Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
УПРАВЛІННЯ РЕАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту організацій
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Менеджмент міжнародної туристичної діяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Кафедра менеджменту організацій
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
УПРАВЛІННЯ РЕАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
План.
Вступ ……………………………………………………………......3
Розділ 1 Теоретичні основи управління реальними інвестиціями……………………………………………………………..…...5
1.1.Реальні інвестиції їх структура та класифікація……….….......5
1.2.Поняття інвестиційного проекту. Життєвий цикл проекту….12
1.3.Особливості управління реальними інвестиціями……………18
Розділ 2 Аналіз інвестиційної діяльності СП «ЛеКо» ЛТД…..28
2.1. Загальна характеристика СП «ЛеКо» ЛТД………………......28
2.2.Оцінка фінансового стану СП «ЛеКо» ЛТД………………….31
2.3. Оцінювання інвестиційної привабливості СП «ЛеКо» ЛТД..40
Розділ 3. Формування стратегії інвестиційної діяльності ........43
3.1. Визначення перспективних напрямків інвестиційної діяльності ……………………………………………………………….…..43
3.2. Розрахунок загального обсягу інвестиційних ресурсів та планування джерел їх надходження……………………………………….45
3.3. Фінансовий план інвестиційної програми……………………..48
Висновки та пропозиції…….………………………………………57
Використана література………….…………………………….…..59
Додатки…………………………………………………...…………..60
Вступ.
Актуальним завданням на сьогодні є розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища, та суттєвого нарощення обсягів інвестицій.
Інвестиційна діяльність суб’єктів господарювання вимагає глибоких знань теорії та практики прийняття рішень у сфері обґрунтування інвестиційної стратегії, виборі напрямків та форм інвестування, а пошук удосконалення відносин в інвестиційній сфері в умовах ринкової трансформації економіки є не лише актуальним, а й важливим завданням практичного та теоретичного значення.
Визначальною домінантою економічної політики будь-якої країни є реальні інвестиції. Вони складають економічну основу суспільства та впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Такий аспект дослідження свідчить про дуже важливе значення реальних інвестицій в економічному розвитку країни та про ту роль, яку вони відіграють у функціонуванні ринкової економіки. Саме цим пояснюється той величезний інтерес економістів до теорії вкладення капіталу у виробництво, який вони проявляють на протязі багатьох років.
У даному курсовому проекті я прагну довести, що на даному етапі для СП «ЛеКо» є необхідним розширювати сфери діяльності залучивши реальні інвестиції. Для цього мені необхідно оцінити інвестиційну привабливість та фінансовий стан підприємства. Виявити напрямок вкладання інвестицій та визначити їх розмір.
Завданням даного курсового проекту опрацювання та вивчення теоретичних питань реального інвестування та застосування їх на практиці, а саме на прикладі спільного підприємства «ЛеКо» ЛТД.
Спільне підприємство «ЛеКо» ЛТД було створено 27 грудня 1994 року двома фізичними особами, які десять років до цього співпрацювали у різних галузях народного господарства. Спочатку просто експортувалась деревина, сьогодні вже виготовляється та експортується шпон. Але проблема в тому, що підприємство працює по давальницькій схемі і на цьому втрачає 10% прибутку. Саме тому необхідно вкладати інвестиції у будівництво заводу по виготовленню шпону, що дасть можливість не лише збільшити прибуток, зробити новий крок у розвитку підприємства, а й постійно збільшувати обсяги виробництва та продажу.
Курсовий проект складається з трьох розділів. У першому розділі розглядаються теоретичні основи реального інвестування, їх поняття, структура та класифікація, особливості управління та поняття життєвого циклу проекту. У другому розділі наводиться коротка характеристика підприємства, його фінансовий стан та оцінити інвестиційну привабливість даного підприємства. У останньому, третьому розділі визначаються перспективні напрямки інвестування, розраховується необхідний обсяг інвестицій та фінансовий план проекту.
РОЗДІЛ І
1.1. Реальні інвестиції їх структура та класифікація
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року визначає інвестиції як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, у результаті чого створюється прибуток або соціальний ефект.
Реальні інвестиції - це вкладання коштів у реальні активи як матеріальні (основні та оборотні виробничі засоби, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, “ноу-хау”, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).[12]
Інвестиції в основний капітал забезпечують приріст матеріальних активів збільшення виробничих фондів, амортизація яких, у свою чергу, є джерелом подальшого розвитку виробництва.
Інвестування оборотного капіталу необхідне для відтворювальних процесів у виробництві, сприяє його розширенню та збільшенню доходу.
На відміну від фінансових, реальні інвестиції повністю спрямовуються на збільшення виробничого капіталу, тобто в основний капітал і на приріст товарно-матеріальних запасів, а також у нематеріальні активи.
Термін “реальні інвестиції” застосовується в міжнародній практиці економічного аналізу і, зокрема, використовується у системі національних рахунків ООН.
Реальні інвестиції виступають у вигляді:
Нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства ( фірми);
реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). [10]
Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.
Для характеристики реальних інвестицій на макрорівні в міжнародній практиці використовуються такі показники:
Обсяг інвестицій, тобто вартісний вираз вкладеного капіталу.
Норма інвестицій - відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту або валового внутрішнього продукту.
Коефіцієнт приросту капіталоємності, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Він визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за той самий період.
Накопичення - це використання частини національного доходу на розширене відтворення. Накопичення являє собою приріст основного капіталу, матеріально-технічних запасів, невиробничих активів, і, відповідно, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг
У країнах з перехідною економікою ці показники неоднакові, їх рівень коливається залежно від рівня розвитку країни, стану її економіки.
Основну частину реальних інвестицій у країнах з ринковою економікою складають приватні інвестиції, у межах 60-70% (максимальним показником - 70% - характеризується США). Такі інвестиції спрямовані в основному у прибуткові передові галузі промисловості, а держава інвестує збиткові галузі. [8]
Співвідношення між реальними та фінансовими інвестиціями пов'язане, насамперед, з інвестиційною стратегією підприємства. По-перше визначальну роль грає тип підприємства: інституціональне чи виробничого спрямування; по-друге - стадія життєвого циклу.
Реальні інвестиції (будівництво, організація виробництва, придбання нерухомості) завжди вважалися надійним розміщенням капіталу і захистом від інфляції, тому що:
ціни на ці об'єкти зростають більш швидкими темпами, ніж знецінюється національна валюта;
реальні інвестиції завжди дають більш вигідну віддачу капіталу, ніж вкладення у фінансові активи;
реальні інвестиції - найбільш значний показник фінансового стану (іміджу) будь-якої компанії, що розвивається, або виробництва, гарант залучення в інвестиційну діяльність різних приватних інвесторів.
Серед основних результатів реальних інвестицій необхідно виділити: ефективне розміщення продуктивних сил, що забезпечує гармонійний розвиток галузей народного господарства, реалізацію соціальних програм.
Але необхідно пам’ятати, що реальним інвестиціям, крім того, притаманний високий рівень морального старіння і вони є найменш ліквідними активами підприємства.[4]
До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належати вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів. Реальні інвестиції бувають наступних видів:
інвестиції відновлення що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;
інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;
валові інвестиції - як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.
Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та оборотні засоби.
Інвестиції в основні засоби включають:
придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;
модернізація діючого обладнання;
будівництво і реконструкція будівель та споруд;
технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;
нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.
Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:
нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;
нових та додаткових запасів готової продукції;
збільшення рахунків дебіторів.
Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв’язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це – активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.
Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.
Супутніми інвестиціями є:
вкладення в об’єкти, пов’язані територіально та функціонально, з прямим об’єктом:
вкладення в об’єкти, безпосередньо технологічно не пов’язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під’їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);
вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.
Інвестиції в НДР забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все:
матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп’ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;
оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;
ліцензії та технології;
навчання персоналу.
Капітальними вкладеннями називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20 % НД. Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни.
Серед основних результатів використання капітальних вкладень необхідно виділити:
реалізацію соціальних програм;
пропорційне розміщення продуктивних сил країни;
гармонійний розвиток галузей народного господарства;
прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства;
реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондів;
здійснення важливих будівництв.
Найбільш загальною є наступна класифікація реальних інвестицій.
За джерелами фінансування:
централізовані – за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;
нецентралізовані – за рахунок довгострокових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.
Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки централізованих капітальних вкладень. Така ситуація пов’язана із державною політикою у фінансовій та банківській сферах.
Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має наступний вигляд:
машинобудування та металообробка;
торгівля та громадське харчування;
будівництво;
целюлозно-паперова промисловість;
промисловість будівельних матеріалів та ін.
Регіональний розподіл. Обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від:
стану інвестиційного клімату;
послідовності проведення ринкових реформ;
рівня розвитку економічного потенціалу;
динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури;
ефективності використання природних та трудових ресурсів;
За формам відтворення виділяють наступні види реальних інвестицій:
нове будівництво – створення виробничих потужностей на нових майданчиках за новими проектами;
розширення виробництва – будівництво нових підприємств та розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення;
реконструкція виробництва – переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому;
технічне переоснащення виробництва – комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадженням прогресивної технології та ноу-хау, заміщення фізично зношеного обладнання.
Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники.
Обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що вкладається.
Норма інвестицій, що є відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту.
Коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період.
Коефіцієнт капіталомісткості дорівнює відношенню валових інвестицій до приросту ВНП.
Накопичення – це використання частини НД на розширене відтворення.
Навіть у країнах з ринковою економікою ці показники неоднакові, їх рівень коливається залежно від рівня країни, складу її економіки в поточному періоді. [13]
1.2. Поняття інвестиційного проекту. Життєвий цикл проекту.
Поняття «інвестиційний проект» має два значення.
1. Діяльність, яка передбачає здійснення комплексу заходів для досягнення визначеної мети.
2. Система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, що необхідні для здійснення визначених заходів, які містять їх опис.[10]
Проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні.
Тактичні – проекти, пов’язані із збільшенням обсягів виготовлення продукції, підвищенням якості, модернізацією обладнання
Стратегічні – проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва. [14]
Типовими у світовій практиці прийнято вважати наступні види проектів:
заміна застарілого обладнання як природний процес у рамках діючого бізнесу. Звичайно такі проекти не потребують докладного обґрунтування і тривалого прийняття рішень. Альтернативність можлива лише в тому випадку, коли існують декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;
заміна обладнання з метою зниження виробничих витрат. Мета подібних проектів – заміна морально застарілого обладнання. Цей тип проектів передбачає аналіз вигідності кожного окремого проекту, бо більш досконале обладнання не завжди вигідне з фінансової точки зору;
збільшення випуску продукції та розширення ринку послуг. У даному випадку необхідно детально аналізувати реальність комерційного здійснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору, а також його фінансову ефективність;
розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. У цих проектах усі стадії аналізу важливі, бо це є стратегічним рішенням і помилка при розробці проектів даного типу може призвести до суттєвих наслідків;
проекти, що мають екологічну спрямованість. Ці проекти за своїм змістом завжди пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологічному аналізу приділяється головна увага. [10]
Життєвий цикл проекту – це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях його підготовки, реалізації та експлуатації.
Цикл проекту є певною схемою або алгоритмом, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при його розробці та впровадженні.
Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоновано бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз – передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної (рис. 1.2.1.).[13]
Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту – попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.
Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.
Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, та короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов’язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу.
Рис. 1.2.1. фази інвестиційного циклу проекту
Ці стадії об’єднані в дві фази:
фаза проектування – перші три стадії;
фаза впровадження – останні три стадії.
Перша стадія проекту – ідентифікація – стосується вибору або генерування таких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить із чіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання та вибору найвигідніших варіантів.
На стадія розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме:
технічні характеристики;
врахування впливу на навколишнє середовище;
ефективність та можливість фінансового здійснення;
прийнятність із соціальних та культурних міркувань;
масштабність організаційних заходів.
Розробка проекту включає звуження кола ідей шляхом їх детальнішого вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі:
попереднє інженерне проектування;
аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;
розгляд систем адміністративного управління;
оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту навколишнього середовища;
оцінка впливу проекту на місцеве населення.
Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більше можна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраного проекту.
Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування.
На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться докладне вивчення:
фінансово-економічної ефективності;
факторів невизначеності й ризиків;
окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.
На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформляються як документально підтверджені юридичні зобов’язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.
Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повинен погоджуватися на стадії переговорів. На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. Під час цієї стадії необхідно порівнювати фактичні результати проекту із запланованими.
Ідея проекту може обумовлюватися:
незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;
ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;
наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування у більш продуктивних галузях;
необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;
прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;
пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;
інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв’язку з міжнародними договорами;
діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточними проектами цих організацій у даній країні.[6]
Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Дуже корисно внести всі можливі варіанти до початкового переліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схеми відбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів може звузитися до кількох або одного варіанту. У міру відкидання альтернативних варіантів деталі й розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмірної детальної підготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються. Відмінність між стадіями ідентифікації та розробки частіше буває кількісною, ніж якісною.
Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту.
Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:
недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність переваг перед наявними продуктами;
надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами;
відсутність політичної підтримки влади;
непридатна для здійснення цілей проекту технологія;
завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям;
надмірний ризик;
зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами або альтернативними рішеннями.[5]
1.3. Особливості управління реальними інвестиціями
Управління реальними інвестиціями містить в собі розробку інвестиційної стратегії, що у свою чергу ґрунтується на інвестиційній політиці. Управління інвестиційна стратегія та тактика підприємства реалізується через вибір стратегічних цілей і завдань та методів їх досягнення. Політика управління реальними інвестиціями становить частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів. Основою обґрунтування інвестиційної політики підприємства служить аналіз ринку продукції, яка виробляється підприємством.
Напрямки реального інвестування:
інвестиції в підвищення ефективності. Їх мета - це створення насамперед умов для зниження витрат фірми за рахунок заміни устаткування, навчання персоналу, переміщення виробничих потужностей у регіони з більш вигідними умовами виробництва;
інвестиції в розширення виробництва. Завданням такого інвестування є розширення можливостей випуску товарів для сформованих ринків у межах існуючих виробництв;
інвестиції у створення нових виробництв. Такі інвестиції забезпечують створення нових підприємства, які випускатимуть товари, що не виготовлялися фірмою раніше (здійснювати новий тип послуг), або дозволяють фірмі вийти на нові для неї ринки;
інвестиції заради задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестицій є необхідним у тому випадку, коли фірма стає перед необхідністю задовольнити вимоги влади в частині екологічних стандартів, безпеки виробництва або інших умов діяльності, що не можуть бути забезпечені тільки шляхом удосконалення менеджменту.
В основі стратегії вибору пріоритетних напрямків інвестування знаходиться інвестиційна політика підприємства. Що в свою чергу ґрунтується на аналізі ринку продукції, що виробляється цим підприємством, або нової, запланованої до випуску. Головною метою вивчення ринку є оцінка можливості збуту цієї продукції.
При проведенні аналізу ринку продукції підприємства оцінюються:
географічні межі ринку реалізації продукції;
загальний обсяг реалізації продукції на відповідному ринку протягом попередніх трьох років, у тому числі тієї, що виготовляється підприємствами-конкурентами;
прогноз динаміки споживчого попиту на період наміченої інвестиційної політики підприємства;
наявність підприємств-конкурентів на цьому ринку;
технічний рівень продукції підприємства;
можливості підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства і розширення рику збуту в рамках конкретних інвестиційних проектів.
Також до найбільш важливих факторів, які визначають стратегічне і тактичне інвестиційне планування фірми, належить загальна економічна ситуація і макроекономічні передумови інвестицій. Як приклад можна розглянути таку ситуацію:
Станом на 1994р. найбільш високий рейтинг, у тому числі з погляду інвестиційної привабливості, мали переважно сировинні галузі, а більш низький - обробні (харчова - 1,08; газова - 0,98; нафтовидобувна - 0,93; нафтопереробна - 0,86; лісова і деревообробна - 0,85 ;хімічна - 0,79; легка - 0,77; електроенергетика - 0,74; вугільна - 0,72). Такий стан, крім іншого був обумовлений тим, що сировинні галузі експортують свою продукцію, і вже сам факт більш регулярного одержання платежів надавав їм перевагу над перед обробними галузями. Низький рейтинг електроенергетики визначається відносно низькою нормою прибутку через високу капіталомісткість галузі. [7] Починаючи з 1996 р. відбувається поступова зміна рейтингу галузей щодо їхньої інвестиційної привабливості. Аналіз тенденції зміни курсу акцій показав, що в обробних галузях (важке машинобудування) ринкова ціна акцій почала зростати більш інтенсивно ніж у сировинних. Чи свідчить така тенденція про зниження інвестиційної привабливості сировинних галузей - однозначної відповіді дати не можна. Проте, одна з причин - це те, що сировинні компанії певною мірою “вичерпали” резерв зростання цін акцій, довівши ціни на власну продукцію до рівня світових. Високі ж фінансові, політичні, технологічні ризики в умовах перехідної економіки не дозволяють забезпечити помітного зростання за рахунок зовнішніх інвестицій. Зростання курсу акцій підприємства обробних галузей свідчить про позитивні структурні зрушення в економіці країни і про посилення уваги з боку інвесторів до високотехнологічних виробництв. Імовірних причин тут дві. Перша: починаючи з 1994 р. почала змінюватись загальна тенденція капіталовкладень - неефективні технології не фінансуються. Друга: високе спрацювання основних виробничих фондів, у тому числі у видобувних галузях, об'єктивно обумовлює посилення уваги до виробництва засобів виробництва. В свою чергу від обсягу інвестицій залежить обсяг
Слід зазначити, що світова тенденція свідчить про перспективність інвестування у високотехнологічні виробництва, банківську справу, засоби телекомунікації. Разом з тим у сучасних умовах, виходячи зі сформованого світового поділу праці, найбільш інвестиційно привабливими залишаються видобувні галузі, важке машинобудування і транспорті. При формуванні стратегічних планів інвестиційної діяльності варто враховувати і ту обставину, що в умовах сучасної економіки функція пропонування, яка виражається кривою, у більшості промислових галузей є прямою, паралельною горизонтальній осі. Таке положення, зокрема обумовлене тим, що використання фактичного виробничого потенціалу української економіки знаходиться приблизно на рівні 50%. Виходячи з цього, зростання обсягів виробництва може бути досягнуте на існуючих виробничих потужностях без будь яких значних додаткових витрат капітального характеру. Зрозуміло, рівень якості продукції, що випускається, в основному не відповідає світовим вимогам. Але з урахуванням величезної ємності внутрішнього ринку, така ситуація цілком можлива. Тактика інвестиційної діяльності безпосередньо пов'язана з дивідендною політикою фірми, точніше, дивідендна політика багато в чому є основою тактики інвестування. Для більшості великих фірм зниження розмірів дивідендів є вкрай небажаним і спостерігається дуже рідко, навіть у випадках, коли до цього змушують об'єктивні економічні обставини. Дивіденди, які виплачуються акціонерам, як правило, є об'єктом оподаткування, тому що включаються в загальний розмір оподаткованого доходу людини. Отже, прибутковість інвестицій в акції підприємства повинна перевищувати без ризикову прибутковість по державних паперах (як правило, вони не підлягають оподаткуванню) як мінімум на величину податку. Отримані дивіденди можуть або реінвестуватися або витрачатись у поточному періоді. На сучасному етапі, коли більша частина акцій “розпорошена” між безліччю акціонерів, а середній рівень доходів акціонерів порівняно низький, переважає тенденція 100% одержання дивідендів.[1]
Однак у тактичному плані більш ефективно реінвестувати відповідну частину дивідендів у розширення, модернізацію або перепрофілювання фірми. Інвестиційні проекти, що забезпечують виконання даного завдання, є найбільш прийнятним з тактичних міркувань.
За рідкісним винятком фірма, що вирішила реалізувати капіталомісткий інвестиційний проект, здатна обійтися власними фінансовими ресурсами. Більш того відволікання власних оборотних коштів на фінансування капітальних проектів є не тільки неможливим, а й економічно невигідним. “Переключення” оборотних коштів може призвести до скорочення основного виробництва й у кінцевому підсумку до скорочення ресурсів фінансування капітальних проектів. У свою чергу, обсяги та джерела формування інвестиційних ресурсів багато в чому визначаються структурою капіталу, що склалася на підприємстві в процесі господарської діяльності. [11]
Для забезпечення ефективного управління формуванням інвестиційних ресурсів на підприємстві зазвичай розроблюється спеціальна інвестиційна стратегія, яка підтримує та забезпечує стабільну інвестиційну діяльність, ефективне використання фінансових ресурсів, фінансову стійкість підприємства на довготермінову перспективу.
Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства проходить такі основні етапи :
1) Визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів
2) Оцінювання необхідного обсягу фінансових ресурсів для реального інвестування на основі:
а) балансового методу;
б) методу аналогій;
в) методу питомої капіталомісткості продукції підприємства Визначення потреби в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій
3) Визначення загальної суми необхідного резерву капіталу з урахуванням стадій та термінів реалізації інвестиційних проектів [14]
Вивчення можливостей формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел.
Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм та проектів.
Аналіз джерел фінансування, хоча і є складовою і невід'ємною частиною загальної процедури аналізу інвестиційних проектів, до певної межі може розглядатися як самостійне завдання. Власне, самі джерела фінансування інвестиційних проектів визначені відносно однозначно Сама ж процедура аналізу зводиться до визначення ціни ресурсів (WACC), можливого сценарію одержання ресурсів, нормативно-правової регламентації та інших умов.
Разом з тим без детального опрацювання механізму фінансування будь-який, навіть найбільш привабливий спосіб фінансування може виявитися неефективним.
В основі всіх механізмів фінансування лежить фінансова модель інвестиційного поетку. В загальному вигляді модель має два основні блоки: блок капіталовкладень і блок фінансових потоків після початку експлуатації об'єкта. Серед механізмів фінансування: механізм змішаного фінансування і кредитування, механізм страхування, проти витратні механізми і механізм самооплатності - останній виділяють як найбільш перспективний . [3]
Планування інвестиційного проекту та концепція “Бізнес-плану”. Реальний інвестиційний проект не може розглядатися у відриві від конкретного підприємства. Кожне підприємство під час свого життєвого циклу проходить різні стадії розвитку, які й обумовлюються тими проектами, які здійснює підприємство, а оперативна діяльність вже є похідною від цього процесу. Для кращого розуміння цього пропоную побудувати умовну модель життєвого циклу підприємства
Таким чином, життєвий цикл підприємства складається з поступового проходження різних інвестиційних проектів, як певних стадій свого розвитку. [2]
Отже, відповідно до поставленої мети дослідження, розглядатиметься саме процес планування та реалізацій інвестиційного проекту, як складової частини будь-якої економічної активності.
Як вже зазначалося вище, будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку, це передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:
Аналіз інвестиційних можливостей (Identification);
Аналіз альтернатив проекту та попереднє визначення (Feasibility Study);
Попереднє ТЕО (Pre-Feasibility Study);
Бізнес-план (Business planing);
Як бачимо, вінцем процесу планування проекту є створення бізнес-плану.
Складання бізнес-плану інвестиційного зачіпає питання економічної ефективності, маркетингового аналізу, фінансового планування та, навіть, політичні аспекти.
Треба сказати, що навіть на Заході, де вже сформувалися чіткі історичні традиції планування будь-якої економічної діяльності, тим більше діяльності інвестиційної, не існує єдиного стандарту на розробку бізнес-плану. Це в першу чергу пов'язано із різницею в цілях бізнесу чи окремих проектів, та із безлічі варіантів середовища, в якому вони діятимуть.
Хоча в цілому бізнес-план вважається інструментом для отримання кредиту, він безумовно виконує функції набагато глибші:
виявлення цілей бізнесу;
сприяння виробленню стратегії та оперативної тактики для досягнення цілей бізнесу;
створення системи вимірювання результатів діяльності;
надання інструментів для управління бізнесом;
виявлення альтернативних напрямків розвитку.
Існують різні вимоги до бізнес-плану для вже існуючої компанії та для компанії, що починає створюватися, існування якої залежить від даного проекту.
У випадку вже існуючої компанії, бізнес-план повинен містити звіт про минулу роботу та базуватися саме на ній, у той час, як у випадку нової компанії, особлива увага повинна бути відведена самому проекту.
Існує велика кількість розробок щодо складання бізнес-плану, проте всі вони частково відтворюють одна одну та можуть відрізнятися послідовністю розділів.
Бізнес-план повинен містити наступні розділи:
Стислий опис
Бізнес та його стратегія
Ринок та маркетингова стратегія
Виробництво та експлуатація
Управління та процес прийняття рішень
Фінанси
Фактори ризику
Додатки
Рекомендований зміст основних розділів бізнес-плану.
Короткий опис проекту. Як вже зазначалося, залежно від того, чи базується інвестиційний проект на вже існуючій компанії, чи його планується організувати на базі новоствореного підприємства, акцент повинен бути зроблений відповідно на компанії та її стратегії або на самому проекті.
Так чи інакше, наведемо перелік головних питань, які повинні бути окреслені у цьому розділі.
Як правило, дуже важливо перше враження від запропонованого проекту, якщо він, звичайно, є інструментом для отримання додаткового фінансування. Тут доцільно окреслити загальні переваги від проекту. А саме, треба окреслити сторони, які виграють від здійснення проекту. Особливо це торкається проектів, які сприяють впровадженню енергоефективних технологій та є очевидно суспільно корисними.
Насправді, все що буде написано в цьому розділі потім повинно бути детально розкрито у основних розділах бізнес-плану. Але перед тим, як до цього перейти, треба детально окреслити само підприємство, яке висуває цей проект.
Компанія та її загальна стратегія. Цей розділ робить наголос на самій компанії, яка здійснює проект, він не повинен перевищувати 5-ти сторінок.
Звичайно, компанія повинна бути представлена як така що є кредитоспроможною та здатна реалізувати економічно ефективний проект. А саме, менеджерам вкрай необхідно в першу чергу для себе відповісти на наступні запитання:
Які ваші персональні цілі та завдання при управлінні компанією?
Які з них є короткостроковими, а які довгостроковими?
Яким чином вони будуть досягнуті?
. Які завдання самого бізнесу?
Маркетинговий аналіз. Ефективний маркетинг - ключовий параметр вдалого бізнесу. Одна з головних причин невдач - недостатнє розуміння ринку та ринкового середовища.
Дуже часто цей розділ складає головну перепону для підприємців, які розробляють бізнес-план. Тут необхідно оцінити маркетингової можливості вашої продукції. Підприємець повинен показати, що він добре розуміє ринок та вимоги ринку до його продукції. Цей розділ повинен складатися з:
Аналізу сектору ринку,
Аналіз конкурентів, потреб споживачів.
SWOT-Аналіз
Маркетингова стратегія. Після дослідження характеристик ринку у минулому розділі бізнес-плану, маркетингова стратегія, наведена в цьому розділі, змальовує специфічні маркетингові дії, які підприємець планує здійснювати для досягнення своїх цілей.
Будь-яка маркетингова стратегія будується відповідно до концепції “4P”:Product; Price; Promotion; Place.
Тобто, усі маркетингові заходи можуть здійснюватися за чотирма напрямками: продукція, ціна, просування, місце продажу, відповідно.
Продукція. Робота в цьому напрямку передбачає зосередження на властивостях самого продукту, що пропонується споживачам, на його особливостях та специфічних якостях. Це допоможе побудувати свій власний імідж та зробити його кращим, ніж імідж ваших конкурентів.
Ціна. Це є один з найскладніших та найвагоміших компонентів. Складність його передусім полягає в тому, що при виборі цінової стратегії повинні враховуватися безліч факторів, такі, як цілі бізнесу, зовнішні фактори (конкуренти, споживачі і т.д.) та внутрішні фактори (виробничі витрати, рівень заробітної плати і т.д.)
Просування. Просування на ринок є вирішальним фактором у ринковій економіці. Воно повинно бути предметом постійної уваги. Як заходи для просування продукції можуть використовуватися: особистий продаж, реклама, зв'язок із громадськістю та ін.
Дуже часто цей розділ складає головну перепону для підприємців, які розробляють бізнес-план. Тут необхідно оцінити маркетингової можливості продукції. Підприємець повинен показати, що він добре розуміє ринок та вимоги ринку до його продукції. [13]
РОЗДІЛ ІІ
2.1. Загальна характеристика СП «ЛеКо» ЛТД
СП „ЛеКо” було створено 27 грудня 1994 року двома фізичними особами, які десять років до цього співпрацювали у різних галузях народного господарства. Підприємство знаходиться у місті Житомирі, у Корольовському районі. Форма власності – колективна. На початку своєї діяльності підприємство закуповувало деревину у лісових господарствах та експортувало її. На сьогоднішній день спільне підприємство працює по давальницькій схемі – поставляє сировину на завод по виробництву шпону, забирає готову продукцію та експортує її великим підприємствам по виготовленню меблів у Європі. Деревина та сировина експортується у такі країни, як Швеція, Польща, Німеччина тощо. Спільне підприємство орендує дві складські площадки для складування деревини, а також орендує приміщення для зберігання шпону біля заводу. Сировина та готова продукція транспортується до споживача автотранспортом та залізною дорогою.
Підприємство продає деревину твердих
19.04.2017 21:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора