Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ПОЛІТОЛОГІЯ
Рекомендовано Вченою радою ІГСН Національного університету «Львівська політехніка» (Протокол № 3 від 27 листопада 2009 р.).
Політологія: навчальний посібник / За ред. Я.Б.Турчин, М.А.Бучина. – Львів: Дослідно-видавничий центр Наукового товариства ім. Шевченка, 2010. – 170 с.
Навчальний посібник підготовлений колективом викладачів кафедри політології Національного університету «Львівська політехніка». У посібнику розкрито суть та значення політології як науки, проаналізовано такі важливі питання як політична влада і система; політичний процес, діяльність і технології; роль особи в політиці. Значна увага приділяється розгляду суб’єктів політики, зокрема, політичних партій та рухів, політичної еліти та політичних лідерів. Вагома частина посібника присвячена дослідженню держави як основного політичного інституту, аналізу складових форми держави. Одночасно розглянуто такі важливі політологічні питання як політична свідомість і культура, міжнародні відносини і зовнішня політика. Навчальний посібник написаний з врахуванням особливостей навчального процесу в технічних ВНЗ і адаптований для студентів технічних спеціальностей. Посібник містить таблиці і схеми, питання для самоконтролю, характеризується лаконічністю викладу матеріалу, що сприятиме ефективному засвоєнню знань студентами з курсу «Політологія».
Підручник розрахований для студентів вищих навчальних закладів, аспірантів, науковців, громадсько-політичних діячів.
Авторський колектив:
Бучин М.А. (Розділ 12, 13, 15).
Волинець О.О. (Розділ 5, 6).
Гетьманчук М.П. (Розділ 3, 9).
Ільницька У.В. (Розділ 16, 17).
Кукарцев О.В. (Розділ 20).
Кучма Л.О. (Розділ 2, 3, 7, 8).
Луцишин Г.І. (Розділ 19).
Пасічний Р.Я. (Розділ 1).
Плазова Т.І. (Розділ 4, 18).
Тишкун Ю.Я. (Розділ 14).
Турчин Я.Б. (Розділ 9, 10, 11).
Рецензенти:
В.М. Денисенко – доктор політичних наук, професор;
Р.Я. Мирський – доктор філософських наук, професор.
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКА І НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ 6
1. Політологія як наука 6
2. Предмет, об’єкт, методи і функції політології. 6
3. Політика як суспільне явище. 9
Питання для самоконтролю 14
Рекомендована літеретура 14
Додаткова література 15
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА. 16
1. Сутність та природа влади. Основні концепції політичної влади. 16
2. Організація владних відносин у державі. Джерела та ресурси політичної влади. 17
3. Форми та види політичної влади. 18
4. Легітимність політичної влади та її типи. 19
Питання для самоконтролю 22
Рекомендована літеретура 22
Додаткова література 23
РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА 24
1. Політична система суспільства: сутність та основні риси. 24
2. Структура та функції політичної системи. 25
3. Типологія політичних систем. 27
4. Становлення та розвиток політичної системи України. 28
Питання для самоконтролю 30
Рекомендована літеретура 30
Додаткова література 30
РОЗДІЛ 4. ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС ТА ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ 31
1. Політичний процес: сутність та різновиди. 31
2. Політична діяльність: рівні, напрями, форми. 32
3. Ефективність політичного функціонування. 33
4. Політичні технології: поняття та класифікація. 34
5. Політичні рішення: сутність, технології прийняття та впровадження. 35
Питання для самоконтролю 36
Рекомендована літеретура 36
Додаткова література 37
РОЗДІЛ 5. ОСОБИСТІСТЬ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ 38
1. Процес політичної соціалізації. 38
2. Політична участь як наслідок політичної соціалізації. 41
3. Причини та види політичної бездіяльності 42
Питання для самоконтролю 45
Рекомендована літеретура 46
Додаткова література 46
РОЗДІЛ 6. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО 47
1. Політичні еліти: поняття, теорії, типологія. 47
2. Природа політичного лідерства. 49
3. Типологія та функції політичного лідера. 50
4. Механізми політичного лідерства. 51
Питання для самоконтролю 55
Рекомендована літеретура 55
Додаткова література 55
РОЗДІЛ 7. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ 56
1. Сутність політичної свідомості та фактори її формування. 56
2. Структура та функції політичної свідомості. 57
3. Рівні та типи політичної свідомості. 58
Питання для самоконтролю 61
Рекомендована літеретура 61
Додаткова література 62
РОЗДІЛ 8. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА. 63
1. Основні підходи до визначення змісту політичної культури суспільства. 63
2. Структура та функції політичної культури. 64
3. Рівні та типи політичної культури. 65
4. Політична культура України. 67
Питання для самоконтролю 69
Рекомендована літеретура 69
Додаткова література 69
РОЗДІЛ 9. СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ 70
1. Суб’єкти політики: поняття, типологія, функції. 70
2. Форми політичної взаємодії суб’єктів політики. 71
Питання для самоконтролю 76
РОЗДІЛ 10. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ: СУТНІСТЬ, ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІЇ. 77
1. Сутність, передумови виникнення та ознаки політичних партій 77
2. Функції політичних партій. 78
3. Типологія політичних партій. 78
Питання для самоконтролю 83
Рекомендована літеретура 84
Додаткова література 84
РОЗДІЛ 11. СУТНІСТЬ І РІЗНОВИДИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ. 85
1. Поняття та типологія партійних систем 85
2. Зародження, розвиток та особливості партійної системи України 87
Питання для самоконтролю 89
Рекомендована літеретура 89
Додаткова література 89
РОЗДІЛ 12. ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ 90
1. Вибори як елемент демократії. 90
2. Типологія виборів. 90
3. Виборчий процес: поняття і стадії. 91
4. Демократичні принципи виборів. 92
5. Виборчі системи: суть, різновиди, переваги та недоліки. 94
Питання для самоконтролю 95
Рекомендована літеретура 96
Додаткова література 96
РОЗДІЛ 13. ДЕРЖАВА ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ. 97
1. Суть та ознаки держави. 97
2. Теорії походження держави. 97
3. Функції держави. 99
4. Структура, різновиди та парадигми держави. 99
Питання для самоконтролю 102
Рекомендована літеретура 102
Додаткова література 102
РОЗДІЛ 14. ПРАВОВА ДЕРЖАВА ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 103
1. Поняття та основні засади правової держави. 103
2. Громадянське суспільство: сутність, функції та суб’єкти. 104
Питання для самоконтролю 109
Рекомендована літеретура 110
Додаткова література 110
РОЗДІЛ 15. ФОРМА ДЕРЖАВИ 111
1. Форма держави: поняття та складові елементи. 111
2. Форма державного правління. 111
3. Державно-територіальний устрій. 113
Питання для самоконтролю 116
Рекомендована літеретура 116
Додаткова література 116
РОЗДІЛ 16. ДЕМОКРАТІЯ ТА ДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ. 117
1. Поняття про демократію. Античне і сучасне розуміння демократії. 117
2. Політичні принципи демократії. 119
3. Концепції демократії. 120
4. Основні ознаки демократичного політичного режиму. 121
Питання для самоконтролю 122
Рекомендована літеретура 123
Додаткова література 123
РОЗДІЛ 17. НЕДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ 124
1. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття. 124
2.Сутність, особливості, ознаки авторитаризму та різноманітність його форм. 126
Питання для самоконтролю 128
Рекомендована літеретура 128
Додаткова література 129
РОЗДІЛ 18. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ. 130
1. Процес становлення української незалежної держави. 130
2. Конституційні засади розбудови системи державного правління в Україні. 131
3. Особливості системи місцевого самоврядування в Україні. 136
Питання для самоконтролю 137
Рекомендована літеретура 138
Додаткова література 138
РОЗДІЛ 19. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 139
1. Зовнішня політика держави та міжнародні відносини: сутність та види. 139
2. Принципи та суб’єкти міжнародних відносин. 140
3. Міжнародні конфлікти: поняття, причини та шляхи їх врегулювання. 142
4. Україна в системі міжнародних відносин. 143
Питання для самоконтролю 144
Основна література 144
Додаткова література 144
РОЗДІЛ 20. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ 145
1. Політична думка Київської Русі. 145
2. Українська політична думка XVI – початку XVII ст. 146
3. Політичні ідеї періоду козацько-гетьманської держави. 148
4. Політична думка України ХІХ – початку ХХ ст. 148
Питання для самоконтролю 156
Рекомендована літеретура 156
Додаткова література 156
Словник термінів 158
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКА І НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ
1. Політологія як наука.
2. Предмет, об’єкт, методи і функції політології.
3. Політика як суспільне явище.
1. Політологія як наука.
Процес національного відродження і розбудови незалежної Української держави, соціальне оновлення всіх сфер життя сучасного суспільства, потребують глибокого вивчення закономірностей і тенденцій їхнього розвитку. Широкі можливості для ґрунтовної та об'єктивної характеристики суспільства, в якому ми живемо, і політики, яку можна й треба проводити у цьому суспільстві та на міжнародній арені, має політологія, що пройшла тривалий шлях становлення та розвитку як наука і навчальна дисципліна.
Політологія – це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми. Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує політичну сферу суспільного життя, не робить це з такою системністю й повнотою, як політологія, і не розглядає політичну систему суспільства в цілому як свій предмет.
Термін "політологія", походить від давньо-грецьких слів politike – мистецтво управління державою і logos – учення. У Стародавній Греції політика була наукою про управління державою. "Природність" політики для багатьох античних мислителів була очевидною, але питання про те, хто повинен керувати державою, про форми і механізми цього правління та інші проблеми політичного буття вирішувалися по-різному. Політика здавна була інтегрована у суспільне життя, тому політична філософія як універсальна наука "супроводжувала" людину все її життя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу.
Політичні погляди та ідеї існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми. Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.
З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля.
Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу.
Проаналізувавши проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо розробили теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права та звільнили політику й політичну думку від теології і церковної моралі.
Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції а також війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.
Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному. В Німеччині, наприклад, він був пов'язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи; у Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології; у Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті; у США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки.
На організованому ЮНЕСКО у 1948 р. в Парижі міжнародному колоквіумі політологів було вирішено вживати термін "політична наука" в однині, а її основним предметом вважати: а) політичну теорію та історія політичної думки; б) політичні інститути; в) партії, групи і громадську думку; г) міжнародні відносини. Цей момент прийнято вважати завершенням процесу конституювання політології як науки.
У Радянському Союзі політологія трактувалась як буржуазна псевдонаука. Не мали успіху навіть обережні спроби створення "марксистсько-ленінської політичної науки". Окремі політичні дослідження здійснювалися лише в організаційних межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, теорії держави і права та деяких інших ідеологізованих дисциплін. В 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою “Політичні науки”. Паралельно політологію стали викладати у вищих навчальних закладах.
Справжній ровиток політології як науки в Україні стає можливим лише з досягненням державної незалежності. З 1990 р. політологію як навчальну дисципліну почали викладати в українських вищих навчальних закладах. Політична освіта повинна сприяти: виробленню раціоналістичного менталітету; засвоєнню цінностей і норм демократичної політичної культури; формуванню таких якостей, як політична толерантність, готовність до компромісу і партнерства, схильність до консенсусу, вміння цивілізовано захищати свої інтереси, вирішувати соціальні конфлікти; утвердженню у свідомості людини почуття громадянського обов'язку, відповідальності перед суспільством; формуванню свідомої, повноправної особистості.
2. Предмет, об’єкт, методи і функції політології.
Незважаючи на те, що політологія в Україні утвердилась як наука і навчальна дисципліна, залишається актуальним питання про специфіку її предмета та об'єкта.
Об'єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєд нанні з особливостями її функціонування й розвитку та зв'яз ками з іншими сферами суспільства (економічною, соціальною, духовною та ін.). Насамперед політична наука зосереджує свою увагу на дослідженні держави, влади та владних відносин, які розглядає як соціальні феномени й інститути політичної організації сус пільства, котрі основною метою мають реалізацію загального інтересу.
Предметом політології є політична систе ма суспільства як інтегроване поняття, що включає в себе такі важливі складові, як: держава, державний устрій, влада, владні відносини, політич ні партії та громадсько-політичні організації й рухи, політична діяльність, політична свідомість, політична культура, ідеологія та ін.
Виокремлюють кілька підходів до розуміння предмету політології:
традиційний підхід – політологія трактується як наука, що досліджує загальні принципи і організаційні основи політичного життя;
емпірико-аналітичний підхід – політологія розглядається як операціональна, інструментальна наука, яка акцентує увагу на вивченні політичної практики;
критико-діалектичний підхід – повязує політологію з аналізом взаємозв’язку політичних інститутів і процесів та суспільно-економічних умов їх функціонування.
Не менш важливим є питання методів політичної науки. Метод – це спосіб, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей, що становлять її предмет.
Виділяють три групи методів політична науки:
1) загально-наукові методи дослідження. До них належать: системний метод (політика розглядається як цілісне явище, як механізм саморегуляції), структурно-функціональний (спосіб дослідження, який ставить за мету розділити складний об’єкт на складові частини, вивчити зв’язки між ними і визначити місце і роль усіх складових частин у функціонуванні об’єкта як цілого), біхевіористський метод (грунтується на дослідженнях поведінки окремих особистостей і груп), порівняльний (зіставлення однопорядкових політичних явищ за структурою чи функціями), історичний (досліджує політичні процеси і явища через їхній розвиток і зміну) методи.
2) Логічні методи: аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання;
3) Емпіричні методи: використання статистичних даних; аналіз документів та архівних даних; опитування; експеримент;спостереження;.моніторинг; контент-аналіз та ін.
Органічне поєднання різних методів політичної науки допомагає фахівцям всесторонньо і максимально об’єктивно оцінити практику життя і прийняти оптимальне політичне рішення, співвідносне з призначенням науки.
Важливим для розуміння та оцінки політології у житті суспільства є визначення притаманних їй функцій. Серед функцій політології виділяють:
1) Описову, що пов’язана з накопиченням, описом, вивченням фактів політичної дійсності, з виявленням найважливіших політичних проблем і протиріч політичного розвитку. З допомогою описової функції політологія встановлює “діагноз” політичній ситуації, політичному явищу в конкретному часовому і просторовому відрізку.
2) Пояснювальна, яка допомагає зрозуміти сутність політичних явищ та робить можливим перехід від спостереження фактів до з’ясування причин їхнього виникнення.
3) Прогностична функція відповідає на запитання: якою буде політична дійсність, коли відбудуться ті чи інші події? Результатом цієї функції є перш за все гіпотеза, політологічне прогнозування, які ґрунтуються на об’єктивних наукових даних.
4) Інструментальна – повинна відповідати на запитання: які потрібно прийняти рішення, щоб досягти бажаного результату; що потрібно зробити, аби бажані результати стали дійсністю? Завданням цієї функції є вироблення рекомендацій щодо поведінки суб’єктів політики.
5) Ідеологічна (нормативно-орієнтуюча) – спрямована на формування системи політичних цінностей індивіда та нормативних політичних моделей.
Політологія як наука має розвинену систему категорій – фундаментальних понять, що відображають найбільш суттєві зв’язки, ознаки, особливості політичних явищ, процесів, інститутів.
Категорії політології поділяють на три групи:
1) Основні (базові) категорії – використовують у процесі аналізу всіх сфер і рівнів політичного життя. До них належать поняття: політика, влада, держава, політична система, політичний процес, політичне життя, політичні відносини та ін.
2) Категорії, які відображають історичні особливості розвитку політичних учень, політичних систем, держави і т.п. Наприклад, маківеалізм, бонапартизм, гітлеризм, легізм тощо;
3) Категорії, що їх використовують окремі напрями чи дисципліни політичної науки. Наприклад, агресія, війна, армія, військова політика, військова доктрина, пацифізм, нейтралітет та ін.
Отже, політологія - комплексна наука, що поєднує вивчення змісту інституційно-організаційних форм політичної діяльності та способів взаємодії учасників політичного процесу.
Як навчальна дисципліна політологія покликана дати студентам уявлення про політичне життя, політичну сферу суспільства, закономірності її розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інституції, їх будову та функціонування, про права, свободи, обов'язки громадян у демократичному суспільстві, політико-правове становище людини, форми і засоби участі її у політичному житті, про типи, форми, динаміку політичних процесів, їхні суб'єкти, зміст і шляхи формування політичної культури, різноманітні ідейно-політичні концепції сучасності, рушійні сили сучасного світового розвитку.
Оновлення суспільства неможливе без оновлення політичної свідомості, формування нової політичної культури, демократичної за своїм характером. Головними чинниками, які зумовлюють значення політології для оновлення суспільства, є: заповнення політико-культурного вакууму у свідомості людей посттоталітарного суспільства; перехід від класових і корпоративних цінностей до загальнолюдських; піднесення ролі особистості в життєдіяльності суспільства; сприяння окремій особистості в розвитку і реалізації її здібностей.
3. Політика – як суспільне явище.
Щоб вивчати сферу політики, треба насамперед виокремити політичні відносини із взаємовідносин суспільства. Суспільство можна розглядати як своєрідну систему, що складається із взаємопов'язаних, але все ж самостійних підсистем. Такими підсистемами є сфери суспільного життя: виробнича (господарсько-економічна), соціальна, духовна, політична та сфера родинного життя. Їх розмежування у рамках наукового аналізу має до певної міри умовний характер, але є необхідним для більш детальне вивчення кожної з них.
Названі підсистеми характеризу ються певною структурою, функціями, цінностями, нормами, дійовими особами (суб'єктами) і т.д. Виробнича (господарсько-економічна) підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства. Соціальна і духовна підсистеми сприяють формуванню і відтворенню людини як повноправного члена суспільства, є сферою функціонування різних соціальних інститутів, у рамках яких відбуваються ці процеси. Політична підсистема створює сприятливі умови для функціонування усіх ланок суспільної системи, для повноцінного самовияву і самореалізації суспільних об'єктів, узгоджує їхні інтереси, регулює взаємовідносини. Політика – це своєрідний компонент у системі суспільних зв'язків, що служать засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин за допомогою державної влади. Це та ділянка суспільного життя, в якій формуються і з якої виходять головні імпульси управління соціальним організмом. Її призначення полягає у тому, щоб орієнтувати життя суспільства і його розвиток у певному напрямі, забезпечувати стабільне й ефективне функціонування усіх його підсистем, зосереджувати зусилля людей на досягненні загальних (спільних) цілей.
Політика співвідноситься з іншими суспільними систе мами – економікою, правом, мораллю і релігією. Співвідно шення політики й економіки зводиться до того, що закони еко номічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор по літики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність й ефективність економічної системи. Що стосується співвідношення політики і моралі, то треба зазначити що «моральність» політики залежить від: ефективності соціального контролю над владними структурами; умов політичної конкуренції; рівня політичної культури в суспільстві. Взаємодія політики і права зводиться до того, що цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового регулювання, з одного боку, а з іншого – політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої право вої системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втру чання церкви у державні справи недопустиме з точки зору де мократичного розвитку суспільства. Держава покликана за безпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.
Термін політика походить від грецького слова polis (місто-держава), polites (громадянин), politico (державний діяч), і вперше був введений античним мислителем Аристотелем.
Протя гом історичного розвитку по літичної думки сформу валось декілька підходів до визначення політики:
1. Комунікативний, що розглядає політику як засіб спілкування, задоволення власних інтересів, розроблення спільних правил поведінки, визначення цілей та мети спільноти. Він спрямований на взаєморозуміння та співпрацю між громадянами.
2. Директивний – стверджує, що політика є постійним змаганням одних за панування над іншими і мистецтвом володарювання. Політика – це завжди конфлікт, боротьба, в якій ті, що отримують владу, забезпечують собі контроль над суспільством. Директивний підхід передбачає, що більшість людей, які беруть участь у політиці, прагнуть влади, а політика є постійним змаганням, що має на меті панування над іншими людьми.
3. Функціональний – розглядає політику як розподіл обов'язків і повноважень в суспільстві за умови їх узгодження, що забезпечує ефектив ність держави і цілісність політичної системи.
Існування різноманітних підходів до розуміння політики зумовило те, що політику розглядають як багатовимірну, багатоаспектну структуру. Серед аспектів політики виділяють:
1. Інституціональний аспект, який проявляє ться через конституцію, правовий порядок, політичні традиції. Домінант ними в цьому вимірі є інститути влади. Під політикою розуміють усі відносини з приводу суспільної влади. Уряди, парламенти, суди, комітети та відомства, школи та корпорації – інститути, пов'язані з існуванням певного конституційного, правового порядку. Політичне волевиявлення також реалізуються через вибори, право на свободу думки, діяльність політичних партій і спілок.
2. Нормативний аспект, за якого домінантними є цілі, завдання і об'єкти політики, формування яких залежить від різноманітних інтересів, що існують у суспільстві.
3. Процесуальний аспект – виокремлює політику з різноманітних видів управлінської діяльності. Політикою є не стільки функціонування державного апарату як такого, скільки розв'язання ним конкретних суспільних проблем. Процес прийняття рішень є основою цього аспекту політики.
Політика – це багатовимірна суспільна практика, що в першу чергу пов'язана з феноменом влади: боротьбою за її здобуття чи за вплив на неї, функціонуванням владних інституцій, регулюванням за їх допомогою суспільних відносин і розв'язання найрізноманітніших проблем, що виникають у суспільстві, за допомогою владних рішень.
Отже, політика — це суспільна діяльність, що передбачає суперництво і співробітництво при здобутті і здійсненні влади. Суттю цієї діяльності є прийняття і виконання владних рішень щодо різних суспільних груп і суспільства загалом.
Метою політики є забезпечення панування одних соці альних груп над іншими (як це має місце в примітивних сус пільствах) або узгодження соціальних інтересів, створення ме ханізму реалізації спільної волі і спільного інтересу.
Засобами політики є сила, право і мораль, які повинні розумно поєднуватися. В іншому випадку вони не виражати муть інтегрованого суспільного інтересу.
Таблиця 1.1.
Особливості та основні етапи політичних вчень
Основні етапи
Особливості та характерні риси
Основні представники
Політичні вчення Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Іран, Китай)
Політична думка не виділилась в самостійну галузь знання, відображалась в міфологічній формі, панувало розуміння божественного походження влади.
Хаммурапі, Соломон, Заратустра, Конфуцій, Лао-цзи, Шан Ян, Шен Бхай
Політичні вчення Древньої Греції і Древнього Риму
Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми, відокремленість їх як відносно самостійної частини філософії.
Аналіз устрою держави, класифікація форм державної влади, визначення найкращої ідеальної форми управління.
Гомер, Піфагор, Геракліт, Демокріт, Протагор, Сократ, Платон, Аристотель, Лукрецій, Цицерон.
Політичні вчення середньовіччя
Розвиток соціально-політичної думки в основному зусиллями релігійних діячів.
Роль релігії і держави в політиці.
Аврелій, Августин Блаженний, Фома Аквінський.
Політичні вчення епохи відродження та Просвітництва
Розвиток гуманістичних начал в політичній теорії звільнення її від теології.
Аналіз проблем прав та свобод людини, закону і держави, демократичного устрою суспільного життя.
Н.Макіавеллі, М.Лютер, Т.Мор, Т.Кампанела, Ж.Боден Т.Гоббс, Г.Гроцій, Дж. Локк.
Політичне вчення Нового часу
Формування ліберальної політичної ідеології.
Обґрунтування необхідності розподілу влад.
Характеристика правової держави.
Формування концепції прав людини та громадянина
Ш.Монтеск’є,
Ж.-Ж. Руссо,
К. Бонетан,
І.Бентам,
Е.Кант,
О.М. Радищев,
М.Г. Чернишевський.
Схема 1.1.
Структурні елементи політології
Схема 1.2.
Функції політології
Схема 1.3.
Об’єкт політології
Схема 1.4.
Підходи до розуміння політики
Схема 1.5.
Зв'язок політики з іншими сферами життя суспільства
Схема 1.6.
Політична сфера суспільства
Питання для самоконтролю
Що вивчає політологія ?
Коли організаційно визначилася наука про політику ?
Назвіть методи політології.
Які є підходи до розуміння політики?
Назвіть аспекти політики та розкрийте їхню суть.
Розкрийте зміст політики як сфери суспільної діяльності людей.
Рекомендована літеретура
Аляєв Г.Є. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Полтава: АСМІ, 2007. – 280 с.
Бебик В.М. Основи теоретичної і практичної політології: Підручник / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К., 1994. – 121 с
Кирилюк Ф.М. Історія зарубіжних політичних вчень нової доби. Навчальний посібник рекомендований МОН України. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 416с.
Конверський А.Є., Лубський В.І., Горбаченко Т.І. та ін. Політологія: освітньо-професійний комплекс: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 680 с.
Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; за ред. І.Макліна, А Макмілана. – К.: Вид-во “Основи”, 2005. – 789 с.
Політологічний енциклопедичний словник / В.Б. Авер'янов, І.В. Алєксєєнко, С.С. Андрєєв та ін.; В.П. Горбатенко (упоряд.), Ю.С. Шемшученко та ін. – К., 2004. - 428 c.
Політологія / За ред. І.С. Дзюбка та ін. – К., 2000.
Політологія / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 2001.
Політологія: історія та методологія / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоров’я 2000. – 630 с.
Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 704 с.
Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – 2-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2006. – 480 с.
Українська політологія: витоки та еволюція: Навч.посібник / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 1995.
Цвих В.Ф. Деякі аспекти сучасного стану політології в Україні // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. – № 10-11. – С. 31-35.
Шляхтун П.П. Політологія. (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. – К.: Дакор, КНТ, 2006. – 416 с.
Додаткова література
Арістотель Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи. 2003. – 239 с.
Бодуен Ж. Вступ до політології / О.Марштупенко (пер.). – К.: Основи, 1995. – 174 с.
Вебер Макс. Покликання до політики // Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. Олександр Погорілий. – К.: Основи, 1998. – С. 173-191.
Енциклопедія політичної думки. / За ред. Д. Міллера, Д. Коулмена, В. Конналі, А. Райана. – К., 2000. – 472 с.
Кирилюк Ф.М. Історія політології. Підручник для вищих навч. закл.. – К.: Знання України, 2001. – 354 с.
Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби: Посібник. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2003. – 304 с.
Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / Євгеній Причепій (ред.). – К.: ВК ТОВ “Тандем”, 2002. – 582 с.
Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. Наукові доповіді та статті. К. Вид-во Європейського ун-ту. 2000. – 252 с.
Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо- політичної думки / Міжнародний фонд "Відродження". – К.: Основи, 1996. – 717 с.
Сучасна західна політологія. Короткий нарис історії й теорії: Конспект лекції / Упорядн. А.В.Місуно, В.В. Братаніч. – К., 1991.
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.
Сутність та природа влади. Основні концепції політичної влади.
Організація владних відносин у державі. Джерела та ресурси політичної влади.
Форми та види політичної влади.
Легітимність політичної влади та її типи.
1. Сутність та природа влади. Основні концепції політичної влади.
Категорія «влада» є однією із найбільш дискусивних та неоднозначних категорій соціально-філософських наук, зокрема й політичної науки. Багатогранність цього явища зумовлює появу його численних трактувань та пояснень. Наприклад, Б.Рассел трактував владу за аналогією поняттю енергії у фізиці як об′єднуючу всі соціальні науки категорію, а Т.Парсонс вважав, що влада у політиці має таке ж значення як гроші в економіці.
Влада та владні відносини існують всюди: у сім”ї, у неформальних групах, у виробничих колективах, у різноманітних організаціях та установах, де виникає необхідність в управлінні та у підтримці порядку, а також має місце природна нерівність членів спільноти, яка передбачає панування одних та підпорядкування інших. Таким чином, владу можна визначити як відносини між людьми, при яких один з них (індивідуальний чи колективний суб′єкт влади), володіючи певним потенціалом (воля, інтелект, сила, багатство, авторитет, суспільне визнання тощо), змушує іншу людину (індивідуальний чи колективний об′єкт влади) виконувати його бажання, рішення, накази, які б той ніколи не виконав за власною волею.
Політична влада трактується дослідниками як здатність та можливість здійснювати свою волю, вплив на політичну діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: авторитету, права, насильства. Політична влада є здатністю суспільних груп та індивідів, що їх представляють, впроваджувати у суспільне життя рішення, що виражають їх волю.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора