Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Утилізація та перероблення промислових відходів
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра соціології
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Інші
Предмет:
СП
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Львівська політехніка»
Кафедра соціології
Індивідуальне домашнє завдання на тему:
„ Утилізація та перероблення промислових відходів”
ПЛАН
ВСТУП
1. Урбанізація та її негативні наслідки
2. Класифікація твердих відходів 3. Методи утилізації твердих відходів
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Проблема відходів особливо гостро постала в кінці ХХ століття. У зв’язку з різким зростанням кількості та небезпечних властивостей відходів, масштабами їх негативного впливу на довкілля і здоров’я людей, виникла потреба загального, на рівні ЄЕС, регулювання питань поводження з відходами. В зв’язку з цим держави-учасники ЄЕС прийняли програму зі зменшення кількості утворення відходів – на 20 % упродовж 2000-2010 років та на 50 % – до 2050 року. При цьому акценти ставляться саме на переробці та утилізації, на так званому принципі трьох R: Reduce (зменшення), Recycling (рециркуляція) та Recovery(утилізація).
Україна відноситься до числа індустріально-аграрних країн. Донедавна частка важкої промисловості складала порядку 60% валового внутрішнього продукту країни, що значно вище, ніж у західноєвропейських країнах, де цей показник досягає 35%. Наявність і концентрація підприємств чорної і кольорової металургії, теплоенергетики, хімії і нафтохімії, гірничодобувної промисловості і цементних заводів, на яких зношення устаткування і комунікацій досягає 50-70%, впливають на екологічну ситуацію багатьох міст.
За статистикою, до 90% газоподібних, рідких і твердих відходів утворюється в містах і близько 10% - у сільській місцевості. У зв'язку з чим сьогодні гостро стоїть питання захоронення виробничих і побутових відходів. Причому встановлено, що складність проблеми пропорційна чисельності населення і промисловому потенціалу міста. У металургії і теплоенергетиці для складування відходів використовується до 40% території підприємства. Площі, займані кар'єрами, розрізами, місцями складування промислових і побутових відходів у виді відвалів, хвостосховищ, шлаконакопичувачів, териконів, смітників до кінця XX сторіччя склала близько 8% від загальної території України.
З огляду на те, що відходи виробництв, що забруднюють навколишнє природне середовище, можуть бути використані в народному господарстві, дуже актуальна в даний час проблема їхньої утилізації.
1. Урбанізація та її негативні наслідки
Серед основних причин збільшення кількості відходів є зростання кількості населення. Забруднення навколишнього середовища у наш час особливо зросло у великих містах, зокрема у великих індустріальних центрах.
Урбанізовані території займають 1% площі земної кулі, але зосереджують понад 50% населення Землі. При цьому їхня частка у загальному обсязі продукування відходів становить понад 80%. Сьогодні на кожного жителя планети припадає ~1 т сміття/рік.
В Україні тільки столиця Київ є багатомільйонним містом, населення якого сягнуло трьох мільйонів. Сім міст вже перевищили або сягають одномільйонного рубежу: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг. Переважна частина великих міст – це індустріальні комплекси, і серед основних їхніх проблем є продукування виробничих відходів та сміття. Як результат – ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший, ніж у малих містах чи селах. Така хвороба, як рак легенів, у великих містах нині реєструється у два – три рази частіше, ніж у сільських місцевостях. Тут набагато більше хворіють бронхітами, астмою, алергійними хворобами. Рівень інфекційних захворювань у містах також удвічі вищий.
Важливим є також той факт, що, за дослідженнями вчених, кількість відходів зростає набагато швидше, ніж кількість населення. Отже, причиною утворення великої кількості відходів є й спосіб життя людей, які використовують все більше пакувальних матеріалів, виготовляють і купують неякісні товари, що швидко виходять з ладу, викидають речі замість того, аби знайти їм інше застосування.
Вилучаючи з навколишнього середовища велику кількість речовин, людина змінює їх і повертає у вигляді сміття, яке тривалий час не розкладається. Наприклад, в природних умовах папір розкладається протягом 2 років, консервна бляшанка – понад 90 років, поліетиленовий пакет – понад 200 років, скло – понад 1000 років.
Отже, ознакою сучасності є загострення конфлікту між природним середовищем та суспільством: природа практично неспроможна самоочищатися та самовідновлюватися при потужному техногенному навантаженні.
3.Класифікація твердих відходів
Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Відходи бувають твердими, рідкими та газоподібними. Загалом відходи є неоднорідними за хімічним складом, складними багатокомпонентними сумішами речовин, які мають різні фізико-хімічні та фізико-механічні властивості.
Небезпечні відходи – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку (наприклад, внаслідок взаємодії речовин під час зберігання) для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Найбільшу небезпеку для людини та біоти становлять відходи, які містять хімічні речовини І і ІІ класу токсичності. Це відходи, до складу яких входять радіоактивні ізотопи, діоксини, пе стициди, бенз(()пірен, фурани, миш'як. До особливо небезпечних відходів належать, зокрема:
пестициди (інсектициди, фунгіциди, гербіциди);
Pa-відходи, які утворюються на підприємствах ядерного паливного циклу та підприємствах, які використовують радіонукліди;
ртуть і її сполуки;
миш’як і його сполуки, які містяться у відходах металургійного виробництва і теплових електростанцій;
сполуки свинцю у відходах нафтопереробної та лакофарбної промисловості;
невикористані медикаменти, отрутохімікати, фарби, лаки, клеї, залишки побутової хімії.
Відходи як вторинна сировина – відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні або економічні передумови.
Державний класифікатор відходів – систематизований перелік кодів та назв відходів, призначений для використання в державній статистиці з метою надання різнобічної та обґрунтованої інформації про утворення, накопичення, оброблення (перероблення), знешкодження та видалення відходів.
Залежно від джерела утворення відходи поділяють на відходи виробництва, відходи споживання, сільськогосподарські та радіоактивні відходи .
Відходи виробництва (або промислові відходи) утворюються в результаті виробничих циклів; це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися під час виробництва і частково або повністю втратили свої початкові споживчі якості.
Основними джерелами промислових відходів в Україні є: сталеплавильне, титано-магнієве, коксохімічне, залізо- і марганцеворудне виробництва, теплова енергетика, виробництво мінеральних добрив. До промислових відходів відносять шлами, недогарки, шлаки, відходи текстилю, відпрацьовані мастила і нафтопродукти, золу, пил, дими, аерозолі, смоли тощо.
Відходи споживання – це відходи в результаті життєдіяльності людини Вони поділяються на комунальні стоки і тверді побутові відходи (харчові залишки, використана упаковка, відпрацьовані матеріали).
Сільськогосподарські відходи. В Україні існує понад 100 державних сховищ і майже 5000 складів, де накопичено до 22 тис. тонн пестицидів. Тривале їх зберігання викликає виникнення нових хімічних сумішей з непрогнозованими характеристиками.
Радіоактивні відходи. Однією з найскладніших проблем у сфері захисту навколишнього середовища є проблема утилізації радіоактивних відходів. За питомою активністю радіоактивні відходи поділяють на низькоактивні (<0,1 Кі/м3), середньоактивні (0,1–100 Кі/м3) і високоактивні (>1000 Кі/м3). Деякі з радіоактивних радіонуклідів можуть зберігати смертоносну активність протягом сотень мільйонів років.
Актуальність зазначеної проблеми визначається низкою факторів, а саме: необхідністю забезпечення сталого розвитку атомної енергетики (Україна не має достатніх джерел нафти і газу); необхідністю ізоляції високоактивних відходів, що виникають після переробки відпрацьованого ядерного палива; значними обсягами радіоактивних відходів, накопичених в Україні при експлуатації ядерних установок, використанні джерел іонізаційного випромінювання і видобуванні уранових руд; необхідністю реабілітації територій, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС; необхідністю перетворення об'єкту «Укриття» на екологічно безпечну систему.
За оцінками фахівців, до 2025 року лише на АЕС України буде накопичено до 3300 м3 високоактивних радіоактивних відходів. Сьогодні на об'єкті «Укриття» зберігається щонайменше 44 000 м3 високоактивних відходів. Близько 12 500 м3 відходів знаходяться у пунктах захоронення Чорнобильсь кої зони відчуження. На майданчику ЧАЕС зберігається близько 2400 т відпрацьованого ядерного палива. Таким чином, до 2025 року в Україні буде накопичено загалом до 62 000 м3 радіоактивних відходів, для ізоляції яких необхідно створити геологічне сховище об'ємом до 160 000 м3. Сьогодні ці відходи зберігаються без дотримання вимог радіаційного захисту населення і навколишнього середовища.
Правові аспекти ізоляції радіоактивних відходів регулюються Законом України «Про поводження з радіоактивними відходами».
Щодо радіоактивних відходів застосовують зберігання і захоронення; вибір заходів залежить від економічних і соціально-політичних факторів. В Україні використовується така форма поводження з радіоактивними відходами, як зберігання. Захоронення відходів у геологічних сховищах є більш економічно і екологічно доцільним, і тому пріоритети державної політики в галузі поводження з радіоактивними відходами переорієнтовуються саме в цьому напрямку. Найперспективнішим районом для розміщення геологічного сховища для радіоактивних відходів є Чорнобильська зона відчуження.
Тип сховища для захоронення радіоактивних відходів (поверхневе чи геологічне) визначається їхніми властивостями. Відходи з тривалим періодом існування підлягають захороненню тільки в стабільних геологічних формаціях, в твердому стані та переведенням їх у вибухо-, пожежо-, ядернобезпечну форму, що гарантує локалізацію відходів у межах гірничого відведення надр. Геологічні сховища створюються у соляних та осадових відкладах, кристалічних породах, у глинистій товщі. Радіаційна безпека сховища залежить від сукупності природних та інженерних бар'єрів.
Захоронення радіоактивних відходів становить особливу небезпеку. До 1983 року (до прийняття Конвенції про заборону захоронення відходів в океанах і морях) 11 країн світу практикували скидання твердих радіоактивних відходів у відкрите море.
Сумарний обсяг захоронених твердих радіоактивних відходів у колишньому СРСР (далекосхідні та північні моря) становить понад 53 000 м3. Одночасно захороненню підлягали й рідкі радіоактивні відходи. Сумарне скидання їх в північних і далекосхідних морях склало понад 310 000 м3.
На початку 90-х років ХХ ст. була завершена реєстрація місць збереження і захоронення радіоактивних відходів.
4.Методи утилізування твердих відходів. Діяльність, пов'язана із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України, регулюються Законом України «Про відходи».
Поводження з відходами – дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
Збирання відходів – діяльність, пов’язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.
Зберігання відходів – тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення).
Утилізація відходів – використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.
Видалення відходів – здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.
Знешкодження відходів – зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення.
Розміщення відходів – зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах. Розміщення відходів потребує вилучення значних площ землі, а транспортування і зберігання є важким тягарем для народного господарства. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх знешкодження і повної ізоляції.
Спеціально відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.
Об’єкти поводження з відходами – місця чи об’єкти, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів.
Основними методами і технологіями знешкодження і утилізування твердих відходів є:
створення полігонів та звалищ;
термічне оброблення;
рециклінг;
компостування;
анаеробне ферментування.
Для зберігання та захоронення неутилізовуваних промислових відходів використовуються полігони, шламонокопичувачі, золовідвали. Площа полігону (не менше ніж 75–100 га) повинна бути розрахована на 20–25 років експлуатації. Полігони облаштовують в місцях, де основою служать глини і важкі суглинки. У разі їх відсутності використовують спеціальну водонепроникну основу, і це зумовлює додаткові витрати.
Захоронення невеликих кількостей водорозчинних промислових відходів, які містять особливо токсичні речовини (І класу небезпеки) необхідно здійснювати в котлованах в контейнерній упаковці (у стальних балонах з товщиною стінок 10 мм, з подвійним контролем на герметичність – до і після заповнення), що поміщуються у бетонний короб.
Захоронення речовин ІІ і ІІІ класів небезпеки, нерозчинних у воді, необхідно здійснювати безпосередньо у котлованах. Захоронення можливе за умови використання ґрунту з коефіцієнтом фільтрації не більше ніж 10-7 см/сек.
Територія полігону по периметру обмежується кільцевим каналом для дренажу глибоких ґрунтових вод та «перехоплення» атмосферних дощових і талих вод з метою захисту території від затоплення .
Метод захоронення неутилізовуваних промислових відходів на полігонах є традиційним і набагато дешевшим від їх перероблення. Екологічне навантаження полігонів на навколишнє середовище пов’язане з тим, що значна їх частина не підготована до виконання своїх функцій, нерідко виникають стихійні звалища. До сміттєзвалищ часто потрапляють небезпечні речовини, і це є неприпустимим з точки зору екологічної безпеки.
У звалищах промислових відходів мікробіологічні процеси не спостерігаються через значну концентрацію отруйних речовин.
Ще донедавна вважалось, що відходи є причиною лише естетичних проблем: сміттєзвалища розповсюджують неприємний запах та спотворюють ландшафт, але їх існування є неминучим. Супутня ж небезпека забруднення навколишнього середовища довгий час не визнавалась та замовчувалась.
Основними проблемами, що виникають при зберіганні та захороненні твердих відходів, є: забруднення ґрунтових вод, утворення метану, просідання ґрунту. Найсерйознішою проблемою є забруднення ґрунтових вод. Просочуючись крізь шари захоронених відходів, дощова (тала) вода “збагачується” різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі розкладання сміття. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом. У ньому, поряд з органічними рештками, наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали, а також барвники, пестициди та мийні засоби.
Друга проблема – утворення метану – зумовлена анаеробними процесами, які відбуваються у захоронених шарах сміття без доступу повітря. Метан спричинює отруєння і загибель рослинності, а також негативно впливає на озоновий шар атмосфери.
На території України розміщено понад 3000 полігонів загальною площею близько 250 тис га. Понад 60% цих полігонів з різних причин не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам (ненадійна гідроізоляція, недотримання санітарно-захисної зони, відсутність належних шляхів для під'їзду).
Майже 80% побутових відходів світу розміщуються на полігонах, незважаючи на тривалий час (50–100 років) знешкодження, негативний вплив на довкілля та відсутність утилізації цінних компонентів.
У Львівській області станом на початок 2008 р. існує понад 50 полігонів твердих побутових відходів (ТПВ). Лише 24 із них мають дозволи на розміщення відходів. Постійний контроль за цими звалищами не здійснюється, і тому чітко визначити їх вплив на довкілля практично неможливо. В області також налічується понад 500 несанкціонованих звалищ. Загальна площа, зайнята під звалища області, становить понад 460 га, зокрема під стихійні – 300 га (65 %). Найбільші площі зайняті у Жовківському районі (понад 50 га), де розташоване звалище м. Львова. Наступним за площею розміщення звалищ є густонаселений промисловий Сокальський район – 48,3 га.
Внаслідок реакцій та процесів, які відбуваються у відвалах побутових відходів з органічними компонентами, утворюються шкідливі гази (метан, вуглекислий газ, сірководень).
Відходи, що містять до 80% органіки, створюють сприятливі умови для розмноження мікроорганізмів, комах, гризунів, птахів, рослин. Це призводить до перенесення бактерій та вірусів на великі відстані. Атмосферні опади, сонячне тепло, нагрівання, виникнення пожеж зумовлюють перебіг на полігонах непередбачуваних фізико-хімічних процесів, продуктами яких є чисельні токсичні хімічні сполуки.
У розвинених країнах основним методом знешкодження та утилізації побутових відходів є механізовані термічні методи переробки (спалювання, газифікування та піроліз) на спеціальних заводах із попереднім їх сортуванням.
Спалювання є найбільш технічно відпрацьованим серед усіх методів промислового переробляння ТПВ. Тривала практика спалювання відходів дозволяє чітко визначити його переваги та недоліки. Провідні незалежні європейські інститути вважають спалювання відходів вигідним, оскільки при цьому можна отримувати електроенергію і тепло. Але це єдиний позитивний момент, оскільки під час спалювання ТПВ утворюються вторинні, надзвичайно токсичні відходи (діоксини, фурани і біфeніли), які разом з важкими металами потрапляють у навколишнє середовище. Хлорорганічні відходи належать до надзвичайно небезпечних токсикантів, включених до Переліку Міжнародної конвенції про заборону стійких органічних забруднювачів (Стокгольм, 2002 р.).
Суттєвим недоліком спалювання є також його низька економічність: коефіцієнт використання теплової енергії на сміттєспалювальних підприємствах США не перевищує 65 %. До того ж для спалювання відходів застосовують значну кількість додаткового рідкого палива (до 265 л на 1 т відходів).
Рівень спалювання побутових відходів у різних країнах суттєво відрізняється: в Західній Європі спалюється до 50 % всіх відходів ( а в Данії та Швейцарії – до 80 %), Японії – до 70 %, США – 14 %, Україні та Росії – 2 %.
Останнім часом замість звичайного спалювання застосовується двохступеневий процес, що включає стадію піролізу (розкладання органічних речовин без доступу кисню за відносно низьких температур 450–800 °С). Такий процес є енергетично вигіднішим, ніж спалювання. У результаті піролізу отримують горючий газ і твердий залишок, які без будь-якої додаткової обробки відправляють у піч на спалювання. Частина піролізних газів після конденсації може бути виведена із системи і конвертована в рідке паливо. Піроліз має ті ж недоліки, що і пряме спалювання відходів. Піролізний газ необхідно очищати від кислих газів типу хлористого водню (НСl), внаслідок чого цей процес стає досить дорогим через застосування спеціального устаткування і використання каустичної або кальцинованої соди; при цьому також не можна уникнути забруднення довкілля важкими металами.
Найбільш доцільно застосовувати цей метод для розкладання пластмас і відпрацьованих автомобільних шин.
Альтернативою процесові піролізу є газифікування, що відбувається аналогічно, але за температури 800–1300 °С і за наявності невеликої кількості повітря. У цьому випадку отриманий газ є сумішшю низькомолекулярних вуглеводнів, які згодом спалюють у печі. На жаль, екологічну ситуацію такий процес також не поліпшує, тому що наявність повітря та присутність у смітті хлорорганічних сполук за високої температури зумовлюють інтенсивне утворення діоксинів, а солі важких металів із процесу не виводяться і потрапляють у навколишнє середовище.
Найбільш повна деструкція продуктів, що містяться в ТПВ, відбувається в процесі високотемпературного піролізу або газифікування за температури 1650–1930 °С в розплаві мінеральної суміші з добавками металів або за температури до 1 700 °С в розплаві солей чи лугів за наявності каталізаторів (MSOP-технологія). Зазначені способи забезпечують перероблення ТПВ практично будь-якого складу, тому що за такої температури повністю руйнуються всі діоксини, фурани і біфeніли. У результаті отримують синтeз-газ — суміш водню, метану, чадного газу, діоксиду вуглецю, водяної пари, оксидів азоту і сірки та твердий залишок, що його видаляють з реактора через спеціальну витіснювальну систему. Синтeз-газ після очищення від домішок можна використовувати безпосередньо як паливо, як сировину у хімічній промисловості або для синтезу рідких вуглеводнів (метанол, бензин).
Цей метод утилізування ТПВ є найбільш перспективним для України, оскільки дозволяє одночасно вирішувати три важливих проблеми сьогодення, що стосуються:
екологічної безпеки, оскільки у перспективі дозволить відмовитися від звалищ та полігонів ТПВ у їх сьогоднішньому вигляді;
енергетичної безпеки, оскільки дозволить частково покривати дефіцит рідких та газоподібних вуглеводнів в енергетиці;
Повторне використання (рeциклінг). В умовах виснаження світових сировинних ресурсів украй нераціонально, як з економічного, так і з екологічного погляду, закопувати в землю готову сировину, придатну для використання. Головною ж проблемою використання цієї сировини стає її вилучення зі сміттєвої маси, оскільки в суміші вона практично непридатна для переробки. З огляду на неможливість повноцінного технічного сортування твердих побутових відходів (ТПВ), у системі керування ними пріоритет надається роздільному збиранню відходів на етапі їх утворення. Для цього використовуються економічні стимули, юридичні заходи, агітація та пропаганда серед населення. Якість сортування значною мірою залежить від загальної культури і дисциплінованості населення. В Україні сьогодні здійснюються лише перші спроби впровадити роздільне збирання ТПВ. Для цього необхідно створити та розвивати спеціальну індустрію, яка працює на вторинній сировині.
Лідером у переробці та вторинному використанні відходів є Німеччина. Її передова система поводження з побутовими відходами «Дуальна система Німеччини» має не таку вже й давню історію. Наприкінці 80-х у ФРН щороку утворювалось близько 17 млн. тонн відходів, з яких 12 млн. тонн (70%), припадало саме на упаковку. Утилізації тоді підлягало не більше 30% таких відходів. Для розв’язання проблеми 1990 року представники промисловості та торгівлі створили акціонерну компанію «Дуальна система Німеччини». Перед компанією стояло завдання впровадити в загальнодержавному масштабі програму «Der Grune Punkt» («Зелена крапка»). Суть програми полягала в продажі «Дуальною системою» підприємцям ліцензії на використання знаку «Der Grune Punkt», яка б звільняла їх від необхідності обов’язкового прийому та утилізації своєї упаковки. Ліцензійний збір за знак «Зелена крапка» стягується також, за домовленістю, з більшості європейських товарів, що імпортуються в Німеччину. Плата за ліцензію виводиться з розрахунку ваги та матеріалу упаковки.
На початку продажу ліцензії «Дуальна система» зібрала кілька мільярдів марок. Крім того, в ефективну систему поводження з відходами охоче вкладають гроші німецькі підприємці — за перші шість років діяльності в «Дуальну систему» інвестовано 6 млрд. марок. 80% коштів витрачається на укладання контрактів зі спеціалізованими фірмами зі збирання, сортування та первинної переробки сміття. Після збирання та сортування відходи надходять на підприємства, що здійснюють їх переробку, використовуючи відходи як вторинну сировину. Оскільки вторинна сировина в ряді випадків дорожча за первинну, підприємства ці «Дуальна система» дотує, на що йде 15% її коштів.
В ефективній діяльності «Дуальної системи» провідну роль зіграла суспільна свідомість населення, на яке покладено завдання добровільно сортувати сміття. Для цього на вулицях німецьких міст стоять контейнери для різних видів відходів. Як правило, це цілий ряд ємностей різного кольору для чіткого розрізнення їх призначення — окремо для паперу, скла, полімерних відходів та органіки.
В європейських країнах (Франція, Італія та ін.) експлуатуються заводи, що працюють за технологією анаеробного біотермічного компостування. Згідно з цією технологією ТПВ піддаються попередньому очищенню (виділяються тверді домішки, непридатні для анаеробної обробки – скло, кераміка, пластмаса) та поміщуються в анаеробний реактор – циліндричний барабан, що обертається – збагачений бактеріями і біогазами, де піддаються термічному обробленню (при 50–70оС, протягом 15–20 днів). Далі в спеціальних закритих ємностях відбувається пастеризація субстанції для отримання твердої маси (35–45% від початкового об'єму ТПВ). Отриманий біогумус придатний для ландшафтних робіт, садівництва і сільського господарства. Неперероблені залишки підлягають похованню на полігоні. Лідером в технології анаеробного біотермічного компостування є відома компанія “Технологія ВАБІО”(Франція).
Анаеробне ферментування (розкладання) твердих побутових відходів. На думку багатьох учених, перспективними методами утилізації ТПВ після їх сортування є біотехнічні методи. У багатьох країнах на міських звалищах обладнані спеціальні установки (вентиляційні труби, газодувки та ємності для збирання біогазу) для отримання і використання біогазу, який утворюється у відходах внаслідок мікробіологічних процесів. Біогаз має значний енергетичний потенціал (вміст у ньому метану досягає 44–66%) і може бути використаний в теплосилових установках, а в очищеному вигляді - в газових турбінах. У світі зараз експлуатують 146 установок з видобування і використання біогазу, отриманого в результаті анаеробного розкладання органічних речовин на звалищах міських відходів. Так, на сміттєзвалищах у Бірмінгемі (Великобританія) відходи завантажують в окремо розташовані і закопані в землю бункери. Виділення біогазу починається через три місяці і триває впродовж 15-20 років. Кожний бункер виробляє 17 мЗ/хв біогазу. Після очищення біогазу від органічних включень і конденсату його подають під тиском 1,75 МПа в газотурбінну установку потужність 64,5 МВт. Спалюючи газ, отримують електроенергію, а побічне тепло використовують для обігрівання розташованих поблизу теплиць і житлових будинків.
Цей метод часто розглядають як альтернативне джерело енергії, завдяки чому він набуває поширення у світовій практиці. Теоретично вихід біогазу, придатного для збирання та використання, становить 100 м3/т ТПВ за вмісту метану 55 %. За розрахунками, річний потенціал біогазу в Україні складає близько 400 млн. м3. Найбільш рентабельним є його промислове використання на підприємствах, розташованих безпосередньо поблизу полігону.
Однак промислове використання біогазу можливе, як мінімум, лише через 5–10 років після створення полігону, вихід його є нестабільний, а рентабельним воно є лише за обсягів ТПВ понад 1 млн тонн. До недоліків слід віднести виведення з обігу великих площ сільськогосподарських угідь, труднощі щодо організування нових звалищ через формування ринку землі і відсутність вільних земельних ділянок, значні витрати на транспортування відходів та нераціональне використання органічного компонента ТПВ (оскільки за цією технологією використовують лише невелику частину енергетичного потенціалу відходів). Усе це спонукає вести пошук більш раціональних шляхів переробляння і утилізування ТПВ.
ВИСНОВОК
Щорічно в Україні утворюється біля мільярда тонн відходів виробництва і споживання, з яких не більш 10% використовуються як вторинні матеріальні ресурси, а інші надходять на захоронення.
На сучасному етапі розвитку людства одним з основних вимог стає ресурсозберігаюче відношення до природи. У зв'язку з чим, утилізація відходів, що утворюються в сфері виробництва і споживання, має найважливіше значення для вирішення екологічних проблем, а також раціонального ресурсоспоживання. Переробка відходів, що є в багатьох випадках цінною сировиною для виготовлення товарної продукції, економічно доцільна, якщо вартість отриманих виробів перевищує витрати на утилізацію.
Широке застосування у всіх галузях народного господарства ресурсозберігаючих технологій може стати вирішальним фактором поліпшення екологічної обстановки в країні. Ці технології, окупаючись в короткий термін, у стані забезпечити найбільший вихід кінцевого продукту в розрахунку на одиницю вихідної сировини на одиницю трудовитрат. Однак залучення у виробничий процес вторинних матеріальних ресурсів при усій своїй доцільності сьогодні стримуєтьсяї економічними можливостями суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Жук Лілія Володимирівна «Основи екології» конспект лекцій;
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F
28.04.2016 21:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора