Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
ЗІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Ліцензування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
Вступ.........................................................................................................................3
Розділ I.Основні аспекти ліцензування господарської діяльності.....................5
1.1 Сутність ліцензування господарської діяльності...........................................5
1.2 Види господарської діяльності що підлягають ліцензуванню......................8
Розділ II. Порядок одержання ліцензії................................................................16
2.1.Подання документів для одержання ліцензії................................................16
2.2Прийняття рішення щодо поданих документів в органі ліцензування.......18
2.3 Розмір та порядок внесення плати за видачу ліцензії..................................21
2.4 Контроль за дотриманням ліцензійних умов................................................22
Висновки…………………………………………………………………………28
Список використаних джерел…………………………………………………30
Вступ
Актуальність теми дослідження. Для деяких видів підприємницької діяльності необхідною умовою початку такої діяльності є не тільки державна реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності, а й одержання ліцензії. У такому разі право на провадження господарської діяльності певного виду можна набути лише після одержання відповідної ліцензії.
Протягом 2000-х років у сфері ліцензування відбулися істотні зміни. Було ухвалено Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Крім того, видано десятки постанов Кабінету Міністрів України, близько півсотні наказів Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва й наказів державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва й наказів органів ліцензування про затвердження ліцензійних умов для певних видів господарської діяльності.
Система ліцензування господарської діяльності поступово набирає іншого вигляду. Саме тому в багатьох підприємців виникає безліч питань щодо нового порядку ліцензування, відносин з органами ліцензування, плати за видачу ліцензії, здійснення контролю за дотриманням ліцензійних умов.
Вперше запровадження ліцензування і визначення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, було визначено в Законі України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. На момент прийняття цього закону ліцензування підлягали 11 видів господарської діяльності, проте на сьогодні цей перелік налічує більше 70 видів.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є Законодавство України.
Предмет дослідження – призначення, зміст та правове регулювання ліцензування господарської діяльності.
Метою курсової роботи є дослідження призначення, змісту та правового регулювання ліцензування господарської діяльності.
Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:
Визначити сутність ліцензування господарської діяльності.
Здійснити характеристику видів господарської діяльності що підлягають ліцензуванню.
Дослідити порядок одержання ліцензії, контроль за дотриманням ліцензійних умов, відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за провадження діяльності без ліцензії та за порушення ліцензійних умов.
Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально - логічний, системно – структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
I.Основні аспекти ліцензування господарської діяльності.
1.1 Сутність ліцензування господарської діяльності
Основним нормативно – правовим актом, який регулює ліцензування, є Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Дія Закону поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, ліцензування каналів мовлення, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування у сфері електроенергетики і використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно зі законами, які регулюють відносини у цих сферах [1, с.114].
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів; [17].
Загальні засади ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні закріплюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Так ч. 3 ст. 91 ЦК України встановлює правило про те, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлено законом, після одержання нею спеціального дозволу – ліцензії [19].
Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого боку - орган ліцензування.
Суб'єкт господарювання - зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності.
Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності.
Суб'єкт господарювання, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності [4, с.61].
Ліцензування є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Правові засади ліцензування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності [, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у ст.6 ГК.
Варто зауважити, що ліцензування не є остаточним та безстроковим. Ліцензія видається лише на певний строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов [3].
Ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню [3].
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Отже, термін ліцензія означає - дозвіл на право ввозу та вивозу товарів, що видається спеціальними державними органами для укладення невизначеної кількості угод за період дії ліцензії.
За способом дозволу ліцензії бувають:
- відкриті (з загальним опублікованим дозволом займатися вказаною діяльність на термін не менше 1 місяця);
- генеральні (дозвіл на заняття певною діяльністю, операціями з певними товарами чи з певною країною або їх групою на вказаний в ліцензії період ліцензування);
- виключні (надають монопольне право на здійснення певного виду діяльності. Використовуються вкрай рідко);
- разові (видаються на здійснення кожного окремого виду діяльності конкретним суб’єктам на період не більший, ніж технологічно необхідний для здійснення такої ліцензованої операції).
Варто також зазначити, що ліцензування підприємницької діяльності спрямоване на захист життя та здоров'я людини, чистого довкілля, забезпечення економічних інтересів держави, формування дохідної частини державного бюджету, захист внутрішнього споживача від недоброякісних продуктів. Тому загальні підходи до ліцензування підприємницької діяльності визначаються в тому, що такій легалізації підлягає лише діяльність, яка:
становить небезпеку для життя та здоров'я людини;
становить небезпеку для довкілля;
загрожує інтересам самої держави.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про підприємництво» від 01.01.2016 року встановлено, що без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим органом не можуть здійснюватись ряд видів діяльності.
Отже, ліцензування визначається законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Закон встановлює виключний перелік таких видів діяльності і цей перелік не може бути розширений нормативними актами. Передумовою ліцензування підприємництва є реєстрація, а для підприємця - юридичної особи також безпосередня вказівка на цей вид діяльності в його установчих документах. З моменту одержання ліцензії на вказаний в законі та визначений в установчих документах вид діяльності і виникає відповідний елемент спеціальної правосуб'єктності. Підприємство не вправі займатися відповідним видом діяльності до тих пір, поки в установленому законом порядку не отримає ліцензію.
Ліцензування є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
1.2 Види господарської діяльності що підлягають ліцензуванню
Ліцензування певних видів господарської діяльності має забезпечити, з одного боку, захист прав суб’єктів господарювання, а з іншого – забезпечити управлінський вплив держави на таку діяльність шляхом формування комплексу владно - наказових норм, котрих має дотримуватися підприємець при здійсненні ліцензованих видів діяльності. Правові норми, що врегульовують відносини ліцензування господарської діяльності, за своєю суттю є однорідними нормами, в яких реалізуються права і обов’язки учасників управлінської діяльності та підприємців на засадах підпорядкування і субординації.
Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування визначає закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності».[7, c. 254]
Господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню, визначається не тільки законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а й спеціальними законами, що регулюють відносини ліцензування в сфері банківської діяльності, діяльність з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, використання каналів мовлення, у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, у сфері освіти, у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, встановлено ст. 7 закону «Про ліцензування видів господарської діяльності». Проте відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:
банківська діяльність;
професійна діяльність на ринку цінних паперів;
із надання фінансових послуг;
зовнішньоекономічна діяльність;
діяльність в галузі телебачення та радіомовлення;
діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;
діяльність у сфері освіти;
виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;
діяльність у сфері телекомунікацій;
надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом.
Ліцензуванню, зокрема, підлягають такі види господарської діяльності:
виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду;
виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;
медична практика;
ветеринарна практика;
випуск та проведення лотерей;
надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
туроператорська діяльність
та інші види діяльності.
Господарська діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, а також охоронна діяльність підлягають ліцензуванню відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про лікарські засоби» та «Про охоронну діяльність».
Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, яка впливає на навколишнє природне середовище, здоров’я громадян, державну безпеку.
Тобто ліцензуванню мають підлягати тільки види діяльності, безконтрольність здійснення яких може заподіяти шкоду правам та інтересам громадян, національній, державній та громадській безпеці, включаючи екологічну безпеку.
Ліцензування певних видів господарської діяльності слід розглядати в кількох аспектах:
як підставу виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
як елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність;
як засіб державного регулювання господарської діяльності.
Органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, уповноважений законом державний колегіальний орган, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.
Орган ліцензування:
забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;
затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, крім випадків, передбачених Законом;
видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;
здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;
видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;
формує і веде ліцензійний реєстр.
Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані ін шим особам, у тому числі створеним органом ліцензування.
Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність суб’єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.
Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету [15;с.402].
Його компетенцію в сфері ліцензування визначено ст. 4 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності». Зокрема він розробляє:
основні напрями розвитку ліцензування;
розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування;
погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади;
узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування;
здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та дає роз'яснення щодо його застосування;
здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування;
визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення;
погоджує за поданням органу ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених Законом;
формує експертно-апеляційну раду;
організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування;
веде Єдиний ліцензійний реєстр;
організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій; видає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
При Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва створюється експертно - апеляційна рада.
Експертно - апеляційна рада створена і діє відповідно до закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та постанови.
Так, відповідно до положень статті 5 закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, створеним при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування. У своїй діяльності рада керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Метою діяльності ради є забезпечення рівності прав та законних інтересів усіх суб’єктів господарювання.
Склад експертно - апеляційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва.
На сьогодні до складу такої ради входять представники Міністерства юстиції, Державної служби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, а також представники громадських організацій.
Раду очолює Голова зазначеного комітету, який має двох заступників із числа її членів.
Що стосується незалежних експертів та представників громадських організацій у складі ради, то вони повинні становити не менше, ніж 20 % загальної кількості її членів.
Рішення ради приймається більшістю голосів її членів і оформлюється протоколом, який підписують голова та секретар ради.
До компетенції ради належить:
проведення експертизи проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування;
розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері ліцензування;
надання попередніх висновків щодо пропозицій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, установ та організацій стосовно доцільності запровадження чи скасування ліцензування певного виду господарської діяльності;
розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення зазначеними органами законодавства у сфері ліцензування [8, c. 466].
Проте це не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду за захистом своїх прав.
На засіданнях експертно – апеляційної ради регулярно розглядають скарги підприємців на неправомірні дії органів ліцензування, зокрема, щодо анулювання ліцензій.
Так, у разі подання ліцензіатом протягом десяти днів з дня прийняття рішення про анулювання ліцензії скарги до експертно - апеляційної ради при Державній службі з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва дія зазначеного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Разом з тим, експертно-апеляційна рада інформує орган ліцензування про отримання такої скарги.
Результати розгляду скарг суб’єктів господарювання свідчать про значну кількість порушень з боку органів ліцензування при прийнятті рішень про анулювання дії ліцензій порушують чинне законодавство. У 95% рішень експертно-апеляційної ради дії ліцензій були поновлені або видані нові.
Рада самостійно визначає інші питання регламенту своєї роботи. Аналізуючи вищенаведене, можна стверджувати, що робота експертно-апеляційної ради є вкрай важливою, а її допомога суб’єктам господарської діяльності в разі подання заяв (скарг, апеляцій) на дії органу ліцензування - реальною.
Отже, орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, уповноважений законом державний колегіальний орган, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.
Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлює закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Ліцензуванню піддягає широкий спектр видів господарської діяльності — від пасажирських і вантажних перевезень до виробництва й експлуатації ракет-носіїв та космічних апаратів.
II. Порядок одержання ліцензії
2.1.Подання документів для одержання ліцензії
Перший етап процедури ліцензування – звернення суб’єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії.
Регламентація даного етапу здійснюється законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» стосовно форми заяви, даних, що містяться в ній, а також документів, що додаються до заяви.
Таким чином, для початку процедури ліцензування досить здійснення дій одним учасником ліцензійних відносин — суб'єктом господарювання.
Подання суб'єктом господарювання заяви про видачу ліцензії має важливе процедурне значення в тому змісті, що з цією дією пов'язується початок перебігу процедурних строків, установлених Законом.
Згідно зі ст.10 Закону суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.[17]
1. Здобувач ліцензії подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії за визначеною ліцензійними умовами формою.
2. У заяві про отримання ліцензії повинна міститися інформація про:
1) здобувача ліцензії:
для юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код;
для фізичної особи - підприємця - прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дані про місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (не зазначається фізичною особою, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має відмітку у паспорті, - подається копія цієї відмітки) та згода на обробку персональних даних з метою забезпечення виконання вимог цього Закону;
2) вид господарської діяльності (повністю або частково), зазначений у ст.7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», на провадження якого здобувач ліцензії має намір одержати ліцензію;
3) бажаний спосіб одержання документів.
3. До заяви про отримання ліцензії додаються:
1) документи відповідно до ліцензійних вимог;
2) копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або довіреної особи) із відміткою органу державної податкової служби про повідомлення про відмову через свої релігійні переконання від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (подається тільки фізичними особами - підприємцями, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби);
3) опис документів, що подаються для одержання ліцензії, у двох екземплярах.
4. Перелік підтвердних документів встановлюється ліцензійними умовами і є виключним.
5. Посадовим особам органів ліцензування забороняється вимагати від здобувача ліцензії (суб’єкта господарювання):
1) подання оригіналів документів (крім документів, що складаються безпосередньо здобувачем ліцензії);
2) зазначення здобувачами ліцензії у документах, що подаються для одержання ліцензії, інформації або подання документів, не передбачених законом;
3) документи, що підтверджують або спростовують інформацію про нього, які видаються іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими особами (виписки, витяги, довідки, листи).
6. Документи, подання яких для одержання ліцензії передбачено цим Законом та прийняті органом ліцензування до розгляду для видачі ліцензії, поверненню здобувачеві ліцензії не підлягають.
7. З документів, поданих для одержання ліцензії на паперових носіях, органом ліцензування обов’язково виготовляється електронна копія шляхом сканування.
8. У разі подання електронних документів у випадках, передбачених цим Законом, усі документи, крім документів, що засвідчують повноваження уповноваженої особи, можуть засвідчуватися електронним цифровим підписом заявника відповідно до законодавства.
Електронний документ вважається одержаним органом ліцензування з часу надходження заявникові повідомлення в електронній формі про одержання такого електронного документа органом ліцензування. Орган ліцензування автоматично після отримання від заявника електронного документа надсилає йому електронний документ з підтвердженням факту одержання електронного документа.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у Законі.
2.1 Прийняття рішення щодо поданих документів в органі ліцензування
Другий етап процедури ліцензування - розгляд заяви та прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі.
Згідно з ст. 13 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:
заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;
документи оформлені з порушенням вимог Закону;
немає в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців відомостей про заявника або наявні відомості про перебування юридичної особи у стані припинення шляхом ліквідації (перебування фізичної особи - підприємця у стані припинення підприємницької діяльності) чи про державну реєстрацію її припинення (державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця).[17]
Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.
Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому цим ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності». Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
Перелік підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії має вичерпний характер, отже відмова за іншими підставами неприпустима.
Третій етап - видача ліцензії. З одержанням ліцензії суб'єкт господарювання, що є здобувачем ліцензії, здобуває статус ліцензіата.
У ліцензії вказуються:
найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;
вид господарської діяльності на право провадження якого видається ліцензія;
найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця;
ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів;
місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця;
дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;
строк дії ліцензії у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України;
посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;
дата видачі ліцензії;
наявність додатку
Видачу ліцензії регламентує ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», згідно з якою орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.[17]
Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії. Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.[12, c. 312]
Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
2.3 Розмір та порядок внесення плати за видачу ліцензії
Згідно ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» За видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом.
Плата за ліцензію — це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за одержання ліцензії. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.
Плата за видачу ліцензії, що видана Радою міністрів Автономної Республіки Крим або місцевим органом виконавчої влади, становить 10 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день прийняття рішення про видачу ліцензії.[14, c. 213]
Переоформлення ліцензії є безоплатним.
2. Плата за видачу ліцензії вноситься ліцензіатом у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання здобувачем ліцензії від органу ліцензування повідомлення про прийняте ним рішення про видачу ліцензії.
3. Документом, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв’язку.
4. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання внесення плати за видачу ліцензії до прийняття рішення про її видачу.
5. Плата за видачу ліцензії, що видана органом ліцензування, який є центральним органом виконавчої влади або державним колегіальним органом, зараховується до Державного бюджету України.[20, c. 458]
Плата за видачу ліцензії, що видана Радою міністрів Автономної Республіки Крим, зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим.
Плата за видачу ліцензії, що видана органами ліцензування, які є місцевими органами виконавчої влади, зараховується до відповідного місцевого бюджету.
Стягнення будь-яких інших відрахувань з суб'єкта господарювання заборонено.
2.4 Контроль за дотриманням ліцензійних умов
Контроль за дотриманням ліцензійних умов згідно ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» здійснюється наступним чином.
Державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.[6, c. 301]
Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування може проводити позапланові перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування з підстав:
1) наявності повідомлення в письмовій формі про порушення органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування;
2) видання розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування з метою перевірки його виконання органом ліцензування;
3) виявлення інформації, що вказує на порушення органом ліцензування законодавства у сфері ліцензування (зокрема, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, листах, щорічних звітах та офіційних інформаційних ресурсах органів ліцензування);
4) рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про необхідність проведення перевірки додержання певним органом ліцензування законодавства у сфері ліцензування;
5) за дорученням Кабінету Міністрів України.
Керівник органу ліцензування зобов’язаний забезпечити надання посадовим особам спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування при проведенні ними перевірки додержання органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування ліцензійних справ, інших документів та інформації з питань ліцензування і необхідні умови для проведення перевірки.
Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування складає акт перевірки у двох примірниках в останній день перевірки.
Один примірник акта видається керівнику органу ліцензування, діяльність якого перевірялася, другий - зберігається спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
У разі виявлення порушення органом ліцензування законодавства у сфері ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування протягом п’яти робочих днів з дня складення акта перевірки видає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов’язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про виконання вимог такого розпорядження.
Контроль за наявністю у ліцензіатів (суб’єктів господарювання) ліцензій здійснюють державні органи, на які згідно із законом покладено функції контролю за наявністю ліцензій.[6, c. 303]
Контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюють у межах своїх повноважень органи ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок відповідно до ЗУ"Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей.
Для проведення перевірки органом ліцензування створюється комісія, до складу якої можуть входити виключно працівники його апарату і територіальних органів.
Позапланові перевірки додержання ліцензіатами вимог ліцензійних умов проводяться у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) виявлення у документах, що подаються ліцензіатом до органу ліцензування згідно з цим Законом, інформації, що вказує на недотримання ним вимог ліцензійних умов, - з метою перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов у відповідній частині;
2) виявлення у державних інформаційних ресурсах (паперових або електронних) інформації, що свідчить про порушення ліцензіатом вимог ліцензійних умов або не узгоджується з інформацією, що подається ліцензіатом органу ліцензування відповідно до вимог цього Закону, - з метою перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов у відповідній частині (зокрема, повідомлення про зміну даних, зазначених у підтвердних документах) або перевірки достовірності відповідної інформації;
3) розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, видане за результатами проведення планових заходів, - з метою перевірки його виконання;
4) обґрунтоване звернення фізичної або юридичної особи про те, що внаслідок порушення ліцензіатом вимог ліцензійних умов такій особі (особам) було завдано матеріальної шкоди або порушено її (їхні) законні права чи інтереси, - з метою перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов у відповідній частині;
5) повідомлення посадових осіб контролюючих органів про виявлені в ході виконання контрольних повноважень порушення ліцензіатом вимог ліцензійних умов - з метою перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов у відповідній частині;
6) неподання ліцензіатом у встановлений строк органу ліцензування звітності, подання якої передбачено ліцензійними умовами, без поважних причин, що унеможливлюють її подання і настання яких не залежить від волі ліцензіата, та повідомлення про них органу ліцензування - з метою перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов у відповідній частині;
7) реалізація загрози життю чи здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу або державній безпеці, яка безпосередньо пов’язана з провадженням ліцензіатом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та документально підтверджена органом державної влади, уповноваженим у відповідній сфері, - з метою перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов, що пов’язані з відповідним випадком.
Позапланова перевірка додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов з підстав, передбачених пунктами 2, 4 та 5 частини дев’ятої цієї статті, здійснюється лише за наявності погодження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, яке надається на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування за зверненням органу ліцензування.
Звернення органу ліцензування повинно містити документальне підтвердження виявлення інформації, передбаченої пунктом 2 частини дев’ятої цієї статті, або завірену ним копію відповідного звернення чи повідомлення, передбачених пунктами 4 або 5 частини дев’ятої цієї статті.[17]
Анонімні звернення не є підставою для проведення позапланових перевірок.
Перевірка додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов проводиться органом ліцензування залежно від предмета перевірки:
за місцезнаходженням ліцензіата;
за місцями провадження ліцензіатом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
З метою забезпечення ліцензіатом присутності керівника, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення органом ліцензування планової перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов, орган ліцензування вживає вичерпних заходів попереднього інформування (не менш як за десять робочих днів) ліцензіата про дату та місце проведення планової перевірки, зокрема за допомогою засобів поштового, телефонного, факсимільного та/або електронного поштового зв’язку.
Про проведення позапланової перевірки ліцензіат повідомляється у день перевірки.
Акт перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов складається в останній день проведення перевірки.
В акті відображаються питання, що перевірялися, та встановлений стан додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов.
У разі встановлення в ході перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов підстав для складання актів, що є підставами для анулювання ліцензії, такі акти складаються як окремі документи в останній день проведення перевірки.
Розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов видається органом ліцензування не пізніше трьох робочих днів з останнього дня проведення перевірки у разі виявлення за результатами її проведення порушень ліцензіатом вимог ліцензійних умов.
У разі складення за результатом проведення перевірки акта, що є підставою для анулюванн...
27.01.2017 02:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора