Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Комп’ютеризовані системи
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Електроніка та мікросхемотехніка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до курсового проекту
з навчальної дисципліни
«Електроніка та мікросхемотехніка»
для студентів базового напряму 050201 «Системна інженерія»
Затверджено
на засіданні кафедри
(Комп’ютеризовані системи автоматики(
Протокол №1 від 26 серпня 2014 р.
ЛЬВІВ – 2014
Методичні вказівки до курсового проекту з навчальної дисципліни „Електроніка та мікрохемотехніка” для студентів базового напряму „Системна інженерія” / Укл. О.С. Вітер. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2014. – 31 с.
Укладач Вітер О.С., канд. техн. наук, доц.
Відповідальний за випуск Наконечний А.Й., д-р техн. наук, проф.
Рецензенти Проць Р.В., канд. техн. наук, доц.
Вступ
Методичні вказівки визначають тематичну спрямованість курсового проекту, мету та цілі його виконання, вимоги до змісту, обсяг та вимоги до оформлення, а також організацію роботи над проектом та його захисту.
Тематика курсового проекту з дисципліни „Електроніка та мікросхемотехніка” визначається навчальною програмою цієї дисципліни, а також досвідом проектування та побудови вузлів електронної апаратури сучасних комп’ютеризованих систем, пристроїв автоматики та управління.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Курсовий проект з навчальної дисципліни „Електроніка та мікросхемотехніка” є заключним етапом вивчення цієї навчальної дисципліни, в результаті якого повинна бути досягнена наступна мета:
закріплення, систематизування та розширення знань студентів з принципів побудови, методів аналізу, синтезу, моделювання та розрахунку електронних схем технічних засобів захисту інформації;
вміння проектувати електронні пристрої, оформляти технічну документацію, використовувати засоби обчислювальної техніки;
розвивати навики виконання розрахунків електронних схем, вибору технічних рішень, оформлення технічних та графічних документів;
привити потребу до творчого пошуку.
Основними завданнями курсового проектування є:
на основі аналізу технічного завдання та сучасного стану побудови аналогічних пристроїв обґрунтувати та розробити структурну схему заданого пристрою та визначити вимоги і основні показники роботи її вузлів та елементів;
розробити принципову електричну схему пристрою, повести обґрунтування вибору її елементів та розрахунок їх параметрів;
здійснити розрахунок технічних характеристик пристрою на відповідність їх вимогам технічного завдання;
розробити конструкцію і здійснити трасування провідників друкованої плати пристрою;
оформлення курсового проекту (пояснювальної записки і графічної частини) згідно з вимогами і нормами стандартів;
захист основних положень, прийнятих методів і технічних рішень.
Графічна частина курсового проекту повинна складатися з таких креслень:
принципова електрична схема пристрою;
креслення друкованої плати пристою.
Тема та варіант завдання на курсове проектування видається і визначається студенту індивідуально викладачем, який керує курсовим проектом. Для студентів денної форми навчання може бути закріплена тема курсового проекту, яка запропонована студентом, як фрагмент науково-дослідної роботи за умови погодження технічного завдання з керівником курсового проекту.
Для студентів заочної форми навчання може бути закріплена тема курсового проекту, яка пов’язана з його виробничою діяльністю, а технічні характеристики завдання погоджені з керівником курсового проекту.
Залік з курсового проекту проставляється на основі результату захисту студентом курсового проекту перед комісією з викладачів кафедри, в склад якої входить керівник курсового проекту. Курсовий проект оцінюється за стобальною системою, яка переводиться в державну чотирибальну оцінку у відповідності з існуючою шкалою.
Тема та завдання на курсовий проект видається студенту на початку семестру згідно з навчальним планом. Проект повинен бути виконаний протягом одного семестру та захищений до початку екзаменаційної сесії.
Керівник курсового проекту видає студенту тему і технічне завдання, скеровує його роботу, надає йому технічні і методичні консультації, але не обмежує його в можливості вибору самостійних рішень. За прийняті в проекті технічні рішення, достовірність усіх обчислень, використання даних та якість графічної частини курсового проекту несе відповідальність автор проекту – студент.
При оцінюванні курсового проекту враховують наступні фактори:
правильність вибору структурної схеми і прийнятих технічних рішень;
обґрунтованість вибору методів аналізу технічних показників та повнота проведених розрахунків;
якість виконання проектних документів і оформлення;
наявність елементів інженерної творчості при розробленні заданого пристрою;
вміння аргументовано захищати прийняті технічні рішення.
Роботу над курсовим проектом необхідно розпочати з обґрунтування вибору структурної схеми пристрою. Критерієм правильності побудови такої схеми може служити технічне завдання. На основі загальних технічних вимог до пристрою необхідно сформулювати вимоги до елементів структурної схеми. Потім необхідно вибрати або розробити принципові електричні схеми окремих каскадів або вузлів і виконати розрахунок параметрів і величин елементів, вибрати їх типи. Наступним етапом проектування є складання повної принципової електричної схеми і розроблення топології друкованої плати. Протягом роботи над курсовим проектом студент робить витяги з літературних джерел, здійснює необхідні обчислення, виконує ескізи розведення провідників друкованої плати. Всі ці матеріали систематизуються і на їх основі оформляється пояснювальна записка та виконується графічна частина проекту.
Завершений курсовий проект подається керівнику курсового проекту не пізніше, як за день до захисту. У випадку, коли в проекті виявлені принципові помилки, проект повертається студенту для доробки і виправлення. Допущений до захисту курсовий проект є документом, на основі якого оцінюється робота студента.
2. ЗМІСТ, СКЛАД ТА ОБСЯГ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ
При виконані курсового проекту студент повинен керуватися даними методичними вказівками, а також існуючими правилами і стандартами, що стосуються складання і оформлення інженерних проектів та звітів з науково-дослідних робіт. Ці правила підпорядковуються вимогам „Єдиної системи конструкторської документації” (ЄСКД).
В пояснювальній записці наведений виклад основного змісту проекту. В ній здійснюється техніко-економічне обґрунтування вибору структурної схеми, розрахунки вузлів і елементів принципової електричної схеми, аналіз похибок, розрахунок конструктивних елементів, опис конструкції, а також наводяться необхідні пояснення, таблиці, схеми, графіки, характеристики, рисунки, програми та результати обчислень на ЕОМ.
До пояснювальної записки висуваються наступні вимоги:
повна відповідність завданню проекту;
чіткість викладення матеріалу;
логічна послідовність;
конкретність викладення результатів роботи.
Загальний обсяг пояснювальної записки курсового проекту з урахуванням рисунків не повинен перевищувати 25-30 сторінок друкованого тексту.
Графічна частина проекту складається з двох аркушів паперу: на аркуші паперу формату А3 виконується електрична принципова схема, а на форматі А2 – креслення друкованої плати. Креслення виконуються або олівцем або за допомогою плотера з використанням комп’ютерних графічних пакетів. При виконанні креслень необхідно дотримуватися вимог ЄСКД.
Всі виконані документи проекту (пояснювальна записка, креслення схеми електричної принципової та перелік елементів) необхідно внести в специфікацію за встановленим взірцем, який знаходиться в додатку 2 до пояснювальної записки.
Перелік елементів до електричної принципової схеми складається згідно з установленим взірцем і також вноситься в додаток до пояснювальної записки.
3. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ
Пояснювальна записка курсового проекту повинна мати таку структуру:
титульна сторінка;
зміст;
технічне завдання;
вступ;
аналіз сучасного стану розв’язання аналогічного завдання;
вибір та обґрунтування структурної схеми, обґрунтування вимог до основних вузлів схеми;
вибір елементної бази, розроблення принципової електричної схеми;
розрахунок основних параметрів і значення елементів принципової схеми;
розрахунок технічних показників пристрою;
розрахунок конструктивних елементів схеми;
список використаної літератури;
додатки.
Титульна сторінка повинна відповідати установленому взірцю (додаток 1) і може бути виконана олівцем або надрукована за допомогою принтера на цупкому папері.
У змісті наводиться послідовний перелік заголовків розділів, підрозділів та додатків, а також вказується нумерація сторінок, на яких вони розміщені. Зміст повинен містити усі розділи, які передбачені в проекті.
Технічне завдання видається студенту керівником проекту і наводиться як перелік основних показників, параметрів, характеристик та вимог до заданого пристрою.
У вступі наводиться коментар до технічного завдання, вказується область та особливості застосування пристрою, відображається актуальність тематики проекту, характеризується сучасний стан науково-технічної проблеми, якій вона присвячена та обґрунтовується доцільність її розроблення.
Аналіз сучасного стану розв’язання аналогічного завдання виконується на основі матеріалів інформаційного пошуку (вивчення науково-технічної літератури, патентних досліджень, інформаційних бюлетенів тощо). При цьому проводиться оцінка відомих принципів побудови, здійснюється порівняльний аналіз переваг та недоліків відомих рішень з урахуванням вимог технічного завдання. В цьому розділі доцільно коротко наводити матеріал запозичений з літературних джерел з обов’язковим посиланням на них.
Вибір та обґрунтування структурної схеми, обґрунтування вимог до основних вузлів схеми повинні бути проведені на основі висновків, які були зроблені в попередньому розділі. На основі аналізу визначається алгоритм функціонування, варіанти структурної схеми, що дає можливість реалізувати необхідний алгоритм і шляхи задовольняння основних вимог технічного завдання. Після обґрунтування вибору структурної схеми пристрою необхідно розрахувати основні вимоги і показники пристрою та його основних вузлів.
Вибір елементної бази, розроблення принципової електричної схеми. Для побудови електронних пристроїв слід використовувати нові електронні елементи, які освоєні в серійному виробництві, інтегральні мікросхеми тощо. Необхідно намагатися досягнути заданих технічних показників з найменшими економічними затратами при мінімальній номенклатурі застосованих радіоелементів. Принципова електрична схема може бути реалізована як на дискретних елементах, так і на інтегральних мікросхемах або з використанням окремих типових вузлів. Основні розрахунки – це електричні розрахунки значень величин елементів, розрахунки режимів роботи каскадів та їх температурної стабільності, розрахунки динамічних параметрів окремих вузлів. Усі розрахунки повинні бути чіткими, логічними і супроводжуватися необхідними рисунками, графіками, характеристиками і поясненнями. Частина розрахунків може виконуватися із застосуванням засобів обчислювальної техніки.
При виводі математичних виразів необхідно наводити необхідні перетворення, які приводять до кінцевого їх вигляду. У випадку використання формул, які запозичені з лекційних курсів або з літературних джерел необхідно робити посилання на ці джерела. Всі розрахунки рекомендується виконувати в одиницях СІ. В курсовому проекті слід уникати багаторазових повторень однотипних розрахунків. Якщо ж такі розрахунки є необхідні, то вони наводяться тільки один раз, а всі інші результати зводяться в таблицю.
На основі структурної (або функціональної) схеми пристрою і принципових електричних схем окремих вузлів складається принципова електрична схема всього пристрою.
Розрахунок технічних показників пристрою проводиться для визначення його основних характеристик. Це можуть бути частотні або перехідні характеристики, чутливість до вхідного сигналу чи завад, похибки коефіцієнтів передачі, математичне моделювання процесів тощо. Критерієм повноти проведених розрахунків може служити відповідність отриманих результатів вимогам технічного завдання.
Конструктивний розрахунок елементів схеми включає тепловий розрахунок площі тепловідводу (радіатора) і розроблення його конструкції. До конструктивних розрахунків належить також конструктивний розрахунок трансформатора і дроселя, а також розрахунок параметрів друкованого монтажу монтажної плати.
Список використаної літератури. В список літератури включають ті джерела, на які в тексті пояснювальної записки є посилання. Літературні джерела наводяться в порядку посилання на них в тексті пояснювальної записки. Якщо в списку літератури є джерела на іноземних мовах, то спочатку рекомендується навести джерела на українській і російських мовах, а потім – джерела на інших мовах.
Додатки оформляються в кінці пояснювальної записки. В додатках розміщують допоміжні матеріали курсового проекту, зокрема: перелік елементів електричної принципової схеми, алгоритми та програми на ЕОМ і результати обчислень.
4. ОФОРМЛЕННЯ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ
Оформлення пояснювальної записки повинно відповідати вимогам ГОСТ 2.105-79, ГОСТ 2.106-68 та ГОСТ 7.32-9.
Загальні вимоги. Пояснювальна записка повинна бути надрукована на принтері або написана від руки чорнилом або пастою чорного кольору. Текст пояснювальної записки нанесений на одній стороні стандартного аркуша паперу формату А4 (297×210 мм). Пояснювальна записка повинна бути написана українською мовою з дотриманням прийнятої науково-технічної термінології та існуючих правил граматики. Приклад оформлення титульної сторінки наведений в додатку 1.
Нумерація сторінок. Всі сторінки пояснювальної записки нумеруються. Нумерація сторінок повинна бути наскрізна і охоплює всі сторінки від титульної до останньої, включає також таблиці, ілюстрації на окремих сторінках і додатки. Номери сторінок розташовані в правому верхньому кутку аркуша арабськими цифрами. На титульному аркуші номер сторінки не проставляється, але він враховується в нумерації як перший.
Палітурка пояснювальної записки. Пояснювальна записка курсового проекту подається зшитою в м’якій (з креслярського паперу) або твердій палітурці (зшивається в палітурній майстерні).
Рубрикація. Весь матеріал пояснювальної записки розбивається на розділи, підрозділи та параграфи, які нумеруються арабськими цифрами, що розділяються крапками. Крапка ставиться і після останньої цифри. Вступ не нумерується. Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу. Розділи і підрозділи повинні мати змістові заголовки, які повинні бути по можливості конкретні і лаконічні. Інформація, яка наведена в заголовку рубрики вищого порядку не повинна повторюватися в заголовку рубрики нижчого порядку.
Заголовки наводять на одній сторінці з основним текстом даної рубрики. Винятком є заголовок „Додатки”, який пишуть на окремій сторінці перед усіма додатками.
Всі розділи пояснювальної записки починають з нової сторінки. Підрозділи і параграфи пишуть у продовження попереднього тексту. Не дозволяється розміщувати заголовки окремо від наступного тексту. На сторінці, де наводиться заголовок або підзаголовок необхідно розмістити не менше двох рядків наступного тексту.
Відстань між заголовками і наступним текстом повинна дорівнювати двом міжрядковим інтервалам, відстань між заголовком підрозділу і останнім рядком попереднього тексту - трьом міжрядковим інтервалам.
Заголовки розміщують в центрі поля тексту. Переноси слів у заголовку не допускаються. В кінці заголовку крапка не ставиться.
Примітки до тексту і таблиць, в яких наводять довідкові і пояснюючі дані, нумерують послідовно арабськими цифрами, які ставлять після слова „Примітка”.
Бібліографічні посилання в тексті на джерела інформації слід наводити як порядковий номер в списку літератури, який виділяється квадратними дужками .
Посилання на інші розділи пояснювальної записки або інші роботи робиться з використанням відповідних скорочень у круглих дужках: сторінка (С. ..), розділ (Розд. ...), таблиця (Табл. …), ілюстрація (Рис. ..), додаток (Дод. ..) тощо.
Якщо посилання робиться на окремі елементи тексту, то його слід наводити в круглих дужках і починати скороченим словом „див.”, наприклад (див. …). При посиланні в тексті на формулу необхідно вказувати в дужках її повний номер, наприклад (2.7).
Скорочення і одиниці величин. У пояснювальній записці допускається вживання скорочень, які встановлені стандартом (ГОСТ 7.12-77).
Одиниці, які застосовуються для позначення фізичних величин, встановлені стандартом в основу якого покладена міжнародна система одиниць СІ. Наведені після числових значень одиниці величин пишуть без дужок. Між останньою цифрою і позначенням одиниці залишають інтервал.
Математичні формули
Загальні вимоги. Всі наведені в пояснювальній записці формули і математичні вирази повинні мати пояснення. Якщо формули запозичені з літературних джерел, то пояснення може обмежуватись посиланням на джерело і поясненням символів, що входять в них. Наведені в роботі оригінальні формули пояснюються ходом їх виведення. При цьому немає потреби наводити всі проміжні перетворення, а лише їх основні етапи виведення і кінцевий результат. Позначення величин пояснюють при першій їх появі в тексті. При повторному їх використанні можна їх не пояснювати, але доцільно пояснити всі позначення, що входять в остаточну формулу, особливо якщо вона є розрахункова. Перший рядок пояснення починається зі слова „де”.
Розміщення. Формули можна розміщувати всередині тексту або в окремому рядку. Усередині тексту пишуть окремі символи і нескладні формули, якщо вони не вимагають нумерації і пояснення. Більш складні математичні вирази пишуть в окремому рядку і виділяють в тексті вільними проміжками. Для системи рівнянь кожне з них записується в окремому рядку.
При написанні математичних виразів особливу увагу слід приділяти виділенню великих та малих літер, індексів в показниках степені та їх розміщенню.
Нумерація. Всі формули, за якими проводяться розрахунки, повинні мати нумерацію в межах розділів арабськими цифрами. Номер формули береться в круглі дужки і він повинен складатися з номера розділу і порядкового номера формули, які розділені крапкою, наприклад (3.4) - третя формула четвертого розділу.
Номер формули розміщують в правій частині текстового поля на рівні нижнього рядка формули, до якої він відноситься. При посиланнях в тексті на формулу необхідно вказати її повний номер в круглих дужках, наприклад: у формулі (3.5).
Систему рівнянь об’єднують і позначають закриваючою фігурною дужкою, яку розміщують справа від формули. Номер формули пишуть на рівні середини дужки (система рівнянь сприймається як єдине ціле).
Індекс. Індексація буквених позначень застосовується з метою встановлення відмінності між декількома величинами, що позначені однією і тією ж буквою. Кількість знаків в індексі повинна бути мінімальною. Індексами можуть бути букви, цифри, знаки, позначення фізичних величин або скорочені слова. На відміну від звичайних скорочень в індексах не ставиться крапка. Індекси розміщують справа від основного знака так, щоб їх середина збігалася з нижньою лінією рядка основного знака.
Таблиці та ілюстрації
Ілюстрації (рисунки, графіки, характеристики і.т.д) повинні бути розбірливими і чіткими. Графічні ілюстрації можна виконувати чорним олівцем або чорнилом на білому папері або на міліметрівці. Зазвичай ілюстрації виконують на окремих аркушах паперу формату А4. Допускається розміщувати малі ілюстрації на одній сторінці з текстом. Розміщують ілюстрації відразу після першого посилання на них в тексті. Всі ілюстрації називають рисунками і позначають словом „рис. „, присвоюють номер із змістовим надписом, який розміщують під рисунком. Рисунки нумерують послідовно в межах розділу арабськими цифрами. Номер рисунка повинен складатися з номера розділу і порядкового номера рисунка, які розділяють крапкою, наприклад, рис.1.3. Змістовий надпис повинен в лаконічній формі визначати вид ілюстрації та назву об’єкта, який на ній зображений. Наприклад: Рис.1.3. Схема електрична принципова вхідного підсилювача; Рис.2.5. Частотна характеристика операційного підсилювача.
Кожна таблиця також повинна мати порядковий номер, який вказується після слова „Таблиця”. Таблицю наводять після першого посилання на неї в тексті. При перенесенні таблиці на наступну сторінку шапку таблиці необхідно повторити і над нею помістити надпис „Продовження табл. …” і вказати її номер. У випадку, коли шапка таблиці громіздка, то можна її не повторювати, а тільки навести на наступній сторінці відповідно пронумеровані графи таблиці. Таблиці нумерують в межах розділу арабськими цифрами.
Список літератури
В список літератури включають всі використані джерела, які розміщують у порядку посилання на них в тексті пояснювальної записки.
Відомості про джерела, внесені в список, необхідно подавати у відповідності до вимог ГОСТ ів .
Додатки
Додатки є самостійним розділом пояснювальної записки. Кожен додаток починається з нової сторінки. У правому верхньому куті сторінки пишуть слово „Додаток” і, якщо їх кількість перевищує два, то їх нумерують послідовно арабськими цифрами. Крім того, кожен додаток повинен мати змістовий заголовок, який наводять після слова „Додаток”. Рисунки, характеристики, таблиці, які наводяться в додатках, нумеруються арабськими цифрами в межах кожного додатку.
5. ВИМОГИ ДО ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ
Графічна частина курсового проекту виконується олівцем на креслярському папері або за допомогою плотера у відповідності до вимог ГОСТ ів та ЄСКД. Текстові надписи на кресленнях виконуються креслярським шрифтом, формат креслень повинен відповідати вимогам ГОСТ 2.301-68. Форма основного надпису на кресленнях курсового проекту наведена в додатку 4. Усі креслення курсового проекту рекомендується виконувати на одному аркуші паперу формату А2. який розбивається на два формати А3 або на окремих аркушах стандартних форматів.
Схема електрична принципова. Схему електричну принципову рекомендується виконувати на аркуші паперу А3. Умовні графічні та текстові позначення та їх нумерація виконуються згідно з ГОСТ 2.701-84, ГОСТ 2.702-75, ГОСТ 2.721-74, ГОСТ 2.708-81 і ГОСТ 2.710-81.
Всі елементи на принциповій електричній схемі зображають у вигляді умовних графічних позначень, які встановлені у стандартах ЄСКД.
Умовні графічні позначення зображують в розмірах, які встановлені в стандартах на умовні графічні позначення.
Допускається всі умовні позначення пропорційно зменшувати, при цьому відстань між двома сусідніми лініями умовного графічного позначення повинні бути не меш ніж 1,0 мм. Допускається збільшувати розміри умовних графічних при вписуванні в них пояснюючих знаків (позначення мікросхем тощо).
Переважно в курсовому проекті використовуються масштаби: 1:1; 1:2 (зменшення); 2:1 (збільшення). На схемах, які наводяться в пояснювальній записці, рекомендується зображати елементи електричної схеми в одному і тому ж масштабі.
Графічні умовні позначення елементів схеми і з’єднуючі лінії електричних зв’язків необхідно таким чином розташовувати на схемі, щоб забезпечити найкраще уявлення про структуру і принцип дії пристрою. Лінії зв’язків повинні складатися з горизонтальних і вертикальних відрізків і мати мінімальну кількість зломів і перетинів. Відстань між сусідніми паралельними лініями зв’язку повинна бути не меншою ніж 3 мм.
Графічні позначення елементів необхідно виконувати лініями тої ж товщини, що і лінії зв’язку. Лінії зв’язку виконуються товщиною від 0,2 до 1,0 мм, в залежності від формату схем і графічного позначення.
У відповідності з ГОСТ 2.751-73 у вузлах електричного зв’язку необхідно вказувати точки у вигляді зачорнених кружечків. Особливо важливо чітко показувати точки в місцях перетину ліній.
При виконанні принципової електричної схеми входи схеми, як правило розташовують зліва, а виходи – справа.
При викресленні електричної принципової схеми необхідно біля умовного позначення передбачати місце для запису позиційного позначення.
Нумерація елементів принципової електричної схеми
Для швидкого знаходження елементів на принциповій електричній схемі прийнята позиційна система їх нумерації (ГОСТ 2.702-75). За цією системою порядковий номер елементу схеми необхідно присвоювати, починаючи з одиниці в межах кожного виду елементів (резистори, конденсатори, напівпровідникові прилади, тощо), яким на схемі надане однакове буквене позначення, наприклад R1, R2, R3, C1, C2, і т.д. Порядковий номер присвоюється у відповідності з послідовністю розташування елементів на схемі зверху вниз, в напрямку зліва направо. Позиційне позначення проставляють на схемі поряд з умовним позначенням елементу по можливості з правої сторони або над ним. Біля умовного графічного позначення елементів допускається вказувати номінали резисторів, конденсаторів і котушок індуктивності, а також маркування електровакуумних, іонних, напівпровідникових приладів і мікросхем. Якщо для електричної принципової схеми передбачений перелік елементів, то додаткову інформацію на схемі не наводять.
Дані елементів принципової електричної схеми заносять в перелік елементів. Перелік елементів виконують у вигляді таблиці, переважно як самостійний документ на аркушах формату А4, який поміщують у додатку пояснювальної записки. Зв'язок переліку елементів з умовним графічним позначенням здійснюється через позиційне позначення. Перелік елементів розташовують над основним надписом для переліку елементів за формою, яка наведена в додатках 5-6.
Елементи в перелік елементів заносять групами в алфавітному порядку буквених позиційних позначень. Якщо на схемі застосовується позиційне позначення з букв латинського і українського алфавітів, то в переліку елементів спочатку записують елементи з позиційними позначеннями, які складені з букв латинського алфавіту, а потім – з букв українського алфавіту. В межах кожної групи елементи розташовують у порядку зростання порядкових номерів.
Креслення друкованої плати
Креслення друкованої плати рекомендується виконувати на аркуші паперу формату А3. При конструюванні друкованої плати розв’язуються такі задачі:
вибір матеріалу, форми і розмірів друкованої плати, а також спосіб встановлення елементів;
визначення ширини і товщини друкованих провідників, відстаней між ними, діаметри монтажних і перехідних отворів та контактних площадок;
трасування друкованого монтажу;
оформлення конструкторської документації.
Основні правила виконання креслень друкованої плати
На кресленні друкованої плати розміри повинні вказуватися у відповідності з вимогами ГОСТ 2.307-68 наступними способами:
нанесенням координатної сітки у прямокутній системі координат;
нанесенням координатної сітки в полярній системі координат;
комбінованим способом за допомогою розмірних і виносних ліній і координатної сітки в прямокутній або полярній системі координат.
При встановлені розмірів нанесенням координатної сітки лінії сітки повинні нумеруватися. Крок нумерації координатної сітки визначається конструктивно з врахуванням насиченості і масштабу зображення.
Допускається виділяти на кресленні окремі лінії координатної сітки, які чергуються через певні інтервали або їх не наносити, при цьому на кресленні слід поміщати надпис: „Лінії координатної сітки нанесені через одну”. Номер координатної сітки позначається через один крок, через декілька кроків, але не більше п’яти.
Координатну сітку, в залежності від способу виконання документації, необхідно наносити або на все поле креслення або на частину поверхні друкованої плати або рисками по периметру контуру друкованої плати.
За початок прямокутної системи координат на головному вигляді друкованої плати необхідно приймати:
ліву нижню точку, утворену лініями побудови;
центр крайнього лівого отвору, який знаходиться в полі плати.
6. На кресленнях круглих друкованих плат за нуль в прямокутній системі координат допускається приймати цент друкованої плати.
7. Координатну сітку в полярній системі координат застосовують для креслень друкованої плати з певною послідовністю розташування друкованих провідників з радіальною орієнтацією.
8. Крок координатної сітки в полярній системі координат задають за кутом і діаметром і визначають у залежності від розташування елементів друкованої плати.
9. При необхідності вказати границі ділянок друкованих плат, які не допускається займати друкованими провідниками, на кресленні необхідно застосувати штрих-пунктирну потовщену лінію.
10. Для нанесення розмірів, які позначають нерівності поверхні, маркування тощо допускається наведення на кресленні друкованої плати додаткового вигляду, на якому малюнок друкованої плати потрібно зображати частково. У цьому випадну біля додаткового вигляду повинен бути надпис: „Вигляд без друкованих провідників”.
11. Круглі отвори, які мають зенкування і круглі контактні площадки з круглими отворами можна зображати колом одним з наведених способів:
Їх форму і розміри необхідно позначати на полях креслень.
12. Провідники на кресленні повинні зображатися однією лінією, яка є віссю симетрії друкованого провідника. При цьому на кресленні необхідно вказати числове значення ширини провідника.
13. Друковані провідники шириною більш як 2,5 мм можуть зображатися двома лініями, при цьому, якщо вони збігаються з координатною сіткою, числове значення ширини на кресленні не вказується.
14. Окремі елементи рисунка друкованої плати (провідники, екрани, ізоляційні ділянки) допускається виділяти на кресленні штрихуванням або зачорненням.
15. На зображенні друкованої плати може частково бути відсутня інформація про окремі елементи друкованої плати, при цьому в технічних вимогах креслення повинні бути посилання на документ, де є ця інформація (ОСТи, нормалі, ТУ).
Основні правила конструювання друкованих плат
Рекомендовано використовувати друковані плати прямокутної форми :
максимальний розмір друкованої плати не повинен перевищувати (240×360) мм;
розміри кожної сторони друкованої плати повинні бути кратними 2,5; 5 і 10 мм;
рекомендовані співвідношення сторін друкованої плати: 1:1; 2:1; 3:2; 5:2 і не повинні перевищувати 4:1.
2. Вибір матеріалу друкованої плати і способу її виготовлення здійснюється на стадії ескізного проектування з встановленням класу друкованого монтажу. Рекомендовані товщини друкованої плати: 0,8; 1,0; 1,5; 2,0; 2,5; 3,0 (мм).
3. У вітчизняній промисловості передбачено п’ять класів щільності друкованого монтажу, які передбачають відповідну ширину провідників друкованої плати:
Таблиця 1
Параметри елементів друкованого монтажу та їх
умовне позначення
Розміри в мм, елементів провідного рисунку для класів щільності друкованого монтажу
1-го
2-го
3-го
4-го
5-го
Ширина провідника - Т
0.75
0,45
0,25
0,15
0,10
Відстань між краями сусідніх
елементів провідного рисунка - l
0,75
0,45
0,25
0,15
0,10
Гарантований поясок - ВМ
0,3
0,2
0,10
0,05
0,025
Відношення мінімального діаметра металізованого отвору
до товщини плати - d0 /a
0,40
0,40
0,33
0,25
0,20
4. При розміщенні принципової електричної схеми на друкованій платі бажано, щоб кількість друкованих шарів була мінімальна, оскільки одно- і двосторонні друковані плати значно дешевші, але мають малу щільність монтажу і низьку завадостійкість.
Для креслення друкованих провідників друкованої плати, контактних площадок, монтажних отворів необхідно використовувати координатну сітку в прямокутній або полярній системі координат. Крок координатної сітки, яки й застосовується в друкованих платах, визначається ГОСТ 10317-79 і має такі значення: 2,5 мм (основний); 1,25 мм; 0,625 мм і 0,5 мм (який не рекомендується).
По краях друкованої плати необхідно передбачити технологічну зону, яка переважно складає (1,5÷2,0) мм. Всі отвори друкованої плати повинні бути розташовані у вузлах координатної сітки. Коли крок координатної сітки друкованої плати не збігається з кроком виводів мікросхеми, то бажано, щоб перший вивід мікросхеми обов’язково знаходився у вузлі координатної сітки.
Для правильної орієнтації мікросхеми при її встановленні на друкованій платі на платі повинен бути передбачений певний „ключ”.
З’єднання друкованого провідника з навісними елементами здійснюється за допомогою контактних площадок круглої, прямокутної та іншої форми. Для утворення контактної площадки провідник в місцях пайки розширюється до діаметру на (2,5÷3) мм більшого від діаметру отвору.
Конденсатори, резистори та інші дискретні елементи повинні бути розташовані паралельно координатній сітці. Відстань між корпусами елементів друкованої плати не повинна бути менша за 1 мм, а відстань між торцями корпусів – 1,5 мм.
Діаметр отворів переважно вибирають на 0,5 мм більший від діаметру виводів радіоелементів. Діаметр контактної площадки повинен бути на 1 мм більший від діаметру її зенкування. Діаметри отворів вибирають зі стандартного ряду: 0,4; 0,5; 0,6; 0,7; 0,8; 0,9; 1,0; 1,1; 1,2; 1,3; 1,4; 1,5; 1,6; 1,7; 1,8; 2,0; 2,1; 2,3; 2,4. Превагу необхідно надавати діаметрам отворів, які надруковані жирним шрифтом.
На друкованих платах повинен бути передбачений орієнтуючий паз, який необхідний для правильної орієнтації при виготовлені двосторонніх друкованих плат.
Друковані провідники повинні бути рівномірно розподілені по площі плати.
Необхідно уникати розміщення друкованих провідників на мінімально допустимій відстані від інших друкованих провідників і контактних площадок.
Перетин друкованих провідників усувається шляхом переходу на іншу сторону друкованої плати, а також за допомогою перемичок. Взаємне розташування провідників не регламентується.
Друковані провідники не повинні мати різких перегинів і гострих кутів. Переходи при розгалуженому друкованому провіднику або переходи друкованого провідника до контактної площадки повинні бути плавними з радіусом закруглення не меншим за 2 мм.
Не допускається також різка зміна ширини друкованого провідника, оскільки це знижує механічну міцність зчеплення друкованого провідника з основою і в процесі нагрівання при пайці можливе його відшарування
Друковані провідники, ширина яких на кресленні не перевищує 1 мм, необхідно зображати суцільною лінією.
Довжина друкованих провідників повинна бути мінімальною. При виготовленні довгих провідників (l >200 мм) необхідно передбачати додаткові монтажні площадки і отвори.
Не рекомендується прокладати поряд вхідні і вихідні провідники паралельно один одному.
Провідники вхідних високочастотних кіл повинні прокладатися в першу чергу і повинні бути максимально короткими.
Друкований провідник, який пролягає між двома найближчими монтажними площадками з отворами, необхідно розташовувати так, щоб його вісь була перпендикулярна лінії, яка з’єднує центри отворів.
Друковані провідники шириною до 2 мм можна розташовувати з обох сторін друкованої плати, а провідники шириною (2÷5) мм тільки зі сторони встановлення мікросхем і дискретних радіоелектронних компонентів.
В широких частинах провідника (>2,5мм) необхідно робити круглі, кільцеві, щілиноподібні вирізи, які запобігають здуттю фольги при паянні зануренням, оскільки ці отвори забезпечують вихід газів.
Провідники заземлення, по яких протікають сумарні великі струми, потрібно робити по можливості максимально широкими.
Кількість отворів різних діаметрів повинна бути мінімальна, переважно на одній друкованій платі бажано мати не більше трьох значень різних діаметрів отворів.
В кожен монтажний отвір вставляється тільки один вивід від дискретного навісного елемента.
Креслення друкованої плати необхідно виконувати в таких масштабах:
1:1; 2:1; 4:1; 5:1; 10:1. При кроку координатної сітки 0,5 мм масштаб креслення друкованої плати повинен бути не меншим за 4:1.
При трасуванні друкованих провідників необхідно уникати великих площ покриття міддю. У випадку, коли потрібно мати велику мідну поверхню, переважно для екранування, то необхідно в цій поверхні передбачити вирізи. Вирізи можуть мати щілиноподібну або прямокутну форму, форму овалу, кола тощо. Площа вирізів повинна бути не меншою від 50% площі екрану.
На кресленні односторонньої друкованої плати показують види обох сторін, зокрема на стороні монтажу наноситься позиційне позначення радіоелементів у відповідності з електричною принциповою схемою, а над зображенням робиться надпис „Сторона монтажу”.
Матеріали друкованих плат
Матеріали друкованих плат - це шарові спресовані ізоляційні матеріали, просочені штучною смолою і обклеєні з однієї або з двох сторін мідною електролітичною фольгою, товщина якої переважно складає: 5; 18; 35; 50 мкм.
Найбільш розповсюдженими матеріалами є:
1. Фольгований гетинакс, який представляє собою спресовані шари електроізоляційного паперу, які просочені фенольною смолою. Випускається односторонній фольгований гетинакс типу ГФ-1, який має такі товщини: 1,5; 2,0; 2,5; 3,0 мм. Товщини фольги: 35 і 50 мкм. Позначається цей гетинакс наступним чином: ГФ-1-35 (товщина фольги 35 мкм), ГФ-1-50 (товщина фольги 50 мкм).
Випускається двосторонній фольгований гетинакс типу ГФ-2, який має такі товщини: 1,5; 2,0; 2,5; 3,0 мм. Позначається
21.05.2017 16:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора