Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
соціологічне дослідження
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІНЕМ
Факультет:
ЗІ
Кафедра:
Кафедра соціології
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Соціологічне дослідження
Предмет:
Зв'язки з громадськістю
Група:
МЕ
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІНЕМ
Кафедра соціології та соціальної роботи
/
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з курсу «Зв’язки з громадськістю (піар)»
на тему:
«Соціальна проблема. Україна VS сміття: хто кого?»
Зміст
Текст 1. (інформаційний) Сміття як виклик ХХI століття…………………………..……………..3
Фото 1 (інформаційне)…………………………………………………………………………….….7
Відповіді на запитання до інформаційного тексту……………………………………………..….8
Текст 2. (переконувальний)Україна потопає в смітті......................................................................9
Фото 2 (переконувальне)…………………………………………………………………………....14
Відповіді на запитання до переконувального тексту…………………………………………….14
Текст 3. ( мобілізаційний) Переробка сміття в Україні: міф чи реальність?.................................15
Фото 3 (мобілізаційне)………………………………………………………………………………19
Відповіді на запитання до мобілізаційного тексту…………………………………………….….19
Аналіз текстового матеріалу……………………………………………………………………..….20
Висновок……………………………………………………………………….……………………..22
Список використаних джерел……………………………………………………………………….23
Текст 1. (інформаційний) Сміття як виклик ХХI століття
В Україні щороку накопичується близько 10 мільйонів тонн відходів. «День» пропонує кілька варіантів вирішення проблеми: утилізувати, переробляти, спалювати або ж... перетворювати на мистецтво
Віталій Княжанський
11 квітня, 2013
Сміття— виклик ХХІ століття. Проблема настільки нагальна, що навіть з’явився вислів: «відходи беруть нас за горло». Лише в Україні щороку накопичується орієнтовно 10 мільйонів тонн сміття. На початку року координатор Центру споживчого контролю «ЧЕК» Ігор Каневський навів журналістам такі дані: з 12 мільйонів тонн твердих побутових відходів за рік переробляється лише 1—2%, на чому держава втрачає орієнтовно 1 мільярд євро, повідомляє zaxid.net. Майже 160 тисяч гектарів землі зайнято сміттєзвалищами. Масштаби цієї загрози збільшилися так, що на сполох уже б’ють не лише екологи. Від студентів (!) Запорізького національного університету до редакції «Дня» надійшов лист про десятками років не вирішувану ситуацію відсутності полігонів для відходів та переробки сміття (детальніше читайте нижче, у матеріалі «Небезпечне сусідство. Запоріжжя потопає у смітті»).
Долати проблему можна по-різному: утилізувати, переробляти, спалювати відходи (про плюси та мінуси такого методу читайте в інтерв’ю «Дню» директора єдиного в Україні сміттєспалювального заводу) або ж, як автор дитячого майданчика у Хмельницькому, зведеного наприкінці 1970-х років із металобрухту, Микола Мазур — робить з нього мистецькі вироби. У розмові з «Днем» хмельницький митець зауважив: «Взагалі для художника немає сміття. Є думка, яку можна буде втілити, якщо художник має відповідну фантазію чи так складуться обставини. Я робив свої роботи з металобрухту в Україні ще тоді, коли тут ніхто про це навіть не думав. Працюючи над замовленням, я уявив себе дитиною, яка грається із залізяками. Поїхав на вторчормет, поглянув довкола — а там тисячі тонн відпрацьованих речей, які викинула цивілізація: станки, літаки, танки, зброя... Це апокаліпсис. Я бачив, наскільки досконало зроблені речі, скільки праці в них вкладено, і раптом вони стали непотрібними. За кожною деталлю стоїть колосальна робота цивілізації. З усього того я почав робити величезні іграшки для дітей». Нині trash-art став своєрідним трендом у мистецтві багатьох країн, що не лише дає «друге дихання» відпрацьованим речам, а й спонукає замислитися над ставленням до навколишнього середовища.
/
Рис.1. Діаграма часток відходів у загальному обсязі сміття в Україні
Утім, безумовно, головне — виховувати дбайливе ставлення до ресурсів у молодого покоління. Про унікальний проект «Зелена школа», який реалізовують у Києві з нового року, читайте в матеріалі «Уроки відповідальності».
У Європі сьогодні працює 430 сміттєспалювальних заводів
В Україні — один. «День» розпитав його директора про проблеми та перспективи підприємства
Нещодавня стихія засипала українську столицю не лише снігом, а й побутовими відходами, бо санітарний транспорт не мав можливості виходити на звичні маршрути, та й на неочищених від снігу подвір’ях він не міг розвернутися. Але це не єдина проблема, що стосується вивозу та утилізації сміття. Зокрема, в Україні працює лише один сміттєспалювальний завод — «Енергія». Чи вистачає йому сировини? Чи вигідно йому працювати? Який екологічний потенціал має такий тип утилізації? На ці та інші питання «Дню» відповідає директор підприємства Сергій КРИКУН.
— Ми вже звикли до того, що Київ, а вірніше столичні автоперевізники, тримають нас на голодному пайку. Але у дні непогоди ми від цього особливо страждали, хоча й розуміємо, що зі стихією дуже важко боротися. До речі, всі під’їзди до заводу ми вчасно розчистили, щоб не створювати проблем перевізникам. Але сміття для спалювання нам не вистачає. Щоб нормально працювати, ми маємо отримувати не менше 700 тонн твердих відходів на день. І до останньої стихії до нас завозили 350 — 400 тонн, не більше. Через це наш завод працює зі збитками. Минулого року вони становили 17,2 мільйона гривень — саме через погане завантаження сировиною. Згідно з проектом, ми маємо за рік переробляти 235 тисяч тонн. А за весь минулий рік отримали 146 тисяч, за позаминулий — 154 тисячі тонн. Починаючи з 2010 року, постійно йде зменшення... Зараз завантаження підприємства становить не більше 60%. У лютому замість 20 тисяч тонн нам завезли 9,4 тисячі.
І незважаючи на те, що обладнання у нас в нормальному стані, екологічні вимоги витримуються, персонал кваліфікований і працьовитий, ми не можемо заробити кошти на реконструкцію. Щастя, що хоч вистачає на зарплату, та й лише тому, що ми входимо до складу «Київенерго». Але ж ця компанія тепер приватна, вона не може повністю взяти на себе таке підприємство комунальної власності, як наше.
— Але ж Київ уже почищено. Чи відчули ви це на постачанні сировини?
— Так, однак із чотирьох наших котлоагрегатів працює лише два.
— Як ви пояснюєте таку ситуацію?
— Перевізники отримують від міської влади ліміти і дозволи на перевезення побутових відходів. У дозволах прописані місця утилізації, тобто захоронення або перероблення. Але там звичайно вказується два місця: завод «Енергія» або полігон №5. І перевізники можуть обирати. Але вони мають й інші можливості. Нормальний полігон у нас на всю Україну один — це п’ятий. Решта — звалища. У Київській області їх дуже багато. Шкода, яку завдають вони навколишньому середовищу, дуже велика. Це фільтрування в ґрунтові води токсичних речовин, неприємні запахи, періодичні пожежі, ймовірність перенесення інфекцій тваринами. Звалища нині є майже в усіх районах Київщини і перебувають або в оренді у перевізників, або, можливо, у його власності. Везти туди відходи далі, ніж на наш завод, але вигідніше, бо там не беруть плату. Тому туди звозять сміття навіть із тих київських районів, які практично знаходяться поряд із нашим заводом. Дарницький, Деснянський, Дніпровський райони мали б працювати виключно з нами. І за цим мусила б слідкувати міська влада, адже, отримуючи плату за утилізацію, ми, окрім зарплати (на заводі 200 робочих місць), сплачуємо ще й податки.
За свою роботу ми беремо небагато: за тарифом, встановленим ще 2008 року, — 127,5 гривні за тонну. А на полігоні вже більше 100 гривень, хоча технологію і витрати не можна навіть порівнювати. Скільки беруть на звалищах, я навіть не знаю.
— Які норми викидів для вас встановлено? Як і хто їх контролює? Чи є у вас плани поліпшувати рівень очистки газів, що виходять з вашої труби?
— В отриманих нами спеціальних дозволах, що видаються на п’ять років, прописано норми викидів, яких ми повинні дотримуватися. Нас суворо контролюють. Перевірки, планові й позапланові, йдуть одна за одною. Я можу з усією відповідальністю заявити, що за той час, як завод працює в складі «Київенерго», а це понад 10 років, у нас жодного разу не виявили перевищень допустимих норм. Із нашої труби виходить 97—98% водяної пари. Щоправда, інколи люди жаліються: мовляв, вони побачили чорний дим із нашої труби.
— Як таке може трапитися?
— Причини можуть бути різні. Інколи навіть від котельні, що працює на природному газі, дим видається чорним. Це залежить від того, під якими кутом дивитися й які у цей момент погода та освітлення. Але буває й так, що випадково до котла може потрапити якась гума. Тоді доводиться розбиратися. А ще безхатченки часто влаштовують вогнища неподалік заводу на березі озера. Від метро Харківська це виглядає, як дим від заводу. Щоб нас даремно не звинувачували, викликаємо пожежників...
Однак викиди у нас все ж далеко не такі, як передбачено європейськими нормативами. Тому маємо проект (він уже пройшов усі необхідні експертизи) сучасної системи газоочищення. Коли ми встановимо відповідне обладнання, наші викиди знизяться до європейських стандартів. Повторюю, проект готовий. Але роботу над ним на сьогодні зупинено. Ми вже зверталися щодо цього до всіх міністерств — просили дати гроші з бюджету. Потрібно 139 мільйонів гривень. Як тільки їх отримаємо, то через два — два з хвостиком роки цей комплекс буде задіяний. Та поки гроші не виділено...
А от система автоматичного екологічного контролю, замість тієї, яка вийшла з ладу, незабаром буде видавати дані про наші викиди. Гроші на неї є. До речі, у нас є також проект виробництва тепла. Але на впровадження потрібно трохи більше 127 мільйонів гривень, яких поки що теж немає.
— А як ви ставитеся до роздільного збирання відходів? І чи можливо запровадити таку систему в Києві?
— Я обома руками «за». Тільки потрібно з розумом її впроваджувати, і під контролем міської влади. Вкрай необхідно налагодити окреме збирання таких небезпечних предметів, як електричні батарейки та енергозберігаючі лампи. Поки ж ми їх знаходимо у відходах, які надходять на завод. Вилучати їх надзвичайно важко і дорого. Потрібна спеціальна міська система збирання. Не можна обмежуватися лише роздільним збиранням (у його нинішньому вигляді). Слід влаштовувати майданчики сортування сміття. Якщо після цього до нас надходитимуть, так би мовити, кондиційні відходи, то ми їх спалюватимемо, не використовуючи для цього природний газ. Щодо сортування безпосередньо на заводі, то це, на мою думку, досить проблематично. Скажімо, ми вилучили з відходів 20%, які можна ефективно спалювати. А куди подіти решту 80%? Знову кудись везти? На жаль, окрім термічного знешкодження світ ще нічого у цій галузі не винайшов... У Європі сьогодні працює 430 сміттєспалювальних заводів, які виробляють величезну кількість теплової та електричної енергії, а проектується й будується ще 67 таких підприємств.
ДО РЕЧІ
Депутати пропонують збільшити штраф за викидання сміття з автомобіля в невстановленому місці
Народний депутат-регіонал Олена Нетецька зареєструвала у Верховній Раді законопроект № 2667, який передбачає внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона стверджує, що на даному етапі до відповідальності можна притягти осіб, що викинули сміття з громадського транспорту. Водночас власники приватних автомобілів не бояться бути спійманими, оскільки штрафи за такі порушення є мізерними.
Олена Нетецька своїм майбутнім законом хоче, передусім, виховати людину, встановити психологічний бар’єр для такого порушення, як викидання сміття та інших предметів під час руху або стоянки. Шлях такого виховання народна обраниця бачить саме в принципі невідворотності покарання.
Законопроект передбачає істотне збільшення штрафу за викидання сміття автомобілістами. Так, якщо порушника зловили на гарячому за допомогою фото — або відеофіксації, розмір штрафу становитиме від 340 до 510 гривень. За засмічення відведень автомобільних доріг — від 510 до 680 гривень, посадові особи за утворення звалищ сміття або викидання відходів уздовж доріг будуть покарані штрафом у розмірі 680—850 гривень.
Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Рубрика: Cуспільство
Газета: №66, (2013)
Фото 1 (інформаційне)
Відповіді на запитання до інформаційного тексту:
якого роду інформацію використовує автор повідомлення?
Автор даного повідомлення використовує інформацію про існування проблеми та про необхідність її вирішення, загальні обриси проблеми.
що можна би було ще додати до характеристики соціальної проблеми ? яку ще інформацію ?
До характеристики цієї соціальної проблеми я б додала ще інформацію про токсичні речовини, що виділяються при розкладі сміття.
Текст 2. (переконувальний) Україна потопає в смітті
29.07.2011 г. в 09:30
АльонаБлохтур, «Главком»
В Україні накопичилося 30 мільярдів тон сміття, одна тільки столиця виробляє 1,3-1,5 мільйонів тон щороку. На всю Україну діє близько тридцяти сміттєпереробних заводів, потужностей яких не вистачає. Більше того, від технологій, які використовуються у нас, європейські країни вже давно відмовилися. Тому одна справа педантичні німці чи австрійці, які можуть спокійно спати в п’ятистах метрах від сміттєпереробника, а інша справа - мешканці лівого берега, які носом відчувають ступінь очистки заводу в Києві. Бо головне не лише спалити сміття, а отримати від нього користь і при цьому очистити атмосферні викиди. А в Україні сьогодні на це дороге задоволення грошей немає ні у влади, ні у громадян.
Про це на прес-конференції в «Главкомі» дискутували директор Інституту міста Олександр Сергієнко та директор ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства» Валерій Кравченко.
Олександр Сергієнко: «Говорити про спалювання сміття – це повертатися в кам’яний вік»
Говорити про спалювання сміття – це повертатися в кам’яний вік, це все одно, що спалювати гроші. Країни тієї чи іншою мірою відмовилися чи відмовляються від спалювання.
Зараз в Україні існують і вітчизняні розробки, і закордонні, які дозволяють робити безвідходне виробництво, навіть солі важких металів брикетуються, пакуються і певним чином використовуються. З цього може виходити біогаз, рідкі та сухі добрива, паливо, дизельна та бензинова фракція, метали. При цьому пластикові пляшки небезпечні тим, що при спалюванні вони утворюють діоксин, результат від якого приблизно такий, як був на обличчі Ющенка. Непростою є ситуація і з переробкою скла, адже його виробництво є надзвичайно енергоємним процесом. Світовий досвід показує, що найпростішим способом вирішення проблеми збору склотари, є встановлення високої закладної вартості пляшки. Тобто, купляєте пляшку пива, повертаєте пусту тару і отримуєте половину ціни, що примушує людей не викидати та бити, а здавати її назад.
В європейських країнах запроваджено роздільний збір. Наприклад, в Барселоні стоїть чотири ящички різного кольору, туди кидають одне, туди - інше. Те, що намагалися зробити в Києві, просто смішно. Кілька місяців тому з’явилися якісь контейнери. Але весь сенс такого збору сміття в тому, що туди не залазять бомжі, бо якщо вони повиймають найбільш корисні складові сміття, то роздільний збір втрачає сенс. В Барселоні ящики герметичні, засунув і все.
По-перше, цей процес треба добре організувати, по-друге, необхідна просвітницька громадська кампанія. В Німеччині людям навіть доплачували, щоб вони роздільно збирали і викидали сміття, а потім через певний час почали штрафувати за порушення цієї системи.
Рішенням Київради ще 2007 року було виділено 5 гектарів землі біля ТЕЦ-6 для будівництва сміттєспалювального заводу. Після того міська влада обіцяла, що у нас то японці прийдуть і побудують, то австрійці, то ще хтось. Навіть міністр екології Микола Злочевський в березні цього року обіцяв, що до Євро-2012 сміттєспалювальний завод буде. В результаті, остання заява пана Мазурчака, де він сказав, що ми зараз ні технічно, ні психологічно не готові до будівництва такого заводу.
Дійсно психологічно ми не готові. Той же Мазурчак наводив цифри, що реконструкція заводу «Енергія» вимагає 240 мільйонів гривень, з них 100 мільйонів іде на фільтр і очистку. Знаючи нашу технологічну дисципліну та намагання директорату зекономити, можна стовідсотково сказати, що технології очистки дотримуватися не будуть. Одна справа педантичні німці чи австрійці, які можуть спокійно спати, знаючи, що за 500 метрів стоїть сміттєспалювальний завод, а інша справа, що мешканці лівого берега носом відчувають ступінь очистки на заводі «Енергія».
В 2008 році ВАТ «Київспецтранс» закупило 1950 контейнерів для збору сміття, вартість кожного 2,5 тисячі гривень. Натомість, завод «Коммаш» ті самі контейнери продає по 900 гривень. Фактично з кишені киян на цій операції чиновники вийняли 3 мільйони, наваривши на кожному контейнері 1,5 тисячі. ВАТ «Київспецтранс» купив 31 сміттєвози по 322 тисячі за кожний. При цьому один з вітчизняних заводів таку саму машину продає за 130 тисяч. Тобто, вони наварили по 200 тисяч на кожній машині, які розклали між своїми кишенями київська влада і керівництво підприємства. Цей приклад показує, що проблеми у нас не вирішуються не тому, що у нас немає технологій чи техніки, а тому що розруха в головах.
Проблема сміття дуже болюча. Київ кожного року виробляє 1,3-1,5 мільйонів тон відходів, кожна людина по 200-300 кілограмів. В Україні накопичилося 30 мільярдів тон сміття, по 500 тисяч тон на кожен квадратний кілометр території. Це сміття має таку структуру, що воно в природі воно не переробляється, в Пирогово, на п’ятому полігоні постійно йде виділення фільтрату. В 1990-х вбухали гроші на завод по очистці цього фільтрату, але ефекту немає. В результаті, щоб якось заткнути рот мешканцям навколишніх сіл, прокладають шляхи, будують школи, водогони, бо вода в криницях отруйна. Те, що в київському бюджеті закладають водогони, дороги, школи, – це факт, який відображає, що околичні села п’ятого полігону знаходяться в зоні екологічного лиха, і така доля чекає решту України.
Валерий Кравченко: «Если уже делать, то несколькозаводов, и строитьихнадо за чертойгорода»
В миренетни одного города, которыйбыполностьюперерабатывалсвоймусор, про что я уверенно говорю, потому что наш институтзанимаетсяэтойпроблемойсовременСоветскогоСоюза. В этомгодумывыиграли тендер по разработкесхемысанитарной очистки городаКиева, чтоявляетсяпрограммойдействий по сбору, вывозу и утилизациивсегомусора, которыйобразуется в городе, включаятоксичныеотходы. Поэтому говорить о мусоросжигательных заводах не совсем правильно. В Европеприняторешениевообщеотказаться от мусоросжигательныхзаводов, ноэто не значит, чтоисключаетсятермообработка и термоутилизацияотходов. Все делается для того, чтобыснизитьтоксичностьобразующихсяотходов и чтобчто-то получить в результатепереработки.
Говорят, что завод «Энергия» пахнет, ноэто не он пахнет, а рядом стоящаяБортническаястанцияаэрации, гдеобрабатываютсясточныеводы. Завод «Энергия» почти 20 лет назад выработал весь свой ресурс, нопосколькумусордеватьнекуда, он продолжаетработать. Он требуетреконструкции, в немпрактическивообщенет очистки. Этот завод строилсякакпилотный проект, какихвсегобылопостроено в четырехгородаУкраины. Из них сейчасещеиногдаработает завод в Днепропетровске и постоянно в Киеве.
Говорят, чтокиевскаявластьчто-тоделает для близлежащих к полигонам сел. А кудаонаденется, ведь наш с вами мусорвывозится рядом с этим селом и онодолжноиметьпривилегии? Да, Пироговонельзяназватьполигоном, это, скореевсегосвалка, а такиесвалки у нас в каждомлесочке. Поэтому я согласен, чтомусорнадоперерабатыватьлюбымпутем.
Ноктобудет платить за переработкумусора? В Европе, гдеидетпереработка, этоубыточноепроизводство, которое в конечномитогеоплачиваетчеловек. За куб мусораониплатят в десятки раз больше, чеммы, потому чтомусоридет на переработку. Если вам завтра скажут, чтокаждыйчеловекдолжен платить за мусор, как за границей, 100 евро в месяц, сможетеливыих платить? Самоестрашное то, чтомы не хотим понять, чтомусор – этополезный продукт, еслиего правильно использовать. Ночтобыего правильно использовать, нашихозяйкидолжныперестать в один и тот же кулексбрасывать весь мусор. В Америкевообщезапрещенсбросорганическойфракции в мусор, там все отходыпродуктовдолжнысбрасываться в канализацию.
Нужналитермическаяобработкамусора? Естественно, нотолько горючих фракций, поэтомунужномусорразделять. Только в бывшихсоветскихстранах и странахВаршавскогодоговора остались общиесвалки, большеихнигденет.
Нужноиспользоватьлюбыеметоды, потому чтоеслимы не будемрешатьэту проблему, то очень скоро Украинумы не увидим. Будемискать, где наш чернозем, потому чтосверхубудет лежать мусор.
Якщо сміттєспалювальні заводи – це вчорашній день, то якими є сучасні технології
Валерий Кравченко: Пиролизные заводы. Пиролизный газ – это метан, окисьуглерода, водород, этот газ можнодополнительновыжигать, нагревать воду, получать электроэнергию, то естьполучаетсяболее-менеезамкнутый цикл. Плазменныетехнологии, но до этогоещеочень далеко. Ещеделаетсядезификация и электрошлаковый переплав по принципу доменнойпечи. Но все равноэтотермообработка. Можноиспользоватьсовременныемусорныезаводы, ноэтооченьдорогоеудовольствиеименно за счет очистки газов, которыеоченьтоксичныевплоть до диоксина.
Де ці новітні технології вже запроваджені?
Валерий Кравченко: В ЕвропейскомСоюзе. Американцы же находяттерритории, которыебольшенельзяиспользовать. 12 или 14 штатовсвозятмусор на одну площадку, которая стала самымкрупнымполигоном в мире. Свозят без переработки и считают, что через 250 лет этотмусор уже будет не токсичен.
Ці сучасні заводи є абсолютно екологічно безпечними, чи все одно є доля забруднення?
Рис. 2. Що краще?
Валерий Кравченко: Если будетстроитьсяобъект по термопереработкекакой-тоорганики, то он долженвыдерживатьнашинормы. Мы не производимоборудования для очистки, но у нас естьтребования, которые по отдельным компонентам выше, чемевропейские.
Олександр Сергієнко: Сучасні технології направлені перш за все на сортування, заводи так і називаються – сміттєсортувальні станції. Там є і механічне сортування, і ручне. Виділяється все, що можна переробити. Принципова відмінність України від розвинутий країн в тому, що у нас різна морфологія сміття, бо у нас є органічна фракція. В США на кожній кухні в зливі стоїть млинок. Господарка почистила картоплю, увімкнула цю дробилку, перемолола відходи і вони пішли в каналізацію. У нас же на полігоні суміш, тому іде фільтрат, отруєння і т.і.
Валерий Кравченко: В западныхстранахмаксимальноеколичествоотсортированногомусора при раздельномсборе 40-50%. У нас же ни одна установка не обрабатываетбольше 15% мусора. Никто не отрицает, чтоэтонадосортировать, ночто 100%, что 85%, все равнонадокуда-тодевать.
Какмировоесообществосмотрит на ситуацию в Украине? Приходили лииностранныеинвесторысосвоими проектами в Украину?
Валерий Кравченко: Постоянно естьтакиепредложения. И сейчас по Киевурассматриваетсяэтотвопрос. Инвесторесть, нокаждыйиз них, вложив деньги, хочетих вернуть. А чтобыих вернуть, играет наш с вами карман. Мыдолжныпонимать, чтолюбыеэкологическиепроблемыявляютсяубыточными.
Олександр Сергієнко: Австрійська компанія відмовилася вкладати гроші і відверто заявила, що причиною відмови є політична нестабільність України.
Валерий Кравченко: Есть предложение от некоторыхфирм, которыепредлагаютбесплатно поставить нам завод, нодополнительнозавезуттоксическиеотходы.
Скільки заводів в Україні переробляють пластик?
Олександр Сергієнко: Здається, в Києві є одне виробництво, яке переробляє ПЕТи. Це дуже корисна сировина, якщо з нею правильно поводитися.
Валерий Кравченко: Заводов ни одного, естьотдельныефирмы. Новообщеэта проблема у нас пока не ставится.
Скільки заводів є на всю Україну і скільки потрібно?
Олександр Сергієнко: Будь-яке місто від 50 тисяч повинно мати завод для переробки або кооперацію. Треба рахувати відстані, тому в будь-якому товарі сидить складова пального. Треба рахувати, чи ставити на одне місто кілька заводів, чи в кожному місті по одному.
Валерий Кравченко: Сейчас ихпорядка 30 на всю Украину. Перерабатыватьнадо в каждомселе, а не только в больших городах. Более того, в Киеве один завод быть не может. Нас перестали приглашать на совещания в мерию, когдамы сказали, чтоделать один концентированный завод в Киеве на Троещине, – этоглупость. Если уже делать, то нужнонесколькозаводов, и делатьихнужно за чертойгорода. Можнобылобы, получая тепло, частичнорешить проблему природного газа. Ведьмысейчас не можем запустить кучу технологий, того же пиролиза и т.д., потому нужночем-товысушитьмусор, а это все газ.
Фото 2 ( переконувальне)
Відповіді на запитання до переконувального тексту:
якими аргументами автор намагається переконати читача у тому, що соціальна проблема існує ?
Щоб переконати, що проблема існує, автор наводить конкретні статистичні дані та інформацію отриману з інтерв’ю компетентних осіб.
чого більше в цих аргументах – раціонального чи емоційного характеру тверджень ?
Я вважаю, що в цих аргументах більше раціонального характеру, оскільки про цю проблему розповідають безпосередньо зв’язані особи .
Текст 3. ( мобілізаційний) Переробка сміття в Україні: міф чи реальність?
СЕРЕДА, 14 СЕРПНЯ 2013, 00:00 MARIANNA SORONEVYCH РОЗДІЛ: СВІТ- ЖИТТЯ
У сучасному світі виробляється неймовірна кількість різноманітної продукції. Причому значна її частина абсолютно марна і короткострокова у використанні. Кожен українець щороку створює 200-250 кг твердих відходів, житель великого міста - 330-380 кг. Столицю України британська газета FinancialTimes торік і зовсім назвала найбруднішим містом Європи. Укладачі рейтингу підрахували, що один киянин за рік виробляє у десять разів більше відходів, ніж важить сам. У цілому українці щороку виробляють близько 12 млн. тонн твердого сміття. Причому, згідно з даними екологів, кількість відходів щороку продовжує невблаганно зростати. ForUm вирішив розібратися, чому, незважаючи на страхітливі цифри, українці не поспішають сортувати і переробляти сміття.
Майже в усіх країнах Європи діють суворі правила щодо сортування сміття для його подальшої переробки. Найбільших успіхів у вирішенні цієї проблеми домоглися Швейцарія, Німеччина і Швеція, де люди самі попередньо сортують понад 80% відходів. У Данії, Бельгії, Швейцарії, Нідерландах, Австрії, Франції, Італії, США та Японії не тільки сортують відходи, але і використовують тверде сміття як вторинну сировину. У більшості країн цей показник перевищує 50%. У той же час в Україні, як розповів ForUm'y директор ДП «Укрекоресурси» Дмитро Радіонов, як вторинні ресурси використовується лише близько 5% твердих побутових відходів (ТПВ).
Причин, за його словами, декілька. По-перше, в Україні елементарно відсутня система роздільного збирання складових ТПВ (експерти називають їх фракціями, а склад ТПВ - морфологією). По-друге, не вистачає потужностей з переробки та утилізації сміття, у тому числі і функціонуючих на сучасних технологіях сміттєспалювальних заводів.
«На сьогоднішній день в Україні тільки 4 сміттєспалювальних заводи - у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Севастополі, працює тільки київський. А потреба потужностей з переробки твердих побутових відходів, у тому числі і сміттєспалювання, складає більше 10 млн тонн на рік», - зазначив пан Радіонов.
Також нашій країні катастрофічно не вистачає потужностей з утилізації окремих складових ТПВ, зокрема, використаної комбінованої упаковки і харчових відходів. А ось з такими відходами, як скло, пластик, метали, папір, батарейки, - свої нюанси.
Не цінуємо те, що втрачаємо
Найбільш вражаюча історія, мабуть, з макулатурою. Сьогодні переробним підприємствам все складніше знайти постачальників відходів паперу, тому вони змушені імпортувати макулатуру з-за кордону.
Як розповів ForUm'y директор ДП «Укрекоресурси» Дмитро Радіонов, середні обсяги імпорту в Україну макулатури становлять близько 200 тис. тонн на рік. У той же час населення свої паперові відходи просто викидає на сміттєзвалища. Адже сучасні високотехнологічні методи переробки вторинної сировини забезпечують значну економію лісових масивів та енергоресурсів.
Далеко не всі знають, що із однієї тонни макулатури можна виробити близько 25 тис. шкільних зошитів, а із кожних 60 кг паперових відходів можна виготовити стільки ж товарів, скільки з одного дерева. Мало того, виробництво паперу є водо- і енерговитратним, тому використання тонни макулатури дозволяє заощадити 1000 кВт/год електроенергії і 200 кубічних метрів води. У більшості європейських країн пакувальний папір, гігієнічні вироби з паперу, газети виробляються повністю з макулатури і вторинної сировини. Щороку європейці зберігають більше 1,5 млн га лісу завдяки тому, що збирають і переробляють понад 50 млн тонн вторинної сировини. У той же час українці не особливо поспішають здавати макулатуру - метушні багато, а ціна за 1 кг у Києві - максимум 1.70 грн.
Досить дивна ситуація склалася в Україні з переробкою батарейок. Усі знають, що через наявність у них важких металів викидати їх разом зі звичайними побутовими відходами не можна. Так, одна пальчикова батарейка може забруднити близько 400 літрів води або 20 м² ґрунту. Однак що з ними робити - незрозуміло. У розвинених країнах, включаючи Європу, над переробкою старих батарейок працюють спеціальні служби утилізації. В Україні пункти збору батарейок - рідкість. У столиці їх всього два, причому не зовсім ясно, куди батарейки потім йдуть. За офіційною версією, - на Львівський державний завод «Аргентум», де їх перемелюють, відокремлюють залізо, а потім у реакторі розчиняють метали, які можуть бути використані у подальшому в промисловості. Але сьогодні утилізація батарейок не є основною діяльністю заводу. Переробкою елементів живлення займаються лише дві особи, а через брак сировини лінію запускають тільки кілька днів на тиждень. На складі просто зберігаються тонни батарейок, з якими нічого не роблять, поки не назбирають сировини для виходу на робочі обсяги.
Невирішеною також залишається проблема утилізації відпрацьованих масел (ПММ) (трансмісійних, моторних, гідравлічних, індустріальних і т.д.), які завдають непоправної шкоди екології. Так, всього 1 літр моторного масла, вилитого у грунт, робить непридатним 100-1000 тонн ґрунтових вод.
Більшість українців просто зливають відпрацьовані масла у водойми або залишають на звалищах. Проте їх можна використовувати як паливо (не без шкоди для екології). Тому існують спеціальні контори, які скуповують відходи ПММ. Природно, підприємству фінансово вигідніше продати відпрацьовані масла, ніж платити за їхню утилізацію. Так само роблять більшість станцій технічного обслуговування з автомобільними відпрацьованими маслами. Скупники використовують відходи ПММ як паливо, що категорично заборонено, оскільки при їхньому спалюванні в атмосферу потрапляє величезна кількість шкідливих речовин. Насправді спалювати відпрацьовані автомобільні масла можна, але тільки з використанням спеціальних безпечних систем, якими користуються далеко не всі підприємства.
Робота на ентузіазмі
Переробники сміття, у свою чергу, стверджують: система переробки сміття в Україні запрацює, якщо поміняється ментальність людей. Як розповів ForUm'y фахівець з утилізації відходів, керівник відділу логістики компанії «АВЕ-Львів» Андрій Слонський, в Україні підприємства переробляють тільки три групи відходів: ПЕТ-пляшки, скло і папір. У багатьох містах вже давно впроваджена система роздільного збору цих видів сміття. Однак, якщо у контейнери для пластику люди охоче викидають пляшки, то у відділення для паперу та скла потрапляє все підряд.
«Українці ще не достатньо цивілізовані, вони звикли кидати у контейнери несортоване сміття. Ще одна проблема - пункти прийому макулатури і склотари. Бомжі просто витягують зі сміття папір і скло і здають самостійно».
Крім того, фахівець розповів нам зовсім несподівані речі. Приміром, з ПЕТ-пляшок переробники роблять не тільки нові пластикові вироби, а й спеціальну плівку, яка використовується у будівництві доріг. Таким чином, елементарно викидаючи пляшку у потрібне відділення, ви допомагаєте відремонтувати шматочок дороги. А, здавалося б, нікому не потрібні поліетиленові кульки активно використовуються у виробництві черепиці. У той же час, за словами Слонського, займатися переробкою сміття в Україні невигідно.
«На даний момент продаж сміття - абсолютно неприбуткова справа. Приміром, один сміттєвий контейнер коштує 2700 грн. У мене їх 365. Сюди додайте плату за бензин, витрати на експлуатацію машини, прес для сміття, зарплати водія, вантажників, людей, які сортують і пресують... Щоб цей бізнес був вигідним, потрібно, щоб сміття коштувало шалені гроші. Або щоб усі без винятку люди його сортували (що, до речі, цілком реально). А так зараз в Україні ціна за 1 тонну найдорожчої спресованої білої прозорої пляшки складає всього 4 000 грн. Але ми все одно працюємо у цьому напрямі, так би мовити, на майбутнє. Невелика користь від нашої роботи є. Головний результат - менше відходів потрапляє на сміттєзвалище. Сподіваємося, що у майбутньому це буде вигідно. А зараз працюємо, можна сказати, на власному ентузіазмі».
За словами Слонського, сьогодні більшість людей не хоче братися за створення компаній з утилізації та переробки сміття. По-перше, для того щоб займатися переробкою, потрібні відповідні ліцензії на кожен вид відходів. По-друге, таке підприємство принесе доходи далеко не відразу. А по-третє, бізнесменів почнуть мучити регулярними перевірками санітарно-епідеміологічні та екологічні служби, що далеко не всім до душі.
Справа совісті
Щорічно мільйони побутового сміття складуються на 6 тисячах українських звалищ і полігонів. Частина із них давно перевантажені або не відповідають нормам екологічної безпеки. У той же час поки в країні не існує чітко налагодженої системи роздільного збору, допомогти рідному місту не потонути у смітті може кожен. Для цього потрібно лише навчитися правильно поводитися з домашніми відходами.
1. Вдома необхідно розділити сміття у два відра: для органічних відходів (їжі та іншого) і всього решта, що можна буде переробити надалі.
2. Зміст відра з відходами, які переробляються, потрібно викидати тільки у спеціальні баки. Для цього варто довідатися про наявність найближчого контейнера для відходів, які переробляються. Це може бути жовтий контейнер «Київміськвторресурси» або звичайні контейнери з назвою провідних компаній, які займаються переробкою, де вказано, що вони призначені для скла, паперу, пластику та металу. Якщо такого контейнера поблизу немає, спробуйте поспілкуватися з мешканцями вашого будинку і написати заяву у ЖЕК про заміну контейнера.
3. Якомога більше сміття варто сортувати і здавати у пункти прийому вторинної сировини. Подивитися їхнє місцерозташування у Києві можна тут: http://ekologiya.com.ua Сюди можна принести макулатуру, ПЕТ-пляшки, поліетилен, пластмаси, алюмінієві банки, склобій.
4. Купуйте якомога менше зайвих товарів, наприклад, поліетиленових пакетів.
5. Дотримуйтесь «принципу трьох R»: Reduce (зменшуй споживання), Reuse (використовуй повторно), Recycle (переробляй).
Анастасія Піка, «ForUm»
Фото 3 (мобілізаційне)
/
Відповіді на запитання до мобілізаційного тексту:
за допомогою яких засобів вербального і невербального характеру досягається ефект мобілізації ?
Автор вказує, що причинами цієї проблеми є нераціональне використання продуктів, що в результаті призводить до значної кількості відходів. Тому автор у статті подає певні приклади розв’язання проблеми, до яких може долучитися кожен охочий.
Аналіз текстового матеріалу
Параметри аналізу тексту
текст інформаційний
текст
переконувальний
текст мобілізаційний
Мотиви/наміри автора (зовнішній або внутрішній, суб'єктивний або об'єктивний фактор, що викликає потенційне бажання змінити думку учасника комунікації через передачу визначеної інформації)
Вказання автором на конкретні проблеми, підкріплені числовими даними (Накопичення значної кількості відходів протягом року (близько 10 млн.т. сміття) та дуже малий коефіцієнт переробки відходів(1-2%). Майже 160 тисяч гектарів землі зайнято сміттєзвалищами.)
Проблема сміття дуже болюча. Недостатність сміттєпереробних заводів і застарілість технологій ( головне не лише спалити сміття, а отримати від нього користь і при цьому очистити атмосферні викиди).
Основним мотивом даної статті є попередження і запобігання проблеми засмічення в Україні. Та звернення на основні недоліки утилізації сміття, показ проблеми на конкретному прикладі.
Стратегія (надзавдання, яке ставить перед собою комунікант)
Повідомлення та інформування громадськості про проблеми нагромадження сміття та пошук шляхів їх вирішення.
Звернення уваги на шокуючі цифри та на те, що відбувається у певних місцях, з особливим загостренням проблеми та заклик громадян сортувати сміття, більш раціонально використовувати продукти для зменшення обсягів відходів.
На основі цифрових даних показати на скільки шкідливим є нераціональне використання відходів. Поділ проблеми на дрібніші частини.
04.11.2017 21:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора