УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА ПАТ «ОВРУЦЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД». Курсова робота з Менеджмент міжнародної туристичної діяльності. Робота № 529339

Перехід до торгівельного партнера Binance

УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА ПАТ «ОВРУЦЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД»

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

ЗІ

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2015

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Менеджмент міжнародної туристичної діяльності

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ з циклу дисциплін на тему «УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА ПАТ «ОВРУЦЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД» Житомир 2015 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ 1.1 Сутність ефективності та її види 1.2 Система показників ефективності виробництва і методичні підходи до їх визначення 1.3 Чинники зростання ефективності виробництва РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА ПАТ «ОВРУЦЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД» 2.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства 2.2 Аналіз фінансового стану підприємства 2.3 Оцінка ефективності виробництва на підприємстві РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА ПАТ «ОВРУЦЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД» 3.1 Удосконалення діагностики ефективності виробництва на підприємстві 3.2 Напрями удосконалення управління ефективністю на підприємстві ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Сучасні переробні підприємства аграрного сектору господарювання функціонують в умовах жорсткої конкуренції, які ускладнюються членством України у світовій організації торгівлі (СОТ). Низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках зумовлена низькою якістю продукції, високими витратами на її виробництво і збут, нестабільним фінансовим становищем тощо. Зазначені чинники, які послаблюють конкурентний статус підприємств, об’єднуються поняттям «ефективність». За цих умов раціональне поєднання ринкових і державних механізмів регулювання, одного боку, та удосконалення управління на рівні підприємств, з другого, має забезпечити реалізацію соціально-економічних цілей розвитку вітчизняних товаровиробників, підвищення ефективності їх виробництва та зміцнення конкурентоспроможності на ринку. Питання ефективності виробництва досить глибоко досліджені у працях таких вітчизняних вчених як В.Г. Андрійчук, С.І. Дем'яненко, В.Я. Месель-Веселяк, О.В. Мазуренко, В.Г. Ткаченко, В.І. Богачов, C.B. Лук'янець, І. В. Кравець та інших. У зазначених дослідженнях з’ясовано категоріальну сутність ефективності, її види, чинники, показники, методики оцінки тощо. Разом з тим потребують поглибленого аналізу управлінські підходи, методи і важелі забезпечення ефективності виробництва на рівні підприємства, що і зумовлює актуальність проблеми та вибір теми дослідження. Проявами кризових явищ в економіці загалом та у становищі переробних підприємств, зокрема, є низький рівень використання виробничих потужностей, скорочення робочих місць, збитковість, низька рентабельність, висока ресурсомісткість і витратність виробництва. Зважаючи на злободенність і взаємообумовленість зазначених проблем, існує необхідність розробки цілісного організаційно-економічного механізму управління ефективністю на переробних підприємствах аграрного сектору. Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних, методологічних і прикладних аспектів управління ефективністю виробництва та розробка пропозицій щодо напрямів і механізмів її підвищення. Реалізація поставленої мети дослідження передбачає вирішення таких завдань: – з’ясувати сутність ефективності виробництва та її критеріїв; – ідентифікувати фактори (чинники) економічної ефективності виробництва переробних підприємств; – узагальнити методичні підходи щодо оцінки ефективності виробництва; – здійснити аналіз господарсько-економічної та фінансової діяльності досліджуваного підприємства; – оцінити стан та перспективи підвищення ефективності виробництва на підприємстві; – визначити важелі та інструменти удосконалення управління ефективністю виробництва переробного підприємства. Об’єктом дослідження є процес удосконалення управління ефективністю виробничо-господарської діяльності ПАТ «Овруцький хлібозавод». Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних аспектів ефективності виробництва та управлінських методів і важелів, спрямованих на її підвищення. У процесі дослідження використовувалися такі методи: абстрактно - логічний, узагальнення, аналізу і синтезу, рядів динаміки, середніх величин, монографічний та ін. Інформаційною базою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблеми дослідження, Господарський кодекс України, Закони України та інші нормативні акти, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання, інформація мережі Інтернет, статистична, бухгалтерська та фінансова звітність досліджуваного підприємства за період 2012-2014 р.р. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи 79 сторінок друкованого тексту, у тому числі: 12 таблиць та 4 рисунків. Список використаних джерел нараховує 80 найменувань. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ 1.1. Сутність ефективності та її види Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці, серед яких найважливішим є земля. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства виробляє суспільно корисну продукцію або надає виробничі та побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, — ті чи інші результати виробництва (діяльності). При цьому, результати виробництва залежать від масштабів використання засобів і предметів праці. Комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили (працівників) за певний проміжок часу для досягнення того чи іншого результату становить ефективність виробництва. Основу сучасних економічних досліджень ефективності складає її визначення представниками неокласичної школи політекономії в кінці ХІХ ст. - В. Паретто і Й. Шумпетера. На їх думку під ефективністю розуміється співвідношення витрат і результатів [66]. Такий аспект ефективності передбачає розгляд діяльності підприємства як діючого суб'єкта, що намагається максимізувати прибуток. Друкер П. вважає, що ефективність є результатом правильності певних процесів, виконання функцій, завдань, досягнення цілей [27]. Інші зарубіжні автори, а саме: М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі тлумачать ефективність як співвідношення між обсягом виробництва продукції і необхідними для її виготовлення ресурсами, тобто, як внутрішній параметр функціонування підприємства, що віддзеркалює ефективність використання ресурсів [22]. Економічна ефективність зумовлює соціальну ефективність. К. Маркс у праці «Критика Готської програми» дійшов висновку, що кожен клас оцінює поняття справедливості по-своєму [53, с.2]. Бачення функції суспільного добробуту І. Бенталі представляє рівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності. На думку Дж. Роулз функція добробуту полягає у взаємообумовленості суспільного добробуту та зростання добробуту індивіда з найнижчим його рівнем. П. Самуельсон вважав, що функція суспільного добробуту - індивідуалістична і відображає індивідуальні уподобання та відповідні рівні корисності окремих індивідів відносно певних наборів споживчих благ) [46, с.345-349]. Думку представників неокласичної школи політекономії підтримує більшість сучасних науковців (Афанасьєв М.В., Іванієнко В.В., Іващенко Н.П., Ковальов В.В., Волкова О.Н., Лямець В.І., Тевящев А.Д., Іванілов О.С.),які тлумачать категорію ефективності як відношення ефекту (результату) до витрат або ресурсів, що були витрачені на його отримання. Тобто критерії ефективності формуються на основі витратного (спожиті ресурси) і ресурсного (застосовані ресурси) підходів. Витратний підхід відображає ефект, одержаний з кожної одиниці сукупних витрат або окремо витрат живої або уречевленої праці. Ресурсний підхід характеризує ефективність використання ресурсів: трудових, матеріальних, фінансових. Однак, як відзначають Ковальов В.В., Волкова О.М., незважаючи на те, що розходження між категоріями «ресурси» та «витрати» очевидне, очевидність має лише наближений характер [43, с. 275]. На думку Мельник Л.Г., Карінцевої О.І., ефективність розкриває характер причинно-наслідкових зв'язків. Вона показує не сам результат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками на основі двох груп характеристик (параметрів) - результату і витрат, але не виключає використання в системі показників ефективності і абсолютних значень вихідних параметрів [54, с. 245]. Сурмін Ю.П. розглядає ефективність, визначає критерії досягнення встановлених системою цілей. Функція досягнення мети має важливе значення при визначенні економічної ефективності; вона не суперечить витратному (ресурсному) підходу до визначення ефективності, має більш складний характер, і відповідно, іншу методику розрахунку. [78, с. 354]. На думку Ставченко О.Ф., ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних засобів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу [77, с. 114]. З інших позицій розглядає ефективність Мікловда В.П.: метою визначення ефективності є не просто виявлення того, наскільки раціонально підприємства використовують ресурси і забезпечують собі можливості подальшого розвитку, але і те, яке значення має їх діяльність для галузі загалом. Ефективність автор вбачає в більшій віддачі ресурсного потенціалу, тобто скільки прибутку отримано на одиницю затрачених виробничих ресурсів. [55, с. 37]. Федулова Л.І. розуміє під ефективністю оптимальне співвідношення задоволеності потреб певних груп. Така задоволеність залежить від ступеня реалізації інтересів учасників у процесі функціонування підприємства. Узгодження інтересів та формування на їх основі комплексу цілей підприємства є у цьому підході головним завданням управління [82, с. 388]. Сформульовані визначення категорії «ефективність» дають підстави стверджувати, що у сучасній науці переважає точка зору, згідно з якою ефективність - це відношення результатів до витрат (ресурсів), тобто так зване «традиційне» визначення. Теорія ефективності розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим - співвідношення ефекту і витрат, що його обумовили. Ефект (від лат. еffectus - виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннами тощо), показниками поліпшення здоров'я населення (наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) тощо. Тобто, економічний ефект - виражений у вартісній (грошової) формі є результатом будь-яких дій (господарських і управлінських заходів). У тому випадку, коли згадані результати впливають не тільки на суто виробничу сферу, але й обумовлюють зміни, пов'язані з впливом на здоров'я або умови життєдіяльності людини, прийнято говорити про соціально-економічний ефект. Якщо ці зміни стосуються природоохоронної сфери, використовують вираз «еколого-економічний ефект» [67, с.4]. Виходячи з цього, ефективність діяльності підприємства є комплексною характеристикою функціонування соціально-економічної системи. Для її визначення варто застосовувати комплексний підхід, який включає сукупність критеріїв оцінки таких як: результативність витрат, цільову результативність та конкурентоспроможність. На досягнення цих критеріїв має бути спрямована управлінська діяльність суб’єкта господарювання. Визначальним при цьому є досягнення економічної ефективності, яка спричинює імпульси до ефективності соціальної, екологічної, технологічної тощо. Е. Росс, поняття економічної ефективності розглядає не тільки у контексті загальної економічної теорії та мікроекономічних ринкових систем, але також як об'єкт досліджень у теорії управління господарськими системами, зокрема корпоративного управління та операційного менеджменту. У менеджменті поняття економічної ефективності має суто прикладний характер і найчастіше пов'язується з концепцією майбутніх грошових потоків і їх дисконтуванням до теперішньої вартості. Іншими словами, будь-яке підприємство розглядають як актив, здатний генерувати грошові потоки. Але, оскільки грошові потоки у майбутньому неможливо точно виміряти, ця концепція останнім часом зазнає дедалі більшої критики. На зміну концепції грошових потоків сформувались концепція так званого «ланцюга ефективності» [18. с.1]. Вона є своєрідним продовженням ідеї М. Портера про ланцюг доданої вартості. Але, на відміну від тлумачення М.Портера, також охоплює витрати. Обґрунтуванням такого підходу є те, що кожен результат має свою першопричину, пізнання якої, дає змогу впливати на майбутній результат. Як наслідок, результати діяльності будь-якого підприємства породжуються відповідними бізнес-процесами, тобто її повсякденною діяльністю [18, с.2]. Економічна ефективність виробництва - це показник, який співвідносить здобутий результат з поточними затратами чи використаними економічними ресурсами. Як зазначає С.Степаненко, у зарубіжній практиці ефективність розглядається як синонім поняття «результативність господарювання». При цьому застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування». Під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виробництва різноманітних товарів і послуг [44, c.56]. Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону. Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд [86,с.44]: , (1.1) де — сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; — затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників на тій чи тій стадії життєвого циклу товару, плюс прибуток на цій стадії (необхідна і додаткова праця); — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару; — сумарний, корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби. Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.1. [36, c. 144]. Рис. 1.1. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення у загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд: Ефективність = Результати / Ресурси (1.2) [86, с.42] Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення ефективності підприємства не варто тлумачити однозначно. Розрізняють кінцевий результат процесу виробництва та кінцевий загальний результат роботи підприємства. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (прибутковість) [39, c.10]. Ефективність виробництва (продуктивність системи) є поліморфною з точки зору її визначення і для аналітичних оцінок та прийняття управлінських рішень. З огляду на це важливим є класифікація за певними ознаками видів ефективності (продуктивності), кожен з яких має певне практичне значення для системи господарювання. Найпоширеніша класифікація ефективності виділяє наступні її види: - економічна ефективність - економія суспільно необхідного часу па виробництво та споживання товарів і послуг; - соціальна ефективність - збільшення кількості нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, підвищення рівня та комфортності життя; - екологічна ефективність - гармонізація відносин людини з навколишнім середовищем, зменшення шкідливих викидів; - науково-технічна ефективність - підсилення потенційних можливостей виробничих систем, наукових організацій, споживачів продуктивніше вирішувати ті чи інші завдання за допомогою продукції, виробленої даним підприємством. Разом з тим, зауважимо, що можуть розглядатися інші види ефективності діяльності підприємства як, наприклад: - внутрішня ефективність - це ефективність використання внутрішніх можливостей підприємства, його внутрішніх ресурсів; - зовнішня ефективність - це ефективність використання зовнішніх можливостей підприємства, що забезпечуються факторами зовнішнього середовища; - загальна ефективність як інтеграція зовнішньої і внутрішньої ефективності; - ринкова ефективність - повнота задоволення потреб споживачів порівняно з альтернативними способами їх задоволення; Види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). Сутнісно-змістовну характеристику видів ефективності відображено у таблиці 1.1. Таблиця 1.1 Видова класифікація ефективності виробництва за окремими ознаками Класифікаційна ознака Ефективність Одержаний результат - Економічна - Соціальна Місце одержання ефекту - Локальна (комерційна) - Загальнонаціональна Метод розрахунку - Абсолютна - Порівняльна Ступінь збільшення ефекту - Первинна - Мультиплікаційна - Синергічна Структура організації виробництва - Робочого місця - Виробничого підрозділу - Підприємства в цілому Тип економічного зростання виробництва - Екстенсивного розвитку - Інтенсивного розвитку Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності - Науки, техніки і технології - Організаційно-управлінських інновацій - Інвестиційних проектів і програм Характер витрат - Поточних витрат - Одноразових (капітальних) витрат Об’єкт оцінки - Повна (інтегральна) - Часткова (окрема) - Чинникова (багаточинникова) Масштаб міжнародного співробітництва - Зовнішньоекономічної діяльності фірми - Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій Джерело: адаптовано автором за [39, c.21]. Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо [16, c. 324]. Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). Екологічна ефективність передбачає гармонізацію відносин людини з навколишнім середовищем, зменшення шкідливих викидів, з одного боку, та виробництво екологічно безпечної і чистої продукції,з другого. Науково-технічна ефективність проявляється у підсиленні потенційних можливостей виробничих систем, наукових організацій, споживачів для більш продуктивного вирішення тих чи інших завдань за допомогою продукції, виробленої даним підприємством. Локальна (комерційна) ефективність означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток). Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то отримують народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг). Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (з розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Рівень ефективності при цьому відбиває економічні та соціальні переваги обраного варіанту реалізації господарських рішень (напряму діяльності) з можливих варіантів. Абсолютна і порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період. Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, одержаний внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів. Первинна (початкова) ефективність майже завжди помножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тобто, в результаті такого поширення формується так звана мультиплікаційна ефективність, яка проявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних можливостей та акселерації [53, с.2]. Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація. Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері. Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності, наприклад — застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки. У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо. У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату. Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає в тому, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення. Синергічна ефективність виражає такий комбінований вплив сукупності певних інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших. Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно зв’язаний передусім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників. Критерій — це головна відмітна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання сутності ефективності виробництва (діяльності), щодо яких здійснюється кількісна оцінка її рівня. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати сутність ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності. Проблема підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових — досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст даною критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання. 1.2. Система показників ефективності виробництва і методичні підходи до їх визначення Методичні підходи щодо визначення економічної ефективності залежать від діючої економічної моделі функціонування підприємства - ресурсної чи витратної, і грунтуються на співвідношеннях отриманого ефекту як остаточного результату операцій з ресурсами або витратами на досягнення цього ефекту. До ресурсів та пов'язаних з ними витрат відносять матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні, а також підприємницьку здатність як особливий вид ресурсів, характерний для системи економічних відносин [28, с.4]. Побудова показників ефективності підприємництва базується на методологічних принципах, зокрема: • забезпечення комплексного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності виробництва; • відображення ефективності використання та взаємозв'язку всіх елементів ресурсного потенціалу; • можливості застосування показників ефективності з метою управління окремими ланками виробничого процесу [86, с.39]. Інтегральний показник ефективності виробництва формується як результат синергічної взаємодії часткових показників ефективності: 1) ефективності використання основних засобів; 2) ефективності використання оборотних засобів; 3) ефективності використання праці (трудових ресурсів); 4) ефективності інвестицій; 5) інтегральні показники ефективності виробничого процесу тощо [45, с.2]. Формування системи показників ефективності для підприємства має створювати передумови для виявлення резервів її зростання, відображати витрати усіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві, стимулювати використання усіх резервів, наявних на підприємстві та виконувати критеріальну функцію [28, с.3]. Формування системи показників для оцінки ефективності виробничо-господарської діяльності здійснюється, насамперед, залежно від її спрямованості. Формуючи систему показників, що слугувала б повній аналітичній оцінці ефективності виробничо-господарської діяльності, треба враховувати значущість високого рівня використання трудових і матеріальних ресурсів для досягнення найкращих результатів господарювання. За цієї умови сукупність вимірників ефективності виробничо-господарської діяльності об'єднують у дві групи: перша - узагальнюючі показники діяльності підприємства; друга - показники використання ресурсів [45, с.4]. На думку С.Ф. Покропивного, економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина отриманого прибутку, рентабельність виробництва; економія тих чи інших видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо [65, с. 451]. Показники прибутковості (рентабельності) забезпечують вивчення ефективності діяльності підприємства за співвідношенням ефекту (прибутку) і вартості витрачених ресурсів, а також доходів, отриманих у результаті їх використання. Донець Л.І. пропонує при формуванні системи показників ефективності діяльності суб’єктів господарювання дотримуватися певних принципів, а саме: - забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності; - відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних у діяльності ресурсів; - можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві; - виконання найважливішими показниками ефективності стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності) [26, c. 95]. Система показників ефективності виробництва (діяльності), побудована на підставі зазначених принципів, має включати кілька їх груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп має певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (таблиця 1.2). Таблиця 1.2 Система показників ефективності виробництва Узагальнюючі показники Показники ефективності використання праці (персоналу) виробничих фондів фінансових коштів ( Рівень задоволення потреб ринку ( Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів ( Прибуток на одиницю загальних витрат ( Рентабельність виробництва ( Витрати на одиницю товарної продукції ( Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва ( Народногосподарський ефект використання одиниці продукції ( Темпи зростання продуктивності праці ( Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці ( Відносне вивільнення працівників ( Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу ( Трудомісткість одиниці продукції ( Зарплатомісткість одиниці продукції ( Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) ( Фондовіддача активної частини основних фондів ( Рентабельність основних фондів ( Фондомісткість одиниці продукції ( Матеріаломісткість одиниці продукції ( Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів ( Оборотність оборотних коштів ( Рентабельність оборотних коштів ( Відносне вивільнення оборотних коштів ( Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) ( Рентабельність інвестицій ( Строк окупності вкладених інвестицій Джерело: [53, с.4] Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства поряд із наведеними основними, варто використовувати також і специфічні показники, які відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо. Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства, а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному випадку мова йде про так звані ресурсний та витратний підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників. Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства розраховують за формулою [86, с.45]: , (1.3) де — ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; — обсяг чистої продукції підприємства; — чисельність працівників підприємства; — середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; — вартість оборотних фондів підприємства; — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників. Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут продукції (товарів), тобто рівень собівартості. Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди). З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) первинного суб’єкта господарювання виокремлюють, насамперед, відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачів. До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно і соціально є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва. Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою [86, с.46]: , (1.4) де — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; — приріст обсягу виробництва продукції за той же період (рік), %. Загальнонаціональний ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної продукції виробничо-технічного призначення [53, с.5]. Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у таблиці. 1.3, то вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі: 1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямів мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому; 2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню його престижу і конкурентоспроможності у сфері бізнесу. Рівень економічної результативності діяльності суб’єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв’язання будь-яких соціальних проблем. Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності. Щоправда, об’єктивне оцінювання соціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково обґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак припускається інтуїтивне та емпіричне уявлення щодо принципових підходів до оцінки соціальної ефективності. По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників); 2) муніципальному і загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому). По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). До соціальних потреб працівників, які може певною мірою задовольнити підприємство (організація), зокрема належать: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний її рівень; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємства (організації); надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будиночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (безпечних для здоров’я) умов праці та належної охорони довкілля; направлення працівників у середні й вищі навчальні закладів з виплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств (цехів) тощо. По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба враховувати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб’єктів господарювання. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; встановлення і виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексація заробітної плати та пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо. По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, більш-менш детальному словесному описі їх реального (можливого) впливу на результативність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі, результати кількісного вимірювання соціальної ефективності завжди треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня та динаміки. 1.3. Чинники зростання ефективності виробництва Ефективність – явище багатофакторне. Для того, щоб нею керувати, необхідно ідентифікувати сукупність чинників, які забезпечують ефективність. Різноманіття внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва зумовлює відмінності їх впливу за ступенем дії, за використанням і контролем. Тому для практики господарювання та керування важливим є знання менеджерами масштабів дії, форм контролю і активації найбільш істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного

Курсова робота Менеджмент міжнародної туристичної діяльності

sti

19.04.2017 21:04-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись