Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
позитиви та недоліки активної соціальної політики України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
визначте позитиви та недоліки активної соціальної політики України
Вступ
В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.
Об’єктом дослідження є активна соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.
Метою роботи є дослідження сучасної структури активної соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.
Розділ 1. Поняття соціальної політики
Сутність, мета і завдання соціальної політики
Головним завданням будь-якої соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів [3, с. 40].
Такими результатами повинні стати: зменшення бідності та нерівності в суспільстві; уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності.
Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи.
Такі кроки стануть реальними лише за умови діалектичної єдності процесів конструктивної саморегуляції соціального розвитку і цілеспрямованої державної регулятивної діяльності.
Державна регулятивність полягає у створенні умов для розвитку та функціонування таких соціальних відносин, які є достатніми для самореалізації та самоутвердження людини, особистості.
Соціальна політика не може бути успішною без соціального моніторингу.
Активна соціальна політика слугує основою для утвердження економічної незалежності людини. Активність забезпечується всебічною державною підтримкою потенційно активних членів суспільства, створенням сприятливих умов для їхньої соціально-економічної діяльності.
Пасивна соціальна політика, спираючись лише на державну благодійність, призводить до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільстві настроїв утриманства, зниження ділової активності населення.
У сучасній соціальній політиці спостерігається зміщення акцентів від державної благодійності до приватної та громадської діяльності, що зумовлено значною бюрократизацією державного апарату з надання послуг населенню: приватні, комерційні та неприбуткові організації значно мобільніші, і послуги, які вони надають, дешевші. Відсутність тривалих повноважень робить ці недержавні сектори більш сприйнятливими до змін політичних пріоритетів. У процесі виконання соціальної роботи межа між громадським та приватним секторами зникає: з'являється можливість орієнтації приватних працедавців на отримання певних соціальних винагород. Так, у приватному секторі виникає прецедент поєднання роботи з виконанням сімейних обов'язків. Батьки не тільки отримали змогу регулювати свій робочий час, щоб доглядати за хворими дітьми, літніми чи немічними батьками,— іноді навіть на ці потреби надається підтримка виплатами з соціальних страхових фондів. Держава зняла з себе не тільки вирішення фінансових та організаційних питань соціальної допомоги, а й переклала їх на плечі громадськості.
Серед заходів соціальної політики, особливо фінансувальних, важливо виокремлювати доброчинну та суспільну діяльність, які ще не знайшли гідного місця в загальній системі, але конче необхідні для розвитку новітніх та непередбачуваних соціальних послуг. Зміст соціальної політики, її мета та завдання визначають функції соціальної політики, а саме: вираження, захист, узгодження інтересів певних соціальних груп і шарів суспільства, а також окремих його членів; оптимальне розв'язання суспільних суперечностей; широка інтеграція різних шарів населення, гармонізація їхніх інтересів, створення умов для суспільної злагоди; соціальних захист населення; управління соціальними процесами та інші.
1.2. Історичні аспекти розвитку соціального захисту
Історія соціального захисту тісно пов’язана з історією розвитку людського суспільства і своїми коренями походить із доісторичних часів. Особливо виразно це явище стало проявлятись, коли сім’я і її домогосподарство стали основним виробничим осе редком у суспільстві. Тому цілком логічним було покласти турботу про непрацездатних на інших членів сім’ї. Ті, хто залишився безпомічним поза сім’єю, або ціла сім’я, що опинилася у скрутному становищі, могли розраховувати на допомогу громади, насамперед релігійної. Початком законодавчого встановлення соціального захисту можна вважати 1601 р., коли в Англії королева Єлизавета видала закон про бідних. Згідно з цим законом полегшити долю бідних мали церковні парафії. Допомога бідним у Сполучених Штатах ХVII—ХVIII ст. наслідувала головні риси єлизаветинського закону про бідних. Зубожілі отримували невелику допомогу, але, завдячні, мусили терпіти покарання за найменше порушення правил. Лише у XVII ст. набули поширення робітні будинки й богадільні. Система соціального захисту у ХVIII — ХІХ ст. формувалась відповідно до панівної філософії того часу. Наприкінці XIX ст. буди зроблені перші спроби глибше зрозуміти причини соціального зла замість вивчати лише його зовнішні прояви. Початок цьому поклав Чарльз Буг, який керував дослідженням життя людей у Лондоні; публікація його доповіді під назвою «Життя і праця людей в Лондоні», яка зайняла 17 томів (1892—1903), мала далекосяжний ефект. За його висновками майже третина лондонського населення жила в бідності. Щодо історії соціального захисту в Україні, то слід зазначити, що вона тісно переплітається з релігійно-національними організаціями українського заможного міщанства, яке в період XV—XVI ст. відігравали важливу роль у житті нашого народу, в його боротьбі проти національного гноблення польськими панами, проти спроб окатоличення. Вони мали проводити релігійно-благодійні заходи, піклуватися про те, щоб забезпечити церкву людьми, які могли правити службу, тобто вміли читати й писати, допомагати збіднілим та хворим членам своєї парафії тощо. Освіта в братських школах зводилася лише до навчання читати й писати, але для тих часів це була велика і важлива справа. І кожен житель тієї епохи, починаючи з дітей шкільного віку, знався на основах релігії і відповідно вмів читати й писати. Це відмічав видатний історик і перший Президент України М. С. Грушевський. У XVI, особливо в XVII ст. за часів козацької доби по всій зем лі козацькій, у кожному місті, в кожному селі для убогих, немічних та сиріт будувалися примітивні братські притулки, в яких, зрозуміло, ніякого медичного догляду не було. Ці заклади вже в XVI ст. дістають назву шпиталів (змінене латинське слово hospitalis — гостинний). У містах робітничі цехи утримували свої шпиталі. Братські шпиталі утримувались коштом парафіян, у містах — великих ремісничих цехів. Менші цехи об’єднувались і мали спіль ний шпиталь. У деяких містах шпиталі утримувались на гроші, що їх одержували за користування міськими вагами, за переїзд через мости, переправу поромом. Крім шпиталів, які утримувалися на громадські кошти, були в Україні й такі, існування яких забезпечувалося заповітами заможних осіб, що відписували для цього села млини і навіть шинки. Коли Запорозька Січ стає місцем скупчення тисяч людей, коли в походах запорозьких козаків почало з’являтися багато поранених, частина з яких залишалась назавжди інвалідами, Січ змушена була звести свій шпиталь. Завдяки великим коштам, що їх відпускала Січ, цей монастир став одним із найвідоміших в Україні. Цей монастир з козацьким шпиталем не раз грабували й руйнували, але Січ його швидко відбудовувала. Лише в 1678 р. поляки його зруйнували вщент і назавжди. Під час визвольної війни Січ розподіляла своїх поранених та інвалідів і по інших шпиталях при монастирях та окремих церквах, виділяла на лікування й догляд певні кошти із загальновійськового скарбу. Лікували та доглядали хворих у шпиталях монахи.
1.3. Структура соціальної політики
У структурі соціальної політики розглядаються три рівні: державний, регіональний, місцевий. Питання фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення в основному повинні вирішуватися на рівні вищих органів державної влади. Усі три рівні (державний, регіональний, місцевий) перебувають у безперервній взаємодії, взаємообумовлені і становлять нерозривну єдність. Тому соціальну політику, яка вже на етапі формування являє собою тристоронній процес розробки взаємно погоджених принципів вирішення соціальних проблем, називають триєдиною соціальною політикою. У соціальній державі реалізація такої соціальної політики здійснюється на всіх трьох рівнях, що становлять собою цілісну систему.
Під цілісністю трирівневої системи ми маємо на увазі не просто суму складових структур або ж перенесення властивостей кожної складової в єдине ціле, а інтегральну структуру, що складається з частин, що знаходяться у нерозривній єдності і становлять єдність. Сполучення цих частин здійснюється за принципом системності. Системність щодо сполучення державного, регіонального і місцевого рівнів реалізується при гармонізації інтересів усіх трьох рівнів, а також при чіткому визначенні їхніх пріоритетів і повноважень.
Структурна система соціальної політики включає економічний, правовий, культурний, демографічний, національно-етнічний й інший аспекти.
На всіх рівнях пріоритетом є реалізація таких функцій соціальної політики держави:
протидія тенденції погіршення демографічної ситуації, гострим проявам депопуляції населення в ряді регіонів;
- запобігання масової бідності населення, особливо слаборозвинених і депресивних регіонів, стримування процесу майнового розшарування на найбідніших і найбагатших;
- мінімізація негативних наслідків масового безробіття, особливо в індустріальних районах;
- цілеспрямована допомога населенню, що попало в кризове становище;
- вживання додаткових заходів стосовно населення, що потрапило в тяжке становище.
Важливим є досягнення оптимального сполучення економічної і соціальної політики, державного, регіонального і місцевого рівнів при розробці й реалізації напрямів соціальної політики. Серед універсальних для всіх трьох рівнів принципів соціальної політики варто виділити наступні;
- загальність у сполученні з диференційованим підходом до різних груп населення;
- активність і адресність;
- динамізм і гнучкість;
- соціальне партнерство;
- наукова обґрунтованість соціальних нормативів і стандартів;
Розмежування повноважень і відповідальності в питаннях реалізації соціальної політики міждержавними, регіональними органами влади і місцевим самоврядуванням. Правове регулювання в соціальній сфері формується лід впливом державної соціальної політики, що уточнюється в урядових програмах соціальних реформ. Правове регулювання соціальної сфери здійснюється також підзаконними нормативними правовими актами: Указами Президента України, постановами Уряду України, актами виконавчої впади суб'єктів держави. У той же час варто враховувати, що регулювання соціальної сфери (включаючи правове регулювання) має визначену інерційність і засноване на тім положенні, що таке регулювання повинно привести до результатів не нижче наявних до включення процесу регулювання. Крім того, правова база розвитку соціальної сфери містить у собі три рівні, сформованих відповідно вищими органами впади держави, суб'єктами регіональних і місцевих утворень.
Реалізація соціальної політики в соціальній державі здійснюється через вплив на соціальні підсистеми, а також надання соціальної спрямованості економіці (держави, що не є соціальними або не намагаються стати такими, далеко не завжди прагнуть надати економіці соціальної спрямованості). Соціальна політика органічно уплетена в систему взаємозв'язків економічної політики, тому навряд чи якій-небудь державі вдасться сформувати сильну соціальну політику при слабкій, фрагментарній (безсистемній) і непослідовно економічній політиці держави.
1.4. Моделі соціальної політики
- Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.
- Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.
- Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо мічної діяльності держави.
- Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці ального захисту на основі залучення коштів держави та під приємців.
- Японська модель соціальної політики передбачає проведен ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.
- Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.
Розділ 2. Аналіз соціальної політики та її стан в Україні
2.1. Активний характер соціальної політики
Активний характер соціальної політики Активний характер соціальної політики передбачає насамперед діяльність її суб'єктів, спрямовану на створення умов для найповнішої реалізації соціального потенціалу людини й суспільства, сутнісних сил особистості у процесі соціального розвитку.
Нині особливо важливим напрямком здійснення активної соціальної політики є діяльність, спрямована на утвердження соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її добробут, соціальна захищеність. У цьому зв'язку вищими пріоритетами активної соціальної політики мають стати дійова система заходів, спрямована на стимулювання людського потенціалу, зростання економічної активності населення як самодостатньої цілі. Соціальна політика, що націлена на посилення соціальної безпеки людини на основі збільшення її реальних доходів, має набути виключно активного, а не пасивного характеру, коли вона зводиться до державної благодійності, що, у свою чергу, стимулює споживацькі настрої та інфляційні процеси у країні.
2.2. Мета та напрямки активної соціальної політики
Соціальна політика, метою якої є підвищення рівня соціальної безпеки й добробуту населення, соціального захисту людини, має виходити з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть за умов значного ослаблення соціальної безпеки населення, погіршення його добробуту, соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що характерно для України, соціальна допомога, підтримка з боку держави не може мати загального, тотального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездатності та інших чинників і стосуватися насамперед найвразливіших верств населення.
Саме активна соціальна політика й повинна створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, перетворення соціального чинника на важливу домінанту прискореного економічного зростання, формування умов, що гарантуватимуть соціальну безпеку населення, яка, однак, має створюватись насамперед безпосередньо населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватися на основі особистої відповідальності людини-трудівника як основного її суб'єкта. Активна соціальна політика має сприяти створенню соціально-економічної бази для розширення соціального поля й кількості тих її суб'єктів, для яких внутрішня особиста відповідальність є основною детермінантою реалізації власної соціальної безпеки і які - переважно або абсолютно - вільні від зовнішніх чинників, насамперед від системи державного соціального захисту. Такий активний зміст соціальної політики не лише не суперечить цілям ринкової економіки, а й сприяє її здійсненню, стимулюючи ринкову продуктивність, задіює соціальні чинники економічного зростання (бо не можна надалі розглядати соціальну сферу лише з погляду споживача фінансових і матеріальних ресурсів) задля досягнення цілей соціальної спрямованості ринкових перетворень. Основним завданням активної соціальної політики має стати зміщення акцентів при її здійсненні з домінуючого в суспільстві сподівання, що соціальні проблеми будуть розв'язані державними органами, з тотальної державної благодійності з високою часткою безкоштовних соціальних послуг до переорієнтації працездатного населення в соціальному захисті, соціальному забезпеченні на власні професійно спроможні сили й можливості та формування відповідних соціально-економічних умов для створення й зміцнення кожним трудівником власного добробуту, умов для соціального самозахисту за рахунок особистого внеску на основі саморегуляції власного потенціалу.
Активна соціальна політика має бути спрямована на дійову підтримку потенційно активних, підприємливих громадян, на створення умов для їхньої творчої соціально-економічної активності, розширення соціального простору й свободи саморегуляції та самореалізації їхнього потенціалу. Важливо, щоб у суспільстві були поступово сформовані такі базисні морально-етичні, нормативні цінності, як елемент духовності, менталітет народу, які б адекватно оцінювали дух високої творчої самодіяльності, самореалізації ділового потенціалу людини, її самовіддачі. Без цього негативні аспекти соціальної логіки ринку, його стихійні моменти, пасивність і неповороткість деяких державних органів, покликаних регулювати ринок праці, зайнятість, постійно гаситимуть соціально-економічну ініціативу, активність населення, розширюватимуть і без того велике соціальне коло розчарованих і соціально пасивних, злиденних. Втративши надію знайти свою соціальну нішу в житті, ці верстви суспільства неминуче підриватимуть позитивну динамізацію суспільного, соціального життя, істотно збіднюючи ресурси соціальної мобільності, які є об'єктивною основою активної соціальної політики.
2.3. Система соціального захисту населення в Україні
Система соціального захисту в Україні включає :
— пенсії (ПФ, ФСС);
— допомога по безробіттю (ФЗ);
— система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).
Універсальні системи:
— програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);
— державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);
— допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);
— державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);
— державна система освіти(МБ, ДБ).
Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС:
1. Система соціальних допомог:
— цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); — соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів). 2. Соціальний захист через недержавні організації.
3. Соціальна допомога з фондів підприємств.
Система соціального захисту населення складається з:
— соціального страхування;
— соціальної допомоги;
— соціальних гарантій.
Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні
включає у себе:
— пенсійну систему;
— соціальне страхування на випадок безробіття;
— соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
— соціальне страхування від нещасних випадків.
За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів. Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:
— соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.
— адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.
В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що
забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Основні соціальні гарантії в Україні:
— мінімальний розмір заробітної плати;
— мінімальний розмір пенсій за віком;
— мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів; — стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів; — індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін; — забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки. Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.
2.4. Аналіз стану соціальної політики в Україні
Показники соціальної політики: соціально-демографічні (кількість населення, його склад за статтю, віком і соціальним станом; особливості відтворення й міграції населення); узагальнені вартісні показники добробуту народу (національний дохід на душу населення, сукупні ресурси для споживання та невиробничого будівництва, обсяг основних фондів невиробничого призначення); показники, які характеризують умови й оплату праці (кількість робітників, зайнятих ручною працею, темпи скорочення застосування ручної праці, підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів, оплата праці зайнятих у народному господарстві); показники розвитку сфери послуг; показники зростання доходів і споживання населення (динаміка та структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення, споживання найважливіших продуктів харчу вання і непродовольчих товарів).
Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти міру задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.
Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники: прожитковий мінімум; величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо.
Розглянемо основні показники соціальної політики в Україні
Середня заробітна плата за місяць у 2009 році
(в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
Україна
1665
1723
1818
1845
1851
1980
2008
1919
1964
1950
1955
2233
Середня заробітна за місяць у 2010 році
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
Україна
1916
1955
2109
2107
2201
2373
2367
2280
2349
2322
2353
2629
(в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)
Середня заробітна плата за місяць у 2011 році
(в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
Україна
2297
2338
2531
2533
2573
2708
2749
2694
2737
2729
2727
3054
Динаміка середньомісячної заробітної плати 2009 - 2011 роках
(в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)
2009 р.
2010 р.
2011 р.
Україна
1906
2239
2633
Динаміка середньомісячної заробітної плати 2009 - 2011 роках
/
Що ж до 2012 року то у січні–вересні 2012р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) становив 2975 грн. і порівняно з відповідним періодом 2011 року збільшився на 15,7%.
Також негативним є структурна диспропорція в оплаті праці, що вказує на слабку залежність заробітної плати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, якості та результатів праці.
Одним з ключових чинників, що забезпечив негативну динаміку заробітної плати, є активні інфляційні тенденції, які збереглися й у першій половині 2009 року. При цьому випереджаючими темпами зростали ціни продуктів харчування, які в споживчому кошику населення складають понад 50 %. За даними Держкомстату України, впродовж січня-квітня 2009 р. продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 7,4 % (до грудня попереднього року). В цілому споживчі ціни зросли на 6,9 %. Високі темпи зростання споживчих цін знецінюють зарплати і трудові заощадження, і як наслідок, знижують рівень життя населення.
Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів
(осіб)
Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду, грн.
Кількість пенсіонерів, тис.
всього
у тому числі:
за віком
за інвалідністю
у разі втрати годувальника
2009
934,3
942,7
780,7
696,6
13749,8
2010
1032,6
1039,6
884,6
807,9
13721,1
2011
1151,9
1156,0
1033,8
940,0
13738,0
Чисельність населення на 1 жовтня 2012 року та середня чисельність за січень-вересень 2012 року
(осіб)
На 1 жовтня 2012 року
Середня чисельність за
січень-вересень 2012 року
все населення
міське
сільське
все населення
міське
сільське
Україна
45559235
31346821
14212414
45596436
31363847
14232589
Чисельність наявного населення в Україні на 1 жовтня 2012р. становила 45559,2 тис. осіб. Упродовж січня–вересня 2012р. чисельність населення зменшилася на 74,4 тис. осіб, що в розрахунку на 1000 наявного населення становило 2,2 особи. Разом з тим у десяти регіонах країни зафіксовано приріст населення.
Чисельність населення зменшилася за рахунок природного скорочення (104,8 тис. осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення (30,4 тис. осіб).
Порівняно з січнем–вереснем 2011р. обсяг природного скорочення зменшився на 20,7 тис. осіб, або з 3,7 до 3,1 особи в розрахунку на 1000 наявного населення.
Народжуваність зросла з 10,9 до 11,4 живонароджених у розрахунку на 1000 наявного населення, а смертність зменшилася – з 14,6 до 14,5 померлих у розрахунку на 1000 наявного населення.
У січні–вересні 2012р. у 19 регіонах країни зафіксовано міграційний приріст населення, у 8 регіонах – міграційне скорочення.
Серед прибулих в Україну впродовж січня–вересня 2012р. іммігранти з країн СНД становили 54,4%, решта (45,6%) – з інших країн. Серед вибулих з України 43,6% виїхали до країн СНД і 56,4% – до інших країн. Соціальна політика, є досить неоднозначним явищем та має свої переваги та недоліки.
2.5. Позитиви та недоліки соціальної політики
Основною метою соціальної політики є підвищення рівня соціальної безпеки й добробуту населення, а також соціального захисту суспільства.
Активної соціальна політика спрямована на утвердження соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її добробут, соціальна захищеність. Тобто пріоритетами активної соціальної політики мають стати дійова система заходів, спрямована на стимулювання людського потенціалу, зростання економічної активності населення як самодостатньої цілі. Тобто це є перевагами соціальної політики.
Негативний вплив соціальна політика викликає тоді, коли вона зводиться до державної благодійності, що, у свою чергу, стимулює споживацькі настрої та інфляційні процеси у країні, також це сприяє більшому рівню безробіття, так як стимул до пошуку роботи падає.
Також до переваг соціальної політики слід віднести протидію погіршенню демографічної ситуації, запобігання масової бідності населення, особливо слаборозвинених і депресивних регіонів, стримування процесу майнового розшарування на найбідніших і найбагатших, мінімізація негативних наслідків масового безробіття, особливо в індустріальних районах, цілеспрямована допомога населенню, що попало в кризове становище а також вживання додаткових заходів стосовно населення, що потрапило в тяжке становище.
Таким чином можна зробити висновок що соціальна політика має як переваги, так і недоліки. Щоб отримати позитивні наслідки від цього процесу потрібну проводити більше активну соціальну політику, так як пасивна більше призводить до негативних наслідків.
Розділ 3. Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні
Визначення пріоритетних напрямів соціальної політики ґрунтується на об'єктивній оцінці економічної ситуації. Це - наявність тіньової економіки і не задекларованих доходів у незначної частини зайнятого населення, низький рівень оплати висококваліфікованої праці, високий рівень розшарування населення за рівнем доходів.
Слід відзначити, що активна соціальна політика не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, її відсутність призводить до низького рівня реальних доходів, обмежує потенціал стабілізації та економічного розвитку. Разом з тим ця політика має бути виваженою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави. В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини – жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності й експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо в сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства і тими, хто стоїть за змішану, соціальне орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.
Здійснювана в Україні соціальна політика, базується передусім на тому, що вона має бути, по-перше, адекватною стану економіки, по-друге, сприяти виходу з кризи і, по-третє, забезпечувати задоволення мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення.
Одним із визначальних напрямків соціальної політики є створення необхідних умов для підвищення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності. З цією метою будуть скасовані існуючі нині штучні обмеження фонду споживання, проводитиметься політика не стримування, а стимулювання ефективного платоспроможного попиту населення. Базовим елементом для вирішення цього завдання стане поетапне здійснення в країні глибокої структурної реформи заробітної плати, що матиме за мету забезпечення переходу від діючої системи, що орієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безкоштовних соціальних послуг, до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили та платне надання відповідних послуг. Проведення такої реформи дасть змогу не лише суттєво збільшити частку заробітної плати в структурі суспільного доходу, підняти її обсяги до наявного рівня цін, а й істотно зменшити тиск соціальних витрат на бюджет держави. Суттєве зростання ціни робочої сили матиме винятково важливе значення і з погляду її захисту в процесі входження України в світовий економічний простір.
У процесі реформування системи оплати праці будуть здійснені заходи для впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижчою за офіційно встановлену межу малозабезпеченості. В період між черговим введенням нового розміру мінімальної заробітної плати повинен діяти механізм її індексації. Рівень такої індексації визначатиметься відповідно до конкретної економічної ситуації
Важливим напрямком соціальної політики в Україні є створення всеохоплюючої системи соціального захисту громадян. Ця система являє собою науково обґрунтовану низку заходів з відповідними виконавцями, завдання яких полягає в тому, щоб захищати різні верстви населення, будь-якого громадянина від економічної та соціальної деградації внаслідок втрати або різкого зниження доходу, виробничої травми або професійного захворювання, хвороби, інвалідності, безробіття, втрати годувальника, народження дитини. Система соціального захисту має гарантувати працездатним громадянам однакові умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці та ініціативи.
Кардинальним напрямком соціальної політики в умовах переходу економіки України на нові форми, методи, принципи господарювання як на мікро-, так і на макрорівні виступає вдосконалення характеру праці. Головні способи вирішення цієї проблемі підказують історичний досвід і світова практика: подолання відчуження працівника від засобів виробництва, від результатів своєї праці, вдосконалення умов праці робітників. Важливим кроком у цьому напрямку є процеси роздержавлення й приватизації, забезпечення на цій основі формування широкого прошарку акціонерів, їх широкої участі у розподілі прибутків. У перспективі буде створена система державного страхування депозитних вкладів населення, поточної індексації заощаджень в ощадних банках, поетапної компенсації втрат минулих заощаджень шляхом їхньої конверсії у майнові активи.
Основна увага щодо захисту соціально захищеного населення зосереджуватиметься на проведенні глибокої пенсійної реформи, забезпеченні справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску особи, ефективної реалізації принципу адресності допомоги. Така допомога здійснюватиметься на диференційній основі у грошові і та натуральній формах, а також у вигляді необхідної медичної допомоги, різного роду комунальних та побутових послуг, фінансових пільг.
Сьогодні одним із найважливіших напрямків соціальної політики виступає оздоровлення відносин між суспільством і природою, які в останній час набули драматичного характеру.
Аналіз проблем соціальної політики в Україні, як і в інших країнах СНД, показує, що здійснені соціальні заходи були вкрай недостатніми для поліпшення життя більшості населення. Протягом п‘яти років відбувається поглиблення кризи в усіх сферах життя суспільства небезпечне загострення соціально-політичного напруження. Ось чому головним напрямком оздоровлення соціального життя і підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві може бути тільки відновлення виробництва та стабільний і ефективний розвиток економіки держави.
Висновок
Таким чином, дослідивши структуру активної соціальної політики України, її стан, можна сказати що в Україні вона не є бездоганною та потребує вдосконалень. Не потрібно сліпо копіювати досвід інших країн перехідної економіки, ані тим більш економічно розвинених країн, з їх системою соціального захисту та соціальної політики в цілому, що склалася потягом кількох десятиліть. Наші уряд і Верховна Рада мають своє власне уявлення і про соціальні пріоритети, і про засоби досягнення їх
17.12.2016 16:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора