Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Економетричні моделі ціноутворення
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет імені Лесі Українки
Інститут:
Іінститут економіки і менеджменту
Факультет:
Облік і аудит
Кафедра:
Кафедра обліку і аудиту
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Готова модульна робота
Предмет:
Економетрія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра обліку і аудиту
МКР 2
на тему:
«Економетричні моделі ціноутворення»
ЗМІСТ
Економетрія та особливості економетричних моделей……………….………3
2. Проблеми ціноутворення…………………………………………………..…….8
3. Економетричні моделі ціноутворення……………………………..……………..10
Список використаних джерел…………………………………………………..13
Задача 1……………………………………………………………………..……14
Задача 2…………………………………………………………………………...15
1.Економетрія та особливості економетричних моделей
Економетрія — прикладна економіко-математична дисципліна, яка вивчає динаміку реальних мікро- та макроекономічних явищ і процесів для кількісного та якісного аналізу й прогнозування результатів розвитку економічних систем, процесів і явищ.
Економетрія пов’язана з науковою діяльністю таких видатних вче них, лауреатів Нобелівської премії, як Р. Фішер, Я. Тімберген, В. Леон тьев, Т. Кумпанс. Варто також нагадати про внесок в економетрію вче них: В.К. Ошітрієва, В.І. Борткевича, Н.А. Столярова, Н.Н. Шапош никова, Е.Е. Слуцького, Л.В. Канторовича [1;15].
Економетричні моделі являють собою системи взаємопов'язаних рівнянь і використовуються для кількісних оцінок параметрів економічних процесів та явищ.
За внесок у розвиток економетричних моделей і методів 1969 р. Нобелівську премію одержали Р. Фріш і Я. Тінберген. 1980 р. за створення економічних моделей і застосування їх до аналізу економічних коливань і економічної політики Нобелівську премію одержав Л. Юіяйн. За пояснення фундаментальних основ економетрики за допомогою теорії ймовірностей та за аналіз одночасних економічних структур Нобелівським лауреатом 1989 р. став Т. Хаавельмо, нарешті, 2000 р. Нобелівську премію одержали Д. Хекман і Д. Мак-Фадден "За розробку мікроеконометрії та методів статистичного аналізу"[2;45-48].
Економетричні моделі в Україні, зокрема, можуть досліджувати такі проблеми.
- Аналізувати вплив основних макроекономічних показників на обсяги ВВП (інфляція, безробіття, індекс споживчих цін тощо).
- Прогнозувати основні макроекономічні показники на наступні періоди (реальний і номінальний ВВП, рівні зайнятості та безробіття, індекси цін).
- Аналізувати та прогнозувати перспективи розвитку банківської системи, при цьому враховувати її основні показники (баланс, статутний фонд, прибуток, депозити, кредити тощо).
- Досліджувати вплив основних макроекономічних показників на обсяги капіталовкладень, оскільки, зростання капіталовкладень є одним з елементів піднесення в економіці.
- В умовах ринкової економіки, враховуючи дію законів попиту та пропозиції, соціальну спрямованість сучасної економіки, аналізувати та прогнозувати приватні споживання та заощадження з урахуванням таких чинників: заробітна плата, трансфертні виплати, рівень інфляції, споживання продовольчих і непродовольчих товарів, курси іноземних валют, купівля валюти та цінних паперів тощо.
- Досліджувати грошовий ринок на основі рівноважної моделі грошового ринку з визначенням єдиної відсоткової ставки. Враховувати показники грошових агрегатів, грошової пропозиції, грошової бази.
- Аналізувати та прогнозувати розвиток української економіки у межах світового господарства з урахуванням чинників впливу на курс національної валюти, торгівельного та платіжного балансів, тарифних і нетарифних методів торгівельної політики [2;49-51].
Сучасні методи управління економічними системами та процесами базуються на широкому використанні математичних методів та ЕОМ. Застосовувати математику для розв’язування певних економічних задач почали дуже давно, сотні років тому. Але протягом останніх 50–60 років, коли економічна наука сягнула певних рубежів у своєму розвитку і в ній постали задачі, які не вдається розв’язати за допомогою традиційних економічних методів, математика посіла в цій науці одне з основних місць. Сформувався напрямок теоретично-практичних досліджень — економіко-математичне моделювання. Математичне моделювання є вираженням процесу математизації наукового економічного знання. Математика, проникаючи в сутність економічної науки, приносить із собою точність та універсальність розв’язків, строгість і довершеність наукових концепцій. З розвитком математики, електронної обчислювальної техніки, загальнометодологічних та економічної наук дедалі стають різноманітнішими математичні моделі, виникають усе нові форми математичного моделювання.
Математична модель кожного об’єкта (процесу, явища) містить у собі три групи елементів:
1) характеристику об’єкта, який потрібно визначити (невідомі величини), — вектор Y = (yj);
2) характеристики зовнішніх (щодо модельованого об’єкта) умов, які змінюються, — вектор X = (xj);
3) сукупність внутрішніх параметрів об’єкта — A [4;15].
Множини умов та параметрів X і A можуть розглядатись як екзогенні величини (тобто такі, які визначаються поза рамками моделі), а величини, що належать вектору Y, — як ендогенні (тобто такі, які визначаються за допомогою моделі).
Математичну модель можна тлумачити як особливий перетворювач зовнішніх умов об’єкта X (входу) на характеристики об’єкта Y (виходу), які мають бути знайдені.
Залежно від способу вираження співвідношень між зовнішніми умовами, внутрішніми параметрами та характеристиками, які мають бути знайдені, математичні моделі поділяються на дві групи: структурні та функціональні.
Структурні моделі відбивають внутрішню організацію об’єкта: його складові частини, внутрішні параметри, їх зв’язок з «входом» і «виходом» і т.ін. Розрізняють три види структурних моделей:
1) Yj = fj(A,X); (2.1)
2) Yi(A,X,Y) = 0; (2.2)
3) імітаційні моделі.
У моделях першого виду всі невідомі величини подаються у вигляді явних функцій від зовнішніх умов і внутрішніх параметрів об’єкта [4;15].
У моделях другого виду невідомі визначаються одночасно із системи співвідношень і-го виду рівнянь, нерівностей і т.ін.
В імітаційних моделях невідомі величини визначаються також одночасно із вхідними параметрами, але конкретний вигляд співвідношень невідомий.
Моделі типу (2.1) — (2.2) — це досить визначені математичні задачі, які можна розв’язати з допомогою чисельних алгоритмів. Модель (2.1) дає аналітичний розв’язок, але можливості побудови таких моделей дуже обмежені. Для розв’язування задачі (2.2), яка не зводиться до задачі (2.1), необхідно мати алгоритм, причому цей алгоритм може не лише застосовуватися для окремих розв’язків, але й виявляти загальні властивості розв’язків, які не залежать від конкретних параметрів задачі [4;17].
Імітаційні моделі не зводяться до чітко визначених математичних задач, а тому потрібно знаходити особливі способи для одержання розв’язків. Такі моделі виникають при спробах дати математичний опис особливо складних об’єктів (складних систем). Для дослідження цих об’єктів (систем) використовуються порівняно нові математичні методи: теорія випадкових процесів, теорія ігор та статистичних рішень, теорія автоматів і т.ін. Активну роль в процесі такого моделювання відіграють ЕОМ [5;9].
Імітаційні моделі не мають чіткого зображення внутрішньої організації (структури) об’єкта, і тому їм належить проміжне місце між структурними та функціональними моделями.
Основна ідея функціональних моделей — пізнання сутності об’єкта через найважливіші прояви цієї сутності: діяльність, функціонування, поведінку. Внутрішня структура об’єкта при цьому не вивчається, а тому інформація про структуру не використовується. Функціональна модель описує по водження об’єкта так, що задаючи значення «входу» X, можна дістати значення «виходу» Y (без участі інформації про параметри ):
Y = A(X). (2.3)
Побудувати функціональну модель — означає знайти оператор A, який пов’язує X і Y.
Відмінності між структурними та функціональними моделями мають відносний характер. Вивчення структурних моделей дає одночасно цінну інформацію про поводження об’єкта. З іншого боку, при вивченні функціональних моделей виникають гіпотези про внутрішню структуру об’єкта [5;9].
Економетричні моделі належать до функціональних моделей. Вони кількісно описують зв’язок між вхідними показниками економічної системи (X) та результативним показником (Y). У загальному вигляді економетричну модель можна записати так:
Y = f(X,u),
де X — вхідні економічні показники; u — випадкова, або стохастична, складова
Показники X найчастіше можуть бути детермінованими. Адитивна складова u є випадковою змінною, а отже, з огляду на те, що залежна змінна Y залежить від u, вона також є стохастичною. Звідси випливає висновок: Економетричні моделі мають стохастичний характер [3;6].
Побудова і дослідження економетричних моделей мають ряд особливостей. Ці особливості пов’язані з тим, що економетричні моделі є стохастичними. Вони кількісно описують кореляційний зв’язок між економічними величинами. Отже, щоб побудувати економетричну модель, необхідно:
1) мати достатньо велику сукупність спостережень вихідних даних;
2) забезпечити однорідність сукупності спостережень;
3) забезпечити точність вихідних даних.
2.1.2. Формування сукупності спостережень
Поняття сукупності спостережень є основою економетричного моделювання. Слід розрізняти одиницю спостереження — джерело даних і одиницю сукупності — носія ознак, які підлягають спостереженню. Ці поняття найбільш чітко розрізняються в соціально-економічній статистиці. Наприклад, під час перепису населення одиницею спостереження буде сім’я, а одиницею сукупності — окрема людина. При статистичних дослідженнях із застосуванням методів багатовимірного статистичного аналізу ці поняття часто збігаються. Тому в економетричному моделюванні здебільшого йтиметься про одиницю сукупності.
Сукупність спостережень можна зобразити у вигляді упорядкованого набору (матриці) даних з параметрами n, m, T, де n — число одиниць сукупності ; m — число ознак, які описують кожну одиницю ; t — проміжок часу, за який вивчається ознака певного спостереження. Наприклад, якщо через X позначити певну ознаку спостереження, то потрібно записати так: , або Xijt, що означає j-та ознака і-го спостереження в період t.
За одиницю сукупності спостережень часто беруть певний економічний об’єкт, що функціонує. Вибрати одиницю сукупності — означає визначити рівень об’єкта моделювання, наприклад великий технологічний агрегат, цех, підприємство, галузь і т.ін.
2. Проблеми ціноутворення
Перед усіма комерційними та багатьма некомерційними організаціями в якості однієї з основних стає проблема визначення ціни на свої товари та послуги. В умовах ринку ціноутворення є складним процесом, підлеглий багатьом факторам.
Вибір загального напрямку у ціноутворенні, головних підходів до визначення ціни на нові та вже випускаємі вироби, подання послуг з метою збільшення ринкових позицій підприємства забеспечується на основі маркетингу. Ціни та цінова політика виступають однією з головних складових маркетинга фірми. Ціна знаходиться в тісному з’язку від інших сторін діяльності компаніі, від рівня цін багато залежать досягаємі комерційні результати. Невірна або правильна цінова політика спричиняє багатопланову дію на все функціонування фірми. Суть цілеспрямованої цінової політики полягає у тому, щоб встановити на товари такі ціни, так маніпулювати їми в залежності від ситуаціі на ринку, щоб володіти максимально можливою долею, досягти запланованного об’єму прибутку та успішно вирішити усі стратегічні задачі. В рамках цінової політики приватні рішення (взаємозв’язок цін на товари в межах асортименту, використання знижок, маніпулювання цінами, забезпечення оптимального співвідношення своїх цін та цін конкурентів, формування цін на товари та т.і.) пов’язуються в єдину інтегровану систему.
Слід зазначити, що встановлення єдиної ціни для усіх покупців – справа порівняно нова. Історично ціни встановлювали продавці та покупці в ході переговорів один з одним.
Продавці, як правило, заправляли ціну вище тієї, котру планували отримати, а покупці – нище тієї, яку розраховували заплатити. В решті решт, вони сходились на взаємоприємній ціні. Єдині ціни оримували розповсюдження тільки на прикінці дев’ятнадцятого сторіччя завдяки виникненню великих підприємств роздрібної торгівлі, які пропонували велике різноманіття товарів та володіли цілим штатом наємних робітників.
Ціна завжди була основим фактором, визначаючим вибір покупця. Це до сих пір характерно для бідних країн, серед незаможних груп населення стосовно продуктів типу товарів широкої потреби. Але останнім часом на покупцевому попиті більш енергічно стало відібражатися цінові фактори, зокрема, стимулювання збуту, організація розподілу товарів та послуг для різної клієнтури.
Кожне підприємство підходить до проблеми ціноутворення по – своєму. У дрібних фірмах ціни зазвичай встановлюються головним керівництвом. У великих компаніях проблемами ціноутворення, як правило, займаються керуючі середнього рівня. Але й тут вище керівництво дає загальні установки, формулюють цілі політики цін, затверджує ціни, запропоновані керівниками вищих ешолонів. В таких галузях, де фактори ціноутворення грають вирішальну роль (залізничні дороги, нафтові компаніі та т.і.), фірми часто створюють відділи цін, які розробляють ціни, або допомагають це робити іншим підрозділам. На політику цін великий вплив мають керуючи служби збуту, завідуючи виробництвом, керівники служби фінансів, бухгалтера [1].
На рішення керівництва фірми в області впливає багато внутрішніх та зовнішніх факторів. Маркетингові цілі та витрати фірми є лише приблизними орієнтирами для визначення ціни на товари та послуги. Перш ніж встановити кінцеву ціну, фірма враховує також ступінь державного регулювання, рівень та динаміку попиту, характер конкуренціі, необхідності оптових та роздрібних торговців, які продають товар кінцевому споживачу. Незалежно від того, яким чином ведеться формування цін на продукцію, до уваги беруться деякі загальноекономічні крітерії, визначаючі відхил рівня цін вгору або вниз від споживчьої вартості товару. Крітерії ці розподіляються на внутрішні (залежні від самого виробника, від діяльності його керівництва та колективу), та зовнішні (не залежні від фірми). До внутрішніх крітеріїв можно віднести:
рекламу (чим вдаліша, оригінальніша реклама, тим ціна товарів виробника вище);
специфіку виробничьої продукціі (чим вища ступінь її обробки, чим унікальніша якість, тим ціна вища);
особливості виробичього процесу (продукція дрібносерійного та індивідуального виробництва має більш високу собівартість, товари масового виробництва мають відносно низьки витрати й не на стільки високу ціну);
ринкову стратегію й тактику виробника (орієнтація на один або декілька ринкових сигментів);
специфіку життєвого циклу продукціі;
мобільність виробничього процесу;
тривалість просування товару по ланцюжку від виробника до споживача;
організація сервісу при продажу та у наступному періоді;
об’єм ринку;
імідж виробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
До зовнішніх крітеріїв звичайно відносять слідуюче:
політична стабільність країни – виробника та держав, де проходить збут продукціі фірми;
відсутність на вільному ринку будь – яких необхідних ресурсів (виробничих, матеріальних, фінансових);
характер регулювання економіки державою;
рівень та динаміка інфляціі;
об’єм та відмінні риси існуючього та перспективного споживчього попиту;
наявність та рівень конкуренціі між виробниками однорідної продукціі.
3. Економетричні моделі ціноутворення
Часто виникає необхідність у проектуванні й освоєнні виробництва такої продукції, що не заміняє раніше освоєну, а чи доповнює розширює вже існуючий параметричний ряд виробів. Існує ряд методів визначення цін на таку продукцію в залежності від рівня її споживчих властивостей з урахуванням нормативів витрат на одиницю параметра.
Метод питомих показників.
При даному методі ціна нового виробу
Ц
н
розраховується по формулі:
Ц
н
=
(Ц
б
/П
б
)∗
П
н
Де
(Ц
б
– ціна базисного виробу,
П
б
– величина параметра базисного виробу,
П
н
– величина параметра нового виробу.
Наприклад, розроблений двигун потужністю 20квт. У якості базисного береться аналогічний двигун, але потужністю 10квт за ціною 1500 у.о.
П
б
=10квт,
П
н
=20квт. Тоді ціна нового двигуна складе (1500/10)*20 = 3000 у.о.
Цей метод украй недосконалий. Він ігнорує всі інші споживчі властивості виробу і застосуємо тільки для товарів з нескладною конструкцією і характеризуються лише одним параметром.
Метод регресивного аналізу.
Цей метод застосовується для визначення залежності ціни від зміни декількох техніко-економічних параметрів продукції:
Ц=F(
Х
17.12.2016 16:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора