знижуватися, тоді як їхня потужність постійно зростає. Відповідно, вартість глобальних комунікацій постійно зменшується, а координація і контроль глобальної організації стають дедалі дешевшими.
Окрім розвитку комунікаційних технологій, в другій половині ХХ ст. було запроваджено низку важливих інновацій у технології транспортування товарів та пасажирів з точки зору економіки, мабуть, найважливішим чинником стало створення комерційних реактивних літаків, вантажних суден великої місткості, а також впровадження контейнерних перевезень, яка вирішила проблему перевантаження з одного виду транспорту та інших. Із появою комерційних польотів пасажирських реактивних літаків світ зменшився з точки зору часу, який витрачається на подорож.
Завдяки впровадженню контейнерних перевезень транспортні витрати, які пов’язані з глобалізацією виробництва, істотно скоротилися. До того ж внаслідок технологічних інновацій за останні 30 років різко скоротились реальні витрати на передачу інформації. Це дало змогу фірмам ефективно управляти розосередженими по всій планеті виробничими системами, що в свою чергу, сприяло подальшій глобалізації виробництва. Всесвітня мережа комунікацій стала необхідною умовою функціонування значної кількості транснаціональних компаній.
Поширення комерційних реактивних літаків також сприяло об’єднанню світових операцій багатьох міжнародних підприємств. Використовуючи сучасний реактивний літак, американський чи японський менеджер упродовж дня може відвідати більшість підприємств своєї компанії в Європі та Азії. Це дає змогу контролювати глобально розосереджену систему виробництва.
Окрім глобалізації виробництва, технологічні інновації сприяли також глобалізації ринків. Скорочення транспортних видатків зробило економнішим транспортування продукції по всьому світові, таким чином сприяючи створенню глобальних ринків. Відносно дешеві комунікаційні мережі допомагають створити глобальні електронні ринки. Крім того, сучасне повітряне сполучення призвело до масових переміщень людей з країни в країну. Це згладжує культурні відмінності між країнами і сприяє зближенню смаків та уподобань споживачів. Водночас глобальні комунікаційні мережі та глобальні ЗМІ створюють глобальну культуру. Всесвітньовідомі телевізійні мережі такі, як CNN, MTV та HBO, можна дивитись у всіх кінцях земної кулі. Логічним результатом виникнення й розвитку є створення глобальних ринків споживчих товарів.
Втім, до такої тенденції (на думку провідних фахівців світу) слід ставитися обережно і не переоцінювати її значення. Хоча сучасні комунікації та транспортні технології свідчать про створення «глобального села», лишаються суттєві національні відмінності в сфері культури, уподобаннях споживачів та практиці бізнесу. Фірма (компанія), яка нехтує відмінності між країнами, дуже ризикує.
Поряд з тенденцією у напрямку глобалізації, впродовж останніх приблизно 40 років відбувались драматичні зміни у демографії світової економіки: зміни у світовому виробництві; зміни ситуації у сфері прямих іноземних інвестиції; зміни природи багатонаціональних підприємств; зміни світового порядку (хвиля відомих демократичних революцій у країнах Східної Європи, Китаї, Латинської Америки), а в цей час і в арабських країнах.
Слід також зазначити, що впродовж останніх 35 років у світовій економіці відбулися стрімкі зміни. Перепони на шляху вільного переміщення товару, послуг та капіталу було значною мірою усунено. Обсяги міжнародної торгівлі та інвестицій зростали набагато швидше, ніж глобальне виробництво, що сприяло тіснішій інтеграцій національних економік у єдину, взаємозалежну глобальну економічну систему. Рух у напрямку глобальної економіки зміцнюється завдяки масовому переходу до ліберальної економічної політики у багатьох країнах.
З іншого боку, використовувати стійкі та виражені тенденції для прогнозування майбутнього завжди небезпечно. Світ може рухатись у напрямку інтегрованої глобальної економічної системи, але загалом глобалізація не є неминучою. Мало того, зрушення у напрямку глобалізації, самі по собі створюють додатковий ризик. Це з усією очевидністю продемонструвала фінансова криза 1997-1998 р.р., що охопила спочатку східноазіатські країни, а згодом Росію та Бразилію. Через десять років фінансова криза виникла уже і в більш розвинутих країнах, (спочатку у Сполучених Штатах, а потім в країнах Західної Європи), що привело взагалі до світової економічної кризи сьогодення. При цьому необхідно зазначити, що навіть з чисто економічного погляду глобалізація – це не завжди благо. Можливості ведення бізнесу в глобальній економіці можуть бути значно більшими, але й ризики, пов’язані з глобальними фінансовими негараздами, також більші.
Чи є перехід до більш інтегрованої та взаємозалежної економіки благом? Чимало видатних економістів, політиків та бізнесменів дають позитивну відповідь на це питання. Вони вважають, що усунення бар’єрів на шляху міжнародної торгівлі та інвестицій рухають світову економіку у бік процвітання. Вони переконують, що збільшення обсягів міжнародної торгівлі та зовнішніх інвестицій сприятимуть зниженню цін на товари і послуги. Вони вважають, що глобалізація стимулює економічний розвиток, сприяє підвищенню доходів споживачів, допомагає створити робочі місця у всіх країнах – учасницях глобальної світової торгівлі.
Проте, незважаючи на існування переконливої теорії та практичного її підтвердження, глобалізація має своїх противників. Одним з аргументів, які часто наводять противники глобалізації, є теза, що усунення бар’єрів на шляху міжнародної торгівлі замість створення нових робочих місць насправді сприяє лише скороченню їх кількості у виробничій сфері навіть у таких багатих и розвинутих країнах як США, Великобританію, Німеччина, Франція та ін.. Супротивники глобалізації переконують, що усунення торговельних бар’єрів дає змогу фірмам перемістити свою виробничу діяльність у країни, де рівні заробітної плати набагато нижчі.
Прихильники глобалізації відповідають на це, що критики випускають з виду основний момент у вільній торгівлі – перевагу вигод над витратами.
Друга група заперечень пов’язана з тим, що вільна торгівля нібито заохочує форми розвинутих країн переміщувати своє виробництво у менш розвинуті країни, де не має адекватних законів, які б могли захистити права найманих працівників та забезпечити охорону навколишнього середовища від зловживань.
Останнім аргументом противників глобалізації є те, що в умовах нинішньої взаємозалежної глобальної економіки економічна влада переходить з рук національних урядів до наднаціональних міжнародних організацій, таких, як Світова організація торгівлі, Європейський союз та ООН. На думку критиків, бюрократи, що не є виборними представниками, мають змогу нав’язати свою політику демократично обраним урядам націй-держав, підтримуючи в такий спосіб їхній державний суверенітет. Але прихильники ідеї наднаціональних організацій відзначають, що в дійсності влада цих утворень в основному полягає в їх здатності переконати держави-учасниці в необхідності виконати повні дії.
Висновок: Упродовж трьох останніх десятиліть на наших очах відбувається глобалізація ринків та виробництва.
Тенденція до глобалізації ґрунтується на двох чинниках: усунення бар’єрів у торговельних відносинах та зміни у сфері комунікаційних, інформаційних і транспортних технологій.
Вигоди й витрати виникнення глобальної економіки є причини бурхливих дискусій у бізнесових, економічних і політичних кругах. Головна тема цих дискусій - сплив глобалізації на рівень заробітної платні, довкілля, умови праці та національний суверенітет. Всі ці фактори необхідно враховувати й Україні на шляху інтеграції в світову економіку.
3. Глобалізаційні тенденції у становленні ринкових відносин в Україні
Внаслідок трансформації економічної системи в Україні активно формуються ринкові відносини, а отже, сучасні ринкові механізми. На сучасному етапі можна виділити такі характерні особливості функціонування та розвитку національного ринку:
1) відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої економічної конкуренції і немонополістичного сектору вітчизняної економіки, що негативно впливає на розвиток малого і середнього підприємництва;
2) наявність монополістичних структур, незначна кількість малих підприємств, слабка конкуренція, неефективна система державного регулювання цін роблять внутрішній - ринок стихійно-монополізованим, звужують сферу ринкових відносин;
3) нерозвиненість сучасної ринкової інфраструктури, зокрема функціонуючих товарних, інвестиційних компаній, лізингу тощо;
4) слабка конкуренція на ринку залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, що звужує джерела кредитних ресурсів, дає можливість комерційним банкам підвищувати відсоткові ставки на кредити, що є руйнівними для суб'єктів підприємницької діяльності, особливо для початківців малого бізнесу;
5) неефективна податкова політика, яка перешкоджає створенню сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, а отже, звужує легальний, цивілізований ринок і формує нелегальний (тіньовий) ринок;
6) недостатньо розвинутий ринок робочої сили, свідченням чого є дуже низька ціна на неї (заробітна плата), особливо кваліфікованої робочої сили, що стимулює значний відтік її за межі національного ринку, а отже, негативно впливає на його формування та розвиток;
7) недоступність для більшості суб'єктів підприємницької діяльності джерел фінансування — низьких ставок за кредити комерційних банків. Це пояснюється тим, що у вітчизняній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів;
8) недосконалий інвестиційний клімат, який не сприяє розвитку ефективного ринку інвестицій. В Україну не надходять у достатніх кількостях іноземні інвестиції. Причиною цього є те, що відносини власності належно не захищені законодавством, що не відповідає орієнтації іноземного капіталу на приватний сектор економіки. На низьку якість ринку інвестицій також впливає надмірна заполітизованість вітчизняної економіки, конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, бюрократичні завади, корумпованість, стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;
9) колосальна залежність української економіки від економічного становища країн СНД, зокрема Росії. Так, здійснений у серпні 1998 року російським урядом дефолт (відмова виплачувати фінансові зобов'язання) призвів до того, що за короткий період національна банкнота - гривня знецінилася вдвоє. Відповідно піднялися ціни на товари народного споживання, що за стабільного рівня зарплат і соціальних виплат призвело до істотного падіння рівня життя в Україні;
10) низький рівень інтеграції вітчизняної економіки у світове господарство, міжнародний поділ праці.
Така ситуація містить у собі серйозну загрозу деформації ринкових відносин, породжує недовіру населення до економічної політики уряду, посилює нестабільність і невпевненість у майбутньому ринкової економічної системи.
Світовий досвід формування ринкових відносин, ринкового механізму в цілому переконує, що це довготривалий процес, протягом якого постійно відбуваються зміни в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства. Ринок в цілому може успішно функціонувати лише у цілісній системі економічних та юридичних норм, за певного стану суспільної свідомості, моралі, рівня загальної правової та політичної культури. Без цих передумов цивілізаційний ринок не може існувати. Тому створення соціально орієнтованого ринку вимагає консолідації усіх сил і ресурсів суспільства.
Отже, основне завдання Української держави полягає у створенні умов для повноц...
07.03.2016 14:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора