Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
бізнес - інкубатор
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Дрогобицький державний педагогічний університет
Інститут:
Іінститут економіки і менеджменту
Факультет:
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра:
Кафедра економіки підприємств та інвестицій
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Економіко математичні методи та моделі
Група:
КН 217
Варіант:
21
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
План
Вступ…………………………………………………………………………….3
Розвиток малого бізнесу в Україні та необхідність його державної підтримки…………………………………………………………………………4
Бізнес – інкубатор: сутність, розвиток…………………………………..10
Функціонування бізнес – інкубаторів в Україні як первинна ланка економічної країни…………………………………………………………15
Висновок………………………………………………………………………..25
Список використаної літеартури……………………………………………26
Вступ
Проблема створення належних умов для поширен ня інноваційної діяльності досить актуальна для вітчизняної економіки. ЇЇ розв’язання слугує запорукою здійснення якіс них технологічних перетворень у виробництві, від неї зале жить ступінь інноваційної розбудови народного господарства країни. У ракурсі поставленої проблеми особливого значення набуває процес формування інноваційної інфраструктури, яка повинна забезпечити сприятливі умови для активізації науково – дослідних робіт і прискореного розповсюдження їх результатів.
Особливості створення інноваційної інфраструктури в еко номіці України висвітлюються у працях багатьох вчених – еко номістів. Серед них праці В. Будкіна, В. Новицького, О. Мазура, М. Пашути, В. Семиноженка, Д. Стеченка, Л. Федулової, В. Чабана, В. Щукіна, М. Якубовського та ін.
При аналізі складових інноваційної інфраструктури еконо місти багато уваги приділяють характеристиці таких сучасних організаційних форм, як технопарки, технополіси, інновацій ні фонди, венчурні фонди тощо. При цьому дуже обмеженими є дослідження, що стосуються ще однієї важливої складової інфраструктури – бізнес-інкубаторів, хоча саме вони відігра ють помітну роль у розгортанні інноваційної діяльності.
Від розвитку підприємств залежить функціонування економіки країни в цілому, однак в Україні поки що не розроблена чітка стратегія регулювання та не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання, недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку бізнесу, невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності фірм. Тому для розширення підприємницької діяльності та стійкого розвитку в умовах економічної ситуації країни дуже важливим є аналіз світового досвіду діяльності підприємств та можливість його використання в Україні.
1. Розвиток малого бізнесу в Україні та необхідність його державної підтримки
Невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий та середній бізнес здатний створити тисячі нових робочих місць і сприяти становленню України економічно розвиненою державою.
За роки незалежності національної економіки в Україні поступово йшло ствердження сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнята майже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвитку сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики, реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наблизився до стану розвитку малого бізнесу в країнах ЄС. Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва [13, с. 117].
Мале підприємництво є важливим елементом ринкової економіки, без якого не може стійко розвиватися держава. Формування сприятливих умов для розвитку малого підприємництва забезпечує населенню отримання доходів від самостійної господарської діяльності, а місцевим бюджетом – податки. Однак в Україні державна підтримка розвитку малого підприємництва поки що не віднесена до основних напрямів у розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
Мале підприємництво підтримується тільки на регіональному рівні. Участь місцевих адміністрацій в його розвитку незначна, хоча за своєю природою цей рівень управління найбільш близький і доступний підприємцям. З цього виникає необхідність змістити акценти державної підтримки малого підприємництва на місцевий рівень. Слід враховувати, що повна децентралізація регіональної підтримки розвитку малого підприємництва неможлива [5, с. 52].
Спільні заходи з державної підтримки малого підприємництва на регіональному і місцевому рівнях не набули значного поширення, незважаючи на те, що інтереси влади різних рівнів збігаються. Це зумовлено як недостатністю фінансування з бюджету, так і відсутністю зацікавленості посадових осіб у розвитку малого підприємництва.
З погляду підприємця, держава повинна створювати умови для максимізації прибутку, мінімізації ризику, захисту власності і особи підприємця тощо. З позиції держави підприємець має забезпечувати зростання суспільного добробуту, підтримку зайнятості, економічне зростання, політичну стабільність тощо [15, с. 39].
Слід враховувати той факт, що ринкова економіка не здатна автоматично регулювати економічні й соціальні процеси на користь кожного підприємця і всього суспільства в цілому. Завдання державної політики полягає в досягненні загальної рівноваги, при якій держава прагне підтримувати конкурентну рівновагу, тобто коли споживачі максимізують значення функції корисності, а підприємці максимізують одержаний прибуток.
Діяльність із налагодження результативного й ефективного механізму формування та реалізації державної політики підтримки малого бізнесу в Україні, безсумнівно, вимагає творчого запозичення та використання світових досягнень у цій сфері, насамперед досвіду країн з розвинутою ринковою економікою.
Необхідність підтримки малих підприємств в усьому світі вважається обов’язком держави, тому що вони поступаються великим підприємствам за можливостями модернізації, маркетингових досліджень, фінансових ресурсів, конкурентоспроможністю товарів і послуг.
В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. Поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд, є досить мізерним [7, с. 86].
Передусім необхідно забезпечити бізнес належною правовою підтримкою. Багато законів, які дали поштовх розвиткові підприємництва в країні, вже не відповідають вимогам часу і потребують удосконалення.
Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної підтримки повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їхнє гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих фінансових інституцій тощо.
Сприяти розвитку малого бізнесу можна лише шляхом поєднання та комбінування різних форм, методів і засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є [8, с. 35]:
державна підтримка виробництва і реалізації продукції, що передбачає надання державних замовлень, обладнання у лізинг на пільгових умовах, митних пільг, сприяння експорту товарів і послуг на міжнародні ринки, зниження орендних ставок;
фінансово-кредитна підтримка, що передбачає надання прямих гарантованих позик на розвиток і розширення діяльності, розробка пільгових програм кредитування, зниження відсоткових ставок за кредитами, державна гарантія отримання кредитів, цільове субсидіювання і бюджетне фінансування галузей економіки у відповідності з пріоритетами економічної політики держави;
сприятлива податкова політика, що передбачає пільгове оподаткування діяльності та зниження податкового навантаження на суб’єктів малого підприємництва;
інформаційно-консультативна підтримка створення і розвитку підприємств малого бізнесу, навчання спеціалістів та підвищення кваліфікації робітників за рахунок державних коштів у спеціально створених центрах, безкоштовне кваліфікаційне консультування підприємців.
Держава, залежно від вибраних цілей, може: стримувати розвиток підприємництва в цілому і малого зокрема, тобто створювати украй несприятливі умови для їх розвитку, наприклад, встановлювати високі податки на діяльність підприємств, відмовитися від захисту інтересів власників тощо; бути стороннім спостерігачем, не перешкоджаючи і не допомагаючи розвитку підприємництва; ініціатором підприємницького розвитку, вживаючи заходів пошуку і залучення в підприємницький процес нових економічних агентів [13, с. 118].
Основним принципом побудови державної політики у сфері малого підприємництва є поєднання принципу невтручання у виробничу діяльність підприємця з принципом соціального партнерства. Завданням держави є побудова соціально-ринкової економіки, що реалізовує досягнення як економічних, так і соціальних цілей. Важливим принципом державної політики є принцип децентралізації та розширення прав регіонів і місцевого самоврядування у сфері малого підприємництва. Він полягає в зміщенні всієї практичної допомоги суб'єктам малого підприємництва на місцевий рівень, оскільки саме тут влада і підприємці вступають в безпосередні відносини. Державну політику в галузі малого підприємництва слід будувати на дотриманні принципу стабільності нормативно-правового режиму. Це визначальний чинник зовнішнього середовища малого підприємництва. Об'єктивно важлива соціально-економічна роль малого підприємництва в українській економіці передбачає необхідність високих темпів його становлення і зміцнення в системі національної економіки. Проте досягнутий рівень розвитку малого підприємництва в Україні не відповідає вимогам ринкової економіки. У своїй основі несприятливі тенденції розвитку малого підприємництва пов'язані як із загальнонаціональними політичними, економічними і соціальними проблемами, так і з особливостями малого підприємництва як суб'єкта економіки, а саме: з високим рівнем залежності стану малого підприємництва від динаміки макроекономічних показників і чинників зовнішнього середовища. У зв'язку з цим необхідність прискореного розвитку малого підприємництва зумовлює активну його підтримку з боку держави.
Порівняно із загальноприйнятими показниками у світі рівень розвитку малого бізнесу в Україні явно недостатній. Так, на 1 тис. осіб в середньому припадає 7 малих підприємств, тоді як у країнах – членах Європейського Союзу – не менш як 30. Питома вага зайнятих на малих підприємствах працівників дорівнює близько 30%, тоді як у зазначених країнах цей показник в середньому становить 65% [23, с. 27].
У територіальному перерізі найбільшою концентрацією суб’єктів малого підприємництва характеризується столиця (8,9% до загальної кількості) та великі промислові регіони Дніпропетровська (7,3%) та Харківська (7%) області), найменшою – західні регіони (Чернівецька (1,8%), Тернопільська (1,9%) області).
Сьогодні в Україні залишаються невирішеними чимало проблем розвитку малого підприємництва та існує необхідність в активізації ролі держави щодо прискореного формування сектору малих бізнесових структур, до яких належать [15, с. 42]:
1. надмірний розвиток корупції та бюрократизму;
2. високий рівень оподаткування, що ставить під сумнів прибутковість діяльності малих підприємств, підвищує вірогідність банкрутства;
3. відсутність ефективних механізмів кредитування та страхування суб’єктів малого бізнесу, незахищеність банківських установ від різноманітних видів ризику, пов’язаних із кредитуванням малих підприємств;
4. недоступність бізнес-освіти для персоналу малих підприємств, відсутність соціальних гарантій;
5. політична та економічна нестабільність, а також суперечливість та ускладненість законодавства.
Таким чином створення нових малих підприємств залежить від різноманітних обмежень з боку органів влади. На наш погляд, для створення сприятливого підприємницького середовища найбільш ефективно впровадження наступних заходів [5, с. 53]:
істотне спрощення правил та процедур створення нових підприємств;
усунення суперечності у законодавчій базі, забезпечення її прозорості та стабільності;
контроль з боку громадських організації за діяльністю урядовців;
створення ефективної системи зворотного зв’язку з метою інформування громадськості, відповідних структур про корупційні вчинки урядовців.
Таким чином можна зробити висновки, що державна підтримка малого бізнесу є складовою державної політики, яка повинна не тільки створювати сприятливі умови для розширення сектору дрібних підприємств, а й безпосередньо підтримувати їх. У цьому зв’язку пріоритетними напрямками вдосконалення механізму державної підтримки малого бізнесу мають бути:
удосконалення законодавчої та нормативної бази, що регламентує діяльність малого підприємництва;
зміцнення фінансово-кредитного забезпечення розвитку малого підприємництва;
запровадження системи організаційно-освітніх заходів, спрямованих на підвищення знань, професійних навичок, фахового рівня у питаннях ведення бізнесу;
формування системи інформаційно-консультаційного обслуговування;
сприяння розвитку лізингових компаній.
2. Бізнес інкубатори сутність, розвиток
За загальноприйнятим ви значенням, бізнес-інкубатор – це організаційна структура науково-технічної сфери, яка покликана забезпечити ство рення належних умов для ефективної діяльності малих інно ваційних фірм, що втілюють у життя оригінальні науково– технологічні ідеї.
У нашій країні перші бізнес-інкубатори з’явилися у 90-ті роки минулого століття, хоча за кордоном ідея їх створення ви никла ще у 50-ті роки в США. Трохи пізніше бізнес-інкубатори набули поширення у країнах Західної Європи.
Започаткована ідея за своїм змістом дуже проста: необхідно створити організацію, яка б всебічно дбала про фірми – новач ки, що роблять лише перші кроки на шляху до інноваційного біз несу. Таке опікування зводиться до надання цілої низки послуг, серед яких забезпечення малих фірм приміщеннями на основі оренди, сприяння процедурі їх реєстрації, створення умов для формування первісного капіталу, надання консультацій, на вчання за програмами підприємницької діяльності тощо.
На нашу думку, основне призначення бізнес-інкубаторів можна окреслити так:
забезпечення «сценарію зростання» малих інновацій них фірм у матеріальному, фінансовому, освітньому від ношеннях;
створення умов їх адаптації до зовнішнього ринкового середовища.
Як правило, малі фірми перебувають в інкубаторі 3-4 роки, а
потім залишають його, стають функціонально самостійними.
Досвід розвинутих країн свідчить, що малі фірми, які «ви росли» в інкубаторі, є більш стійкими та витривалими порів няно з малими підприємствами, що не пройшли попередньої адаптації. За даними, які висвітлюють досвід перших бізнес-інкубаторів у США, 30% фірм-початківців (виходців з інкуба торів) перейшли з малого бізнесу в середній, і ще більша їх кількість зайняла ніші у малому бізнесі. У той же час серед самостійно започаткованих бізнесових фірм тільки 12% від булися в подальшому як підприємці [1].
Існують різні типи бізнес-інкубаторів:
безприбуткові;
прибуткові;
філії вищих навчальних закладів.
Безприбуткові бізнес-інкубатори функціонують за рахунок коштів місцевих органів влади. Прибуткові бізнес-інкубатори працюють на ко мерційних засадах і потребують від фірм-клієнтів часткового відшкодування своїх витрат. Інкубатори-філії вищих навчаль них закладів створюються за підтримки крупних підприємств, комерційних банків, інвестиційних фондів, які можуть надати необхідні фінансові ресурси. Такі філії користуються освітні ми послугами викладачів, дослідною та лабораторною базою вузів, їх приміщеннями, бібліотекою тощо.
В Україні функціонують бізнес-інкубатори, створені при ви щих навчальних закладах, а також в регіонах. Останні створені за підтримки інших країн. Нині функціонують бізнес-інкубатори при Дніпропетровському та Київському технічних університе тах. За фінансової підтримки міжнародних організацій створено бізнес-інкубатор «Харківські технології», Центр розвитку іннова цій у Києві, інноваційний бізнес-інкубатор у Білій Церкві.
Бізнес-інкубатори можуть створюватись як самостійні ор ганізації, так і у складі технопарків, технополісів. Наприклад, бізнес-інкубатор «Харківські технології» входить до складу тех нопарку «Інститут монокристалів».
У 1998 році в нашій країні було створено Українську асо ціацію бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів.
В цілому в Україні налічувався 71 бізнес-інкубатор загальною площею 8997 кв. м. Ними було створено 460 підприємств і 2335 робочих місць [2]. По території країни бізнес-інкубатори розміщені нерівномірно. У Києві та Київській області діють 12 бізнес-інкубаторів, в Одеській області – 9; 18 з 27 регіо нів мають по 1-2 бізнес-інкубатори [3].
Розглянемо механізм створення та функціонування бізнес-інкубаторів більш докладно.
Перш за все обирається стратегія розвитку бізнес-інкубатора, яка спирається на розробку концепції його орга нізації. Остання передбачає:
вибір потенційних фірм-клієнтів, що мають „виховува тись” в інкубаторі;
виявлення потреб фірм-претендентів;
визначення спеціалізації бізнес-інкубатора на підставі вибору потенційних послуг, які повинні відповідати запи там фірм-клієнтів, і обрання відповідної галузі. Незалеж но від обраної спеціалізації діяльність бізнес-інкубатора за своїм змістом має бути інноваційною.
Конкурсний відбір майбутніх інкубованих фірм враховує оригінальність пропонованих ними наукових ідей, перспекти ви використання їх результатів, обрані напрями інноваційної діяльності. Йдеться про те, що малі фірми можуть або спеці алізуватись на створенні інноваційних продуктів, або дбати про їх апробацію, або займатися тиражуванням результатів новітніх розробок.
Фірми, що обрані до інкубатора, підлягають відповідній класифікації. Вона здійснюється на основі таких критеріїв, як місцезнаходження фірми, чисельність персоналу, рівень матеріально-технічного забезпечення, обсяг фінансових ре сурсів, обсяг продажі тощо.
Потреби новостворених фірм у послугах і видах підтримки зна чною мірою залежать від обраного виду діяльності, власних мож ливостей фірми та вимог ринкового середовища. Бізнес-інкубатор визначає шкалу таких потреб і співставляє їх з тими послугами, які може надати. Тут враховуються як спеціалізація бізнес-інкубатора, так і вартість цих послуг, а також гарантії повернення коштів, які бізнес-інкубатор витрачатиме на підтримку своїх фірм-клієнтів. До найбільш востребуваних послуг бізнес-інкубаторів належать: забез печення приміщеннями, інформаційні, консультаційні, освітні, ко мунікаційні, маркетингові.
На підставі вихідної інформації розробляється бізнес-план діяльності інкубатора. Він перш за все враховує етапи про ходження фірм-клієнтів через бізнес-інкубатор. До цих етапів належать такі:
1) обрання фірми-клієнта та укладання угоди з нею про оренду приміщення;
2) вселення новачка в інкубатор та його освоєння, надан ня йому необхідних послуг на пільговій основі (1 рік);
3) поступове зростання фірми, підвищення її кваліфі каційного рівня в царині інноваційного бізнесу, скорочення пільг, що надаються інкубатором (2-3 роки);
4) вихід фірми з інкубатора.
Бізнес-план визначає основні параметри та напрями ді яльності бізнес-інкубатора. В ньому враховуються кількість фірм, що увійшли в інкубатор, час їх перебування в ньому, обсяг діяльності бізнес-інкубатора, обсяг фінансових і матері альних ресурсів, що потрібні для його роботи, ступінь пільгової підтримки інкубаційних фірм, принципи та умови взаємодії бізнес-інкубатора з фірмами після їх виходу з нього.
Пільговий режим діяльності бізнес-інкубатора є засобом пристосування малих фірм до жорстких вимог ринкового середовища. Фірма-новачок спочатку майже безкоштовно користується послугами бізнес-інкубатора. Але в міру її зміц нення, набуття необхідних знань і підсилення власних конку рентних переваг бізнес-інкубатор скорочує обсяг пільг і посту пово переводить фірми в реальні ринкові умови існування.
Результативність діяльності бізнес-інкубатора оцінюється за різними показниками. До них можна віднести кількість ма лих інноваційних фірм, створених бізнес-інкубатором, част ку підприємств, що «вижили» після виходу з нього, кількість виконаних ними інноваційних проектів, обсяг реалізованої науково-технічної продукції, кількість створених робочих місць, розміри виробничих і сервісних площ тощо.
Доходи бізнес-інкубаторів, як правило, складаються з орендної плати за наймання приміщень, плати за надання по слуг, участі у прибутках фірм, що вийшли з інкубатора. Зви чайно фірми-початківці не можуть у період свого становлення платити великі кошти за отримання послуг і приміщень. Тому основним джерелом доходів бізнес-інкубатора залишаються прибутки від співробітництва з колишніми клієнтами.
Слід відзначити, що нині в Україні бізнес-інкубатори від чувають значні фінансові труднощі. Брак коштів призводить до суттєвого зменшення обсягів їх діяльності. Частіше за все бізнес-інкубатори перетворюються просто на консультаційні центри. Нерідко вони зраджують своєму інноваційному при значенню і починають займатися проблемами розвитку зви чайної підприємницької діяльності.
3. Функціонування бізнес – інкубаторів в Україні як первинна ланка економічної країни
Як свідчить світовий досвід, одним із найуспішніших шляхів розвитку і підтримки підприємництва є інкубація бізнесу, або надання підтримки суб’єкту підприємницької діяльності, що починає власний бізнес, з метою спрощення, полегшення та прискорення входження його в ринок і досягнення бажаного підприємницького ефекту. Підтримка, яка забезпечується інкубацією, значною мірою допомагає початківцям набути необхідного професіоналізму щодо вибраної сфери діяльності, сприяє подоланню ринкових і штучних бар’єрів під час створення бізнес-структури та на початковому етапі розвитку. І якщо, за статистикою, самостійно виживають у середньому близько третини створених фірм, то серед тих, хто скористався підтримкою бізнес-інкубаторів, як правило, стають успішними понад 85% учасників.
Бізнес-інкубатори – це структури, що надають допомогу новим компаніям на етапі їх організації та становлення. Основна мета бізнес-інкубаторів в інтерактивному процесі – надихати людей на організацію власної справи, створювати умови, що сприяють розвитку нових компаній і підприємництва, підтримувати їх у розробленні новаторських продуктів, надавати їм приміщення, засоби інфраструктури і т. ін. Головний акцент у діяльності бізнес-інкубаторів робиться на стимулюванні розвитку місцевої і регіональної економіки та створенні робочих місць. Бізнес-інкубатори необхідні для зміцнення й розвитку початкуючих підприємств. Особливо у державах з низькою динамікою розвитку підприємництва роль бізнес-інкубаторів виявляється дуже важливою для забезпечення місцевого соціально-економічного розвитку [3].
Мета бізнес-інкубатору – забезпечення сприятливих організаційно-економічних умов для розвитку малого і середнього бізнесу, підвищення конкурентоздатності підприємств і компаній на ринку шляхом надання всебічної допомоги підприємцям на всіх стадіях організації і функціонування підприємств, сприяння формуванню і розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього бізнесу, створення нових робочих місць. На основі вивчення досвіду використання механізму бізнес-інкубаторів в країнах з розвинутою економікою, нами розроблено модель бізнес-інкубатора, використання якої може сприяти як розвитку, так і управлінню малим бізнесом [16, с. 64]:
/
Бізнес-інкубатори займають важливе місце в інноваційній інфраструктурі, які розглядаються, перш за все, як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва, але одночасно вони є інструментом економічної, соціальної, структурної і інноваційної політики. Бізнес-інкубатори можуть бути як самостійними господарськими організаціями з правами юридичної особи, які створюються, як правило, для підтримки нетехнологічного малого підприємництва, або діяти у складі технопарку та бути орієнтованими на роботу в областях високих технологій, тобто підтримку малого інноваційного підприємництва в науково-технічній сфері. Інкубатор, як форма й елемент інноваційної інфраструктури, знаходиться в постійному розвитку, логіку якого багато в чому допомагає зрозуміти історія виникнення і поширення інкубаторів [17, с. 163].
Одне з принципових питань у діяльності бізнес-інкубаторів полягає у виборі оптимальної форми експлуатації створюваних бізнес-інкубаторів. На теперішньому етапі існує велика різноманітність організаційно-правових форм бізнесу-інкубаторів. Бізнес-інкубатори існують як структурні підрозділи організацій високого порядку і як автономні установи. Організаційно-правова форма бізнес-інкубаторів (БІ) багато в чому визначає потенційні джерела фінансування діяльності інкубатора. Реєстрація БІ в якості некомерційної структури надає додаткові можливості для здобуття грантів і засобів різних організації підтримки малого бізнесу, інновацій. Форми державної, обласної або установ нижчого підпорядкування забезпечують доступ до бюджетного фінансування, участі у державних і регіональних програмах розвитку малого підприємництва. У свою чергу, організаційно-правова форма інкубатора залежить від того, ким та на чиї кошти створюється БІ.
Головна перевага бізнес-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше випробують фінансових труднощів, укладається в тім, що інкубатори надають їм «дах над головою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні, спочатку).
Для повноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення (виходячи з закордонного досвіду – 1000–2000 кв. м.), матеріально-технічну базу (офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека), кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, як правило, на контрактній основі [6].
Концепція бізнес-інкубатора припускає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, як правило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про оренду приміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщо підприємство за цей час міцно встає на ноги, то йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми. Однак, на практиці, у залежності від наявної в наявності площі і попиту на неї іноді можуть використовуватися і більш тривалі договори про оренду [2, с. 43].
Добір клієнтів у бізнес-інкубатор повинен проводиться на конкурсній основі. При цьому, претендент повинен обґрунтувати, що його проект має реальні шанси на успіх і є конкурентоздатним, а сам претендент відповідає критеріям керівника інноваційного підприємства (рівень освіти, досвід роботи і т.д.).
Важливими перевагами бізнес-інкубатора є також творча атмосфера і можливість контактувати із собі подібними, імідж серйозної компанії, набір недорогих, але необхідних послуг, гнучкість менеджменту в інкубаторі.
Слід враховувати потребу у висококваліфікованих кадрах, які зможуть компетентно надавати допомогу підприємцям початківцям. Крім забезпечення компетентними співробітниками самих бізнес-інкубаторів, необхідно вирішити завдання кадрового забезпечення інкубованих фірм і вивчення підприємців. Більшість зарубіжних інкубаторів функціонують у складі технопарків, промислових зон тощо. В Україні кількість технопарків, які мають у своєму складі БІ є порівняно невеликою. Необхідно створювати і розвивати спеціальні виробничо-технологічні зони на базі підприємств, що діють, або, щоб уникнути труднощів, пов'язаних з реконструкцією площ, не пристосованих під потреби малих підприємств, на нових площах [7, С. 230].
Проте в регіонах України подібні інфраструктурні механізми здебільшого відсутні. Досвід бізнес-інкубації нашої держави показує, що останні можуть розміщуватися не лише в будівлях, що спеціально зводяться, але і на базі існуючих наукових інститутів та навчальних закладів. Така співпраця є перспективною та взаємовигідною, і, потребує подальшого розвитку. Бізнес-інкубатори також здатні стати інструментом реорганізації загальних виробничих площ великих неефективних підприємств, пристосувавши їх під потреби малого бізнесу.
На теперішній час в Україні, за даними Держпідприємництва, зареєстровано понад 70 бізнес-інкубаторів. За даними ж нещодавно проведеного Українською асоціацією бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів (УАБІІЦ) моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. Серед них, насамперед, можна назвати Білоцерківський, Славутицький, Хмельницький, Львівський, Полтавський, Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Така суттєва розбіжність у даних спричинена, насамперед, досі законодавчо не визначеним поняттям бізнес-інкубатора. У Господарському кодексі України взагалі не згадується такої організації, як бізнес-інкубатор.
Українська Асоціація бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів розпочала проект «Формування інформаційно-комунікаційного середовища ефективного розвитку бізнес-інкубування в Україні (UBICA – ІСТ)» та «Створення інформаційно-комунікаційної підприємницької мережі для розвитку бізнес-інкубування в Харківському регіоні (Харків-ІСТ)». Реалізація цих проектів відбувається в рамках програми InfoDev Світового банку реконструкції і розвитку (СБРР). Проекти ставлять за мету сприяти розвитку бізнес-інновацій в секторі малих і середніх підприємств, покращити можливості діяльності бізнес-інкубаторів шляхом ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі становлення підприємництва [16, с. 64].
Одним із найуспішніших українських бізнес-інкубаторів інноваційного спрямування є бізнес-інкубатор «Центр розвитку малого бізнесу «Харківські технології», який був заснований 1998 р. на базі НТК «Інститут монокристалів» у м. Харкові в рамках міжурядової Американо-Української Програми «Розвиток бізнес-інкубаторів в Україні» (BID), яку проводив за фінансової підтримки Американського агентства з міжнародного розвитку USAID університет «Лойола Коледж» (м. Балтимор, США) з метою активізації розвитку малого бізнесу у сфері інноваційних наукомістких технологій. Основна мета діяльності бізнес-інкубатора полягає у сприянні технологічно орієнтованому підприємництву, комерціалізації наукомістких розробок, розвитку в Україні інноваційної діяльності. Пріоритетними напрямками його діяльності є:
− надання послуг і можливостей інноваційного бізнес-інкубатора;
− курси підвищення кваліфікації у сфері інноваційного бізнесу;
− фінансова підтримка інноваційних проектів;
− консультаційні послуги (створення підприємств, розробка інноваційних проектів та бізнес-планів, маркетингові дослідження);
− участь у міжнародних проектах сприяння розвитку підприємництва [5].
бізнес-інкубаторі «Центр розвитку малого бізнесу «Харківські технології» за весь період його існування підготовлено близько 1600 фахівців, а сам Центр обслуговував понад 300 підприємств з м. Харкова та Харківської області, серед яких, наприклад, АТ «Хартрон», СП «Амкріс-Ейч Лімітед», АТ «Автрамат», АТ «Точмедприлад» та ін.
Бізнес-інкубатор «Харківські технології» бере також активну участь у таких міжнародних проектах сприяння розвитку підприємництва, як BizPro (Програма бізнес-тренінгів проекту БІЗПРО), InfoDev (Ініціатива інкубаторів), ISTOK-SOYUZ (Технології інформаційного суспільства – шлях до відкритого знання для Східної Європи і Середньої Азії), SABIT (Спеціальна Програма ділових стажувань у США), PUM (Дослідні експерти із Нідерландів), BOOST-IT (Створення постійної об’єднаної мережі для стимулювання участі інкубованих малих і середніх підприємств в інноваційних процесах у контексті завдань 7-ї Рамкової програми ЄС).
Цільовою групою Харківського технологічного бізнес-інкубатора є високоосвічені підприємці-початківці, що мають науково-технологічну підготовку та намагаються використати власні знання у галузі високих технологій та інтелектуальних комунікаційних технологій.
Проект дасть можливість створити програмно-технічні та інформаційно-комунікаційні засоби для розвитку малого та середнього бізнесу, здійснить навчання щодо використання ІКТ у підприємництві та стимулюватиме їх впровадження у сферу малого бізнесу. В процесі реалізації проекту поширюватиметься досвід використання інтелектуальних технологій та впровадження електронної комерції у діяльність підприємств малого та середнього бізнесу, підвищуватиметься професійний рівень підприємств-клієнтів та співробітників бізнес-інкубатора стосовно використання можливостей інформаційно-комунікативних технологій.
Проте говорити про зрілі форми українських бізнес-інкубаторів не доводиться: спроби щодо створення ефективно діючих бізнес-інкубаторів в Україні не виправдали очікувань, незважаючи на офіційну державну підтримку (закріплену законами України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» та «Про державну підтримку малого підприємництва», розпорядженням Кабінету Міністрів України про всебічну підтримку існуючим та новостворюваним бізнес-інкубаторам, Плану заходів з виконання у 2007 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, якими, зокрема, передбачено сприяння розвитку мережі бізнес-інкубаторів) [4, С. 54].
Визначення ефективних форм підтримки підприємництва потребує визначення чинників, від яких залежить успішність бізнесу. Як відомо, успіх підприємництва залежить від вдалого поєднання особистості підприємця (який повинен бути професійно й морально підготовлений до виживання в умовах ринкової конкуренції), бізнес-ідеї (спроможної забезпечити задоволення попиту визначених споживачів та отримання очікуваного прибутку) та інвестицій (коштів, необхідних для реалізації бізнес-ідеї). Тому принцип функціонування бізнес-інкубатора полягає в тому, щоб саме за цими аспектами підприємництва забезпечувати підтримку молодого бізнесу.
Таким чином, приклад харківського бізнес-інкубатора дозволяє констатувати: по-перше, що в Україні можливе успішне функціонування бізнес-інкубаторів за умови вирішення проблеми з фінансовим забезпеченням, а розглянутий бізнес-інкубатор у Харкові є прикладом успішного іноземного інвестування в українську економіку; і по-друге, що успішність харківського бізнес-інкубатора як яскравий приклад точкового полюсу розвитку інноваційного підприємництва у регіоні свого локалізування є швидше винятком із загального стану даної сфери в межах країни, ніж тенденцією. Основними причинами відставання впровадження у промисловість української моделі бізнес-інкубування від зарубіжних аналогів є:
відсутність законодавчого регламентування діяльності бізнес-інкубаторів, стимулювання їхнього започаткування;
дефіцит власних фінансових ресурсів бізнес-інкубаторів;
відсутність державної політики залучення інвестицій у розвиток бізнес-інкубаторів;
складна процедура отримання земельних ділянок для розміщення на них бізнес-інкубаторних структур;
нерозвиненість систем венчурного фінансування в Україні;
відсутність ефективних механізмів трансферу інновацій в українську промисловість.
Отже, концепція інкубації бізнесу полягає в створенні умов для перетворення новачка у сфері бізнесу з підприємницькою ідеєю на успішного суб’єкта підприємницької діяльності з випробуваним бізнес-проектом та успішно функціонуючим прибутковим бізнесом і одночасним вирішенням інвестиційних проблем. Враховуючи традиційно віддалену від індивідуальногоприйняття ризикових рішень ментальність значної частини наших громадян, велика увага установленні бізнесмена повинна приділятись формуванню підприємницького світогляду.
Реалізацію концепції інкубатора забезпечує досвідчений експерт-керівник проекту, а набуття учасником бізнес-інкубатора професійних якостей з поступовим розширенням повноважень відбувається за схемою: учень-виконавець (помічник експерта – керівника проекту) – самостійнийвиконавець – керівник-виконавець – координатор-виконавець. Передбачається, що у бізнес-інкубаторі майбутній підприємець отримає необхідні знання з основ підприємництва, маркетингу,антикризового менеджменту та професійні знання відповідно до вибраного виду діяльності; бізнес-ідея пройде шлях від попередніх бізнес-очікувань до реалізованого бізнес-проекту, а початкові інвестиції перетворяться на прибуток. Така модель процесу інкубації бізнесу дасть змогу мінімізувати втрати від прийняття непрофесійних рішень з одночасним підвищенням рівня професіоналізму новачка в сфері підприємницької діяльності [2, с. 45].
Отже, однією з найважливіших передумов успішної реалізації ідеї інкубації бізнесу слід вважати створення організації й місця (бізнес-інкубатора), де підприємець-початківець може облаштуватись і де йому на професійній основі буде надано кваліфіковану допомогу за найважливішими аспектами бізнесу. Сьогодні таку ідею можна реалізувати як на базі успішно працюючих підприємств, установ та організацій, так і в умовах спеціально створених структур з використанням наявного незавершеного будівництва та залишкового майна банкрутів.
Подальший розвиток бізнес-інкубування в Україні неможливий без розробки і прийняття Типового положення про бізнес-інкубатор. Проте, безумовно, навіть розробка і прийняття такого регуляторного акта не розв’яже головного питання – створення всебічних сприятливих умов для розвитку мережі бізнес-інкубаторів в Україні. З метою формування державної стратегії у цій сфері УАБІІЦ розроблено проект Концепції розвитку мережі бізнес-інкубаторів в Україні, який було надано на розгляд Держпідприємництва й Міністерства фінансів України і який отримав позитивне схвалення. Тому даний проект Концепції можна взяти за основу і продовжити роботу в цьому напрямі в рамках спеціально створеної робочої групи.
Висновок
Мале підприємництво є невід’ємною частиною ринкової економіки. Досвід багатьох зарубіжних країн свідчить про те, що малий бізнес істотно впливає на збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу, сприяє вирішенню проблем зайнятості та загального зростання доходів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції й усунення монополізму у підприємницькій діяльності; малі підприємства спроможні стати надійним джерелом стабільних податкових надходжень до бюджету. Однак порівняно з іншими економічно розвиненими країнами Україна має дуже низькі показники розвитку малого підприємництва.
Однією з причин успішного розвитку підприємств малого бізнесу в країнах з ринковою економікою є існування розгалуженої системи державних програм сприяння малому підприємництву, що здійснюється урядовими, змішаними та приватними організаціями.
Розвиток малого підприємництва залежить сьогодні значною мірою від наявності таких форм його культивування, як бізнес-інкубатори. Аналіз спроб щодо створення ефективно діючих бізнес-інкубаторів в Україні переконує, що основною концепцією бізнес-інкубатора в наших реаліях має бути не стільки надання консультативних послуг і виконання конкретних замовлень бізнесменів,скільки створення умов для становлення світогляду приватного власника та адаптації підприємцядо ринкового середовища, сприяння досягненню необхідного рівня професіоналізму.
Список використаної літератури
1. Амоша О.І. Інноваційне оновлення техніко-технологічної бази промислового виробництва на синергетичних засадах: теорія і практика / О.І. Амоша, І.П. Булєєв, Г.З. Шевцова // Економіка промисловості. – 2007. – №1. – С. 3–9.
2. Андреєв В.О. та ін. Результати програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні / Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід: Матеріали І міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 3–5.11.02 р.). Львів, ЛвЦНТЕI, 2008. С. 41–46.
3. Бізнес-інкубування та інноваційні центри: сучасні технології підтримки підприємництва і розвитку інноваційної економіки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.academia.org.ua/? p=326
4. Васильєва Л.М. Бізнес-інкубатори як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2010. – №1. – С. 50–54
5....
27.10.2017 12:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора