Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Психологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Навчально-науковий Інститут права та психології
Кафедра теоретичної та практичної психології
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни « Психологія мотивації»
ПЛАН
ВСТУП
1. Аспекти розгляду поняття «потреба». Класифікації потреб.
2. Концепції фройдизму і неофройдизму.
3. Мотивація допомоги й альтруїстичної поведінки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Проблема мотивації і мотивів поведінки і діяльності – одна із стрижневих у психології. У психологічних дослідженнях діяльності мотивації належить провідна роль. В мотивах і цілях найбільш виразно проявляється системний характер психічного, вони виступають як інтегральні форми психічного відображення. Звідки беруться і як виникають мотиви і цілі індивідуальної діяльності? Що вони собою являють? Розробка цих питань має величезне значення не тільки для розвитку теорії психології, а й для вирішення багатьох практичних завдань.
Не дивно, що мотивації і мотивам присвячена велика кількість монографій як вітчизняних (В. Г. Асєєв, В. К. Вілюнас, В. І. Ковальов, А. Н. Леонтьєв, М. Ш. Магомед-Еміне, В. С. Мерлін, П. В. Симонов, Д. Н. Узнадзе, А. А. Файзуллаїв, П. М. Якобсон), так і зарубіжних авторів (Дж. Аткінсон, Г. Холл, К. Мадсен, А. Маслоу, X. Хекхаузен та ін.).
До предмету вивчення психології мотивації належить широкий перелік питань, і у даній роботі проаналізовано кілька із них. Це зокрема аспекти розгляду поняття «потреба», класифікація потреб, концепція мотиваційної сфери у працях З. Фрейда та його послідовників, а також проблема мотивації допомоги та альтруїстичної поведінки.
1. Аспекти розгляду поняття «потреба». Класифікації потреб.
Як відомо, основу мотиваційної сфери особистості становлять саме потреби - психічне явище необхідності особистості в засобах та умовах свого існування.[varii] Потреби – це первинний рівень активності живих істот, основна рушійна сила їх розвитку, динамічне утворення, що організовує і скеровує пізнавальні процеси та поведінку [зойка].
Потреба має суб'єктивний та об'єктивний аспекти, що постають як єдність протилежностей.
Суб'єктивний аспект характеризують кілька моментів:
конкретна нестача, необхідність;
суб'єктивне середовище потреби, тло, тобто внутрішня система потреб, рівень їх розвитку й стану в цю мить, які посилюють або послаблюють імпульс до дії;
суб'єктивні засоби задоволення потреб;
суб'єктивна цінність - значущість задоволення потреби та зусилля, необхідне для її задоволення.
Об'єктивний аспект:
об'єкт нестачі, потреби;
об'єктивне середовище - ситуація, що сприяє або не сприяє її задоволенню;
об'єктивні шляхи - засоби, можливості задоволення потреби;
об'єктивна цінність - значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.
Потреби характеризуються силою, періодичністю виникнення, способом задоволення, а також предметним змістом як додатковою ознакою.
Поняття «потреба» прийнято також розглядати також в трьох аспектах:
1. Потреба як об’єктивна нужда, без задоволення якої може унеможливлюватись життя, тобто, коли йдеться про необхідність певних умов для нормального існування і розвитку людини.
2. Потреба як стан розбалансу, що є спонуканням до активності в напрямку усунення зазначеного розбалансу.
3. Потреба як інтегральна властивість особистості.
У психології спостерігається доволі широке різноманіття класифікацій потреб. У загальних рисах всі потреби розрізняються за походженням і предметом на природні і культурні; матеріальні, соціальні та духовні (останні поділяються на пізнавальні та естетичні). Потреби також поділяють на: біогенні, психофізіологічні, соціальні та вищі. В обох класифікаціях потреби можуть бути поділені за спрямованістю на потреби збереження (пов’язані із адаптаційною мотивацією, тобто мотивацією встановлення рівноваги з середовищем) та потреби розвитку (орієнтирувальний рефлекс, порушення цієї рівноваги і створення оптимального стану напруженості).
За А.Н.Петровським, потреби поділяються на: природні і культурні – за походженням, а також матеріальні і духовні – за предметом. За Г.С.Костюком, потреби поділяються на первинні (природні) і вторинні (суспільні)
За класифікацією А. Маслоу потреби поділяють на сім рівнів: біологічні потреби, потреба у безпеці, потреба у приналежності до соціальної групи і любові, потреба у повазі, визнанні, авторитеті, пізнавальні потреби, естетичні потреби, потреби у самореалізації, самоактуалізації.
В роботі «Самоаналіз» К.Хорні описала 10 невротичних потреб, що, у тій чи іншій мірі, проявляються у поведінці більшості людей і які спрямовані на компенсацію «базової тривоги». До таких належать наступні потреби: в любові і схваленні (прагнення бути об'єктом любові і захоплення з боку
інших; у керуючому партнері (прагнення залежати від іншого, щоб уникнути
самотності); в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися суворо встановленим
порядкам); у владі (прагнення домінувати і контролювати інших); в експлуатації інших (прагнення використовувати інших у своїх цілях і
страх бути використаним); у суспільному визнанні (прагнення до високого суспільного статусу); у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, позбавлений недоліків; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих); в честолюбстві (прагнення до переваги при наявності страху невдачі); в самодостатності і незалежності (дистанціювання, уникнення будь-яких відносин, що передбачають взяття на себе будь-яких зобов'язань); у бездоганності і неспростовності (прагнення бути морально непогрішним, доброчесним і бездоганним в усіх відношеннях).
Автор психоаналітичної теорії самості Х. Когут також позначив дві первинні потреби, що виникають вже на самих ранніх етапах розвитку людини. Такими він вважав потребу в «дзеркалізації» (бажання бути «відображеним» у свідомості інших людей в усій своїй унікальності і самоцінності) і потребу в ідеалізації (несвідоме бажання дитини, щоб її значущі інші ідеально відповідали усім її сподіванням
Е.Фромм виділив так звані «екзистенційні потреби людини»: потреба у встановленні зв'язків, потреба активного подолання всіляких бар’єрів, потреба у «вкоріненості», потреба в ідентичності, потреба в системності світогляду і відданості.
Найбільш великий перелік потреб належить X. Мюррею, він виділив їх аж 20. Поряд з феноменологічним описом Х. Мюррей запропонував декілька варіантів групування потреб, а саме потреби поділяються, перш за все, на:
первинні (вісцерогенні) - вроджені, пов'язані з природними потребами організму (потреби в їжі, воді, уникненні болю, сексуальному задоволенні) та вторинні - сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (найважливіші з яких - потреби в любові, співпраці, автономії, агресії, творчості).
Виділяються також потреби: явні (виражені), що вільно проявляються назовні у вигляді фізичних дій, мови, складних форм поведінки і доступні безпосередньому спостереженню (наприклад, агресія, що задовольняється у соціально прийнятних видах діяльності – спорті, тощо, а також латентні (приховані), які не проявляються в актах цілеспрямованої поведінки, але спонтанно виражаються у фантазіях, снах, іграх, а також - у вигляді перекручувань сприйнятого матеріалу, в тенденції сприймати все так, «як хочеться». Їх зміст складають несвідомі асоціальні потяги до агресії та сексу.
За функціям та формами прояву потреби поділяються на інтровертні потреби, які характеризуються спрямованістю на самого себе (наприклад, агресія може набувати форми почуття провини або ауто агресивних дій); та екстравертні потреби, спрямовані назовні, на інших людей; (агресія, що набуває форми словесних образ або нанесення тілесних ушкоджень). За характером спрямованості всі потреби можуть бути віднесені до однієї з двох груп: егоцентричні, замкнуті на самому об’єкті, або ж соціоцентричні, пов'язані з соціальними інтересами особистості.
Отже, потреби можна із впевненістю назвати основою мотиваційної сфери людини. А широке різноманіття класифікацій потреб вкотре підтверджує важливість вивчення цього поняття.
2. Концепції фройдизму і неофройдизму
Доволі вагомий внесок у розробку теорії психології мотивації внесли З. Фрейд та його послідовники. Основою передумовою концепції фройдизму є поділ психіки на свідоме і несвідоме, що пізніше знайшло важливе місце у розвитку мотиваційного механізму. Відповідно до теорії Фрейда, мотивація людини заснована на енергії збудження, що викликана певною потребою. Мета будь-якої форми поведінки індивіда полягає в зменшенні неприємного стану напруги. Наприклад, причиною, яка змушує студента читати конспект з певної дисципліни, може служити прагнення послабити напруження, викликане необхідністю складати іспит на наступному тижні.
Також З. Фрейд стверджував, що будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять і уява) визначається інстинктами. Люди поводяться так чи інакше тому, що їх спонукає несвідома напруга а їх дії служать засобом зменшення цієї напруги.
З. Фрейд визнавав існування двох основних груп інстинктів: життя і смерті. Перша група (загальна назва «Ерос») включає в себе всі сили, котрі служать підтримці життєво важливих процесів і забезпечують розмноження виду. Найбільш істотними для розвитку особистості З. Фрейд вважав сексуальні інстинкти
Друга група - інстинкти смерті («Танатос») - лежать в основі всіх проявів жорстокості, агресії, самогубств і вбивств. З. Фрейд вважав їх біологічно обумовленими і такими ж важливими в регуляції людської поведінки, як і інстинкти життя. Він вважав, що інстинкти смерті підкоряються принципу ентропії, згідно з яким будь-яка енергетична система прагне до збереження динамічної рівноваги.
Також фрейдизм відводить велику роль дитинству у формуванні мотивацій, яке на думку самого Фрейда і його послідовників однозначно визначає характер і життєву позицію дорослої людини. Позитивним у вченні Фрейда є те, що ним було досліджено і визначено наявність в людині рівня несвідомого, він завжди пояснював незрозуміле у людському житті із наукових позицій.
Після другої світової війни фрейдизм поступився місцем неофрейдизму, де вже немає пансексуальності. Найвідомішими серед послідовників Фрейда були К. Юнг, А. Адлер, К. Хорні, Г. Салліван.
Згдно теорії К. Юнга, психіка людини складається з таких рівнів, як свідоме, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Колективне несвідоме утворюється на основі минулого досвіду і йому відводиться визначальна роль в мотивації поведінки людини. Для пристосування до певних умов життя, за цією теорією, діяльність людини повинна бути мотивована такими функціями, як мислення, почуття, інтуїція тощо. Теорія Юнга заклала основи типології особистості і мотивації її поведінки, проте її недоліком слід вважати те, що він розглядав мотивацію поведінки людини без урахування впливу навколишнього середовища.
Згідно А. Адлеру, основним мотивом людських дій виступає потреба в компенсації почуття власної неповноцінності, яке кожен відчував в дитинстві. Адлер прийшов до висновку про те, що прагнення до переваги є фундаментальним законом людського життя, основним рушієм її активності. Будучи неусвідомлюваною на початку свого формування в дитячі роки, ця життєва мета з часом стає джерелом мотивації, силою, організовує наше життя і надає їй сенс.
Роботи К. Хорні розкривали мотивацію поведінки людини з позиції уродженого почуття хвилювання. Відчуття хвилювання забезпечує створення мотиваційного механізму, керованого бажанням особи врятуватись від названого почуття. Основою мотивації в теорії Хорні є трансформація почуття хвилювання, яке спонукає людину до пошуку своєї безпеки і прагнення задоволення своїх бажань.
Одним з відомих напрямів неофрейдизму вважається теорія Г. Саллівана. Механізм мотивації поведінки людини автор розглядає на основі таких чинників, як потреба в ніжності, лагідності, бажанні уникнути тривоги. Мотивами поведінки за Салліваном є боротьба з неспокоєм на несвідомому рівні і, крім того, пошук для уникнення цього неспокою. Останній реалізується за підтримки інших людей, родичів, колег по роботі тощо.
Отже, теорія психоаналізу З.Фрейда розглядає мотивацію як функцію так званих первинних позивів або інстинктів сексу і агресії, дія яких проявляється у формі невиразних неподоланих захоплень. Ця теорія виникла на ґрунті ірраціоналізму, згідно якої поведінкою людини управляють невідомі ірраціональні сили. Неофрейдисти ж у свою чергу зробили внесок в розвиток вивчення мотивації поведінки, поставивши на відповідне місце соціальні відносини, відкинувши ідею цілковитої підпорядкованості мотивації людини біологічним основам 3.Фрейда.
3. Мотивація допомоги й альтруїстичної поведінки
Синонімом до слів допомога та альтруїзм є термін про соціальна поведінка. У загальному розумінні, це будь-які дії, спрямовані на благополуччя інших людей. Діапазон цих дій досить широкий — від люб'язності до допомоги людині, яка потрапила в біду. Відповідно можуть бути виміряні витрати суб'єкта дії допомоги (людини, котра допомагає): уваги, праці, грошей.
Д. Маккоулі та І. Берковіц визначають альтруїзм як поведінку, що здійснюється заради блага іншої людини без очікування зовнішньої винагороди. Чистий (справжній, автентичний) альтруїзм не має свідків, не пов'язаний з винагородами, вдячністю. Великі гуманістичні вчення, класична література проповідують його як найвищу цінність людства, взірець. Але іноді альтруїстична поведінка виявляється лише на публіці, а вчинки зумовлені особистою вигодою.
Справжню природу альтруїзму неможливо з'ясувати без знання її мотивів. Теорія соціального обміну, яка стверджує, що взаємодія людей є своєрідними угодами, призначеними збільшити винагороди і зменшити витрати, тлумачить альтруїзм як взаємодію, спрямовану «соціальною економікою». Йдеться про те, що людина у процесі взаємодії обмінюється не лише товарами, грошима, іншими благами, а й любов'ю, статусом, інформацією та ін. При цьому відбувається зменшення витрат і збільшення винагород. Однак це не означає, що людина розраховує на винагороду — аналіз витрат і винагород (чи зменшиться почуття провини, чи збільшиться повага, чи буде почуття задоволення від того, що комусь допоміг) і бажання досягти максимально позитивного результату зумовлюють альтруїстичні вчинки. Такі мотиви, як моральні зобов'язання, емпатія, бажання аналогічно віддячити за послугу, люди вважають альтруїстичними. Готовність допомогти зростає за гарного настрою (відсутність небезпеки), викликаного успіхами, добрими, радісними спогадами; поганий настрій (наявність небезпеки), за якого людина зосереджена на собі, пригнічує альтруїзм. Найчастіше надають допомогу іншим люди емоційні, а також здатні до самостійного життєвого вибору. Можливі також ситуації, в яких людина автоматично або з примусу чинять, альтруїстично. До альтруїзму спонукає і «гріхопадіння», яке породжує почуття провини. Перепонами альтруїстичної поведінки є дефіцит часу (людина, котра поспішає, менш за все схильна надати допомогу), стрес, небезпека, матеріальні витрати, некомпетентність.
Початок аналізу ситуативних детермінант надання допомоги поклали дослідження Б. Латане і Д. Дарлі, в експериментах котрих на вулиці чи в транспорті створювались ситуації, що вимагали допомоги. Прикладом може бути прохання у перехожого незначної суми грошей. Коли людина запитувала: «Чи не змогли б ви мені дати 25 центів?», то лише 34% перехожих схильні були задовольнити її прохання. Цей показник зростає, якщо прохач повідомляє своє ім'я (49%) або посилається, як на причину свого прохання, на необхідність зателефонувати (64%), чи на вкрадений гаманець (72%). Цей приклад свідчить, що суб'єкт допомоги (який надає чи схильний надати допомогу) спочатку повинен ближче ознайомитися із ситуацією, тобто з'ясувати, чи справді людина потребує допомоги, якою вона має бути і чи варто втручатися йому особисто. Прохачі, які надавали додаткову інформацію про себе, збільшували частоту інтерпретації ситуації як такої, що потребує допомоги.
Для пояснення експериментального матеріалу Латане і Дарлі скористалися моделлю «витрат і користі». Вони запропонували елементарну схему використання цієї моделі, що зводиться до розрахунку співвідношення витрат і користі для суб'єкта допомоги. Дослідники стверджували, що людина тим меншою мірою схильна надати допомогу, чим дорожче вона їй обходиться.
Часто можливість допомоги реалізується тим менше, чим більше свідків виявляється у ситуації нещастя. Коли людина знаходиться не одна, вона орієнтується на реакції навколишніх. Кожен із присутніх стримує свою реакцію, щоб її надмірна сила або поспішність не поставили його в незручне становище, не привернули до нього уваги. Коли ж на наступній стадії суб'єкт повинен відчути себе відповідальним за надання допомоги, він чекає цього від усіх присутніх, внаслідок чого відбувається дифузія (розсіювання), а тим самим і зменшення відповідальності.
Альтруїстичні дії пов'язані із соціальними нормами, які диктують відповідні їм поведінку, життєві зобов'язання. Доведено, що альтруїзм мотивують норми взаємності, справедливості, соціальної відповідальності.
Своєрідну і досить детальну концепцію в теорії мотивації допомоги розробив (у вигляді моделі прийняття морального рішення) С. Шварц. Його модель мотивації просоціальної діяльності пов'язує між собою чотири аспекти будь-якої моральної дії:
1. Усвідомлення наслідків власних дій (або бездіяльності) для благополуччя інших людей
2. Приписування собі відповідальності
3. Моральні (просоціальні) норми, котрі визначаються суспільством і частково чи повністю приймаються особистістю як внутрішні стандарти (імперативи).
4. Самооцінка. Спонукальний фактор міститься також у самооцінці потенційного суб'єкта допомоги. Сприйняття скрутного становища; іншої людини актуалізує щодо себе певні очікування, і саме вони і викликають переживання морального обов'язку.
В своїй процесуальній моделі альтруїстичної дії Шварц розрізняє 4 стадії:
1) актуалізацію особистої відповідальності;
2) актуалізацію морального обов'язку;
3) перевірку і відхилення;
4) дію (або бездіяльність).
Отже, мотивація допомоги та альтруїстичної поведінки де термінується цілою низкою факторів як особистісного походження, так і суспільного.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. – М .: Мысль, 1976. – 160 с.
2. Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/М. Й. Варій – [3-тє вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 1007 с.
3. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М.: МГУ, 1990. – 288С. 7. Гордеева Т. О. Психология мотивации достижения. – М. : Смысл : Академия, 2006. – 336 с
4. Занюк С.С. Психологія мотивації: Навч. Посібник. – К. Либідь. 2002. – 304 с.
5. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер 2000. – 512 с.
6. Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции. – М., 1971. – 324 с.
7. Москвичев С. Проблемы мотивации в психологических исследованиях. – К.: Наукова думка, 1975. – 143 с.
8. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.
9. Файзуллаев А. А. Мотивационная саморегуляция личности. – Ташкент : Фан, 1987. – 134 с.
10. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: Т.1; Пер. с нем. /Под ред. Б. М. Величковского. – М.: Педагогика, 1986. – 408 с.
06.11.2016 20:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора