Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут економіки і менеджменту
Факультет:
РТ
Кафедра:
Кафедра обліку та аналізу
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсовий проект
Предмет:
Управлінський облік
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра обліку та аналізу
КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з дисципліни «Управлінський облік»
Організація планування, облік, калькулювання та аналіз витрат
на торгівельному підприємстві
Львів- р.
ЗМІСТ
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ, ОБЛІК, КАЛЬКУЛЮВАННЯ ТА АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ТОРГІВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ
6
1.1.
Види витрат торгівельного підприємства
6
1.2.
Визначення собівартості товарів і формування ціни продажу на підприємства гуртової і роздрібної торгівлі
9
1.3
Особливості бюджетування витрат на торгівельному підприємстві
16
1.4.
Вплив товарних запасів на фінансові результати при використанні системи калькулювання за змінними витратами і за повними витратами
19
РОЗДІЛ 2.
ФОРМУВАННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
24
2.1.
Вихідні дані до розрахункової частини
24
2.2.
Виконання розрахункової частини
30
ВИСНОВКИ
57
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
60
ДОДАТКИ
62
РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ, ОБЛІК, КАЛЬКУЛЮВАННЯ ТА АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ТОРГІВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ
1.1. Види витрат торгівельного підприємства
В процесі фінансово-господарської діяльності торгівельного підприємства обов’язково виникають витрати пов’язані із веденням цієї діяльності. За економічною сутністю поточні витрати торгівельного підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом – спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
Залежно від напрямків діяльності, які здійснює торгівельне підприємство, в складі його поточних витрат виділяють:
витрати обігу;
собівартість робіт (послуг) виробничого характеру, наданих на сторону;
собівартість продукції, що виробляється;
витрати на проведення позареалізаційних операцій (здача майна в оренду, здійснення фінансових інвестицій тощо).
Витрат обігу у складі витрат торгівельного підприємства посідають переважне місце. Вони становлять сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі, тобто є за своєю суттю собівартістю послуг торгівельного підприємства щодо доведення товарів від виробника до споживача та зміною форм вартості (перетворення товарів на гроші) [10].
За джерелами фінансування поточні витрати розподіляються так [9]:
1) поточні витрати, що відносяться на собівартість продукції (витрати обігу):
знос МШП;
вартість палива, енергії, води;
втрати від нестачі товарів в межах норм природного вибуття;
оплата робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами;
амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів та нематеріальних активів;
витрати на поточний ремонт основних засобів;
витрати на оренду;
витрати на страхування майна;
витрати на оплату праці;
відсотки за користування кредитом;
2) витрати, що фінансуються за рахунок чистого прибутку:
оплата палива, енергії, води понад встановлені ліміти;
втрати від зниження ціни товарів;
витрати на придбання і модернізацію устаткування;
додаткове матеріальне стимулювання робітників;
дивіденди власникам підприємства;
відсотки за прострочені кредити.
Такий поділ витрат обумовлений не їх економічною природою, а існуючим підходом до визначення фінансових результатів поточної діяльності підприємства та прийнятим порядком оподаткування прибутку.
Перелік витрат, що згідно із законодавчою регламентацією відносяться на собівартість продукції (витрати обігу) підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку, характеризує бухгалтерський підхід.
Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи, а не з характеру та джерел відшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідно включити всі витрати пов’язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв’язку з порушеннями в торговельно-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов’язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає можливість визначити реальний фінансовий результат діяльності підприємства [3, с. 14-15].
Класифікація витрат торгівельного підприємства може бути проведена за різними ознаками [9]:
І. За економічним характером витрат виділяють:
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
інші витрати.
ІІ. З метою обліку і планування використовують єдину номенклатуру витрат обігу, в якій виділяють такі статті витрат:
витрати на перевезення;
витрати на оплату праці;
витрати на оренду і утримання основних засобів;
амортизаційні відрахування;
витрати на поточний ремонт основних засобів;
знос та утримання МШП;
витрати на паливо, газ та електроенергію для виробничих потреб;
витрати на зберігання, підсортування, обробку, пакування і передпродажну підготовку товарів;
витрати на рекламу;
відсотки за кредит;
втрати товарів в межах норм природного вибуття;
витрати на тару;
відрахування на соціальні заходи;
витрати на обов’язкове страхування майна
інші витрати.
ІІІ. За характером віднесення витрат на об’єкти калькулювання:
прямі витрати;
непрямі витрати (амортизація, оренда, управлінські витрати).
ІV. За ознакою еластичності, тобто в залежності від обсягу товарообігу:
умовно-постійні;
змінні [9].
1.2. Визначення собівартості товарів і формування ціни продажу на підприємства гуртової і роздрібної торгівлі
Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції. В більш узагальненому вигляді собівартість можна визначити як грошовий вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою. Таке визначення собівартості містить у собі три важливих моменти:
собівартість відображає, скільки і яких ресурсів було використано у виробництві;
величина використаних ресурсів представлена в грошовому виразі, що дозволяє розраховувати загальну вартість ресурсів;
конкретна мета використання ресурсів зумовлює необхідність чітко встановити об'єкт собівартості (виробництво чи реалізація).
Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:
рівень організації виробничого процесу;
продуктивність праці;
технічний рівень [8].
Для визначення собівартості реалізованих товарів підприємства торгівлі можуть використовувати різні методи, рекомендовані П(С)БО 9 (крім методу нормативних витрат, який використовують у виробничій сфері, та методу продажних цін, який застосовують у роздрібній торгівлі). У більшості випадків підприємства оптової торгівлі визначають собівартість реалізованих товарів методами середньозваженої собівартості, за ціною перших надходжень (ФІФО) або ідентифікованої вартості (для деяких груп товарів) [2].
Передумовою забезпечення ефективності діяльності торгівельного підприємства є його виважена цінова політика. Ціна як економічна категорія є формою грошового виразу вартості товарів, які реалізують суб'єкти господарювання. За Господарським кодексом України ціна є суттєвою умовою господарського договору. Ціна вказується в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін [10].
Згідно із Законом України [7] «Про ціни та ціноутворення» в Україні використовуються вільні, державні фіксовані та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
При здійсненні експортних та імпортних операцій в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, які формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Вільні ціни встановлюються на всі види товарів, за винятком тих, з якими здійснюється державне регулювання. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб'єкта господарювання.
Державні фіксовані і регульовані ціни встановлюються на ресурси, які значно впливають на загальний рівень і динаміку цін, а також на товари, які мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік таких товарів затверджує Кабінет Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Держбюджету України.
Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і винагород постачальників, граничних нормативів рентабельності чи шляхом введення обов'язкового декларування зміни цін.
Політика ціноутворення, порядок встановлення і застосування цін, повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування по встановленню і регулюванню цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються Законом про ціни та ціноутворення, іншими законодавчими актами.
Переважна більшість товарів у торгівлі реалізується за вільними цінами, які поділяються на договірні і на ціни, що їх підприємство встановлює самостійно.
Специфіка цінової політики торгівельного підприємства визначається наступними особливостями:
1. Об’єктом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів – торговельна надбавка. Саме цей елемент характеризує ціну торговельної послуги, що пропонується покупцеві при реалізації товарів.
Торговельна надбавка – це елемент ціни продавця, що забезпечує йому відшкодування витрат із продажу товарів і одержання прибутку [10].
Рівень торгових націнок встановлюється підприємством самостійно і залежить від рівня операційних витрат, ринкових цін і прогнозованого рівня рентабельності. Порядок формування роздрібних цін наведено на рис. 1.
Рис. 1. Алгоритм формування роздрібної ціни товару [10]
Переважну більшість роздрібної ціни реалізації товарів складає виробнича складова, тобто ціна виробника. Хоча торговельне підприємство і може впливати на рівень цієї ціни, рівень цього впливу незначний. Значною мірою рівень ціни виробника визначається факторами виробничого характеру та його маркетинговою стратегією.
2. Торговельне підприємство самостійне у встановленні рівня ціни на продукцію тільки у встановленні розміру надбавки, який складає, як правило, 5-20% від ціни роздрібної реалізації товару. Так, цінова політика торговельного підприємства значною мірою орієнтується на цінову політику виробника [6].
Незважаючи на високий рівень взаємозалежності, цінова політика виробника та торговельного підприємства має незалежний характер. При низькому рівні ціни виробника може бути сформований високий рівень торговельної надбавки.
4. Виробнича програма підприємств-виробників охоплює обмежену кількість видів продукції, що визначає можливість обґрунтування рівня ціни з кожного окремого виду продукції (монотоварна цінова політика).
Ступінь гнучкості цінової політики торговельного підприємства, особливо роздрібного, обмежена, має більш стандартний характер щодо окремих груп покупців, часу реалізації, цінової ситуації.
Встановлення ціни відбувається не в ході контакту з покупцем, а перед початком торгового дня. Продавець не має можливості гнучкої зміни встановлення ціни.
5. Торговельне підприємство може порівняно швидко змінювати профіль своєї діяльності, перейти до реалізації інших товарів в разі несприятливих змін кон’юнктури окремих сегментів споживчого ринку.
Це визначає невикористання в звичайній практиці роботи торговельних підприємств стратегій ціноутворення, орієнтованих на виживання, збереження ринку збуту. Ці стратегії використовуються тільки при наявності значних товарних запасів даного товару та необхідності «розтоварювання» [5, с. 114].
Характеристика особливостей цінової політики торговельного підприємств наведена в табл. 1.1. Таким чином, під формуванням цінової політики торговельного підприємства розуміють обґрунтування диференційованих рівнів торговельних надбавок на реалізовані товари, визначення умов та розміру їх оперативного коригування залежно від змін ситуації на споживчому ринку та умов господарювання торговельного підприємства.
Визначення стратегії ціноутворення – це складне завдання оскільки необхідно врахувати [6]:
стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);
можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);
наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);
витрати на реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, забезпечуючи беззбитковість діяльності підприємства.
Таблиця 1.1.
Характеристика цінової політики торговельного підприємств
Особливості, притаманні ціновій політиці
Торговельне підприємство
1. Предмет цінової політики
Елемент ціни – торгова надбавка.
2. Ступінь самостійності
Орієнтація на цінову політику виробника товару і ціни на товари-аналоги на ринку.
3. Лімітуючі фактори
Ціна закупівлі, витрати обігу, ціна реалізації.
4. Характер цінової політики
Політоварний (за асортиментними групами).
5. Ступінь гнучкості цінової політики
Обмежена, носить стандартний характер з орієнтацією на масового покупця та загальну цінову ситуацію.
6. Особливості цінових стратегій
Переключення на нові товари при погіршенні ринкової ситуації.
Наступним завданням, яке необхідно вирішити у ході розробки цінової політики підприємства, є визначення умов зміни та диференціації цін на товари (роботи, послуги). В один і той же час підприємство може використовувати різні ціни на той самий товар. Диференціація цін може здійснюватися за:
місцем реалізації товарів;
часом реалізації (сезонні ціни, денний та нічний тариф);
характером споживачів;
умовами реалізації продукції.
Використання системи цінових знижок дозволяє активно впливати на обсяги реалізації товарів, використовувати позитивні та лімітувати негативні наслідки коливання попиту, управляти швидкістю надходження грошових коштів на рахунок підприємства та обсягом формування кредиторської та дебіторської заборгованості [6].
Розробка цінової політики торговельного підприємства базується на таких принципах:
1. Забезпечення взаємозв’язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритетними напрямками розвитку товарообороту. Цінова політика має розглядатися як найважливіша складова стратегії розвитку торговельного підприємства на окремих етапах її реалізації, а її завдання мають відповідати пріоритетним напрямкам розвитку товарообороту.
2. Врахування стану кон’юнктури споживчого ринку та властивостей обраної ринкової ніші. Такий взаємозв’язок дозволяє врахувати умови формування цін (а відповідно, і торгових надбавок) у відповідних сегментах споживчого ринку, характер вимог до цін окремих категорій роздрібних покупців.
3. Врахування затратоміскості реалізації товарів та її диференціації залежно від місця продажу товарів, рівня торговельного обслуговування та інших факторів. Врахування фактора затратоміскості дозволяє забезпечити отримання доходів, не нижчих за мінімальний рівень та, відповідно, – беззбитковість діяльності підприємства в цілому [10].
4. Здійснення активної цінової політики на ринку. Активні форми цієї політики визначаються такими факторами, як самостійність встановлення розміру роздрібних цін та торгових надбавок, диференціація підходів до формування рівнів торговельних надбавок на окремі групи товарів та інше. Здійснення активної цінової політики забезпечує чітко визначене позиціювання даного торговельного підприємства на споживчому ринку.
5. Забезпечення гнучкості та динамічності цінової політики. Гнучкість та динамічність забезпечується швидкістю реагування розробленої цінової політики на зміни внутрішніх умов розвитку торговельного підприємства та факторів зовнішнього середовища, тобто шляхом своєчасного перегляду окремих її параметрів в залежності від зміни кон’юнктури споживчого ринку, стадії життєвого циклу підприємства, зміни умов господарювання [6].
Під час ціноутворення на торговельному підприємстві враховуються як зовнішні чинники, які впливають на ціни (співвідношення між попитом і пропозицією, споживчі властивості товару, конкурентні відносини, місце розташування підприємства тощо), так і внутрішні чинники (інформація про витрати підприємства, можливість їх покриття) [10].
Правильна цінова політика підприємства має вплив на покращення важливих показників його діяльності: обсяг товарообігу і розмір валового прибутку від реалізації товарів. Торговельні підприємства використовують такі види цін: ціна виробника (продавця); ціна покупця (купівельна); оптова ціна; роздрібна ціна; закупівельна ціна тощо.
Оптова ціна – це ціна продажу партії товару, який надходить у торговий обіг у порядку оптової купівлі-продажу. Складається з ціни виробника і оптової надбавки.
Роздрібна ціна – це ціна продажу одиниці товару, який надходить у торговий обіг у порядку роздрібної купівлі-продажу. За роздрібними цінами продають товари невиробничого використання незалежно від форми розрахунків безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання. Роздрібна ціна складається з ціни виробника чи оптової ціни і роздрібної торгової націнки.
Торгова надбавка (націнка), як різниця між ціною продажу і ціною закупівлі товару, забезпечує продавцю покриття витрат обігу з продажу даного товару та одержання прибутку.
За закупівельними цінами придбавається сільськогосподарська продукція у сільській місцевості чи на ринках.
Визначення вільних цін в оптовій, роздрібній торгівлі та підприємствах ресторанного господарства, за якими реалізуються товари, передбачає: визначення первісної вартості (собівартості) товару; визначення торгових націнок; визначення у ціні товару податку на додану вартість. Визначення первісної вартості товарів. Порядок формування первісної вартості товарів визначено нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України зі змінами та доповненнями [10].
Отже, основним економічним важелем стратегічного управління комерційним доходом торговельного підприємства є розроблена ним цінова політика. На торговельних підприємствах об'єктом цінової політики є не загальна ціна товару, а лише один з її елементів – торговельна надбавка. Крім цього, визначено, що цінова політика ґрунтується на принципах: забезпечення взаємозв’язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритетними напрямками розвитку товарообороту, врахування стану кон’юнктури споживчого ринку, врахування затратомісткості реалізації товарів, здійснення активної цінової політики, забезпечення гнучкості та динамічності цінової політики [6].
1.3. Особливості бюджетування витрат на торгівельному підприємстві
На базі аналізу підходів різних авторів, що визначали бюджетування, дане поняття трактують як технологію управління розвитком підприємства, яка базується на ефективному плануванні доходів та витрат, а також його фінансових результатів для прийняття раціональних управлінських рішень, що в загальному результаті приведе (чи максимально приблизить) до реалізації стратегічних цілей підприємства.
Бюджетування будь-якого підприємства, в тому числі торгівельного, складається з 4 етапів: підготовчого (збір інформації, яка буде використовуватись в процесі організації бюджетного процесу), методологічного (вибір методів бюджетування, структури бюджетів), розрахункового (обчислення показників статей бюджетів) та контрольного (аналіз виконання бюджетів).
Побудову бюджетної системи слід розпочинати з детального аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища фірми (підготовчий етап). Наприклад, при аналізі аспектів бюджетування торгівельних підприємств слід звернути увагу на такі фактори, що випливають з умов діяльності, як: сезонність витрат і доходів; значна номенклатура товарів різних виробників та постачальників; незначний розмір власного капіталу; поширена практика торгівлі з відстроченою оплатою і пов’язана з тим гостра проблема простроченої дебіторської заборгованості тощо [1, с. 78].
На наступному етапі в першу чергу варто визначити структуру бюджетів. Для підприємства, яке займається торговельною діяльністю, склад основних бюджетів буде таким [12]:
Бюджет продажів.
Бюджет закупівель.
Бюджет оплати праці.
Бюджет витрат на збут.
Бюджет адміністративних витрат.
Бюджет капітальних інвестицій.
Прогнозний бюджет прибутків та збитків.
Бюджет руху грошових коштів.
Перші 5 бюджетів формують операційний бюджет; бюджет капітальних інвестицій, прогнозний бюджет прибутків/збитків та бюджет руху грошових коштів складають фінансовий бюджет підприємства. Для порівняння: до складу операційного бюджету виробничих підприємств входять також бюджет виробництва та бюджет загальновиробничих витрат.
Важливим є вибір методів бюджетування, структури бюджетної системи, виходячи з особливостей функціонування підприємства, які були визначені на початковому етапі.
Є 2 підходи до формування структури бюджетування – за центрами фінансової відповідальності (ЦФВ) – або процесо-орієнтований підхід (вважається більш прогресивним) [13]. Діяльність торговельних підприємств пов’язана з відносно обмеженою кількістю процесів від придбання первинного продукту до продажу його кінцевому споживачу, тому загальноприйнятою є побудова бюджетів за ЦФВ. Існують різні підходи до формування ЦФВ на підприємстві. Для торговельних підприємств ми вважаємо найбільш доцільним виділяти такі ЦФВ: Центр управління доходами (ЦД); центр управління витратами (ЦВ); центр управління інвестиціями (ЦІ).
Що стосується технології планування («згори донизу», «знизу догори») то у науковій літературі запропоновано багато комбінованих методів. Зважаючи на складність організаційної структури (що часто є особливістю торговельних підприємств), найефективнішою можна вважати комбіновану технологію (згори донизу → знизу догори → згори донизу, «знизу догори з лімітами»).
Враховуючи мінливість та непередбачуваність середовища функціонування, сезонність витрат і доходів торговельних підприємств, доцільним вважається застосування саме гнучкого бюджетування, що дозволяє коригувати статті доходів/витрат та фінансових результатів з урахуванням фактичних обсягів продаж. При цьому існує практика застосування для торговельних підприємств деяких напрямів «бюджету зі зміною відправного моменту бюджетування», тобто коли для складання консолідованого бюджету береться не стандартний календарний рік, а, наприклад, з першого квітня по тридцять перше березня, що пояснюється специфічним графіком доходів і витрат підприємств цієї галузі [13]. З точки зору відправної точки загальноприйнятим вважається бюджетування «від досягнутого» (складається на базі попередніх періодів шляхом індексування показників).
Як уже було зазначено раніше ми вважаємо метою бюджетування планування діяльності (розвитку) підприємства для досягнення саме стратегічних цілей (хоча деякі автори наголошують саме на аспекті оперативного планування в системі бюджетування). Головними бюджетами, на нашу думку, є річні. Вони відображують напрями діяльності підприємства в більш загальному вигляді на довгостроковий період. Конкретизацією цих бюджетів можуть бути квартальні та місячні бюджети, які, в свою чергу, дозволяють контролювати та аналізувати виконання показників та вносити коригування в розрахунки у разі потреби.
На 3 етапі бюджетування проводиться розрахунок показників операційного бюджету та складання фінансового бюджету на їх основі. Оскільки торговельні підприємства як правило мають розгалужену структуру, то важливе значення має процедура зведення показників бюджетів підрозділів в консолідований (зведений) бюджет. Проте на цьому процедура бюджетування не завершується: важливе значення має контроль виконання бюджетних показників шляхом зрівняння плану-факту, аналізу розмірів та причин відхилень та коригування розрахунків у разі потреби (що дозволяє робити технологія гнучкого бюджетування).
Побудова системи бюджетування торгових підприємств пов’язана з наявністю особливостей в їх діяльності порівняно з компаніями виробничої сфери. Найістотніші відмінності бюджетування підприємств торговельної сфери полягають у тому, що: склад статей бюджетів пов’язаний зі специфікою діяльності (відсутній бюджет виробництва, але побудова бюджету продаж є складною через як правило широкий асортимент продукції, що збувається); доцільно будувати систему бюджетування за центрами фінансової відповідальності, при цьому найкраще застосовувати гнучке бюджетування зі змішаною технологією планування; важливо будувати як річний бюджет, так і квартальні/місячні бюджети з метою контролю виконання показників та аналізу відхилень.
При правильному запровадженні система бюджетування є ефективним методом управління розвитком підприємства та отримання ним конкурентних переваг [13].
1.4. Вплив товарних запасів на фінансові результати при використанні системи калькулювання за змінними витратами і за повними витратами
Залежно від обліку в процесі калькуляції постійних накладних витрат всі методи можна розділити на калькуляції собівартості з повним розподілом витрат і калькуляції собівартості за змінними витратами [4].
Система обліку і калькулювання повних витрат (абзорпшен-кост) – передбачає віднесення продукції усіх виробничих витрат на її виготовлення – прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих виробничих витрат і загальновиробничих (непрямих постійних і змінних) витрат. Прямі витрати відносять до окремих об’єктів калькулювання на підставі первинних документів. Непрямі загальновиробничі (виробничі накладні) витрати розподіляють за конкретними об’єктами витрат (виробами, процесами, підрозділами) пропорці йно до певної бази розподілу (маш.-год, люд.-год, прямої заробітної плати, матеріальних витрат) [11, ст. 124]. Ділячи суму накладних витрат на загальну величину бази розподілу розраховують ставку розподілу накладних витрат.
Ставка розподілу може бути єдиною для всіх підрозділів, або індивідуальною. Тобто, абзорпшен-кост – це метод калькуляції собівартості продукції з розподілом всіх виробничих витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції на складі [4].
Система обліку і калькулювання змінних (неповних) витрат (директ-кост) передбачає віднесення до собівартість продукції лише змінних виробничих витрат. Вона ґрунтується на визначенні неповної собівартості продукції. Принципова відмінність між системами обліку повних і змінних витрат полягає у способі врахування постійних виробничих накладних витрат. У разі застосування системи обліку змінних витрат витратами періоду є не тільки операційні витрати (адміністративні, на збут тощо), але й постійні виробничі накладні витрати. Ці витрати до собівартості продукції не відносять [11, ст. 125-126].
Директ-кост базується на наступних принципах [4]:
- витрати підрозділяють за елементами на постійні і змінні; - собівартість вироблених і реалізованих виробів обчислюють тільки на основі змінних витрат;
- постійна спрямованість обліку на кінцевий результат, тобто визначення маржинального доходу по виробах, в цілому по підприємству і по виробничому результату;
- облік постійних витрат в цілому по підприємству і їх віднесення на зменшення маржинального доходу для визначення результату діяльності й рентабельності підприємства;
- визначення маржинального доходу по виробах як бази процесу оперативного управління цінами і ціноутворенням.
Треба зазначити, що директ-кост використовується тільки для внутрішньої звітності для проведення управлінського аналізу.
Постійні витрати показують мінімальний рівень суми маржинального доходу, який потрібен беззбиткової роботи. Якщо сума маржинального доходу менше суми постійних витрат, то фінансовий результат від випуску – збиток, а якщо більше прибуток. Сумарно прямі і змінні витрати, за економічним змістом, мінімальна ціна продажу необхідна для беззбиткової роботи.
Відмінності між калькуляціями з повним розподілом витрат і за змінними витратами також виявляються при складанні звітності для внутрішніх і зовнішніх користувачів для оцінки собівартості товарно-матеріальних цінностей і фінансових результатів:
- калькуляції з повним розподілом витрат використовуються в міжнародній практиці для підготовки Звітів про прибутки і збитки відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а в національному обліку – для складання Балансу і Звіту про фінансові результати;
- Звіт про прибутки і збитки, підготовлений з використанням директ-косту, застосовують для внутрішньої звітності. У цьому звіті показують маржинальний дохід, який є різницею між доходом і всіма змінними витратами. На підприємствах розраховується маржинальний дохід як по виробах так і по підприємству в цілому. Маржинальний дохід = постійні витрати + прибуток [4].
1 етап. Визначається маржинальний дохід: = дохід від реалізованої продукції – змінні виробничі витрати.
2 етап. Визначається маржинальний дохід в цілому по підприємству: виробничий маржинальний дохід – невиробничі змінні витрати.
3 етап. Визначається чистий прибуток підприємства: загальна сума маржинального доходу – сума постійних витрат. Нижче представлені Звіти про прибутки і збитки з використанням калькуляції собівартості з повним розподілом витрат (абзорпшен-кост) і за змінними витратами (директ-кост).
Якщо вся вироблена продукція реалізується в кожному періоді, то операційний прибуток буде однаковий при використанні обох калькуляцій.
Виробництво більше ніж продаж. Перевищення кількості виробленої продукції над кількістю реалізованої продукції веде до збільшення запасів. При використанні калькуляції з повним розподілом витрат частина постійних виробничих накладних витрат включається в собівартість одиниць продукції, що знаходяться в запасах. При використанні директ-костінг всі постійні виробничих накладних витрат відносять до витрати періоду. Тому прибуток, одержаний при калькуляції з повним розподілом витрат, буде вищий прибутку, підрахованого за директ-костінгом.
Перевищення кількості реалізованої продукції над кількістю виробленої продукції веде до зменшення запасів. При використанні калькуляції з повним розподілом витрат частина постійних виробничих накладних витрат, включених в собівартість запасів переходить у витрати як собівартість реалізованої продукції. При використанні директ-костінгу всі постійні виробничі накладні витрати були віднесені до витрат в тому періоді, коли вони мали місце. Тому прибуток, одержаний при калькуляції з повним розподілом витрат, буде нижчий прибутку, підрахованого за допомогою директ-костінгу.
Система калькулювання змінних витрат (директ-кост) має такі переваги:
інформацію щодо собівартості продукції та маржинального доходу, необхідну для планування, можна отримати з поточного обліку та звітності;
процес калькулювання собівартості продукції не вимагає розподілу постійних загальновиробничих витрат;
величина маржинального доходу прямо залежить від обсягів реалізації продукції;
звіти про фінансові результати, сформовані за системою змінних витрат, більшою мірою, ніж за системи повних витрат, відповідають вимогам інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень.
Водночас із перевагами дана система має й деякі недоліки:
звітність не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової та податкової звітності;
для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розрахунки, які вимагають витрат і не завжди є точними;
інформацію, яку формує така система, неможливо використати для прийняття стратегічних рішень, оскільки для цього необхідна інформація про повні витрати підприємства [11, с. 127].
Невиробничі накладні витрати рахуються витратами періоду при використанні будь-якого з методів. Коли обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації, розраховується однаковий прибуток при використанні двох систем. Але коли обсяг виробництва перевищує обсяг реалізації, за підрахунками в системі абзорпшен-кост, виходить більший прибуток. Коли ж обсяг продажу перевищує обсяг виробництва (за рахунок запасу готової продукції на складі) більший прибуток становить при дирек-кості. В той час сукупний прибуток за весь період виробництва буде однаковою при використанні будь-якої системи калькуляції. Різниця в величинах проявляється відносно конкретного звітного періоду.
Основна перевага системи директ-кост в тому, що прибуток відображається як функція від об’єму продажу, в системі абзорпшен – кост прибуток залежить від виробництва і від реалізації.
Перевагами системи калькулювання повних витрат є те, що вона дозволяє уникати внесення в звітність фіктивних збитків. При використанні системи калькуляції собівартості за змінними витратами повна сума понесених постійних накладних витрат віднімається з виручки від реалізації цих товарів. Проте в період нарощування запасів з метою подальшого їх продажу дохід від реалізації рівний нулю, а постійні витрати враховуються як витрати. У результаті цього до початку сезону реєструються великі збитки, а в період продажу товарів – високий прибуток. І навпаки, при використанні системи повного розподілу витрат постійні накладні витрати включаються в оцінку вартості запасу, відносяться на кінець періоду і враховуються як витрати тільки в період продажу [4].
Отже, малоймовірно, що в період накопичення запасів будуть показані збитки. У цьому випадку при калькуляції прибутку система повного розподілу витрат виглядає більш логічнішою.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Вихідні дані до розрахункової частини
ТзОВ «Альфа-комфорт» є відомим виробником меблів. Впродовж 10 років існування на ринку України підприємство значно розширило свої потужності та стало лідером у меблевій галузі. Свою продукцію виробник реалізує як на території України, так і за її межами. На рис. 2.1. наведено структуру ТзОВ «Альфа-комфорт».
Умовні позначення:
управління
підпорядкованість
Рис. 2.1. Організаційна структура ТзОВ «Альфа-комфорт»
Товариство забезпечує постійною роботою понад 100 працівників. В табл. 2.1. наведено інформацію про особовий склад працівників ТзОВ «Альфа-комфорт».
Таблиця 2.1.
Інформація із штатного розпису про особовий склад та суму
заробітної плати працівників ТзОВ «Альфа-комфорт» на грудень 2015р.
№ з/п
Посада
Кількість працівників, осіб
Сума заробітної плати одного працівника, грн.
1
2
3
4
1
Фінансовий директор
1
6800
2
Бухгалтер
4
3 500
3
Бухгалтер з управлінського обліку
2
5120
4
Маркетолог
2
3 200
5
Директор з виробництва
1
3 500
6
Головний механік-енергетик
1
3 000
7
Головний інженер-технолог
1
3 000
8
Працівник відділу якості продукції
2
2 800
9
Завідувач складом готової продукції
1
2 500
10
Директор служби безпеки
1
2 600
11
Працівник основного виробництва
(конструкторський цех)
50
4236,8
12
Працівник основного виробництва
(оздоблювальний цех)
40
4428
13
Продавець магазину
5
2 650
14
Прибиральниця адміністративного корпусу
1
1 000
15
Прибиральник виробничого корпусу
1
1 200
Основний асортимент продукції підприємства складають комплекти меблів для кухні «Вероніка» та меблева гарнітура для спальні «Заріна». Виробництво зазначених видів продукції здійснюють в двох цехах. Спершу в конструкторському цеху меблі моделюють, розкроюють необхідні матеріали для готового виробу, а потім в оздоблювальному виконують низку декоративних робіт.
Виробництво зазначеного асортименту продукції вимагає значних витрат підприємства, основна частина з яких належить до виробничої собівартості. Оскільки виробництво меблів є налагодженим процесом, то на підприємстві розроблено нормативи витрат на виробництво одного комплекту продукції. У табл. 2.2 та табл. 2.3 представлено нормативи витрат на один виріб (комплект меблів «Вероніка» та «Заріна»).
Таблиця 2.2.
Лист нормативних витрат на один комплект меблів «Вероніка»
№ з/п
Вид витрат
Одиниця виміру
Кількість за нормою
Ціна за нормативом, грн.
Загальні витрати, грн.
1
2
3
4
5
6
Матеріальні витрати
1
Дошка дубова
м2
5
150,00
750,00
2
Дошка соснова
м2
6
100,00
600,00
3
Плита ДВП
м2
4
50,00
200,00
4
Шуруп
шт.
110
0,5
55,00
5
Дверні завіси
шт.
20
5,00
100,00
6
Дверні ручки
шт.
14
13,00
182,00
7
Фарба меблева
л
1
55,00
55,00
8
Клей меблевий
л
0,5
40,00
20,00
9
Лак меблевий
л
3
85,00
255,00
10
Скло вітражне
м2
1,5
400,00
600,00
Разом прямих матеріальних витрат
2817,00
Трудові витрати
11
Робота працівників конструкторського цеху
люд.-год.
10
22,4
224
12
Робота працівників оздоблювального цеху
люд.-год.
8
21,6
172,8
Разом прямих трудових витрат
396,8
Прямі виробничі витрати
3213,8
Таблиця 2.3.
Лист нормативних витрат на один комплект меблів «Заріна»
№ з/п
Матеріальні витрати
Одиниця виміру
Кількість за нормою
Ціна за нормативом, грн.
Загальні витрати, грн.
1
2
3
4
5
6
1
Дошка дубова
м2
5
150,00
750,00
2
Дошка соснова
м2
6
100,00
600,00
3
Шуруп
шт.
140
0,5
70,00
23.05.2016 22:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора