Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Національна економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
01.02.2017 НАЦІОНАЛЬНА
ЕКОНОМІКА
Конспект лекцій 1 змістовий модуль
Рівне
2017
ТЕМА 1
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗАГАЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ
Сутність національної економіки, її об’єкти та суб’єкти
Предмет, задачі, методи та функції курсу «Національна економіка»
Прояви загального та особливого в Україні
Особливості трансформації та розвитку національної економіки України
1. Сутність національної економіки, її об’єкти та суб’єкти
Національна економіка є історично сформованою системою суспільного відтво-рення країни, яка ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів, забез-печує реалізацію національних економічних інтересів країни та функціонує за об’єктивними економічними законами.
вузькому розумінні національна економіка є сукупністю економічних суб’єктів і зв’язків між ними.
широкому розумінні національна економіка – це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни, що регулюєть-ся інституціональною системою, яка відповідає економічному, політичному та ідео-логічному устрою, сформованому в цій країні.
Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної форми виробництва товарною. Основним інтег-раційним чинником в процесі національного державотворення є етнічний чинник. Винятком є, наприклад, Швейцарія, Бельгія.
За даними ЮНЕСКО, в світі існує від 4000 до 6000 етносів і лише 800 з них вважаються націями та нараховується 252 держави. Етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні. Нація – це сукупність громадян країни, яких поєд-нує територія, спільність економічного життя, психологічного складу, національна свідомість та ідеологія тощо. Національна ідея є своєрідним дороговказом нації.
тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває проблема націоналізму. На-ціоналізм – явище багатогранне й багатолике.
До позитивних аспектів належать національна самосвідомість, національна гордість, національний сором (що дає змогу самоочищатися), прагнення до націона-льного саморозвитку, рівноправності.
До негативних – визнання національної винятковості, протиставлення іншим націям, прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших на-родів, національний нігілізм, пошук винних у життєвих труднощах. Це призводить до появи таких явищ як нацизм, фашизм.
В залежності від питомої ваги титульної нації в чисельності населення розріз-няють держави з єдиною нацією-групою, де одна етнічна група нараховує понад 95% населення (ФРН, Японія, Норвегія, Польща тощо) та держави з однією нацією-групою, де етнічна нація нараховує від 60 до 90% населення (Китай, Фінляндія, Ве-ликобританія, Україна тощо).
Розрізняють внутрішні та зовнішні чинники державотворення.
До внутрішніх чинників формування державних утворень відносять:
етнічна самобутність та неповторність;
1
природна заданість - необхідність як окремої людини, так і кожного етносу самореалізувати та самоствердити себе;
природне середовище;
генетично - культурно - історичний код.
До зовнішніх чинників формування державних утворень відносять:
географічну ізольованість;
рівень розвитку сусідніх країн, який буде сприятливим в тому випадку, ко-ли вони ще не набрали сили та міцності для зовнішніх експансій, та не створюють загроз для національно-державного суверенітету;
послаблення домінуючої ролі країни - метрополії;
геополітичний компроміс країн-переможців у великих війнах, коли країна отримує незалежність в результаті узгодження інтересів країн-переможниць для збереження певної рівноваги.
Існують також внутрішні та зовнішні чинники розпаду державних утворень, переважно імперій.
До зовнішніх чинників в цьому контексті можна віднести різку зміну природ-ного середовища (клімату).
До внутрішнього чинника відносять дію людського фактору, зокрема відсут-ність національної гідності та свідомості. Країна-колонізатор по відношення до державності потенційного конкурента в сучасному світі спрямовує руйнівні зусилля мирним шляхом на основне - етнічно-державну складову: мову, культуру, звичаї,
традиції, історичну пам'ять, використовуючи різні тактичні засоби Об’єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому, а не
тієї чи іншої національності, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку (особливе).
До загальних ознак національної економіки відносять:
єдина мета - забезпечити сталий економічний розвиток суспільства;
ієрархічність структури національної економіки - національна економіка має багатоярусну структуру: мікроекономіка, мезоекономіка або галузева економіка, ма-кроекономіка;
організаційно-функціональна взаємозалежність елементів системи;
наявність механізмів самозбереження та саморозвитку: ринкове саморегулю-вання, державне та корпоративне регулювання економіки;
керованість забезпечується за рахунок добровільного підпорядкування об'єк-тивним закономірностям розвитку економічних відносин (ринок) та через опосеред-коване втручання в економіку єдиного координаційного центру в особі державних органів влади;
динамічність, відкритість, цілісність.
Особливості національної економіки проявляються через:
економічний потенціал;
структуру господарського комплексу та галузей господарства;
внутрішні чинники соціально-економічного розвитку;
господарський механізм регулювання та координації;
особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів;
особливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах погли-блення тенденцій до інтеграції і глобалізації світогосподарських зв'язків.
2
Суб’єктами національної економіки є сукупність інституційних одиниць, які здійснюють певний вид економічної діяльності.
Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні оди-ниці - резиденти групуються в п'ять інституційних секторів економіки: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління, домаш-ні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства: політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і фонди; соціа-льно-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій.
Крім того, у відкритій економіці виділяють ще сектор зовнішньоекономічних зв'язків (інший світ).
2. Предмет, задачі, методи та функції курсу «Національна економіка»
Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами та вияв-лення ситуації, що склалась у соціально-економічному розвитку країни на основі ви-користання показників, що об'єктивно відображають процес відтворення.
Предметом національної економіки як науки є економічні процеси національ-ного відтворення, їхні закони і закономірності, умови, фактори та результати.
Задачами курсу «Національна економіка» є дослідження національного госпо-дарського механізму та вироблення на його основі рекомендацій для органів влади, суб’єктів економіки з метою його раціоналізації та оптимізації, забезпечення сталого розвитку.
Дослідження національної економіки здійснюється на основі наступних прин-ципів:
Принцип системності - дослідження національної економіки як цілісного господарського комплексу.
Принцип науковості - намагання відійти від суб'єктивізму в дослідженні свого предмету, подолати власні симпатії та антипатії, вигоди і інтереси, тобто ви-рішення задач дисципліни об'єктивно, у тому вигляді, в якому вони представляють-ся в об'єктивній реальності.
Принцип збалансованості - оптимального поєднання наукового знання та його практичного застосування.
Принцип історичності - господарський комплекс суспільства повинен розг-лядатись через призму його історико-економічного розвитку: у ретроспективі та пе-рспективі.
Принцип цілепокладання - будь-яке знання повинно отримуватись та вико-ристовуватись для досягнення певних цілей.
Принцип динамізму і безперервності - національна економіка як явище со-
ціально-економічної реальності є динамічним, рухливим, тобто перебуває у постій-ному розвитку.
Принцип діалектичної єдності - врахування при дослідженні господар-ського комплексу держави загальних, специфічних і одиничних особливостей та те-нденцій її розвитку.
Методи дослідження національної економіки. Методологічне підґрунтя націо-нальної економіки складають підходи і методи політичної економії, мікроекономіки, макроекономіки, міжнародної економіки, історії економіки та економічної думки.
3
Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонау-кові та спеціальні методи.
До загальнонаукових методів можна віднести: системний метод, методи аналі-зу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та істо-ричного. Спеціальні методи: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз.
Функції національної економіки як науки.
До функцій національної економіки як науки слід віднести пізнавальну, ідеоло-гічну, методологічну, практичну.
Пізнавальна функція полягає у вивченні реальних процесів та явищ економіки країни в суспільно-природному середовищі.
Ідеологічна функція «відповідальна» за формування економічного мислення й певної ідеології людини.
Методологічна функція передбачає застосування певних прийомів і правил дос-лідження та обґрунтування шляхів і методів їх ефективного використання для здо-буття нових знань, пояснення нових економічних явищ і процесів.
Практична функція національної економіки є сукупністю уявлень про її «ета-лонний», оптимальний стан. Найбільш концентрованого вигляду нормативна наука набуває у розробці економічної політики, перш за все, її економічних цілей та ін-струментів.
3. Прояви загального та особливого в Україні
Загальне і особливе взагалі і в національній економіці, зокрема, знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.
При цьому слід зауважити, що загального без особливого не буває. Спочатку з'являється щось особливе, або новоутворення. В той же час особливе з іншими «особливостями» в загальному набувають синергетичного ефекту - загальне «ва-жить», «грає більшу роль» ніж проста сума цих окремих особливостей. Також треба мати на увазі, що все в цьому світі ієрархічне і плинне.
Між системою (загальним) і новоутворенням (особливим) виникає боротьба на знищення. Але в подальшому розвитку новоутворення «розривають» стару систему і стають центром кристалізації нової системи, яку новоутворення намагаються ство-рити за власним зразком, зі старими елементами.
Прояви загального та особливого можна проілюструвати прикладами:
в первісній історії людства було поширене збиральництво - людина зби-рала і споживала дари природи.
потім, як окремий елемент (особливість), з'являється новоутворення у ви-гляді першої спроби посадити рослину і виростити її. Через деякий час це новоутво-рення переростає в систему орного землеробства, а збиральництво стає допоміжним.
орне землеробство потребує особливого елементу - знарядь праці. З ча-сом виробництво знарядь праці стає домінуючим - індустріальне суспільство.
інформація на всіх етапах розвитку людства відігравала вирішальну роль. Особливе значення інформація набуває в XXI столітті - процес становлення постіндустріального, а потім власне інформаційного суспільства.
4
Щодо прояву загального та особливого в економіці України, то яскравим прик-ладом є становлення сектору підприємництва.
Багато науковців демократичного спрямування вважали, що Україну врятує приватна власність на чолі з підприємцем. Саме підприємницький сектор, зокрема сектор малого підприємництва в економічно розвинених країнах є генератором ідей, продуцентом ВВП, основним наповнювачем доходної частини державного бюдже-ту, основою середнього класу.
Проте труднощі у створенні сприятливої підприємницької атмосфери, крім за-гальних причин, пояснюються наступними обставинами, які призвели до особливос-тей підприємницького сектора.
По-перше - етнічна своєрідність. В силу різних обставин багато етнічних укра-їнців живе за кордоном, але жоден з них не став видатним підприємцем.
По-друге, ринкове середовище, підприємництво, капіталізм формувались про-тестантським «силовим полем».
По-третє, у відповідні історичні періоди, існуюча суспільна думка про непре-стижність «купецького стану» та приналежність до класу «буржуазії», зневажливе ставлення до них не сприяли формуванню в української нації схильності до підпри-ємництва і ринкової поведінки.
По-четверте, в період панування радянської ідеології колективізму та держав-ного регулювання економіки відбулася смислова деформація деяких головних по-нять і значень слів іноземного походження, притаманних демократії і вільному під-приємництву («спекулянт»).
По-п’яте, як стверджується у доповіді ООН у 1992 році, початкові етапи ре-форм нерідко характеризуються народжуванням непродуктивного або навіть де-структивного підприємництва. Спонтанна приватизація і легалізація тіньової еконо-міки, демонструючи, в основному, винахідливість і незалежну активність, не сприяє розвиткові продуктивного підприємництва через швидкоплинність підприємницько-го циклу.
4. Особливості трансформації та розвитку національної економіки України
Етапи розвитку національної економіки можуть виявлятися як в історичному контексті, так і в інших.
В історичному аспекті виділяють наступні підходи до визначення етапів розви-тку національних економік:
1. Формаційний підхід. Базовим економічним ядром кожної формації є панівна форма власності:
Архаїчна формація – первіснообщинний лад – економічна система первіс-ної общини базувалась на спільній власності;
Вторинні формації: рабовласництво (відбувається перехід до приватної власності в її абсолютній формі), феодалізм (відбувається розвиток приватної влас-ності в абсолютній формі і в той же час послаблення її абсолютного характеру; пра-цівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності: як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо, а як об'єкт власності працівник зму-шений відпрацьовувати на свого господаря повинність), капіталізм (власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину).
Третя формація – комуністична, складається з двох фаз, нижчою фазою є
5
соціалізм;
Цивілізаційний підхід виокремлює закономірні етапи розвитку економічних систем по іншому, залежно від розвитку людської цивілізації. Розрізняють такі ста-дії розвитку цивілізацій: неолітична, східно-рабовласницька, антична, ранньофеода-льна, доіндустріальна, індустріальну та постіндустріальна цивілізація. Остання за своєю соціально-економічною формою є змішаною соціально-орієнтованою ринко-вою економікою.
Технократичний підхід. За ступенем індустріального розвитку суспільс-
тва розрізняють: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та неоіндустрі-альне суспільство. Економічна система неоіндустріального суспільства, в свою чер-гу, проходить дві стадії інформаційної економіки і економіки знань. Під інформа-ційною економікою розуміється економіка, в якій головним «товаром» є інформація,
економіка знань - це економіка, в якій як спеціалізовані, так і повсякденні знання є джерелом економічного розвитку.
Починаючи з 20 століття, національна економіка України розвивалася під впли-вом зовнішніх чинників спочатку Російської імперії, а потім Радянського Союзу, характеризувалася етапами розвитку капіталістичних форм господарювання, соціа-лізму (воєнний комунізм, НЕП, командно-адміністративний устрій).
З 1991 р. розпочався перехідний період до побудови соціально орієнтованої ри-нкової економіки – етап становлення ринкової економіки. Період характеризується зростанням значення економічних методів управління, створення нових інститутів ринкової економіки, розширенням ролі регіонів в управлінні соціально-економічними процесами. Разом з тим загострюються проблеми соціального харак-теру, зростає тонізація економіки, домінують процеси деіндустріалізації, структурна незбалансованість, зниження якості товарів.
У період 1994-1999 рр. відбувається стабілізація ринкових механізмів. Чинни-ками, які зумовили формування особливої української моделі економіки стали:
- геополітичний (економіка країни формувалася як проміжний тип між за-хідною та східною економіками);
- історичний (успадкування від Радянського Союзу значної частки держа-вної власності, адміністративний стиль управління);
- правовий (не сформований ефективний правовий механізм розв’язання проблем і конфліктних ситуацій між суб’єктами господарювання);
- монополізм в економіці; - нерівномірність економічного розвитку в регіонах;
- диспропорції у галузевій структурі економіки; - поєднання економічної, політичної та олігархічної влади;
- вияв менталітетних ознак громадян деструктивного характеру (пасив-ність, відсутність розвинутих демократичних традицій).
З 2000 р. окреслюється етап розвитку ринкових засад національної економіки. Важливим наслідком регулятивних заходів з боку уряду стало економічне зростання та підвищення міжнародного авторитету України (особливо з 2005 р.). Сьогодні роз-виток національної економіки характеризують як формування конкурентоспромож-ної економічної системи, в основу якої закладається інвестиційно-інноваційна мо-дель розвитку.
6
ТЕМА 2
ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІКИ
Основні економічні теорії функціонування національної економіки
Базисні інститути функціонування національної економіки
1. Основні економічні теорії функціонування національної економіки
Формування національних економік почалось у часи формування націй у суспі-льство, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких ви-никло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і коопера-цією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів господарювання, регіони, галузі та призвели до появи феномену "національна еко-номіка" у його сучасному вигляді.
Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її пе-редумови формуються протягом багатьох століть:
процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціону-вання та розвитку економіки країни;
поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни;
врахування впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологі-чної, духовної) на економічний розвиток країни.
Розглядаючи національну економіку як науку, ми не може обійти погляди різ-них економічних шкіл на хід розвитку різних країн, у тому числі і тих, які стали їх колискою. Так, ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зу-стріти ідеї щодо:
обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми
(«Кодекси царя Хаммурапі», Вавилон);
шляхів формування багатства держави («Архашастра», Індія) та його справе-дливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай);
механізмів врегулювання господарських процесів («Зведення», Китай);
процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля і Плато-
на, Греція).
Серед основних економічних теорій, які створили методологічне підґрунтя для моделювання функціонування національної економіки та управління нею, слід ви-
окремити класичну, монетаризм, кейнсіанство, неокейнсіанство, інституціоналізм, теорії неокласичного синтезу, структурних змін.
Меркантилізм дещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми і зосередив увагу на питаннях зов-нішніх взаємодій між економічними системами держав. Представники меркантиліз-му обґрунтовували необхідність формування централізованих національних держав і захист національної економіки через політику протекціонізму.
Французька школа (фізіократи) класичної політичної економії перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене започаткував секторний підхід до дослідження національної економіки. Саме він вперше розробив «Економічну таб-
7
лицю», яка становила собою спробу кількісного макроекономічного аналізу натура-льних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національній економіці. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взає-модії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх використання.
Англійська школа політичної економії дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Її представники дали пе-рше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної сис-теми господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна бі-льшості європейських держав, обґрунтували принципи її розвитку (теорія порів-няльних переваг Давида Рікардо, яка стала основою політики відкритої економіки (політики фритредерства); теорія народонаселення Томаса Мальтуса, яка розкрила взаємозв’язок між темпами зростання національного виробництва і населення.).
Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового на-прямку у системі економічних наук. Вперше поняття національна економіка зустрі-
чається у праці Деніела Фрідріха Ліста «Національна система політичної еконо-
мії». (1841 р.), де надається перша цілісна теоретична концепція національної еко-номіки.
Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації. Також він акцентував увагу на необхідності застосування мобілізаційної моделі розвитку еко-номіки, яка передбачає на першому етапі закритість економіки (автарктичність, са-
модостатність). Ліст виводить основний об’єктивний закон розвитку суспільства:
«…численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб дося-гти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих по-требує досягнення цієї мети».
Окремий напрям національної політичної економії – учення про народне госпо-дарство Німеччини – був об’єктом дослідження представників німецької історичної школи. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток еконо-
міки. Вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип еко-номічної свободи.
Представники історичної школи досить критично ставились до суто теоретич-них, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів, що протікають у суспільстві вони внесли конкретиза-цію, динамічність аналізу, людський фактор поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дос-лідження суспільної життєдіяльності.
Формування нової історичної школи було покликане необхідністю теоретич-ного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем. Тому проблема соці-альної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного роз-витку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).
Марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної систе-ми суспільства у діалектичному розвитку продуктивних сил і виробничих відносин,
8
а економічну формацію як спосіб їх вираження. К. Маркс довів нежиттєздатність теорій вільної ринкової економіки. Зокрема, в другому томі «Капіталу» (1885 р.), у розділі «Процес обігу капіталу», Маркс показує неможливість кругообігу суспільно-го продукту в умовах капіталізму, за якого перебіг безперервного циклу порушуєть-ся і система призводить себе до самознищення1.
Проте у працях К.Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціа-лістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій (формаційний підхід), ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. У його дослідженні економічних систем в одне ціле злились зага-льне та специфічне.
Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предме-том його безпосереднього дослідження є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Вперше питання виваженого макроекономічного регулювання поставив Дж. М. Кейнс у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка, грошей»2. Це було нас-лідком подій, якими супроводжувалася Велика депресія: масового безробіття, бан-крутств, які спричинили монополістичні тенденції в розвитку конкуренції. Регулю-ючий вплив держави у теорії Кейнса був закріплений за системою опосередкованих методів впливу – інструментів грошово-кредитної та бюджетної політики. Для за-безпечення сталого економічного розвитку держава, на думку Кейнса, покликана підтримувати політику ефективного сукупного попиту, який забезпечить зростання інвестицій в економіку, а отже, відіграє вирішальну роль у визначенні рівня зайня-тості. Прихильники Дж. М. Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове та антициклі-чне регулювання. Всі ці заходи прискорили розвиток економіки, послабили глибину і гостроту економічних криз, соціальну напруженість у суспільстві.
Неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосе-
редив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономі-чної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурен-тоспроможності держави та її виробників.
Монетаризм зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного ро-звитку національного господарства. Грошова маса розглядається як вирішальний фактор економічного розвитку, а грошово-кредитна політика — як найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього ринку. Основні монетаристські положення ві-дображені у фундаментальній праці М. Фрідмена і А. Шварца «Монетарна історія США. 1867—1960». Відповідно до них: 1) економіка є саморегулюючою; 2) причи-ною криз є нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 1-2% має випере-джати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою має стати єди-ною економічною функцією держави; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.
Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання да-
ли неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економіч-
ну науку на розмежування загальних закономірностей і принципів розвитку еконо-
Маркс К. Капітал / К. Маркс. — Кн. 1 // Маркс К. Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. — Т. 23.
Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж.М. Кейнс // Избр. произведения. — М. : Экономика, 1991.
9
мічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.
Теорія неокласичного синтезу поєднує ідеї кейнсіанства з неокласичною тео-рією. Засновник цього напряму, відомий американський економіст, Нобелівський лауреат Пол Семуелсон обґрунтував необхідність стимулювання ефективного по-питу та забезпечення динамічного розвитку національної економіки за допомогою монетарного, фіскального інструментарію.
1939 році вийшла в світ найвідоміша праця представника ордолібералізма Вальтера Ойкена «Основи національної економії», яка й до цього часу вважається теорією та методологією дослідження засад функціонування національної економіки.
Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принци-пи ринку, а економічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та економічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку націона-льної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіці внутрішньо притаманна рівновага. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше
справою невдалих політиків. Потрібне не лише «тонке» настроювання економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політи-чні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна вихо-дити за межі «пристосування».
Тобто дослідження національної економіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як: об'єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'-єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єк-тивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового са-морегулювання та державного і громадського втручання в господарські процеси.
Домінуючу роль серед економічних теорій, які пояснюють функціонування на-ціональної економіки, слід відвести інституціоналізм, який виник наприкінці XIX
– у першій половині XX ст. у США внаслідок необхідності протидії пануванню мо-нополій у ринковій економіці. Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, навич-ки, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих націо-нальних господарських систем.
рамках інституційного напряму широко застосовуються наступні теорії: прав власності (Рональд Коуз, США), яка досліджує процеси макроструктурних зрушень; економічної організації, яка пояснює особливості функціонування суб’єктів госпо-дарювання з позицій зменшення трансакційних витрат (О. Вільямс, США; Б. Хан-сен, Швеція); суспільного вибору (Д. Бьюкенен, США), яка досліджує взаємодію політичних та економічних явищ у контексті їх впливу на розвиток суспільства.
Якщо звернутись до представників вітчизняної економічної думки, то слід від-значити, що майже до кінця ХІХст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень і рухалась за ними в одному напрямку.
Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зро-били видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласич-ного напрямків - М.І. Туган-Барановський, О.М. Миклашевський, І.В. Вернадський,
А.Я. Антонович, І.І. Янжула, В.Ф. Левитський, Є.Є. Слуцький, В.Я. Железнов, Д.І. Піхно та ін. Їх дослідження та дискусії точились над питаннями, тісно пов'яза-ними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця і ролі кож-
10
ної з її підсистем, взаємозв'язків з іншими елементами суспільного буття, визначен-ням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними.
2. Базисні інститути функціонування національної економіки
Відповідно до теорії інститутів, інститути визначаються як правила поведін-ки, що встановлюють, або навпаки, забороняють певні способи дій.
Залежно від ролі в економічній системі, інститути поділяють на: базові та до-поміжні, що формуються навколо базових.
Базисні інститути національної економіки:
спільні для усіх економік, проте конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різ-них моделей національної економіки;
визначають домінуючий тип економічної системи, оскільки вони визначають ключові правила здійснення господарської діяльності.
За видами базисні інститути поділяються на економічні, правові, політичні та соціальні. Своє формальне закріплення вони отримують в правових інститутах.
Ґрунтовний підхід до аналізу базисних інститутів дає концепція інституційних матриць.
Інституційна матриця – стійка, що історично склалась, система базових сус-пільних інститутів. Ця система обумовила появу перших держав та визначила роз-виток всіх інших. Розрізняють два ідеальних типи інституційних матриць: X та Y-матриці, що відрізняються комплексами базисних інститутів, що їх формують.
Для Х - матриці характерними є такі інститути:
в економічній сфері - інститути перерозподільчої (редистрибутивної) економіки: інститути директивного планування, державної власності;
в політичній сфері - інститути унітарного державного устрою: інститут диктатурної влади, бюрократії;
в ідеологічній сфері - інститути комунітарної ідеології, суть яких полягає в домінуванні колективних, загальних цінностей над індивідуальними.
Y-матриця має такі базисні інститути:
в економічній сфері - інститути ринкової економіки: інститути приватної власності, конкуренції, податків, індикативного планування;
в політичній сфері - інститути федеративного державного устрою: інсти-тути демократичної влади, громадянського суспільства;
в ідеологічній сфері - інститути субсидіарної ідеології, в яких закріплено домінуюче значення індивідуальних цінностей відносно колективних.
період економічних трансформацій (реформ) відбувається зміна інституцій-ної структури (перехід з Х-матриці до Y-матриці).
Під базисними економічними інститутами розуміють обмежені певними правилами, нормами, рамками особливі сфери соціальних відносин, належність до яких наділяє економічних суб’єктів стратифікованим статусом (хто він є в соціумі?)і виступає підґрунтям отримання специфікованих вмінених доходів.
Економічні інститути утворюються в суспільстві завдяки тому, що люди в соціальних групах намагаються реалізовувати свої потреби спільно. У рамках суспі-льної практики вони знаходять деякі прийнятні зразки, шаблони поведінки, які пос-тупово через повторення та оцінку перетворюються на стандартизовані звичаї та
11
звички. Протягом деякого часу ці шаблони та зразки поведінки підтримуються сус-пільною думкою, приймаються та узаконюються.
Коло базисних економічних інститутів обмежується категоріями праці, власно-
сті, управління, влади.
У теорії суспільно-економічної формації працю відносять до продуктивних сил, власність – до виробничих відносин, владу розглядають як суттєвий елемент над-будови, управління посідає опосередковане місце між виробничими відносинами і надбудовою, забезпечуючи ефективність господарського механізму.
Власність, влада, управління, праця є економічними інститутами, тому що для їх носіїв вони є підставою для отримання доходів (прибутку, ренти, підприємниць-кого доходу, заробітної плати).
Інститут власності пов’язаний з виробництвом та розподілом життєвих ресур-сів. Власність як базисний економічний інститут визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Похідни-ми інститутами власності в економічній сфері є: інститут ринку; інститут приватно-го (малого) підприємництва; інститут захисту приватної власності; інститут конку-ренції та її забезпечення; інститут контрактації тощо.
Інститут управління в інституціональній системі економіки посідає особливе місце, оскільки перебуває у функціональному зв’язку з іншими економічними інсти-тутами – власністю, владою та працею. Організаційні форми управління також на-кладають відбиток на зміст і характер праці і є визначальними у відновленні мотивів до ефективної трудової діяльності.
Влада як базисний економічний інститут включає всю систему владних відно-син, які мають окреслену функціональну форму і здійснюються в правових рамках. Її можна структурувати за такими видами: політична влада – це політичні відноси-ни, побудовані за принципом панування та підлеглості; економічна влада – це від-носини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва, керуючись саме правом власника; духовна влада, з погляду владної організації, є спрямуванням творчих сил народу на реалізацію суспільно значущих цінностей, зокрема національної ідеї; сімейна влада.
Правові інститути. Базисним правовим інститутом є інститут права. Допомі-жними інститутами є інститут права власності, інститут зобов'язального права, ін-ститут спадкування, інститут контрактного права (процес контрактації) та інші. Процес контрактації як правовий інститут представляє собою необхідні формаль-ні правила (правова інфраструктура), що дозволяють окреслити умови контрактів, процедури їхнього виконання, створюють можливості для розв'язання суперечок, встановлюють потенційні можливості відшкодування у разі порушення контрактів та розв'язання конфліктів у випадках непередбачуваних ситуацій ex post.
За Дж. Хіксом, основною потребою, яка є характерною для торгівельної економіки є потреба у захисті власності і її потрібно розуміти не стільки як захист власності від насильства, скільки необхідністю чіткого визначення прав власності.
Специфікація прав власності – це визначення суб’єкта власності (хто воло-діє?), об’єкта власності (що є предмет власності?) та спосіб наділення власності. Причинами, які заважають розвиватись механізму специфікації і захисту прав влас-ності в Україні є неефективне законодавство та розрізненість правового регулюван-ня.
12
Політичні інститути. Базисними політичними інститутами є інститут держа-ви, інститут демократії, інститут громадянського суспільства.
Відповідно до структурно-функціонального принципу інститути держави мож-на поділити на: організаційні (інститут президента, інститут парламенту); функціо-нальні
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора