Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Вища нервова діяльність та показники, які її характеризують
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
О
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Фізичне виховання
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Факультет Фізичного виховання
Кафедра Медико-біологічних основ фізичного виховання та спорту
КУРСОВА РОБОТА
з фізіології людини
на тему: Вища нервова діяльність та показники, які її характеризують
Студента ІІ курсу 1214 групи
напряму підготовки спорт
спеціальності фізичне виховання
М.С. Тимченко
Керівник викладач Голец В.О.
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії ________________ ___________________________
(підпис) (ініціали та прізвище)
________________ ___________________________
(підпис) (ініціали та прізвище)
________________ ___________________________
(підпис) (ініціали та прізвище)
Запоріжжя - 2016
ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
1.1 Поняття нервової системи, її фізіологія..............................................................7
1.2 Поняття вищої нервової діяльності, її характеристика.....................................9
1.3 Гальмування умовних рефлексів.......................................................................15
1.4 Мова, мислення, свідомість .........................................................................18
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
2.1 Умовні рефлекси людини...................................................................................22
2.2 Дві сигнальні системи людини...........................................................................24
2.3 Функціональна асиметрія великого мозку.......................................................28
2.4 Нейрофізіологічні основи психічної діяльності людини.................................30
2.5 Основні поняття фізіології вищої нервової діяльності....................................32
2.6 Патологія вищої нервової діяльності.................................................................35
ВИСНОВОК...............................................................................................................38
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................39 ВСТУП
Уявлення про функції окремих органів і систем організму, про механізми різних видів його діяльності формувалися протягом багатьох сторіч. Фізіологія розвивалася головним чином у зв'язку із запитами медицини. Разом з тим інтерес до функцій людського тіла стимулювався багатьма іншими аспектами діяльності людини - фізичною та розумовою працею, військовою справою тощо. Усі ці форми діяльності ставили питання про витривалість, силу, швидкість, які притаманні лю дині, про розвиток і вдосконалення цих якостей. Лікування людини і трудова діяльність потребували знань і про будову людського тіла. Ось чому досягнення анатомії, а пізніше гістології стали обов'язковою умовою для розвитку фізіології.
Фізіологія (від грец. phisis - природа і logos - вчення, наука) - це наука, що вивчає закономірності функціонування живих організмів, їхніх окремих систем, органів, тканин і клітин.
Будь-яке наукове пізнання, в тому числі пізнання життєвих явищ, зокрема фізіологічних процесів, відбувається поетапно: пізнання зовнішніх властивостей явищ та їх змін, встановлення закономірностей у цих зовнішніх властивостях досліджуваних явищ. На цій стадії дослідження знання здобувають переважно методом спостереження за явищами, предметами та їхніми властивостями.
Коли наука накопичує достатньо спостережень, настає друга стадія в пізнанні, виникає чинники, які визначають певні властивості, про механізми закономірних процесів, які було встановлено на першому етапі пізнання. Ці чинники на зивають причинами.
Щоб з'ясувати причину того чи іншого явища, вже не досить тільки спостереження. Потрібен активніший метод дослідження - експеримент. Експеримент - це також спостереження, але його провадять в умовах, спеціально створених самим до слідником. Експеримент є основним методом дослідження у фізіології.
Так, Альбрехт Галлер стверджував, що основними факторами відмінностей за темпераментом є сила і збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров.
Вирішальний зрушення відбулося на початку 30-х років завдяки роботам І.П. Павлова. Він вперше висловив думку, що в основі темпераменту лежать не властивості рідин або тілесних тканин, а особливості функціонування нервової системи, єдиною з усіх систем організму, що володіє здатністю до універсальних регулюючим і контролюючим впливам. Він виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного процесів чотири, за його даними, основні, типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності. Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи відповідає темпераменту сангвініка; сильний, урівноважений, інертний - флегматик; сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерика і слабкий тип - меланхоліка. [18].
Висунуто безліч теорій і методів вивчення. Давно привертають увагу дослідників особливості типу вищої нервової діяльності і властивостей темпераменту. Проте, отримані ними дані вкрай суперечливі. Разом з тим, тільки глибоке вивчення цього питання дозволить проявити і правильно інтерпретувати специфіку зв'язку типу ВНД і властивостей темпераменту в індивідуальності. Ця обставина і обумовило актуальність нашого дослідження.
Метою нашого дослідження є розгляд закономірності взаємодії двох істотних чинників індивідуального своєрідності особистості - типу вищої нервової діяльності.
Об'єктом нашого дослідження типи вищої нервової діяльності.
Предметом дослідження в рамках даної теми є існування зв'язку між типом вищої нервової діяльності.
Мета дослідження зумовила постановку наступних завдань:
1. Ознайомлення з теоретичної літературою по темі дослідження;
2. Проведення порівняльного аналізу типу ВНД;
3. Позначення методів дослідження;
4. Виявлення особливостей досліджуваної зв'язку.
Методи дослідження визначалися відповідно до цілей і поставлених завдань, пов'язані з теоретичним аналізом літератури.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
1.1 Поняття нервової системи, її фізіологія
Вперше нервова система з'являється у кишковопорожнинних тварин (гідри, медузи) і має просту будову. Зірчасті нейрони з численними відростками утворюють сітку, більш або менш рівномірно розміщену по всьому тілу. У червів і членистоногих нервові клітини зібрані в скупчення — вузли, які краще розвинені в передніх члениках тіла і відіграють роль головного мозку.
У всіх хребетних тварин і у людини нервова система трубчастого типу. В ході еволюції хребетних тварин будова та функції нервової системи значно ускладнюються і досягають високого розвитку.
Значення нервової системи дуже велике і полягає в тому, Що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, зумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини як не тільки біологічної, а й соціальної істоти. Неоціненне значення у формуванні соціальної суті людини відіграв розвиток мови, пам'яті, мислення та інших видів психічної діяльності.
Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками — нейрон. Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, що контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів — синапсів. За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні, або чутливі (по них збудження передається з периферії до нервової системи); вставні, або проміжні, які передають імпульси всередині нервової системи, і ефекторні, нейрони, по яких імпульс спрямовується до робочих органів — ефекторів (м'язів, залоз тощо).
У нервовій системі виділяють центральну частину — головний і спинний мозок і периферичну, яка представлена 12 парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів (периферична нервова система). На розрізах мозку видно, що він складається з сірої і білої речовин. Сіра речовина утворена скупченням нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), біла речовина — це скупчення нервових волокон. Як у сірій, так і в білій речовині є клітини нейроглії.
У головному мозку, в різних його відділах, сіра і біла речовини розміщені порізному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина розміщена на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називають корою. Під корою міститься біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини — ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розміщена зовні, а сіра речовина у вигляді ядер — всередині. В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра — в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного й спинного мозку, які регулюють діяльність органів (центр слиновиділення, центр ковтання, центр дихання тощо).
Пучки нервових волокон (нерви) білої речовини зв'язують одні відділи головного й спинного мозку з іншими і виконують провідникову функцію — по них передаються нервові імпульси. Головний і спинний мозок має густу сітку кровоносних судин. Речовина мозку потребує постійного надходження кисню і поживних речовин. Порушення мозкового кровообігу може бути причиною різних патологічних станів (паралічів, втрати чутливості, розладу мови тощо).
Нерви, що відходять від головного й спинного мозку, відгалужують гілки до всіх органів нашого тіла, або, як кажуть, іннервують усі органи. В органах є кінцеві нервові апарати — рецептори (чутливі, або аферентні, нервові закінчення) і ефектори (рухові, або еферентні, нервові закінчення, які викликають збудження робочого органа).
За допомогою нервів та їхніх розгалужень здійснюється зв'язок центральної нервової системи з органами, і всі системи органів поєднуються в одне ціле (забезпечується цілісність організму).
Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).
1.2 Поняття вищої нервової діяльності, її характеристика
Вища нервова діяльність — сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв'язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.
У тварин вища нервова діяльність виявляється на основі першої сигнальної системи. Вища нервова діяльність людини сформувалась у процесі праці та соціальних відносин, тому вони виявляються на основі не лише першої, а й другої сигнальних систем. Це забезпечує можливість абстракцій та узагальнень. Останні становлять основу нашого мислення і свідомості.
У процесі суспільного існування, використання знарядь праці, мови у людини з'явилась соціальна поведінка, в якій біологічна поведінка втратила провідне значення. Стали можливими інтеграція, корекція досвіду суспільства, поколінь, пізнавальної діяльності. Неоціненну роль у цьому відіграв розвиток пізнання за допомогою механізмів мислення та пам'яті. Мова сприяла вдосконаленню такої складної форми психіки, як емоції. Завдяки їм психіка людини відрізняється багатством і різноманітністю. Вищою формою психічної діяльності людини є свідомість.
Видатними фізіологами І. М. Сєченовим та І. П. Павловим було вперше доведено, що вища нервова діяльність здійснюється шляхом рефлексів.
Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності організму е функції нервової та ендокринної систем. Функції нервової системи виявляються в рефлексах. Рефлекс — реакція організму на будьяке подразнення, що здійснюється за участю нервової системи. Рефлекс е основною формою діяльності нервової системи організму і в перекладі з латинської означає "відбиття". Звичайно, рефлекс — не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації — аналізу й синтезу.
Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному з повсякденного життя. Приймання їжі — це харчовий рефлекс. Кліпання повіками — рефлекс мигання. Вдих і видих — дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, посилення чи послаблення перистальтики кишок, тонусу м'язів (ходіння, бігання) тощо — усе це приклади рефлексів. З цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що всі види діяльності організму є рефлекторними з тією лише відмінністю, що одні функції здійснюються за допомогою простих рефлексів, а інші — складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму з навколишнім середовищем. Рефлекси є однією з форм загальнобіолегічної властивості — подразливості.
Поняття "рефлекс" було введено французьким філософом і природодослідником Р. Декартом понад 300 років тому. Вчення про рефлекси розробили І. М. Сєченов та І. П. Павлов. Ідею про рефлекторний характер діяльності мозку вперше висловив І. М. Сєченов у 1863 р. у книзі "Рефлекси головного мозку". І. П. Павлов, використавши великий експериментальний матеріал, створив рефлекторну теорію і вчення про нервову діяльність. У наступні роки вчення про рефлекси розширювалось і доповнювалось учнями та послідовниками І. П. Павлова як у нашій країні, так і за кордоном.
Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової системи, а за її допомогою і всього організму має рефлекторний характер. Комплекс ланок нервової системи, який здійснює сприймання (надходження), обробку й передавання збудження, називають рефлекторною дугою (мал. 122). Фактично це шлях рефлексу. Рефлекторна дуга складається з 5 ланок: 1) сприймальний апарат (рецептори); 2) нервові волокна, що проводять збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні); 3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні) нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів (ефекторів); 5) робочий орган — м'яз, залоза тощо.
У людини умовні рефлекси утворюються впродовж життя за звичайних умов, проте їх можна виробити і в спеціальних експериментах. Наприклад, натискання на очні яблука супроводжується уповільненням скорочень серця, що є безумовним рефлексом. Якщо ж цей рефлекс викликати в поєднанні з будьяким байдужим подразником, то з часом при дії байдужого подразника, без натискання на очні яблука, частота скорочень серця стає меншою. Утворюється умовний рефлекс. Так само можна виробити умовні рефлекси, які змінюють дихання, перистальтику кишок, звуження судин тощо.
У лабораторії І. П. Павлова встановлено, що умовний рефлекс можна виробити тільки тоді, коли байдужий подразник передує безумовному. В інших поєднаннях умовні рефлекси не утворюються, а якщо утворюються, то слабко, і швидко згасають. Важливо, щоб умовний подразник біологічно був слабшим, ніж безумовний.
Умовним подразником може бути й час. Так, якщо годування робити в один і той самий час, то при настанні цього періоду з'являються ознаки підвищення секреції травних залоз, виникає і зростає апетит. Про це не слід забувати при організації режиму харчування і не порушувати час приймання їжі. Увесь розпорядок дня, ритм трудового дня, сон і бадьорість підпорядковані умовним рефлексам разом з безумовними. Не випадково працюється продуктивніше, якщо витримується розпорядок дня, праці. Це створює помірний спосіб життя, що дуже сприятливо впливає на підтримання стану психічного й фізичного здоров'я.
Умовні рефлекси можна виробляти на базі не лише безумовних, а й раніше утворених умовних, які добре сформувались і є стійкими. В цьому разі раніше створений рефлекс виконує роль безумовного подразника. На базі такого умовного рефлексу можна виробляти і третій рефлекс. Проте у тварин це зробити вже важче. У людини ж можна виробити 50—100 умовних рефлексів, що опираються один на одного. Прикладом цього є робота оператора, який стоїть за пультом керування, пілотів, космонавтів, особливо під час зльоту та посадки тощо. Це можливо завдяки високорозвиненому абстрактному мисленню, яке властиве людині. Отже, абстрактне мислення зумовлюється здатністю людини формувати складні умовнорефлекторні зв'язки.
Дослідження І. П. Павловим взаємозв'язків збудження і гальмування, їхньої сили й тривалості дали змогу виділити чотири основних типи вищої нервової діяльності людини.
1. Неврівноважений тип — переважання процесів збудження над процесами гальмування.
2. Врівноважений тип — значна рухливість нервових процесів.
3. Врівноважений тип - мала рухливість нервових процесів.
4. Слабкий тип — слабко розвинені як збудження, так і гальмування.
Ці чотири типи вищої нервової діяльності, які відкрив І. П. Павлов, відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів) людей. З часів Гіппократа неврівноважений тип з переважанням збудження відносять до холеричного темпераменту. Врівноважений із значною рухливістю збудження і гальмування властивий сангвінічному характеру; врівноважений тип з малою рухливістю одних і інших процесів властивий флегматичним людям; слабкий тип із слабкими збудженням і гальмуванням властивий людям меланхолічного темпераменту. Однак слід підкреслити, що людей з абсолютно чистим типом темпераменту не трапляється, у конкретних людей лише переважає який-небудь із цих типів.
Рефлекс – це специфічна реакція нервової системи організму у відповідь на дію подразника. розрізняють природжені (безумовні) та набуті (умовні) рефлекси.
Таблиця 1
Характеристика рефлексів
Рефлекс
безумовний (природжений)
умовний (набутий)
Генетично закріплений, передається в спадок, є видовим
Генетично не закріплений, формується індивідуально
Однотипний вияв у різних індивідів
Вияви індивідуальні
Формується в головному мозку до народження дитини, утворення не залежить від умов
Осередки рефлексів утворюються протягом життя, утворення залежить від низки умов:
1) дія умовного подразника має за часом збігатися з дією безумовного;
2) умовний подразник має неодноразово підкріплюватися дією безумовного;
3) дія умовного подразника має передувати дії безумовного
Стійкий, конкретна програма рефлекторних дій зберігається протягом життя. Кількість обмежена
Мінливі, у разі відсутності умов виявлення та подразника рефлекси можуть загасати, за необхідності формуються нові
Рефлекторні дуги сталі, замикаються в спинному мозку та стовбурі головного мозку
Рефлекторні дуги тимчасові, замикаються в передньому мозку
Центри рефлексів розташовані в підкіркових ядрах, стовбурі мозку та спинному мозку
Центри рефлексів розташовані в корі великих півкуль
Біологічне значення: забезпечують виживання після народження, є основою для формування умовних рефлексів, підтримують гомеостаз організму, забезпечують узгодженість функцій органів і систем
Біологічне значення: забезпечують пристосування організму до нових умов середовища
Загальна схема безумовного рефлексу
Їжа → Харчовий центр → Слиновидільний центр → Виділення слини
/
Рис. 1 Загальна схема умовно-рефлекторної дуги
Таблиця 2
Класифікація рефлексів
Рефлекси
безумовні
умовні
Харчові: ковтання, смоктання, секреція травних соків
Штучні: вироблені на подразник, що не належить до безумовних (світло, звук)
Захисні: чхання, кашель, моргання, відсмикування кінцівки в разі ушкодження
Натуральні: вироблені на подразники, які тісно пов'язані з безумовним подразником або є його властивістю (смак, запах їжі)
Дихальні: дихальні рухи, що забезпечують вдих і видих
Життєві: харчові, захисні та ін.
Орієнтувальні: повертання голови, тулуба в бік специфічного подразника
Рефлекси саморозвитку: ігровий, дослідницький тощо
Статеві: статева поведінка, розмноження й турбота про потомство
Позитивні: мають безумовне підкріплення, викликають відповідну реакцію. Негативні: безумовне підкріплення відсутнє, не викликають адекватної реакції, гальмують її
Інстинкт: складна система безумовних рефлексів, генетично закріплена послідовність дій
Екстрацептивні: ґрунтуються на зорових, слухових, тактильних, температурних, смакових, нюхових умовних сигналах. Інтероцептивні: ґрунтуються на механічних, хімічних та інших умовних сигналах
1.3 Гальмування умовних рефлексів
Гальмування – це процес, що веде до ослаблення або зупинки проведення збудження нервовими волокнами, а також до припинення певних реакцій організму. За характером процесів розрізняють зовнішнє (безумовне) і внутрішнє (умовне) гальмування.
Зовнішнє гальмування формується у відповідь на дію більш сильного, біологічно значущого чи несподіваного нового подразника. При цьому в корі головного мозку утворюється новий осередок збудження, вияв попереднього рефлексу слабшає або припиняється. Зовнішнє гальмування забезпечує адекватну реакцію у змінених умовах
Внутрішнє гальмування виникає в разі стійкої відсутності підкріплення умовного подразника безумовним, дозволяє набувати нових умовних рефлексів і позбавлятися старих, що втратили своє значення для організму
Зовнішній світ діє на організм не поодинокими подразниками, а системою одночасних і послідовних подразників. Якщо ця система часто повторюється, то це призводить до утворення динамічного стереотипу. Динамічний стереотип, фізіологічне поняття, що позначає відносно стійку систему реакції організму на дію зовнішнього середовища. Вироблення стереотипу - приклад складної синтезуючої діяльності кори.
Динамічний стереотип - основа утворення звичок, вироблення умінь і навичок, режиму дня. Ходьба, біг, стрибки, катання на лижах, гра на скрипці, письмо - це навички, в основі яких лежить утворення динамічних стереотипів в корі великого мозку. Стереотипи зберігаються багато років і становлять основу поведінки людини.
Навички є результатом формування й закріплення умовно-рефлекторного зв'язку. Розрізняють рухові, розумові, сенсорні та навички поведінки. Рухові навички забезпечують закріплення та виконання певної послідовності рухів (писемна мова, їзда на велосипеді й ковзанах). Розумові навички є елементом розумової діяльності, виявляються під час вивчення матеріалу, спостереження, розподілу та концентрації уваги. Сенсорні навички сприяють формуванню різноманітних видів сенсорної чутливості, наприклад навичка сприймати текст у вигляді звукових сигналів (абетка Морзе). Навички поведінки є одним з основних компонентів формування особистості. Формуються з дитинства і виявляються в нормах поведінки в конкретних умовах
Звички це внутрішня потреба здійснювати певні дії. Розрізняють позитивні та негативні звички. До позитивних належать: звичка дотримання правил особистої гігієни, розпорядку дня і харчування, вони чинять позитивний вплив на організм людини та розвиток його особистості. Негативна звичка – це потреба у виконанні дій, які несприятливо впливають на стан здоров'я людини, його особистість, стан у суспільстві. До негативних звичок належать паління, наркоманія та ін.
1.4 Мова, мислення, свідомість
Сигнальна система – це сукупність нервових процесів, у ході яких людина сприймає, обробляє й передає певну інформацію. Розрізняють першу і другу сигнальні системи Сигнальна система забезпечує взаємодію організму із зовнішнім середовищем.
Таблиця 3
Характеристика сигнальних систем
Сигнальна система
Перша
Друга
Чинники зовнішнього середовища, що діють безпосередньо через органи чуттів
Інформація у вигляді слів, знаків, формул, які мають певне значення
Є основною для формування умовних рефлексів
Є системою умовних рефлексів
Подразниками можуть бути всі чинники навколишнього середовища
Подразником може бути тільки слово в трьох формах: вимовлене, побачене (письмо), почуте (усне мовлення)
Значення:
можливість аналізу сигналів із довкілля
Значення:
можливість сприймати та обробляти інформацію у вигляді слів
Мовлення – це спосіб передачі думки, властивий тільки людині. За допомогою мовлення відбувається обмін спілкування людей та інформацією. Розрізняють усне і письмове мовлення.
Усне мовлення. Здійснюється за допомогою слів, вимовлених уголос одним індивідом, і слухового аналізатора іншого індивіда. Усне мовлення може мати вигляд монологу (один індивід мовить протягом певного часу) і діалогу – розмови, у якій беруть участь двоє і більше людей
Письмове мовлення. Спосіб обміну інформацією за допомогою спеціальних знаків, літер і символів
Мислення – це процес, у ході якого за допомогою слів і образів в індивіда формується своє ставлення до певних предметів, станів тощо.
Фізіологічною основою мислення є взаємодія нервових клітин, формування тимчасового зв'язку й ансамблів нервових клітин у корі головного мозку.
Процес мислення складається з низки розумових операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення й конкретизації.
Свідомість – функція людського мозку, яка полягає у віддзеркаленні об'єктивної реальності через відчуття, мислення, увагу, почуття. Характерною межею свідомості є суб'єктивність віддзеркалення світу – усе, що переживається людиною, усвідомлюється нею (людина усвідомлює себе як володаря певних психічних властивостей). Водночас тварини, очевидно, не усвідомлюють своїх суб'єктивних станів, не виділяють себе з навколишнього середовища. Людська свідомість виникла на базі другої сигнальної системи
1.5 Сприйняття. увага. пам'ять
Сприйняття – це складний психофізіологічний процес, що забезпечує формування в мозку людини уявлення про навколишній світ. До процесу сприйняття можуть бути залучені всі сенсорні системи; обов'язково в ньому бере участь кора головного мозку.
Таблиця 4
Властивості сприйняття
Властивість
Характеристика
Активність
Людина здатна активно сприймати та обробляти певну інформацію для набуття досвіду
Цілісність
Людина сприймає предмети навколишнього світу як єдине ціле, зважає на всі їхні характеристики та властивості
Вибірковість
Органи чуттів постійно сприймають нові дані, але найточніше людина сприймає найбільш значущу для неї інформацію
Таблиця 5
Види сприйняття
Вид
Характеристика
Сприйняття
руху
Відображення змін розміщення об'єкта в просторі з плином часу
Сприйняття простору
Сприйняття просторових властивостей предметів, їхньої форми, об'єму, величини, взаємного розташування й напрямку
Сприйняття часу
Відображення послідовності явищ і швидкості їхніх змін. Спеціалізованої сенсорної системи, що сприймає час, в організмі людини немає. Для цього задіюються нервові процеси, на основі яких формуються умовні рефлекси на час
Ілюзія
Тип сприйняття, за якого в мозку формується викривлене відображення предмета
Увага – це чинник, що регулює процес сприйняття тієї чи іншої інформації.
Розрізняють довільну увагу (цілеспрямовану, яка виникає в результаті вольових зусиль) і мимовільну увагу (не залежну від свідомості й волі індивіда).
Концентрація – це усвідомлене зосередження на об'єкті. Фізіологічною основою є провідна ділянка кори головного мозку.
Розподіл – це здатність людини усвідомлено сприймати кілька об'єктів або виконувати багатоопераційну роботу. Основою цієї властивості є збудження кількох зон кори головного мозку.
Обсяг – це здатність індивіда сприймати з однаковою якістю певну кількість об'єктів.
Перемикання – це здатність швидко перемикати увагу з одного об'єкта на інший.
Пам'ять
Пам'ять – це сукупність психофізіологічних процесів у центральній нервовій системі, що забезпечують збереження, накопичення інформації і, як результат, формування індивідуального досвіду.
Часові види пам’яті
Короткочасна. Характеризується нетривалим зберіганням інформації після одноразового й недовгого сприйняття. Фізіологічною основою є передача нервового імпульсу нервовим клітинам
Проміжна. Інформація зберігається нетривалий час. Така пам'ять є етапом перетворення короткочасної пам'яті на довготривалу. Фізіологічна основа – передача інформації у вигляді специфічних речовин, що синтезуються в нервовій клітині у відповідь на подразнення
Довготривала. Зберігає інформацію тривалий час. Фізіологічною основою є структурні зміни мембрани нервової клітини
Таблиця 6
Характеристика процесів пам'яті
Процес
Характеристика
Запам'ятовування
Це процес стійкого закріплення інформації в пам'яті
Збереження
Утримання протягом певного часу в пам'яті отриманої інформації
Відтворення
Це процес використання інформації, що зберігається у пам'яті
Таблиця 7
Види запам'ятовування
Вид
Характеристика
Механічний
Формується багаторазовим повторенням інформації без осмислення. Характеризується недовготривалістю й вимагає значних зусиль
Осмислений
Формується в результаті уважного прочитання матеріалу, його осмислення та розуміння. Дозволяє запам'ятати великий обсяг інформації, відтворити її через тривалий час і застосувати для розв'язання завдань
Мимовільний
Відбувається в результаті сильного емоційного збудження й сприйняття найбільш цікавої інформації
Довільний
Вимагає свідомих зусиль людини
Таблиця 8
Види пам'яті
Вид
Характеристика
Моторна
Запам'ятовує та відтворює рухи
Емоційна
Зберігає й відтворює пережиті емоційні стани
Образна
Залежно від типу сприйнятої та збереженої інформації розрізняють зорову, слухову, тактильну, смакову й нюхову пам'ять
Словесно-логічна
Це тип збереження та відтворення інформації, прочитаної або почутої в усному мовленні
Емоції
Емоції – це специфічне індивідуальне ставлення людини до навколишньої дійсності, що виявляється у вигляді радості, страху, - гніву, задоволення, незадоволення, подиву тощо.
Таблиця 9
Виявлення емоцій
Виявлення
Характеристика
Емоційна реакція
Виникає в результаті певних умов. Нетривала, імпульсивна
Емоційні стани
Тривалі переживання. Це мінливі психічні явища. До них належать пригніченість (депресія), гнів, збудження, тривога
Настрій
Тривалий специфічний емоційний стан. Умовами формування настрою можуть бути всі чинники навколишньої дійсності
Емоційне ставлення
Мають чітко визначений об'єкт. До їх різновидів належать любов, ворожнеча, ненависть, ревнощі, заздрість тощо
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
2.1 Умовні рефлекси людини
У людини можна виробити найрізноманітніші умовні рефлекси на базі різних безумовнорефлекторних реакцій: слино видільні, серцево-судинні, дихальні, шкірно-гальванічні, мигальні, видільні, захисні тощо. Однією з найпоширеніших методик є утворення мигальних умовних рефлексів, коли індиферентне подразнення (звукове чи світлове) підкріплюється захисними рефлексами повік, спричиненими короткочасним поштовхом струменя повітря в око або його засвічуванням. Іншою поширеною методикою є вироблення умовного шкірно-гальванічного рефлексу на екстероцептивний подразник з електрошкірним підкріпленням та реєстрацією і рухової реакції досліжуваного.
Крім умовно-безумовиних у людини утворюються умовно-умовні рефлекси, які не потребують безумовного підкріплення. Вони виробляються на основі довільних рухових реакцій, які здійснюються за активної участі мовно-руховї сисгеми. Швидкість формування умовно-умовного рефлексу визначається головним чином швидкістю усвідомлення сигнального значення умовного подразнення і характером автоінструкції. У людини більшість екстероцептивних умовних рефлексів утворюється на свідомому рінні, і тільки після значної кількості поєднань умовний рефлекс автоматизується, тобто звільняється від вольового контролю і може зовсім не усвідомлюватися досліджуваним.
У дорослої людини утворюються слиновидільні, ковтальиі і дихальні умовні рефлекси 2-20 порядків на конкретні подразнення з безумовнорефлекторним харчовим підкріпленням. У людини можливе також утворення умовних рефлексів 2-5 порядків на словесні подразнення. Важливу роль у житті людини відіграють також різні умовні рефлекси на час. Оцінюючи часові параметри зовнішніх подразнень, суб'єкт підсвідомо зіставляє їх із внутрішшми еталонами, наприклад швидкістю (інтенсивністю) перебігу тих чи інших фізіологічних процесів.
Умовні рефлекси на прості подразнення (рухові, вегетативні) виробляються найшвидше у дітей і найповільніше у людей похилого віку. Це давно зауважив Арістотель: "Чому, коли ми старші, у нас сильніший розум, а кили молодші, то легше навчаємося?". Проте у дітей молодшого віку умовні рефлекси хоча й виробляються порівняно швидко, вони тривалий час залишаються нестійкими і важко автоматизуються.
На комплексні подразнення умовні рефлекси у людини утворюються майже з такою швидкістю, як і на прості сигнали, але найшвидше це відбувається у зрілому віці, причому дуже часто відразу в спеціалізованій формі (без фази генералізації). Після утворення умовного рефлексу на комплекс подразнень окремі компоненти комплексу втрачають своє сигнальне значення при ізольованому застосуванні, що свідчить про синтезування їх в єдине ціле.
Зовнішнє безумовне гальмування у людини (як і у тварин) виявляється негативною індукцією, яка виникає під час дії сторон ніх подразників. Проте чим старша людина, тим рідше виникає у неї зовнішнє гальмування під час дії сторонніх подразників, тим менша інтенсивність гальмівного процесу. У повсякденному житті людей досить часто відбувається позамежове гальування.
У людини також розрізняють чотири види внутрішнього гальмування (згасальне, диференціювальне, запізнювальне, умовне). Основні закономірності утворення й перебігу різних видів внутрішнього гальмування у людини такі самі, як і у тварин, проте у зв'язку з наявністю другої сигнальної системи розвиток гальмівного процесу часто відбувається у дві стадії: після короткочасного зростання збудливості внаслідок відміни підкріплення (перша фаза) починає розвиватися власне внутрішнє гальмування (друга фаза).
Таким чином, у людини і тварин існують подібні закономірності утворення і перебігу умовних рефлексів, що свідчить про наявність у них загальних механізмів індивідуального пристосування. Проте біологічний спосіб пристосування тварин настільки відрізняється від соціального способу життя людини, що можна припустити наявність у людини якихось особливих механізмів нервової діяльності, які зумовлюють її по ведінку.
2.2 Дві сигнальні системи людини
Згідно з уявленнями І.П. Павлова, особливістю мислення людини порівняно з твариною є те, що людина, на відміну від тварини, яка має лише одну, першу сигнальну систему, завдяки чому вона здатна за до помогою своїх органів чутгя безпосередньо сприймати подразнення довколишнього середовища, має ще й другу сигнальну систему.
Перша сигнальна система - це система рефлекторних реакцій на конкретні подразнення, чуттєве відображення образів дійсності, властива майже всім тваринам і людині, її утворюють як безумовні, так і умовні подразнення, які є сигналами безумовних подразнень.
Майже всі тварини спілкуються між собою, використовуючи для цього різні засоби: рухи, міміку, звуки, запахи тощо. Усі засоби є елементами первинної мови тварин і людини, якій властивий допонятійний рівень, тобто ця мова оперує відчуттями і уявленнями. У процесі життєдіяльності людина й антропоїди опановують вторинну мову, в якій з'являються поняття, абстракції, що не опосередковуються словом, - це рівень довербальних понять, що разом із первинною мовою утворює першу сигнальну систему.
Деякі свійські тварини здатні розуміти слова людини, виконуючи її команди. Більше того, дресировані папуги, шпаки та деякі інші птахи можуть вимовляти окремі слова і навіть речення, іноді досить влучно до ситуації. Проте це не є мова як елемент другої сигнальної системи. У таких випадках має місце типовий умовний рефлекс на звукове подразнення - команду, або ситуаційний умовний рефлекс, що реалізується відтворенням твариною певних звукових комбінацій відповідно до певної ситуації.
Дослідження психологів показали, що мавпи здатні оперувати найпростішими мовними структурами, використовуючи мову жестів глухонімих чи штучну "комп'ютерну" мову. Проте антропоїди не здатні до опанування граматично органі зованою мовою.
Друга сигнальна система - це властива тільки людині система узагальненого відображення дійсності у вигляді понять, що позначаються системою знаків або слів. До цієї системи належить мова і всі створені за допомогою слів позначення: лічба, ноти, математичні символи, мова жестів, звукова і письмова мова. Проте не зовсім ясно, чи всі умовні знаки можна розглядати як другосигнальні. Цілком імовірно, що критерієм для класифікації знаків має бути оцінка їхньої узагальнювальної здатності. Тому можна вважати, то друга сигнальна система - це система абстрактпо-символічних подразників.
І.П. Павлов писав: "Якщо наші відчуття і уявлення, що стосуються навколиш нього світу, є для нас перші сигнали дійсності , конкретні сигнали, то мова... є другі сигнали, сигнали сигналів. Вони є абстрагуванням від дійсності і допускають узагальнення, що і складає наше додаткове, спеціально людське мислення, яке становить спочатку загальнолюдський емпіризм, і нарешті, науку - знаряддя вищого орієнтування людини в навколишньому світі і в самій собі."
Дитина на першому році життя використовує виключно першу сигнальну систему. Слово для неї є лише умовним подразником, який поступово до трирічного віку перетворюється на поняття, інтегруючий сигнал, або "сигнал сигналів", за І.П. Павловим, і таким чином починає розвиватись друга сигнальна система. Проте частка слів, конкретних подразників, у дитини цього віку ще невисока, і її мислення за лишається переважно предметним, а не абстрактним.
Найважливішим і основним компонентом другої сигнальної системи є членороздільна мова, за допомогою якої людина може вийти за межі власної особистості: давати назви предметам, розмірковувати нро них, сприймати їх у контексті минулого і майбутнього, обмінюватись своїми думками. Мова людини складається зі звуків, організованих у певній послідовності, які створюються завдяки координованій функції спеціального мовпого апарату. Мова маніпулює словами. Поєднання слів регламентується правилами граматики, внаслідок чого вислови набувають певної структури, різної у різних мовах.
Слово для людини є замінником не лише простих подразнень, а й дуже складних їх комбінацій і взаємозв'язків. Тому система словесних подразнень є кількісно і якісно кращою за систему безпосередніх умовних сигналів. Крім того, процес розвитку другої сигнальної системи ще не завершений. Із розвитком наших знань будуть створюватись нові символи, за до помогою яки...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора