МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА
Аналітичний огляд наукових публікацій
З дисципліни «Національна економіка»
1.Кубах Т.Г., АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ДО РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ [ Текст] / Т.Г. Кубах, // Проблеми створення якісної системи безпеки в Україні. – 2014.- № 9 – С. 25-30. Суми.
Постановка проблеми. З відновленням незалежності, у результаті розпаду радянського союзу Україна отримала незалежність і отримала шанс перетворитись в одну з найбагатших та найрозвинутіших країн Європи та світу. Водночас ті випробування які постали перед суспільством та недостатність вмінь, знань в економічній площині при відсутності політичної волі призвели до невтілених в життя різних програм та проектів метою яких було створення національної та економічної безпеки держави. Створення сильної та незалежної держави вимагало суттєве реформування та збалансування господарського комплексу на ринкових засадах, реструктуризацію економіки, інше розміщення продуктивних сил. Це вимагало чітких стратегічних цілей та реальних дій з залученням значних людських та матеріальних ресурсів. Але з визначенням «економічної безпеки як найважливішою функцією держави і справою всього українського народу» в Конституції України від 1996 року, фактично закінчився прогресивний напрямок розвитку в цьому питанні. Нового розвитку дана проблематика отримала в період обрання Україною свого стратегічного розвитку, беручі всі ті загрози та можливості для економічного розвитку держави. Слід зазначити, що науковці приділяли достатньо уваги цій проблематиці, але одностайної позиції теоретичного характеру, а саме сутності, суб’єктів, об’єктів, складових економічної безпеки не дійшли.
Аналіз останніх досліджень з виділенням не вирішених раніше питань. Проблемам економічної безпеки держави присвячено чимало вітчизняних та іноземних наукових праць. Серед найбільш знаними науковцям з цієї тематики є В. Мунтіян, І. Бінько, Г. Пастернака-Таранушенка, М. М. Єрмошенко А. Городецький, М. Воропая, Г. Славіна, М. Чельцова, В. Шлемко, І. Бінько, А. Абалкін та ряд інших.
Разом з цим детальний аналіз наукових публікацій з даної проблематики дозволив виявити недостатньо дослідженим питання взаємозв’язку економічної безпеки з національною, а використані підходи до вивчення проблематики економічної безпеки держави неможливо признати науково достатніми. Серед невирішених проблем залишається розгляд економічної безпеки як особливої системи в структурі національної безпеки.
Мета дослідження. Метою досліджень, результати яких викладено у даній статті, з урахуванням накопичення наукових знань у сфері в сфері дослідження економічної безпеки держави, з урахуванням актуальних питань сьогодення які залишаються на сьогодні не вирішеними, уточнити категорію «економічна безпека».
Результати.
Питання економічної безпеки як елемента національної безпеки є важливим для будь-якої сучасної держави протягом усього періоду її існування. Але особливої актуальності набуває дане питання в сучасних умовах, коли досить швидкими темпами відбувається глобалізація економіки України до світового простора, загострення існуючих проблем внаслідок гальмування запланованих реформ та військового конфлікту з північним сусідом.
З метою виявлення сутності та місця економічної безпеки у структурі національної безпеки доцільно попередньо ознайомитись з наступними поняттями: «небезпека», «безпека», «загроза», «національна безпека», «економічна безпека».
На сучасному етапі розвитку економічної думки існують десятки трактувань даної категорії, що свідчить про багатозначність та складність цього поняття.
Отже, з точки зору системного підходу, безпеку можна визначити як властивість системи, що забезпечує її стійке й стабільне функціонування й розвиток в умовах виникнення різних видів загроз зовнішнього й внутрішнього роду. Тобто це така властивість системи, що дозволяє звести до мінімуму, а в найкращому випадку й повністю позбутися негативного впливу дестабілізуючих факторів різної природи.
З кібернетичної точки зору, безпека трактується в такий спосіб: це кількісна і якісна характеристика властивостей системи з погляду її здатності до самовиживання й розвитку в умовах виникнення зовнішньої й внутрішньої загрози, тобто дестабілізуючої дії непередбачених і важко прогнозованих зовнішніх і внутрішніх факторів. Таким чином, для визначення рівня безпеки потрібна оцінка стану системи і якісних властивостей (таких, як стійкість, надійність, захищеність, керованість, самоорганізація, живучість, досяжність, здійсненність і т.д.). Причому, якщо система задовольняє певні оптимізаційні критерії, але не є стійкою, то така система не є працездатною. Як філософська категорія, безпека виступає формою виразу життєспроможності і життєстійкості об’єктів матеріального світу.
Що стосується сучасних наукових поглядів, то, на думку автора, найбільш ємним є визначення А. Б. Качинського, який трактує безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, а також довкілля в різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз. Отже, А. Б. Качинський, як і ряд інших авторів, а саме В. І. Ярочкін, А. В. Возженніков, поняття «безпека» визначає за змістом як «стан захищеності», коли загрози мінімальні, а небезпека відсутня [3].
Таким чином, про безпеку необхідно й правомірно говорити тільки тоді, коли існує будь-яка небезпека. Саме небезпека в методологічному плані повинна стояти на першому місці, з її аналізу повинно починатися дослідження проблеми безпеки як негативної визначеності небезпеки. Небезпека в даному аспекті виступає вихідною категорією аналізу безпеки. Як тільки виникає небезпека, починаються розмови про безпеку. Проблема ж останньої актуалізується. Коли ж небезпека як потенційний вплив активізується або підсилюється, то виникає загроза. За твердженням А. Б. Качинського, небезпека визначається як ситуація, постійно присутня в навколишньому середовищі, що за певних умов може призвести до реалізації небажаної події, з якою пов’язана низка небезпечних для людини, суспільства, держави та довкілля чинників.
Що стосується терміна “загроза”, то найбільш повне визначення представлено в роботі Б. Демідова, А. Велічко, І. Волощук, які загрозу визначають як сукупність умов та факторів, що перешкоджають реалізації національних інтересів держави та створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, національним цінностям та національному устрою [2].
З огляду на вищезазначене, на наш погляд, структуру національної безпеки можна представити наступним чином (рис. 1):
/
Рисунок 1. Структура національної безпеки за основними складовими
У проекті Концепції економічної безпеки України вона розглядається як «спроможність національної економіки отримувати свій вільний, незалежний розвиток і утримувати стабільність громадянського суспільства та його інститутів, а також достатній оборонний потенціал держави за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій, здатність української держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз». У роботі Г. Пастернака-Таранушенка зазначено, що економічна безпека – це стан держави, за яким вона забезпечена можливістю створення, розвитку умов для плідного життя її населення, перспективного розвитку в майбутньому та в зростанні добробуту її мешканців. У свою чергу, М. М. Єрмошенко вважає, що економічна безпека є ніщо інше, як такий стан економічного механізму держави, який характеризується збалансованістю і стійкістю до негативного впливу внутрішніх і зовнішніх загроз, його здатністю забезпечувати на основі реалізації національних економічних інтересів сталий і ефективний розвиток вітчизняної економіки і соціальної сфери На думку В. Мунтіян, під економічною безпекою слід розуміти загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам [8].
Висновки. Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображує причинно-наслідковий зв’язок між економічною могутністю держави, воєнним потенціалом і національною безпеко зв’язок передбачає з боку держави свідоме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних та якісних параметрів обороноздатності з одночасним розвиток суспільного виробництвом та підвищенням соціальних стандартів суспільства. Стан економічної безпеки держави віддзеркалює систему взаємовідносин та взаємозалежності країн не тільки в економічній сфері, а в ряді інших.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 17.
2. Архипов А. Экономическая безопасность: оценки, проблемы, способы обеспечения / А. Архипов, А. Городецкий, Б. Михайлов // Вопросы экономики. – 1994. – № 12. – С. 36-44.
3. Барановський О.І. Фінансова безпека в України (методологія оцінки та механізми забезпечення) : Монографія. / О.І.Барановський – К.: КНТЕУ, 2004. – 759 с.
4. Губський Б.В. Економічна безпека держави: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення / Б.В.Губський. – К.: ДП «Укрархбудинформ», 2001. – 121 с.
5. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство / За ред. Гейця В.М.: Монографія. – Х.: ВД «Інжек», 2009. – 240 с.
6. Основы экономической безопасности (Государство, регион, предприятие, личность) / Под ред. Е.А. Олейникова. – М.: Бизнес-школа «Интел-синтез», 1997. – 397 с.
7. Пастернак-Таранушенко Г. А. Економічна безпека держави. Методологія забезпечення: монографія / Г. А. Пастернак-Таранушенко. – К. : КНЕУ, 2003. – 320 с.
2. Руликівський В.П, Роль та місце продовольчої безпеки в системі забезпечення національної безпеки України [ Текст] / В.П. Руликівський, // Проблеми створення якісної системи безпеки в Україні. – 2015.- № 13 – С. 38. К.
Постановка проблеми. Проблема забезпечення продовольчої безпеки населення стала предметом активного розгляду світовим співтовариством у зв’язку із соціально-економічними процесами в країнах, що розвиваються, з середини 70-х рр. ХХ ст. Загострилося глобальне протиріччя, коли перевиробництво продовольства в розвинутих країнах супроводжувалося масовим голодом і недоїданням населення в ряді країн третього світу [1], яке наочно продемонструвало, що найчастіше хронічна продовольча нестабільність пов’язана не стільки з теорією зниження родючості Мальтуса або нерозвиненістю аграрного сектору, скільки з рівнем економічного розвитку і бідністю переважної частини населення окремих держав, що робить для нього недоступним продовольство за цінами ринку.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Закон України “Про основи національної безпеки України” [2] серед визначальних сфер забезпечення національної безпеки не виділяє продовольчу безпеку в окрему сферу. Фахівці вважають, що продовольча безпека є складовою економічної безпеки. Визначений у даному законі загальний перелік загроз національній безпеці України у визначальних сферах життєдіяльності не містить загроз продовольчій безпеці, що не дає змоги об’єктивно дослідити процес забезпечення продовольчої безпеки, оскільки дослідники ці загрози виділяють на свій розсуд.
Найбільш повно аналіз проблем у сфері забезпечення продовольчої безпеки зроблено в ході засідання РНБО України 9 грудня 2005 р. “Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України”, рішення якої введено в дію Указом Президента України від 28 грудня 2005 р. № 1867/2005, де визначено основні напрями державної політики у цій сфері [3]:
Мета статті: оцінити місце та роль продовольчої безпеки в загальній системі забезпечення національної безпеки держави, на основі чого сформулювати систему критеріїв оцінювання ефективності забезпечення продовольчої безпеки.
Викладення основного матеріалу. Актуальною проблемою економічної (національної) безпеки є забезпечення належного стану аграрного сектору. Сьогодні в Україні відсутнє законодавче визначення терміна “продовольча безпека”, не кажучи вже про нормативно-правову визначеність параметрів продовольчого забезпечення населення, що ускладнює проведення реальної оцінки стану продовольчої безпеки та формування об’єктивної аграрної політики держави.
За останні роки рівень продовольчої безпеки України знизився до критично небезпечної межі. За калорійністю та якісним складом раціону харчування Україна перейшла від рівня розвинених країн (3300-3800 ккал) до межі продовольчої безпеки (2500 ккал), а за споживанням протеїнів тваринного походження опинилася нижче цієї межі.
Трудовий аграрний потенціал використовується з низькою ефективністю, а продуктивність праці в агарному секторі має сталу тенденцію до зниження, її рівень в 10 разів нижчий за відповідні показники розвинених країн. Порушення товарно-грошових відносин та зростання диспаритету цін зумовило майже повну зупинку відтворення основних виробничих фондів, їх фізичне зменшення та неможливість технічного переоснащення сільського господарства. Коефіцієнт диспаритету цін сільського господарства та обслуговуючих галузей за останні 10 років зріс у шість разів. Україна втрачає свої позиції на світовому аграрному ринку і перетворюється з експортера в імпортера продовольства, зокрема, такого стратегічно важливого, як продовольча пшениця та цукор.
Не втрачає актуальності проблема забезпечення якості продовольства, яке постачається на споживчий ринок, особливо з огляду на те, що значні території України постраждали від різних техногенних забруднень. Зниження рівня продовольчого споживання в кількісному і якісному вимірах є однією з причин зменшення природного приросту населення, тривалості його життя, погіршення інших показників життєдіяльності населення як головної продуктивної сили.
Потребує вирішення проблема контрабанди продовольства, яка несе загрозу не тільки економіці країни, а й здоров’ю населення.
Вирішення зазначених проблем неможливе без створення дієвої законодавчої бази забезпечення належного рівня продовольчої безпеки України та сталого соціально-економічного розвитку аграрного сектору економіки. Наукове обґрунтування найбільш раціональних шляхів забезпечення продовольчої безпеки держави потребує формування чіткої системи критеріїв оцінки забезпечення продовольчої безпеки, визначення зовнішніх та внутрішніх факторів, що визначальним чином впливають на результативність державного управління у сфері забезпечення продовольчої безпеки України.
Якщо на початковому етапі дослідження проблеми за критерії вибиралися середньодушові доходи населення, загальний обсяг річного споживання продовольчого зерна, частка імпорту в продовольчих ресурсах (яка фактично характеризує продовольчу самозабезпеченість країни, а не рівень харчування населення), то тепер автор дійшов висновку, що система критеріїв продовольчої безпеки потребує суттєвого розширення і може бути представлена у наступному структурному вигляді (див. рисунок).
Висновки. Таким чином, розглянуті обставини свідчать, що продовольча безпека є однією з найважливіших складових економічної безпеки держави. При практичній реалізації завдань щодо забезпечення продовольчої безпеки необхідно керуватися запропонованими критеріями оцінювання ефективності забезпечення продовольчої безпеки держави.
Список використаних джерел
1. Закон України про основи національної безпеки України // Відом. Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.
2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року “Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України”: Указ Президента України від 28 груд. 2005 р. № 1867/2005 // http.//www. rada.gov.ua
3. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) “Шляхом європейської інтеграції”/ Авт. кол. А.С.Гальчинський, В.М.Геєць і ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон.прогнозування НАН України; М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.
3. Резнікова О., Оновлення Стратегії національної безпеки України у контексті нових викликів і загроз [ Текст] / О. Резнікова, // Проблеми створення якісної системи безпеки в Україні. – 2015.- № 1 – С. 10. К.
Автор робить акцент на Стратегію яка діє на даний момент в Україні, а саме затверджена Указом Президента України № 389/2012 від 8 червня 2012 року. Згідно з її чинною редакцією, Україна дотримується політики позаблоковості, а Російська Федерація визначена стратегічним партнером. Як це узгоджується з подіями, що відбуваються у нашій країні вже понад рік? Чинний стратегічний документ у сфері забезпечення національної безпеки вже не є актуальним, оскільки не враховує такі принципові речі, як анексію Росією АР Крим і Севастополя, її неприховану підтримку квазідержавних терористичних утворень «ДНР» і «ЛНР», ведення інформаційної, економічної, енергетичної воєн проти України.
Проблема полягає не лише в тому, що процеси, які відбуваються в країні, не знайшли відображення в офіційних документах держави. Відсутність якісної «дорожньої карти» у сфері забезпечення національної безпеки України істотно стримує реформування важливих елементів відповідної системи або робить цей процес хаотичним. Під час протидії України широкомасштабній агресії Російської Федерації стало очевидним, що ця система в її нинішньому вигляді не здатна ефективно виконувати свої функції, насамперед щодо відновлення миру в державі.
Наразі в Україні розробляються і мають бути узгоджені між собою й ґрунтуватися на єдиних засадах проекти Концепції розвитку сектору безпеки і оборони, Державної програми реформування та розвитку обороннопромислового комплексу, а також концепцій і стратегій реформування й розвитку окремих суб’єктів сектору безпеки і оборони (МВС, СБУ, ДПС тощо). «Дорожньою картою» для всіх цих документів має стати оновлена Стратегія національної безпеки України, як це і передбачено законодавством (стаття 2 Закону України «Про основи національної безпеки України», стаття 1 Закону України «Про організацію оборонного планування»).
При цьому необхідність проведення судової, адміністративної реформ, протидії корупції, реформування сектору безпеки і оборони як цілісної системи, зміцнення його функціональної спроможності, підвищення ефективності використання державних коштів, забезпечення дієвого контролю за діяльністю природних монополій, диверсифікації джерел постачання енергоресурсів, підвищення ефективності їх використання, подолання диспропорцій у соціальногуманітарній сфері, створення безпечних умов для життєдіяльності населення та інші важливі завдання, визначені чинною редакцією Стратегії ключовими у політиці національної безпеки, залишаються актуальними й нині. Оскільки жодного прогресу за відповідними напрямами не було досягнуто, а за більшістю ситуація навіть погіршилася. До грудня 2013 року значно зріс рівень корупції, критично послаблено основні інститути державної влади, посилилося майнове розшарування та протестні настрої в суспільстві. А процес європейської інтеграції України, визначений стратегічним напрямом розвитку держави не лише власне Стратегією національної безпеки України, а й низкою інших законодавчих актів, узагалі влада необґрунтовано і протиправно зупинила.
Тож Україна гостро потребує створення сучасної й ефективної системи забезпечення національної безпеки. Саме для вирішення цього завдання і розроблено проект нової редакції Стратегії національної безпеки України, яка потребує актуалізації не лише тому, що вже не відповідає умовам безпекового середовища та потребам держави на сучасному етапі, а й відповідно до вимог законодавства (статті 9 і 10 Закону України «Про основи національної безпеки України»), яким передбачено, що стратегія періодично уточнюється з огляду на актуальний стан національної й міжнародної безпеки, а також нові пріоритети державної політики. Крім того, окремі положення чинної редакції Стратегії суперечать новому законодавству, зокрема Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості».
Російська агресія проти України змусила й інші країни переглянути свої стратегічні документи у сфері забезпечення національної безпеки. Так, у лютому поточного року нову Стратегію національної безпеки було прийнято в США, у листопаді минулого – у Польщі, протягом 2015го мають оновити відповідний документ ЄС, Німеччина та низка інших європейських держав.
Нова редакція Стратегії національної безпеки України розрахована до 2020 року, тобто на коротший період часу, ніж це передбачено законодавством. Такий підхід зумовлено високим рівнем невизначеності у сфері глобальної безпеки. Стратегічне прогнозування за цих умов істотно ускладнюється, а планування на тривалий період є малоефективним. Отже, пріоритетними завданнями державної політики національної безпеки в оновленій редакції Стратегії національної безпеки України визначено ті, що спрямовані на створення ефективної системи забезпечення національної безпеки і насамперед мають на меті:
– подолання наслідків російської агресії, яка має довгостроковий характер, та забезпечення мирного розвитку Української держави;
– зміцнення Української держави шляхом забезпечення інтересів громадян, суспільства, держави;
– нове зовнішньополітичне позиціонування України у світі, яке зпоміж іншого має забезпечити надійні зовнішні гарантії безпеки України.
З огляду на те, що Україна не є членом міжнародних систем колективної оборони, система забезпечення національної безпеки має спиратися переважно на власні сили, а її ключовим елементом має бути сучасний та ефективний сектор безпеки і оборони.
Як висновок можна сказати що Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020», схвалена Президентом України, визначила одним з основних напрямів руху країни вектор безпеки, нова редакція Стратегії національної безпеки України має стати основою комплексного реформування та розвитку відповідної сфери і важливим елементом оновлення Української держави.