Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Моральне виховання студентів через навчальний процес, наукову роботу і позааудиторну діяльність
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Информатика и системы управления
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Педагогіка вищої школи
Варіант:
7
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
РОЗУМІННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ЗАПОРУКА УДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ ПІДГОТОВЦІ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ
ПЕРЕВАГИ РОЗГАЛУЖЕНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ДИСТАНЦІЙНОМУ НАВЧАННІ
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК НОВИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ їІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАГІСТРАНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ВИРОБНИЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
ІННОВАЦІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОМУ ПРОЦЕСІ
ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
ДО ІННОВАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
Професія педагога потребує, крім спеціальних знань, ще й багато здоров’я, терпіння, розважливості, гумору.
Професійну діяльність педагога можна порівняти із особливим видом мистецтва. Головне в ньому – це вміння завжди конструктивно співпрацювати, володіючи ситуацією, яка може відбуватися в різних площинах: «педагог ↔ учень», «педагог ↔ батьки», «педагог ↔ педагог», «педагог ↔ адміністратор». Характер діяльності педагога досить динамічний: змінюються підходи, вимоги до роботи педагога, оновлюється зміст освіти, розвивається дидактичний інструментарій (методи, прийоми, форми, засоби навчання тощо).
У процесі педагогічної діяльності педагог часто потрапляє в різні ситуації, які потребують відповідного реагування, а для цього потрібно вміти миттєво оцінити ситуацію, провести професійно грамотний її аналіз і вибрати оптимальний варіант для її вирішення. Тому сучасний педагог має бути підготовлений методично й психологічно до роботи в ПТНЗ і такі первинні уміння мають надаватись йому при безпосередній імітації його практичної діяльності.
Питання підготовки викладачів до педагогічної діяльності завжди було предметом вивчення й дослідження науковців. Як свідчить практика, головна вимога підготовки педагога до уроку, заняття, лекції полягає в тому, що самому викладачу має бути цікаво на уроці, тобто важливе місце в діяльності педагога займає процесуальний складник мотивації поряд з результативним.
Для цього застосовуються різні методичні підходи, на основі яких можна говорити про способи взаємодії педагога з учнями та його психолого-педагогічну готовність до професійного виховання учнів, тому що вибір і володіння професією – складний психологічний феномен для будь-якої людини, що насамперед стосується й учнів ПТНЗ, де здійснюється специфічний триєдиний навчально-виробничо-виховний процес.
Проблему психологічної готовності педпрацівників до інноваційних перетворень досліджують психологи, оскільки інноваційний процес стосується цілої низки питань, серед яких особливу роль надають людським ресурсам. Адже всі класичні й сучасні педагогічні методи й технології переломлюються через особистість педагога і проектуються на всю діяльність учнів. Нинішні умови праці ставлять досить серйозні вимоги до професійності педагога: це й висока компетентність з предмета, що педагог викладає, і сукупність особистісних якостей, таких як відповідальність, емоційна стабільність, тощо.
Структура діяльності педагога ґрунтується також на комунікативних уміннях і навичках. Від рівня їх сформованості залежить ефективність навчально-виховного процесу, умови успішної життєдіяльності кожного члена педагогічного колективу. Зрештою, саме комунікативна компетентність зумовлює «забарвлення» психологічного комфорту навчального закладу. Наявність оптимального здорового клімату в націленому на постійні зміни і невпинний пошук колективі учнів і педагогів – один із показників їх зрілості, результат постійної співпраці сучасного педагогічно та психологічно освіченого педагогічного персоналу з керівництвом, адміністрацією навчального закладу, та психологічною службою, що має здійснювати психологічну підтримку навчальновиробничо-виховного процесу в інноваційному режимі. Постійне оцінювання невпинної праці професіонала над собою відбувається по-різному, одна з форм – у формі групової оцінки за наміченими критеріями, що виявляються у конкретних ситуаціях, помічених і зафіксованих з подальшим аналізом і самоаналізом. До того ж все це відбувається з усвідомленням, що є не єдиний вірний шлях, а безліч шляхів вирішення наявних проблем, які можна знаходити, використовуючи потенціал кожного, з його відмінним від інших педагогічний досвід і сприйняття проблем.
ХХІ століття називають періодом інформаційного суспільства. Нові комп’ютерні технології, Інтернет, різноманітні види зв’язку, потік друкованої інформації потребують від педагога уміння орієнтуватися, бути підготовленим до швидкого темпу життя. Навчальний процес теж не стоїть місці. Сьогодні педагог перебуває у пошуках нових, ефективних форм навчання і в першу чергу тих способів, які сприяють розширенню творчих можливостей учня, розкриттю його особистості та розвитку його продуктивного мислення. Інноваційна діяльність педагогів стає сьогодні основним напрямом реалізації модернізацій них реформ в освіті й одним із суттєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому.
Одним з найактуальніших завдань, над яким потрібно педагогу працювати на сучасному етапі, є підвищення результативності роботи на основі удосконалення фахового рівня і творчої майстерності. Психологічна готовність педагога до інноваційних перетворень визначається такими показниками, як: інтелектуальність; соціальність; комунікативність; емпатія; асертивність; емоційна стабільність; оперативність у прийнятті рішень; гуманізм; креативність.
Саме за таких умов на уроках створюється позитивна психологічна атмосфера, поєднується вимогливість із добротою, формується внутрішня потреба учня в успішному оволодінню учнями професією.
Педагог-учитель стає фасилітатором (від англ. – полегшувати) та консультантом, радником учнів. Від фасилітатора очікуємо, що він буде мислити позитивно і:
приймати учнів такими, які вони є, розвиваючи їх особистісні риси і нахили, розвивати професійні навички та вміння учнів;
довіряти учням, без особливої необхідності не втручатися в їх роботу і пошукову активність, а успіх та самоствердження учнів досягати при коректному аналізі їх помилок; - підтримувати учнів та пояснювати ситуацію на простих прикладах, які або уже знайомі учням, або є такими, які вони легко засвоюють;
не нав’язувати своїх думок групі, сприяти вільному виникненню ідей, які народжуються або втілюються, надає можливість висловлювати свої думки іншим, заохочувати учнів до співпраці;
постійно дбає про створення позитивної мотивації в учнів до навчання, сприйняття нового для них, готовий пристосувати намічені шляхи до нових обставин, викликати зацікавленість, визначити завдання;
встановлення критерії між-, внутрішньо групової взаємодії, оцінюванню, контролю, допомагати в підбитті підсумків, результатів загальної роботи.
Тому що завдання педагога – дати достатню мотивацію доцільності таких дій і продемонструвати, як це впливає на розвиток особистості учнів і на формування в них навичок працювати індивідуально, швидко орієнтуватися в джерелах інформації для розуміння та розв'язання теоретичних, практичних та регіональних проблем, уміння реалізувати свій потенціал за умов професійних конкурсів та змагань.
Для того, щоб наші учні якнайкраще професійно самореалізувалися, стали успішними професійно затребуваними спеціалістами, звичайно, потрібна наполеглива й сумлінна щоденна праця педагогів, яка може розвинути паростки здібностей, що допоможе впевнено крокувати на шляху невпинного всебічного самовдосконалення.
А кінцевамета особистісно орієнтованої гуманістичної освіти – «… не сформувати й навіть не виховувати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації особистості» [7], закласти механізм успішної життєдіяльності особистості протягом професійного життя, яке має бути тривалим і успішним в умовах сучасної конкуренції і глобалізації, постійних змін і постійному виникненні нових потреб, на які треба вміти своєчасно реагувати, у сучасному полі-етнічному та полікультурному середовищі.
РОЗУМІННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ – ЗАПОРУКА
УДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА
Актуальність проблеми. Компетентнісний підхід у професійній освіті досить новий і зумовлює необхідність забезпечення відповідності рівня підготовки майбутнього фахівця новим запитам професійної діяльності, готовності до розв’язання практичних професійних та життєвих проблем, до активної участі в житті суспільства, до подальшого всебічного розвитку. Компетентнісний підхід, у разі його успішної реалізації, є засобом забезпечення учнів корисними знаннями, необхідними для успішного досягнення поставлених цілей в обраній професії.
На основі особистого досвіду та аналізу навчальних програм, підручників, методичних посібників визначено, що одним з основних підходів у навчанні професії є комунікативний підхід.
Мета статті: теоретично обґрунтувати та практично підтвердити, що знання особливостей юнацького віку – один із чинників удосконалення комунікативної компетентності викладача.
Виклад основного матеріалу. Педагогічне спілкування є багатофункціональним. Воно є основною формою здійснення педагогічного процесу, спрямоване на значущі зміни властивостей, станів, поведінки учнів. Багатофункціональність спілкування дає змогу педагогу організувати взаємодію на занятті і поза ним як цілісний процес, створювати умови для обміну відносинами, переживаннями, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у групі.
Відомо, що спілкування містить у собі три сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну. Єдність цих трьох сторін – спосіб організації спільної діяльності й взаємин учасників спілкування. Комунікативний бік спілкування – це передача та сприйняття інформації, усвідомлення та розуміння змісту повідомлення, втілення його в мовну форму. Відбувається становлення особистості в рамках прояву її комунікативних здібностей, вмінь, навичок «у межах реалізації комунікативної програми поведінки» [8,137].
У ході спілкування відбувається не тільки обмін інформацією, цінностями, нормами, а й активізуються внутрішні особливості та стани особистості, актуалізуються її комунікативні можливості. Професійно-педагогічна комунікація є основною формою педагогічного процесу, продуктивність якого обумовлюється цінностями та цілями спілкування. Викладач є суб’єктом професійно-педагогічної комунікації, він є організатором власної комунікативної діяльності, впливає на формування гармонійно розвиненої особистості учня.
Комунікативна компетентність інтерпретується як готовність і вміння встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, здатність до спілкування в обмежених і продиктованих умовах; розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації в певнім полі ситуацій особистісної взаємодії. Під комунікативною компетентністю ми розуміємо здатність людини встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Протягом останніх років українськими та зарубіжними педагогами та психологами вивчається питання можливості підвищення комунікативної компетентності педагогічних працівників (О. Бодальов, Н. Волкова, І. Єрмаков, В. Кан-Калик, М. Лісіна, О. Леонтьєв, Н. Кузьміна, Б. Ломов, Л. Орбан-Лембрик, Л. Савенкова, Н. Хуторський та ін.)
Специфіка педагогічної діяльності передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення до учня, головна мета впливу – його всебічний розвиток. «Педагог здійснює на своїх учнів не тільки навчальний вплив, він також впливає на них своєю особистістю, духовністю, емоційністю, отримуючи від них відповідний відгук, пов’язаний з їхніми індивідуально-особистісними особливостями та емоційним станом у кожен конкретний момент» [1,187].
Особистісно-орієнтоване спілкування – складний психологічний процес взаємодії, що забезпечує ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу педагогічну культуру: вміння педагога реалізувати свої можливості у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, своїми колегами; здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання й виховання; постійно відчувати та підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні; знаходити відповідні комунікативні засоби. Педагогічне спілкування має бути не тяжким обов’язком, а природним і бажаним процесом взаємодії.
Поняття «комунікації» стало знаковим для розвитку сучасного інформаційного суспільства. Сучасні дослідження доводять нерозривність понять комунікації та інформації. Будь-яка комунікація передбачає передавання інформації, а будь-яке оброблення інформації – наявність комунікації. Означення «комунікація» розглядається в різних аспектах. Педагогічна комунікація – це організування навчально-виховної діяльності на основі сприйняття, засвоєння, використання й передавання інформації з різних джерел.. Для ефективної комунікації характерно вміння досягти взаєморозуміння між партнерами, оцінити ситуацію міжособистісних взаємин. Комунікативна компетентність розглядається як ступінь задовільного оволодіння певними нормами та правилами спілкування й поведінки, як результат научіння й засвоєння соціально-психологічних еталонів, забезпечення правильного стилю спілкування педагога.
У навчальних закладах професійно-технічної освіти навчаються учні 15–18 років. Цей період у педагогіці називають – юнацьким або старшим підлітковим, який має властиві певні вікові особливості: анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні. Юнацький вік є завершальним етапом фізичного розвитку і характеризується наступними анатомкофізіологічними змінами: завершуються зміни в організмі, вдосконалюється м’язова система. Завершується перший період статевого визрівання, стабілізується серцево-судинна та ендокринна системи, продовжується функціональний розвиток головного мозку, удосконалюється нервова система. На цей період припадає якісна перебудова особистості учня, змінюються його стосунки з дорослими, засвоюються нові суспільні норми поведінки, відбувається адаптація до професійної діяльності, зростає потреба активного спілкування. Під впливом прагнення бути дорослим також відбувається його ціннісна переорієнтація: засвоєння певних ідеалів і цінностей; побудова стосунків з ровесниками, дорослими; власна соціальна активність; проявляється «максималізм самостійності»; з’являється почуття самоповаги й дорослості. Учні ПТНЗ мають невисокий рівень соціальної зрілості: стійка самооцінка, як правило, відсутня; не усі можуть прийняти на себе відповідальність за виникнення конфліктної ситуації. Серед учнів є особи, що отримали емоційні травми у школі, при спілкуванні з учителями.
Юнацький вік – це період самоутвердження, формування світогляду і переконань, характеру й життєвого самовизначення. Молода людина активно осмислює своє майбутнє, ставить цілі, мріє. У навчальній діяльності вона вибірково ставиться до предметів і професіонального самовизначення.; відбуваються якісні зміни показників пізнавальної діяльності, закріплюються і поліпшуються психічні властивості особистості.
Емоційна сфера молодої людини збагачується з різних причин: нові види діяльності, життєві обставини, стосунки з іншими людьми та ін. Формуються найрізноманітніші почуття гуманізму, дружби, обов’язку, відповідальності, власної гідності. З розвитком цілеспрямованості у молоді зменшується імпульсивність, формуються вольові якості: самоконтроль, витримка, розсудливість, усвідомлення своїх обов’язків. Особливої значущості набуває власний статус у колективі, характер спілкування з ровесниками й дорослими, що пов’язане з пошуками свого місця у суспільстві. Потреба у спілкуванні може бути викликана наступними причинами: визнання своєї неповторності, дістати схвалення, пізнати іншу людину, активно вплинути на думки інших тощо [5].
ПТНЗ – це виховне середовище, у якому протікає життєдіяльність учня і становлення його особистості. В умовах сучасного розвитку українського суспільства підвищується роль навчальних закладів у реалізації потреб молоді та формування у них соціально важливих якостей. Молоде покоління сьогодні знаходиться у середовищі, яке насичено різноманітною інформацією і педагог має корегувати негативний вплив засобів масової інформації. А для цього він повинен мати високий рівень комунікативної культури, яка допоможе їм керувати міжособистісними і внутрішньо-груповими стосунками.
Аналіз наукової літератури, результати інтерв’ю і спостережень за організацією і змістом педагогічного спілкування викладачів ПТНЗ призвели до потреби провести дослідження. Певний інтерес для нашого дослідження має проблема співвідношення комунікативної компетентності й знань особливостей юнацького віку.
В експерименті приймали участь 93 педагога професійно-технічних навчальних закладів Полтавської, Львівської та Сумської областей), які були слухачами курсів підвищення кваліфікації при ІПО ІПП УМО.
Для оцінки комунікативної культури був використав опитувальник «Педагогічне спілкування» [1,298]. Комунікативну культуру ми розуміємо як мистецтво соціальної взаємодії, яке включає володіння мовленням, етику, змістовий бік комунікації (вміння вести пояснювальний процес). Рівень комунікативної культури за шкалою: безумовно висока, переважно позитивна, в основному низька.
Також, було використано тест на розуміння особливостей юнацького віку (розроблено за методикою Ж. Піаже, І. Кона, Б. Рогова), у якому необхідно дати відповідь на запитання чи знають педагоги, які займаються навчанням і вихованням молоді віком від 15 до 21 року юнацьку психологію. Ми визначали рівень знання юнацької психології педагогом за шкалою оцінення:
високий рівень знань юнацької психології виявляють викладачі, котрі зазвичай пройшли спеціальну психолого-педагогічну підготовку. Це дає їм змогу правдиво оцінювати особливості юнацького віку, користуючись ґрунтовними знаннями та добре сформованими професійними психолого-педагогічними вміннями (перцептивними, емпатійними, комунікативними, організаційними та ін.).
середній рівень виявляють викладачі, що мають непогані психолого-педагогічні знання, проте недостатньо сформовані перцептивні, рефлексивні та інші професійні психолого-педагогічні вміння. Вони реально оцінюють особливості юнацького віку.
низький рівень знань юнацької психології виявляють педагоги, що мають неглибокі психолого-педагогічні знання. В оцінені психології юнацького віку вони зазвичай керуються неправильними теоретичними уявленнями.
Проведений кількісний аналіз виявив таке процентне відношення сформованості комунікативної культури та рівня знань юнацької психології:
Комунікативна культура «переважно позитивна» у 80% слухачів, «в основному низька» у 20%, а «безумовно високою культурою» не володіє жоден.
Високий рівень знань юнацької психології виявляють 10% педагогів, середній – 70%, а низький – 20%.
Характерно є залежність сформованості комунікативної культури викладача і рівня його знань з юнацької психології. Так педагоги, у яких комунікативна культура «переважно позитивна» мають середній рівень знань юнацької психології, а педагоги, які мають низьку комунікативну культуру мають низький рівень знань психології учнів. Безперечно, слід враховувати приблизність та можливий суб’єктивізм діагностики комунікативної культури та розуміння особливостей юнацького віку.
Проведене нами дослідження не вичерпує усіх аспектів розглядуваної проблеми і потребує подальшого теоретичного осмислення та експериментального обґрунтування питання співвідношення рівня комунікативної культури та знань психології юнацького вік; виявлення інших чинників розвитку у викладачів продуктивного рівня комунікативної компетентності, виявлення взаємозв’язків між продуктивним рівнем комунікативної компетентності та різними особистісними та індивідуально-психологічними характеристиками педагогів, встановлення причин та механізмів їх розвитку тощо.
Висновок. Аналіз отриманих теоретичних та практичних результатів підтвердив нашу думку щодо важливості розуміння юнацької психології у процесі педагогічної комунікації, що призводить до підвищення рівня комунікативної культури педагога. Потребують подальшого дослідження такі питання, як аналіз і ранжування чинників впливу на ефективність розвитку комунікативної компетентності педагога ПТНЗ; поглиблення знань вікової психології; активізація комунікативних можливостей та єдність комунікації й особистісних властивостей педагога.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Для забезпечення якісної підготовки спеціалістів професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) необхідно зрозуміти психологічну сутність специфіки професійнотехнічного теоретичного і виробничого навчання, взаємозв`язок окремих видів педагогічної діяльності, щоб отримати можливість конкретизувати їх в своїй діяльності.
Навчальною метою психології професійно-технічної освіти є засвоєння психологічних особливостей учнів ПТНЗ, закономірностей становлення особистості в юнацькому віці, особливостей взаємовідносин та відношення до оволодіння професією настільки повно і точно, щоб в подальшому в педагогічній діяльності постійно враховувати ці аспекти в навчальній і виховній роботі з ними [7, 182].
Без знань вікових та індивідуальних особливостей психіки учнів, їх направленості та відношення до навчання в ПТНЗ, сильних та слабких психічних властивостей і психічних станів успішно вирішувати педагогічні проблеми на кожному занятті неможливо.
Мета статті – розглянути психолого-педагогічні аспекти підготовки спеціалістів професійно-технічних навчальних закладів.
Для педагогів системи професійно-технічної освіти (ПТО) психологічні основи освіти мають важливе значення: для вдосконалення систем, форм і методів підготовки кваліфікованих робітників; для визначення і розвитку загальних і професійних здібностей учнів; для підвищення педагогічної майстерності викладачів та майстрів виробничого навчання.
Виховання, навчання, теорія та практика повинні бути тісно пов`язані як в педагогічному процесі освіти, так і в психологічному – формування особистості.
Сучасний стан виробництва актуалізує проблему підготовки спеціалістів в системі професійно-технічної освіти в її різних проявах: промисловому секторі, в навчанні і вихованні, культурно-пізнавальній діяльності. Професійна освіта направлена на формування спеціаліста, відповідального за цілісність розвитку виробництва.
Проблема кадрових ресурсів тісно пов`язана з актуальними аспектами ПТО. Держава повинна бути зацікавлена в розвитку професійно-технічної освіти як освітньої педагогічної парадигми, надати їй пріоритетного державного значення.
Одним із складових аспектів розвитку виробництва є формування результативно діючої системи підготовки спеціалістів в ПТНЗ. В зв`язку з цим задача організації навчального процесу в підготовці спеціалістів, формування їх професійних та ділових якостей, висувається в якості ведучої задачі, як програми подальшого розвитку промисловості чи сфери обслуговування, так і становлення навчально-педагогічної системи.
Потреба вдосконалення системи професійної освіти викликана соціальним замовленням суспільства: сьогодні змінюються вимоги до рівня якості підготовки спеціалістів зі сторони роботодавця, а значить і до педагогічної діяльності. Виникла необхідність розробки такої моделі професійно-технічної освіти, яка б забезпечила стійке положення спеціалізованого навчального закладу на ринку освітніх послуг.
Від сучасного учбового закладу потребують впровадження нових підходів до навчання, які б забезпечували фундаментальність, розвиток комунікативних, творчих і професійних компетенцій, потреб в самоосвіті на основі потенційної багатоваріантності змісту і організації навчального процесу.
Рівень економічного розвитку держави напряму залежить від рівня кваліфікації робочих кадрів. Відповідно розвиток системи професійно-технічної освіти пред`являє підвищені вимоги до якості підготовки спеціалістів.
Домінуюче місце серед змін в навчально-педагогічній парадигмі відведено новим еталонам змісту професійної освіти, орієнтованим на підготовку спеціалістів для різних галузей виробництва та сфери обслуговування населення. У зв`язку з цим виникла необхідність розробки психолого-педагогічних аспектів як цілісної системи до складу яких повинні входити методологічні установи сумісних наукових систем: методики, соціології, філософії.
Одним із психолого-педагогічних аспектів професійної освіти в сфері обслуговування населення є діяльно-творча функція, яка сприяє розвитку якостей учня як спеціаліста, так і виконавця. Згідно неї, психолого-педагогічна підготовка спеціаліста потребує досягнення органічної єдності теорії та практики, навчання та виховання, викладання спеціальних і загальноосвітніх дисциплін; усвідомлення кожним учнем свого місця, розвиток особистісних, інтелектуальних, культурних і духовно – моральних якостей.
Аналіз досвіду сучасних педагогів – новаторів показує, що найбільш ефективним напрямком підвищення якості будь-якого навчально-виховного процесу є створення таких психолого-педагогічних умов, в яких учень може зайняти активну особистісну позицію, в повній мірі розкритися не тільки як об`єкт виховання, але і як суб`єкт, здібний до творчого самовдосконалення.
В управлінні процесом підготовки спеціалістів, формування і становлення їх не тільки як професіоналів, але й особистостей, потрібно відмітити нові підходи й методики викладання спеціальних дисциплін з використанням ігрових і проблемних методів навчання, моделювання виробничих ситуацій, використання психолого-педагогічних тренінгів.
В Слов`янському професійному художньому ліцеї (СПХЛ) готують спеціалістів з професії «Кравець». При вивченні теми «Індивідуальне виробництво» з предмету «Технологія виготовлення одягу» учням пропонується відтворити виробничий процес в ательє при оформленні замовлення. Учні розподіляють ролі замовника, адміністратора, закрійника, завідуючого або власника ательє. На уроці моделюються різні ситуації, що можуть виникнути при відвідуванні ательє, втому числі і конфліктні.
Психолого-педагогічні дослідження показують, що особливості розвитку особистості залежать від умов, засобів,способівтаформ спілкування [7, 187].
Впровадження в навчальний процес інноваційних форм навчання сприяє тому, що для рішення навчальних задач учні самі починають використовувати поряд з традиційними нетрадиційні форми навчання. Таким чином вони становляться не об`єктами, а суб`єктами комунікативного спілкування з викладачем. Це принципово важливий момент в педагогіці співпраці.
Одним із аспектів підготовки спеціалістів в ПТНЗ у будь – якій галузі сучасного виробництва є так званий «фактор людини». Особливо велике значення психологічні фактори набувають при виробничому навчанні у зв`язку з недостатньою соціальною адаптованістю і професійною майстерністю учнів [9, 175].
Згідно результатів проведення оцінки конституційних факторів особистості за Кеттеллом, для вивчення впливу психічних якостей учнів на ефективність професійного навчання в групах кравців, було зроблено висновки: учнів, які ефективно навчаються, відрізняють висока емоційна тривкість, стриманість та впевненість у собі. Ці риси набувають певного змісту у зіставленні зі структурою втрат робочого часу, де значне місце посідають міжособистісні конфлікти. Останні, в свою чергу, визначаються властивостями емоційної сфери. Таким чином, стан емоційної сфери є визначальною професійно значущою властивістю учня. Безумовно, його треба доповнити характеристиками уваги, латентного часу реакції та координації рухів. Професійно значущими рисами особистості учня – кравця є, крім сенсомоторних показників, емоційна тривкість, стриманість та впевненість у собі, що створює базу для удосконалення програм профвідбору за фахом.
Відповідність змісту вимог майбутньої професійної діяльності, зв`язок теоретичного і практичного навчання, виробнича практика – все це формує основу висококваліфікованих спеціалістів.
Результати учбової діяльності знаходяться в прямій залежності від співвідношення рівнів теоретичної і практичної підготовки. В підготовці спеціалістів в професійно-технічних навчальних закладах важливе формування професійних навичок під час виробничої практики, які виявляють здібності учнів до упорядкування інформації отриманої під час теоретичних знань. Поряд з перевіркою здібностей учнів до розвитку професіоналізму, практики мають значення і для сприяння розвитку комунікативних навичок, формують позитивне відношення до праці.
Для психологічної готовності учнів ПТНЗ до трудової діяльності на виробництві ефективним є включення їх до складу бригад високого рівня розвитку, в яких відмічена найменша текучість кадрів, і під час виробничої практики, і під час працевлаштування. Експериментально підтверджено положення про те, що включення учнів в соціальноекономічну діяльність промислових підприємств в складі бригад сприяє:
адаптації учнів в виробничому колективі ще до вступу в самостійну трудову діяльність;
активізації розвитку психічних функцій;
формування соціальних якостей необхідних молодому робочому; - покращення професійної підготовки учнів ПТНЗ [9, 183].
Реалії сьогодення диктують нові підходи до формування навчального процесу в ПТНЗ. Необхідно розробити та прийняти концепції розвитку на найближчі роки з орієнтацією на потреби місцевого ринку праці. Особливістю інформаційно-навчального середовище є напрямок на засвоєння учнями професії – порядок роботи в ній визначається вимогами, які висуваються спеціалістам на сучасному виробництві.
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ ПІДГОТОВЦІ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ
Колись Остап Бендер, як відомо, кинув дзвінке гасло: «Автомобіль – не розкіш, а засіб пересування». Приблизно в такому ж дусі сьогодні можна характеризувати і персональний комп'ютер – він стає не розкішшю, а ефективним засобом удосконалювання творчих здібностей і інтелекту людини.
З розвитком мережних технологій все актуальнішою стає проблема активного впровадження комп'ютерних технологій в житті та побуті.
Метою даної статті було показати інноваційні технології при підготовці кваліфікованих робітників.
Учора, сьогодні, завтра... Ці «три кольори часу» дуже відчуваємо вже зараз. Учорашній день, хотілося, щоб був лише передісторією. День сьогоднішній – деякі досягнення учнів, сміливі пошуки, що відкривають нові, несподівані обрії. Складне сполучення чималих можливостей і зовсім ніяких практичних кроків до їхньої реалізації... Життя не стоїть на місці, весь час вимагає руху вперед.
І ми повинні вчити жити у завтрашньому дню, а не сьогоднішньому чи вчорашньому, а тим паче позавчорашньому дню.
Інформатика завтрашнього дня буде, звичайно, істотно відрізнятися від сьогоднішньої.
Сьогодення свідчить про збільшення впливу медіатехнологій на людину. Особливо це впливає на пiдлiтка, який з великим задоволенням подивиться телевізор, попрацює з комп’ютером аніж прочитає книгу.
Потужний потік нової інформації, реклами, застосування комп’ютерних технологій на телебаченні, розповсюдження ігрових приставок, комп’ютерів достатньо впливає на виховання пiдлiтка, сприйняття ним навколишнього світу. Істотно змінюється характер його улюбленої практичної дiяльностi – гри, змінюються i його улюблені захоплення. Раніше iнформацiю з будь-якої теми учень отримував з різних джерел: підручник, довідникова література, лекція викладача, конспект уроку, показ практичних прийомів.
Але, сьогодні, з огляду на сучасні реалії, викладач та майстер виробничого навчання повинен вносити в навчальний процес новітні методи подачі iнформацiю. Виникає запитання, навіщо це потрібно? Тому, що мозок пiдлiтка налаштований на отримання знань у формі розважальних програм по монітору, набагато легше сприйме запропоновану на уроці iнформацiю за допомогою медiазасобiв.
Давно доведено, що кожен учень по-різному засвоює нові знання. Раніше викладачам важко було знайти iндивiдуальний підхід до кожного учня. Зараз, з використанням комп’ютерних мереж i онлайнових засобів, профтехучилища отримали можливість надавати iнформацiю таким чином, щоб задовольнити iндивiдуальнi залити кожного учня. Проблему складає недостатність комп’ютерної техніки, обмеженість підключення до Інтернету.
Дуже важливо організувати процес навчання так, щоб учень активно, з цікавістю, захопленням працював на уроці з теорії та виробництва i бачив результати власної праці, робив самооцінку. Вирішити проблему навчання викладач або майстер виробничого навчання можуть швидше та якісніше шляхом поєднання традиційних форм та методів навчання з iнформацiйно-комунiкацiйними технологіями, зробити процес навчання сучасним, доступним, дистанційним, індивідуальними.
Сьогодні в Україні приділяється значна увага впровадженню активних форм навчання в процес викладання різних дисциплін. Напрямки, на які орієнтовані інформаційні технології та використовуються в роботу навчального закладу ДПТНЗ «Полтавське ВПУ ім. А.О. Чепіги» зазначені у «Методичних рекомендаціях по впровадженню комп’ютерних технологій у навчально-виховний процес закладів освіти» (автор Р.С. Гуревич, Вінниця, 1999 р.):
вдосконалення механізмів управляння системою професійно-технічної
освіти;
вдосконалення методології та стратегії відбору змісту методів i організаційних форм навчання та виховання;
створення нових методичних систем навчання;
створення та використання тестуючих та діагностуючих методик контролю. Змінюються цілі та завдання, що постали перед сучасною освітою в інформаційному суспiльствi, поступово на зміну традиційній системі навчання приходить особистiсноорiєнтована, традиційні методи замінюються інноваційними, що передбачають зміщення акцентів у навчальній дiяльностi, її спрямування на інтелектуальний розвиток учнів за рахунок зменшення частини репродуктивної дiяльностi.
Ось тому, в своїй педагогічній практиці намагаюся використовувати мультимедійні презентації для:
організації демонстрацій змісту навчання, завдань, підсумків роботи на уроці;
демонстрації графіків, схем, таблиць;
демонстрації даних, що зберігаються в документах, створених за допомогою графічних редакторів i табличних процесорів;
демонстрація результатів досліджень та опитувань різних типів;
презентація наукових проектів.
Презентація, як комп’ютерний документ, являє собою послiдовнiстъ слайдів, що змінюють один одного – тобто електронних сторінок.
Демонстрація такого документу може відбуватися на екрані монітору комп’ютера чи на великому екрані за допомогою спеціальних пристрої – мультимедiйного проектора, плазмового екрана, мультимедiйного плато, телевізора, тощо. Глядачі бачать чергування зображень, на кожному з яких можуть бути текст, фотографії, малюнки, діаграми, графіки, відео- фрагменти, i все це може супроводжуватися звуковим оформленням – музикою чи голосовим коментарем диктора. Частіше демонстрація презентації супроводжує доповідь окремої людини. Особливу роль у навчальному процесі, відводиться навчальним презентаціям.
Робота учня з такою презентацією нагадує роботу з підручником. Але презентація може мати багато переваг. Це – й дискретизація інформаційного матеріалу, що спрощує його засвоювання, і оформлення інформації елементами якісної графіки, i супроводження звуком, i використання вiдеоматерiалу. Усе це є чинниками більш якісного засвоєння учнем матеріалу, який він вивчає.
Сподіваюсь, що в майбутньому ми будемо мати велику кількість виготовлених власноруч презентаційних матеріалів різноманітного характеру. Вироблена таким чином інформаційна продукція зручна у зберіганні, при потребі – легко змінюється, поширюється серед колег. Але головним її «плюсом» є те, що автори вкладають в подібні презентації не тільки певну інформацію, а й естетичні уподобання, смак, здатність формулювати думки, врешті решт – частку своєї душі.
Будь-які прийоми та методи навчання мають як переваги, так i недоліки. Той хто створює навчальну програму або документ, може створити його або якісно, або не дуже. Крім цього, наявність такого продукту ще не гарантує його правильного використання у процесі навчання. Комп’ютер i все, що він дає, — це лише інструмент. А інструментом перш за все необхідно вміти користуватись.
Серед переваг презентаційного прийому навчання, окрім вказаних, можна виділити розвантаження викладача, знята з нього функцій подання матеріалу й надання функцій керівника процесу роботи з презентацією, обговорення й узагальнення нових знань учнів після закінчення роботи з нею. За таких умов з’являється можливість для додаткової індивідуальної роботи з кращими учнями, що забезпечує iндивiдуальний підхід у навчанні.
Недоліком, на мій погляд, є відсутність емоційного контакту між учнями та педагогом під час вивчення нового матеріалу. Щоправда, цей контакт виникає на стадії обговорення та підведення підсумків. Слід також мати на увазі, що неможливо навчити того, хто сам не проявляє до цього бажання. Тому завжди знайдуться учні, для яких такий спосіб буде неефективним, як, між іншим, i iншi способи навчання. Розвиваючи презентаційний спосіб навчання, у перспективі можна очікувати створення взаємопов’язаних навчальних пакетів із різних навчальних предметів, що забезпечують також мiжпредметнi зв’язки, систематизацію й узагальнення існуючих засобів викладання, можливість проведення нестандартних уроків, створення презентаційних електронних підручників.
Електронний підручник – це інформаційна система (програмна реалiзацiї) комплексного призначення, що забезпечує за допомогою єдиної комп’ютерної програми, без звернення до паперових носіїв iнформацiї, реалiзацiю дидактичних можливостей засобів iнформацiйно-комп’ютерних технологій у всіх ланках дидактичного циклу процесу навчання.
Таким чином, розвиток iнформацiйних технологій дає широку можливість для винаходу нових методик в освiтi i тим самим підвищити її якість. Я переконана, що електронний підручник – це лише підмога в роботі. Повністю спиратися на нього в сучасних умовах складно. Причин цьому декілька:
недостатня оснащеність комп’ютерами навчальних кабінетів. Для того, щоб послатися на такий підручник комп’ютер повинен бути не лише на столі викладача, але i у учнів;
крім того, комп’ютер повинен бути i у самих учнів удома (що поки не можливо). Монiторинговi дослідження, проведені серед учнів навчального закладу, показали, що в домашніх умовах комп’ютери мають 25 % учнів, вільний доступ до комп’ютерів мають 57 % учнів, не мають доступу 18 %. У цих умовах електронний підручник можна використовувати як додаткове завдання тим учням, у яких він є удома;
відсутність якісних підручників підштовхує до пошуку самостійних рішень викладача – створення власних електронних посібників.
Різні варіанти електронних документів можна використовувати в залежності від можливостей навчального закладу та інших умов:
розробки окремих тем навчальних предметів на електронних носіях, контролюючих тестів, репетиторських програм, тестових програм для визначення рівня навчальних досягнень. Це дає можливість учням швидко повторити навчальний матеріал, знайти довідкову iнформацiю, самостійно опрацювати певний розділ теми, відповісти на задані питання, здійснити контроль правильності відповіді i за результатами своєї роботи отримати оцінку та рекомендації щодо кращого засвоєння начального матеріалу;
віртуальні лабораторії допомагають в проведенні кожним учнем всіх лабораторних робіт з предмету «Спецтехнологiя», побачити результати цих робіт та самостійно зробити висновки;
заняття з певної теми виробничого навчання, використовуючи матеріал, що містить базу данях (тексти, слайди, вiдеофрагменти, лекції, тести, завдання);
вiдеофiльми, де показано правильність виконання робіт, а на закріплення пропонуються або тести, або вiдеофрагменти із свідомо неправильним виконанням. Вміння знаходити помилки дає можливість не допускати їх повторення на робочому мiсцi.
Будь-яка педагогічна технологія – це інформаційна технологія, оскільки основу технологічного процесу навчання складає отримання i перетворення iнформацiї.
При ...
31.05.2017 09:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора