Ідейно-художній зміст вірша В. Симоненка «Гей, нові Колумби й Магеллани» Тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. Ідея: смисл життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. Основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів. Композиція: Поезія складається з шести куплетів по чотири рядки. Наприкінці поезії [ім’я автора приховано] засуджує байдужість і пропонує її «шкварити... на вогні». Художні засоби: Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..». Риторичні оклики:  «Напнемо вітрила наших мрій!» «Кораблі! Шикуйтесь до походу!» «Мрійництво! Жаго моя! Живи!» «Відкривай духовні острови!» «Нидіє на якорі душа!» «Півень землю всю не розгребе!» «Шкварити байдужість на вогні!» Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?» «Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?» Метафори: «кличуть ... у мандри океани», «бухту ... облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє... душа», «б’ються груди», «вітер... не остудить». Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві». Тавтологія: «відкрито вже відкрите». Можна відкрити нову землю, новий острів чи протоку, врешті-решт — нову зірку в небі. А якщо ти не мандрівник і не астроном? Не втрачай надії: найбільша загадка — це сама людина. І, перш ніж мріяти про далекі чужі землі, хай і прекрасні, подивися навколо, від крий для себе синяву безмежного неба, квітку в росі, невтомну мурашку. Відкрий друга, якусь гарну рису у товариша, захопися книгою Зроби добрий вчинок, допоможи комусь. Оце й буде той «духовний острів», який ти відкриєш. Увесь вірш «Гей, нові Колумби й Магеллани...» В. Симоненка — пристрасний заклик до роботи душі, до мрій і пошуків, до нових звершень. Поет дуже категоричний, тому й лексика в нього часто емоційно забарвлена, з різким відтінком (помістити у корито, якорі іржаві, нидіє душа, півень землю всю не розгребе, шкварити байдужість). Гей, нові Колумби й Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть нас у мандри океани, Бухту спокою облизує прибій. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподіваная молоді? Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови! Геть із мулу якорі іржаві — Нидіє на якорі душа!.. Б’ються груди об вітри тужаві, Каравела в мандри вируша. Жоден вітер сонця не остудить, Півень землю всю не розгребе! Україно! Доки жити буду, Доти відкриватиму тебе. Мріяти й шукати, доки жити, Шкварити байдужість на вогні!.. А якщо відкрию вже відкрите, Друзі! Ви підкажете мені… 15.10.1962