План
Вступ……………………………………………………………………………........3
Розділ 1. Поняття ринку та ринкової економіки……….…………………........5
1.1. Проблеми обмеженості ресурсів та свідомого вибору……………..………...6
1.2. Місія та цілі підприємств та сучасні ринкові проблеми....……………….......7
Розділ 2. Цивільна авіація в транспортної системі України.…………………8
2.1. Характеристика транспортної системи України……………………………..
2.2. Коротка характеристика підприємства, на якому працює студент, або огляд ринку……………………………………………………………………………….....9
2.3. Аналіз діяльності підприємства в динаміці (за 2-3 роки), або стану на ринку………………………………………………………………………………...10
2.4. Проблеми та перспективи розвитку підприємства, або ринку……………..
Розділ 3. Основи маркетингу…………………………………………………….12
3.1. Типи та види організаційних структур підприємства…………………….....13
3.2. Маркетингові служби на підприємствах, їх задачі та функції……………...16
3.3. Кваліфікаційні характеристики фахівців маркетологів……………………..17
3.4. Роль маркетингових служб і фахівців маркетологів у підвищенні ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств різних форм власності в умовах переходу до ринкової економіки……………………………18
Література………………………………………………………………….…........19
Вступ
Формування ринкової економіки зумовило необхідність переорієнтації виробництва та реалізації товарів на задоволення потреб і запитів споживачів. Нова система господарювання в Україні викликала великий інтерес з боку українських підприємців та економістів до маркетингової концепції управління на рівні підприємства, бізнес-структури, господарюючого суб’єкта. Закордонний досвід переконує в тому, що маркетингова концепція сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємства та вдосконаленню системи внутрішнього управління.
Маркетинг передбачає гнучкість організаційних форм збутової стратегії та постійний пошук шляхів ефективного пристосування до ринку і впливу на споживачів. Маркетинг базується не лише на затверджених згори планових завданнях. Практична діяльність в цій сфері заснована на поінформованості стосовно об’єктивних реалій ринку і на глибоких знаннях про реальні вимоги споживачів.
Головна мета маркетингової діяльності будь-якого підприємства – забезпечення прибутковості, рентабельності, тобто визначеного рівня головних результативних економічних показників у встановлених часових межах за рахунок максимального задоволення потреб споживачів. Для її досягнення потрібно вирішити дві ключові взаємопов’язані проблеми:
1) продаж максимально можливої кількості товарів фірми;
2) максимальне задоволення визначених споживацьких потреб.
Для цього фірма цілеспрямовано формує і розвиває у споживачів бажання купувати і користуватися її товарами та послугами. За допомогою маркетингу керівники підприємств та їх структурних підрозділів отримують необхідну інформацію для стратегічного і тактичного планування діяльності підприємства. Маркетинг також дає можливість зрозуміти, яким чином підприємство має організувати процес реалізації своєї продукції, товарів чи послуг, як належить проводити кампанію щодо їх просування на ринок, будувати рекламну політику, формувати попит в умовах конкурентного тиску з боку інших підприємств, які функціонують на тому самому ринку.
В сучасній літературі маркетинговий комплекс ототожнюють із такими складовими: товар (product), ціна (price), місце (place), просування (promotion). Кожен із цих елементів має комплексний і багаторівневий характер. Зокрема товарна політика передбачає курс дій суб’єкта господарювання або наявність у нього заздалегідь обміркованих стратегічних принципів щодо формування ассортименту та управління ним, підтримання конкурентоспроможності своїх товарів, визначення для них оптимальних сегментів ринку, здійснення допродажного і післяпродажного обслуговування товарів і т.д.
Дедалі більшої важливості набуває таке специфічне поняття, як маркетингова політика комунікацій. Ця система просування спрямована на інформування, переконання, нагадування споживачам про фірму та її товари, підтримку збуту, а також на створення позитивного іміджу виробника. Формування комунікаційної політики підприємства передбачає прийняття великої кількості різноманітних рішень, пов’язаних із визначенням цільової аудиторії, величини рекламного бюджету, вибором оптимальних засобів розповсюдження реклами, використання засобів комерційної пропаганди.
Важливим аспектом для торгівельного підприємства, оскільки саме ця категорія фірм найбільшою мірою пов’язана з процесом збуту товарів, є організація товароруху, формування товарного асортименту, транспортування, складування, пристосування товару до вимог споживача. Саме ці поняття становлять останній, але не менш важливий, компонент маркетингової збутової політики.
Розділ 1. Поняття ринку та ринкової економіки
Ринок – це не місце, не річ, або колективна власність. Ринок – це процес, зобов'язаний своїм існуванням дією індивідуумів, поєднуваних єдиним процесом поділу праці. Сили, що забезпечують безперервну зміну стану ринку, це слушна оцінка ситуації всіма учасниками ринку, і їх дії, викликані цієї оцінкою. Стан ринку в будь-який момент обумовлене структурою ринкових цін, приміром, загальні пропорції обміну визначаються взаємодією між тими, хто прагне купити, і тими, хто прагне продати. У самій суті ринку немає нічого загадкового, або противного природі людину. Увесь ринковий процес – повністю результат людської діяльності. Походження кожної події на ринку може бути відстежено, і є ні чим іншим, як свідомим вибором учасників ринку.
Кожний одночасний засіб виробництва й кінцевий мета будь-якого виробництва; людей одночасно й зміст усієї його діяльності, і інструмент для досягнення цілей інших людей. Уся система управляється ринком. Ринок направляє зусилля кожного індивідуума в те русло, де вони виявляться найбільш корисними для задоволення потреб інших людей.
При цьому, ринок управляє, не прибігаючи ні до насильства, ні до примусу. Держава й апарат соціального примусу не заважають ринку й діяльності людей, продиктованої ринком. Ця сила застосовується для підпорядкування людей тільки у випадку, якщо їх діяльність знаходить деструктивний характер, і загрожує злагодженій роботі механізму ринкової економіки, або самому його існуванню. Ця сила є гарантом людського життя, здоров'я, приватної власності, для їхнього захисту від агресії й шахрайства, як від місцевих злочинних угруповань, так і від зовнішнього ворога. Таким чином, держава створює середовище, у якім ринкова економіка здатна нормально функціонувати.
Ринкова економіка – це соціальна система, заснована на принципі поділу праці, у той час, як засобу виробництва перебувають у приватній власності. У цій системі кожний споконвічно працює сам на себе, але зусилля людей у першу чергу спрямовані на задоволення потреб інших людей, рівно, як і на задоволення власних потреб. Кожний, у підсумку служить іншим людям. З іншої сторони всі інші так само служать окремій людині.
Ринкова економіка грунтується на принципах:
1) підприємництва;
2) різноманіття форм власності на засоби виробництва;
3) ринкового ціноутворення ;
4) договірних відносин між господарюючими суб'єктами (людьми, підприємствами тощо);
5) обмеженого втручання держави в господарську діяльність.
Але ринкову економіку слід відрізняти від другої системи, яка хоч і багато раз обговорювалася у світовій історії, але так ніколи й не була реалізована - це система соціальної взаємодії, на основі поділу праці: система соціальної або державної власності всіх засобів виробництва. Ця система може носити різні назви: соціалізм, комунізм, планова економіка, або державний капіталізм.
Ринкова економіка, або капіталізм, і соціальна економіка взаємовиключають один одного. Неможливо не представити, не уявити яку-небудь форму симбіозу цих двох систем; не може бути такого поняття, як змішана економіка, система, яка буде почасти капіталістичної, почасти соціалістичної. Виробництво регулюється або ринком, або вказівками «царя виробництва», або комітетом таких «царів».
1.1. Проблеми обмеженості ресурсів та свідомого вибору
Функціонування ринкової економіки припускає наявність визначених її елементів, що у сукупності складають ринкову систему.
Першим і найважливішим елементом ринкової економіки виступають виробники і споживачі. Вони формуються в процесі суспільного поділу праці, коли одні роблять товар, а інші-споживають його. Споживання підрозділяється на особисте і продуктивне. При особистому споживанні товари вибувають зі сфери виробництва і використовуються для задоволення особистих нестатків населення.
Потреби людини в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримаємо і не можемо отримати їх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах тощо. Він буде вражаючим. До того ж із плином часу під впливом реклами, телебачення, радіо потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо.
Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послуга виробляються у необмеженій кількості; 2) втратили б сенс багато проблем розподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів, відносно обмежених: усі продукти були б безплатними тощо.
Однак у житті цього немає. І це зумовлено другою обставиною, яку ми згадували, — обмеженістю або рідкісністю ресурсів.
Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурси обмежені.
Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами й відносно обмеженими засобами, джерелами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів та послуг, якого бажають його члени.
Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доводиться вибирати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.
1.2. Місія та цілі підприємств та сучасні ринкові проблеми.
Процес переходу економіки України на ринкові відносини проходить у складних умовах спаду виробництва і інфляції. Це вкрай негативно впливає на економіку підприємств, націлює їх на вирішення лише сьогоденних завдань виживання, унеможливлює здійснення заходів щодо зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу. Але процес поступової стабілізації економічного становища обов’язково викличе до життя потребу у прогностичному підході до організації економіки підприємств, при якому показники фінансового стану розглядаються у динамічній перспективі.
Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки – економіки підприємства. Фінансові умови господарювання потерпіли суттєвих змін , котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомасштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств .
Підприємства мають зношене та морально застаріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні можуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних процесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.
Нині економічне середовище в Україні не зовсім сприятливе для формування вітчизняного підприємництва через такі обставини: по-перше, частка державної власності становить приблизно 40 %; по-друге, функціонує ще чимало підприємств-монополістів, які протидіють конкуренції, а отже й розвитку підприємництва;
по-третє, простежується надмірне втручання державних інституцій у справи бізнесу, а правила економічної гри, зокрема господарське законодавство, безперервно змінюються;
по-четверте, кількість незалежних підприємств в Україні ще зовсім недостатня для формування конкурентних відносин.
Без проведення великої приватизації, демонополізації та розвитку конкуренції сподіватися на здорове підприємництво не доводиться.
Конкурентні відносини в економіці, як показує світовий досвід, формуються тоді, коли одне підприємство припадає на кожні 100 осіб населення. До цього показника ми ще далекі.
Місія підприємства - це його головна загальна ціль, суть існування підприємства. Значення місії полягає в тому, що вона виступає для керівництва як основа, орієнтир для прийняття всіх наступних рішень.
Після формулювання місії на її основі встановлюються конкретні цілі, через які здійснюється місія підприємства.
Місія і цілі підприємства залежать від змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі маркетингу і повинні бути адаптивними.
Розділ 2. Цивільна авіація в транспортної системі України
2.1. Характеристика транспортної системи України.
Економічне зростання у світі, яке супроводжувалось протягом останніх десятиліть випереджальним збільшенням обсягів міжнародної торгівлі, міжнародним кооперуванням виробництва, а також бурхливим розвитком туристичного бізнесу, сприяло зростанню обсягів транспортних перевезень і якісному прогресу транспортної галузі. У свою чергу, транспортні комунікації відіграють кардинальну роль у процесах глобалізації, у формуванні регіональних економічних просторів.
Світові тенденції розвитку транспорту не оминули й Україну — державу, що розташована на перетині найважливіших транзитних і зовнішньоторговельних маршрутів між країнами Східно-Азіатського регіону і Європи. Тому питання оцінки об'єктивного потенціалу розвитку транспортної системи України, формування її міжнародно-транзитного статусу, розвитку відповідної інфраструктури, а також вироблення практичної програми дій мають особливо велике значення на етапі формування ринкової економіки в країні. їх розв'язання є найважливішою умовою піднесення економіки країни та її інтеграції до світового господарства.
Традиційно високий рівень індустріального розвитку та вигідне географічне розташування зумовило те, що Україна має розвинену транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу шляхів сполучень, велику кількість транспортних засобів. Ідеться про автомобільні та залізничні шляхи, морські та річкові порти, аеропорти, потужну систему нафто- та газопроводів.
У рамках виставки «Транс Україна-2001» було представлено такі основні тематичні розділи, що відображають складові системи українського транспорту:
Морський транспорт
Судноплавні, стивідорі та бункерні компанії, порти, суднобудівні і судноремонтні підприємства, суднове обладнання, морське страхування, морські перевезення, контейнерні перевезення, експедиторські компанії;
Автомобільний транспорт
Вантажні автомобілі й причепи, легковий автотранспорт, запасні частини і аксесуари, автокосметика, перевізники, експедитори, розвиток автомобільної інфраструктури, страхові компанії, дорожня техніка;
Залізничний транспорт
Експедиторські компанії, виробники рухомого складу й обладнання для залізниць, розвиток залізничної інфраструктури, страхування залізничних перевезень;
Авіаційний транспорт
Авіакомпанії, вантажні авіаперевезення, страхування авіаперевезень, виробники авіаційного обладнання, міжнародні аеропорти;
Логістика
Управління транспортом, організація інформаційних систем...
Швидкий розвиток авіаційного транспорту, як за кількістю бортів, на яких здійснюються перевезення, так і за їх тоннажністю, загальною масою перевезень цілком відповідає тенденціям глобалізації та створення високо інтегрованих регіональних блоків країн. Адже повітряний транспорт є найшвидшим, а такий слабкий його бік, як дорожнеча послуги у тонно кілометражному вимірі, дещо знижується тим, що збільшується значення поставок інформаційно- та наукомістких товарів і технологічних вузлів. Тому протягом 90-х років тоннажність вантажів, які перевозяться авіатранспортом, у світі збільшилася вдвічі, а кількість перевезених пасажирів — у 1,6 рази.
На розвиток авіатранспорту в Україні, як і у світі в цілому, впливають ті самі фактори, котрі визначають тенденції для інших видів транспорту та міжнародної економічної діяльності загалом. Специфіка полягає в більшій жорсткості вимог щодо засвоєння фірмами, які випускають літаки, та авіаперевізниками новітніх досягнень НТП.
Міжнародні авіатранспортні перевезення, як і всі інші види послуг, скоротилися внаслідок світової фінансової кризи 1997— 1998 рр. Але вже починаючи з 1999 р. відновився щорічний приріст абсолютних показників пасажирських та вантажних перевезень.
Наприкінці минулого століття кількість перевезених на міжнародних рейсах пасажирів сягала 1,3 млрд. (загальна кількість перевищила 2 млрд.), міжнародний повітряний вантажообіг становив майже 200 млрд. т/км у брухт розрахунку (загальний вантажообіг становив 300 млрд. т/км).
Серед аеропортів України, які можуть забезпечувати перевезення 60 млн. пасажирів та 185 тис. т вантажоперевезень, 35 мають митні та прикордонні служби, тобто належать до інфраструктури міжнародної економічної діяльності. 17 аеропортів мають статус міжнародних. Однак актуальним завданням є проведення модернізації, ремонту та розширення злітно-посадкових смуг будівництва нових аеровокзалів...
Метою розвитку національної транспортної системи є забезпечення стабільних умов участі України в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, що, у свою чергу, має гарантувати динамічний розвиток соціально-економічної сфери країни. Швидке та ефективне транспортне забезпечення — важлива умова прискорення економічного поступу, тоді як транзит стає потужним джерелом валютних надходжень.
2.2. Коротка характеристика підприємства, на якому працює студент, або огляд ринку.
Найменування підприємства: Станція Дарниця державного територіально-галузевого об’єднання „ Південно-Західна залізниця ”.
Органом державного управління станцією є Укрзалізниця.
Місцезнаходження підприємства: м. Київ, вул. Привокзальна, 3.
Станція „ Дарниця ” не є юридичною особою.
Станція „ Дарниця ” веде свій баланс, який входить до зведеного балансу Київської дирекції залізничних перевезень, має субрахунок в установі банку, печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити, необхідні для здійснення своєї діяльності.
Станція „ Дарниця ” є виробничо-технологічним підрозділом державного територіально-галузевого об’єднання „ Південно-Західна залізниця ” і входить до складу Київської дирекції залізничних перевезень.
Станція „ Дарниця ” створена з метою формування та розформування вантажних поїздів, організації своєчасного прийому та відправлення вантажів, обслуговування вантажоотримувачів та вантажовідправників та пасажирів.
Основними завданнями станції є:
1. Формування та розформування вантажних поїздів у відповідності з планом формування.
2. Своєчасне відправлення та прослідування пасажирських поїздів.
3. Забезпечення безпеки руху поїздів та збереження вантажів, що перевозяться.
4. Своєчасне приймання та відправлення вантажів.
5. Обслуговування пасажирів.
6. Надання послуг підприємствам та населенню.
7. Забезпечення охорони праці працівників.
8. Забезпечення охорони навколишнього середовища від забруднень.
2.3. Аналіз діяльності підприємства в динаміці (за 2-3 роки), або стану на ринку.
Фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності - це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою й іншими господарськими суб'єктами. Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей, трудових і матеріальних ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів. Тому фінансовий стан господарського суб'єкта відображає всі сторони його господарської діяльності. Аналіз фінансового стану господарського суб'єкта, включає:
1) аналіз прибутковості (рентабельності);
2) аналіз фінансової стійкості;
3) аналіз кредитоспроможності;
4) аналіз використання капіталу;
5) аналіз рівня самофінансування.
Аналіз прибутковості (рентабельності).
Прибутковість господарського суб'єкта, характеризується абсолютними і відносними показниками:
Абсолютний показник прибутковості - це сума прибутку.
Відносний показник - рівень рентабельності.
Рентабельність являє собою прибутковість господарського процесу. Її величина вимірюється рівнем рентабельності. Рівень рентабельності суб'єктів, що господарюють, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), визначається процентним відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції:
Р = П / И * 100,
де Р - рівень рентабельності, %;
П - прибуток від реалізації продукції, грн.;
И - собівартість продукції, грн.
Розрахуємо рівень рентабельності ст. ” Дарниця "
за 2003 рік:
Р = 1027/10211* 100=10,05 %;
за 2004 рік:
Р = 856/ 8395* 100=10,20 %.
Рівень рентабельності збільшився на 0,15 %, що характеризує роботу підприємства, як стабільну, але не прогресивну.
Рентабельність продажу = прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) / виручка від реалізації.
за 2003 рік - 1027 / 11413 == 0,09;
за 2004 рік - 856 / 9453 = 0,09.
Як ми бачимо, у нас цей показник в звітному році по зрівнянню з попереднім періодом залишився без змін, що характеризує рентабельність продажу, як стабільну, хоча потрібно ще раз підкреслити, що це – не межа, що потрібно намагатися збільшити доходи.
Рентабельність основної діяльності = прибуток від реалізації продукції / витрати на виробництво продукції та її реалізації:
за 2003 рік - 871 / 8395 = -0,10;
за 2004 рік - 166 / 10211 = 0,02.
Рентабельність усього капіталу підприємства = балансовий прибуток / підсумок балансу:
за 2003 рік - 871 / 514 =1,69;
за 2004 рік-166/567= 0,29.
Головний показник прибутковості розраховується за формулою: прибуток до сплати податків / (усього активів - нематеріальні активи) х 100%:
за 2003 рік - 264 / 1278 х 100 % = -169%
за 2004 рік - 166 / 567 х 100 % = 29,28%.
Обертання матеріальних активів = обсяг реалізації/матеріальні активи х 100%
за 2004 рік - 11413 / 1164 х 100 % = 980,49%.
Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за даними балансу та дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання.
У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємства внаслідок банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність. Термін "ліквідність" (від латинського liquidus – рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.
Таким чином ліквідність підприємства – це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі.
Під ліквідністю підприємства розуміється його здатність розраховуватися зі своїми зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами.
Повсякденна робота підприємства по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження організації, умовою якого виступає безперебійне виконання забовя’зань перед постачальниками, покупцями та іншими клієнтами.
Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу.
2.4. Проблеми та перспективи розвитку підприємства, або ринку.
По зрівнянню з 2003 роком рівень рентабельності в 2004 році зріс на 0, 15%, що характеризує роботу даного підприємства, як відносно стабільну, але не прогресивну. Цього замало для критичної оцінки інвестиційної привабливості підприємства. Рівень рентабельності продажу також за ці роки не змінився, рентабельність капіталу підприємства в 2004 році не лише не виросла, а й дещо знизилась.
Потрібно звернути особливу увагу на те, що на підприємстві давно не було нововведень капітальних вкладень, тим більш, що вони необхідні.
Аналіз наявності руху власних обігових коштів доводить, що за рік власні обігові кошти не лише не збільшились, а й зменшились на 36 тис. гривень, що негативно впливає на оцінку господарської діяльності підприємства, особливо. В комплексі з оцінкою всіх інших показників.
Загальні тенденції зміни фінансових результатів підприємства з попередніми періодами дають нам підставу для такого висновку: діяльність підприємства стабільна, але не достатньо рентабельна, підприємство майже стоїть на місці.
При здійсненні аналізу кредиторської заборгованості виявлено, що кредиторська заборгованість підприємства складала на початок року 2614 тис. грн.; за рік виникло зобов'язань на суму 9267 тис. грн. і погашені зобов'язання у сумі 8449 тис. грн. Залишок на кінець року складає 3432 тис грн. Загальна сума кредиторської заборгованості за рік збільшилася на 818 тис. грн.
З аналізу динаміки обігових коштів можна зробити висновки, що загальна сума обігових коштів за рік зменшилась на 36 тис. грн. або на 70 %. Виробничі запаси зросли усього на 3 тис. грн. або на 12 %. Дебіторська заборгованість збільшилася на 5 тис. грн. або на 13,51 %. Кошти зменшились на 33 тис. грн. або на 66%. Тобто, можна охарактеризувати роботу підприємства, як незадовільну.
Якщо розглянути оцінку майнового стану підприємства станом на 2004 рік, можна сказати, що коефіцієнт оновлення основних фондів занадто низький (0,11), на це потрібно також звернути увагу. Коефіцієнт вибуття основних фондів (0,7) повинен бути меншим, ніж коефіцієнт оновлення основних фондів, що у нас і спостерігається.
Коефіцієнт покриття у нас нижче 1, що негативно впливає на весь стан діяльності підприємства. Коефіцієнт швидкої ліквідності повинен в нормі бути 0,6 -0,8, на нашому ж підприємстві коефіцієнт значно нижчий за норму, що негативно сказується на його інвестиційній привабливості. Коефіцієнт абсолютної ліквідності також зменшився, при чому дуже відчутно. З огляду на чистий оборотній капітал, ми спостерігаємо збитковість, що не лише негативно сказується на нашій діяльності, а й робить нас інвестиційно-непривабливими.
Якщо розглядати показники рентабельності, ми бачимо, що : коефіцієнт рентабельності активів, власного капіталу, коефіцієнт рентабельності діяльності занадто низький. Щодо коефіцієнту рентабельності продукції - на нашому підприємстві досить високий, що дозволяє казати про перспективи для всього підприємства.
Підприємство не досить привабливе для інвесторів з огляду на його фінансово-економічний стан, але воно все ж перспективне з точки зору галузевої привабливості. Цей вид діяльності в майбутньому буде досить прибутковим з огляду на тенденції попиту і на економічні аспекти: це відносно не дорого, безпечно в порівнянні з багатьма іншими видами транспорту, при капіталовкладеннях в цей вид послуг можна буде очікувати різкого підвищення попиту на них, а також – їх популяризацію.
Розділ 3. Основи маркетингу
3.1. Типи та види організаційних структур підприємства.
Аналіз практики функціонування як зарубіжних, так і вітчизняних фірм дає змогу виокремити певні види організаційних структур; які, у свою чергу, можна об'єднати у дві групи (типи): механістичні та органічні.
Механістичні структури (їх іще називають ієрархічними, формальними, бюрократичними, класичними, традиційними) характеризуються жорсткою ієрархією влади в компанії, формалізацією правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, об'єктивними критеріями добору кадрів, об'єктивною системою винагороди. Вони функціонують як чітко злагоджений механізм. До цього типу належать лінійна, функціональна структури — лінійно-функціональна й дивізіональні структури управліня.
Органічні (адаптивні) структури мають розмиті межі невелику кількість рівнів управління, характеризуються помірним використанням формальних правил і проце-децентралізацією прийняття рішень, неформальними міжособистісними стосунками. До них наїжать матричні, проектні, множинні й тому подібні організації, що різняться великою гнучкістю у взаємодії із зовнішнім середовивищем. Розглянемо коротко особливості кожного виду структур і визначимо, за яких умов вони дають змогу ефективно керувати організацією.
Лінійна організаційна структура. У її межах, залежно від довжини ієрархічного ланцюга, виокремлюють елементарну структуру та лінійну ієрархію. Елементарна організаційна структура — це найпростіша дворівнева структура, яка формується на невеликому підприємстві. її необхідність диктується потребою відокремлення управління від безпосереднього виконання роботи; вона доцільна на підприємствах, працівники яких виконують приблизно однакові дії (виготовляють один товар чи надають однотипні послуги, обслуговують один сегмент ринку тощо). Наявність невеликої кількості виконавців і одного керівника, який здебільшого і є власником бізнесу, тобто має пряму заінтересованість у кінцевому результаті, забезпечує простоту й погодженість у взаємозв'язках між співробітниками. Отже, елементарні організаційні структури дають змогу швидко приймати рішення, реагувати на зміни в зовнішньому оточенні й забезпечувати неформальний підхід до мотивації і контролю діяльності співробітників. Але така структура може ефективно працювати лише за незначних масштабів діяльності.
При зростанні ж підприємства формується лінійна управлінська ієрархія, у якій домінують вертикальні інформаційні потоки. Дотримуючись усталених правил, керівники нижчих рівнів усі свої дії узгоджують з вищим керівництвом.
Функціональна організаційна структура виникає там, де з'являється функціональний розподіл праці й функціональна спеціалізація. Основу її становить так званий «шахтний» принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу за функціональними підсистемами організації. Найважливіші для діяльності організації функції (наприклад виробництво, маркетинг чи фінанси) знаходять організаційне закріплення. Для кожної з них формується ієрархія служб («шахта»), за якої основні функціональні служби поділяються на дрібніші підрозділи, що вирішують вузько-спеціалізовані завдання. Це дає змогу підібрати у відповідні відділи кваліфікованих фахівців, які професіонально виконують свою роботу, що забезпечує організації мінімізацію витрат виробничої функції.
Лінійно-функціональна організаційна структура є найпоширенішою в середовищі підприємств, що зростають, переходячи з категорії малих до категорії середніх. Управління такими підприємствами потребує більшого професіоналізму у виконанні окремих функцій, але централізація управління при цьому зберігається.
Дивізіональна структура створюється в тих організацій які різко збільшують масштаби своєї діяльності і прагнуть диверсифікувати виробництво у відповідь на вимоги динамічного зовнішнього оточення. У цьому разі вирізняються відносно відокремлені й наділені великими правами для здійснення своєї діяльності структурні підрозділи. Різні види дивізіональної структури мають одну й ту ж мету — забезпечити ефективнішу реакцію організації на той чи інший фактор оточення.
Продуктова структура забезпечує ефективне управління розробкою нових видів продукції і використовується в основному для підприємств, зайнятих у виробничій сфері.
Регіональна структура дає змогу організації краще враховувати місцеве законодавство, соціально-економічні особливості регіонів у міру розширення її зони діяльності. Вона буде ефективною для управління торговельними фірмами.
Структура, орієнтована на споживача, дає організації можливість найповніше виявити і взяти до уваги запити тих споживачів, від яких вона найбільше залежить, тому найчастіше її використовують фірми, що надають різні послуги або зорієнтовані на індивідуалізацію великосерійного виробництва. Отже, в різновиду дивізіональної структури має ґрунтуватися на визначне найважливішого чинника з погляду забезпечення реалізації тегічних планів організації та досягнення її цілей.
Матрична організаційна структура має два напрями. Вертикальний напрям — управління структурними відділами організації. Горизонтальний напрям — управління окремими проектами чи програмами, для реалізації яких залучаються люди й ресурси різних підрозділів організації.
Останнім часом набули значного поширення мережні організаційні структури. Вони поділяються на три групи: внутрішні мережі, стабільні мережі та динамічні мережі.
Внутрішні мережі дають змогу використовувати всередині організації принцип вільного підприємництва завдяки створенню так званих організаційних ринків, які передбачають взаємодію між підрозділами організації на основі ринкових цін. Наприклад, підрозділи — виробники комплектуючих мають пропонувати складальним підрозділам комплектуючі за конкурентоспроможними ринковими цінами. Ці ж підрозділи можуть продавати свою продукцію й іншим організаціям, як це робить, зокрема, «Дженерал Моторс».
Стабільні мережі значну частину робіт передають підрядникам, які можуть розташовуватися поза межами основної компанії. кою схемою діє багато японських компаній. Стабільну мережу і «БМВ», яка близько 50 % сумарних виробничих витрат сплатила підрядникам за виконані послуги. Така форма співпраці дає отримати конкурентні переваги за рахунок вузької спеціалізації підрядників.
У деяких видах бізнесу, зокрема у видавничій справі, виробництві одягу, електроніки тощо, набувають значного поширення динамічні мережі. Головна компанія за такої форми організації бізнесу керує капіталом та іншими організаціями в рамках введення своїх цілей, залишаючись при цьому ядром. Вона залучає зовнішніх незалежних розробників, робітників, постачальників, дистриб'юторів тощо.
Множинні організаційні структури виникають тоді, підрозділи організації не є уніфікованими, під час їх побудови використовувався один і той самий організаційний принцип. До таких структур належать холдингові компанії, які володіють контрольними пакетами акцій багатьох фірм, що здійснюють різноманітну діяльність. Зважаючи на юридичну самостійність цих фірм, холдинги не в змозі безпосередньо контролювати їхню структурну організацію. Лише за умови відчутного зниження фінансових результатів контрольованих холдингами фірм у них з'являється можливість здійснити перебудову.
3.2. Маркетингові служби на підприємствах, їх задачі та функції.
Цілі, завдань і функції персоналу служби маркетингу визначаються положенням про службу маркетингу.
Положення про службу маркетингу юридично закріпляє службу (відділ) маркетингу в системі підрозділів підприємства.
Положення про службу маркетингу розробляє або керівник цього підрозділу, або (на замовлення підприємства) спеціалізовані консультаційні або дослідницькі підприємства, або керівник підрозділу спільно з фахівцями консалтингових фірм.
Положення узгоджується з керівниками інших підрозділів підприємства і затверджується керівником підприємства...
Основними рішеннями у сфері персоналу служби маркетингу є: визначення цілей, завдань і функцій персоналу служби маркетингу; формування кадрового забезпечення служби маркетингу; мотивація персоналу служби маркетингу...
Завдання служби маркетингу мають бути визначені таким чином, щоб їх рішення забезпечило реалізацію цілей.
Це можуть бути:
забезпечення ринкової орієнтації діяльності підприємства;
збір, обробка і аналіз інформації про ринок, вивчення потреб і попиту;
підготовка інформації для прийняття рішень щодо більш ефективного пристосування виробничого, торговельно-збутового, рекламного, фінансового потенціалу підприємства до вимог ринку;
формування попиту і стимулювання збуту;
проведення активної комунікаційної, розподільної і збутовоїполітики тощо.
Функції служби маркетингу можна поділити на загальні та часткові. Загальні функції мають комплексний характер, а часткові конкретизують комплексні функції.
Розрізнюють чотири комплексні функції маркетингу.
Аналіз функцій маркетингу показує, що в незмінному вигляді реалізується лише дослідницька функція. Інші ж функції — функція планування асортименту продукції, функція збуту й розподілу та функція реклами і стимулювання збуту в різних галузях трансформуються, наприклад, у торгівлі вони набувають управлінського характеру і знаходять своє вираження у виконанні підприємствами ряду комерційних і виробничих функцій.
Розглянемо функції маркетингу у таблиці:
Загальні функції маркетингу
Функції маркетингу на торговельних підприємствах
що залишилися без змін
що трансформувалися
Дослідницька функція
Дослідницька функція
Планування асортименту продукції
Управління асортиментом і якістю товарів
Збут і розподіл
Управління збутом і розподілом
Реклама і стимулювання збуту
Управління рекламою і стимулюванням збуту
3.3. Кваліфікаційні характеристики фахівців маркетологів.
Кваліфікація — це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.
Кваліфікована праця — праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.
За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири групи:
висококваліфіковані — робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають великий практичний досвід;
кваліфіковані — робітники, що виконують складні роботи (наприклад, метало - та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;
малокваліфіковані — робітники, що виконують нескладні роботи (деякі складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;
некваліфіковані — робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки.
Специфічні вимоги до персоналу служби маркетингу:
системність знань, широка ерудованість та кругозір;
комунікабельність, тобто уміння знаходити спільну мову з людьми, які відрізняються за світоглядом, професією, звичками, характером, проживають у різних регіонах та країнах;
прагнення до нового, високий ступінь динамізму;
дипломатичність, уміння вирішувати конфлікти та створювати гарний психологічний клімат;
знання іноземних мов для спеціалістів, які здійснюють операції за кордоном;
високі аналітичні здібності;
вміння прогнозувати ситуацію та приймати ефективні рішення.
3.4. Роль маркетингових служб і фахівців маркетологів у підвищенні ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств різних форм власності в умовах переходу до ринкової економіки.
Персонал в комплексі маркетингу відіграє провідну роль, оскільки саме від нього залежать результати маркетингової діяльності. Яким би високим не був рівень інших елементів комплексу маркетингу (товар, ціна, розподіл, просування), без персоналу вони не можуть бути якісно реалізовані.
Важливим чинником підвищення продуктивності праці на підприємствах і по галузі в цілому є їх індустріалізація, яка полягає у створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це багатогранний комплексний процес, в основі якого лежить застосування сучасних наукових і маркетингових знань.
Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує простої робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.
Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на фактори морального і матеріального стимулювання. Як перші, так і другі є стимулами заінтересованості працівників у підвищенні своєї продуктивності. До них належать: зростання заробітної плати, премії та доплати, можливість самовира...