Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Національне багатство України та перспективи його збільшення
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Національне багатство України та перспективи його збільшення
Вступ
Розділ 1. Поняття та сутність національного багатства
Поняття національного багатства
Структура національного багатства
Раціональне використання національного багатвста
Розділ 2. Аналіз національного багатства України
2.1. Методи обчислення національного багатства в СНР
2.2. Сучасний стан національного багатства України
Розділ 3. Перспективні структурні зрушення національного багатства України
3.1. Перспективні зміни національного багатства України
3.2. Обсяги національного багатства інших країн
Висновок
Використана література
Вступ
Національне багатство є одним із індикаторів стану розвитку економіки.
Динаміка величини національного багатства може бути зіставлена з динамікою економічного зростання. Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально – економічного прогресу.
Визначення національного багатства: «Національне багатство - це сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, створених працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам, а також природних і інших ресурсів»
Частина національного багатства, що знаходиться у власності населення і яка призначена для задоволення його потреб, складає домашнє майно.
Оцінка національного майна провадиться в грошовому вираженні, природних ресурсів - у натуральному вираженні.
Національне багатство характеризує майнове положення країни, потенційні можливості подальшого її розвитку. Зростання частки національного багатства
кожної країни в сукупному багатстві свідчитиме про підвищення рівня розвитку країни, її можливостей у впливі на ситуації на світових ринках, при прийнятті міжнародних економічних й політичних рішень. У зв’язку з цим, дослідження національного багатства набуває особливої популярності в останні роки в країнах з трансформаційною економікою.
Визначення складу й стану НБ країни дозволяє виявити основні пріоритети розвитку, а саме: формувати й коригувати структурну політику,
політику приватизації, політику ресурсозбереження тощо. Постає необхідність вирішення проблеми – як оцінювати національне багатство і включати в
його структуру.
Актуальність теми курсової роботи полягає у необхідності визначення складу національного багатства, а також його стану в Україні, та визначення основних проблем та пріоритетів розвитку національного багатства в Україні.
Мета курсової роботи - дати теоретичний опис національного багатства України, його структури а також перспектив його збільшення.
Для досягнення цієї мети потрібно детально розглянути сутність національного багатства, визначити складові структури національного багатства, а також методи розрахунку та джерела зростання.
Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та використаної літератури.
Розділ 1. Поняття та сутність національного багатства
Поняття національного багатства
Показник національного багатства вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріальних цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження національного багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники історичної школи заперечували дію об'єктивних економічних законів, оскільки, на їхню думку, існує багатство лише окремих осіб (економісти - російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р. Ліфман, П. Херм-берг). Інші вчені підходили до визначення і обчислення національного багатства з точки зору можливості використання його з метою оподаткування. В трактуванні французького економіста Е. Ро-говського національне - це багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі суспільства - це сума багатств приватних осіб, визначена в діючих цінах, тобто вона не включає майно держави, церкви та об'єкти громадського користування. Англійський економіст Р. Гіффен обчислював національне багатство на основі інформації про прибутковий податок. Інші дослідники визначали його виходячи з даних про майно, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та іншими способами. [5, c. 16]
У першій половині XX ст. було поширене трактування національного багатства як сукупності "економічних" благ, що мають ціну, та "вільних" благ - дарів природи тощо. Крім того, національне багатство визначалось як благо, що його можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений. Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість "вільних" благ не вдалося, то величину національного багатства визначали як суму "економічних" благ. Окремі західні економісти включали в національне багатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення та інші елементи, що пов'язані з особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе національне багатство. Його величина визначалась як "вартість виробництва людей", тобто витрати на виховання, освіту та підтримання здоров'я. Відомі зіставлення "живого" та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1), обчислення "середньої вартості людини" (в 1911 р. в США - 23,6 тис. франків, в європейській частині Росії - 10,1 тис. франків) та ін. [5, c. 18]
Зараз національне багатство оцінюється як сукупна вартість усіх матеріальних активів, наявних на території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та капіталовкладень. Розрізняють невідтворювані (земля і корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси і природні блага (вода, повітря, клімат тощо) в склад національного багатства не включаються, оскільки не мають ринкової ціни. Для розрахунку відтворюваних активів застосовують метод безперервної інвентаризації, відповідно до якого визначають запас кожної категорії активів підсумовуванням витрат на ці активи за весь період їх експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію, розраховану відповідно до середньої тривалості функціонування даної категорії активів. Метод безперервної інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував елементи національного багатства в США за 1898-1948, 1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн - у Великобританії за 1938-1953 рр. У 30-х роках радянський статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна суспільного господарства в національному багатстві дореволюційної Росії. Невідтворювані активи розраховувались за даними цензів або різними наближеними способами, наприклад застосуванням середнього співвідношення між вартістю будівель і ціною землі. [8, c. 223]
Багатство - загальна категорія, що об'єктивно властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі створення необхідних для цього запасів - засобів і предметів праці та споживання, а також трудових навичок у розвитку особистого фактора виробництва. [8, c. 224]
Національне багатство є сукупністю всіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства, країни. [5, c. 17]
Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено розвитком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним ускладненням потреб виробництва та споживання. Вплив на конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва, матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими суб'єктами в умовах кардинальних змін у відносинах власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його руху, що зумовлюються передусім системою пануючих виробничих відносин. В історичному процесі неминучі переходи від однієї соціальної форми руху суспільного багатства до іншої, що ведуть до суттєвих зрушень у внутрішньому змісті і зовнішньому прояві багатства, в цілях і закономірностях нагромадження і розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві. У зв'язку з цим можна обґрунтувати певні критерії - ознаки, що визначають об'єктивні межі суспільного багатства як соціально-економічної категорії, незалежно від конкретних форм його існування. [8 c. 224]
Найважливішою ознакою суспільного багатства є застосування при його створенні суспільної праці. Остання є не лише джерелом усіх створюваних матеріально-речових та духовних благ, а й необхідною умовою розвитку самої людини, поза творчою діяльністю якої блага втрачають якості соціального або суспільного багатства.
Суспільна праця як економічна категорія багатства є універсальною мірою цього багатства, що може кількісно виразити сукупність його елементів, незалежно від специфіки їх матеріального змісту і соціальної форми руху. Разом з тим, як основне джерело багатства (поряд з матеріальними об'єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою складовою частиною.
Іншою ознакою матеріальних і духовних благ, що входять у суспільне багатство, є така особливість їх, як нагромаджуваність. Економічний зміст останньої полягає в здатності матеріальних і духовних благ реалізувати свою споживну вартість (тобто здатність задовольняти певні потреби як виробництва, так і споживання) не в результаті одиничного акту, а протягом певного часу. Період для визначення критерію використання у часі для кожного елемента матеріальних і духовних благ приймається як умовний. У статистиці України, наприклад, до основних фондів відносять засоби праці зі строком функціонування понад один рік. [5, c. 18]
Категорія суспільного багатства передбачає також урахування взаємозв'язку і взаємопроникнення природи і суспільства. Рух основних матеріальних елементів суспільного багатства регулюється законами суспільного виробництва, а розвиток елементів природи - законами останньої. Однак відтворення певної частини елементів суспільного багатства, на які впливають і природа, і суспільство, регулюється законами як соціального, так і природного розвитку, що є однією з найважливіших особливостей багатства. Такими елементами є природні ресурси - предмети живої та неживої природи.
Суспільне багатство як економічну категорію не слід розуміти примітивно - як антипод бідності та синонім розкоші. Суспільне багатство є сукупністю результатів праці, матеріалізованих у різних сферах діяльності і об'єктивно необхідних даному суспільству для нормального проходження процесу відтворення в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах. Останні визначають структуру багатства, тобто можливість і необхідність вкладення суспільством живої та уречевленої праці в ті чи інші матеріальні передумови процесу відтворення. Без врахування останніх неправомірно проводити загальні чи порівняльні оцінки ефективності такої структури. [11, c. 125]
Так, населення північних регіонів змушене внаслідок природнокліматичних умов вкладати більше праці в капітальне житло, системи теплопостачання та інші подібні блага, витрачати значну частину споживчого бюджету на закупівлю теплого одягу, взуття тощо. В інших умовах (тропічний чи субтропічний клімат) всі ці елементи багатства недоцільні. Аналогічно країни, що володіють важкодоступними корисними копалинами, змушені нагромаджувати значні маси сукупної праці у використанні цих ресурсів для підтримання нормального процесу відтворення. В той самий час більша частка цієї сфери нагромадження скорочує можливості використання інших природних багатств.
Важливе завдання економічної теорії суспільного багатства полягає в тому, щоб чітко визначити ті сфери, в яких реально відбувається нагромадження суспільної праці. [10, c. 203]
У теоретичному плані слід розрізняти натурально-речовий зміст багатства і економічні функції, які виконують споживання вартості, що входять до його складу. Так, сировина і матеріали є предметом праці і в той же час відіграють іншу економічну роль як запаси. Одна й та сама споживна вартість може бути і засобом праці, і предметом її, і предметом споживання (залежно від виконуваної нею функції в процесі відтворення). Елементи суспільного продукту, становлячи речовий зміст нагромаджуваного багатства, від цього не стають його частинами. Вони виражають натурально-речовий зміст багатства, але не є його економічними чинниками.
Суспільне багатство в процесі відтворення відособлюється від продукту як постійної умови забезпечення безперервності відтворювального процесу. Елементи продукту становлять лише натурально-речовий зміст багатства, а саме воно виконує в процесі відтворення специфічні функції. Отже, до його складу можуть входити інші споживні вартості, крім створених у процесі виробництва. Йдеться про такі постійно включені в процес виробництва умови безперервності відтворення, як природні ресурси, що не є продуктом праці, проте постійно беруть у ньому участь. [14, c. 23]
Отже, природне багатство слід розглядати в складі національного багатства як таке, що у відтворювальному процесі (поряд з нагромадженими працею ресурсами) є умовою постійної відтворюваності та невіддільною частиною економічного багатства, оскільки воно включене в процес виробництва.
Елементи багатства класифікуються за ознаками праці, відтворюваності, нагромаджуваності. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад, ліс), але можуть бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів (природні копалини) в своїй основній частині невідтворювані. В деяких галузях (тваринництво, розведення риби у водоймах) процес праці здійснюється в єдності з природними процесами. Однак, незалежно від особливостей різних споживних вартостей чи галузей виробництва, можна виділити частину національного багатства, що функціонує в процесі відтворення і створена працею, і частину його, яка не є результатом праці. Відтворювана працею частина національного багатства відособлюється як суспільне багатство у протилежність невідтворюваному працею багатству - природному, що використовується для задоволення деяких потреб людини і суспільства. [14, c. 26]
Природні ресурси - це певна сукупність різних форм матерії, яка втілена у взаємодіючих на нашій планеті різних речовинах і силах природи, що створюють умови і засоби існування людини. Для задоволення своїх потреб у продуктах харчування, сировині, енергії, інших матеріальних ресурсах, а також у відпочинку людина постійно звертається до використання різноманітних природних ресурсів. Витрати значних обсягів живої та уречевленої праці на розвідування корисних копалин, культивування лісів, збереження і поліпшення земель, вод, повітря ведуть не тільки до постійного залучення в господарський обіг всезростаючої частини природних ресурсів, а й до нагромадження в них певних обсягів суспільної праці. Тим самим ця частина природних ресурсів перетворюється в елемент суспільного багатства. [13, c. 76]
Сукупні суспільні потреби можна розглядати як:
- матеріальні потреби, пов'язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб'єктивного фактора його - людини;
- духовні потреби, які передбачають нагромадження передових досягнень науки та техніки;
- соціальні потреби суспільства, пов'язані з управлінням виробництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод громадян, дипломатична діяльність тощо). Задоволення кожної з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів матеріалізованої праці - примноження суспільного багатства.
Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне багатство містить як засоби життя (родючість ґрунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких звірів), так і засоби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, деревина, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.
Значною частиною багатства суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Його доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід аналізувати місце речових елементів багатства в процесі суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби виробництва і в складі їх засоби і предмети праці, а також предмети споживання. По-друге, важливо дослідити можливість просторового переміщення речових елементів багатства. Тут розрізняють матеріально закріплену частину багатства (поліпшення родючості ґрунту, виробничі будівлі, канали, мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі об'єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно розрізняти специфічну особливість існування речових елементів суспільного багатства у формі капіталу. [10, c. 203]
Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за своїм характером багатство може бути приватним і належати окремим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними споживними вартостями багатство окремої особи проявляється як суспільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.
Структура національного багатства
Основними складовими національного багатства є:
суспільне, тобто створене працею, речове багатство;
природні ресурси;
нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали).
До речового багатства входять створені і накопичені в країні виробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні. Основні фонди включають у себе засоби праці, які служать протягом більш чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди (предмети праці), навпаки, використовуються повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення. Оборотні фонди не нагромаджуються, до них відносяться будинки і споруди виробничого призначення, дороги, транспортні магістралі, трубопроводи, машини, обладнання, механізми, інструменти тощо. До основних невиробничих фондів відносяться основні фонди соціальної сфери — школи та інші навчальні заклади, лікарні і санаторії, житло, об'єкти культури і спорту тощо. Певну роль відіграє і особисте майно громадян (домашніх господарств).
У більш широкому розумінні до національного багатства відносять і нематеріальні — духовні і культурні цінності. До них належать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури. Сучасний розвиток суспільства, який значно прискорюється науково-технічним прогресом, супроводжується підвищенням ролі і значення нематеріального багатства в житті суспільства.
Національне багатство з точки зору сучасної науки не зовсім вірно розглядати лише як матеріальні блага і природні ресурси. Така характеристика більшою мірою відповідає розвитку технологічного способу виробництва, заснованому на ручній та машинній праці, тобто економічній системі минулих і першої половини XX ст. Сьогодні безперечним є той факт, що найбільшим багатством нації є люди, їх інтелектуальний рівень. Чим цей рівень вищий, чим освіченішими і культурними є люди, чим більший їх професіоналізм і вища кваліфікація, тим багатшим є суспільство. Але духовне багатство, як правило, визначається матеріальним багатством нації. [10, c. 209]
Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство (скажімо, внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів (як це нині спостерігається в Україні та інших країнах СНД), вона безповоротно втрачає певну частину ВВП (втрата 1 % її населення веде до втрати кількох відсотків ВВП), а отже, і можливості у нагромадженні більшого національного багатства. Те ж саме буде спостерігатися і при зниженні інтелектуального рівня нації (зокрема, при погіршенні якості навчання, скороченні асигнувань на науку і освіту).
За роки економічної кризи в Україні відбувалося руйнування інтелекту нації. Найбільших збитків економіці України, її майбутньому завдає відплив значної кількості кадрів високої освіти і кваліфікації. Якщо виходити з оцінок про середню вартість створюваної однієї складної робочої сили в США (понад 400 тис. дол., a інженера — до 800 тис. дол.), то у разі постійного виїзду з країни таких спеціалістів (а тим більше кандидатів чи докторів наук) держава-експортер зазнає відчутних збитків. Адже підготовка одного ученого, за міжнародними оцінками, обходиться державі майже у 1,5 млн дол. Працюючи за кордоном за спеціальністю, такий емігрант на відповідні суми одразу ж збільшує величину національного багатства країни-імпортера (оскільки освічена, кваліфікована людина-працівник — основна форма національного багатства країни). А за офіційними даними у середині 90-х років XX ст. з України емігрувало щорічно до 50 тис. фахівців з вищою освітою або — ди-пломованих фахівців.
Таким є взаємозв’язок між духовним, інтелектуальним і матеріальним багатством нації.
Для нарощування національного багатства велике значення має раціональне використання природних ресурсів країни, бережливе ставлення до природи. Хижацьке винищення природних багатств країни — втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми, рудники, заводи, забруднення атмосфери, землі і вод шкідливими відходами виробництва, бездумне вирубування лісів і осушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильського лиха — призвело до втрати значного національного багатства, яким уже ніколи не скористаються майбутні покоління українців.
Структура і якість складових частин багатства нації — суттєвий чинник суспільного відтворення (відновлення) виробництва і продукту, умов життя людей. Від їх раціонального використання залежать темпи зростання суспільного продукту (ВВП) і, відповідно, добробут нації, фізичний і духовний розвиток людини.
У процесі відтворення національне багатство не лише зростає, але й постійно відновлюється (це стосується, насамперед, засобів виробництва і об’єктів її соціальної сфери), що виступає передумовою і результатом економічного прогресу суспільства. [17, c. 219]
Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в нарощуванні економічної могутності свідчить структура національного багатства. Причому природне багатство відіграє тут чи не найменшу роль. Найбільше значення має економічний потенціал країни, що представлений основними і оборотними фондами, кадрами працівників, вчених і спеціалістів. Економічний потенціал відображає здатність даного суспільства забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використання економічного потенціалу, його постійне нарощування і вдосконалення — один із магістральних напрямів економічного прогресу.
Приклад того, як використовувати і примножувати економічний потенціал, не маючи значних природних ресурсів, показують в останні десятиліття країни Південно-східної Азії (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Таїланд та інші). Вони здійснили вражаючий стрибок в своєму економічному розвитку, обійшовши за його темпами найбільш розвинені країни світу. Ще раніше такий же вражаючий ривок здійснила Японія. А природні ресурси усіх цих країн вкрай бідні.
Як відомо, природне багатство — фактор дуже важливий і корисний. Він полегшує шлях до економічного процвітання, досягнення високого рівня добробуту. Цей фактор ефективно викорис-товують деякі арабські країни (Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, ОАЕ, Оман, Ірак та інші).
Ну і звичайно до національного багатства входить суспільство, яке проживає в цій державі. Демографічна ситуація займає досить важливе місце в національному багатстві, так як воно є власником всіх благ національного багатства. Саме суспільство впливає на стан національного багатства, його розвиток та подальше збільшення чи зменшення.
Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та статистична звітність). Враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і предметів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали); невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колективних та громадських організацій; особисте (споживче) майно населення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничого призначення на підприємствах сфери матеріального та нематеріального виробництва; державні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний запаси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових частин національного багатства та частка їх не залишаються незмінними. [4, c. 183]
Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетичні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров'я. Постійно прискорюються темпи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навколишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.
Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.
Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.
Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з продуктивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень освіченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків "виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила - освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосередковує створення, вдосконалення та використання засобів виробництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вимагає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має високий інтелектуальний рівень.
Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.
В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.
Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.
Раціональне використання національного багатства
Національне багатство є основою будь – якої держави, воно показує її економічний розвиток та могутність. Для підтримання та збільшення національного багатства потрібно раціонально його використовувати.
Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:
- підтримання найсприятливішого для здоров’я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;
- забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;
- збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва;
- збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях;
- збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства.
Для досягнення поставлених цілей слід:
розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного виробництва і споживання;
створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності;
забезпечити екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище;
розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування;
розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об’єктах, зменшення надходження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефективної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господарської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навколишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;
створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища;
проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;
підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.
Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України.
Розділ 2. Аналіз національного багатства України
2.1. Методи обчислення національного багатства в СНР
Перехід на міжнародні стандарти макроекономічного рахівництва та запровадження СНР в Україні потребують удосконалення розрахунків і національного багатства. Нова СНР (1993 р.) передбачає для визначення національного багатства та його окремих елементів застосування ряду допоміжних таблиць. Вони призначаються, насамперед, для визначення обсягів накопичених матеріальних і фінансових засобів у попередні періоди відтворювального процесу як реальних ресурсів на початок розрахункового періоду (року). Для цього використовують окремі види балансів та балансових розрахунків (баланс основних фондів, баланси окремих видів природних ресурсів та ін.). Відповідно до вимог нової СНР до складу НБ слід включати, крім основних фондів, матеріальних оборотних фондів, майна населення тощо, також показники природних ресурсів і навколишнього середовища, фінансові активи та ін. Зазначимо, що категорію валового нагромадження основного капіталу також було суттєво розширено за рахунок включення витрат на бурові та геолого-пошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ, витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів, чистого придбання цінностей (дорогоцінних металів і каміння, ювелірних виробів, антикваріату, колекцій тощо).
У складі національного рахівництва (СНР) показники наявних елементів національного багатства (в СНР їх називають «запасами») повинні бути взаємопов’язані з показниками всіх поточних операцій (в СНР їх називають «потоками») щодо руху матеріальних засобів і фінансових коштів за розрахунковий рік та визначені підсумки економічної діяльності на кінець року як нагромадження передумов для наступного циклу відтворення. Як відомо, до основних елементів національного багатства, які відображаються в рахунках наявних запасів на початок розрахункового року, відносяться: природні ресурси, залучені до економічного обороту; основні фонди (основний капітал); матеріальні оборотні фонди та запаси різного призначення; домашнє майно населення; золото і валюта; наявні гроші та рахунки у банках; цінні папери, акції, технічні страхові фонди та ін. [2]
У СНР підсумкові оцінки елементів національного багатства обчислюються за остаточною вартістю, тобто за відрахуванням зносу, часткового використання та вибуття, і виявляють результати «чистого» нагромадження в країні. В той же час СНР рекомендує робити щорічні переоцінки національного багатства у поточних цінах за допомогою індексів цін, тобто обчислювати елементи національного багатства за відповідною вартістю кожного року. Крім цього, рекомендується також обчислювати національне багатство у постійних цінах того року, який використовується як базовий. Нарешті, для об’єктивного визначення обсягу національного багатства потрібно враховувати критерій права власності та її територіальне розміщення, тобто виключати із загального обсягу ті елементи багатства, які є власністю інших країн і знаходяться на території нашої країни, але в той же час включати до складу національного багатства майно та інші його елементи, які перебувають в інших країнах і належать уряду, організаціям та окремим особам нашої країни.
2.2. Сучасний стан національного багатства України
Дослідження національного багатства є досить актуальним у наш час і займає чільне місце серед соціально-економічних досліджень сучасності. Адже воно допомагає вирішити проблему оцінки результатів виробничої діяльності суспільства, їх споживання та накопичення. [8, c. 224]
Національне багатство є надзвичайно важливим макроекономічним показником, який використовується для оцінювання економічного потенціалу та рівня економічного розвитку тієї чи іншої країни. Правильна оцінка національного багатства дає змогу сформувати найоптимальніші стратегії розвитку виробництва шляхом ефективного використання своїх можливостей.
Національне багатство включає в себе сукупність матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні суспільства і накопичувались протягом усієї історії його виробничої діяльності. Основну його частину звичайно становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва й предметів споживання. Крім того, у широкому розумінні, національне багатство включає також нематеріальні, духовні цінності. [9]
Проводячи виробничу діяльність, суспільство постійно поповнює запас матеріальних благ, які у свою чергу є передумовою нового процесу виробництва. Таким чином національне багатство постійно споживається, поповнюється і накопичується, а тому пов’язане із валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Причому цей зв’язок має двобічний характер. З одного боку, виробництво ВВП залежить від використання багатства, з іншого - обсяг національного багатства залежить від рівня виробництва ВВП. [15]
Таблиця 2.1.
ВВП України 2009-2011рр
І квартал
ІІ квартал
ІІІ квартал
IV квартал
всього
ВВП у 2009 році
189028
214103
250306
259908
913345
ВВП у 2010 році
219428
260150
304709
310320
1094607
ВВП у 2011 році
263550
316480
387970
-
968000
Абсолютне відхилення за 2010-2011рр
44122
56330
83261
-310320
-126607
Темп приросту за 2010-2011рр,%
20,11
21,65
27,32
-100,00
-11,57
Абсолютне відхилення за 2009-2011рр
74522
102377
137664
-259908
54655
Темп приросту за 2009-2011рр,%
39,42
47,82
55,00
-100,00
5,98
/
Рис 2.1. Динаміка зростання валового внутрішнього продукту за 2009 – 2011рр
З наведених даних видно що ВВП в 2011 році значно вищий показника 2010 року. Зокрема в першому кварталі 2011 року ми бачимо темп приросту ВВП в порівнянні із показником за 2010 рік на 20,11%, в другому кварталі на 21,65%, в третьому кварталі на 27,32%. Очікуване зростання в четвертому кварталі також не менше 20%. Зростання ВВП в 2011 році свідчить про відновлення економіки після кризового періоду. [15]
Аналізуючи ВВП України та порівнюючи його з показниками інших країн Європи, можна зробити висновок, що наша країна значно відстає в своєму економічному розвитку, хоча насправді має величезні можливості. Так ВВП у розрахунку на одну особу у 2005 році в Україні становив 5583 доларів США, а Польщі - 13573 доларів США, Франції - 29644 доларів США, Білорусі - 8541 доларів США. Структура господарської діяльності просто скерована та побудована таким чином, що Україна не використовує увесь свій соціально-економічний потенціал та могутність, тому і не досягає найвищої ефективності виробництва.
За період 2000-2005 рік в структурі національного багатства найбільшу частку займає людський капітал (близько 47 %), яка в той же час за ці роки скоротилася приблизно на 8 %. Друге місце має природний капітал, частка якого стабільно зростає і в 2005 році досягла 34 %. Зросла частка й основного капіталу з 10 до 12 %. Високими темпами змінився й фінансовий капітал, який з 1 до майже 5 %. Найменшу частку складають резервні активи, частка яких також зростає, але становить менше 2 % в структурі НБ. [15]
Таблиця 2.2.
Рахунок капіталу в СНР у 2000-2007 рр., у фактичних цінах, млн грн
Показник
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
Зміни в зобов'язаннях і чистому багатстві
Чисте заощадження
11673
17945
26472
35445
63232
62817
68715
104146
Капітальні трансферти. одержані віл інших країн
…
…
112
59
101
71
101
13700
Капітальні трансфере, сплачені іншим країнам
…
…
…
- 1
…
- 112
-96
- 13685
17.12.2016 16:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора