Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Маркетинг
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ
ЛОГІСТИКА
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до контрольної роботи №1 з курсу «Логістика»
для студентів заочної форми навчання спеціальності 6.030507 «Маркетинг»
освітнього-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»
Затверджено
на засіданні кафедри
маркетингу і логістики
Протокол № 1 від 29.08.2016 р.
Львів – 2016
Логістика: Методичні вказівки до контрольної роботи з курсу «Логістика» для студентів заочної форми навчання спеціальності 6.030507 «Маркетинг» освітнього-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» / Укл.: Є.В. Крикавський, О.С. Костюк, Т.В. Наконечна – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2016, – 35 с.
Укладачі: Крикавський Є.В., д-р.екон.наук., проф.
Костюк О.С., канд.екон.наук, доц.
Наконечна Т.В., канд. екон. наук, ст. викладач
Відповідальний за випуск: Гринів Н.Т., канд.екон.наук, доц.
Рецензенти: Мамчин М.М., канд.екон.наук, доц.
Гринів Н.Т., канд.екон.наук, доц.
1. СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА І СТРАТЕГІЯ ПОСТАЧАННЯ
(АВС– та XYZ-аналіз)
Спільною передумовою для прийняття названих типових логістичних рішень є формування повної достовірної інформації щодо сировини, матеріалів, частин, півфабрикатів як незалежної від джерела походження, так і залежної від джерела походження, транспортних технологій тощо. Першим кроком у формуванні такої бази даних є структурний аналіз реальних (у випадку існуючого підприємства) чи проектованих запасів ресурсів у постачанні за асортиментом, кількістю та вартістю в кінцевій продукції, передбачуваністю потреб в них тощо. Одним з базових способів отримання такої інформації є кількісно-вартісний аналіз, за яким здійснюється класифікація матеріалів. Це так званий АВС-аналіз.
Метод АВС-аналізу є модифікацією правила Парето (правила 80 : 20), сутність якого полягає в тому, що завжди існує невелика частина цілого, що має вирішальний вплив на нього. Класичними прикладами правила 80 : 20 можуть бути:
20% клієнтів споживають 80% проданих продуктів;
20% навчальних дисциплін є джерелом 80% знань студентів;
20% жителів міста відповідальні за 80% злочинів;
20% складових частин готового виробу складають 80% його вартості;
20% позицій асортименту створюють 80% прибутку від продажу тощо.
Процедура поділу асортименту постачання за кількісно-вартісним методом АВС-аналізу така:
розрахунок вартості (витрат споживання) кожної позиції запасів в асортименті постачання;
ранжування асортименту за критерієм участі у вартості витрат (запасів, обороту) в порядку її зменшення;
розрахунок процентного вмісту кожної позиції у підсумованій (акульмульованій) вартості витрат;
створення акумульованої (просумованої) черговості матеріалів;
дослідження просумованої черговості;
поділ асортименту постачання на АВС-групи згідно з прийнятими критеріями поділу (рис.1.1).
Закон «80:20» до нашого часу дещо змінився. Тепер співвідношення може бути іншим: «65:35», «70:30» тощо, що визначається специфікою конкретного бізнесу. Так, до групи А відносять всі найменування продукції, починаючи з першого, сума вартостей яких складає 75-80% сумарної вартості всього запасу. До групи В входять позиції сума вартості яких складає приблизно 15-10% загальної вартості. Решта позицій номенклатури, сумарна вартість яких складає близько 5-10%, відносяться до групи С. Досвід показує, що зазвичай, до групи А потрапляє 15% всіє номенклатури, в групу В – 20-25%, до третьої групи С відноситься 60-70% всієї номенклатури.
Для визначення категорій А, В чи С доцільно скористатися коефіцієнтом варіації, який розраховується за формулою :
Діапазони змін коефіцієнта варіації для різних категорій :
для групи А : V>3;
для групи В : 0,7<V<3;
для групи С : V<0,7.
З метою формування графічної інтерпретації результатів АВС-аналізу проведені розрахунки доповнимо кількісними оцінками. Оскільки повний асортимент складає 28 позицій, та кількісна оцінка груп А, В, С складе:
Для кожної групи оцінка важливості може бути опосередковано визначена як відношення вартісних оцінок до кількісних, тобто:
для групи А: ;
для групи В:
;
для групи С: .
Графічно результат АВС-аналізу можна подати з допомогою концентраційної кривої (рис. 1.1).
Вартісні оцінки лежать в основі ABC-аналізу, а групові оцінки точності прогнозу – в основі XYZ-аналізу.
Поряд з кількісно-якісним аналізом запасів матеріалів, частин та вузлів або їх споживання (АВС-аналіз) важливою для планування технологічного процесу, для процесів складування, постачання і транспортування є безперервність чи дискретність споживання, оцінки сталості використання в розумінні надійності, точності прогнозів. Адже використання одних позицій матеріалів, частин та вузлів передбачуване і має детермінований характер, інших – непередбачуване, випадкове і має стохастичний характер. Таке розуміння дає можливість подати асортиментну структуру споживання за фактором точності прогнозу споживання, формуючи основу XYZ-аналізу, наступного блоку наведеної блок-схеми: група Х – висока точність прогнозу; група Y – середня точність прогнозу; група Z – низька точність прогнозу.
Рис. 1.1. Графічна інтерпретація АВС-аналізу
Спеціальна література дає такі рекомендації:
група X – майже стабільне (детерміноване) споживання, несталість випадкова (менше 20% щомісяця), тижнева передбачуваність (точність прогнозування) споживання частин, вузлів становить понад 95%;
група Y – споживання частин, вузлів характеризується несталістю, несталість споживання коливається між 20% і 50% щомісяця, тижнева передбачуваність споживання частин не менше 70%;
група Z – стохастичне споживання, несталість споживання сягає більше як 50% щомісяця, тижнева передбачуваність споживання частин менша 70%.
При використанні XYZ-аналізу у викладеному розумінні виникає проблема кількісної оцінки сталості (несталості), тобто мірила оцінок. За методом експертних оцінок рекомендується користуватися такими інтервалами оцінок (за десятибальною шкалою):
група Х – стабільне споживання, висока точність прогнозу, оцінка 9-10 балів;
група Y – нестале споживання, середня точність прогнозу, оцінка 4-8 балів;
група Z – стохастичне споживання, низька точність прогнозу, оцінка 1-3 бали.
Завершенням аналізу спеціалізації виробництва та вибору стратегії постачання є комбіноване використанні ABC- та XYZ-аналізу. Отримані результати інтегрованого використання АВС та XYZ-аналізу дозволяють зробити такі висновки: сировини із стабільним та близьким до стабільного споживанням можуть виготовлятися сторонніми організаціями, оскільки постачальник може їх виробляти з меншими витратами, ніж кінцевий виробник; через відносно високу вартість напівфабрикатів груп А і В підходять для JIT-постачання, оскільки діють на пониження величини авансованого капіталу в постачанні, транспортуванні, складуванні. На основі наведеного висновку та з метою формування логістичних рішень скористаємося методами матричного подання інтегрованого АВС та XYZ-аналізу.
Матриця АВС-XYZ-аналізу
j\k
X
Y
Z
A
B
C
Отже, АХ, АY, АZ, BX, BY – це область JIT-постачання.
Обґрунтовуючи стратегічне рішення підприємства, наведемо графічну інтерпретацію розв’язання „задачі МОВ” (рис. 2).
На рис. 1.2 прямі а і б – це функції відповідно закупівель та власного виробництва. Відрізок в – це витрати на придбання обладнання для власного виробництва. Зона А – це зона закупівлі напівфабрикатів, оскільки обсяги закуповуваних напівфабрикатів та витрати на їх закупівлю є порівняно невеликими. Зона Б – це зона доцільності впровадження власного виробництва, тому що дані напівфабрикати потрібні підприємству у великій кількості і витрати на власне виробництво є меншими від витрат на стороннє постачання.
Рис. 1.2. Графічне розв’язання «задачі МОВ»
ЗАВДАННЯ:
Використовуючи АВС- та XYZ-аналіз, визначити поділ запропонованої номенклатури складових частин на групи. Результати розрахунку представте в матричній формі АВС/XYZ-аналізу. Наведіть економічну інтерпретацію отриманих результатів.
Складові частини товару
Місячний обсяг частин, грн.
Частка (за вартістю) в загальному обсязі заготовок, %
Частка від загальної кількості, %
Оцінка стабільності споживання, бали
Ч1
710 + 5(р
15,7
4
Ч2
550
7,5
5
Ч3
1100 - 5(р
5,4
7
Ч4
730
10,8
10
Ч5
520 + 10(р
18,0
1
Ч6
460 - 10(р
10,5
8
Ч7
2010
6,2
2
Ч8
1990
7,0
10
Ч9
330 + 20(р
6,6
8
Ч10
630 - 5(р
12,3
9
(
100
100
-
р – номер індивідуального варіант
2. ВИБІР ПОСТАЧАЛЬНИКА
Традиційне вирішення проблеми вибору постачальника полягає у виборі джерела постачання, яким зазвичай може бути виробник або посередник, що функціонує в дистрибуційній мережі з обслуговування виробника (власній чи контрактній). Точніша процедура вибору джерела постачання вимагає використання методу багатокритеріальної оцінки. Такий метод багатокритеріальної оцінки постачальників може бути реалізований за кількома сценаріями. Загалом об’єктивізація узагальнюючої оцінки постачальника може здійснюватись двома шляхами або їх комбінацією:
введенням вагових коефіцієнтів щодо оцінок за окремими критеріями;
деталізацією окремих критеріїв частковими показниками оцінки.
Перший шлях вимагає прийняття як типових або ж обгрунтування системи критеріїв. Так, типова структура критеріїв повинна надати можливість комплексно оцінити кожне джерело щодо: ціни; якості; характерних параметрів доставки (терміну, надійності, гнучкості тощо); додаткових (сервісних) послуг.
Деталізація окремих типових критеріїв може передбачати встановлення таких показників оцінки:
ціна: рівень ціни відносно конкурентів; умови оплати; гнучкість (еластичність ціни, умов оплати тощо);
якість: рівень якості; міцність (довговічність); надійність;
умови доставки: тривалість поставки; надійність поставки; обмеження щодо партії поставки;
додаткові послуги: власне транспортування; утримання запасів.
Така деталізація дозволяє уникнути необхідності встановлення “ваги” кожного критерію, оскільки цю функцію виконують показники структурованого критерію, які включаються в загальну оцінку безпосередньо.
Вибір перспективного постачальника з огляду на динаміку товарних ринків є ключовим завданням, при цьому треба керуватися вимогами змін в стратегії постачання в напрямку “єдиного джерела” (“Single Sourcing”, “Global Sourcing”). Це означає, що придатність постачальника визначатиметься не тільки ціновими факторами, а і довгостроковістю постачання, перспективністю стосовно гарантії кількісного і якісного розвитку частин і вузлів, їх наступної (якщо необхідно) переробки (утилізації). Подібні вимоги існують і для постачальників сировини. Так, це стосується листової сталі, труб, ливарних заготовок тощо.
За цих умов для оцінки постачальників та їх наступного вибору придатним може бути не типовий, а обгрунтований багатокритерійний підхід. Його використання вимагає реалізації такого алгоритму:
формування систем можливих суттєвих критеріїв (етап 1);
формування безконфліктної системи критеріїв (етап 2);
оцінка важливості (“ваги”) кожного критерію (етап 3);
оцінка кожного постачальника за вибраними критеріями (етап 4);
розрахунок інтегрального критерію та вибір постачальника (етап 5).
Зауважимо, що прийняття за основ лише типових критеріїв спрощує алгоритм вибору постачальника, охоплюючи лише етапи 3, 4 і 5.
Розглянемо алгоритм прийняття логістичного рішення щодо вибору перспективного постачальника.
1. Необхідно здійснити вибір одного із певного переліку можливих постачальників. З цією метою за допомогою якісного аналізу формуємо систему можливих критеріїв оцінки кожного постачальника, наприклад: К1 – ціна виробу; К2 – віддаль до кінцевого виробника; Кn – якість виробу; К9 – можливість постачання “точно – своєчасно”; К10 – можливість об'єднання інформаційних систем/
Очевидно, що формована система критеріїв оцінки з огляду на прийняту до реалізації логістичну стратегію постачання, повинна всебічно характеризувати ринок постачальників з концентрацією уваги на таких питаннях: які технологічні зміни спостерігаються в оточенні; хто є лідером на ринку; який постачальник має вагомі переваги над конкурентами; який постачальник пропонує найнижчі витрати; хто з постачальників контролює структуру витрат.
2. Для подальшого застосування цих критеріїв з метою формування безконфліктної системи незалежних критеріїв проведемо їх випробування на логічну свободу від протиріч та відносну незалежність. Попарне порівняння кожного критерію з іншими дозволяє виявити як залежні, коли один з критеріїв за змістом охоплює інший, так і конфліктуючі, коли один критерій протирічить іншому.
3. Оцінку важливості кожного критерію можна здійснити групою експертів, формуючи півматрицю, в клітинах якої стоять номери тих критеріїв, котрі є важливішими у попарному порівнянні з іншими. Отримана кількість переваг для кожного критерію нормалізується, що і визначає “вагу” кожного з них. Зауважимо, що попарне порівняння критеріїв є значною мірою суб'єктивною оцінкою, однак є менш суб’єктивною у порівнянні із методом прямої (безпосередньої) оцінки важливості, встановленої групою експертів (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Півматриця для визначення важливості окремих критеріїв
К1
К2
…
Кn
…
К9
К10
Число переваг
Важливість, %
Ранжування за важливістю показника
К1
К2
…
Кn
…
К9
К10
(
100
(
Остання графа таблиці формує послідовність критеріїв, виходячи з їх важливості для загальної оцінки придатності постачальника.
4. Оцінку кожного постачальника за вибраними критеріями здійснимо експертним методом. Експертні оцінки даються за десятибальною шкалою так, що, наприклад, низька ціна оцінюється великою кількістю балів, а велика відстань до постачальника - малою кількістю балів. Експерти можуть оцінювати за трьома варіантами:
однозначна (очікувана) оцінка;
максимальна (оптимістична) Кmax та мінімальна (песимістична) Кmin оцінки та її очікуване Коч значення, розраховане за формулою:
, (2.1)
максимальна (оптимістична) Кmax, найбільш вірогідна Кn.b. та мінімальна (песимістична) Кmin оцінки та її очікуване значення, розраховане за формулою:
. (2.2)
Очікувані оцінки для чотирьох постачальників подаються у табл. (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Оціночна матриця для вибору постачальника
Крите рій
Важливість критерію, % або частки (В)
А
В
С
експерт на (Б)
зважена (К)
експерт на (Б)
зважена (К)
експерт на (Б)
зважена (К)
критерії, розташовані у порядку спадання вадливості
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
В×Б
(
100
(
(
(
5. У тій самій таблиці за допомогою "ваги" кожного критерію здійснимо розрахунок інтегрального критерію.
Далі наводимо ряд придатності за узагальнюючим критерієм ().
ЗАВДАННЯ
Підприємство повинно вибрати постачальника:
Критерій оцінки
Оцінка, надана кожному критерію, від 1 до 100 балів
Відносне значення критерію (у %)
Загальна оцінка - зважена
А
Б
(А)
(Б)
1. Ціна
80
60
30
2. Якість
60
80
40
3. Терміни поставок
50
60
14
4. Додаткові послуги
40
50
16
3. ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНОГО ОБСЯГУ ПОСТАЧАННЯ. РОЗРАХУНОК ОПТИМАЛЬНОЇ ПАРТІЇ ЗАМОВЛЕННЯ
Загальні логістичних витрат поділяються на складові:
витрати фізичного переміщення;
витрати запасів;
витрати інформаційно-управлінських процесів.
Витрати фізичного переміщення охоплюють всі витрати, пов’язані із транспортуванням матеріалів і готових виробів в сфері постачання і дистрибуції між вузлами логістичної системи (виробничими і дистрибуційними об’єктами) за виключенням внутріоб’єктного переміщення (внутрізаводського транспортування і маніпуляційних переміщень на складі).
Витрати інформаційно-управлінських процесів охоплюють витрати інформаційних і фінансових потоків, включаючи підготовку планів, рішень, їх доведення до виконавців, контролювання виконання та підготовку і доведення регулюючих рішень.
Подамо схематичне представлення структури логістичних витрат, передусім найбільш складної їх частини – витрат запасів, наведено на рис. 3.1.
Рис. 3.1. Структуризація логістичних витрат
3.1. Кількість замовлень та річні витрати замовлень
Витрати замовлень викликані необхідністю формування замовлення з метою створення (поповнення) запасів матеріалів, виробів тощо. Очевидно, що рівень витрат замовлення залежить від кількості річних замовлень, вартості одного замовлення та структури витрат замовлення. Приймаючи до уваги, що витрати замовлення стосуються лише витрат складання замовлення і не стосуються витрат закупівлі, їх можна поділити на постійну та змінну складову. Постійна складова – це витрати експлуатації інформаційних систем, що не залежать від кількості сформованих замовлень. До змінних витрат, що залежать від кількості замовлень, слід віднести витрати моніторингу запасів, опрацювання замовлень на поставку та розрахункових документів тощо. З врахуванням цього витрати замовлень можна розрахувати за формулою:
(3.1)
де – річна сума постійних витрат замовлень; , – відповідно змінні витрати одного замовлення та кількість замовлень в рік.
Виходячи із цієї залежності, можна сформулювати висновок, що чим частіше формуються замовлення, тим вищі витрати замовлень. Необхідно визначити можливу кількість замовлень та річні витрати замовлень. Побудуємо аналітичну таблицю залежності .
Таблиця 3.1
Залежність витрат замовлень від циклу замовлень
Річна кількість замовлень
Цикл замовлення, днів
Змінні витрати замовлень, грн.
Постійні витрати замовлень, грн.
Річні витрати замовлень, грн.
ЗАВДАННЯ
Можливі цикли виконання замовлень 20, 45, 90, 120 днів. Вихідні дані наступні:
Назва показника
Значення
Змінні витрати 1 замовлення, грн/шт
500
Постійні витрати замовлень, грн.
3000+10×р
Розрахунковий період, днів
360
Визначити можливу кількість замовлень і річні витрати замовлень.
р – номер індивідуального варіанту
3.2. Розрахунок оптимальної партії замовлення
Метод встановлення оптимальної партії замовлення матеріалів, частин займає в теорії логістики особливе місце як класичний приклад вирішення конфлікту цілей, що виражається у формі конфлікту взаємопов’язаних груп витрат (залежності типу trade-off), шляхом знаходження оптимального значення загальних витрат – мінімального рівня витрат. Величина оптимальної партії замовлення трактована в англійській літературі як економічна величина замовлення. Економічна величина замовлення (EOQ – Economic Order Quantity) за формулою Вільсона розраховується за наявності таких умов:
величина попиту є стала і відома;
час поставки (цикл доставки) є сталим і відомим;
витрати поставки, насамперед ціна закупівлі, не залежать від величини партії;
існує повне задоволення попиту;
витрати утримання запасів прямо пропорційні до їх величини;
не існує запасів в дорозі;
витрати складування замовлення не залежать від величини замовлення;
необмежений горизонт планування;
не допускається можливість вичерпання запасів;
необмеження доступності капіталу.
Подані умови застосування методу EOQ показують, що до уваги беруться лише дві складові логістичних витрат:
витрати утримання запасів;
витрати складування замовлення.
Викладені умови застосування методу EOQ створюють таку ідею розрахунку: оптимальна величина замовлення забезпечує досягнення мінімальної суми витрат утримання запасів і витрат складання замовлення за певний період. Витрати складання замовлення залежать від вартості складання одного замовлення та кількості замовлень за період. В розрахунку за рік витрати складання замовлення визначаються за такою формулою:
(3.2)
де , – відповідно витрати складання одного замовлення та кількість замовлень за рік. Кількість замовлень за рік визначається діленням річної потреби в матеріалах на величину однієї партії замовлення Q. Тобто, витрати складання замовлень є обернено пропорційні (в гіперболічній залежності) до величини партії замовлення, а це значить, що регулюючим чинником рівня таких витрат є величина одного замовлення (партія закупівлі) Q.
Витрати утримання запасів матеріалів можна визначити в процентах від їх вартості. За наявності викладених умов застосування моделі EOQ середньорічний рівень запасів матеріалів збігається з половиною величини одного замовлення, оскільки стабільний і відомий попит не вимагає утримання страхових запасів, запасів в дорозі, а запас поповнюється однаковими партіями з однаковим циклом поставки. Графічно це виглядає так:
Рис. 3.2. Графічна інтерпретація середнього запасу в моделі EOQ(модель пили) для двох варіантів Q1 і Q2
Очевидно, що із зміною величини партії (Q1 і Q2) прямо пропорційно змінюється середній запас, а значить і витрати утримання запасів. Математично:
, (3.3)
де С – вартість одиниці матеріалу;
r – витрати на утримання запасу в процентах від вартості матеріалу.
Знаходження оптимуму здійснимо шляхом дослідження функції суми обох витрат, тобто
(3.4)
Продиференціюємо цей вираз та прирівняємо його до нуля:
(3.5)
З цього виразу знайдемо Qopt – оптимальну величину замовлення:
(3.6)
Графічна інтерпретація визначення оптимальної величини замовлення виглядає так:
Рис. 3.3. Графічна інтерпретація EOQ
Водночас недотриманнч виконання умов застосування моделі EOQ істотно ускладнює процедуру визначення оптимальної величини замовлення. Викладемо коментар цього, грунтуючись на параметрах моделі EOQ.
Рр Якщо величина попиту не є сталою і недостатньо прогнозована, то за формулою EOQ величина EOQ не в кожний період буде відповідати оптимальним умовам мінімальних витрат. Більш того, в умовах несталого попиту необхідно брати до уваги обмеженість планового періоду та ймовірність настання стану вичерпання запасів, якщо дотримуватись оптимальної величини замовлення як постійної величини протягом певного періоду.
С Якщо ціна закупівлі є еластичною по відношенню до величини партії закупівлі, то це означає відхилення від прямолінійності залежності вартості середнього запасу, а значить і витрат утримання запасів.
r Якщо витрати утримання запасів не є прямо пропорційні до їх величини, тобто процентна ставка “Г” є величиною змінною, то це означає змінний рівень втрат від замороження капіталу в запасах, складських витрат, витрат обслуговування та ризику (в розрахунку на одиницю вартості запасу) в залежності від величини середнього запасу, а значить і величини партії замовлення.
Цзам Якщо допустити варіативність річного попиту, ціни закупівлі, питомих витрат утримання запасів, то, ймовірно, витрати складання замовлення не будуть величиною постійною, зважаючи на необхідність постійного моніторування цих змінних параметрів та інших, зокрема, гарантійного запасу, ймовірності вичерпання запасу, рівня обслуговування, часу та циклу поставки, запасу в дорозі тощо.
Отже, в загальному на величину партії замовлення реально впливають такі основні чинники:
величина попиту Рр;
витрати формування замовлення;
ціна закупівлі;
питомі витрати утримання запасів;
час поставки (цикл поставки);
рівень обслуговування та рівень задоволення попиту;
рівень запасів в дорозі;
період планування;
витрати вичерпання запасів;
ціна “доступності” капіталу
та інші, характер зміни яких в часі може бути як “const”, так і “var”. Водночас, на стадії формування логістичного рішення щодо величини EOQ з мотивів забезпечення простоти розрахунків менеджери часто абстрагуються від окремих змінних параметрів, передбачаючи певні втрати в дотриманні оптимальності прийнятих рішень. Іншими словами, на терези кладуть, з однієї сторони, стабільність транспортних технологій, транспортних засобів, технологій замовлення тощо і відповідні вигоди за рахунок уніфікації цих процесів, а, з іншої сторони, вигоди абсолютної оптимальності при додаткових витратах моніторування змін та реалізації цих змін в замовленні, закупівлі, транспортуванні тощо.
ЗАВДАННЯ
Розрахувати оптимальну величину замовлення впродовж року (1 рік = 52 тижні) і витрати утримання запасів.
Параметри
Значення
1. Витрати опрацювання 1 замовлення, грн.
800
2. Продаж за тиждень, шт.
100+10×(Р-1)
3. Вартість одиниці запасу , грн.
100
4. Витрати утримування одиниці запасу, %
25
р – номер індивідуального варіанту
3.3. Річні витрати утримання запасів
Розраховуються витрати утримання запасів в залежності від їх середньорічного рівня для різних варіантів циклу замовлення за формулою (за умови повного вичерпаня запасів в кожному циклі замовлення):
. (3.7)
Таблиця 3.2
Витрати утримання запасів в залежності від рівня запасів
Цикл замовлення, днів
Річна кількість замовлень
Річний попит
Норма витрат запасу, %
Величина запасу, шт
Ціна товару, грн./од.
Річні витрати утримання запасів, грн.
Витрати утримання запасів на складі є найістотнішою складовою витрат запасів. Існують чотири складові витрат утримання запасів:
витрати капіталу;
витрати утримання складів;
витрати обслуговування запасів;
витрати ризику запасів.
Витрати капіталу за своєю сутністю визначаються рівнем втрат підприємства від “замороження” капіталу, тобто представляють собою втрачені можливості, зважаючи, що цей капітал міг бути використаний в іншій виробничій діяльності, інвестований, покладений на депозитний рахунок тощо.
Витрати утримання складу (складські витрати) включають в себе витрати розміщення, переміщення як маніпуляції і витрати зберігання на складі, такі як амортизація, освітлення, опалення, вентиляція), орендна плата, забезпечення особливих умов утримання запасів. Витрати утримання складу, як і будь-яких інших об’єктів (експлуатаційні витрати), складаються із постійної та змінної складової витрат. Очевидно, що маніпуляційні витрати (витрати внутріскладських переміщень), витрати праці тощо пропорційно змінюються стосовно величини запасів. Інші складові, такі як амортизація складських засобів, в певній мірі освітлення, опалення, вентиляція можна віднести до постійних чи умовно-постійних витрат утримання складу.
Витрати обслуговування запасів представляють собою витрати страхування запасів та оподаткування запасів. І перша, і друга складова є пропорційні кількості запасів та їх вартості
Витрати ризику запасів відображають ймовірну втрату вартості товару (знецінення) в результаті його утримання в запасі. Причинами знецінення можуть бути:
моральне старіння товару, наприклад, комп’ютерів;
фізичне “старіння” товару, наприклад, свіжих фруктів, ржавіння виробів з металу;
сезонне “старіння” товару, наприклад, сезонного, модного одягу.
Очевидно, що такі витрати мають встановлюватися диференційовано в залежності від виду товару, оборотності товару в запасі і бути пропорційними до величини запасів
Викладений аналіз складових витрат утримання запасів показує, що за винятком витрат утримання складів у випадку використання власних складів, решта складових витрат є пропорційні величині запасів.
Витрати утримання запасів можна подати узагальненою моделлю:
, (3.8)
якщо подати і не враховувати постійну складову витрат утримання власного складу, оскільки зміна рівня запасів впливає лише на змінну складову витрат утримання складу. В моделі витрат утримання запасів вартість запасів визначається як добуток ціни і кількості одиниць запасу, – питомі річні витрати утримання запасів як відсоток від вартості продукту.
, (3.9)
де – середня величина запасів, один.; – ціна одиниці запасу, грн./од.; – відсоткова ставка змінних витрат на утримання складу, %; – прийнятий відсоток витрат капіталу стосовно вартості запасу, %; – сумарна відсоткова ставка у %, що враховує страхування від ризику втрати чи пошкодження та чинні податки на власність; – сумарна відсоткова ставка ризику знецінення, %; – змінна складова витрат утримання одиниці запасу на складі.
ЗАВДАННЯ
1. Розрахувати можливі витрати утримання запасів на складі залежно від рівня величини замовлення, якщо можливі цикли виконання замовлень 20, 45, 90, 120, 360, використовуючи такі дані.
Назва показника
Значення
1.
Ціна товару, грн./шт.
340
2.
Норма витрат капіталу, %
20
3.
Норма складських витрат, %
3
4.
Норма витрат обслуговування запасів, %
2
5.
Норма ризику, %
5
6.
Річний оборот дистрибуційного складу, шт.
1500 + 10*р
р - номер білета Здійснити аналіз отриманих результатів.
2. Визначити річні витрати утримання запасів, якщо можливі цикли виконання замовлень 20, 45, 90, 120, 360 днів. Річний попит становить 480 + 10×р од., розрахунковий період складає 360 днів, Ціна товару – 280 грн., норма витрат запасу 30 %. Здійснити аналіз отриманих результатів.
4. ТЕХНОЛОГІЯ І СТРАТЕГІЯ ВИРОБНИЦТВА
4.1. Вибір виду технології
Логістична концепція вибору технології полягає у прийнятті рішення стовно того, чи:
має бути технологія простішою (ручна – дешева з позиції капіталовкладень)
має бути технічно прогресивною (автоматизована – більше капіталовкладень)
Економічний зміст процесу вибору технології виробництва полягає у порівнянні варіантів. Наприклад, якщо обрати більш дорогий варіант технології, то, відповідно, будуть менші змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції. Тоді головним регулювальним чинником стає обсяг виготовлення кількості продукції за певний період часу (для певної технології).
Це стосується не тільки технології виробництва, а й процесу складування, перевезення тощо.
З логістичного погляду порівняння технологій здійснюється з точки зору їх прогресивності щодо використання ручної праці, тобто розглядаються технології:
ручна
механізована
автоматизована
автоматична
в яких ставить додаткові вимоги щодо реалізації процесів:
внутрішньовиробничого транспортування
проміжного складування
їх синхронізації із виробничими операціями та процесами
Традиційно для прийняття оптимального рішення щодо вибору технології використовується концепція МОВ (зробити чи купити – make or bay) зіставлення постійних і змінних витрат залежно від рівня попиту на вироби. Водночас при цьому має братися до уваги наявність кваліфікованих кадрів, компетенція в досліджуваній сфері технологій, перспективність розвитку та вертикально інтеграції тощо.
Витрати виробництва продукції складаються із постійної та змінної частини. Відповідно загальні витрати:
, (4.1.)
де – загальні витрати, тис.грн.; – постійні витрати, тис.грн.; – питомі змінні витрати, тис.грн. (на одиницю продукції); – величина дистрибуції, шт.
Оптимальну систему вибираємо за критерієм мінімальних витрат.
Графічно:
Рис. 4.1. Графічна інтерпретація вибору технологій
ЗАВДАННЯ
Підприємство має обрати оптимальну технологію виробництва
Параметри
Варіант А
Варіант Б
Постійні витрати, тис.грн
10
20
Питомі змінні витрати, грн.
3
2
Обсяг виробництва, шт.
500
500
4.2. Обгрунтування оптимальної величини партії виробництва
Розрахунок оптимальної величини партії виробництва проводять за наявності вихідних даних: постійні витрати на партію (Впост.партія) (грн.), змінні витрати на одиницю виробу (Взм) грн./шт.), річне замовлення (Рз) (шт.), середньорічна норма витрат (r) (%).
1. Формування економіко-математичної моделі виробничої собівартості одиниці продукції () залежно від величини партії.
, (4.2)
де – загальні постійні витрати на партію виробів;
– змінні витрати на одиницю продукції;
N – кількість продукції в партії, що визначається за формулою:
, (4.3)
де – річне замовлення;
n – кількість партій.
Тоді річні виробничі витрати складуть:
Ввир = Sв ( Рз (4.4)
2. Формування економіко-математичної моделі витрат, спричинених виготовленням та зберіганням на складі партії товарів. Ці витрати викликані необхідністю створення достатніх оборотних засобів для забезпечення виробництва всієї партії (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, проміжне складування, транспорт тощо) та витрати зберігання на складі. За своєю суттю вони ідентифікують як витрати замороження капіталу. Тому на практиці ці витрати розраховують з використанням норми витрат у відсотках до собівартості. В розрахунках ця норма приймається в половинному розмірі, оскільки згадані витрати зростають від нуля в момент запуску партії до максимуму в момент закінчення
09.11.2017 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора