Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Грунти СФГ»Колос” їх агровиробнича характеристика та заходи підвищення родючості.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний Університет біоресурсів і природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Грунтознавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Кафедра ґрунтознавства та охорони груунтів
Курсова робота
На тему:
Грунти СФГ»Колос” їх агровиробнича характеристика та заходи підвищення родючості.
Котюх Тетяни Миколаївни
Перевірив:
Вітвіцький Станіслав Валерійович
Київ 2011
ЗМІСТ РОБОТИ
1.Загальні відомості про господарство. 1
2.Природні умови грунтоутворення. 4
Клімат. 4
Рельєф. 6
Грунтотворні породи. 7
Рослинність. 9
Виробнича діяльність. 9
3.Процеси грунтоутворення. 11
4.Номенклатурний список грунтів. 14
5.Характеристика складу,ознак і властивостей грунтів: 15
5.1 Будова профилю ґрунтів. 15
5.2 Гранулометричний склад ґрунту 17
5.3 Вміст і якісний склад гумусу. 18
5.4 Фізико-хімічні властивості ґрунту 20
5.5 Загальні фізичні властивості ґрунтів. 22
5.6 Водні властивості ґрунтів. 23
5.Бонітування грунту. 25
6.Заходи по підвищенню родючості грунтів. 27
7.Список використаної літератури. 29
Розділ 1
Загальні відомості про господарство.
ТОВ «Носівка - Агро» знаходиться в селі Плоске Носівського району Чернігівської області. Місце розташування неподалік міста Ніжин, біля села протікає річка Остер.
Напрямок сільськогосподарського виробництва в ТОВ «Носівка – зерново-картопляно-льонарський з виробництвом м`яса та молока.
Загальне землекористування господарства становить 4680га.В цьому числі ріллі –2236,2 га ,багаторічних насаджень –33,3 га, сінокосів -200,4 га , пасовищ -43,3 га, боліт – 49,1 га , пісків – 0,7 га, під водою – 32,8 га , інших – 343 га. Площа осушених земель становить 185,1га , в тому числі сінокосів – 81,8 га , пасовищ – 86,8га , боліт – 13га, інших – 12,6га.
В господарстві використовуються три польові сівозміни:
польова 12-пільна сівозміна – 2040,9га;
польова 9-пільна сівозміна –432,4га;
польова 7-пільна сівозміна – 320,3га.
Порядок чергування культур в 12-пільній сівозміні:
1 Конюшина – 113,6га;
2 Озима пшениця – 70га;
3 Льон – 90га;
4 Однорічні трави – 56,3га;
5 Картопля – 120га;
4 Озиме жито – 233,5га;
5 Кукурудза на силос – 12,5га;
6 Ячмінь з підсівом конюшини – 151га;
7 Конюшина – 180га;
8 Озиме жито – 165га;
9 Льон – 70га;
10 Картопля – 146га;
11 Кукурудза – 150га;
12 Овес з підсівом конюшини – 243га;
13 Коренеплоди – 43,8га;
14 Кукурудза на силос – 32га.
Порядок чергування культур в 10-пільній сівозміні:
1 Люпин – 56,3 га;
2 Картопля – 56,1 га;
3 Ячмінь з підсівом конюшини – 62.2га;
4 Конюшина – 56,5га;
5 Кукурудза – 53,5га;
6 Озиме жито – 56,7га;
7 Льон – 40га;
8 Однорічні трави – 32,9га;
9 Озиме жито – 45,2га;
10 Коренеплоди – 20га.
Порядок чергування культур в 7-пільговій польовій сівозміні:
1 Озиме жито – 56,9га;
2 Картопля – 54га;
3 Овес з підсівом конюшини – 53.1га;
4 Конюшина – 40,1га;
5 Озиме жито – 56,7га;
6 Льон – 45,1га;
7 Кукурудза – 56,4га.
Розділ 2
Природні умови грунтоутворення.
На розвиток грунтоутворюючого процесу перш за все впливають ті природні умови, в яких він проходить. Найголовнішим з цих умов є клімат, рельєф місцевості, грунтотвірні породи, рослинність, а також виробнича діяльність людини.
2.1. Клімат.
За природно-кліматичними умовами територія господарства характеризується помірно-континентальним кліматом. Найбільш теплим місяцем є липень, середня його температура становить 20oС. Найбільш холодним місяцем є січень, а також лютий з середніми температурами -6,5oС і -6,7oС відповідно.
Найнища температура спостерігалась в лютому, досягши -34oС. Середньобагаторічна глибина промерзання грунту досягає 80см, а в окремі роки доходить 130см. Максимальна температура повітря влітку досягає +38oС.
Безморозний період триває 155-156 днів. Перші осінні заморозки відмічені 4-6 вересня, а найпізніші 20 жовтня. Останні заморозки бувають наприкінці квітня, але трапляються і в другій половині травня. Річна сума опадів доходить до 700мм. Максимальна кількість опадів приходиться на вегетативний період — 364мм. На літній період припадає опадів — 210мм або 40% всієї річної кількості, що іноді заважає збиранню зернових культур. Відносна вологість повітря в холодний період року по середнім багаторічним даним досягає 80%, а в літній період коливається від 49% до 79%. Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 1.2, тобто кількість опадів перевищує випаровування.
Сніговий покрив території досить нестійкий. Відносно стійкий покрив спостерігається з третьої декади грудня до кінця другої декади березня, і складає в середньому 90-95 днів.
Негативним явищем зимового періоду є часті відлиги. Під час відлиги температура повітря значно підвищується, що призводить до знищення снігового покриву, а з настанням морозу утворюється льодяна кірка.
Середня швидкість вітру за рік становить 13м/с. В районі перевищують вітри південно-східного напрямку.
Роль клімату в грунтоутворені полягає насамперед у тому, що від нього у великій мірі залежить основний фактор ґрунтоутворення – рослинний і тваринний світ. Кліматичні умови впливають на всі біохімічні та фізико-хімічні процеси, що відбуваються в грунті. З елементів клімату в найбільшій мірі на грунтоутворюючий процес впливають атмосферні опади, випаровування і температура, співвідношення яких створює певний тепловий та водний режим грунту, що розвивається. Кліматичні умови впливають на характер рослинності і регулюють швидкість та інтенсивність біохімічних та фізико-хімічних процесів перетворення і переміщення органічних і мінеральних речовин.
Розрізняють два основних типи водного режиму грунту, які регулюються кліматичними умовами:
1.Промивний тип водного режиму характеризує райони, де кількість атмосферних опадів перевищує втрати води з грунту. Атмосферні опади просочуються через усю товщу грунту, а їх залишок видаляється з підгрунтовими водами. При цьому типі водного режиму відбувається вилуговування до розчинних продуктів з усієї товщі профілю та виділення їх з підгрунтовою водою. Проливний тип водного режиму характерний для підзолистих грунтів.
2.Водний режим непроливного типу встановлюється в районах, де кількість опадів приблизно рівна витраті вологи з грунту. Грунт не промочується до підгрунтових вод, на деякій глибині формується мертвий горизонт з постійною вологістю, близькою до вологості в’янення рослин. Промочування грунту атмосферними опадами відбувається до глибини від кількох дециметрів до кількох метрів. Цей тип водного режиму характерний для грунтів лісостепу, степу і пустельно-степової зони.
З приведеної характеристики видно, що клімат району сприятливий для вирощування льону, картоплі, люпину, інших сільскогосподарських культур для розвитку садівництва і овочівництва.
2.2. Рельєф місцевості
Розвиток грунтів залежить також від рельєфу місцевості. Роль рельєфу різноманітна, але насамперед характер розвитку грунтів залежить від абсолютної висоти місцевості.
Чернігівська область розміщена в лівобережній частині середнього Придніпров’я України. Західною своєю стороною вона прилягає безпосередньо до р.Дніпро, який і є її природною межею на заході. Область пережила епоху максимального розвитку льодовикових явищ, коли на Україні льодом було покрито все Придніпров’я аж до міста Кременчук. Отже, розвиток рельєфу області зобов’язаний з одного боку діяльності цього максимального Дніпровського льодовика, а з другого – гідрографічній мережі та ерозійним процесам, які супроводжували льодовиковий період пізніше і аж до сучасного періоду.
Найбільшою водною артерією, що вплинула на утворення геоморфологічних елементів рельєфу області є р.Дніпро з притоками Десна та Сож. Область розділена на дві зовсім різні частини: північну-Поліську і південну-Лісостепову. Природною межею, яка розділяє область на Полісся і Лісостеп є межа суцільного розповсюдження лесу, що проходить по лінії населених пунктів: Марківка, Вертіївка, Комарівка, Борзна. Батурин. Лісостепова частина по лінії населених пунктів: Теплиця, Григорівка, Рожківка, Прилуки, Пирятин – розділяється на два агрогрунтових райони: східний Прилуцько-Дніпровський та західний або Бобровицько-Бахмацький.
Село Іванівське Ніжинського району відноситься до Бобровицько-Бахмацького агрогрунтового району і розміщене в північній його частині. Вся поверхня району являє собою плоску рівнину, злегка нахилену в бік р.Дніпро із слабкою, інколи ледве помітною хвилястістю і незначним розвитком ерозійних процесів на вододілах.
Одноманітність такого рівнинного рельєфу на території Бобровицького району порушується деяким пожвавленням ерозійних процесів, через що рельєф стає тут широкохвилястий, а в південній частині Ніжинського та в західній частині Бахмацького районів характерна наявність степових блюдець та боліт, що часто зустрічаються в пониженнях та лощинах. Такі степові, переважно круглі болота зустрічаються в басейні річки Остер у величезних кількостях. Весною вони заповнюються водою, а влітку в більш посушливих районах висихають; і тоді лише “лужки” осоки показують, що такі поглиблення подовгу залишаються під водою. Деякі з них досягають дуже значних розмірів — інколи 2-3 км і більше в діаметрі. Такі, наприклад, заболочені луки без торфу біля сіл Прохорів та Пашків; болото Баранівка біля села Липів Річ та ін. Болота менших розмірів тут справді незліченні.
Типовість такого низинно-рівнинного рельєфу в агрогрунтовому районі найбільше виражена в центральній його частині від долини р. Супов с. Новий Биків і до с. Яблунівки.
2.3. Грунтоутворюючі породи
Багаторічними дослідженнями Чернігівської сільськогосподарської дослідної станції та іншими науково-дослідними установами доведено, що територія Чернігівської області відзначається з одного боку складним поєднанням геоморфології макро- і мікрорельєфу,а з другого – частою зміною грунтоутворюючих порід та механічного складу, через що і грунтове вкриття Чернігівщини являє собою надзвичайно складні і строкаті комплекси різних типів грунтоутворення.
Територія області розміщена в межах Полісся та Лісостепу – і різко розділена на дві половини: південну Лісостепову та північну Поліську. Умови грунтоутворення не лише в цих зонах, але і в межах кожної із них у зв’язку з наявністю певних геморфологічних елементів рельєфу різного віку та геологічної будови проходять також по різному, в наслідок чого і грунтове вкриття області розміщене в суворій відповідальності з геоморфологічними особливостями місцевості і щільно пов’язане з фізико-географічними особливостями кожної геоморфологічної одиниці рельєфу.
Таким чином, кожна геоморфологічна одиниця рельєфу, що поширена на тій чи іншій території, характеризується певним грунтовим вкриттям, за агровиробничими особливостями якого практично склалися і спеціалізації сільськогосподарського виробництва та його напрямки, наприклад: зерново-буряковий, зерново-картопляно-льонарський, зерново-картопляно-коноплярський з інтенсивним всезростаючим в кожному господарстві тваринництва та кормовиробництва.
На процеси грунтоутворення безпосередньо впливають грунтоутворюючі породи. Грунтотвірна порода впливає на формування грунтів, міняючи свої властивості. Основними грунтотворними породами на території господарства являються водопровідникові породи: морена четвертинна, глина і сучасні алювіальні відклади. Воднольодовикові породні відклади являють собою породи, що нанесені водами, які витікають із-під льодовика під час його танення. Для всіх цих порід характерне утворення дерново-підзолистого типу грунту. Якість генетично-різних видів грунтотвірних порід визначається головним чином механічним складом. Для місцевих порід характерна добра відсорбованість складових їх гранулометричних елементів і майже повна відсутність глинистих частин. Більш багатими в цьому породами являються водно-льодовикові відклади. Морена являє собою породу сучасного складу – це порода червоно-бурого кольору з наявністю різних за розмірами вкраплень з кристалічних порід.
2.4. Рослинність
На території господарства рослинність дуже різноманітна. Вона представлена багатьма видами лісової, лукової, болотної, культурної рослинності і бур’янами. Значна територія зайнята під лісами. Переважають мішані ліси. На культурних ділянках зустрічаються дуже часто тільки соснові насадження. Лісова підстилка обумовлює розвиток підзолистого грунтоутворюючого процесу, розвиток слабо-трав’яного дерновогрунтотворного процесу як допоміжного. Лугова і луго-болотна рослинність представлена осоками різних видів, бобово-злаковими, різнотрав’ям. Трав’яниста рослинність обумовлює розвиток дернового грунтотворного процесу. В деяких місцях з великою вологістю переважає розвиток болотного, грунтотворного процесу, що призводить до утворення торфовищ з відносно високим запасом гумусу.
На орних землях рослинність представлена бур’янами, серед яких найбільш поширені: пирій повзучий, берізка польова, хвощ польовий, будяк польовий та ін.
2.5. Виробнича діяльність людини.
Роль виробничої діяльності людини збільшується в міру розвитку техніки.
У первісні часи, коли людина використовувала рослини тільки як продукт харчування, її втручання в життя грунту могло бути лише стихійним, наприклад, через лісові пожежі. Далі, коли для вирощування продуктів харчування довелось грунт обробляти, вплив на нього став більший. В міру розвитку науки та техніки цей вплив усе посилювався і розширювався.
Наскільки велике значення цього впливу можна бачити з таких прикладів:
Обробіток ґрунту докорінно змінює фізичні властивості ґрунту, а отже і умови життєдіяльності організмів. Крім того, при обробітку ґрунтів відбувається в тій чи іншій мірі перемішування його шарів.
При внесенні тих або інших добрив змінюється реакція середовища, склад увібраних катіонів та аніонів, поживний режим ґрунтоутворення – рослинність та мікроорганізми.
При проведенні осушувальних або зрошувальних заходів докорінно змінюються водно-повітряні, теплові властивості, а також режим живлення рослин та мікроорганізмів.
Висів культурних рослин замість природної рослинності, змінює біологію ґрунту, а, отже, позначається і на ґрунтоутворенні.
Зрозуміло, що всі наведені вище та ряд інших заходів, які застосовують до ґрунту, не змінюють природного процесу ґрунтоутворення, пов’язаного з усім навколишнім середовищем. Ці заходи сприяють розвитку найважливішої властивості ґрунтів – їх родючості.
На порядок розвитку ґрунтів на території нашого господарства діяльність людини впливала і впливає зараз. Цей вплив відображає в тому, що на території господарства були осушені землі водного режиму ґрунту і наслідком стало різке зниження врожайності трав.
В господарстві мають місце кислі ґрунти, вапнування яких призвело до зміни властивостей поживних речовин ґрунту.
Людина повинна діяти на ґрунт не погіршуючи його властивості, що були, а покращуючи їх. І головним завданням агронома на основі знань властивостей ґрунту і вимог вирощування культур, здійснювати систему агротехнічних і меліоративних заходів, забезпечувати систему агротехнічних збільшень родючості ґрунту.
Розділ 3
Процеси грунтоутворення
Грунтотвірний процес як у стадії розвитку, синтезу і руйнування органічної речовини, так і в стадії вивітрювання і грунтоутворення по вертикальному профілю грунту залежить від факторів грунтоутворення. До таких факторів належить:
грунтотвірна, або материнська порода;
клімат;
рослинність;
рельєф місцевості;
вік країни.
Особливості грунтотворення значною мірою залежить від складу материнських порід. Їх механічний і хімічний склад впливає на всі процеси формування органічної і мінеральної частин грунту, а , отже, і на його будову, склад і родючість. Наприклад, механічний склад порід, впливаючи на водний і поживний режим грунту, визначає різну потужність рослинності, яка росте на них. Від нього залежить особливості розкладу органічної речовини, що надходить у породу, і, як наслідок, нагромадження в грунті перегною. Тому на одних і тих самих грунтотворних породах в умовах однакових клімату, рослинності і рельєфу формуються різні грунти.
Особливості грунтотворних процесів від кліматичних умов. Наприклад, грунти земної кулі сформувались під впливом загальної світової кліматичної зональності.
Грунтовий процес значною мірою залежить від біохімічних і хімічних реакцій перетворення мінеральної та органічної частин грунту. Ці перетворення пов’язані з температурою і вологістю, які визначаються кліматичними умовами. Тому в різних кліматичних умовах утворюються неоднакові грунти.
На території господарства основними грунтами являються дерновопідзолисті. Найбільшу площу з цих грунтів займають дерново-слабкопідзолисті піщані і дерново-слабопідзолисті та середьопідзрлисті, зв’язкопіщані, супіщані. Незначну територію в господарстві займають болотні та дернові грунти. Тому основний тип грунтоутворюючого процесу – підзолистий, а допоміжний дерновий і болотний.
Підзолистий процес проходить під покривом хвойних лісів з великою кількістю трав’янистої рослинності або без неї. Відмираючі частини рослинності накопичуються в в основному в верхній частині грунту у вигляді лісової підстилки, яка потім розпадається, утворюючи різні водорозчинні органічні сполуки. Малий вміст поживних речовин і в основному в підстилці , а також мікроорганізми призводять до утворення кислот. В результаті водного режиму і дії кислих сполук з верхніх горизонтів лісового грунту зникають всі легкорозчинні сполуки, а пізніше і більш грубіші сполуки первинних і вторинних мінералів. Невелика кількість органічних і мінеральних сполук може затримуватись у верхньому шарі грунту. Інтенсивність підзолистого процесу залежить від факторів грунтоутворення.
Грунтовий процес проходить під дією трав’янистої рослинності, що призводить до утворення грунтів з добре розвиненим при гумусовим горизонтом. Найбільша його відмінність в накопиченні гумусу поживних речовин і утворенні водостійкої структури в верхньому горизонті грунту. Найбільше цей процес розвивається під луговою, трав’янистою рослинністю на заливних луках різних заплавів.
Дерновий процес на заливних територіях з’єднується з підзолистими процесами і призводить до утворення дерново-підзолистих грунтів. Дернові грунти мають добре виражений гумусний горизонт зернистої структури, високий вміст гумусу викликає слабкокислу або нейтральну реакцію.
Формування болотних грунтів пов’язана зі збитковою вологою , яка виникає внаслідок різних причин, і може бути викликана поверхневими і грунтовими водами. Найбільше поширені болотяні низини, торфяні грунти. Утворення їх походить під автотрофною і мезотрофною рослинністю. Використовуються усі грунти як джерело органічних добрив, а також для перетворення їх в культурні угіддя.
Рельєф на грунтовий процес впливає через перерозподіл світла, тепла і вологи, які надходять на поверхню грунту. Освітлення і нагрівання грунту залежить від схилу його експозиції і крутизни. Наприклад, на південні схили господарства світла і тепла завжди надходить більше, а на півночі – менше. Ніж на рівну поверхню. Тому грунти на південних схилах за інших однакових умов тепліші, ніж грунти на вирівняних місцевостях.
Поверхневий і підгрунтовий стоки води визначають неоднакову забезпеченість вологою грунтів, розміщених на різних елементах рельєфу. Останнє визначає різний якісний склад рослинності, що, в свою чергу, призводить до неоднакових процесів грунтоутворення на різних елементах рельєфу.
Розділ 4
Номенклатурний список грунтів
Шифр
Тип
Підтип
Рід
Вид
Різновидність
Розряд
Площа, га
5а
Дерновопідзолистий
Слабопідзолисті
Супіщаний грубопилуватий піщаний
На морені
2600
7а
Дерновопідзолистий
Слабопідзолисті
Глинис-то-пісчані
На водо-льодовикових пісках, з прошаруванням морени
1100
8а
Дерновопідзолистий
Слабопідзолисті
Супіщані
На водо-льодовикових пісках
700
Розділ 5
Характеристика ознак складу і властивостей грунту
5.1. Будова профілю грунту
Дернопідзольні грунти під природною рослинністю мають з поверхні, або дернину, або лісову підстилку, потужністю 3-5см.
Під нею залягають гумусно-елювіальний (дерновий) горизонт потужністю більше 5см, іноді досягає 15-20см. Цей горизонт має світло-сірий і рідше темно-сірий колір. Нижче дернового горизонту йде підзолистий горизонт, який змінюється перехідним горизонтом та ілювіальним. В орних дерно-підзолистих грунтах під орним горизонтом лежить підзолистий або перехідний, або безпосередньо ілювіальний горизонт.
Дерново-підзольні грунти утворюються під трав’яним або мохово-трав’яними лісами. Трав’яниста рослинність, що розвивається під їх пологом, призводить до формування в шарі підзольного грунту дернового горизонту. В результаті сумісного прояву підзолистого і дернового процесів формуються дерново-підзолисті грунти. В даному випадку підзолистий процес змінюється на дерновий і з підзолистого грунту поступово утворюється дерново-підзолистий.
Таким чином, дерново-підзолисті грунти можуть утворюватись в результаті як змінної так і сумісної дії підзолистого та дернового процесів.
При довгому розвитку трав’яної рослинності під пологом лісу в підзолиситому грунті не накопичується велика кількість гумусу і поживних речовин. По-перше, це пов’язане з тим . що дерновому процесу протидіє підзолистий, який хоч і слабо прявляється. Але повністю не знімається під трав’янистими та мохо-трав’янистими лісами. По-друге, органічні рештки трав’янистих рослин, що зросли на бідному підзолистому грунті містять порівняно малозольних елементів і азоту, крім того додатково обеззолюється при формуванні грунту опадами. Нестача зольних елементів, азоту, Са, Мg в самому грунті і в органічних рештках уповільнює мінералізацію останніх мікроорганізмів; утворюються кислі рухомі гумусові речовини. І тільки невелика кількість їх закріплюється в грунті біогенним кальцієм, залізом або глинистими мінералами. Як наслідок в гумусовоакумулятивному горизонті дерново-підзолистого грунту не накопичується велика кількість гумусу.
Найбільшу площу в сівозміні займають дерново-середньопідзолисті глейовані грунти. Морфологічна будова їх профілю характеризується ознаками:
НЕ 0-20 см Гумусоелювіальний горизонт, ясно-сірий, супі-
щаний, свіжий, перехід до наступного - чіткий.
РЕ 20-60 см Елювіальний горизонт з буро-червонуватим
відтінком, супіщаний, перехід до наступного
горизонту — чіткий.
РІ 60-65 см Ілювіальний горизонт має буро-червонуватий
відтінок, ущільнений, горіхувато-призматичний,
перехід до наступного горизонту – ясний.
Р 65-120 см Порода воднольодовикового супіщаного відкладу.
Дерново-середньопідзолисті супіщані грунти в сівозміні займають незначну площу. По своїм морфологічним ознакам подібний до вищеописаної групової відміни. Дерново-середньопідзолисті глейові слабо злиті — займають друге місце. Відрізняються від грунтових відмін попередніх тим, що їх площі при обробітку частково, а місцями повністю розкривається слідуючий за гумусовим горизонтом – елювіальний.
НЕ 0-26см Гумусоелювіальний горизонт ясно-сірого кольору,
слабогумусовий, безструктурний, перехід до
слідуючого горизонту – ясний.
Ре 26-48 см Елювіальний горизонт, зв’язано-піщаний, білясто-
жовтий, безструктурний, рихлий, перехід
помітний.
Рі 48-78 см Ілювіальний горизонт, червонувато-бурого
кольору, ущільнений, важкого механічного
складу, перехід помітний.
Р 78-110 см Порода – ясно-жовта, мілко-дисперсний пісок.
Дерново-середньопідзолисті грунти мають переважно тверді дернові слабо-підзолисті зв’язки наявності в грунтовому профілі ілювіальних прошарків, що сприяє покращенню їх водно-фізичних властивостей. Дерново-слабопідзолисті грунти в мікробіологічному відношенні малоактивні. Малий запас органічних речовин перешкоджає розвитку бактерій.
5.2. Гранулометричний склад грунту.
Гранулометричний склад грунту – це відносний вміст у ньому часток різного розміру. Від гранулометричного складу грунту залежать водно-фізичні властивості такі, як щільність будови, пористість; фізико-механічні: твердість, питомий опір, при обробітку – липкість; водні властивості: водопроникність, водоутримуюча здатність; фізико-хімічні: здатність збирання і накопичення гумусу та елементів живлення.
У грунтах 90% елементів складається з часток неорганічної породи. Решта – це органічні і органічно-мінеральні сполуки.
Гранулометричний склад – одна з найважливіших характеристик грунту, що має важливе агрономічне значення.
5.2.1.Гранулометричний склад дерново-підзолистих грунтів
Генет.гори-зонт
Глибина, см
Розмір, мм; Кількість,% від маси грунту
Фіз. Глина <0.01
Фіз. Пісок >0.01
1,00-0,25
0,25-0,05
0,05-0,01
0,01-0,005
0,005-0,001
<0.001
НЕ
1-15
8.7
41.5
33.7
5.0
2.1
8.2
15.3
84.7
20-30
10.6
46.0
35.9
1.8
0.4
5.3
7.5
92.5
Ре
40-50
12.5
48.8
35.1
1.3
0.2
2.1
3.6
36.4
Рі
95-100
11.8
49.1
36.2
1.2
0
1.7
2.9
97.1
Даний грунт за гранулометричним складом належить до зв’язного супіску легкого. Він добре пропускає повітря та вологу, навесні швидко прогрівається, але водночас він погано затримує воду, містить мало органічних речовин та елементів живлення. Цей грунт найбільш оптимальним є для вирощування кукурудзи, картоплі, кавунів, томатів.
Від гранулометричного складу залежать умови обробітку грунту, строки польових робіт, норми внесення добрив. Данний грунт має добрі водні властивості, легко обробляється, але в нього низький вміст гумусу - 0,5-2%. Покращення властивостей піщаних грунтів можливе шляхом омилення.
5.3. Вміст і якісний склад гумусу.
Гумусом називається складний динамічний комплекс високомолекулярних органічних сполук кислотної природи. Які містять азот, утворюється при розкладі і гуміфікації і міцно зв’язані між собою і з мінеральною частиною грунту. Потенціальним джерелом для формування органічних часток є всі компоненти біоценозу, але головну роль відіграють вищі зелені рослини.
Гумус має велике значенняі визначає родючість грунту. Він безпосередньо впливає на водний та повітряний режим , структкрність і теплоємність. Буферність і вбирну здатність грунту. Гумус – джерело енергії для мікроорганізмів і біологічноактивних речовин, посилює ефективність внесених мінеральних добрив. Це пов’язано з тим, що органічні речовини роблять більш доступними для рослин мінеральні фосфати і цим запобігабть утворенню в грунті важкорозчинних сполук фосфору з залізом, алюмінієм і кальцієм.
5.3.1.Характеристика гумусового стану грунтів господарства
Назва грунту
Генетичний горизонт
Глибина, см
Вміст гумусу, %
Запас гумусу, т/га
Дерново-підзолистий глейований супіщаний
НЕ 0-30
0-10
1.3
17.2
2.47
10-20
0.8
11.2
2.23
20-30
0.7
10.5
1.79
Ре 30-50
30-40
0.6
10.3
1.43
40-50
0.5
8.2
1.33
Рі 50-100
50-60
0.5
8.4
1.17
60-70
0.3
5.0
1.68
70-80
0.3
5.0
0.84
80-90
0.2
3.3
0.78
90-100
0.2
3.2
0.68
З наведеної таблиці 4.3.1. видно, що запас гумусу як в орному шарі, так і в шарі 0-100см дуже низький.В даному грунті переважає фульватний і гуміно-фульватний тип. Відношення СГК і СФК – 0,4-1,0. Кількість ГК зв’язаного з кальцієм в % до загального гумусу — низьке. Розподіл гумусу по профілю типовий для дерново-підзолистих грунтів. Більше всього гумусу в гумусо-елювіальному, в орному горизонті – НЕ.
Проаналізувавши картограму вмісту гумусу в грунтах сівозміни можна зробити висновок, що його кількість дуже мала. Так, в першому полі сівозміни міститься 1,47 гумусу, площа поля - 41,9 га; в другому полі (площа 50 га) - 1,32, в третьому – площа 51,4га - 1,18.
5.4. Фізико-хімічні властивості грунтів.
Фізико-хімічна, або обмінна, вбирна здатність зумовлюється властивістю колоїдних частинок грунту вбирати з грунтового розчину катіони і аніони, а фізична – адсорбувати на своїй поверхні молекули речовини. Суть хімічної вбирної здатності грунту полягає в тому, що розчинені в грунтовому розчині сполуки можуть реагувати між собою або з твердою речовиною грунту, в результаті чого випадають в осад і затримуються в грунті.
5.4.1.Фізико-хімічні властивості грунтів
Генет. гори-зонт
Глибина, см
Містк. вбиран-ня
Сума увібраних основ
Гідролі-тична кис-лотність
Обмінний Na
Ступ. солонцюва-тості
Ступ. насич. основамим
рН солевий
рН водний
мг-екв на 100г грунту
%, від місткості вбирання
НЕ
0-20
26.80
23.8
3.30
0.20
0.75
89
4.7
6.3
20-30
25.71
22.5
3.21
0.63
2.45
88
4.8
6.0
Ре
30-50
25.21
22.3
2.81
0.80
3.17
88
4.6
6.7
50-60
24.60
22.0
2.60
0.70
2.85
89
4.5
6.7
Рі
60-80
21.86
19.7
2.16
0.34
1.56
90
4.4
6.8
80-100
20.51
18.3
2.21
0.32
1.55
89
4.6
6.8
Завдяки фізико-хімічній вбирній здатності поживні елементи , в тому числі й внесені з мінеральними добривами, не вимиваються з грунту, в утримуються на поверхні грунтових частинок і використовуються рослинами.
Солі, що містяться в грунтовому розчині, дисоціюють, тобто розпадаються на частинки – катіони і аніони. Між грунтовим вбирним комплексом і грунтовим розчином відбувається обмін катіонами. Реакція катіонного обміну зворотна і еквівалентна.
В залежності від кількості ввібраних катіонів залежить родючість грунтів. Вміст ввібраних катіонів залежить від механічного складу, вмісту гумусу, а також їх якості.
Площа грунтів, які потребують хімічної меліорації.
рН KCl
Ступінь кислотності (лужності) грунту
Площа, га
<4.6
4.6-5.0
5.1-5.5
5.6-6.0
>6.0
Сильно-кислі
Середньо-кислі
Слабокислі
Близькі до нейтральних
Нейтральні
42.5
74.8
70.5
70.0
62.2
Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновки, що грунти на значній території потребують вапнування, Цей захід по регулюванню реакції грунтового розчину необхідно проводити на площі 187,8га, а на площі в 42,5га – в першу чергу. При внесені вапна (СаСО3) на кислих грунтах прожодять реакції:
[ ППК+ ](6Н+) + 6СаСО3 = [ ППК- ](3Са2+) + 3Са(НСО2)3
[ ППК+ ](2Al3+) + 6СаСО3 + 6Н2О = [ ППК- ](3Ca2+) + 3Са(НСО3)2 + 2AL(OH3)3
Розрахування дози вапна:
,
де Д – норма СаСО3,т/га:
0,05 – імпіричний коефіцієнт;
Р – сума ввібраних основ, мг-екв/100г;
В- потрібність меліоративного шару грунту, см;
Н2- гідролітична кислотність, мг-екв/100г.
,
Визначення кількості норм вапна нормативним методом:
де (рН – зниження початкового показника;
х – норма витрат СаСО3,т/га
D = 1,2*0,35 = 0,42 (т/га).
5.5. Загальні фізичні властивості
До фізичних властивостей грунту належать структура, загальні фізичні, фізико-хімічні, фізико-механічні, водні, повітряні й теплові властивості. Фізичні властивості грунту визначаються співвідношенням, взаємодією і динамікою твердої, рідкої, газоподібної і живої фаз грунту.
5.5.1.Загальні фізичні властивості.
Генетичний горизонт
Глибина, см
Щільність твердої фази
Щільність зложення
Загальна пористість
Аерація при НВ
г/см3
% від об’єму
НЕ
0-10
10-20
20-30
2.62
2.63
2.61
1.41
1.41
1.50
43.8
42.7
40.5
Ре
30-40
40-50
50-60
2.60
2.62
2.64
1.72
1.64
1.68
43.2
44.1
42.5
Рі
60-70
70-80
80-90
90-100
2.66
2.66
2.67
2.67
1.69
1.68
1.67
1.60
42.6
41.0
41.2
39.8
Аналізуючи дані таблиці зробимо висновок:
а) щільність грунту в орному шарі становить 1,41 г/см3 , що говорить про значну ущільненість грунту. Далі по горизонту щільність грунту збільшується.
б) загальна пористість змінюється по профілю, але в невеликих межах в орному шарі, загальна пористість складає 42,7%.
5.6. Водні властивості грунтів
Вода є складовою частиною грунту і відіграє в ньому важливу роль.
07.11.2016 00:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора