Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Управлінська діяльність
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
МЕХ
Факультет:
ЗІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Етика бізнесу
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1.Суть управлінської діяльності
Перш ніж розкрити тему завдання , вважаю за потрібне з’ясувати що ж являє собою сама управлінська діяльність.
Вона є основним механізмом забезпечення існування, розвитку, ефективної діяльності організації . Якщо бути конкретнішим, управлінська діяльність – сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.
Головним суб’єктом і об’єктом управлінської діяльності є людина та її творчість. Са ме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності психологічних факторів, які виникають в управлінському процесі. Вони потребують врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме зростанню соціальної, економічної та моральної ефективності в діяльності ор ганізації. Недбале ставлення до психологічних явищ, факторів управління може призвести до суперечностей, непорозумінь, конфліктів, плинності кадрів тощо [1]. Тому необхідно враховувати такі особливості управлінської діяльності:
- велику різноманітність видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії;
- неалгоритмічний, творчий характер діяльності, здійснюваний при нестачі інформації і в умовах часто мінливої, нерідко суперечливої обстановки;
- яскраво виражену прогностичну природу розв'язуваних управлінських завдань;
- значну роль слід надати комунікативній функції;
- висока психічна напруженість, викликана великою відповідальністю за прийняті рішення.
Актуалізація ролі управління як виду суспільної діяльності обумовила широке використання досягнень багатьох наук, серед яких провідне місце посідають "поведінські науки". До них відносяться ергономіка, психологія та соціологія управління. Та найбільш актуальним для мене буде питання , що стосується саме етичної сторони управлінської діяльності.
2.Проблематика управлінської етики
Питання моралі й етики управлінської діяльності в їх практичному втіленні є одним з головних детермінант ефективного управління. Будь – яке питання реального здійснення управлінської діяльності має етичний аспект, оскільки головним, визначальним у соціальному управлінні є людський фактор – люди з їхніми інтересами, потребами, поглядами, емоціями.
Управлінська етика — це система етичних знань і практичних рекомендацій, які зорієнтовані на управлінську діяльність. Вона зв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища [2].
Основ ними принципами сучасної управлінської етики є колективізм, соц іальна справедливість, єдність слова і діла, тому рішення і дії управлінця повинні бути проникнуті дійсною ува гою до людей, турботою про їхнє здоров’я, всебічний духовний і фізичний розвиток
Ділова етика в широкому розумінні - це сукупність етичних принципів і норм, якими має скеровуватися діяльність організацій та їхніх членів у сфері менеджменту і підприємництва.
Вживання термінів - "етика" і "мораль" - не є випадковим. В українській мові існує ще слово "моральність". Розрізнення змісту цих трьох термінів має в етиці і філософії свою історію. У літературі, присвяченій проблемам ділової етики, як правило, передбачається, що етичні аспекти представлені в соціальних взаємодіях, а моральні - у внутрішніх оцінках особистості. Однак і в тому й в іншому випадку йдеться про розрізнення добра і зла, справедливого і несправедливого, гарного і поганого.
Проблеми, що стосуються моральності, є, мабуть, найбільш хвилюючими. Етична проблема виникає в тому випадку, коли дії окремої людини чи організації можуть завдати шкоди або, навпаки, принести користь оточуючим.
Всі дії людини визначаються трьома системами норм. Перша - це система законів, закріплених у документах норм і цінностей, на варті дотримання яких стоїть судова система держави. Юридично встановлено, що дії організації та її членів обмежені певними рамками. Інша група - дії індивіда , які визначаються свободою вибору. Сюди відносять поведінку, про яку нічого не говориться в законах і щодо якої людина або організація має повну свободою (вибір релігійного світогляду індивідом, вибір виконавців або тиражів компакт-дисків музичної компанією). Розрізняють і етичні норми. Тут немає викладених на папері законів, а є правила поведінки, засновані на поділюваних суспільством в цілому принципах і цінностях. У випадку вільного вибору людина підкоряється самому собі, у законодавчій області - букві закону. У випадку ж з етикою індивід повинен дотримуватись відомим йому норм, за порушення яких, втім, не передбачено конкретних санкцій. Рішення, прийнятне з етичної точки зору, є для загальної частини суспільства прийнятним і юридично і морально. Спрощене уявлення про те, що вибір індивіда або компанії диктується виключно законами або свободою, загрожує влученням у неприємні ситуації. Так, індивід має право припустити: «Що не заборонено, то етично». Але як нам видається, в реальному житті подібні допущення обходяться їх «авторам» занадто дорого. Більш доцільно визнати наявність етичних норм і правил і керуватися ними як у , так і поза організацією. Саме тому компанії впроваджують в культуру «кодекс поведінки», усуваючи тим самим потребу в додаткових законах і уникаючи проблем свободи вибору.Так як етичні норми є неписаними правилами, питання про оцінку будь-якого вчинку найчастіше викликає непримиренні розбіжності. Так звана етична дилема виникає в ситуації, коли всі альтернативні рішення або варіанти поведінки через своїх потенційно негативних моральних наслідків є небажаними, коли важко відрізнити хороше від поганого, добро від зла. Людину, яка приймає на себе відповідальність за вирішення виникаючих в організації етичних питань, нерідко називають агентом моралі. Вивчення підходів до етичних проблем дозволяє нам виробити критерії їх аналізу та вирішення.
Стикаючись з проблемами етичного вибору, менеджери, як правило, грунтуються на нормативній точці зору, т. е. певних нормах і цінностях, у відповідності з якими і приймаються рішення. У нормативній етиці виділяють декілька підходів до опису систем цінностей і відповідно прийняття етично складних рішень, які можуть бути застосовані в практиці управління : утилітаристського підхід, індивідуалістичний підхід, морально-правовий підхід і концепція справедливості.
Перший підхід говорить, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей. Індивід, що приймає рішення, повинен розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшому числу людей. Мова йде про пошук оптимального рішення завдання. Утилітарна етика виправдовує також введення в компанії заборон на вживання алкогольних напоїв і паління на робочому місці, а в деяких випадках і після закінчення роботи, тому що така поведінка негативно впливає на колектив організації.
Індивідуалістичний підхід припускає, що морально прийнятними є дії людини, що йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні зупинятися. Кожна людина вибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, на основі чого і судить про якість своїх рішень. До припустимого відносяться дії, що у порівнянні з іншими альтернативами приносять більше добра, ніж зла. Якщо кожна людина в суспільстві керується цим принципом, в остаточному підсумку виходить найбільше можливе добро, тому що, переслідуючи винятково власні інтереси, люди вчаться догоджати один одному. Якщо індивід, що прагне до досягнення негайних позитивних результатів, йде на неправду й обман, він всього лише викликає аналогічні відповідні дії. Таким чином, індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідної іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажаним для суспільства нормам. Одна з особливостей цього підходу в тому, що він допускає дії індивіда, спрямовані на придбання особистих короткострокових вигод, які взагалі не відповідають суспільним нормам. Саме тому, що індивідуалізм легко інтерпретувати як прагнення до винятково особистих цілей, він не користується особливою популярністю в сучасних високоорганізованих співтовариствах, орієнтованих на групові цілі. Даний підхід найбільшою мірою наближається до сфери вільного вибору.
Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділена фундаментальними правами і свободами, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших людей. Це значить, що етично коректним є рішення, що найкращим чином дотримує права людей, яких воно торкається. У процесі ухвалення рішення можуть бути враховані наступні моральні права:
право на свободу згоди, вплив на іншу людину припустимий тільки в тому випадку, якшо він вільно дає дозвіл на нього;
право на приватне життя -поза роботою людина може робити так, як їй хочеться, і має право контролювати всю інформацію, що стосується її особистого життя;
право на свободу совіст, тобто людина вільна утриматись від виконання будь-якого наказу, що суперечить її моральним чи релігійним нормам;
право на свободу слова, яке дозволяє бгрунтовано критикувати етичність і юридичну обгрунтованість дій інших людей;
право на належну поведінку, тобто право бути неупереджено вислуханою і право на чесну поведінку з нею;
право на життя і безпеку.
Передбачається, що етично- коректне рішення не повинне порушувати ці фундаментальні права людини. Таким чином, рішення про прослуховування розмов працівників порушує їх право на особисте життя. Право на свободу слова виправдає дії інформаторів, що повідомляють керівництву організації чи державним органам про незаконні чи недоречні дії співробітників.
Концепція справедливості стверджує, що етично коректне рішення повинне грунтуватися на принципах рівності, чесності і неупередженості. З погляду менеджерів існують три типи справедливості. Розподільна справедливість вимагає, щоб ставлення менеджера до підлеглих ґрунтувалося на об'єктивних критеріях. Таким чином, якщо рішення відноситься до подібних один одному індивідів, воно повинне однаковою мірою поширюватися і на того, і на іншого. Отже, якщо чоловік і жінка виконують те саме робоче завдання, вони одержують приблизно рівну зарплату. Процедурна справедливість вимагає чесного адміністрування діями підлеглих. Правила повинні бути чіткими, зрозумілими, постійно і неупереджено впроваджуватися в життя. Компенсаційна справедливість ставить за обов'язок відповідальній стороні відшкодувати людям заподіяний збиток. Більше того, люди не повинні нести відповідальність за події, що знаходяться поза сферою їх контролю. Концепція справедливості найбільш близька до мислення, на якому базується законодавча система, тому що грунтується на дії правил і розпоряджень.
3. Лідерство та керівництво: точки дотику та протистояння
Виклики сучасної епохи , що постали перед системою управління соціальними системами будь-якої масштабності, свідчать про те, що умовою їх подолання є професіоналізм і ефективність кадрів управління та результативність їх управлінської діяльності.
У зв’язку з цим, надзвичайної актуальності сьогодні набуває проблема аналізу сутнісних характеристик професіоналізму керівника як особистості. При цьому важливим є дослідження спільних та відмінних властивостей понять «лідерство» та «керівництво» як частини управління, у якій різноманітні питання та проблеми вирішуються шляхом впливу на підлеглих.
Підтвердженням вагомості такого аналізу є думка М.Вебера про необхідність пошуків важливих детермінантів історичних процесів у сфері людських мотивацій, цінностей та відносин, орієнтованих при цьому на «типові мотиви» та «типові зразки соціальної дії».
Звертаючись до сутності інституту влади, яка являє собою можливість та здатність здійснювати вплив на поведінку людей або групу через волю, авторитет , право чи насильство, спробую проаналізувати різницю між наданими двома поняттями.
Розрізняють владу формальну і неформальну. Влада формальна, тобто влада керівника означає право та можливість розпоряджатися кимось або чимось, підкоряти своїй волі.Така влада породжується завданнями, що постають перед організацією чи її структурними підрозділами. Неформальна влада – це влада впливу, авторитету, обумовлена місцем людина в неформальній системі внутрішньо-організаційних відносин. Така влада властива лідерам неформальних груп, що виникають внаслідок нерегламентованої, спонтанної активності людини. яка вступає у реальні взаємовідносини.[3]
Багато хто вважає, що всі проблеми вирішуються, якщо людині вдається поєднати у своїй діяльності функції лідера та керівника. Але функції лідера і керівника на практиці часто не тільки не поєднуються, але і протилежні. Керівник може частково брати на себе функції лідера. Якщо для лідера на першому плані є етичні критерії, то керівник зайнятий головним чином функціями контролю і розподілу. Керівництво нерозривно пов’язане з організацією і процесами, які в ній відбуваються, а лідерство може існувати і без організації. Функція керівництва може бути віднесена до визначеної в ієрархії посаді. За керівником підлеглі йдуть у силу формальних причин, а за лідером – в силу суб’єктивних. У керівника є підлеглі, а у лідера – однодумці, які визнають мету лідера. Різниця між керівництвом та лідерством: «Керівництво можна визначити як розумовий і фізичний процес виконання доручень і вирішення визначених завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом, за допомогою якого одна людина впливає на членів групи».[5]
Іноді поняття «керівник» і «лідер» можуть існувати разом. Офіційно призначений керівник володіє перевагами в завоюванні лідируючих позицій в групі і тому частіше, ніж хто-небудь інший, стає визнаним лідером. Проте його статус в організації і той факт, що він назначений «ззовні», ставлять його в положення, трохи відмінне від положення неформальних природних лідерів. Перш за все прагнення просуватися вище по службових сходах спонукає його ототожнювати себе з крупнішими підрозділами організації, ніж з групою своїх підлеглих. Він може вважати, що емоційна прихильність до якої-небудь робочої групи не повинна служити йому гальмом на цьому шляху, і тому ототожнювати себе з керівною ланкою організації — джерело задоволення його особистих амбіцій. Але якщо він знає, що не підійметься вище, та і не особливо прагне до цього, часто такий керівник рішуче ототожнює себе зі своїми підлеглими і робить все від нього залежне, щоб захистити їх інтереси. [6].
Отже, можна виокремити такі основні відмінності між лідером і керівником:
Бути лідером і бути керівником - це не одне й те саме.
Вплив керівника ґрунтується на владі і її джерелах, лідерство ґрунтується на процесі соціального впливу і на взаємодії в організації.
Управління передбачає взаємозв'язок "керівник - підлеглий", лідерство - "лідер - послідовник"
Керівник є в першу чергу формальним лідером, але саме лідерство визначає наявність неформальної основи. Можна бути керівником і не бути лідером.
Лідерство відрізняється від керівництва меншою стабільністю, тому що залежить від настрою групи, характеру ситуації і не підкріплено, на відміну від керівництва, системою правових санкцій;
Процес управління визначається не тільки внутрігруповими, але й зовнішніми обставинами (наприклад, зв'язками з іншими організаціями і т.д.), тоді як лідер вирішує тільки проблеми, що виникають у групі;
Лідер діє усередині групи, а керівник зв'язує групу з іншими соціальними системами.
Незважаючи на відмінності, керівник і лідер часто вирішують і взаємопов'язані проблеми, покликані стимулювати групу, націлювати її на розв'язання групових завдань та ін. Чимало спільних рис містять і психологічні характеристики їх діяльності, зокрема:
— керівник і лідер є координаторами, організаторами соціальної групи;
— керівник і лідер, хоч і різними засобами,але здійснюють соціальний вплив у групі;
— керівник і лідер використовують субординаційні відносини (керівник — чітко регламентовані, лідер — заздалегідь не передбачені).[7]
4. Характеритика етичних якостей керівника,необхідних для успішної діяльності в бізнесі
Актуальним на сьогодні залишається питання формування професійно – етичної культури керівника, що виявляється у певних моральних категоріях, які виступають якостями особистості управлінця і визначаються науковцями як відносно стійкі утворення , що не залежать від тимчасової ситуації, і які є виявом моралі та волі людини. Ступінь морального розвитку,що проявляється у культурі моральної свідомості, культурі моральних почуттів та моральної поведінки,характеризує рівень моральної культури менеджера: його світоглядні позиції, етичні знання i переконання; спроможність довіряти, поважати,співпереживати людям; спосіб здійснення в моральній практиці особистих міркувань і почуттів, ступінь їх перетворення в повсякденну норму поведінки. А це, в свою чергу, є основою у правлінської культури як сукупності типових для керівника цінностей, норм, точок зору та ідей, які усвідомлено формують зразок його поведінки.
Обґрунтування професійно та інтелектуально важливих, психологічно і соціально необхідних якостей особистості керівника є однією з найактуальніших проблем управління.
Якості особистості керівника — найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.
До моральних якостей керівника без яких неможливо розраховувати на успішну управлінську діяльність , входять:
чесність та порядність, правдивість і щирість, скромність та простота;
принциповість, розвинене почуття відповідальності, висока вимогливість до себе та інших;
справедливість, доброзичливість, неупередженість та повага у стосунках з підлеглими, здатність створювати у колективі настрій, який сприяє продуктивній діяльності;
знання людської психології та індивідуальний підхід до підлеглих з урахуванням їхніх особистісних параметрів - характеру, темпераменту, ціннісних орієнтирів, здатність спрацьовуватися з людьми і знання методів ефективного впливу на них;
готовність до налагодження контактів з підлеглими, прагнення до захисту їхніх законних інтересів, турбота про їхні повсякденні потреби;
здатність до співпереживання, ідентифікації (уміння подумки поставити себе на місце іншої людини і подивитися на проблему з її позицій);
доброта, тактовність, визнання успіхів інших, відсутність дріб' язковості;
об' єктивність, тверезе сприйняття критики;
терпимість та ввічливість, розсудливість та врівноваженість;
комунікабельність, уміння слухати та чути;
розвинене почуття гумору;
почуття особистої відповідальності, або надійність.
З етичної точки зору чесність є однією з найважливіших моральних якостей особистості, і охоплює правдивість та принциповість, щирість перед іншими та самим собою щодо до тих мотивів, якими керується особистість, вірність прийнятим зобов’язанням, визнання і дотримання прав інших на те, що належить їм на законній основі.
Організованість - комплексне поняття, що включає дисциплінованість, акуратність, планомірність, точність, упорядкованість, цілеспрямованість, регулярність, обов’язковість. Ці якості характеризують особистість як професіонала, сприяють успішній, економічній, оперативній діяльності. У таких властивостях як: трудова активність, сумлінність, старанність, ретельність працівника, виявляється така риса характеру людини, як працьовитість. Вона є проявом добровільного й оптимістичного ставлення до праці і формується за умов, якщо людина змалку успішно опанувала усі види діяльності.
Відповідальність – це відповідність моральної діяльності особистості її зобов’язанням, враховуючи можливості людини, і виступає характеристикою особистості з точки зору виконання нею моральних вимог, що висуваються як самою особистістю, так й іншими людьми. Проблема відповідальності є питанням про реальну моральну свободу людини, котра повною мірою здійснює лише через гармонійний розвиток усіх здібностей особистості.
Особливої уваги заслуговує уміння управляти самим собою, тобто самоменеджмент, що базується на усвідомленні власної поведінки та психічних процесів та совість, як компонент моральної свідомості, яка забезпечує особистісне визнання будь-якої норми чи обов’язку,адже є серцевинною особистого переконання. [ 8]
Риса, яка особливо необхідна менеджеру будь-якого рівня - це комунікабельність. У процесі виконання своїх функцій менеджер взаємодіє з колегами, підлеглими, керівниками, акціонерами, постачальниками, споживачами, представниками контролюючих органів та іншими людьми і організаціями, які безпосередньо чи опосередковано пов' язані з діяльністю даної організації. Щоб працювати з людьми, які відрізняються за своїм статусом та інтересами, керівник повинен мати сукупність специфічних особистісних рис, які посилюють довіру і повагу з боку тих, з ким вони контактують. Комунікативні навички необхідні йому для того, щоб правильно розуміти інших людей і ефективно взаємодіяти з ним. Без них не обійтися у більшості ситуацій, оскільки його діяльність зводиться саме до того, щоб досягти конкретних цілей за допомогою інших людей. Однією з комунікативних навичок є навичка спілкування - обміну інформацією. Саме спілкування сприяє веденню справ всередині організації і встановленню сприятливих взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем. Кваліфікований менеджер завжди чутливо сприймає реакцію людей на його слова і прислуховується до того, що вони говорять у відповідь. Кваліфікований менеджер знає, як обирати найбільш адекватні інформаційні засоби чи канали комунікацій. Уміння спілкуватися з людьми, швидко і без напруження увійти в контакт з будь-якою людиною, впливати на людей, виступати публічно - умова успіху управлінської діяльності.
Управлінець має бути тонким психологом, який відкриває у працівників внутрішні сили і здібності, про які ті, можливо, і самі не підозрювали; застерігає від помилок, підтримує у хвилини сумнівів і невдач. У роботі йому заважатиме надмірна емоційність, яка впливає на хід прийняття рішень та їх виконання. Емоційний керівник схильний до імпульсивних, поквапливих, необгрунтованих дій, іноді до грубощів у спілкуванні. Надмірна емоційна напруга негативно впливає і на інтелектуальну діяльність, і на взаємовідносини з колективом. Разом з тим емоційність є позитивним фактором в управлінні. Почуття сприяють піднесенню фізичних і духовних сил, формуванню захопленості справою, без чого успіх неможливий..[ 9 ]
Саме моральні та етичні якості керівника задають стандарт для команди. Тільки справжній лідер з високим рівнем розвитку особистості може привести компанію до мети. Якості управлінця повинні відповідати всім вимогам сучасного суспільства до людей з активною життєвою позицією. Кордон цих вимог не закінчується на роботі. Вона вплітається в особисте життя людини. Тому дуже важливо, щоб лідер підтримував певні стандарти життя. Наприклад, сьогодні високо цінується здоровий спосіб життя. Більшість управлінців дотримується його.
Постійне самовдосконалення, самоосвіту та прагнення до розвитку теж входить в число необхідних характеристик керівника. У компаніях зазвичай є три ланки керівництва. Це нижчу, середню і вищу ланку. Лідери більш низьких рівнів орієнтуються на керівників більш високого складу. Функції трьох ланок різні, однак, в одному вони схожі. Кожен з керівників відповідає за своїх підлеглих і місію, яка на нього покладена. Тому якості керівника будь-якого рівня, особливо особисті, ідентичні.
Яким би компетентним, досвідченим не був керівник, він не має права зупинятися у своєму розвитку, оскільки це матиме наслідком не лише його неадекватність діловій ситуації, а й зниження конкурентоспроможності організації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1 Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління : навч. посібник / Орбан-Лембрик Л. Е. – К. : Академвидав, 2003. – 568 с.
2. Венедиктова В.И., Ділова репутація: особистість, культура, етика, імідж ділової людини., М.,1996 р., с.136-138].
3. Розвиток управлінського потенціалу: Навч.-практ.посіб.\Травін В.В., Курбатова М.Б. –М.:Справа, 2004.-124ст.
4. .М.Траверсе. Дослідження проблеми лідерства у сучасній політичній психології//Соціологія. Психологія.Педагогіка. – 2006, - №26, - С. 25-27.
5.Колпаков В. Лидерство – фактор общественного развития. Современное понимание лидерства // Персонал. – 2005. - №9. – С.66-73.
6. Мескон М.Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М: Дело, 1998 - 542 с.
7.Менеджмент у сфері послуг - Моргулець О.Б.
8. Статінова Н.П/Етика бізнесу :[навч. посібник/ Н. П. Статінова, С. Г. Радченко. –К.: Київ.нац. торг.-екон. ун -т, 2001.–280с
9. Організація праці менеджера - Скібіцька Л.І/. Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 360 с.
Лідерство- це уміння доносити до людей своє бачення їхнього потенціалу та цінності так, щоб вони самі побачили його в собі. Стівен Кові
Отож важливим є реальне лідерство керівника . яке повинне поєднувати його формальне лідерство, тобто лідерство посади та соціальне лідерство, тобто лідерство його особистості.
02.12.2016 20:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора