Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Ринок праці
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Факультет менеджменту
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: «Мікроекономіка»
На тему: «Ринок праці»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Ринок праці як елемент економічної системи
1.1 Поняття ринку праці
1.2 Попит і пропозиція праці. Рівновага на ринку праці
Розділ 2. Дослідження різновидів ринків праці в Україні
2.1 Монопсонічний ринок
2.2 Конкурентний ринок
Розділ 3. Сучасний ринок праці в Україні
3.1 Особливості формування ринку праці
3.2 Державна політика зайнятості
3.3 Проблеми сучасного ринку праці та шляхи їх вирішення
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.
Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим попитом.
Актуальними проблемами даної роботи є зайнятість і безробіття в Україні, зокрема, суть і форми зайнятості, причини, рівень і форми безробіття, особливості його прояву в територіальному аспекті. Особливої уваги вимагають питання прогнозування ринку праці й особливостей його формування в Україні, проблема створення ефективної системи зайнятості населення.
Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного розвитку в роботах українських вчених економістів Л.К. Безчасного, Д.П. Богині, Л.І. Воротіної, М.І. Долішнього, С.М. Злупка, Є.П. Качана, І.І. Лукінова, Ю.В. Ніколенка, Ю.І. Палкіна, О.М. Уманського, О.А. Устенка, Д.М. Черваньова, А.А.Чухна, А.Г. Горілого.
Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд - свідчення реального росту ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема.
В епоху високорозвиненої ринкової цивілізації роль ринку праці в еволюції економіки безупинно зростає. Зв'язано це з тим, що в міру розширення і поглиблення, особливо в останні два десятиліття, науково - технологічної революції, освоєння високоскладних технологій і поширення ЕОМ народне господарство вже не може обходитися без масової творчої діяльності.
Інтенсивна економіка, що живе в режимі періодичного технологічного й організаційного відновлення, поступово перетворюється в економіку безупинного розвитку, для якої характерно практично постійне удосконалювання методів виробництва, принципів керування, експлуатаційних характеристик товарів і форм обслуговування населення.
Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, прагненні до удосконалювання технології і методів обслуговування населення.
Предметом дослідження курсової роботи є ринок праці як елемент економічної системи.
Об´єктом даної роботи виступає ринок.
Метою даної роботи є розгляд теоретичних аспектів щодо діяльності ринків праці в Україні та проаналізувати сучасний стан ринку праці в Україні.
Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:
– 1 Розглянути ринок праці як елемент економічної системи.
– 2 Висвітлити основні елементи, функції, типи і форми ринків праці.
– 3 Проаналізувати сучасний стан ринку праці в Україні.
Методологічною основою для даної роботи є теоретичні положення класичної і кейнсіанської теорій, технологічної і марксистської теорій безробіття.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.
РОЗДІЛ 1. РИНОК ПРАЦІ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
1.1. Поняття ринку праці
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманії й працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.
У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:
• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи [1, c.17].
Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.
Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.
Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.
Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.
Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.
Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.
Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.
Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.
Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).
Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.
Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.
Індивідуальний попит на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;
• стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
• фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.
Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт [6, c.34].
Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.
У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.
Ринок праці виконує такі функції:
• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;
• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.
В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією [10].
Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.
Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.
На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.
Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.
Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.
Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.
Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.
На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.
До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.
Ринок праці поділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.
Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.
Ознаками сегментації можуть бути:
• територіальне положення — регіон, місто, район тощо;
• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;
• соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;
• економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
• психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.
Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.
До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.
Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки [8].
1.2. Попит і пропозиція праці. Рівновага на ринку праці
На ринках факторів виробництва, як і на ринках благ, рівновага встановлюється внаслідок взаємодії попиту і пропозиції в умовах різних ринкових структур. Візьмемо як приклад ринок праці (Додаток А).
Величина економічної ренти залежить від еластичності пропо зиції фактора: за досконалої еластичності пропозиції рента відсутня, а за досконалої нееластичності пропозиції вся виручка від продажу послуг фактора є рентою.
Структура заробітної плати та умов праці, що формуються під впливом ринкових сил, визначають рівень добробуту працівників та їх сімей. Не випадково, що у всіх країнах держава бере активну участь у регулюванні ринку праці.
Працю і капітал можна розглядати як безпосередньо «конкуруючі фактори виробництва». Раніше було встановлено, що фірма прагне поєднати ці фактори виробництва таким чином, щоб співвідношення граничного продукту до витрат на придбання кожної одиниці ресурсу було однаковим:
(1.1)
За такої умови фірма забезпечує мінімальні витрати виробництва. Прагнучи до цього, вона здійснює переливання коштів між факторами виробництва, що зумовлює відповідну зміну попиту на фактори виробництва.
Існує багато варіантів, коли фірми можуть виробляти продукт з найменшими витратами виробництва. Але можна виділити тільки єдиний рівень обсягу виробництва, за якого досягається максимальний прибуток. Як було встановлено, в такому випадку реалізується правило: MC= MR.
Ця умова на ринку ресурсів перетворюється на таке правило для кожного ресурсу:
PL = MRPL; PK = MRPK (1.2)
Інакше цю умову можна записати так:
. (1.3)
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РІЗНОВИДІВ РИНКІВ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
2.1. Монопсонічний ринок праці в Україні
Монопсонія – це ситуація на ринку з багатьма продавцями і лише одним покупцем. Монопсонія виникає на ринку праці, коли великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець у вигляді фірми або спілки підприємців. Якщо розглядати такий ринок стосовно України, то в радянський період даний ринок праці був типовим для України.
На такому ринку кривою попиту є крива доходу монопсонії від граничного продукту праці. Крива ринкової пропозиції для монопсонії виступає у вигляді кривої середніх витрат на закупівлю праці. Добудована до неї крива граничних витрат в точці її перетину з кривою попиту визначать кількість праці, яка необхідна для максимізації прибутку монопсонії в короткому періоді. Це означає, що монопсоніст може придбати ресурс за меншу ціну, ніж в умовах досконалої конкуренції.
Розглянемо досконалу конкуренцію. Якщо на ринку панує досконала конкуренція, то ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і ринкової пропозиції. Рівноважна комбінація W*, L* виражає стан повної і ефективної зайнятості(Рис. 2.1).
У даній ситуації зайнятість повна в тому розумінні, що всі бажаючі запропонувати за існуючої ціни певну кількість праці можуть, реалізувати це бажання. Наявний обсяг трудових ресурсів може перевищувати L* і дорівнювати, наприклад, L1. Але це означає, що існує безробіття: просто за ціни w* люди не хочуть запропонувати праці більше, ніж L*.
Зайнятість в обсязі L* є ефективною тому, що за такої зайнятості гранична виручка від граничного продукту праці дорівнює граничним витратам на працю. Це випливає із того, що в основі DL лежать криві MRPL окремих фірм.
Рис. 2.1. Попит і пропозиція на ринку досконалої конкуренції
Якщо б певним чином вдалося умовити людей продати за існуючої ціни кількість праці L1-L*, що залишилось, то ефективність виробництва знизилась б, оскільки доход, отриманий від додаткової кількості праці, був би меншем від затрат на їх придбання. Площа EAB на графіку показує втрати суспільства, що при цьому виникають. У ситуації, зображеній на графіку, рівноважна ціна праці перевищує ціну пропозиції всіх одиниць використаної праці, крім останньої. Внаслідок цього утворюється економічна рента, що дорів нює площі w0Ew*. Економічна рента є різновидом надлишків виробництва (продавця), оскільки вона виникає при продажу факторів. Але оскільки ренту отримує споживач (а не фірма), то її можна трактувати як надлишок споживача.
Можливі також ситуації, коли різні кількості факторів вироб ництва, що забезпечують максимальний прибуток, монопсонія може купувати за однаковою ціною. Таким чином, однозначної залежності між ціною і обсягом попиту за монопсонії не існує [10].
2.2. Конкурентний ринок праці в Україні
Особливість конкурентного ринку праці в Україні та в світі як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці – здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входження та виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватися різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку.
Фірма визначає попит на працю, входячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткові вигоди, тобто граничний продукт в грошовому виразі (ГПГВl) – це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці.
Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.
В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда.
Якщо вважати, що доход і відпочинок – нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає.
Характерною також є гранична норма заміщення доходу відпочинком, яка показує від скількох доларів добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності.
Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною ставкою Х, а У – добовий обсяг праці в годинах, то добовий доход складатиме:
І=Х*У (2.1)
Х – заробітна плата із годинною ставкою;
Y – добовий обсяг праці в годинах.
Цей доход може коливатись від нуля (коли У=0, людина лише відпочиває) до І=24*Х – ця величина, що передбачає цілодобову працю, є звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію, яка є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Х, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.
Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати корисність індивіда при певному добовому доході, тобто І=Х*У.
При підвищенні ставки заробітної плати вибір між доходом і відпочинком може змінитися у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме – ефект доходу чи ефект заміщення.
Ефект доходу виникає при підвищенні добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення – за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу).
Визначення обсягів праці, які людина готова запропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці (рис. 2.2).
При зростанні ставки заробітної плати людина починає працювати, тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу.
Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції на підвищення ставок зарплати. Крива пропозиції, яка відображена на рисунку, має також типову назву – крива пропозиції, що відхилена назад.
Слід зазначити, що ми не розглядаємо пропозиції праці при наднизьких ставках заробітної плати, які не забезпечують прожитковий мінімум за нормальної тривалості робочого дня [11].
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ
3.1. Особливості формування ринку праці в Україні
Проблеми зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у доволі кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили — населення.
Так, за останні сім років скоротилась чисельність населення нашої країни на 1,4 млн. чол. Основними причинами природного скорочення населення України є такі: зменшування народжуваності, зростання смертності, зниження життєвого рівня населення, труднощі з працевлаштуванням тощо.
Відповідно зменшились і трудові ресурси України, відбувають суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки та формами власності, зокрема спостерігається зменшення чисельності зайнятих у сільському господарстві. Якщо у 2012 році ця чисельність становила 21963,0 тис. чол. то в 2013 році вона зменшилась на 1093,7 тис. чол.
Характерною рисою означеної сфери зайнятості є нерівномірна її регіональна структура. Так, у семи областях України зосереджено від 4,5 до 10,2% зайнятих і народному господарстві; ще в семи — від 3,0 до 4,0%, решта від 0,6 до 2,9%. Більш рівномірно у межах (у межах 70-80%) розподіляється зайняте працездатне населення у працездатному віці.
Як свідчать дані аналізу балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих впродовж 2012-2013 роках у галузях господарства в основному скоротилась за рахунок зменшення зайнятих у галузях матеріального виробництва на 525,4 тис. чол. або на 4,9%. Спостерігається стійка тенденція відтоку висококваліфікованих кадрів із підприємств державної власності, передусім у суспільні і малі підприємства, індивідуальний сектор.
Має певні особливості і розвиток зайнятості у невиробничі сфері. Загальна зменшення цієї категорії зайнятих у 2013 році порівняно з 2012 роком на 108,4 тис. чол. Супроводжувалось зменшенням чисельності зайнятих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах обслуговування на 6,1%; в освіті і культурі, мистецтві, науці та науковому обслуговуванню на 4,6%; у закладах охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення на 2,2%. І якщо у сфері фінансування, кредитування та пенсійного забезпечення чисельність зайнятих залишилась майже стабільною, то в органах громадського та державного управління, кооперативних та громадських організацій цей показник мав тенденцію до істотного збільшення, а саме на 30,2 тис. чол., або на 4,2% [17].
Особливу тривогу викликає зниження чисельності зайнятих у науці, культурі, мистецтві, охороні здоров’я. Висококваліфіковані (у тому числі молоді) талановиті фахівці переходять до комерційних та інших структур непрофільного спрямування, де їхній професійний рівень використовується не повною мірою, але заробітна плата є значно вищою. Це свідчить про розмінювання праці зайнятих у цій галузі нині з упевненістю можна говорити про формування загрозливих тенденцій на ринку праці в Україні. Вони, зокрема, виявляються у збільшенні контингенту незайнятого населення і прихованого безробіття, зниженні ефективності використання робочої до критичного рівня, зростання офіційно зареєстрованого безробіття тощо.
Рівень фіксованого безробіття безперервно зростає — на початок 2012 року воно становило 1,4%, серпень 2013 року 1,6%.
Як свідчать наведені дані, незайнятість є масовим явищем. На сучасному етапі становлення ринку праці в Україні загострюються також проблеми прихованого безробіття. Проблеми масштабності економічної неадекватності і соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі людей.
Приховане безробіття є однією з однією з ознак кризових явищ економіки України, однією з причин і наслідків недосконалої політики зайнятості, наявність прихованого безробіття стримує темпи зростання відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу, приховує справжній стан із зайнятістю.
У вересні 2013 р. на великих і середніх підприємствах було зайнято 85,3 млн. працівників. Розмір середньомісячної заробітної плати цих працівників у вересні 2004 р. значно перевищував розміри встановлених державних соціальних стандартів. Так, її рівень майже в 2,7 раза перевищив рівень мінімальної заробітної плати, встановленої у вересні (1147 грн.) та в 1,6 – установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб (1218 грн.).
Найвищий рівень зарплат традиційно зафіксовано в авіаційному транспорті – 10 538 грн. (зниження порівняно з 2013 на 199 грн.), найнижчий – у поштовій і кур'єрській діяльності – 1 938 грн. (зростання на 33 грн.).
Таблиця 3.1.
Зафіксована зарплата нижче за середню
Назва сфери
Розмір зарплати
сільське господарство
2 571 грн.
Будівництво
2 823 грн.
громадське харчування
2 246 грн.
операції з нерухомістю
2 848 грн.
охорона здоров'я
2 552 грн.
Освіта
2 982 грн.
Культура
3 107 грн.
Торгівля
3 110 грн.
У регіональному розрізі зарплати вище за середню одержували жителі Києва – 5 238 грн., Донецькій області – 3 901 грн., Луганській області – 3 497 грн., Дніпропетровській області – 3 459 грн. і Київській області – 3 474 грн.
Як повідомляв УНІАН, середня зарплата в Україні у червні порівняно з травнем 2013 року зросла на 127 грн., або на 3,9%, – до 3 380 грн.
3.2. Державна політика зайнятості в Україні
Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).
У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.
Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.
Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.
Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.
В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.
У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:
• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;
• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);
• регулювання трудових міграцій;
• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;
• сприяння професійній мобільності;
• розвиток соціально-трудових відносин;
• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.
Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо. У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації [9].
Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.
Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.
Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.
Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях[16].
Основні джерела коштів фонду:
1) кошти державного і місцевих бюджетів;
2) обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;
3) добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;
4) кошти служби зайнятості;
5) цільові фінансові відрахування підприємств;
6) інші надходження.
Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.
На
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора