Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Передача технологій за допомогою ліцензій
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Міжнародної економіки
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з курсу «Міжнародна економіка (частина ІІ)»
на тему:
«Передача технологій за допомогою ліцензій»
Варіант №181
АНОТАЦІЯ
В даній роботі були досліджені основні форми передачі технологій, такі як ліцензування а саме види ліцензування, переваги та недоліки ліцензійних угод, умови при яких здійснюється передача технологій та визначення вартості об*єктів ліцензування.
ANNOTATION
In this paper we examined the basic forms of technology transfers such as licensing namely licensing types , advantages and disadvantages of licensing agreements , the conditions under which the transfer of technology and determining the value of objects of licensing.
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1 ВИДИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ УГОД ……………………………………………………...5-10
РОЗДІЛ 2 ВИДИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ ПЛАТЕЖІВ…………………… ………………………...11-13
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ ПЕРЕВАГИ ІНЕДОЛІКИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ УГОД…………………...14-15
РОЗДІЛ 4 ОСНОВНІ УМОВИ ЯКІ ЗАЗНАЧАЮТСЯ ПРИ ПЕРЕДАЧІ УГОД…………..16-18
РОЗДІЛ 5 ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ОБ*ЄКТІВ ЛІЦЕНЗУВАННЯ……………………..19-20
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………....21
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………...22
ВСТУП
Метою: індивідуальної роботи дослідити особливості передачі технологій за допомогою ліцензій.
Завданням: данного індивідуального завдання є дослідити передачу технологій за допомогою ліцензій.
Об*єктом: є форми передач технологій
Предмет:передача технологій за допомогою ліцензій.
Міжнародна передача технологій є однією зі специфічних форм переміщення факторів виробництва . У міжнародній економіці технології зазвичай розглядаються як розвиненої фактор виробництва , що відрізняється високою міжнародною мобільністю , а саме поняття « технологія » трактується як сукупність науково - технічних знань , які можна використовувати при виробництві товарів і послуг .
Правове регулювання відносин у сфері міжнародної передачі технологій отримало свій розвиток відносно недавно. Ще в 50-і рр. минулого століття діяльність з передачі технологій в основному розглядалася лише як доповнення до поставки товарів. Однак за кілька десятиліть ситуація кардинально змінилася: «інтелектуальна начинка» (вартість інтелектуальної власності та знань) в ціні товарів зросла з 20 до 70% [24, p. 7]. Підвищення значення технологій і знань веде динамічний розвиток правового регулювання відносин у цій сфері.
Технології можуть являти собою , по-перше , самостійні способи перетворення ресурсів в товари і послуги і в цій своїй якості виступати у вигляді конструкторських рішень , методів і виробничих процесів . По- друге , вони можуть поєднуватися з іншими видами ресурсів , тобто здійснюватися в нових машинах і приладах , в працівниках з кращою освітою і підготовкою і т.д. При цьому історично вихідною формою переміщення технологій є не самостійне їх рух , а в поєднанні з іншими видами ресурсів .
Нерівномірність розвитку науково-технічного прогресу створює значні технологічні відмінності між окремими країнами. Тому на ринку з'являється специфічний товар - технології, міжнародне переміщення якого згладжує технологічні відмінності між країнами.
Ринок технологій сегментований. У тій його частині, де здійснюється торгівля ліцензіями, патентами, «ноу-хау» і т.д., технологія виступає як самостійний фактор виробництва. На інших сегментах цього ринку, де технології матеріалізовані в технологічно ємних видах продукції, кваліфікованих працівниках, високотехнологічному капіталі, міжнародне переміщення технологій змикається з міждержавного руху товарів, робочої сили і капіталу.
Міжнародна передача технологій, як і функціонування технологічного ринку взагалі, передбачає наявність правового захисту науково-технічних знань та інтелектуальної власності. Найбільш поширеними інструментами правового захисту технологій є патенти, ліцензії, копірайт, товарний знак або марка.
В даному індивідуальному показана історична динаміка розвитку передачі технологій за допомогою певних законів.
РОЗДІЛ 1. ВИДИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ УГОД
Провідну роль у комерціалізації інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які інтенсивно розвиваються у ринковій економіці розвинених країн. Водночас поступово формується глобальний ринок ліцензій як специфічна форма обміну результатами інтелектуальної діяльності. Купівля-продаж ліцензій на науково-технологічні досягнення світового рівня є важливим чинником прискорення економічного розвитку національних держав, подолання структурних диспропорцій та відставання у тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Крім того, придбання ліцензій уможливлює економію часу та ресурсів, необхідних для проведення власних досліджень і розробок, сприяючи зміцненню конкурентних переваг в інших, не менш важливих сферах господарської діяльності. З 1980 по 1990 р. загальна сума надходжень від продажу ліцензій у розвинених країнах зросла з 12,5 млрд. до 25,1 млрд. дол. У США доходи від ліцензування прав інтелектуальної власності підвищились із 15 млрд. дол. у 1990 p. до 100 млрд. дол. у 1998 р., а до 2005 p. їх обсяг прогнозувався на рівні 500 млрд. дол.3. Серед найуспішніших компаній — IBM та "Texas Instruments", які отримали від ліцензування патентів лише у 2000 р. 1,7 млрд. та 500 млн дол. відповідно.Ліцензійна угода — це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода є договором про своєрідну оренду патенту (монопольну чи колективну). Надання ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої виступають ліцензіар та ліцензіат. Ліцензування — це процес видачі дозволу на здійснення певної діяльності. Розрізняють два основні види ліцензуван ня, що стосуються конкурентної політики уряду:
1) ліцензування конкретних видів діяльності, пов'язане з наданням юридичним або фізичним особам права займатись певним видом професійної чи виробничої діяльності, надава ти певні послуги тощо;
2) ліцензування у сфері інтелектуальної власності, за якого власники прав на об'єкти авторського права чи промислової власності надають дозвіл на їх використання іншим особам в обмін на фіксований гонорар чи частку отриманого прибутку.
Ліцензіар — продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелектуальної власності у межах, передбачених ліцензійною угодою.Об'єктами ліцензійних угод можуть бути: авторські права; програми для ЕОМ і бази даних; товарні знаки; патентні права; ноу-хау, інжинірингові послуги тощо.Ліцензія (від лат. licentio — свобода, право) — дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.Ліцензійний договір — угода, за якою продавець виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає покупцеві (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання цього об'єкта протягом певного періоду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.Специфічними ознаками ліцензійного договору є такі: запропонований до продажу інтелектуальний продукт є нематеріальним; ліцензіат набуває права на використання визначених договором майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності; матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, що є інтелектуальною власністю; основний елемент об'єкта ліцензії — патентне право, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове користування на певний термін; власник патенту в разі видачі ліцензії зберігає за собою майнові права на об'єкт інтелектуальної власності. [65, p. 7]Згідно зі ст. 1109 Цивільного кодексу України ліцензійний договір — це угода, на основі якої власник об'єкта права інте лектуальної власності (ліцензіар) надає фізичній чи юридич ній особі (ліцензіату) дозвіл на здійснення в певному місці та протягом певного терміну однієї чи кількох дій, на які має виключне право ліцензіар, при цьому ліцензіат зобов'язується сплатити певну винагороду ліцензіару за надання права на використання об'єкта інтелектуальної власності.
У ліцензійному договорі зазначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта Інтелектуальної власності, способи його використання, територія, термін, на який передаються права, розмір, порядок і термін виплати винагороди тощо. При цьому ліцензія на використання об'єкта Інтелектуальної власності не підлягає обов'язковій державній реєстрації. Така реєстрація можлива, коли цього вимагає ліцензіат або ліцен зіар.Якщо твір, права на який передаються, втілений на ма теріальному носієві, то майнові права переходять до ліцензіата в момент передачі цього носія, що оформляється наклад ною чи актом. Способом передачі комп'ютерної програми є її інсталяція на вінчестер комп'ютера користувача з компакт-диска ліцензіара, підтверджена відповідним актом. Одним зі способів передачі літературного художнього твору може бути його передача через Інтернет, підтверджена ліцензією та приймальним актом.Цивільний кодекс України регламентує укладення дого вору комерційної концесії, предметом якого є право на ви користання об'єкта інтелектуальної власності (торговельної марки, промислового зразка, винаходу, твору, комерційної таємниці тощо). Специфіка такої угоди пов'язана з тим, що її контрагентами є суб'єкти підприємницької діяльності.Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за дого вором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за пев ну плату право користування (відповідно до її вимог) належни ми цій стороні правами з метою виготовлення та (або) прода жу певного виду товару та (або) надання послуг.У сфері інтелектуальної власності розрізняють такі види ліцензій: патентні — дозвіл на використання об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами; на товарні знаки — дозвіл на використання засобів індивідуалізації товарів і послуг; дозволи на використання твору, що надається власником авторського права.Обсяг прав, які передаються ліцензіаром, визначається видом ліцензії. Система ліцензій, які використовуються у розвинених країнах за сучасних умов, є складною і може бути структурована за різними критеріями.
Залежно від обсягу прав, що передаються ліцензіату, розрізняють такі види ліцензій:
— невиключні (прості), за яких ліцензіар надає ліцензіату право на використання об'єкта інтелектуальної власності, зберігаючи за собою всі права, зокрема право надання таких самих ліцензій третім особам. Таким чином, за умов надання невиключної ліцензії ліцензіаром може бути власник як патенту, так і виключної ліцензії. При цьому ліцензіари та ліцензіати конкурують між собою. Відтак невиключні ліцензії, як правило, надаються тоді, коли е постійний попит на продукцію, що виготовляється із застосуванням запатентованого об'єкта інтелектуальної власності;
— виключні (повні), за яких ліцензіату надається виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності в повному обсязі (на монопольних засадах), на визначеній території і на обумовлений строк. При цьому виключається можливість використання ліцензіаром цього об'єкта у частині, що передається ліцензіату, а також видачі ліцензії на його використання іншими особами на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За виключною ліцензією право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно ліцензіату, який отримує право і на видачу субліцензії. Водночас права ліцензіата на використання об'єкта інтелектуальної власності, отримані за виключною ліцензією, обмежуються терміном і територією дії угоди, а також зазначеним у ній способом використання;
— повні, за яких ліцензіат отримує всі права на використання об'єкта інтелектуальної власності без обмеження території на весь термін дії договору;
— субліцензії, за яких ліцензіат надає права на використання об'єкта інтелектуальної власності, отримані на основі володіння повною або виключною ліцензією, іншій особі, за умов, що це не суперечить його угоді з ліцензіаром. У разі надання субліцензії відповідальність перед ліцензіаром несе ліцензіат, який надав цю ліцензію. За умов ринкової економіки субліцензування відіграє важливу роль, уможливлюючи задоволення попиту на продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого об'єкта інтелектуальної власності, за умов, що ліцензіат сам не в змозі задовольнити потреби споживачів.
— опціони, за яких ліцензіат отримує право на більш детальне ознайомлення з об'єктом інтелектуальної власності (наприклад, технічною документацією) з метою прийняття рішення щодо доцільності придбання ліцензії.
Опціони з'явились у практиці договірних ринкових відно син наприкінці60-хроківXXст. За сучасних умов вони відігра ють важливу роль на ринку об'єктів Інтелектуальної власності, оскільки можливості комерційної реалізації та цінність вина ходів, корисних моделей, комерційних зразків часто визнача ються в період дії опціонної угоди.Опціонна угода — попередня домовленість, згідно з якою потенційному покупцю ліцензії надається першочергове право протягом визначеного терміну вирішити питання щодо доціль ності її придбання. За цих умов потенційний ліцензіат отримує можливість оцінити власні ризики на основі детальнішого озна йомлення з перевагами об'єкта ліцензування, можливостями його виготовлення, перспективами комерційної реалізації і тощо. Водночас він зобов'язується забезпечувати конфіден ційність інформації, отриманої від ліцензіара.Особливістю опціонної угоди є те, що вона виступає як по передній етап реалізації ліцензії, який може тривати від 1 до 2,5 років на відплатній основі. Це означає, що обмеження прав ліцензіара щодо продажу ліцензії іншим особам протягом дії опціонної угоди компенсується винагородою, яку виплачує лі цензіат відповідно до досягнутої домовленості. [44, p. 8]Ця винагорода зараховується як перший внесок у випадку позитивного рішен ня ліцензіата або компенсує втрати ліцензіара за відмови по купця від підписання ліцензійної угоди.Найчастіше опціонні угоди укладаються у сфері купівлі-продажу ліцензій на винаходи, науково-технічні досягнення, які потребують значних капіталовкладень. Водночас у деяких га лузях промислового виробництва (хімічній, фармацевтичній) продаж ліцензій майже неможливий без попереднього укла дання опціонних угод.За наявністю правової охорони об'єктів інтелектуальної власності розрізняють такі види ліцензій:
— патентні, пов'язані з угодами щодо об'єктів промислової власності, захищених охоронними документами;
— безпатентні, пов'язані з угодами щодо використання творчих рішень, які не мають правової охорони, або з терміном правової охорони, що вичерпався.
Різновидом патентних та безпатентних ліцензій є перехресні ліцензії {крос-ліцензії), які передбачають, що об'єкти інтелектуальної власності, які передаються, взаємно доповнюють один одного. За цих умов передача прав на об'єкти інтелектуальної власності оформляється однією ліцензійною угодою. Прикладом такого ліцензування може бути взаємне надання патентних прав власниками різних патентів за умов, що вони не можуть здійснювати виробничу чи комерційну діяльність, не порушуючи прав один одного.
Відповідно до правових норм та чинного законодавства розрізняють такі ліцензії:
— добровільні, які видаються ліцензіаром ліцензіату за прямою двосторонньою угодою щодо повного або часткового використання об'єкта інтелектуальної власності;
— примусові, які надаються компетентними державними органами зацікавленим особам у разі, якщо власник охоронного документа не використовує або недостатньо використовує об'єкт інтелектуальної власності без поважних причин і при цьому відмовляється надати ліцензію на його використання. Примусові ліцензії можуть надаватися в адміністративному та судовому порядках. Адміністративний порядок застосовується за умов необхідності задоволення інтересів суспільства та національної безпеки. У цьому випадку уряд відчужує права на використання об'єкта інтелектуальної власності без згоди власника. У судовому порядку примусова ліцензія видається за заявкою зацікавленої особи, якщо власник патенту або його правонаступник без поважних причин не використовував або недостатньо використовував об'єкт ліцензійної угоди. У всіх випадках власник примусової ліцензії не має виключних прав на використання об'єкта інтелектуальної власності та права на надання субліцензії;
— відкриті, які видаються на підставі офіційної заяви власника об'єкта інтелектуальної власності щодо видачі дозволу на використання цього об'єкта будь-якій зацікавленій особі. За цих умов власник прав на об'єкт інтелектуальної власності отримує від держави пільги зі сплати щорічного збору за підтримання чинності його патенту.
За об'єктами інтелектуальної власності, що є предметом угоди, ліцензії поділяються на угоди щодо купівлі-продажу винаходів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, ноу-хау, секретів виробництва, авторського та суміжних прав тощо.Торгівля ліцензіями за сучасних умов є важливою складовою міжнародної торгівлі та науково-технічного обміну, роль та значення яких невпинно зростають. Ліцензійні операції є більш дохідними і менш ризиковими порівняно з прямими інвестиціями; у багатьох випадках вони є вигіднішими за фінансування власних розробок та досліджень, оскільки дають змогу зекономити час, кошти та отримати додатковий економічний ефект за рахунок швидкого впровадження нововведень. Загальновизнаними є успіхи Японії, яка протягом тривалого періоду витрачала значні кошти на придбання патентів і ліцензій, що сприяло прискоренню НТП, економії трудових та матеріальних ресурсів, зростанню загальної культури виробництва, кваліфікації працівників та підвищенню конкурентоспроможності країни у глобальному економічному середовищі.Водночас, на думку багатьох фахівців, ліцензування має низку негативних наслідків, пов'язаних з уповільненням НТП у результаті відмови від власних науково-технічних досліджень та розробок, втрати можливостей примноження власного технічного та організаційного досвіду, посилення залежності від продавців ліцензій, необхідності дотримання вимог відповідних договорів та угод.Найпоширенішим способом ліцензування товарних знаків за сучасних умов є франчайзинг (від лат. franchise — привілей, пільга, особливе право). Згідно з Керівництвом з франшизи, розробленим ВОІВ, франшиза є договором, згідно з яким одна особа (власник франшизи), яка має відпрацьовану систему здійснення певної діяльності, дозволяє іншій особі (користувачеві франшизи) використовувати цю систему згід но з вимогами власника в обмін на винагороду (компенса цію)1. Таким чином, франчайзингова угода — це угода від повідно до якої франчайзі (юридична, або фізична особа, що одержує ліцензію) зобов'язується здійснювати виробничу і (або) комерційну діяльність згідно з домовленостями, досяг нутими з франчайзером (продавцем ліцензії).Система франчайзингу органічно поєднує підприємниць ку енергію представників малого бізнесу з ресурсами, потуж ністю та досвідом великих корпорацій. За статистикою, у США зазнають банкрутства у перші три роки існування менше 2 % франчайзі та близько ЗО % малих підприємств на першому році існування. На кінець п'ятого року в бізнесі залишаються 20 % самостійних підприємств і 92 % франчайзі[77, p. 10].Договори франчайзингу укладаються найчастіше між ве ликими фірмами із солідною репутацією і невеликими ком паніями чи окремими підприємцями, які тільки починають власний бізнес.
Серед франчайзингових угод розрізняють:
— виробничу франшизу, за якої ліцензіар забезпечує техніч ною інформацією та надає ліцензіату повноваження щодо виго товлення і реалізації кінцевого продукту під своїм товарним знаком (знаком обслуговування); прикладом таких угод можуть бути угоди щодо ресторанів швидкого обслуговування;
— дистриб'юторську франшизу, яка дає змогу ліцензіатові сформувати збутову мережу для збуту своїх товарів і послуг під відповідним товарним знаком (знаком обслуговування); прикладом таких угод можуть бути угоди щодо продажу авто мобільного пального, косметики, побутової техніки;
— ліцензійну франшизу ("оренду імені"), за якою ліцензіат отримує право на використання цінного товарного знака (гуд вілу) при отриманні певних вимог щодо утримання точок роз дрібного продажу цього товару (послуги), прикладом таких угод можуть бути угоди щодо надання послуг з техобслугову вання і ремонту автомобілів.
Франчайзингові угоди вигідні покупцям ліцензії, оскільки дають змогу їм економити час за рахунок скорочення термінів створення, освоєння і впровадження нової продукції, економи ти трудові та матеріальні ресурси, підвищувати загальну куль туру виробництва і кваліфікацію кадрів, здійснювати підприєм ницьку діяльність під добре відомими знаками, отримувати рекламну підтримку поради та рекомендації франчайзера. Водночас останній отримує нові можливості щодо створення широкої виробничої та дистриб'юторської мережі. Виграють також споживачі, які задовольняють потреби в новій продукції на рівні останніх досягнень науки і виробництва, користуються перевагами однотипної дистриб'юторської мережі та особис тої зацікавленості продавців у дотриманні гарантій якості то варів і послуг, що пропонуються на ринку.Водночас для франчайзі франчайзингова угода має деякі негативні наслідки, зокрема уповільнення темпів інноваційного розвитку внаслідок відмови від проведення НДДКР; наявність обмежень, передбачених ліцензійним договором; контроль з боку франчайзера, потенційна можливість його банкрутства або відмова від укладання договору на новий термін тощо.
Для економіки України франчайзинг на сьогодні є порівня но новим явищем, але він швидко поширюється завдяки гнуч кості малого і середнього бізнесу, його здатності пристосову ватись до постійних змін у ринковому середовищі. Водночас в Україні для законодавчого регулювання комерційних угод, відомих у зарубіжній практиці як франчайзинг, застосовуєть ся термін "комерційна концесія". Відносини, що виникають на основі комерційної концесії, регулюються Цивільним ко дексом України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р.Важливою тенденцією сучасності є скорочення терміну дії ліцензій у зв'язку зі швидким моральним старінням нових розробок за умов прискорення НТП. Як правило, ліцензійні угоди укладаються на термін до 5—7 років. Водночас термін дії ліцензій щодо ноу-хау та секретів виробництва не перевищує 3—5 років, оскільки є велика ймовірність їх розкриття в результаті промислового шпіонажу та проведення відповідних досліджень і розробок конкурентами.
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ ПЛАТЕЖІВ
Одним з найбільш важливих і складних питань при продажу і купівлі ліцензій є визначення ліцензійних платежів (ціни ліцензій). Ліцензійні платежі - це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди.Вартість ліцензії формується на базі оцінки можливого прибутку, одержуваного від використання права виготовляти продукцію в результаті впровадження винаходу, "ноу-хау", а також продавати продукцію під товарним знаком. При цьому враховуються всі витрати на придбання ліцензії: її ціну, витрати, які пов'язані з освоєнням виробництва, збутом, рекламою тощо. На рівень ціни ліцензії впливає безліч чинників технічного, економічного і правового характеру, до яких відносяться:
❖ можливий прибуток, що може одержати ліцензіат від використання технології;
❖ витрати на створення технології (витрати на НДДКР і освоєння виробництва);
♦ упущена вигода, тобто втрати, пов'язані з неотриманням прибутку від самостійного застосування технології;
❖ витрати, що виникають при передачі технології (витрати на відрядження фахівців для практичного ознайомлення і навчання використанню нової техніки, надання технологічної допомоги, проведення пусконалагоджувальних робіт);
❖ витрати на одержання такої ж чи аналогічної технології від альтернативного постачальника;
❖ потенційні витрати від самостійної розробки технології покупцем;
❖ витрати, пов'язані з порушенням патентних прав і прав інтелектуальної власності [40].
Форми ліцензійних винагород бувають різні. В залежності від методу підрахунку вони поділяються на дві групи.До першої групи відносяться винагороди, розмір яких підраховується на базі фактичного економічного результату використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми як періодичні відсоткові відрахування й участь у прибутку ліцензіата.До другої групи відносяться винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь встановлюється і вказується в договори, виходячи з оцінок можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї групи відносяться наступні форми: первісний платіж готівкою, паушальний платіж, передача цінних паперів ліцензіата, передача зустрічної технічної документації. Періодичні відсоткові відрахування, чи поточні відрахування ("роялті") встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені погоджені проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або на визначену дату). Вони обчислюються різними способами:
❖ з вартості виробленої за ліцензією продукції;
❖ з одиниці виготовлених або реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни чи собівартості;
❖ на спеціально обумовлені й базі (зі встановленої потужності запатентованого устаткування, з кількості переробленої за запатентованим способом сировини, на базі вартості переробки продукту, вартості чи кількості окремих компонентів, споживаних у процесі виробництва тощо) [40]. Рівень ставок поточних відрахувань у сучасній практиці ліцензійної торгівлі складає в середньому 2-10%. Найчастіше зустрічаються ставки 3-5%. Ставки поточних відрахувань диференціюються в залежності від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва ліцензованої продукції, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продажів. Так, більш високі ставки застосовуються зазвичай при видачі виняткової ліцензії на перші роки дії угоди і при постачаннях на експорт. Більш низькі ставки встановлюються при видачі невиняткової ліцензії на наступні роки чи у випадку продовження дії угоди, при продажах на внутрішньому ринку. Ставки ліцензійних винагород зазвичай знижуються в міру зростання виробництва і продажів ліцензованої продукції.Іноді в ліцензійну угоду включається застереження про мінімальну суму винагороди, що у будь-якому випадку повинна бути виплачена ліцензіатом упродовж терміну дії угоди. Цей мінімум встановлюється, як правило, у розмірі 50-75% очікуваних надходжень у другому чи третьому році дії угоди, помножених на період (у роках), для якого розраховується винагорода. Таке застереження включається в угоду з метою спонукати ліцензіата до якомога більш швидкого налагодження і розширення виробництва і застрахувати ліцензіара від можливих несумлінних дій ліцензіата. [22, p. 11] У ліцензійних угодах передбачається також, що якщо сума поточних відрахувань за визначений проміжок часу не досягне встановленого мінімуму, ліцензіат повинен в обговорений термін сплатити різницю між фактично виплаченою і гарантованою сумами. Іноді за ліцензіатом визнається право покрити цю різницю при наступних платежах.Участь у прибутку ліцензіата як форма ліцензійної винагороди означає відрахування на користь ліцензіата визначеної частини (відсотка) прибутку, отриманого ліцензіатом завдяки використанню даної ліцензії. Ця частка звичайно коливається від 20 до 30% при наданні виняткової ліцензії і до 10% - при невинятковій ліцензії. Однак в практиці ліцензування ця форма зустрічається вкрай рідко.Паушальний платіж - це визначена, твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди. Паушальний платіж практикується в наступних випадках: при передачі ліцензії разом з постачаннями устаткування, коли одноразовий характер угоди вимагає й одноразового визначення її вартості; при продажу ліцензії маловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошення); коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за використанням ліцензії; коли в країні ліцензіата існують утруднення у відношенні переказу прибутків.Паушальний платіж може здійснюватися як у разовому порядку, так і у розстрочку (наприклад, 50% - після підписання угоди, 40% після постачання устаткування і передачі технічної документації і 10% - після пуску устаткування). Іноді паушальна сума в абсолютному вираженні розбивається по роках. Перевага паушального платежу - одержання ліцензіаром всієї суми винагороди у відносно короткий термін без комерційних та інших ризиків, що можуть виникнути в період дії угоди.
Первісний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом визначеної встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску чи вроздріб упродовж встановленого в угоді терміну або по виконанні визначених умов (наприклад, через визначене число днів після підписання ліцензійної угоди або його вступу в силу; після надання ліцензіаром технічної документації). Іноді первісний платіж виплачується у розстрочку у певному встановленому для кожного внеску розмірі, але в досить обмежений термін. [45, p. 2]Первісний платіж готівкою застосовується як доповнення до основної форми ліцензійних винагород і використовується в більшості ліцензійних угод, що передбачають виплату винагороди у формі поточних відрахувань. Приблизно 50-60% ліцензійних угод, що укладаються між фірмами розвинутих країн, передбачають первісний платіж як частину ліцензійної винагороди, причому ця практика має тенденцію до розширення.Передача цінних паперів (акцій і облігацій) як форма винагороди за ліцензійною угодою зустрічається в чистому вигляді і в комбінації з іншими формами приблизно в 15% ліцензійних угод. Ліцензіар одержує найчастіше від 5 до 20% акцій ліцензіата, хоча в окремих випадках ця частка доходить до 40%.
Передача технічної документації як форма платежу набула поширення в японських компаній. Вона передбачає взаємне надання ліцензій і в більшості випадків застосовується у поєднанні з іншими формами винагороди.
В умові платежу докладно застережується порядок сплати ліцензійної винагороди, а саме: валюта платежу з включенням в залежності від обставин валютного застереження; форма розрахунку (порядок і умови відкриття акредитива, терміни переказу платежів); база для обчислення вартості продукції, що випускається, чи вартості продажів (при винагороді у формі поточних відрахувань) і порядок їх обчислення.В умові платежу, як правило, передбачається також зобов'язання ліцензіата одержати відповідний дозвіл урядових органів на оплату і переказ платежів. У тих випадках, коли винагорода залежить від економічного ефекту використання ліцензії, ліцензіат зобов'язаний надсилати на адресу ліцензіара докладний бухгалтерський звіт за взаємопогодженою формою, обов'язковими реквізитами якого є кількість, продажні ціни, оборот по продажах ліцензованої продукції, географічний напрямок експорту (якщо ліцензія обмежена територією) і розрахункові документи. У переважній більшості країн одержання і переказ винагороди обкладаються податками, тому в угоді застережується, що вони цілком відносяться на рахунок ліцензіата і не підлягають відрахуванню з ліцензійної винагороди.Наразі ліцензійні угоди в більшості випадків укладають на термін 10-15 років.
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ УГОД
Міжнародна торгівля ліцензіями є основним економічним механізмом міжнародного технологічного обміну і наразі набула широкого і швидкого поширення.Зростання міжнародної торгівлі ліцензіями зумовлене рядом чинників, що стимулюють фірми продавати і купувати ліцензії на світовому ринку:
§ комерційна зацікавленість у здійсненні технологічного трансферту як з боку ліцензіара (продаючи ліцензію, він у короткий термін окуповує витрати на НДДКР, дістає додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нових видів продукції), так і з боку ліцензіата (купуючи ліцензію, він економить на НДДКР, має доступ до передових науково-технічних досягнень, одержує доходи від використання новітніх технологій);
§ посилення конкурентної боротьби на світовому ринку;
§ прискорення випуску на ринок нової продукції;
§ одержання доступу до додаткових ресурсів;
§ проникнення і завоювання важкодоступних ринків у країнах, де широко використовуються тарифні і нетарифні бар'єри;
§ " одержання прибутку від продажу ліцензій на продукцію, що не відповідає новим-стратегічним пріоритетам. Так, фірми з диверсифікованим виробництвом постійно коригують асортимент продукції, переключаючи ресурси на виробництво найбільш прибуткових виробів. При цьому "за бортом" можуть виявитися види продукції чи технології, що для самих фірм уже не мають інтересу, але можуть бути з вигодою передані закордонним підприємствам, зацікавленим у їх продажу;
§ країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, беручи участь у міжнародному технологічному обміні, мають можливість зайняти тверду позицію на світовому ринку без додаткових витрат;
§ за допомогою ліцензій створюється реклама вітчизняної продукції і завдяки цьому зростає попит на неї в інших країнах, а також вивчаються закордонні ринки;
§ політичні і правові мотиви. Так, ліцензування с більш вигідним способом інтернаціоналізації при бажанні ліцензіара захистити свої активи в умовах недосконалого законодавства, нестабільної політичної ситуації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить політику з обмеження панування іноземного капіталу і зміцнення державної власності.
Крім переваг, міжнародне ліцензування мас й недоліки, що для ліцензіара обертаються ось чим:
§ обмеження можливостей одержання майбутніх прибутків, пов'язаних із самостійним використанням нематеріальних активів, внаслідок передачі прав на досить тривалий період;
§ втрата контролю над якістю своєї продукції і технології, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передачі права іншій фірмі. Основними наслідками втрати контролю є: неадекватне використання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента;
§ зниження цінності технологій у тих випадках, коли вони можуть стати широко відомими і доступними [9, с. 329-333].
Міжнародні ліцензійні зв'язки здійснюються переважно між розвинутими країнами. У загальній сумі надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями частка розвинутих країн становить майже 98%.У цілому оборот ліцензійної торгівлі складає близько 30 млрд дол. на рік. Однак значущість цього ринку визначається тим, що вартість продукції, що випускається в різних країнах з іноземними ліцензіями, становить 330-400 млрд дол. щорічно. Лідируюче положення на ринку ліцензій належить США (65% надходжень промислово-розвинутих країн від експорту ліцензій). Значну роль у міжнародній ліцензійній торгівлі відіграють країни Західної Європи. Так, частка Німеччини у світовому експорті ліцензій становить ІЗ, Великої Британії - 8%. Нетто-імпортером ліцензій с Японія, але її частка у світовому експорті - 19% і має тенденцію до зростання.
РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ УМОВИ, ЯКІ ЗАЗНАЧАЮТСЯ ПРИ ПЕРЕДАЧІ УГОД
Для того, щоб укласти угоду про купівлю чи продаж ліцензії, необхідно всесторонньо оцінити не тільки техніко-економічні аспекти майбутньої угоди, але й її можливі наслідки.Підприємство, що хоче придбати технологію за ліцензією, .як правило, повинно вирішити такі важливі завдання:
1. Вибрати відповідну технологію, для чого провести попередню оцінку всіх технологій направлення, що зацікавило, і які можуть бути куплені за ліцензією. Для оцінки використовується інформація загальнодоступних джерел (рекламні проспекти, оголошення фірм, статті в науково-технічних виданнях, описи до патентів та ін.). Після відбору інформації проводиться порівняльна характеристика запропонованих технологій і визначається краща, найбільш підходяща для підприємства.
2. Дати оцінку вибраної технології. Вирішення цієї задачі починається з розробки техніко-економічного обґрунтування закупки ліцензії. Тут насамперед необхідно встановити контакти з фірмою-власником технології, виявити її наміри з приводу видачі ліцензії, визначити об'єм інформації, необхідної для прийняття остаточного рішення про закупку технології. З фірмою-власником укладається попередня угода про секретність, яка дозволяє визначити межі використання інформації і захистити її від розголошення.Після підписання попередньої угоди про секретність покупцю надається інформація, необхідна для вирішення питання про покупку технології і готується повне техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проекту з використанням вибраної технології. ТЕО складається в довільній формі. Як правило, воно включає такі елементи, як період дії плану, технічні характеристики кінцевого продукту, прогнозування збуту, виробничі потужності, наявність сировини і робочої сили, витрати на установку і обслуговування, капітальні вкладення і обіговий капітал, план фінансування, амортизація, виробничі залишки та ін.За результатами ТЕО робиться висновок про доцільність покупки ліцензії і можливості починати переговори з фірмою-власником технології про укладення ліцензійної угоди.
3. Скласти ліцензійний договір. Під час переговорів, які звичайно тягнуться від 4-х до 6 місяців, делегація потенційного ліцензіата повинна визначити всі елементи й умови контракту, перевірити інформацію, яка була використана при складанні техніко-економічного обґрунтування і плану ділових операцій.В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони домовляються про порядок і строки його затвердження.Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. В міжнародній торговій практиці широко використовуються різні варіанти типових ліцензійних угод. Вони можуть використовуватися як основа для укладання угод між сторонами.Зміст контрактів може включати такі основні умови: преамбула, предмет угоди, обов'язки сторін, термін дії ліцензії та ін.Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.Важливим об'єктом ліцензійної угоди являється запатентований винахід. [85, p. 3] Проте треба відзначити, що в сучасних умовах все більш типовими стають угоди, які надають ліцензіату право на запатентовані винаходи разом з технічними знаннями, досвідом, "ноу-хау", а також з правом використання товарного знаку.Важливою умовою міжнародної ліцензійної угоди являється визначення виду ліцензії. В міжнародній торгівлі розрізняють три види ліцензій:
1) невиняткова (проста) ліцензія, під час продажу якої ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використовувати винахід чи секрет виробництва, залишаючи за собою право як їх самостійного використання, так і надання аналогічних за умовами ліцензій будь-яким іншим особам (фірмам);
2) виняткова ліцензія, під час продажу якої ліцензіар надає ліцензіату виняткове (монопольне)право на використання винаходу чи секрету в межах визначеної території. А ліцензіар не має права продавати аналогічну ліцензію на вказаній території іншим особам, а також виробляти і продавати на цій території свою продукцію, яка являється предметом виняткової ліцензії;
3) повна ліцензія, під час продажу якої ліцензіату надаються виняткові права на її використання на протязі періоду дії угоди. На цей період ліцензіар позбавляється права на використання винаходу чи секрету виробництва як самостійно, так ...
26.10.2017 18:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора