Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
основи підприємництва
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Г.М.Захарчин
ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Конспект лекцій
Для студентів спеціальності
Затверджено
на засіданні кафедри менеджменту
персоналу та адміністрування.
Протокол № 1 від 22.08.2011р.
Львів- 2012
Захарчин Г.М.Основи підприємництва :конспект лекцій для студентів спеціальності 08.050201 «Менеджмент організацій».- Львів:Видавництво Національного університету «Львівська політехніка»,2012.- с.
Конспект лекцій покликаний допомогти студентам зрозуміти сутнісне значення предмета, ознайомитися із засадничими категоріями підприємництва,збагнути важливість ролі підприємництва в розвитку вітчизняної економіки,ознайомитися із процесом підприємництва та особливостями кожного етапу його протікання, засвоїти процедуру започаткування підприємницької діяльності для різних організаційно-правових форм господарювання, опанувати алгоритм складання бізнес-плану підприємницької ідеї та вивчити процедуру припинення підприємницької діяльності.
Відповідальний за випуск Захарчин Г.М., д-р екон.наук, доц.
Рецензенти Яремко І.Й.д.екон.наук,проф.
Ситник Й.С.,канд..екон.наук, доц.
РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ
Поняття й суть підприємництва, його основні ознаки та принципи.
Взаємозв'язок бізнесу й середовища.
Роль підприємництва в розвитку суспільства.
1.1. Поняття й суть підприємництва, його основні ознаки та принципи
Феномен підприємництва вивчається у світовій економічній та соціологічній сферах протягом тривалого часу. Осмислення цього явища почалося ще в середні віки й еволюціонувало від поняття антрепренерства (посередник) до інтрапренерства (інтеграція підприємницьких здібностей особи й підприємства).
В основу підприємництва закладено новаторську ініціативну діяльність людини, здатної мобілізувати всі сили і цілеспрямовано використовувати всі можливості для досягнення бажаної мети, із повною відповідальністю за свої дії.
Підприємництво — це поняття багатоспективне, і розглядати його можна на кількох рівнях. По-перше, абстрагуючись від певного типу виробничих відносин, пов'язувати його із загальноекономічним рівнем ефективності виробництва (підприємництво як фактор ефективності виробництва). По-друге, на "ринковому рівні", коли результат підприємництва виступає уже не просто як продукт, а як комерційний ефект, втілений у грошах (прибутку). Виходячи з цього, підприємництво передбачає, що його суб'єкт володіє відповідним набором економічних прерогатив, які дають змогу вести будь-яку господарську діяльність як всередині, так і за межами підприємства. Внаслідок того, що кількість таких суб'єктів необмежена, вони вступають у конкуренцію. Економіка, що орієнтується на ринок, - найбільш необхідне середовище (але не єдино можливе) для істинно підприємницької діяльності. По-третє, підприємництво можна розглядати на рівні власницькому. З цих позицій основна функція підприємництва полягає у примноженні власності, хоч питання "власник" і "підприємець" не завжди ототожнюються.
Вищенаведене дає нам можливість говорити про підприємництво як соціально-економічне явище, яке охоплює широкий спектр суспільних відносин, оскільки тут переплітаються юридичні, психологічні, історичні моменти. Отже, підприємництво можна розглядати одночасно як метод господарювання, спосіб господарської поведінки, особливий вид діяльності, тип економічного мислення, господарсько-організаційний вид творчості.
Для підприємництва як методу господарювання головною умовою є самостійність, незалежність суб'єктів господарювання, економічна зацікавленість і відповідальність за прийняття й реалізацію своїх рішень. Як особливий тип мислення підприємництво характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що об'єднує багатьох людей.
Як особливий вид діяльності підприємництво передбачає пошук і реалізацію нових комбінацій, компонентів виробництва (оновлення продукції, технології, модернізації організаційних підходів) для задоволення реального й потенційного попиту.
Форми прояву багатоаспектності підприємництва представлені на рис. 1.1.
Додамо трохи історії про формування підприємництва в Україні.
Підприємництво в Україні народилося ще в часи Рюрика, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Зачинателями підприємницької діяльності були купці. Ґрунтуючись на своєму майні й інтуїції, на свій страх і ризик вони налагоджували торговельні стосунки з Візантією, Закавказзям, Середньою Азією, Прибалтикою і Європою.
У XII столітті почали формуватися торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво з зовнішньоекономічної сфери поступово переноситися на українську територію і починає упроваджуватися у внутрішньогосподарські відносини, спочатку в торговельні, а потім і виробництві.
Новий період у розвитку підприємницької ініціативи пов'язаний з утворенням Київської Русі, оскільки зручне геополітичне розташування, багаті й різноманітні природні ресурси, розгалужена гідро мережа, сформовані традиції господарської діяльності створювали сприятливі умови для розвитку підприємницької ініціативи. У Давньоруській державі середньовіччя зміцніла власність, яка була представлена двома основними формами – приватна та корпоративна. Найефективніше підприємницька ініціатива була реалізована у сфері торгівлі з огляду на те, що Київська Русь розташовувалася між Європою та Азією, мала вихід до Чорного, Балтійського та Білого морів. Зручне геополітичне розташування сприяло включенню Давньоруської держави в систему європейської торгівлі, яка була доволі прибутковою справою, як і рибальство, тваринництво, бджільництво і млинарство.
Одним з найприбутковіших був соляний промисел. У XVI – першій половині XVII століття сіль видобувалася у Прикарпатті, Закарпатті та на півдні Слобожанщини. Основним „соляним” регіоном було Прикарпаття, яке задовольняло потребу в солі не тільки України, але й Білорусії, Литви, Польщі.
Лісові багатства також приваблювали підприємливих господарів, які організували деревообробні промисли.
У литовсько-польський період розвивається винокурний промисел, прибутковість якого приваблювала шляхту. По суті він був монополією держави і шляхти. В цей період в Україні вже існувала в цей час така форма підприємницької діяльності як оренда, зокрема, шляхетських промислів. Розвиток внутрішньої торгівлі, розширення зовнішньоторговельних зв’язків зумовили появу у великих містах нового виду підприємництва – візництва, яке теж з плином часу диференціювалося.
Завдяки підприємницькій ініціативі з'являються нові та розвиваються старі види промислів, що задовольняли потреби внутрішнього та зовнішніх ринків. Великими торговельними центрами стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський. Для прикладу, Львів мав торговельні зв’язки з 66 українськими і 38 польськими містами [72].
Протягом XIV – першої половини XVII століття розвиток господарства в українських землях відбувався відповідно до потреб європейського ринку; починає формуватися митна система.
Осередком вільного розвитку підприємництва стала Запорізька Січ. Підприємливість козаків проявилася в тому, що оцінивши родючість чорноземних ґрунтів та їх обсяги на Закарпатті, козаки започаткували там хліборобство, хоч підприємництво козаків проявилося і в промисловій діяльності. Пріоритетного значення козаки надавали конярству, хоч вони були і вправними торговцями, добре знаними в Туреччині, Криму, Польщі, Росії. Поступово почали з’являтися перші мануфактури у XVII столітті, які значно поширилися у XVIII столітті.
Із поділом України (1686р.) Правобережжя України відійшло до Речі Посполитої, Лівобережжя – до складу Росії. Розвиток підприємництва Гетьманщини у першій чверті XVIII століття відбувався значною мірою під впливом політики Петра I.
Особливо плідною щодо підприємництва була доба гетьманування І. Мазепи, який сам був великим землевласником. Особливого розмаху в цей час набуває будівництво млинів, а також успішно розвивався горілчаний промисел.
У другій половині XVII-XVIII століть набув поширення чумацький промисел, але Гайдамаччина, Коліївщина негативно позначилися на стані чумацького промислу та й на стані торгівлі в цілому.
Низка указів Петра I стримувала розвиток підприємництва в Україні. Зокрема, указ 1714р. заборонив вивозити до іноземних портів прядиво, шкіри, сало, віск, олію та інші товари. У Західну Європу ці товари можна було транспортувати тільки через російські порти, Ригу, Петербург та Архангельськ. Коли в Рязані з’явилася фабрика голок, то ввозити в Україну імпортні голки теж заборонили.
У першій половині XIX століття найактивніше підприємництвом займалися ті стани, які краще були забезпечені коштами – поміщики та купці. В цей час розвиваються перші мануфактури. З'являються іноземні інвестори, які вкладають свій капітал у розвиток підприємництва на Півдні України.
Одночасно технічний переворот 80-х-90-х років XIX століття сприяв розвитку металургії та машинобудування. З’являються перші машинобудівні заводи у Харкові (1882р.), Києві. Перспективною галуззю підприємництва стає будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися внутрішній ринок.
У цей час активно розвивається і кредитно-банківська система, яка почала зароджуватися ще з кінця XVII століття, і впливала на стан підприємництва. Одночасно формується система комерційної освіти, яка мала багаторівневий характер і забезпечувала тогочасні потреби у фахівцях торговельного профілю. Це свідчить про розуміння тогочасними бізнесменами значення професійних знань для суспільної комерційної діяльності.
Отже, талант, знання, праця забезпечили бурхливий розвиток підприємництва в Україні в XIX столітті, яке особливо активно розвивалося у металургії, організації залізничного сполучення, машинобудуванні, цукроварінні, торгівлі.
Підприємництво періоду революції 1917-1921р.р. поступово почало занепадати, оскільки змінилася політична ситуація. Протягом 1918-1920р.р. на території України більшовики обмежували вільну торгівлю, що унеможливлювало приватну підприємницьку діяльність. Боротьба за політичну владу, часта зміна влади й відповідно економічної політики, привели до знищення підприємництва.
Надалі, з 1929 р., вільне підприємництво було згорнуто й оголошено нелегітимним, відбулося повне одержавлення економіки. Заперечення більшовицькою ідеологією підприємливості як стилю господарської поведінки, ліквідація приватної власності призвели до знищення підприємництва. На рубежі 2-ої половини 80-х років, і особливо після 1991р. підприємництво, вже в рамках суверенної України, зароджується знову. Відродження підприємництва в незалежній Україні відбувається доволі складно, оскільки підприємливість збереглася на генетичному рівні лише у незначної частини українського суспільства.
Реальний сектор малого бізнесу почав формуватися з 1986 по 1988 р., після прийняття постанови, а потім і Закону «Про кооперативи». Він і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва, в у такий час, коли великі підприємства знаходилися в руках держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. «Про заходи для створення і розвитку малого підприємництва».
У процесі приватизації підприємства, що належали раніше державі; переходять у приватну і приватноколективну власність і на сьогоднішній день можна говорити про сформовану підприємницьку структуру у вітчизняній економіці, регламентовану відповідними нормативними актами.
Підприємництво – це такий економічний та соціологічний феномен, якому притаманний як приватний, так і публічний характер.
Приватний характер проявляється у свободі підприємницької діяльності. Свобода підприємницької діяльності визнається як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ч. 1 ст. 43 ГК).
Надані законом правові можливості реалізуються громадянами. Саме вони вирішують питання: займатися чи не займатися підприємницькою діяльністю, а якщо займатися, то яким чином – шляхом створення юридичної особи чи як підприємець без створення юридичної особи, та багато інших питань, пов'язаних із підприємницькою діяльністю. У вирішенні цих питань підприємець враховує свій приватний інтерес, що полягає в одержанні прибутку (доходу) і накопиченні капіталу.
Публічний характер підприємницької діяльності зумовлюється суспільними інтересами. В результаті суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито, тобто основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 p. відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими та загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб – платників податків.
Якщо підприємець узяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб'єктом із його клієнтами, є публічним договором.
У визначенні підприємництва присутня його мета – одержання прибутку,
тобто, мова йде про підприємницький прибуток – як особливий вид доходу, винагорода за винахідливість, специфічну творчу активність, як плату за організацію діяльності та ефективне управління нею.
Однак, основною рисою підприємця є новий тип мотивації – потреба досягнути успіху, самоутвердитися в суспільстві.
Підприємництво - це складова частина суспільства, яке довірило підприємцю створення матеріальних благ. Створювати матеріальні блага підприємець може використовувати класичну, ресурсоорієнтовану модель поведінки, або інноваційну, яка дає поштовх для розвитку наукомісткого підприємництва;
В епоху ХІ століття розбудова національної економіки відбуватиметься на основі інноваційної моделі, оскільки "кодом" суспільного прогресу стає система "наука — технологія — виробництво", то за таких умов особливого значення набуває зв'язок між наукою й підприємництвом, між інформаційною та інноваційною сферами.
Підприємництво необхідно розглядати як науку, тобто, систему знань, і як процес із відповідною технологією та алгоритмом протікання. Але в будь-якому випадку ці площини трактування підприємництва опираються на певні закони та принципи, хоч можуть мати різні механізми їхнього прояву.
Складова теоретичного характеру дає тлумачення предмету вивчення, його основних категорій і термінів, методів вивчення, а складова прикладного характеру конкретизує теоретичні положення через форми, способи, інструментарій здійснення підприємницької діяльності в суспільстві.
Отже, концептуально вивчення підприємництва повинно відображати дію законів, які формують і регулюють взаємозв’язки в підприємницькому середовищі та ринку взагалі; закономірності, які фіксують тенденції взаємодії всіх чинників розвитку підприємництва; фактори - як рушії та дієві сили, що сприяють або гальмують поступ підприємництва на інноваційній основі; механізм-як конкретні форми і способи реалізації дії законів у системі підприємництва та протікання підприємницького процесу.
1.2. Взаємозв’язок бізнесу й середовища
Підприємництво починається з бажання та ідеї, реалізація якої відбувається в ринковому середовищі: видимому (прозорому) невидимому (тіньовому), зовнішньому й внутрішньому (рис. 1.4).
Підприємницьке середовище - це економічна обстановка, яка визначає характер і масштаби ринкових відносин, грошові можливості населення, наявність вільних робочих місць тощо; політична ситуація, яка забезпечує стабільність у державі; правове середовище, що характеризує законодавчо-нормативне поле підприємницької діяльності; соціально-культурне середовище - визначає переборення стереотипів суспільної свідомості, інертного мислення, формування моральних і релігійних норм, які безпосередньо впливають на спосіб життя споживача; технологічне середовище - відображає рівень науково-технічного розвитку, який впливає на підприємництво; фізичне (географічне) середовище - характеризує природнокліматичні умови, в яких проходить підприємництво, а також комунікаційні засоби і шляхи сполучень;
Інституціональне організаційно-технічне середовище, що включає різноманітні інститути, за допомогою яких підприємець може налагоджувати ділові взаємовідносини чи проводити комерційні операції.
Крім того, підприємництво функціонує в ринковому середовищі, що уособлює всю масу споживачів, конкурентів і контрагентів певного суб’єкта підприємницької діяльності. Таким чином, ринкове середовище виступає як елемент мікросистеми у вигляді сукупного ринкового суб’єкта, через що інтереси на ринковому полі є досить суперечливими та мінливими, що зумовлює атмосферу невизначеності, непередбачуваності та ризиковості. Саме в таких умовах доводиться функціонувати суб’єкту підприємницької діяльності.
Підприємницькі структури повинні ефективно реагувати на зміни зовнішнього оточення, щоб досягти мети, оскільки підприємництво як процес є відкритою системою, яка залежить від взаємного обміну ресурсів і результатів діяльності із зовнішнім світом, одночасно впливаючи на нього. Ефективність цього взаємопов'язаного впливу говорить про рівень розвитку підприємництва, ступінь його досконалості.
Траєкторія вітчизняного підприємництва сьогодні обмежується коливанням маятника від кримінально-тіньового до підприємницько-інноваційного типу поведінки суб'єктів господарювання.
Для забезпечення стійкості ділового зростання й перспективи діяльності підприємець повинен враховувати сучасні тенденції та фактори, які впливатимуть на розвиток економіки й, відповідно, підприємництва в найближчі роки.
На рис. 1.5 представлено спектр найвагоміших факторів, які будуть визначати умови підприємництва нового століття.
За останні десятиліття в розвитку підприємництва відбулися якісні зміни, оскільки з'явився новий напрямок підприємництва - інтрапренерство.
Увага!
Інтрапренерство - діяльність підприємства з метою досягнення своїх цілей на основі використання можливостей підприємництва.
Інтрапренерство з'являється в межах конкретної організації (підприємства) при умові створення там належних умов для розвитку новаторських підприємницьких ідей при одночасному забезпеченні всіма ресурсами для їх реалізації. Його можна розглядати як діяльність на основі інтеграції підприємницьких можливостей працівника й підприємства.
Інтрапренерство включає в себе декілька елементів:
Перший елемент інтрапренерства — дух підприємництва, а саме:
- основні цінності — новаторство, динамізм, розвиток;
- стимулювання творчого розвитку співробітників;
- організаційна культура - створення умов для творчої праці.
Другий елемент – це механізм підприємництва:
- наявність ресурсів для підприємництва;
- можливості створення підприємницької структури;
організаційні форми взаємодії, які враховують спільні інтереси базового підприємства й інтрапренерства.
Для розвитку інтрапренерства на діючому підприємстві необхідно забезпечити дух підприємництва й механізм реалізації його можливостей, розробити заходи, що створюють умови для підприємницької діяльності.
1.3. Роль підприємництва в розвитку суспільства
Суть підприємництва розкривається також, виходячи з тієї ролі, яку воно відіграє в суспільстві. Оскільки, це поняття багатоаспектне, то кожна з його граней займає своє місце. Отже, роль підприємництва полягає, насамперед, в тому, що воно виступає каталізатором економічного розвитку. Зміни в структурі економіки, ріст конкуренції стимулюють інвестиційну діяльність, а також створення нових підприємств. Інвестиції, у свою чергу, сприяють зростанню як сукупного попиту, так і пропозиції. Отже, створення нових підприємств одночасно означає і зростання попиту на матеріально-трудові ресурси, і зростання ринку нових товарів, тобто сприяє прискоренню темпів економічного розвитку суспільства в цілому.
При переході до ринкової економіки роль підприємництва як стимулюючого фактора виробництва є незаперечною і найефективніше спрацьовує при наявності приватної власності на засоби виробництва. Підприємець наповнює економічним змістом власне виробництво, що стає перспективою для всього трудового колективу у вирішенні їхніх життєвих потреб. Реалізація задумів, передбачених бізнес-планом та бізнес-проектами, сприяє нагромадженню капіталу, і, відповідно, стає передумовою розширення виробництва, підвищення його ефективності.
Разом із тим створення нових підприємств дозволяє значно збільшити кількість робочих місць, тобто сприяє вирішенню такої важливої проблеми, як підвищення рівня зайнятості працездатного населення через розширення ринку праці.
По-третє, підприємництво зумовлює зміни в структурі економіки, і це випливає з інноваційної моделі поведінки підприємця. За своєю сутністю підприємець зорієнтований на розвиток сучасних і перспективних напрямків господарювання, віддача від яких обіцяє перевищити середні показники економіки в цілому. Прагнення до комерціалізації нововведень і швидка реакція на потреби ринку дають імпульс для розвитку наукомісткого виробництва. Підприємець, таким чином, закладає фундамент для майбутніх прогресивних зрушень в економіці.
По-четверте, розвиток підприємництва сприяє розвитку конкуренції, хоч цей процес взаємопов'язаний. Підприємець стимулює господарську активність, змушує великі негнучкі фірми швидше обновляти й модернізувати свою продукцію та матеріально-технічну базу підприємства.
Роль підприємництва відслідковується в стимулюванні підприємств раціонально використовувати ресурси, оскільки діяльність підприємця завжди пов'язана з ризиком, що змушує глибоко продумувати альтернативні варіанти ефективного господарювання й прийняття оптимальних рішення.
І в психологічному плані підприємництво забезпечує високі стимули до праці через усвідомлення свободи у своїй діяльності й одержання особистої вигоди та інтересу та через самоутвердження себе в суспільстві.
Саме підприємницький інтерес як основа відносин ініціативи суб’єкта підприємницької діяльності є внутрішнім чинником мотиваційного механізму всієї діяльності підприємця, який визначає зміст і спрямованість його функціонування. Підприємницький інтерес фіксує в собі всі основні характеристики майбутньої ініціативи, що виявляється через взаємовідносини суб’єкта підприємницької діяльності з іншими суб’єктами ринкового середовища.
РОЗДІЛ 2. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ПРОЦЕС
Питання для теоретичної підготовки.
1. Технологія підприємницького процесу.
2. Види підприємницької діяльності.
3. Процедура ліцензування певних видів підприємницької діяльності.
4. Патентування підприємницької діяльності.
Терміни та поняття: підприємницький процес, стадії підприємницького процесу, підприємницька ідея, критерії оцінки підприємницької ідеї, ліцензування, ліцензійна палата, процедура ліцензування, патентування, торговий патент, пільговий патент
2.1. Технологія підприємницького процесу
Підприємництво розглядається як певний вид діяльності, тобто процес, який вимагає послідовного виконання логічно взаємопов'язаних стадій та етапів. В основі цього процесу лежить ідея, з якої починається кожна нова справа - бізнес. Така ідея може бути як власною, так і запозиченою, наприклад, через механізм придбання уже діючого підприємства. Шляхів та джерел появи ідей є багато, і вибір кожної із них залежить від конкретної особи. Саме життя дає широке поле можливостей вибору ідей. Вона може виникнути спонтанно, але для забезпечення її реальності необхідно брати до уваги свої професійні, організаційні здібності, а також постаратися чесно відповісти на питання: чи любите ви працювати з речами, чи з людьми, чи хочете бачити результат своєї праці в матеріально-речовій формі; чи є у вас до цього відповідні знання, навички.
Удало вибрана ідея бізнесу - це важлива умова для успішного старту підприємництва. Ідея може бути своєчасною, але загальна оцінка її ефективності проводиться за такими основними критеріями: реальність, потенційна цінність, перспективність, що найважливіше з огляду довговічності і стабільного процвітання підприємства.
Вибір ідеї впливатиме на вибір виду діяльності, а також організаційно правової форми, в якій вона буде реалізовуватися.
Отже, для започаткування підприємницької діяльності необхідні бажання та ідея. (див. рис. 2.1).
Рис. 2.1. Складові підприємницької діяльності
Ідея може набрати форми, матеріалізуватися через відповідний процес, який протікає за своїми законами. Дотримання законів дозволяє уникнути конфліктності і потрапити в бажане енергетичне русло.
Конкретизація ідеї відбувається шляхом вибору певного виду підприємницької діяльності та організаційно-правової форми, в якій ця діяльність протікатиме. Далі підприємець може сміливо “вирушати у плавання”, здійснивши, однак, процедуру державної реєстрації і, набувши статусу законного суб'єкта підприємництва. Саме на цій стадії підприємницького процесу майбутній підприємець поволі позбувається романтичного настрою, а стає “бійцем”, загартовуючись у чиновницьких кабінетах та знайомлячись із складним інституціонально-функціональним середовищем бізнесу. Технологія стадії започаткування свого бізнесу є доволі “строкатою” і вимагає від підприємця максимальної креативності та дотримання законодавчих процедурних норм.
Зареєструвавшись як суб’єкт підприємництва, важливо обдумати над альтернативними способами входження в бізнес, попередньо ознайомившись із вітчизняною та зарубіжною практикою. Для остаточного переконання в правильності вибраної підприємницької ідеї, потрібно реально прорахувати всі витрати й вигоди (організаційні, виробничі, фінансові), оцінити ступінь ризику, перспективність існування на ринку та свою потенційну конкурентоспроможність. Важливо об’єктивно розписати свої сильні та слабкі сторони, а також продіагнозувати вплив факторів зовнішнього середовища на розвиток бізнесу. Уся ця сукупність дій виконується при складанні бізнес-плану, детальна технологія складання якого буде описана далі.
Найбільш насиченою в підприємницькому процесі є стадія безпосередньої організації діяльності, на якій відбувається поєднання в просторі й часі всіх факторів підприємницького процесу. Технологічний інструментарій є неоднорідним, оскільки дана стадія належить до комплексних, охоплюючи різні аспекти: механізм фінансування підприємницької діяльності, оптимізування податкових платежів, відповідальність за порушення норм і приписів чинного законодавства.
Виділяється в підприємницькому процесі ще одна стадія, яка, однак, може і не відбутися і від того підприємець тільки виграє. Але, якщо неухильно вірити, що все на світі має свій життєвий цикл, то припинення підприємницької діяльності є завершальною стадією в ланцюжку підприємницького процесу. Завершується життєвий цикл підприємницького процесу скасуванням державної реєстрації й позбавленням статусу юридичної особи.
Таким чином, механізм реалізації ідеї є складним технологічно, але в своїй логічній послідовності утворює концепцію підприємництва. Підприємницький процес у вигляді етапів і стадій представлено в таблиці 2.1.
Усі стадії підприємницького процесу взаємопов'язані й однаково важливі для процесу підприємництва, оскільки оперативність та ґрунтовність проведення кожної з них впливає на результативність наступної. Деякі з названих стадій можуть здійснюватися послідовно або паралельно одна за одною, що суттєво впливає на кінцевий результат. Процес підприємництва повинен бути гнучким і адаптуватися до економічних коливань, оскільки
Таблиця 2.1.
Етапи та стадії підприємницького процесу
І етап.
Ідея
II етап. Механізм реалізації ідеї
III етап Припи нення діяль ності
Вид
діяльності
Організацій
но-правова форма підприєм ництва
Державна реєстрація
Спосіб
входження
в бізнес
Бізнес-план
Безпосе редня ор ганізація діяль ності
Критерії оцінки ідеї: перспек тивність, потенційна цінність, корисність, реальність виконання
За фазами відтворен-ня: вироб нича, ко мерційна та фінан сова діяль ність
Приватне підприєм ництво; ко лективне; то вариство; об'єднання підприємств
Набуття статусу суб'єкта підприєм ництва
Створення нового підприємства; через систему франчай зингу або купівлі існу ючого під приємства
Розкрива ється суть
підприєм ницької ідеї через основні ха рактеристи ки бізнесу (виробни чі, органі заційні,
фінансові)
Поєднання в просторі й часі всіх факторів підприєм ницького
процесу
Скасу вання держав ної реє страції і
позбав лення
статусу юридич ної особи
функціонування підприємницьких структур (як і економіки країни в цілому) характеризується циклічністю: загальна тенденція до економічного зростання переривається періодами спаду ділової активності.
Увага!
Пам'ятайте, що в динамічному XXI столітті життєвий цикл ідеї скорочується, тому – поспішайте зайняти свою достойну нішу на ринку!
2.2. Види підприємницької діяльності
Наявність різноманітних потреб суспільства практично не обмежує сферу прикладання праці підприємця. Законодавство проголошує свободу у виборі підприємницької діяльності. Зокрема, підприємницька діяльність включає: будь-які види виробничої діяльності, різноманітні вили торговельної діяльності, надання послуг, комерційне посередництво, торгово-закупівельну діяльність, діяльність у сфері будівництва, інформаційну діяльність та інші види, які представлені на рис. 2.2.
Широкий спектр видів підприємницької діяльності вимагає їх класифікації за певними ознаками, представленими в табл. 2.2.
Таблиця 2.2.
Класифікаційні аспекти видів підприємництва
Класифікаційна ознака
Вид підприємницької діяльності
Функціональний характер
Виробництво продукції. Надання послуг.
Виконання робіт. Заняття торгівлею.
Інші.
Фаза відтворення
Виробниче підприємництво. Комерційне підприємництво. Фінансове підприємництво
Ступінь обмеження законом
Вільна діяльність. Дозвільна (ліцензована).
Державна.
Перелічені фактори, які були названі в першій темі, приведуть до появи й домінування певних видів підприємництва: електронний бізнес, екобізнес, сфера модерного-сервісу й послуг, офлайновий бізнес, інтернетлогістика, інтелектуально-інноваційний бізнес, консалтинговий, туристичний бізнес із своєю інфраструктурою (актуальний і перспективний для вітчизняного підприємництва), рекламно-інформаційний та ін.
2.3. Процедура ліцензування певних видів підприємницької діяльності
Ліцензування й патентування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання.
Правові засади ліцензування та патентування певних видів господарської діяльності визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених Господарським Кодексом України. (рис. 2.3).
Ліцензуванню підлягають види підприємницької діяльності, які можна об'єднати у чотири групи.
Контроль за дотриманням законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціальний інститут – експертно-апеляційна рада, склад якої формує Держкомітет із питань регуляторної політики та підприємництва, а затверджує Кабінет Міністрів України.
Порядок ліцензування здійснюється на основі Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 21.10.2000 року.
Чинний закон "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 (далі – Закон) створив правову базу ліцензування, процес якого відбувається кількома етапами:
Перший етап процедури ліцензування - звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії. Іншими словами, це ініціювання процедури ліцензування, тобто добровільне волевиявлення суб'єкта господарювання. Регламентація цього етапу здійснюється Законом стосовно форми заяви, даних, що містяться в ній, а також документів, що додаються до заяви.
Таким чином, для початку процедури ліцензування достатньо здійснення дій одним учасником ліцензійних відносин - суб'єктом господарювання. Закон не вимагає на цьому етапі видання яких-небудь актів із боку органу ліцензування.
Згідно зі ст. 10 Закону суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноваженого ним органу чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Перелік документів, що додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756.
Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, крім документів, передбачених ч. 5 ст. 10 Закону.
Другий етап процедури ліцензування - розгляд заяви та прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі.
Згідно з ч. 8 ст. 10 Закону заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.
Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.
Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, що розглядається в порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 11 Закону регламентує прийняття рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії.
Увага!
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів із дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів із дати прийняття відповідного -рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.
Підстави відмови у видачі ліцензії конкретизовані у відомчих нормативно-правових актах, де вони визначені по-різному. Щоб уникнути різночитань і відомчого суб'єктивного підходу, необхідно орієнтуватися на вичерпний перелік підстав відмови у видачі ліцензії, передбачений у ст. 11 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Увага!
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;
невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії
На цьому етапі може бути додаткова стадія - проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів.
У статті 12 Закону визначені особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів. З метою забезпечення ефективного та раціонального використання обмежених ресурсів, застосування новітніх технологій і обладнання, створення вигідних для держави умов експлуатації таких ресурсів ліцензування видів господарської діяльності .провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій, здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. Порядок проведення конкурсів на отримання ліцензій установлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законами України.
Третій етап - видача ліцензії, яка засвідчує, що суб'єкт господарювання здобуває статус ліцензіата.
Стаття 13 Закону визначає відомості, які містить ліцензія. На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності" від 20.11.2000 р. № 1719 затверджено зразок бланка ліцензії єдиного зразка та його опис. Наказом Держкомпідприємництва України від 04.12.2000 р. № 67 затверджено Інструкцію про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка, а наказом Держкомпідприємництва України від 18.12.2000 р. № 78 затверджено Інструкцію про порядок замовлення, постачання, зберігання, обліку й звітності витрачання бланків ліцензії єдиного зразка.
Видачу ліцензії регламентує ст. 14 Закону, згідно з якою орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії. Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів із дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.
Постановою КМУ від 20.102011р.№ 1059 внесено зміни до урядової постанови «Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу від 29.11.2000 р. № 1755. Змінами уточнено, що термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності , визначених у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-ІІ , є необмеженим.
Проте обмежується п’ятьма роками строк дії ліцензії на такі види господарської діяльності:
- виробництво вибухових матеріалів промислового призначення;
- виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;
- операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
- збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини;
- виготовлення
02.12.2016 19:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора