Агрогенетична характеристика грунтів господарства ФГ . Курсова робота з СП. Робота № 528646

Перехід до торгівельного партнера Binance

Агрогенетична характеристика грунтів господарства ФГ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний Університет біоресурсів і природокористування

Інститут:

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2013

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

СП

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ Кафедра ґрунтознавства та охорони грунтів КУРСОВА РОБОТА на тему: „Агрогенетична характеристика грунтів господарства ФГ „Хортиця” Зміст Вступ Розділ 1. Фізико-географічна характеристика території господарства ФГ «Хортиця» . Загальна характеристика території . Геологія , гідрогеологія, ґрунтоутворюючі породи, гідрологія. . Геоморфологія та рельєф. . Клімат. Вплив клімату на гідрологію. Термодинамічна характеристика клімату - коефіцієнт зволоження. . Рослинність і тваринний світ. . Господарська діяльність людини. . Час, зміна ґрунтів з часом. Розділ 2. Агрогенетична характеристика ґрунтів ФГ „Хортиця” Номенклатурний список ґрунтів ФГ „Хортиця””. Основні типи ґрунтоутворення. Агрохімічна і агрофізична характеристика основних ґрунтів господарства. Розділ 3. Підвищення родючості ґрунтів. Висновки. Список використаної літератури. Додатки. ВСТУП Грунт – це складна полуфункціональна, полідисперсна, гетерогенна, відкрита чотирифазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, що володіє родючістю і є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу. Грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. На землі вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади та ягідники. Сільськогосподарське виробництво забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість різноманітною сировиною. Кількість та якість продуктів харчування залежить від обробітку ґрунту, підживлення рослин тощо. Ґрунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослин поживними речовинами ( калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності. Ґрунти виконують активну фільтруючу роль в очищенні природних і січних вод. В Україні нараховують понад 38 типів ґрунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З усіх видів ґрунтів найродючіші чорноземи. Родючість ґрунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилась з решток відмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утворення ґрунту (ґрунтоутворення) – важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором. Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті та товщини шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70-90 % гумусу. Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. Розділ 1. Фізико-географічна характеристика території господарства ФГ «Хортиця» Загальна характеристика господарства. ФГ «Хортиця» розташоване в центральній частині Сумського району. Центральна садиба знаходиться в селі Піщане в 10 км від міста Суми. Господарство знаходиться в зоні Лісостепу, Лівобережної провінції, Краснопільсько - Тростянецького агровиробничого району. Землекористування господарства складається із одного основного і однієї балкової ділянки, розташованої в 2 км від основного масиву. Відстань між південною і північною границею – 7 км, західною і східною - 8,7 км. В процесі паспортизації було обстежено 1223,4 га, в тому числі сільськогосподарських угідь -1175,4 га. Із них: польова сівозміна - 386,6 га кормова - 248,5 га ґрунтозахисна - 85,1 га кормова зрошувана – 329,4 га сінокосозміна – 100,7 га пасовищезміна-25,1 га За період попередньої паспортизації, виникли зміни в ґрунтовому покриві, зв’язані з господарською діяльністю і іншими факторами. В зв’язку з цим виникла необхідність більш детального обстеження ґрунтів з метою уточнення їх меж, уточнення засоленості і солонкуватості ґрунтів, розташованих в заплаві. 24,2% сільськогосподарських угідь зазнають водної ерозії. Ці площі підлягають більш детальному обстеженню. Уточнені дані необхідні для правильної організації системи землекористування, направлених на подальше підвищення родючості грунту і підвищення урожайності сільськогосподарських культур. 1.2. Геологія, гідрогеологія, ґрунтоутворюючі породи, гідрологія. Особливості геологічної будови обумовлені розташуванням в межах Східно-Європейської платформи, фундамент якої складено сильно дислокованими кристалічними породами архею та протерозою. Велике значення у формуванні ґрунту мають ґрунтові та поверхневі води, які в межах господарства залягають на різних глибинах. Велика дренажність поверхні на вододілах обумовила глибоке залягання ґрунтових вод ( більше 5м). Тут вони не здійснюють ніякого впливу на ґрунтоутворюючий процес. По дну балки, розташованої в с. Загірське, ґрунтові води в період обстеження знаходились на глибині 0,3-0,5 м. В заплавах рік Вільшанки та Псел вони залягають з глибини 1,0-1,5 м, а на понижених ділянках на глибині 0,3-0,8 м. Найбільш розповсюдженими ґрунтоутворюючими породами являються леси і лесоподібні суглинки, залягаючи на вододільних плато, їх схилах і схилах балок. Сучасні алювіальні породи залягають в заплавах річок Псла та Вільшанки, сучасний делювій - на дні балок. Менш розповсюдженими являються дочетвертичні піски, ґрунтоутворюючі і червоно-бурі глини, залягаючи на схилі балок, розташованої в північно-західній частині землекористування. Леси та лесовидні суглинки мають палевий або світло-палевий колір, характеризуються високим вмістом карбонатів кальцію і відсутністю шкідливих для рослин сполучень. Механічний склад лесів та лесовидних суглинків згідно лабораторних даних, крупнопилувато-середньосуглинистої фракції, борошнисті, пухке складення, мікроагрегатність, добра водопроникність. Вміст фізичної глини складає 35,3%, крупного пилу - 57,6%. Значний вміст мулистої фракції і карбонатів кальцію в лесах сприяє формуванню на них високих родючих чорноземів. Ці породи найбільш сприятливі для розвитку рослин. Сучасні алювіальні відкладення характеризуються горизонтальною шаруватістю, неоднорідним кольором і механічним складом. Сучасний делювій представляє собою слабогумусний матеріал, змитий з прилеглої території і відкладень водними потоками. Ці відкладення мало-шаруваті, на заболочених ділянках вони оглеєні. На них сформувались намиті і водноморфні грунти. Дочетвертичні піски складені мілко зернистим піском світло-жовтого кольору, добре водопроникні. На дочетвертичних пісках сформувались темно-сірі опідзолені супіщані ґрунти. Червоно-бурі глини-це щільні безкарбонатні породи. Червоно-бурі глини в господарстві мають піщано важкосуглинистий склад. Вміст фізичної глини у них складає 46,1%, фракції піску - 27,9%. На цих породах сформувались темно-сірі опідзолені крупнопилувато-важкосуглинисті ґрунти. 1.3. Геоморфологія та рельєф. Рельєф господарства складний і неоднорідний. Основний масив землекористування залягає на правому корінному березі річки Псел і Вільшанки. Правий корінний берег річки Псел і Вільшанка представляє собою хвилясте плато, розчленоване давніми балками на ряд міжбалкових водозаборів. Міжбалкові вододіли широкі. Ширина їх коливається від 300 до 2500 м. Вони мають хвилясту поверхню, яка обумовлена наявністю улоговин стоку. До бровок балок міжбалкові вододіли опускаються довгими слабо пологими (1-30 ) і пологими ( 3-50 ) схилами. Балки, розташовані в західній і південно-західній частині господарства витягнуті з півночі на південь. В центральній частині господарства балка витягнута із заходу на схід (від с. Верхнє Піщане до с. Піщане). Схили цієї балки сильнопокаті (10-150), мають прямий або випуклий профіль, протяжність схилів коливається від 100 до 200 м. Дно рівне, сухе, ширина його складає 50-100 м. Схили балки, розташовані в південно-західній частині масиву, короткі (35-50м), слабопокаті (5-70 ), задернені. Дно дуже вузьке (1-2 м), сухе. Балка, розташована по західному кордону землекористування, характеризується протяжними схилами (200-300 м), нахилом (7-100). Днище цієї балки рівне, в південній частині заболочене, ширина його складає 100-250 м. Корінне плато слабо покатим (5-70), покатим (7-100) уступом переходить в заплави річок Псел та Вільшанка. Заплава річки Вільшанка витягнута з півночі на південь в західній частині землекористування. Поверхня заплави плоска, слабо хвиляста, в центральній частині заболочена (на іншій території заплави проведено осушення). Ширина її складає 700-900 м , довжина близько 5 км. В південно-західній частині господарства заплава річки Вільшанки переходить в заплаву річки Псел, яка характеризується слабо хвилястою поверхнею. Ширина її, в межах землекористування, складає 1000-1500 м. Рельєф балкової ділянки представляє собою схили міжбалкового вододілу. Протяжність схилу в західній частині ділянки складає 400-600 м, в східній 180-200 м. Рельєф дуже впливає на генезис ґрунтів, структуру ґрунтового покриву, його просторову неоднорідність. Основною руйнівною силою в господарстві володіють не тільки талі води, але і дощові опади, які являються ерозійно небезпечними. Змивові дощі з великими краплями викликають більш інтенсивну ерозію, ніж дощі, що мрячать, навіть якщо води в останньому випадку стікає більше. Водозбори, що звужуються і витягнуті в довжину, сприяють утворенню ярів. Лес, лесовидні суглинки особливо легко розмиваються водою. Завдяки впливу сільськогосподарських машин в орних ґрунтах руйнується структура, ущільнюється поверхня ґрунту, зменшується кількість органічної речовини. Водна ерозія викликає зміну не тільки фізичних властивостей, а й скорочує гумусовий горизонт. Внаслідок цього постійно зменшуються запаси гумусу, азоту, фосфору, калію і інших поживних елементів. Грунт втрачає свою родючість. 1.4. Клімат ФГ «Хортиця» за основними метеорологічними показниками ( сума активних і ефективних температур, кількість опадів, гідротермічний коефіцієнт) розташоване у південному агрокліматичному районі Сумської області, який характеризується помірно-континентальним кліматом з теплим літом при значній кількості вологи і не дуже холодною зимою. Клімат впливає на процеси ґрунтоутворення дією температури і вологи. Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси ґрунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з ґрунту. Сума позитивних температур за період, коли середньодобова температура буває вище 100С складає 25100С. Коефіцієнт зволоження складає 1,1-1,2. Хід середньомісячних температур по багаторічних даних Сумської метеорологічної станції характеризується даними приведеними в табл..1. Таблиця 1 Хід середньомісячних температур Місяці Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Середньорічна Середньо- місячна температура в градусах -3,9 -4,1 2,9 8,6 13,2 17,2 20,0 20,6 13,9 8,0 0,8 -1,3 9,5 Із таблиці 1 видно, що середньорічна температура повітря дорівнює 9,50С. Найбільш холодними місяцями являються січень і лютий. Зима звичайно наступає в другій декаді листопада. Стійкий зимовий покрив по середньобагаторічним даним установлюється до середини грудня. Тривалість періоду з стійким сніговим покривом складає в середньому 103 дня. Висота снігового покриву досягає в середньому 20 см, максимальна висота - 44 см, а мінімальна - 5 см. Товщина снігового покриву на більшій території нерівномірна. Максимальна товщина промерзання на рівних ділянках досягає 135 см, мінімальна - 40 см, середня - 88 см. В вигляді снігу випадає 30-35% річних випадів, котрі при сприятливих умовах волого поглинання здійснюють значні запаси продуктивної вологи в ґрунті і забезпечують формування високої врожайності сільськогосподарських культур. За зимовий період буває в середньому 14 днів з відлигами , найбільша кількість днів – 42 дня. Зима сніжна, характеризується нестійкою погодою. Поряд з низькими мінусовими температурами , мають місце часті відлиги з температурою +40С, +50С. Часто при відлигах спостерігаються випади дощу. В окремі роки за зимовий період буває 30-33 дня з відлигами. Часті відлиги зимою при глибокому промерзанні ґрунту інколи приводить до застою талих вод на слабо стокових ділянках рельєфу і утворенню льодяної кірки , що несприятливо діє при зимівлі озимих. Із різних видів льодяної кірки найбільш небезпечною являється притерта . Початком весни вважається дата стійкого переходу середньодобової температури через 00С в сторону підвищення. Сама рання дата переходу температури через 00С спостерігається в першій п’ятиденці березня. На початку весни , в зв’язку зі значним прогріванням повітря проходе руйнування стійкого снігового покриву. Перехід середньодобової температури через + 50С відповідає початку літнього періоду, продовження якого в середньому складає 114 днів. Абсолютний максимум температури повітря + 380С зареєстровано в серпні місяці. В літній період характерні випади зливів. Середньорічна кількість випадів складає 713,6 мм, а їх розподіл по місяцях приводиться в таблиці 2. В літньо-осінній період переважають вітри північно-східного направлення. В окремі роки суховійні вітри сильно висушують грунт, знижують врожайність основних сільськогосподарських культур. Відносна вологість повітря при цьому знижується до 30%. За вегетаційний період число днів з засухами , при котрих в рослинах порушується водний режим, досягають 7-8, а в окремі роки від 17до 34. Середня відносна вологість повітря, в основному, коливається від 45 до 67%. Осінь починається з переходом середньодобової температури повітря через 150С в сторону зниження, яка звичайно буває на початку вересня. Продовження осені в середньому складає близько 70 днів. Перші осінні заморозки наступають на початку жовтня з коливанням між 2 вересня і 27 жовтня. На понижених ділянках рельєфу заморозки більш частіші і довші в зв’язку з накопиченням в них холодних повітряних мас. Таблиця 2 Розподіл по місяцях середньорічної кількості випадів. Місяці Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень За рік Кількість випадів, мм 55,6 89,5 63,1 47,8 84,0 32,8 166,6 20,4 72,5 23,8 31,0 26,5 713,6 Рослинний і тваринний світ. Територія господарства розташована в Лісостеповій зоні. Звичайна рослинність має великий вплив на формування ґрунтового покриву. В минулому вона займала рівні ділянки вододілів і сприяла формуванню чорноземів типових. В зв’язку з оранкою звичайна рослинність майже зникла. В нинішній час вона збереглась лише по балках і в заплавах річок Псел та Вільшанка. На цих ділянках вона дуже змінилася. В заплавах ріки Вільшанки серед злакової рослинності зустрічається тимофіївка лугова, половиця гігантська, лисохвіст луговий. Різнотрав’я представлено перстачем гусячим, щавлем кислим і кінським, подорожником середнім. Звичайні кормові угіддя на схилах балок представлені в основному рослинами із групи злакових: тонконіг луговий, пирій повзучий, кострець безостий. Серед різнотрав’я зустрічається деревій звичайний, Петрові батоги, гикавка сіра, подорожник середній. По днищу балок ростуть із злакових: тонконіг луговий, мітлиця, пирій повзучий, щучник дернистий. Із різнотрав’я : подорожник великий і середній, перстачем гусячим, герань лугова. Зрідка зустрічаються бобові та осока. На ріллі росте багато бур’янів, які наносять велику шкоду сільськогосподарським культурам. Тут найбільш розповсюджені такі бур’яни як: осот рожевий, мишій сизий, щириця звичайна, пирій повзучий, свиріпа звичайна, молочай повзучий. Бактерії, гриби, лишайники готують субстрат для вищих рослин, який є провідним у процесі ґрунтоутворення. Опади і органічні речовини утворені рослинами, надходять у грунт. Під дією живих організмів вони розкладаються, мінералізуються до вугільної кислоти, води, газів або перетворюються в гумус. Поряд з рослинністю істотно впливають на процеси ґрунтоутворення численні представники ґрунтової фауни - безхребетні, хребетні, які населяють різні горизонти ґрунту і живуть на поверхні. Прикладом надзвичайно інтенсивної дії на грунт є робота дощових червів. Черви через свій кишечник щорічно пропускають до декілька сотень тон дрібнозему. Разом з мінеральною масою поглинають і переробляють величезну кількість органічних решток. Головною функцією тварин є споживання, первинне і вторинне руйнування органічних речовин. Друга функція ґрунтових тварин виражається у накопиченні у їх тілі елементів живлення, і головне у синтезі азотовмісних сполук білкового характеру. Після їх розкладу до ґрунту надходять елементи, енергія. Тварини, котрі живуть в ґрунті впливають на переміщення органічних решток з верхніх слоїв в глибину ґрунту. Господарська діяльність людини. На процес ґрунтоутворення значною мірою впливає господарська діяльність людини. Цей вплив може бути як безпосередній спосіб обробітку ґрунту, меліоративні заходи, так і побічний, наприклад: вирубування лісів на крутосхилах, що веде до ерозії, безсистемне випасання худоби, випалювання стерні тощо. Господарська діяльність людини має спрямовуватися на раціональне використання земель, підтримання й збільшення їхньої продуктивності. При всіх способах землекористування найбільшої шкоди сільському господарству завдає ерозія ґрунтів. Неправильне землекористування посилює дію еродуючи факторів. Ерозія ґрунтів відбувається на всіх континентах світу. Шкоди народному господарству завдає водна ерозія. Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поширений на схилах, переважно розораних. Крім водної ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається яружна ерозія. Ґрунтовий покрив перенасичений ґрунтовими та талими водами, може поступово або й раптово змиватися, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни. Щоб зменшити дію зливових та талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Час, зміна ґрунтів з часом. За результатами вивчення геологічної будови земної кори та історії розвитку життя на Землі вчені розробили геохронологічну шкалу, згідно з якою вся геологічна історія земної кори поділена на окремі періоди. Залежно від тривалості осадонакопичення кожному інтервалу часу відповідає певна товща гірських порід. Гірські породи, які утворилися упродовж однієї ери, об'єднані у групи, а осади, які нагромадились за одне століття, — у ярус. Отже, ері відповідає група, періоду — система, епосі — відділ, століттю — ярус. Кожен інтервал часу і товща порід, які утворилися в ці інтервали, мають свої назви і відповідні індекси. Архейська ера — найдавніша. Вона охоплює найбільш ранні періоди розвитку земної кори і тривала понад 1,8 млрд років, тобто з початку геологічного розвитку Землі і до появи перших ознак життя на ній. В археї сформувалася земна кора й утворилися первинні моря, в яких накопичувалися перші осадові гірські породи (конгломерати, пісковики тощо). Сьогодні дуже метаморфізовані масивно-кристалічні породи архейської ери виходять на поверхню Землі в межах Балтійського й Українського щитів, на Анабарському масиві, у Східних Саянах та в інших місцях. У породах архейського комплексу знайдено багаті поклади залізних руд, родовища кольорових і рідкісних металів. Протерозойська ера тривала близько 2 млрд років. У цей час життя розвивалося переважно в морі у вигляді одно- та багатоклітиних бактерій і водоростей. Формувались такі великі геологічні структури як платформи і геосинкліналі. У межах теперішнього СНД у протерозойську еру утворилися Російська і Сибірська платформи — малорухомі ділянки земної кори, які зазнають повільних коливальних рухів. Палеозойська ера тривала близько 335 - 355 млн років. У цю еру відбувався подальший розвиток життя в морі і на суходолі. Для неї характерні два великі тектонічні і горотворні етапи — календонський і герцинський, коли сформувалась більшість гірських систем (Урал, Тянь-Шань та ін.). Кембрійський період тривав 70-80 млн років. У цей період палеозойської ери життя в морі розвинулось у вигляді примітивних безхребетних форм (трилобіти, численні беззамкові брахіоподи). З рослин переважали морські водорості. На території нинішнього СНД кембрійське море займало величезний простір: від берегів сучасного Балтійського моря на схід до Уралу. Морем у той час була вкрита і Сибірська платформа. Тому відклади кембрійського періоду в основному складаються з осадових порід морського походження: зеленкувато-синіх дуже пластичних глин, кварцових пісковиків, кременистих і глинистих сланців. У породах цього періоду знайдено родовища кам'яної солі, горючих сланців, бокситів, фосфоритів, заліза і мангану. Ордовицький період тривав близько 70 млн років. Для нього характерний різнорідніший, ніж для кембрію, органічний світ. У цей період з'явилися нові форми трилобітів і перші наземні високо-розвинені організми — багатоніжки і скорпіони, розвинулись корали і головоногі молюски. Силурійський період тривав близько 35 млн років. В морях добре розвивалася фауна безхребетних (губки, корали, голкошкірі, молюски тощо), з'явилися хребетні класу риб і перша рослинність на суходолі (первісні попороті, плауни тощо). Для другої половини силуру характерні інтенсивні горотворні процеси. У цей час починається каледонська фаза складчастості, внаслідок якої утворилися великі гірські масиви в Європі (Скандинавські гори, гори на півостровах Канін і Тиман). Серед відкладів цього віку трапляються родовища різних металів — золота, свинцю, молібдену, міді, в також фосфоритів, горючих сланців тощо. Девонський період тривав 55 - 60 млн років. У цей час розвивались панцирні і дводишні риби, вимерли трилобіти. Морська рослинність була представлена водоростями, а наземна — папороттю, плаунами, хвощами і першими родоначальниками сучасних хвойних рослин. Значна частина території нинішнього СНД на початку цього періоду була суходільною, а потім її затопило море. Під водою опинилися Західний Сибір і Середня Азія. У кінці девону море відступило і більша частина території теперішнього СНД знову стала суходолом. Тому серед девонських відкладів трапляються як континентальні (червоні пісковики), так і морські (доломітизовані вапняки і мергелі) утворення. У девонських відкладах знайдено поклади кам'яної солі, гіпсу, родовища нафти і горючих газів. Кам'яновугільний період тривав близько 70 млн років. Це був час розквіту рослинності на суходолі. Непрохідні ліси велетенських деревоподібних папоротей, лепідодендронів, каломітів вкривали величезні простори земної кулі. Розвитку рослинності сприяли теплий і вологий клімат. Буйна рослинність у поєднанні з теплим вологим кліматом і болотно-лагунними умовами забезпечили утворення потужних покладів кам'яного вугілля. Тваринний світ був представлений земноводними, величезними павуками і комахами. В морях жили переважно риби і плечоногі. Наприкінці кам'яновугільного періоду посилилась магматична діяльність і почалося інтенсивне гороутворення — герцинська складчастість. Виникли Уральські гори, хребти Тянь-Шаню, Казахстану, гори Монголи тощо. Серед кам'яновугільних відкладів знайдено вугілля, нафту, боксити, горючі гази, рідкісні й кольорові метали. Головними вугленосними басейнами цього періоду є Підмосковний, Донецький і Кузнецький. Пермський період тривав 45 млн років. Він завершив палеозойську еру. У цей період на суходолі поступово вимирали велетенські папоротеві рослини, з'являлися нові види папороті, хвойні дерева, плазуни, родоначальники сучасних гадюк, ящірок, крокодилів і черепах, розвивались земноводні. Закінчилась герцинська складчастість. Уральські гори досягли максимальної висоти. Почали формуватися Памір і Алтай. У Сибіру на поверхню Землі виливались основні лави — сибірські трапи. Пермське море на початку пермського періоду займало величезну територію, а наприкінці його різко зменшилось у розмірах і висохло. Тому серед пермських відкладів, представлених переважно вапняками, червоними глинами, мергелями, глинистими сланцями і конгломератами, трапляються кам'яна сіль, сильвін, карналіт і гіпс. Мезозойська ера розпочалася понад 230 млн років тому і тривала близько 175 млн років. У цей час внаслідок альпійської складчастості утворилися гірські ланцюги — Кордильєри в Америці, Верхоянська складчаста область та ін. Для мезозою, або «ери середнього життя», характерним є новий органічний світ, більш високорозвинений і різнорідний. На Землі з'явилися костисті риби, птахи і вищі тварини — ссавці. У цю еру відклалися значні товщі континентальних і морських осадових порід. Тріасовий період мезозойської ери тривав близько 45 млн років. Упродовж нього розвинулись амоніти, плазуни і земноводні, з'явилися белемніти, перші костисті риби і початкові форми ссавців, із рослин переважали хвойні і саговникові. Територія нашої країни була в основному суходолом. Тому відклади тріасу представлені переважно континентальними утвореннями — червоними пісковиками, пісками, мергелями, глинами і вапняками. Юрський період тривав близько 58 млн років. Для нього характерні посилення горотворних процесів (утворилися Кавказ, Крим тощо) і наступання моря на континенти. Найпоширенішими в цей період безхребетними тваринами були амоніти. На відміну від тріасових, юрські амоніти мали спіралезакручену черепашку, розділену перетинками на камери. До юри належить розквіт і іншої групи головоногих молюсків — белемнітів. Подальшого розвитку набули різні риби і ссавці, з'явились перші птахи, зокрема археоптерикс. Внаслідок морських трансгресій утворилось велике юрське море, яке займало всю Російську платформу. Відклади юрського періоду представлені переважно морськими товщами вапняків, глин і мергелів, континентальними відкладами конгломератів, пісків, кам'яного і бурого вугілля, горючих сланців і нафти. Крейдовий період тривав близько 70 млн років. Для нього характерні подальший розвиток ссавців, виникнення нових форм зубатих і водяних птахів. З'явились квіткові рослини і флора набула вигляду, близького до сучасного. Це час інтенсивного гороутворення (альпійська складчастість), яке супроводжувалось інтенсивною магматичною діяльністю, сильними трансгресіями і регресіями моря. У крейдовий період виникли сучасні гірські ланцюги в Європі (Альпи, Карпати) та Америці (Анди, Кордильєри). Серед крейдяних відкладів найпоширенішими були вапняки, піски і глини, трапляються конгломерати, пісковики, опоки, кам'яне вугілля, ефузиви та їхні туфи, фосфорити, залізні руди і нафта. Кайнозойську еру називають ерою нового життя. Вона почалася близько 67 млн років тому і триває донині. Упродовж кайнозою з'явилася альпійська складчастість, яка почалася ще в крейдовому періоді. Це виявляється у землетрусах, виверженнях вулканів і подальшому підійманні гір (Альп, Гімалаїв та ін.). Виникли провали в земній корі (грабени), утворились озеро Байкал, Мармурове та Егейське моря. Материки й океани набули сучасного вигляду. Органічний світ ще наприкінці крейдового періоду досить істотно обновився. На Землі з'явилися ссавці, птахи, костисті риби і молюски, а наприкінці неогену — людина. Для кліматичних умов кайнозою характерні похолодання в середині четвертинного періоду і зледеніння значної частини території, а потім знову потепління. Палеогеновий період кайнозойської ери тривав понад 40 млн років. Найпоширенішими серед морських тварин були різні молюски. Найбільшого розквіту посягли форамініфери, особливо нумуліти. Серед хребетних тварин панівне становище зайняли ссавці. Від ссавців відокремилась гілка приматів, від якої далі виникли людиноподібні мавпи. Для рослинності палеогену характерне суцільне поширення покритонасінних рослин із переважанням серед них дводольних, які близькі або мало відрізняються від сучасних. Це був період величезних рухів земної кори, які супроводжувалися потужними горотворними процесами. Сформувались Альпи, Карпати, Кавказ, гірські споруди Центральної Ази, східного і західного узбережжя Тихого океану. Неогеновий період тривав 25 млн років. Органічний світ був близьким до сучасного. Серед хребетних панівне становище займали ссавці. Відбувалися подальша диференціація і розвиток хижаків, парнокопитих, китових, хоботних, приматів та інших груп хребетних тварин. У самих верхніх шарах неогену на острові Ява знайдено рештки кісток істоти, яка займала проміжне місце між мавпою і людиною. В міоцені були значно поширені вічнозелені рослини типу магнолій, лаврів і пальм, які сьогодні збереглися лише в субтропічній і тропічній зонах. Для неогенового періоду характерні значні горотворні рухи, які захопили ті райони, де в палеогені відбувалися інтенсивні тектонічні рухи. Рухи земної кори супроводжувалися вулканічною діяльністю. В цей період закінчилося формування сучасного рельєфу земної кори. У відкладах палеогенового і неогенового періодів трапляються вапняки, піски, мергелі, глини, пісковики, сланці. З корисних копалин серед палеогенових відкладів знайдено буре і кам'яне вугілля, велику кількість нафти. Виходи палеогенових і неогенових відкладів знайдено в Україні, Середній Азії, Сибіру, на Камчатці та на багатьох інших територіях. Четвертинний період розпочався 1,5-2 млн років тому і триває до сьогодні. Для цього періоду характерним є панування ссавців і квіткових рослин. У четвертинний період з'явилася високоорганізована мисляча істота — людина, тому його називають ще й антропогеновим . У четвертинних відкладах збереглися кістки первинних людей і сліди їх життєдіяльності (місця розкладання вогнищ, кам'яні знаряддя тощо). У молодших відкладах цього періоду знайдено численні знаряддя праці людини розумної і сліди первісної культури: залишки фрагментів малюнків на стінах печер, фігури різних тварин, вирізані з кісток тощо. За тривалістю четвертинний період найкоротший в історії Землі. Його поділяють на два неоднакових інтервали часу — льодовикову епоху плейстоцен — близько 1 млн. років і післяльодовикову голоцен, або сучасну епоху. У межах Європейської частини теперішнього СНД мали місце три покривних зледеніння: лихвінське, дніпровське і валдайське. У період максимального (дніпровського) зледеніння потужність льодового покриву сягала 2 км, а площа його становила 5,5 млн км2. Під час танення льодовиків з'являлася значна кількість водних потоків, які транспортували уламковий матеріал; зростав рівень води у річках і посилювалася їх геологічна робота, а рівень води в морях підвищувався (трансгресія). Трансгресії мали місце як на Півночі (в басейнах Баренцевого, Білого, Балтійського морів), так і на Півдні (у басейнах Чорного та Каспійського морів). У результаті неодноразових змін льодовикових і міжльодовикових віків, трансгресій та регресій, знижень і підвищень базисів ерозії сформувався рельєф і серії осадових гірських порід на суходолі і в морі, які дістали назву четвертинних (антропогенових) відкладів. Хронологію четвертинного періоду можна подати так: >• поява людини — 1,5 млн. років тому; >• початок льодовикових епох — 1 млн. років тому; >• закінчення післяльодовикової епохи — 10 -12 тис. років тому; >• початок кам'яного віку — 7 тис. років тому; >• початок бронзового віку — 5 тис. років тому; >• початок залізного віку — 3 тис. років тому; >• початок атомного віку — 1945 р.; >• початок космічної ери — 1957 р.; >• початок ноосферного майбуття — кінець другого тисячоліття. Розділ 2. Агрогенетична характеристика ґрунтів ФГ «Хортиця» 2.1. Номенклатурний список ґрунтів ФГ «Хортиця» ФГ «Хортиця» розташоване в Липоводолинсько-Білопольському природно–сільськогосподарському районі Лісостепової Лівобережної зони. В результаті обстеження ґрунту на території землекористування було виділено і нанесено на ґрунтову карту 38 ґрунтових різновидностей. Середній вміст гумусу на орних землях складає 3,7%. Серед ґрунтів господарства найбільш розповсюджені чорноземи типові потужні малогумусні крупно пилуваті середньосуглинкові на лесах і їх змиті різновидності, зайняті водозабірними плато і приводозабірними схилами. Велику площу займають гідроморфні ґрунти, розташовані в заплавах річок Псел та Вільшанка. Менше розповсюджені опідзолені ґрунти і їх змиті різності. Опідзолені грунти. Темно-сірі опідзолені піщано-легкосуглинисті на лесовидних суглинках. (шифр ґрунту 1) Темно-сірі опідзолені крупнопилувато-середньосуглинисті на лесах (шифр ґрунту 2). Темно-сірі опідзолені слабо змиті супіщані на дочетвертичних пісках (шифр ґрунту 3). Темно-сірі опідзолені слабо змиті піщано-легкосуглинисті на лесовидних суглинках (шифр ґрунту 4). Темно-сірі опідзолені слабозмиті крупнопилувато-середньосуглинисті на лесах (шифр ґрунту 5). Темно-сірі опідзолені середньо змиті піщанисто-легкосуглинисті на лесовидних суглинках (шифр ґрунту 6). Темно-сірі опідзолені середньо змиті крупнопилевато-середньосуглинкові на лесах (шифр ґрунту 7). Темно-сірі опідзолені середньо змиті крупнопилевато-важкосуглинисті на червоно-бурих глинах (шифр ґрунту 8). Чорноземи опідзолені супіщані на лесоподібних суглинках (шифр ґрунту 9) Чорноземи опідзолені піщано-легкосуглинисті на лесовидних суглинках (шифр ґрунту 10). Чорноземи опідзолені крупнопилевато-легкосуглинисті на лесах (шифр ґрунту 11). Чорноземи опідзолені слабо змиті крупнопилевато-легкосуглинисті на лесах (шифр ґрунту 12). Чорноземи опідзолені середньо змиті крупнопилевато-середньосуглинисті на лесах (шифр ґрунту 13). Чорноземи опідзолені намиті крупнопилувато-середньосуглинисті на сучасному делювії (шифр ґрунту 14). Чорноземи типові Чорноземи типові вилужені потужні малогумусні крупнопилувато середньосуглинисті на лесах (шифр ґрунту 15). Чорноземи типові потужні малогумусні крупнопилувато середньо суглинисті на лесах (шифр ґрунту 16). Чорноземи типові карбонатні потужні малогумусні крупнопилувато середньо суглинисті на лесах (шифр ґрунту 17). Чорноземи типові потужні малогумусні слабозмиті крупнопилевато середньо суглинисті на лесах (шифр ґрунту 18). Чорноземи типові середньозмиті крупнопилевато середньо суглинисті на лесах (шифр ґрунту 19). Чорноземи намиті крупнопилувато легкосуглинисті на сучасному делювію (шифр ґрунту 20) Лугово-чорноземні ґрунти. Лугово-чорноземні глибоко слабосолончакові піщано-середньо-суглинисті на лесовидних суглинках. (шифр ґрунту 21). Лугові ґрунти. Лугові слоїсті піщано-легкосуглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 22). Лугові крупно пилевато-важкосуглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 23). Лугові слабо солончакові пилевато-легкоглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 24). Лугові слабо солончакові крупнопилевато-важкосуглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 25). Лугові в комплексі з лугово-болотними крупнопилевато-важкосуглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 26). Лугові слабо солончакові в комплексі з лугово-болотними крупнопилувато-важкосуглинистіі на сучасному алювію (шифр грунту 27). Болотні грунти. Лугові болотні піщано-легкосуглинисті на сучасному делювію (шифр грунту 28). Лугово-болотні слабо-солонцюваті слабо солончакові крупнопилевато-середньо-суглинисті (шифр грунту 29). Лугово-болотні слабосолончакові осушені піщано важкосуглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 30). Лугово-болотні слабо солончакові пилувато легкоглинисті на сучасному алювію (шифр грунту 31). Лугово-болотні слабо солончакові з п’ятнами торфяно-болотних легко глинистих на сучасному алювію (шифр грунту 32). Болотні на сучасному алювію (шифр грунту 33). Торфяно-болотні на сучасному алювію (шифр грунту 34). Торфяники низинні слабосолончакові осушені на сучасному алювію (шифр грунту 35). Дернові грунти. Дернові супіщані на сучасному алювію (шифр грунту 36). Виходи порід. Слабо гумусні піщано-легкосуглинисті делювіальні відкладення (шифр грунту 37). Виходи крупнопилувато середньосуглинистих лесів (шифр грунту 38). Основні типи ґрунтоутворення. В описах морфологічної будови профілю ґрунту використовуються наступна індексація генетичних горизонтів: Н – гумусний h– слабогумусований Не – гумусовослабоелювіальний НЕ- гумусно-елювіальний І- слабо ілювіальний І- ілювіальний Р- ґрунтоутворююча порода К- карбонатний gl- оглеєний D – делювіальні намиви Опідзолені ґрунти Ґрунти цієї групи розташовані на схилах балок і прибалочних схилах водорозділів. Не ( 0-35 см) – гумусований, слабоелювіальний, темно-сірий, крупнопилeвато середньосуглинистий, до 24 см ріллі, грудкувато-пилeватий, грудкувато-зернистий, слабоущільнений, зволожений, кремнієватоземиста присипка, перехід чіткий в НІ (35-77 см) - гумусно-

Курсова робота СП

Roman1995

07.11.2016 00:11-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись