Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Вступ до мовознавства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Донецький національний технічний університет
Інститут:
О
Факультет:
КНІТ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2015
Тип роботи:
Відповіді до екзаменаційних білетів
Предмет:
Вступ до мовознавства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
41. ЧАСТИНИ МОВИ. ПРИНЦИПИ РОЗПОДІЛУ СЛІВ МІЖ ЧАСТИНАМИ МОВИ.
Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднаних спільністю загального значення і його формальних показників. В основу розподілу слів за частинами мови покладено такі принципи: 1. Семантичний (лексичний) – критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як наприклад, предметність, дія, якість, тощо. 2. Морфологічний , що визначає своєрідність граматичної форми слова - його граматичні категорії, фаматичні значення. 3. Синтаксичний передбачає враховувати здатність слів виступати членами речень. На основі синтаксичного принципу частини мови поділяються на самостійні і службові. До самостійних належить іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, що виступають завжди членами речення. До службових зараховують прийменник, сполучник і частку, що служать для вираження синтаксичних відношень між членами речення чи частинами складних речень. 4. Словотвірний (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у характерних для окремих частин мови словотворчих афіксах.
42. ВИДИ СИНТАКСИЧНИХ ЗВЯЗКІВ
Основними типами є: 1) Сурядний.Між компонентами мовного ланцюга існують рівноправні грам. відношення. Ці компоненти можна поміняти містами без зміни смислу або поставити між ними сурядний сполучник. Виконують однакову функцію. Може бути відкритим, якщо мовний ланцюг можна продовжити. 2) Підрядний. Нерівноправні синт.відношення, коли один елемент є головним (стрижневим), а інший – залежним. Завжди ієрархічні. Види підрядного зв’язку: 1) Узгодження – стрижневе слово уподібнює собі залежне в усіх спільних для них грам. категоріях. Може бути повним (здібний учень), неповним (сині птахи), порушеним (наша лікар). 2) Керування – стрижневе слово вимагає від залежного певної грам.форми (читання книг). Буває прийменниковим і безпр. Сильним (залежне слово необхідно) і слабким (може бути без залежного, приїхати потягом). 3) Прилягання – залежне слово пов’язане з головним тільки семантично, тому що залежне слово є незмінюваним (бажано вчитися). 4) Замикання – службове слово семант.пов’язане з гол., але стоїть перед залежним, об’єднуючи слова у словосполучення. 5) Ізафет – конструкція з 2 іменників, I з яких є означенням, але показник залежності знаходиться в II гол.слові. 6) Інкорпорація
43. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ.
Словосполучення – поєднання 2 або більше повнозначних слів, між якими існує підрядний зв’язок. Деякі мовознавці вважають словосполученнями будь-які пари слів, у тому числі й із сурядним зв’язком. Словосполучення, подібно до слова, виконує номінативну функцію, але є структурно-складною одиницею і звужує обсяг поняття. Можуть бути простими (з яких не можна вилучити жодного компоненту) - чорний кіт і складними (містять факультативні компоненти) – голосно співати арію князя Ігоря. Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, розрізняють: іменникові, дієслівні, прислівникові. Види синтаксичного зв’язку у словосполученні: узгодження (залежні слова знаходяться в тому ж роді, числі й відмінку, що й головне слово), управління (залежні слова приймають ту ж форму, яку диктує головне слово) і примикання (залежне слово виявляє свою залежність від головного слова тільки лексичним значенням).
44. РЕЧЕННЯ, ЙОГО ОЗНАКИ
Речення – побудована за нормами певної мови цілісна одиниця мовлення, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Основні ознаки речення: 1) Комунікативність. Передає комунікативний намір мовця, мету про щось повідомити інших/отримати інформацію; конкретний зміст у логічно зрозумілих формах. 2) Предикативність. Співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Оформлює мовний ланцюжок, як речення. 3) Модальність. Вираження мовцем його ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Залежно від мети: розповідні, питальні й спонукальні. За структурою: прості і складні. Прості поділяються на поширені та непоширені.
45. ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
Члени речення – усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів змісту речення. Головні члени речення — це підмет і присудок. Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Завжди пов’язаний з присудком. Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? Другорядні члени речення — це додатки, означення, обставини. Вони пояснюють або уточнюють головні члени речення й залежать від них. Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) та скільки? (лише в непрямих відмінках). Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету, спосіб, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Не є членами речення службові частини мови та вигуки.
46. АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ
Актуальне членування речення – членування речення за змістом на 2 частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове) – ремою. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. Часто актуальне членування речення здійснюється за допомогою контексту або конситуації: рема визначається шляхом віднімання із складу речення уже відомої інформації. Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:
1) послідовний (темою наступного речення є рема попереднього):
2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):
47. ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ МОВИ
Проблема походження мови є дуже складною. Припущення про походження мови робляться умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова не має пам'яток письма. Звуконаслідувальна гіпотеза.
Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому існування суспільства для її виникнення не є обов'язковим. Звукосимволічна гіпотеза. Між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ. Звукосимволізм відіграв велику роль у виникненні мови. Вигукова гіпотеза (емоційна, довільних вигуків). Предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А отже, слово - дзеркало душевного стану людини. Прийняти її важко, бо головну причину виникнення мови вона вбачає в індивідуальному душевному стані людини. Гіпотеза соціального договору. Є розвитком учення Демокріта й Аристотеля про умовність, довільність назв (назви за домовленістю). Цю гіпотезу можна заперечити хоч би таким фактом: щоб домовитися, необхідно було вже мати мову. Гіпотеза трудових вигуків. Інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів. Первісна мова була набором дієслівних коренів. Гіпотеза жестів. Спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова. Теорія моногенезу - вчення про походження всіх мов світу від однієї мови. Теорія полігенезу - протилежний моногенезові погляд. Пов'язана з ідеєю декількох різних центрів походження людини і відповідно різних мов.
48. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК МОВИ
Для первіснообщинного суспільства характерні такі об’єднання людей, як рід і плем’я. Кожне плем’я користувалося своїм діалектом. Розпад племен призводив до роздрібнення діалектів (мов). Інколи племена об’єднувалися в союзи племен, і так виникали споріднені діалекти. У рабовласницькому суспільстві формуються народності, племінні діалекти стають територіальними діалектами. Виникає потреба в державній мові. За феодалізму складаються помісно-територіальні діалекти, роздрібнення держав на феоди призводить до утворення багатьох діалектів. Діалектне членування мови не збігається з племінним. У феодальному суспільстві виникла необхідність наддіалектної мови для держ.потреб (церкви, законодавства, тощо) – використовувалась якась мертва писемна мова. З розвитком капіталізму виникають нації. Для тогочасних об’єднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова, національною мовою може бути тільки жива мова. Нац.мова обов’язково має літературну форму, тобто вироблені і прийняті суспільством норми як усного, так і писемного різновидів. З поширенням літ.мови нівелюються територіальні діалекти, але з.являюьться соціальні діалекти. Поряд з мовами міжнаціонального і регіонального спілкування виникали міжнародні мови, що служать для спілкування народів різних держав. Вони найбільш поширені і найбільш вагомі у функціональному використанні. Відомі спроби створити штучні мови. Найпоширеніша з них – есперанто. Її будова дуже проста, а лекс.склад інтернаціонален. Мова постійно розвивається під впливом лінгвістичних (дія фонетичних законів, лексичні зміни) та екстралінгвістичних (контакти, соц.диференціація) факторів.
49. ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ.
Вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв’язків між ними. Базується на порівняльно-історичному методі., мета якого: 1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і грам.форм; 2) у реконструюванні слів і грам.значень у мові-предку; 3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і грам.форм після розходження мов. За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім’ї (максимальні об’єднання споріднених мов), сім’ї – на групи (гілки), групи – на підгрупи, а вже в підгрупах виділяються конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв’язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім’єю. У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із них 22 – у Євразії, 20 – в Африці, інші - в Америці, Австралії, Новій Гвінеї. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім’ями є індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, фінно-угорська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазійська.
50. ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ
класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації). Поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх положення й розташування в просторі. Ізолюючі (кореневі) мови – не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Писемна давньокитайська і в’єтнамська. Аглютинативні мови – в яких грам.значення виражаються особливими афіксами - приклейками. Усі тюркські, фінно-угорські, японська, грузинська і т.д. Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови – в яких різні частини висловлювання у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об’єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Чукотська. Флективні мови – в яких у вираженні грам.значень провідну роль грає флексія. .індоєвропейські та семіто-хамітські. Поділяються на синтетичні і аналітичні...
23.02.2017 15:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора