Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
DevioLab
CRYPTO TRADING AUTOMATION
LIVE
AUTOMATED CRYPTO TRADING • BINANCE
Автоматизуйте свій
криптопортфель
Торгові боти DevioLab аналізують крипторинок,
автоматично відкривають і закривають позиції
та керують вашим портфелем на Binance 24/7.
CRYPTO
80 Bots
BINANCE
Spot Trading
TRADING
24 / 7
deviolab.com
СУЛМ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Донецький національний технічний університет
Інститут:
О
Факультет:
КСА
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2017
Тип роботи:
Відповіді до екзаменаційних білетів
Предмет:
Сучасна українська літературна мова
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1.Морфеміка як мовознавча дисципліна, її завдання.
Переважна кількість слів української мови членується на морфеми. Вони мають певну морфемну будову, склад, структуру.
Морфемну структуру вивчає морфеміка.
Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, вичленування морфів у слові, аломорфію морфеми, межі аломорфії, перетворення на морфеми, швах, спрощення, перерозклад у морфемі, ідентифікацію морфем, їхню структурну, дистрибутивність, функціональну класифікацію.
Ця наука виділилася в окремий розділ у 2 пол. ХХ ст.. До цього морфемну будову слів вивчали у складі морфології або у складі словотвору.
Завдання – морфемний аналіз слова, тобто членування на морфеми, виходячи з наявності у сучасній мові співвідношень з іншими однокорінними словами, що мають певні відмінності і подібні у будові.
Цьому завданню підпорядковуються часткові:
-Загальна хар-ка морфеми та класифікація морфем за різними ознаками;
-Вивчення морфемної варіантності (морфів та аломорфів);
-Аналіз явищ, які відбуваються на морфемному шві;
-Хар-ка основ і різних видів основ;
-Вияв закономірності смислової і формальної сполучуваності морфем;
-Встановлення принципів,за якими вичленовуються морфеми.
Морфеміка має тісні зв’язки з морфологією, яка має справу з морфемами, які утворюють граматичні форми слова; зі словотвором, у якому вивчаються морфеми, що служать засобом утворення нових слів; з морфонологією, яка вивчає фонемний склад морфем,їх порядок у слові та правила морфемо сполучень при словотворенні.
2.Визначення морфеми; її характеристика.
Поняття «морфеми» у слов`янському мовознавстві ввів у 1881р Бодуен де Куртене.
Під морфемою він розумів таке родове поняття, яке об’єднувало у собі корінь, префікс, суфікс, закінчення (видові поняття).
В сучасному мовознавстві під морфемою розуміють найменшу значеннєву одиницю мови. Вона має двосторонню природу – план вираження і план змісту.
План вираження – фонеми.
План змісту – загальне значення, яке має морфема.
Морфема складається із фонем, які є односторонніми одиницями, тобто не мають змісту. Служать засобом розрізнення подібним за фонемним складом слів.
Морфеми – значущі частини слова, виділяються тільки в складі слова і не можуть більше членуватися на значущі відрізки.
3.Різні класифікації морфем в українській мові.
Морфеми – значущі частини слова, виділяються тільки в складі слова і не можуть більше членуватися на значущі відрізки.
Класифікація морфем:
1)За характером значення:
А) кореневі – виражають предметне, речове (понятійне) значення. Носій – корінь (основна морфема, формує лексичне ядро слова, виступає носієм лексичного значення). Значення кореня конкретизують службові морфеми (зим-а – вираження найхолоднішої пори року, зим-овий – ознака).
Б) афіксальні – які утворюють слова з новим значенням, виражають дериваційне або словотвірне значення. Утворюють граматичні форми одного слова, виражають релятивне значення.
2)За позицією у структурі слова:
У складі простого слова української мови передбачаються позиції для 4 типів морфем:
А) префікс;
Б) корінь;
В) суфікс;
Г) закінчення.
Центральне місце в слові – корінь.
Всі інші – препозитивні (лівобічні), постпозитивні (правобічні).
Суфікс виражає словотвірне або граматичне значення.
Префікс виражає дериваційне значення.
Флексія виражає граматичне значення, виділяється тільки у змінних словах, може бути матеріально-вираженою або нульовою.
Постфікс – це суфікс, здатний займати в слові місце після закінчення (-ся, -сь, -небудь).
Інтерфікс – морфема, яка в складних словах займає місце між двома основами або коренями. Роль – можуть виконувати И, І (собівартість), Е. Термін не однозначний, в науковий обіг його ввела О.А. Земська, в її розумінні інтерфікс – звуковий комплекс, що допомагає словотворчому форманту приєднуватися до твірної основи. Практично в морфемній будові слова такі інтерфікси приєднуються до суфікса і виділяються як допоміжні суфікси.
Конфікс, біморфема, циркунфікс – службова морфема, яка походить з двох морфем і виконує єдину функцію.
Афіксоїди – морфеми перехідного типу, колишні корені в складних словах, які починають виконувати функцію службових морфем-префіксів, суфіксів, поділяються на префіксоїди та суфіксоїди.
3) За функцією:
А) Словотворчі – морфеми, які використовуються для утворення нових слів з новим лексичним значенням і виступають словотворчими засобами.
Приєднання словотворчого афіксу може призвести до зміни частиномовної приналежності та денотат них відносин.
Б) Формотворчі – морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми,граматична зміна слів.
Граматичні морфеми:
-Словозмінні;
-Несинтаксичні.
4) За способом вираження:
А) матеріально – виражені (позитивні)
Б) нульові – матеріально- не виражена морфема, яка виділяється у слові на основі зіставлення співвідносних форм, які мають матеріально-виражені морфеми того ж типу.
5) За формою:
А)прості – зберегли у мові первісну структуру. Прості морфеми – прості, не похідні.
Б) складні – утворюються в результаті злиття двох морфем в одну (префікси і суфікси). Однією з причин появи складних афіксів стирання міжморфемних слів.
В) складені – мають 2 частини, розташовані дистантно.
6) За ступенем повторюваності:
Повторюваність властива усім морфемам.
А) регулярні – повторюються у великих групах слів.
Б) нерегулярні – зустрічаються лише в одному (рідко двох) слові, тобто мають нульовий ступінь повторюваності (патронат, поетеса).
Унікальні суфікси – уніфікси.
В) продуктивні – афікси, здатні брати активну участь у творенні нових слів.
Г) непродуктивні – можуть бути як регулярні, так і не регулярні морфеми.
7) За походженням:
А) споконвічні ( питомі) – спільнослов’янські морфеми (-ство, -ище, -иця, -ба, -тель, па-, пра-, су-, уз-, пре-, най-, -щина-, -иха-, -ок-; власне українські - -інь-, -ощ-, -ань-, -омах-, -епа-, -онути-, над-, від-, спів-, поза-, понад-, попо-)
Б) запозичені - -ент-, -ант-, -унок-, міні-, макро-, екс-, віце-, -лог-, -філ-.
4.Поняття про інтерфікси в сучасному мовознавстві.
Iнтерфiкс — структурна частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання.
У будові слова виділяються сегменти, які не мають ні граматичного, ні лексико-граматичного значення, але виконують суто структурну функцію – вони з`являються тоді, коли твірна основа і твірний суфікс чи префікс у процесі словотворення не можуть поєднатися з фонетико-орфоепічних чи інших причин.
У таких випадках між твірною основою і твірним суфіксом виникає такий звуковий сегмент, який сприяє поєднанню твірних компонентів: кіно-ш-ник, під-і-брати.
Інтерфікси виникають у таких позиціях:
1)Між твірною основою і твірним суфіксом: бож-е-ство;
2)Між двома твірними коренями у складних словах: земл-е-роб;
3)Між закінченням і формотворчою основою: неб-ес-а;
4)Між твірною основою і твірним префіксом: від-і-спатися.
Характерні особливості інтерфіксів:
1.Відсутність будь-якого граматичного чи лексико-граматичного значення, тому їх називають асемантичними елементами;
2.Наявність конститутивної функції, тобто вони є будівельним матеріалом слова;
3.Несамостійний статус їх у слові, вони не є окремими складниками слова, як морфеми, і тому прилягають або до твірного суфікса чи префікса, або до твірної основи.
До твірної основи прилягають:
1)Сполучні голосні О, Е (пар-о-плав, пол-е-захисний);
2)Консонантні інтерфікси К,Ш, Й, якщо твірною основою є невідмінювані слова, що закінчуються на голосний (петеу-ш+ник);
3)Консонантні інтерфікси В,Н, якщо твірною є основа інфінітива на голосний: жи-т+ель (від жити);
До твірного суфікса прилягають морфо подібні інтерфікси: -ів (вуз – вуз+ів-ський), -ин- (Алушта – алушт+ин-ський), -ен- (Русе – рус+ен-ський), -ан- (Тараща - таращ+ан-ський), -аль- (суфікс+аль-ний).
До твірного префікса прилягають інтерфікси –і-, -б-, -бі- ( від-і+спатися).
Конститутивна функція інтерфіксів виявляється виявляється в тому, що вони:
1.Усувають можливий збіг трьох або чотирьох приголосних у слові;
2.Усувають можливий збіг двох голосних, тобто зіяння;
3.Усувають непотрібні чергування;
4.Усувають важковимовні звукосполуки приголосних;
5.Перетворюють вокалічну твірну основу на консонантну.
5.Поняття афіксоїдів в українській мові.
АФІКСОЇД – проміжна морфема, частина складного або складноскороч. слова, здебільшого співвідносна з повнозначним словом чи основою, яка повторюється з тим самим значенням у ряді слів і наближається за словотв.функціями до афіксів.
Афіксоїдні кореневі морфеми набувають ознак служб, афіксальних морфем. У позиції суфіксів афіксоїди називають суфіксоїдами (сильнодіючий, швидкодіючий), у позиції префіксів — префіксоїдами (водовбирний,водовимірювальний). У префіксоїдів і суфіксоїдів інша природа значення, ніж у префіксів та суфіксів, оскільки перші утвворюються з коренів,
наділених лекс. значенням.
Функціональна і семантична близькість афіксів та афіксоїдів дає їм змогу утворювати синонімічні, часто еквівалентні слова. Паралелізм цих утворень найбільше виявляється серед іменників (бавовнороб — бавовняр), менше серед прикметників (кривоногий — кривий) і рідко серед дієслів (животворити – оживляти).
Серед афіксоїдів багато запозичених коренів. У них, як і в питомих афіксоїдах, різний ступінь афіксоїдності. Незапозичені корені- афіксоїди активізують здебільшого одну певну позицію у слові (першу або останню), особливо це характерне для еліптичних основ. Так, -нос (від носити), -мір (від міряти) стоять у складному слові тільки в ост. позиції.
Запозичені суфіксощні основи часто фіксуються і в першій, і в другій позиціях, що зумовлено їхньою частковою десемантизацією: антропоїд і пітекантроп, бібліофіл і
філологія. Багато запозичених і питомих афіксо’ідних основ співіснують у мові в тому самому значенні: водо- і аква-, гідро-, ватер-; земле- і гео-; біо- і життє-; геліо- і сонце-;
тепло- і термо-; -пис і -граф; -мір і -метр; -нос і -фор; -люб і -філ.
Вони відрізняються здебільшого сферою функціонування.
Афіксоїдні основи збільшуютьаглютинативні тенденції у мові: автограф > радіоавтограф, висотомір > радіовисотомір. Якщо така основа займає третю, зрідка четверту
препозитивну позицію у слові, вона набуває ознак аг лютинат. компонента, який стандартно й однозначно (лише співвідносячись з певним поняттям) вживається у композитах: біогеографія,гідрогеологія.
6.Службові морфеми та їх відмінність від кореневих морфем.
Службові морфеми та їх відмінність від кореневих морфем За функцією морфеми поділяються на основні (обов’язкові) і службові (факультативні). До обов’язкових належить корінь слова – носій лексичного значення. Функція кореня — виражати найзагальніше значення і бути базою для творення інших слів. Факультативні морфеми — це афікси, службові морфеми, які виражають граматичне або словотвірне значення. Якщо слів без кореня не буває, то наявність слів без афіксів в укр. мові є нормою. Слід пам'ятати, що корінь— це хоч і центральна, але лише частина слова, навіть у тих випадках, коли він збігається з кореневим безафіксним словом. Корінь на відміну від афіксів, що бувають матеріально вираженими і нульовими, завжди є матеріально вираженим. І корені, й афікси— складники слова, роль яких у вираженні співвідношень слова з різними структурними рівнями мови різна. Перші співвідносять його з лексичним рівнем, другі— зі словотвірним та граматичним. Семантика кореневих морфем менш абстрактна, ніж афіксальних. Вона ближча до лексичних значень слів, тоді як значення афіксів ближчі до граматичних, реляційних, і словотвірних. Коренів набагато більше, ніж афіксів. В українській мові їх близько 17 тисяч. Більшість із них об'єднує від двох: джем, джемовий, бобслей, бобслеїст, мензурка, мензурковий до кількох десятків: -вітер-, -пис-, -чит- або й сотень: -біл-, -вод-, -нес-, -ход слів. Понад 5 тисяч коренів засвідчені одним словом: бабуїн, байт, вінчестер, глезер, думпер, кеп, ніпель, фрау, серфінг, чизель, шимі, що є переважно запозиченнями. Особливістю кореневих і афіксальних морфем є здатність повторюватися в інших словах. Проте ця їхня ознака по-різному виявляється у двох названих різновидах морфем. У сучасній мові, як ми пересвідчилися, є велика кількість коренів, що не повторюються і не мають похідних. Для афіксів повторюваність є обов'язковою ознакою.
7.Структурно-семантичні взаємовідношення між морфемами.
За обсягом семантики морфеми поділяються на багатозначні, омонімічні і багатозначні. Багатозначні (полісемічні) мають кілька повнозначних між собою значень: суфікс –ник може означати: особу за діяльністю (двірник, різник); -ник особу за ознакою (розумник, дурник). давність (прадід, прародич) Префікс прародинний зв’язок (правнук) Омонімічними є ті морфеми, які тотожні за звучанням, але мають різне (не пов’язане між собою) значення. Корені: вод-а і вод-ити, суфікси: болот-ист-ий і гітар-ист, префікси: При-карпаття і при-їхати, флексії: меж-а і брат-а, флексія і суфікс: добр-е серце і вчинив добр-е. 2. За ступенем подібності семантики афікси бувають синонімічні і антонімічні. Перші — це ті, що мають різний звуковий склад, але збігаються за значенням: -ець і –анин: тернопілець і тернополянин (особа за місцем проживання), молод-ий і юн-ий (вікова ознака), а-логічний і не-логічний (заперечення). До антономічних належать морфеми, протилежні за значенням: Закарпаття і Прикарпаття, присутній і відсутній. За рахунок префіксів утворюються антонімічні пари. Корені — це лексичні антоніми: молод-ий і стар-ий.
8.Поняття «морф», «аломорф» та «варіант морфеми» в українській мові.
Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з тим самим значенням і формою. У словах голуб-ин-ий, гороб-ин-ий, журав-л-ин-ий, сокол-ин-ий з тим самим значенням і в тому ж звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: -ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- прикметникове закінчення. У прикметниках зміj-ін-ий, чаj-ін-ий один із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває іншої форми, стаючи відрізком -ін-1. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, називаються морфами.
Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.
Найсуттєвішою ознакою морфа є наявність у звуковому сегменті значення. Цим морф відрізняється від звука та складу, хоча формально може збігатися з ними: ви-бор-и.
До суттєвих ознак морфа належить неперервність його звукової будови та його мінімальний (елементарний) характер,який виявляється в тому,що:
1)До морфа не долучаються додаткові значущі компоненти;
2)Морф не поділяється на значущі компоненти морфного рівня.
Ті морфи, які у складі словоформи можуть вільно заміняти один одного в тій самій позиції без зміни значення, називаються варіантами морфеми.
До варіантів морфем належать:
1.Дієслівні флексійні морфи в 3-й особі однини теперішнього часу –а/-ає: співа-співає.
2.Флексійні морфи прикметників жіночого роду в називному відмінку –а/-ая: чорнява-чорнявая.
3.Пестливі прикметникові суфіксальні морфи –есеньк-ий/-юсіньк-ий: тонесенький-тонюсінький.
4.Займенникові флексійні морфи –е/-еє, -а/-ая, -і/-ії: те-теє лихо.
Варіанти поділяються на повні і часткові. Повними варіантами називаються морфи, які вільно заміняють одні одних в оточенні будь яких морфів, тобто в будь-яких позиціях.
Частковими варіантами називаються морфи, які в одних позиціях взаємозамінюються, а в інших – не взаємозамінюються. Часткові варіанти в одних позиціях є аломорфами,а в інших – варіантами.
Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів. Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони 1) мають те саме значення, 2) наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, 3) замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.
9.Варіантність морфем в українській мові.
Ті морфи, які у складі словоформи можуть вільно заміняти один одного в тій самій позиції без зміни значення, називаються варіантами морфеми.
До варіантів морфем належать:
1.Дієслівні флексійні морфи в 3-й особі однини теперішнього часу –а/-ає: співа-співає.
2.Флексійні морфи прикметників жіночого роду в називному відмінку –а/-ая: чорнява-чорнявая.
3.Пестливі прикметникові суфіксальні морфи –есеньк-ий/-юсіньк-ий: тонесенький-тонюсінький.
4.Займенникові флексійні морфи –е/-еє, -а/-ая, -і/-ії: те-теє лихо.
Варіанти поділяються на повні і часткові. Повними варіантами називаються морфи, які вільно заміняють одні одних в оточенні будь яких морфів, тобто в будь-яких позиціях.
Частковими варіантами називаються морфи, які в одних позиціях взаємозамінюються, а в інших – не взаємозамінюються. Часткові варіанти в одних позиціях є аломорфами,а в інших – варіантами.
10.Основа слова і закінчення, поняття про нульове закінчення.
Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.
Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.
Ознаки похідності основи:
-емпліцитність етимона;
-здатність основи до подільності на морфеми;
-наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів.
Ознаки непохідності основи:
=імпліцитний характер етимона;
=відсутність в основі службових морфем.
У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.
Типи основ:
1)Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;
2)Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;
1)Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;
2)Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;
1.Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.
Закінчення — це змінна значуща частина слова, яка виражає його граматичні значення — рід, число, відмінок, особу, час тощо — і слугує для зв'язку слів у словосполученні та реченні.
Щоб виділити закінчення, необхідно змінити форму слова: рука — руками, сидіти, — сидять.
Закінчення відображає різноманітні граматичні значення слів: іменників, числівників, особових займенників (відмінок, число); у прикметників, дієприкметників, деяких займенників (рід, число, відмінок); у дієслів теперішнього і майбутнього часів (особа й число), у минулому часі (рід і число).
Якщо в якійсь формі слова немає вираженого звуками (і позначеного буквами) закінчення, вважається, що в цій формі закінчення нульове: меч — мечами.
У незмінюваних слів закінчення немає (Чіо-Чіо-Сан, сільпо, кімоно, апріорі, кунг-фу і т. д.).
Флексія – явище поліфункціональне. Воно виконує такі функції:
1.словотвірну;
2.граматичну;
3.формотворчу;
4.словозмінну;
5.релятивну.
За типом граматичних значень закінчення поділяються на чотири групи:
1)особові закінчення, що вживаються у дієвідмінюваних формах дієслів (чита-ю, чита-єш);
2)родові – вживаються в іменниках ( сел-о), у дієсловах минулого часу (читала-а), у прикметниках ( золот-ий);
3)відмінкові – вживаються в усіх відмінюваних словах;
4)числові – в усіх частинах мови, яким притаманна морфологічна категорія числа.
З погляду семантики закінчення української мови характеризується багатозначністю, синонімічністю, омонімічністю.
Нульове закінчення в деяких формах мають:
1.іменники чоловічого роду однини, основа яких закінчується на приголосний, у називному та знахідному відмінках: налаштувати екран, відремонтувати телефон.
2.іменники жіночого роду, що закінчуються на – а, у родовому відмінку множини: зарядка – зарядок, межа – меж, доріжка – доріжок, програма – програм.
3.іменники середнього роду, що закінчуються на –о, в родовому відмінку множини: вікно – вікон, село – сіл, місто - міст.
4.іменники жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний, в називному і знахідному відмінку однини: вивчити галузь, загартувати сталь, придбати сіль.
5.присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду: сестрин, братів, студентів, вчителів.
6.короткі прикметники чоловічого роду в називному відмінку: ясен місяць, черлен вишня, дрібен дощик.
7.дієслова в наказовому способі другої особи однини: стань, ляж, читай, шукай.
8.дієслова минулого часу чоловічого роду: купував, продавав, шукав, знаходив.
11.Типи основ слова в українській мові.
Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.
У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.
Типи основ:
-Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;
-Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;
-Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;
-Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;
-Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.
12.Історичні зміни в морфемній структурі слова.
Морфемна будова слова з розвитком мови може зазнавати історичних змін.
Найтиповішими явищами серед історичних змін є :
-Спрощення;
-Ускладнення;
-Перерозклад;
-Декореляція.
Причини історичних змін:
1)Втрата смислового зв’язку між коренем-етимоном і похідним словом;
2)Втрата в мові кореня-етимона і зникнення твірної основи;
3)Фонетичні зміни.
Спрощення – історична зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному опрощенні залишки колишньої подільності певною мірою зберігаються (порош-ок, міш-ок).
Ускладнення – протилежне спрощенню – в результаті цього явища кількість морфем у слові збільшується, відбувається в українських словах із постфіксом –СЯ, який з походження є формою Зн.відмінка особового займенника СЕБЕ, у дієсловах майбутнього часу недоконаного виду, які з походження є формою «інфінітив+особові форми допоміжного дієслова – iматі-»
Часто явище спостерігається в запозичених словах.
Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. 1) Між основою і закінченням (рук-ами, а було рук-а-ми), 2) утворення складних суфіксів (робіт-ник, було робіт-н-ик; сад-івник), 3) префікси: недо – неповнота дії (недо-бачати, було не-до-бачати), зне, попо, пона і т. п.
Декореляція – зміна морфемного статусу морфем, у прислівниках, утворюється від відмінкових форм іменників (зверх-у).
13.Принципи морфемного аналізу слова.
Основний принцип морфемного аналізу – принцип подвійного зіставлення слів в рядах однокореневих і одноструктурних за принципом повторюваності, семантично-навантажених відрізків у кількох (не менше 2) словах мови.
ПО-ПЕРЕ-ПИ-УВА-ТИ
1)ПИСати; 2)жиТИ; 3) зимУВАти; 4) ПЕРЕчитувати; 5) ПОперечитувати.
Слово треба змінити за відмінками, щоб виділити закінчення.
Морфемний аналіз передбачає зіставлення слів на синхронічному зрізі. Членувати слова на морфеми треба виходячи з сучасного стану мови, не підміняючи розбір слова за будовою на етимологічний.
Не можна залучати для зіставлення навіть близькі споріднені мови, результат – неправильні висновки: укр.. РОБота, рус. РАБОТа.
Також не можна залучувати діалектні, просторічні, виразно розмовні слова.
Треба правильно враховувати мотиваційні зв’язки слова з іншими:
Віз-ник (возити
Що-ден-н-ик ( що-ден-н-ий
14.Морфемні словники.
Морфемний словник – це словник, який містить повну комплексну інформацію про всі морфеми укр..мови(кореневі, префіксальні, суфіксальні, флективні):
1)значення;
2)категоріальна належність)
3)функції;
4)структура;
5)варіанти й аломорфи;
6)морфонологічні властивості;
7)словотвірні властивості;
8)продуктивність і регулятивність;
9)валентність кожної морфими.
Нині існуючі морфемні словники можна поділити на три групи:
А)алфавітні списки слів,поділених на морфеми;
Б)списки службових морфем з відповідними коментарями;
В)словники сполучуваності морфем.
До першої групи належать такі словники:
1.Яценко І.Т.Морфемний аналіз.Сдловник-довідник:у 2т. У Т. 1 (А-Н). – К., 1980.Містить понад 57000слів;У Т.2(О-Я). – К., 1981. Містить понад 60000слів. Це алфавітний список слів,поділених на морфи синхронному зрізі:абажур/н/ий (через наскісну риску).
2.Полюга Л.М.Морфемний словник.-К., 1983.Близько 36000 слів.Це також алфавітний список слів, поділених на морфи синхронно.
Навідміну від словника Яценка,в ньому подається така додаткова інформація:1)після реєстрового слова – повне або часткове накладання морфем; 2)після реєстрового слова – варіанти морфем при відмінюванні іменників і дієслів; 3)в кінці словника подано списки префіксів і суфіксів (з їхньою значеннєвою та граматичною характеристикою)та кореневих морфем.
3.Потиха З.А.Школьный словообразовательный словарь.- М., 1964, Близько 25000. Це алфавітний список слів,поділених на морфи синхронному зрізі+історичні коментарі деяких фонетичних явищ та списком російських і греко-латинських префіксів і суфіксів.
До другої групи належать такі словники, в яких наводяться списки службових морфем(суф,преф,флексій) з коментарями про їхнє значення, частиномовну належність, варіанти й аломорфи, словотвірні властивості і продуктивність.
1.Потиха З.А.Как сделаны слова в русском я зыке.- Л., 1974.Дається тлумачення префіксів, суфіксів,закінчень, що активно використовуються у словотворенні.
2.Словарь словообразовательных элементов немецкого языка/под ред.М.Д.Степановой.- М., 1979.У словнику аналізуються префікси,префіксоїди, суфікси,суфіксоїди, перші і другі частотні компоненти складних слів.Подана повна їх характеристика:назва морфеми, частиномовна належність,продуктивність, частотність, функції у складі похідних слів.
До третьої групи належать:
«Словарь морфем русского языка» А.І. Кузнєцової і Т.Ф.Єфремової(м.,1986.Близько 552000 слів) Словник уперше в східнослов’янській лексикографії подає відомості про структуру слова і характеризує валентність (сполучуваність) кореневих, суфіксальних і префіксальних морфем. Складається з трьох частин:кореневої, префіксальної, суфіксальної.
(з лекції)
1.Цыганенко Г.П. Словарь служебных морфем русского языка . — К.: Радянська школа, 1982.Умовний рос-укр.словник.
2.Карпіловська Є.А. Словник афіксальних морфем української мови 1997.
3.Тихонов Словообразовательный словарь русского языка в двух томах: Около 145000 слов. - М., 1985.
15.Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна. Предмет і об’єкт дослідження в словотворі.
Словотвір як окрема галузь лінгвістичної науки формується протягом 40-х-50-х років 20ст. Дедалі чіткіше вимальовуються контури цієї мовознавчої дисципліни, уточнюються її основні поняття і терміни, визначають нові напрями досліджень.
На місце словотвору серед інших мовознавчих дисциплін існують різні погляди: М. Ломоносов, О. Востоков, Б. Буслаєв, Ф. Ф. Фортунатов, Л.Булаховський та інші вважали, що вчення про словотвір є одним із розділів морфології;
О. Потебня відносив словотвір до лексикології,
О. Шахматов, В Виноградов виділяли словотвір у самостійну дисципліну в науці про мову.
В українському мовознавстві цю точку зору обстоював І. Ковалик. Він долучився і до створення відповідної теоретичної бази цієї галузі.
Термін "словотвір" має двояке значення: 1) це сама система словотвірної будови мови, яка утворювалася за своїми внутрішніми законами протягом усього історичного розвитку мови; 2) вчення про словотвірну будову мови як мовознавчу дисципліну. Перше значення — словотвір як процес — є первинним, а друге — словотвір як вчення про словотвірну будову мови — вторинним (Ковалик, 1961 б: 54).
Словотвір — це розділ мовознавства, що вивчає процес творення слів, словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови. Це вчення про деривацію.
Словотвір, як і мову в цілому, можна вивчати у двох аспектах: діахронічному і синхронічному. У діахронічному аспекті досліджуються певні процеси формування нових слів у ході історичного розвитку мови.
Діахронічний (історичний) словотвір — це вчення про словотвірні процеси та закономірності, які простежуються у похідних словах; про формування словотвірної системи мови, її зміни, розвиток, зміни у структурі похідних слів.
Синхронічний (описовий) словотвір — це вчення про похідну лексику у її взаємовідношенні з іншими словами на певному етапі розвитку мови протягом певного часу.
Синхронічний словотвір вивчає відношення одиниці., що співіснують, діахронічий — процеси перетворення одних одиниць в інші.
Деривація охоплює всі випадки утворення одних мовних одиниць на базі інших.
-лексична деривація
-семантична
-морфологічна
-словотвірна
-синтаксична деривація.
Об'єкт і завдання словотвору
Змістом, предметом словотвору як галузі мовознавчої науки виступає чинна система словотвірної будови конкретної мови.
Об'єктом словотвору є слово, яке вивчається також в інших розділах лінгвістичної науки. У словотворі розглядаються не всі слова, а тільки похідні і не самі по собі, а в їх відношеннях з відповідними твірними, у їх зв'язку з іншими похідними, однотипними за способом словотворення, за моделлю. Ком понентами словотвірних відношень є похідність за формою і мотивованість за смислом
Отже, об'єктом словотвору є похідні лексичні одиниці, які розглядаються не лише як окремі похідні слова, а як пенні категорії слів, що мають спільні формальні і семантичні ознаки.
У словотворі вивчаються не будь-які слова, а лише ті, які своєю структурою підказують, чому так, а не інакше названо істоти, речі тощо: промовець — від промовити, полотніти — від полотно (стати білим, як полотно), льонар — від льон, завтрашній — від завтра, мідний від мідь, підлість від підлий.
Об'єкт словотвору визначає і його завдання.
Основним завданням словотвору є вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних взаємозв'язків між ними.
Предметом вивчення словотвору є словотвірний рівень мови, що має міжрівневий характер. Його одиниці одночасно входять до двох мовних рівні – морфемного і граматичного.
Предметом дослідження словотвору є вивчення процесу творення нових лексичних одиниць та засобів, за допомогою яких цей процес відбувається (суфіксів, префіксів, інфіксів тощо).
16.Звязок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами.
Словотвір має тісні зв’язки з:
-Морфемікою, яка вивчає інвентар морфем укр..мови, частина яких є словотворчими.
-морфонологією;
-лексикологією,поповнює лексичний склад мови;
-морфологією,бо продукує слова обов’язково певної частини мови з відповідними морфологічними ознаками;
-морфонемікою, виявляється в тому,що морфонологічні явища (усіч., інтерфікс., морфолог.чегрування) на межі між твірними морфемами в процесі словотворення знімають структурні, фонетичні, словотвірні та інші обмеження в сполучуваності морфем і тим самим завершують словотвірний акт;
-синтаксисом(значення кожного похідного слова можна описати через перифразу, в якій стрижневим словом виступає мотивувальне слово);
-стилістикою, так як у словотвірній структурі мови наявні певні утворення із пестливо-здрібнілими та зневажливо згрубілими значеннями, які використовуються з певними стилістичними спрямуваннями;
-фонетикою, виявляється в тому, що фонемна структура твірного слова та місце наголошення зумовлюють вибір твірного суфікса та морфологічних явищ на межі між твірними морфемами;
-семантикою, виявляється в тому,що користується семантичними одиницями, базується на семантичних одиницях і продукує семантичні одиниці,широко залучаєчи й асемантичні компоненти – інтерфікси.
17.Розрізнення понять «словозміна», «формотворення» і «словотворення».
Словозміна – це творення граматичних форм слова за допомогою закінчень. При цьому процесі змін у семантиці слова не передбачається.
Формотворення – це утворення граматичної форми одного й того ж самого слова. Семантичних зрушень при цьому процесі не відбувається. Використовуються граматичні суфікси та префікси.
Словотворення – це процес,механізм, система і результат творення вторинних(похідних) слів, що перебувають між собою у типових структурно-семантичних зв’язках.
Словотворення, як полі функціональне явище визначається також так:1)механізм творення слів, тобто сукупність правил, способів
23.02.2017 15:44
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора