Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
1. Поняття ринку та ринкової економіки. 2...
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний авіаційний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Маркетинг
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Університетська освіта
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
План
Вступ……………………………………………………………………………........3
Розділ 1. Поняття ринку та ринкової економіки……….…………………........5
1.1. Проблеми обмеженості ресурсів та свідомого вибору……………..………...6
1.2. Місія та цілі підприємств та сучасні ринкові проблеми....……………….......7
Розділ 2. Цивільна авіація в транспортної системі України.…………………8
2.1. Характеристика транспортної системи України……………………………..
2.2. Коротка характеристика підприємства, на якому працює студент, або огляд ринку……………………………………………………………………………….....9
2.3. Аналіз діяльності підприємства в динаміці (за 2-3 роки), або стану на ринку………………………………………………………………………………...10
2.4. Проблеми та перспективи розвитку підприємства, або ринку……………..
Розділ 3. Основи маркетингу…………………………………………………….12
3.1. Типи та види організаційних структур підприємства…………………….....13
3.2. Маркетингові служби на підприємствах, їх задачі та функції……………...16
3.3. Кваліфікаційні характеристики фахівців маркетологів……………………..17
3.4. Роль маркетингових служб і фахівців маркетологів у підвищенні ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств різних форм власності в умовах переходу до ринкової економіки……………………………18
Література………………………………………………………………….…........19
Вступ
Формування ринкової економіки зумовило необхідність переорієнтації виробництва та реалізації товарів на задоволення потреб і запитів споживачів. Нова система господарювання в Україні викликала великий інтерес з боку українських підприємців та економістів до маркетингової концепції управління на рівні підприємства, бізнес-структури, господарюючого суб’єкта. Закордонний досвід переконує в тому, що маркетингова концепція сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємства та вдосконаленню системи внутрішнього управління.
Маркетинг передбачає гнучкість організаційних форм збутової стратегії та постійний пошук шляхів ефективного пристосування до ринку і впливу на споживачів. Маркетинг базується не лише на затверджених згори планових завданнях. Практична діяльність в цій сфері заснована на поінформованості стосовно об’єктивних реалій ринку і на глибоких знаннях про реальні вимоги споживачів.
Головна мета маркетингової діяльності будь-якого підприємства – забезпечення прибутковості, рентабельності, тобто визначеного рівня головних результативних економічних показників у встановлених часових межах за рахунок максимального задоволення потреб споживачів. Для її досягнення потрібно вирішити дві ключові взаємопов’язані проблеми:
1) продаж максимально можливої кількості товарів фірми;
2) максимальне задоволення визначених споживацьких потреб.
Для цього фірма цілеспрямовано формує і розвиває у споживачів бажання купувати і користуватися її товарами та послугами. За допомогою маркетингу керівники підприємств та їх структурних підрозділів отримують необхідну інформацію для стратегічного і тактичного планування діяльності підприємства. Маркетинг також дає можливість зрозуміти, яким чином підприємство має організувати процес реалізації своєї продукції, товарів чи послуг, як належить проводити кампанію щодо їх просування на ринок, будувати рекламну політику, формувати попит в умовах конкурентного тиску з боку інших підприємств, які функціонують на тому самому ринку.
В сучасній літературі маркетинговий комплекс ототожнюють із такими складовими: товар (product), ціна (price), місце (place), просування (promotion). Кожен із цих елементів має комплексний і багаторівневий характер. Зокрема товарна політика передбачає курс дій суб’єкта господарювання або наявність у нього заздалегідь обміркованих стратегічних принципів щодо формування ассортименту та управління ним, підтримання конкурентоспроможності своїх товарів, визначення для них оптимальних сегментів ринку, здійснення допродажного і післяпродажного обслуговування товарів і т.д.
Дедалі більшої важливості набуває таке специфічне поняття, як маркетингова політика комунікацій. Ця система просування спрямована на інформування, переконання, нагадування споживачам про фірму та її товари, підтримку збуту, а також на створення позитивного іміджу виробника. Формування комунікаційної політики підприємства передбачає прийняття великої кількості різноманітних рішень, пов’язаних із визначенням цільової аудиторії, величини рекламного бюджету, вибором оптимальних засобів розповсюдження реклами, використання засобів комерційної пропаганди.
Важливим аспектом для торгівельного підприємства, оскільки саме ця категорія фірм найбільшою мірою пов’язана з процесом збуту товарів, є організація товароруху, формування товарного асортименту, транспортування, складування, пристосування товару до вимог споживача. Саме ці поняття становлять останній, але не менш важливий, компонент маркетингової збутової політики.
Розділ 1. Поняття ринку та ринкової економіки
Ринок – це не місце, не річ, або колективна власність. Ринок – це процес, зобов'язаний своїм існуванням дією індивідуумів, поєднуваних єдиним процесом поділу праці. Сили, що забезпечують безперервну зміну стану ринку, це слушна оцінка ситуації всіма учасниками ринку, і їх дії, викликані цієї оцінкою. Стан ринку в будь-який момент обумовлене структурою ринкових цін, приміром, загальні пропорції обміну визначаються взаємодією між тими, хто прагне купити, і тими, хто прагне продати. У самій суті ринку немає нічого загадкового, або противного природі людину. Увесь ринковий процес – повністю результат людської діяльності. Походження кожної події на ринку може бути відстежено, і є ні чим іншим, як свідомим вибором учасників ринку.
Кожний одночасний засіб виробництва й кінцевий мета будь-якого виробництва; людей одночасно й зміст усієї його діяльності, і інструмент для досягнення цілей інших людей. Уся система управляється ринком. Ринок направляє зусилля кожного індивідуума в те русло, де вони виявляться найбільш корисними для задоволення потреб інших людей.
При цьому, ринок управляє, не прибігаючи ні до насильства, ні до примусу. Держава й апарат соціального примусу не заважають ринку й діяльності людей, продиктованої ринком. Ця сила застосовується для підпорядкування людей тільки у випадку, якщо їх діяльність знаходить деструктивний характер, і загрожує злагодженій роботі механізму ринкової економіки, або самому його існуванню. Ця сила є гарантом людського життя, здоров'я, приватної власності, для їхнього захисту від агресії й шахрайства, як від місцевих злочинних угруповань, так і від зовнішнього ворога. Таким чином, держава створює середовище, у якім ринкова економіка здатна нормально функціонувати.
Ринкова економіка – це соціальна система, заснована на принципі поділу праці, у той час, як засобу виробництва перебувають у приватній власності. У цій системі кожний споконвічно працює сам на себе, але зусилля людей у першу чергу спрямовані на задоволення потреб інших людей, рівно, як і на задоволення власних потреб. Кожний, у підсумку служить іншим людям. З іншої сторони всі інші так само служать окремій людині.
Ринкова економіка грунтується на принципах:
1) підприємництва;
2) різноманіття форм власності на засоби виробництва;
3) ринкового ціноутворення ;
4) договірних відносин між господарюючими суб'єктами (людьми, підприємствами тощо);
5) обмеженого втручання держави в господарську діяльність.
Але ринкову економіку слід відрізняти від другої системи, яка хоч і багато раз обговорювалася у світовій історії, але так ніколи й не була реалізована - це система соціальної взаємодії, на основі поділу праці: система соціальної або державної власності всіх засобів виробництва. Ця система може носити різні назви: соціалізм, комунізм, планова економіка, або державний капіталізм.
Ринкова економіка, або капіталізм, і соціальна економіка взаємовиключають один одного. Неможливо не представити, не уявити яку-небудь форму симбіозу цих двох систем; не може бути такого поняття, як змішана економіка, система, яка буде почасти капіталістичної, почасти соціалістичної. Виробництво регулюється або ринком, або вказівками «царя виробництва», або комітетом таких «царів».
1.1. Проблеми обмеженості ресурсів та свідомого вибору
Функціонування ринкової економіки припускає наявність визначених її елементів, що у сукупності складають ринкову систему.
Першим і найважливішим елементом ринкової економіки виступають виробники і споживачі. Вони формуються в процесі суспільного поділу праці, коли одні роблять товар, а інші-споживають його. Споживання підрозділяється на особисте і продуктивне. При особистому споживанні товари вибувають зі сфери виробництва і використовуються для задоволення особистих нестатків населення.
Потреби людини в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передба чає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримаємо і не можемо отримати їх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах тощо. Він буде вражаючим. До того ж із плином часу під впливом реклами, телебачення, радіо потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо.
Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послуга виробляються у необмеженій кількості; 2) втратили б сенс багато проблем розподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів, відносно обмежених: усі продукти були б безплатними тощо.
Однак у житті цього немає. І це зумовлено другою обставиною, яку ми згадували, — обмеженістю або рідкісністю ресурсів.
Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурси обмежені.
Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами й відносно обмеженими засобами, джерелами, що забезпечують задово лення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресур сами для виробництва такого обсягу товарів та послуг, якого бажа ють його члени.
Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доводиться вибирати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.
1.2. Місія та цілі підприємств та сучасні ринкові проблеми.
Процес переходу економіки України на ринкові відносини проходить у складних умовах спаду виробництва і інфляції. Це вкрай негативно впливає на економіку підприємств, націлює їх на вирішення лише сьогоденних завдань виживання, унеможливлює здійснення заходів щодо зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу. Але процес поступової стабілізації економічного становища обов’язково викличе до життя потребу у прогностичному підході до організації економіки підприємств, при якому показники фінансового стану розглядаються у динамічній перспективі.
Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки – економіки підприємства. Фінансові умови господарювання потерпіли суттєвих змін , котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомасштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств .
Підприємства мають зношене та морально заста ріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні мо жуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних про цесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.
Нині економічне середовище в Україні не зовсім сприятливе для формування вітчизняного підприємництва через такі обставини: по-перше, частка державної власності становить приблизно 40 %; по-друге, функціонує ще чимало підприємств-монополістів, які протидіють конкуренції, а отже й розвитку підприємництва;
по-третє, простежується надмірне втручання державних інститу цій у справи бізнесу, а правила економічної гри, зокрема господарсь ке законодавство, безперервно змінюються;
по-четверте, кількість незалежних підприємств в Україні ще зовсім недостатня для формування конкурентних відносин.
Без проведення великої приватизації, демонополізації та розвитку конкуренції сподіватися на здорове підприємництво не доводиться.
Конкурентні відносини в економіці, як показує світовий досвід, формуються тоді, коли одне підприємство припадає на кожні 100 осіб населення. До цього показника ми ще далекі.
Місія підприємства - це його головна загальна ціль, суть існування підприємства. Значення місії полягає в тому, що вона виступає для керівництва як основа, орієнтир для прийняття всіх наступних рішень.
Після формулювання місії на її основі встановлюються конкретні цілі, через які здійснюється місія підприємства.
Місія і цілі підприємства залежать від змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі маркетингу і повинні бути адаптивними.
Розділ 2. Цивільна авіація в транспортної системі України
2.1. Характеристика транспортної системи України.
Економічне зростання у світі, яке супроводжувалось протягом останніх десятиліть випереджальним збільшенням об сягів міжнародної торгівлі, міжнародним кооперуванням вироб ництва, а також бурхливим розвитком туристичного бізнесу, сприяло зростанню обсягів транспортних перевезень і якісному прогресу транспортної галузі. У свою чергу, транспортні комуні кації відіграють кардинальну роль у процесах глобалізації, у фор муванні регіональних економічних просторів.
Світові тенденції розвитку транспорту не оминули й Україну — державу, що розташована на перетині найважливіших транзитних і зовнішньоторговельних маршрутів між країнами Східно-Азіатського регіону і Європи. Тому питання оцінки об'єк тивного потенціалу розвитку транспортної системи України, фор мування її міжнародно-транзитного статусу, розвитку відповідної інфраструктури, а також вироблення практичної програми дій ма ють особливо велике значення на етапі формування ринкової еко номіки в країні. їх розв'язання є найважливішою умовою підне сення економіки країни та її інтеграції до світового господарства.
Традиційно високий рівень індустріального розвитку та вигідне географічне розташування зумовило те, що Україна має розвинену транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу шляхів сполучень, велику кількість транспортних засобів. Ідеться про автомобільні та залізничні шляхи, морські та річкові порти, аеро порти, потужну систему нафто- та газопроводів.
У рамках виставки «Транс Україна-2001» було представлено такі осно вні тематичні розділи, що відображають складові системи українського транспорту:
Морський транспорт
Судноплавні, стивідорі та бункерні компанії, порти, суднобудівні і су дноремонтні підприємства, суднове обладнання, морське страхування, морські перевезення, контейнерні перевезення, експедиторські компанії;
Автомобільний транспорт
Вантажні автомобілі й причепи, легковий автотранспорт, запасні части ни і аксесуари, автокосметика, перевізники, експедитори, розвиток автомо більної інфраструктури, страхові компанії, дорожня техніка;
Залізничний транспорт
Експедиторські компанії, виробники рухомого складу й обладнання для залізниць, розвиток залізничної інфраструктури, страхування залізничних перевезень;
Авіаційний транспорт
Авіакомпанії, вантажні авіаперевезення, страхування авіаперевезень, ви робники авіаційного обладнання, міжнародні аеропорти;
Логістика
Управління транспортом, організація інформаційних систем...
Швидкий розвиток авіаційного транспорту, як за кіль кістю бортів, на яких здійснюються перевезення, так і за їх тон нажністю, загальною масою перевезень цілком відповідає тенде нціям глобалізації та створення високо інтегрованих регіональних блоків країн. Адже повітряний транспорт є найшвидшим, а такий слабкий його бік, як дорожнеча послуги у тонно кілометражному вимірі, дещо знижується тим, що збільшується значення поставок інформаційно- та наукомістких товарів і технологічних вузлів. Тому протягом 90-х років тоннажність вантажів, які перевозяться авіатранспортом, у світі збільшилася вдвічі, а кількість перевезе них пасажирів — у 1,6 рази.
На розвиток авіатранспорту в Україні, як і у світі в цілому, впли вають ті самі фактори, котрі визначають тенденції для інших видів транспорту та міжнародної економічної діяльності загалом. Специ фіка полягає в більшій жорсткості вимог щодо засвоєння фірмами, які випускають літаки, та авіаперевізниками новітніх досягнень НТП.
Міжнародні авіатранспортні перевезення, як і всі інші види послуг, скоротилися внаслідок світової фінансової кризи 1997— 1998 рр. Але вже починаючи з 1999 р. відновився щорічний приріст абсолютних показників пасажирських та вантажних перевезень.
Наприкінці минулого століття кількість перевезених на між народних рейсах пасажирів сягала 1,3 млрд. (загальна кількість перевищила 2 млрд.), міжнародний повітряний вантажообіг ста новив майже 200 млрд. т/км у брухт розрахунку (загальний ванта жообіг становив 300 млрд. т/км).
Серед аеропортів України, які можуть забезпечувати переве зення 60 млн. пасажирів та 185 тис. т вантажоперевезень, 35 ма ють митні та прикордонні служби, тобто належать до інфрастру ктури міжнародної економічної діяльності. 17 аеропортів мають статус міжнародних. Однак актуальним завданням є проведення модернізації, ремонту та розширення злітно-посадкових смуг будівництва нових аеровокзалів...
Метою розвитку національної транспортної системи є забез печення стабільних умов участі України в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, що, у свою чергу, має гара нтувати динамічний розвиток соціально-економічної сфери краї ни. Швидке та ефективне транспортне забезпечення — важлива умова прискорення економічного поступу, тоді як транзит стає потужним джерелом валютних надходжень.
2.2. Коротка характеристика підприємства, на якому працює студент, або огляд ринку.
Найменування підприємства: Станція Дарниця державного територіально-галузевого об’єднання „ Південно-Західна залізниця ”.
Органом державного управління станцією є Укрзалізниця.
Місцезнаходження підприємства: м. Київ, вул. Привокзальна, 3.
Станція „ Дарниця ” не є юридичною особою.
Станція „ Дарниця ” веде свій баланс, який входить до зведеного балансу Київської дирекції залізничних перевезень, має субрахунок в установі банку, печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити, необхідні для здійснення своєї діяльності.
Станція „ Дарниця ” є виробничо-технологічним підрозділом державного територіально-галузевого об’єднання „ Південно-Західна залізниця ” і входить до складу Київської дирекції залізничних перевезень.
Станція „ Дарниця ” створена з метою формування та розформування вантажних поїздів, організації своєчасного прийому та відправлення вантажів, обслуговування вантажоотримувачів та вантажовідправників та пасажирів.
Основними завданнями станції є:
1. Формування та розформування вантажних поїздів у відповідності з планом формування.
2. Своєчасне відправлення та прослідування пасажирських поїздів.
3. Забезпечення безпеки руху поїздів та збереження вантажів, що перевозяться.
4. Своєчасне приймання та відправлення вантажів.
5. Обслуговування пасажирів.
6. Надання послуг підприємствам та населенню.
7. Забезпечення охорони праці працівників.
8. Забезпечення охорони навколишнього середовища від забруднень.
2.3. Аналіз діяльності підприємства в динаміці (за 2-3 роки), або стану на ринку.
Фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності - це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою й іншими господарськими суб'єктами. Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей, трудових і матеріальних ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів. Тому фінансовий стан господарського суб'єкта відображає всі сторони його господарської діяльності. Аналіз фінансового стану господарського суб'єкта, включає:
1) аналіз прибутковості (рентабельності);
2) аналіз фінансової стійкості;
3) аналіз кредитоспроможності;
4) аналіз використання капіталу;
5) аналіз рівня самофінансування.
Аналіз прибутковості (рентабельності).
Прибутковість господарського суб'єкта, характеризується абсолютними і відносними показниками:
Абсолютний показник прибутковості - це сума прибутку.
Відносний показник - рівень рентабельності.
Рентабельність являє собою прибутковість господарського процесу. Її величина вимірюється рівнем рентабельності. Рівень рентабельності суб'єктів, що господарюють, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), визначається процентним відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції:
Р = П / И * 100,
де Р - рівень рентабельності, %;
П - прибуток від реалізації продукції, грн.;
И - собівартість продукції, грн.
Розрахуємо рівень рентабельності ст. ” Дарниця "
за 2003 рік:
Р = 1027/10211* 100=10,05 %;
за 2004 рік:
Р = 856/ 8395* 100=10,20 %.
Рівень рентабельності збільшився на 0,15 %, що характеризує роботу підприємства, як стабільну, але не прогресивну.
Рентабельність продажу = прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) / виручка від реалізації.
за 2003 рік - 1027 / 11413 == 0,09;
за 2004 рік - 856 / 9453 = 0,09.
Як ми бачимо, у нас цей показник в звітному році по зрівнянню з попереднім періодом залишився без змін, що характеризує рентабельність продажу, як стабільну, хоча потрібно ще раз підкреслити, що це – не межа, що потрібно намагатися збільшити доходи.
Рентабельність основної діяльності = прибуток від реалізації продукції / витрати на виробництво продукції та її реалізації:
за 2003 рік - 871 / 8395 = -0,10;
за 2004 рік - 166 / 10211 = 0,02.
Рентабельність усього капіталу підприємства = балансовий прибуток / підсумок балансу:
за 2003 рік - 871 / 514 =1,69;
за 2004 рік-166/567= 0,29.
Головний показник прибутковості розраховується за формулою: прибуток до сплати податків / (усього активів - нематеріальні активи) х 100%:
за 2003 рік - 264 / 1278 х 100 % = -169%
за 2004 рік - 166 / 567 х 100 % = 29,28%.
Обертання матеріальних активів = обсяг реалізації/матеріальні активи х 100%
за 2004 рік - 11413 / 1164 х 100 % = 980,49%.
Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за дани ми балансу та дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання.
У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємства внаслідок банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність. Термін "ліквідність" (від латинського liquidus – рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.
Таким чином ліквідність підприємства – це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі.
Під ліквідністю підприємства розуміється його здатність розраховуватися зі своїми зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами.
Повсякденна робота підприємства по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження організації, умовою якого виступає безперебійне виконання забовя’зань перед постачальниками, покупцями та іншими клієнтами.
Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покрит тя, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу.
2.4. Проблеми та перспективи розвитку підприємства, або ринку.
По зрівнянню з 2003 роком рівень рентабельності в 2004 році зріс на 0, 15%, що характеризує роботу даного підприємства, як відносно стабільну, але не прогресивну. Цього замало для критичної оцінки інвестиційної привабливості підприємства. Рівень рентабельності продажу також за ці роки не змінився, рентабельність капіталу підприємства в 2004 році не лише не виросла, а й дещо знизилась.
Потрібно звернути особливу увагу на те, що на підприємстві давно не було нововведень капітальних вкладень, тим більш, що вони необхідні.
Аналіз наявності руху власних обігових коштів доводить, що за рік власні обігові кошти не лише не збільшились, а й зменшились на 36 тис. гривень, що негативно впливає на оцінку господарської діяльності підприємства, особливо. В комплексі з оцінкою всіх інших показників.
Загальні тенденції зміни фінансових результатів підприємства з попередніми періодами дають нам підставу для такого висновку: діяльність підприємства стабільна, але не достатньо рентабельна, підприємство майже стоїть на місці.
При здійсненні аналізу кредиторської заборгованості виявлено, що кредиторська заборгованість підприємства складала на початок року 2614 тис. грн.; за рік виникло зобов'язань на суму 9267 тис. грн. і погашені зобов'язання у сумі 8449 тис. грн. Залишок на кінець року складає 3432 тис грн. Загальна сума кредиторської заборгованості за рік збільшилася на 818 тис. грн.
З аналізу динаміки обігових коштів можна зробити висновки, що загальна сума обігових коштів за рік зменшилась на 36 тис. грн. або на 70 %. Виробничі запаси зросли усього на 3 тис. грн. або на 12 %. Дебіторська заборгованість збільшилася на 5 тис. грн. або на 13,51 %. Кошти зменшились на 33 тис. грн. або на 66%. Тобто, можна охарактеризувати роботу підприємства, як незадовільну.
Якщо розглянути оцінку майнового стану підприємства станом на 2004 рік, можна сказати, що коефіцієнт оновлення основних фондів занадто низький (0,11), на це потрібно також звернути увагу. Коефіцієнт вибуття основних фондів (0,7) повинен бути меншим, ніж коефіцієнт оновле ння основних фондів, що у нас і спостерігається.
Коефіцієнт покриття у нас нижче 1, що негативно впливає на весь стан діяльності підприємства. Коефіцієнт швидкої ліквідності повинен в нормі бути 0,6 -0,8, на нашому ж підприємстві коефіцієнт значно нижчий за норму, що негативно сказується на його інвестиційній привабливості. Коефіцієнт абсолютної ліквідності також зменшився, при чому дуже відчутно. З огляду на чистий оборотній капітал, ми спостерігаємо збитковість, що не лише негативно сказується на нашій діяльності, а й робить нас інвестиційно-непривабливими.
Якщо розглядати показники рентабельності, ми бачимо, що : коефіцієнт рентабельності активів, власного капіталу, коефіцієнт рентабельності діяльності занадто низький. Щодо коефіцієнту рентабельності продукції - на нашому підприємстві досить високий, що дозволяє казати про перспективи для всього підприємства.
Підприємство не досить привабливе для інвесторів з огляду на його фінансово-економічний стан, але воно все ж перспективне з точки зору галузевої привабливості. Цей вид діяльності в майбутньому буде досить прибутковим з огляду на тенденції попиту і на економічні аспекти: це відносно не дорого, безпечно в порівнянні з багатьма іншими видами транспорту, при капіталовкладеннях в цей вид послуг можна буде очікувати різкого підвищення попиту на них, а також – їх популяризацію.
Розділ 3. Основи маркетингу
3.1. Типи та види організаційних структур підприємства.
Аналіз практики функціонування як зарубіжних, так і вітчизня них фірм дає змогу виокремити певні види організаційних структур; які, у свою чергу, можна об'єднати у дві групи (типи): механістичні та органічні.
Механістичні структури (їх іще називають ієрархічними, формальними, бюрократичними, класичними, традиційними) ха рактеризуються жорсткою ієрархією влади в компанії, фор малізацією правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, об'єктивними критеріями добору кадрів, об'єктивною сис темою винагороди. Вони функціонують як чітко злагоджений ме ханізм. До цього типу належать лінійна, функціональна структури — лінійно-функціональна й дивізіональні структури управліня.
Органічні (адаптивні) структури мають розмиті межі невелику кількість рівнів управління, характеризуються помірним використанням формальних правил і проце-децентралізацією прийняття рішень, неформальними міжособистісними стосунками. До них на їжать матричні, проектні, множинні й тому подібні організації, що різняться великою гнучкістю у взаємодії із зовнішнім середовивищем. Розглянемо коротко особливості кожного виду структур і визначимо, за яких умов вони дають змогу ефективно керувати організацією.
Лінійна організаційна структура. У її межах, залежно від довжини ієрархічного ланцюга, виокремлюють елементарну структуру та лінійну ієрархію. Елементарна організаційна структура — це найпростіша дворівнева структура, яка формується на невеликому підприємстві. її необхідність диктується потребою відокремлення управління від безпосереднього виконання роботи; вона доцільна на підприємствах, працівники яких виконують приблизно однакові дії (виготовляють один товар чи надають однотипні послуги, обслу говують один сегмент ринку тощо). Наявність невеликої кількості виконавців і одного керівника, який здебільшого і є власником бізнесу, тобто має пряму заінтересованість у кінцевому результаті, забезпечує простоту й погодженість у взаємозв'язках між співробіт никами. Отже, елементарні організаційні структури дають змогу швидко приймати рішення, реагувати на зміни в зовнішньо му оточенні й забезпечувати неформальний підхід до мотивації і контролю діяльності співробітників. Але така структура може ефективно працювати лише за не значних масштабів діяльності.
При зростанні ж підприємства формується лінійна управлінська ієрархія, у якій домінують вертикальні інформаційні потоки. Дотри муючись усталених правил, керівники нижчих рівнів усі свої дії уз годжують з вищим керівництвом.
Функціональна організаційна структура виникає там, де з'являється функціональний розподіл праці й функціональна спеціалізація. Основу її становить так званий «шахтний» принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу за функціональни ми підсистемами організації. Найважливіші для діяльності організації функції (наприклад виробництво, маркетинг чи фінан си) знаходять організаційне закріплення. Для кожної з них фор мується ієрархія служб («шахта»), за якої основні функціональні служби поділяються на дрібніші підрозділи, що вирішують вузько-спеціалізовані завдання. Це дає змогу підібрати у відповідні відділи кваліфікованих фахівців, які професіонально виконують свою робо ту, що забезпечує організації мінімізацію витрат виробничої функції.
Лінійно-функціональна організаційна структура є най поширенішою в середовищі підприємств, що зростають, переходя чи з категорії малих до категорії середніх. Управління такими підприємствами потребує більшого професіоналізму у виконанні окремих функцій, але централізація управління при цьому зберігається.
Дивізіональна структура створюється в тих організацій які різко збільшують масштаби своєї діяльності і прагнуть диверсифікувати виробництво у відповідь на вимоги динамічного зовнішнього оточення. У цьому разі вирізняються відносно відокремлені й наділені великими правами для здійснення своєї діяльності структурні підрозділи. Різні види дивізіональної структури мають одну й ту ж мету — забезпечити ефективнішу реакцію організації на той чи інший фак тор оточення.
Продуктова структура забезпечує ефективне управ ління розробкою нових видів продукції і використовується в основ ному для підприємств, зайнятих у виробничій сфері.
Регіональна структура дає змогу організації краще враховувати місцеве законо давство, соціально-економічні особливості регіонів у міру розши рення її зони діяльності. Вона буде ефективною для управління торговельними фірмами.
Структура, орієнтована на споживача, дає організації можливість найповніше виявити і взяти до уваги запити тих споживачів, від яких вона найбільше залежить, тому найчастіше її використовують фірми, що надають різні послуги або зорієнтовані на індивідуалізацію великосерійного виробництва. Отже, в різновиду дивізіональної структури має ґрунтуватися на визначне найважливішого чинника з погляду забезпечення реалізації тегічних планів організації та досягнення її цілей.
Матрична організаційна структура має два напрями. Вертикальний напрям — управління структурними відділами організації. Горизонтальний напрям — управління окремими проектами чи програмами, для реалізації яких залучаються люди й ресурси різних підрозділів організації.
Останнім часом набули значного поширення мережні ор ганізаційні структури. Вони поділяються на три групи: внутрішні мережі, стабільні мережі та динамічні мережі.
Внутрішні мережі дають змогу використовувати всередині ор ганізації принцип вільного підприємництва завдяки створенню так званих організаційних ринків, які передбачають взаємодію між підрозділами організації на основі ринкових цін. Наприклад, підрозділи — виробники комплектуючих мають пропонувати скла дальним підрозділам комплектуючі за конкурентоспроможними ринковими цінами. Ці ж підрозділи можуть продавати свою продукцію й іншим організаціям, як це робить, зокрема, «Дженерал Моторс».
Стабільні мережі значну частину робіт передають підрядникам, які можуть розташовуватися поза межами основної компанії. кою схемою діє багато японських компаній. Стабільну мережу і «БМВ», яка близько 50 % сумарних виробничих витрат сплатила підрядникам за виконані послуги. Така форма співпраці дає отримати конкурентні переваги за рахунок вузької спеціалізації підрядників.
У деяких видах бізнесу, зокрема у видавничій справі, виробництві одягу, електроніки тощо, набувають значного поширення динамічні мережі. Головна компанія за такої форми організації бізнесу керує капіталом та іншими організаціями в рамках введення своїх цілей, залишаючись при цьому ядром. Вона залучає зовнішніх незалежних розробників, робітників, постачальників, дистриб'юторів тощо.
Множинні організаційні структури виникають тоді, підрозділи організації не є уніфікованими, під час їх побудови використовувався один і той самий організаційний принцип. До таких структур належать холдингові компанії, які володіють контрольними пакетами акцій багатьох фірм, що здійснюють різноманітну діяльність. Зважаючи на юридичну самостійність цих фірм, холдинги не в змозі безпосередньо контролювати їхню структурну організацію. Лише за умови відчутного зниження фінансових результатів контрольованих холдингами фірм у них з'являється можливість здійснити перебудову.
3.2. Маркетингові служби на підприємствах, їх задачі та функції.
Цілі, завдань і функції персоналу служби маркетингу визна чаються положенням про службу маркетингу.
Положення про службу маркетингу юридично закріпляє служ бу (відділ) маркетингу в системі підрозділів підприємства.
Положення про службу маркетингу розробляє або керівник цього підрозділу, або (на замовлення підприємства) спеціалізо вані консультаційні або дослідницькі підприємства, або керів ник підрозділу спільно з фахівцями консалтингових фірм.
Положення узгоджується з керівниками інших підрозділів підприємства і затверджується керівником підприємства...
Основними рішеннями у сфері персоналу служби маркетингу є: визначення цілей, завдань і функцій персоналу служби маркетингу; формування кадрового забезпечення служби маркетингу; мотивація персоналу служби маркетингу...
Завдання служби маркетингу мають бути визначені таким чином, щоб їх рішення забезпечило реалізацію цілей.
Це можуть бути:
забезпечення ринкової орієнтації діяльності підприємства;
збір, обробка і аналіз інформації про ринок, вивчення потреб і попиту;
підготовка інформації для прийняття рішень щодо більш ефективного пристосування виробничого, торговельно-збутового, рекламного, фінансового потенціалу підприємства до вимог ринку;
формування попиту і стимулювання збуту;
проведення активної комунікаційної, розподільної і збутової політики тощо.
Функції служби маркетингу можна поділити на загальні та часткові. Загальні функції мають комплексний характер, а част кові конкретизують комплексні функції.
Розрізнюють чотири комплексні функції маркетингу.
Аналіз функцій маркетингу показує, що в незмінному вигляді реалізується лише дослідницька функція. Інші ж функції — функція планування асортименту продукції, функція збуту й розподілу та функція реклами і стимулювання збуту в різних галузях трансформуються, наприклад, у торгівлі вони набува ють управлінського характеру і знаходять своє вираження у ви конанні підприємствами ряду комерційних і виробничих функ цій.
Розглянемо функції маркетингу у таблиці:
Загальні функції маркетингу
Функції маркетингу на торговельних підприємствах
що залишилися без змін
що трансформувалися
Дослідницька функція
Дослідницька функція
Планування асорти менту продукції
Управління асортиментом і якістю товарів
Збут і розподіл
Управління збутом і розпо ділом
Реклама і стимулюван ня збуту
Управління рекламою і стимулюванням збуту
3.3. Кваліфікаційні характеристики фахівців маркетологів.
Кваліфікація — це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спе ціальністю.
Кваліфікована праця — праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.
За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю ро боти, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири групи:
висококваліфіковані — робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають великий практичний досвід;
кваліфіковані — робітники, що виконують складні роботи (на приклад, метало - та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;
малокваліфіковані — робітники, що виконують нескладні роботи (деякі складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;
некваліфіковані — робітники, які виконують допоміжні та обслу говуючі роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки.
Специфічні вимоги до персоналу служби маркетингу:
системність знань, широка ерудованість та кругозір;
комунікабельність, тобто уміння знаходити спільну мову з людьми, які відрізняються за світоглядом, професією, звичками, характером, проживають у різних регіонах та країнах;
прагнення до нового, високий ступінь динамізму;
дипломатичність, уміння вирішувати конфлікти та створювати гарний психологічний клімат;
знання іноземних мов для спеціалістів, які здійснюють операції за кордоном;
високі аналітичні здібності;
вміння прогнозувати ситуацію та приймати ефективні рішення.
3.4. Роль маркетингових служб і фахівців маркетологів у підвищенні ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств різних форм власності в умовах переходу до ринкової економіки.
Персонал в комплексі маркетингу відіграє провідну роль, ос кільки саме від нього залежать результати маркетингової діяль ності. Яким би високим не був рівень інших елементів ком плексу маркетингу (товар, ціна, розподіл, просування), без персо налу вони не можуть бути якісно реалізовані.
Важливим чинником підвищення продуктивності праці на підпри ємствах і по галузі в цілому є їх індустріалізація, яка полягає у створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це багатогранний комплекс ний процес, в основі якого лежить застосування сучасних наукових і маркетингових знань.
Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує простої робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.
Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на фак тори морального і матеріального стимулювання. Як перші, так і другі є стимулами заінтересованості працівників у підвищенні своєї про дуктивності. До них належать: зростання заробітної плати, премії та доплати, можливість самовира...
11.05.2016 17:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора