Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Угрупування ґрунтових енхітреїд паркових екосистем міста Львова
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Львівський національний університет ім.Івана Франка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Магістерська робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Біологічний факультет
Кафедра зоології
Угрупування ґрунтових енхітреїд
паркових екосистем міста Львова
Дипломна робота магістра
студентки V курсу
Науковий керівник
асистент кафедри зоології
Львів 2011 Зміст
Вступ …………………………………………………………………………………………3
1. Огляд літератури…………………………………………………………………………….5
1.1 Розвиток ґрунтової зоології та дослідження фауни ґрунтів ……………………………5
1.2 Роль енхітреїд у деструктивних процесах………………………….……………… ……9
2. Фізико-географічна характеристика досліджуваних територій…………………………19
2.1 Фізико-географічна характеристика міста Львова……………………………………. .19
2.2 Парк «Високий замок»……………………………………………………………………21
2.3 Лісопарк «Погулянка»……………………………………………………………………..22
2.4 Стрийський парк…………………………………………………………………………...24
3. Матеріали та методики досліджень………………………………………………………..26
4. Кількісні характеристики угруповань ґрунтових енхітреїд паркових екосистем міста Львова…………………….…………………………………………………………………….27
Висновки………………………………………………………………………………………..30
Література………………………………………………………………………………………31
Додатки………………………………………………………………………………………….36
Додаток 1. Графічні відображення чисельності та біомаси угрупувань енхітреїд паркових екосистем м. Львова за 2009-2010рр. досліджень……………………………………………37 Додаток 2. Фотознімки досліджуваних об”єктів……………………………………………..47 Додаток3.Карта…………………………………………………………………………………48 Додаток. Безпека життєдіяльності………………………………………………………….....49
Вступ
На даний час великого значення набуває вивчення структурно-функціональних особливостей природних екосистем, що дає можливість розробити заходи для вирішення проблем підвищення продуктивності і стабільності екосистем.
За рівнем біорізноманіття ґрунтові тварини (педобіонти є однією з основних груп в наземних екосистем. На їх частку належить близько 955 видового різноманіття та маси тварин, які населяють ландшафт (Криволуцкий и др., 1985). Звичайно, що за такого офіційного підходу до охорони педобіонтів не можна сподіватися на збереження найцінніших видів ґрунтової фауни (Капрусь, Козловський , 2000).
Серед проблем, присвячених вивченню ґрунтоутворення, найбільшу увагу привертають питання, що пов’язані з оцінкою ролі різних груп ґрунтових безхребетних у трансформації решток рослин та тварин, з вивченням їх ролі у процесах гуміфікації та мінералізації.
Нашу увагу привернула родина ґрунтових енхітреїд (Enchytraeidae) у парках міста Львова.
Наявність ділянок з різною антропогенною освоєністю (парк «Високий замок», лісопарк «Погулянка», Стрийський парк) дозволяє знайти причини деструкційних процесів, зокрема розрізнити вплив природних і антропогенних чинників.
Одним з головних антропогенних факторів на сьогоднішній день є урбанізація (Капрусь, 1994). На відміну від природних міська екосистема має спеціальну діяльну поверхню: 65% займають будівлі, промислові підприємства і вулиці з твердим гладким та водонепроникним покриттям, 32% – зелені насадження (парки, сквери, внутрішньо-квартальні насадження) й 3% - резервні зони. Діяльність змінює всі структурні компоненти урбоекосистеми, впливає на характер і величину міжекосистемної взаємодії (Голубець, Козак, Козловський, Крок, 1994).
Незважаючи на поступовий багаторічний розвиток таксономічно-систематичних і фауністичних досліджень, енхітреїди є групою безхребетних тварин,вивчених недостатньо і нерівномірно.
Об’єкт досліджень: угрупування енхітреїд парків міста Львова.
Мета роботи: дослідження та вивчення представників родини і визначення чисельності й маси їхніх угрупувань.
Завдання роботи:
Опанувати існуючу методику дослідження енхітреїд.
2.Визначення чисельності та маси угрупувань енхітреїд у міських парках.
3.Зробити висновки про фактори, які впливають на чисельність угрупувань енхітреїд.
Огляд літератури
Розвиток ґрунтової зоології та вивчення фауни енхітреїд
Ґрунтова зоологія розвивалася на межі зоології та ґрунтознавства, яке є порівняно молодою наукою, отримавши визнання і сучасний розвиток завдяки працям В.В. Докучаєва.
Роль тварин у кругообігу речовин у природі відома натуралістам давно. Спостереження петербургського професора П.А.Костичева показали, що саме діяльність тварин – в його дослідах – личинок комах сприяє перетворенню листового опаду у перегній. Німецький дослідник Р.Франсе у 1912 році на сторінках журналу ’’Почвоведение” виступив зі статтею, в якій говорилося про взаємозв’язок організмів, що забезпечуютиь циркуляцію речовин і ніколи не покидають ґрунт (Гиляров, 1975).
Ґрунтова фауна привертала все більшу увагу, вдосконалювалися методи дослідження. На початку ХХ століття у різних країнах швидко накопичувалися матеріали про ґрунтових безхребетних і у 30-і роки вже було зібрано багато даних про чисельність ряду таксономічних груп тварин у групах різного типу, про діяльність деяких представників ґрунтової фауни. Це дозволило М.С.Гилярову у 1939 році опублікувати у журналі ’’Почвоведение” короткі огляди ’’Почвенная фауна и жизнь почвы’’ та ’’влияние почвенных условий на фауну почвенных вредителей’’. На думку М.С. Гилярова, грунт - це особливе середовище існування, яке для багатьох груп тварин виявилось перехідним від водного способу життя до надземного.
Одним із основних напрямків розвитку грунтової зоології з самого початку було вивчення ролі грунтових безхребетних у процесах грунтоутворення та пошуки шляхів активізації корисної діяльності з метою підвищення родючості та продуктивності грунтів. Ще у минулому столітті діяльність грунтових безхребетних розглядалась як важливий фактор розкладання рослинних залишків та формування гумусового профілю грунту. Роль тварин у створенні грунту як особливого біокосного тіла зазначено у класичному визначенні В.В.Докучаєва. Перші спостереження та описи ролі тварин у гуміфікації рослинних залишків зустрічаються у роботах П.А.Костичева, Г.Н. Висоцького, С.С. Неуструєва, М.А. Димо, Г.Мюллєра, Е. Раманна. У теперішній час відомості про кількість та груповий склад грунтових тварин є обов’язковою складовою частиною біологічних характеристик грунту (Гиляров, 1975).
Грунтові тварини зосереджені переважно у верхніх шарах грунту і рідко проникають нижче, ніж на 5 см. У всіх лісах серед грунтових безхребетних по чисельності домінують сапрофаги, які харчуються листовими опадами, гіфами грибів тощо. Харчуючись рослинними залишками тварини подрібнюють їх, збільшуючи сумарну поверхню відмерлих рослинних тканин і цим роблять їх більш доступними для впливу мікроорганізмів і атмосферних факторів (Делеган, 2003).
Енхітреїди можуть відігравати важливу роль у русі поживних речовин через кількість поживних речовин,що зберігаються у їхніх тканинах. Енхітреїди можуть впливати на процеси розкладання і подрібнення органічних речовин, змішуючи їх з ґрунтом. Більшість безхребетних, які харчуються рослинними залишками, віддають перевагу листяному опаду (особливо липи та берези). У кишечнику сапрофагів під впливом ферментів і при участі симбіотичних мікроорганізмів органічні речовини піддаються змінам, причому одні групи тварин (дощові черви, енхітреїди, личинки двокрилих) сприяють гуміфікації, а інші (мокриці) – мінералізації органічних зв'язків. На чисельність та видовий склад ґрунтової фауни, крім типу ґрунтів,впливають також фактори середовища, які створюються залежно від складу, віку та щільності деревостою (режим вологості, ступінь затінення, характер лісової підстилки тощо).
Для розвитку ґрунтової зоології велике значення мають дослідження багатьох вчених та зоологів різних країн. Серед них значне місце займають роботи Стриганової Б.Р., Залевської Н.Т
Енхітреїди – проміжна між мікро- й мезофауною розмірна група малощетинкових червів. Вони широко розповсюдженні у листяних і хвойних лісах та з великою чисельністю трапляються у підстилці й верхніх шарах ґрунту, споживаючи органічний детрит і мікрофлору. Деякі є хижаками, але приуроченість цих безхребетних до скупчень рослинних решток, що розкладаються. Дозволяє розглядати сапрофагію як вихідний та основний спосіб живлення у цій групі (Козловська, 1976; Стриганова, 1980). Енхітреїди споживають також екскременти інших ґрунтових безхребетних, про що свідчить присутність їх у фекаліях личинок Tipulidae й гнилій деревині на останніх стадіях руйнування, коли її маса складається переважно з екскрементів безхребетних. Серед енхітреїд виділяють групи первинних і вторинних руйнівників (Zachariae, 1964). Перші споживають листяний опад, другі живляться екскрементами первинних руйнівників і завершують руйнування клітковини.
Завдяки своїй чисельності, широкому розповсюдженню та особливостям живлення енхітреїди відіграють значну роль у грунтотвірних процесах. Перша інформація про енхітреїд на Галичині відома ще від кінця ХІХ ст. (Nusbaum, 1895; Nusbaum 1896), проте фауна, структурна організація і функціональна суть угруповань енхітреїд у лісових екосистемах вивчені недостатньо.
Дослідження проведені протягом вегетаційного періоду 2000 року на 10 пробних площах у гірській та рівнинній частинах верхів`я басейну Дністра (Яворницька, Яворницький, 2000р.). Як у гірській так і долинній частині басейну Дністра лісові екосистеми перебувають під впливом господарської діяльності .
У результаті проведених досліджень стало відомо , що загальна чисельність енхітреїд у лісових екосистемах верхів`я басейну коливається в середньому від 7,68 до 26 ,34 тис. особ./м2 , а маса – 0,31 – 2,97 г/ м2. Лісові екосистеми , де едифікаторами є листяні породи . характеризуються вищими показниками чисельності й маси . ніж екосистеми, де едифікаторами є хвойні породи .
У сезонній динаміці угрупувань ці показники значно змінюються , відображаючи особливості окремих екосистем. Для лісових екосистем гірської частини басейну характерним є весняний та осінній максимуми чисельності , маси та енергії добового метаболізму й літній мінімум.
У спільноти енхітреїд дубняків долинної частини басейну характерним є чітко виражений літній пік цих показників.
В екосистемах гірської частини басейну переважно 30 – 35 % загальної чисельності , 40 – 50 % маси енхітреїд зосереджені у підстилці . Решта зосереджена в гумусо-акумулятивному горизонті ґрунту .У дубняках долинної частини басейну чисельність, маса енхітреїд та енергія їх добового метаболізму в більшості на 10 % вищі. Такий вертикальний розподіл угрупування тварин, очевидно, залежить від складу, особливостей формування та інтенсивності деструкційних процесів підстилок, і в окремі періоди в межах конкретних екосистем може значно різнитися .
У характеристиці чисельності енхітреїд у лісових екосистемах простежується також залежність угрупувань енхітреїд від впливу антропогенного фактора. У корінному смереково-буковому лісі угрупування енхітреїд мають чисельність пересічно в 1,8 рази більшу, ніж у похідному на їх місці смеречнику. Господарська діяльність 9 випас худоби, рекреація (і т.д.) знижують чисельність цих тварин у смереково-буковому господарському лісі пересічно на 25 % .
Серед лісових екосистем гірської частини басейну дещо вищими показниками чисельності ( 13,2 тис. особ./м2 ) , маси ( 1,02 г/м2 ) та енергії добового метаболізму ( 717 Дж/м2 за добу ) вирізняється спільнота енхітреїд насадження сосни звичайної.
Заміна корінних екосистем похідними ,випас худоби рекреація , періодичне затоплення , надмірна вологість , підсадження під намет лісу смереки мають несприятливий вплив на угрупування енхітреїд.
За трофічною спеціалізацією енхітреїди є активними сапрофагами , які відіграють роль у деструкції відмерлої органіки. Високі чи малі показники чисельності, маси, енергії добового метаболізму свідчать про їхню участь і значення в деструкційних процесах екосистем. У даному випадку їхня участь і значення в розкладанні листяних підстилок є вагомішими, ніж чистих хвойних або із домішками хвої.
1.2. Роль енхітреїд у деструктивних процесах
Енхітреїди (Enchytraeidae)- дрібні кільчасті черви (Oligochaeta), живуть у місцях з великою кількістю органічних речовин; трапляються як у ґрунті, так і у водоймах. Чисельність енхітреїд особливо велика у кислих органічних ґрунтах (O’Connor1971), а загальна щільність може досягати 85-250 тис. орг./м2 (Nielsen 1955 а; в). Найбільші популяції були знайдені у холодних та помірно вологих місцях проживання (Ryl 1977; Gorny 1984; Anobren 1985).
У ґрунтовій зоології для зручності дослідження окремих груп та оцінки їхньої діяльності прийнято розмірна класифікація тварин. Деякі представники групової фауни – коловертки, нематоди, енхітреїди – погано описуються цією класифікацією.
Розмірна класифікація ґрунтових безхребетних була використана для оцінки діяльності різних форм тварин при розкладанні рослинних решток. Серед сапрофітів були виділені групи первинних і вторинних руйнівників (Dunger, 1964).
Енхітреїди нагадують дощових червів, але вони значно менші і мають біле забарвлення. Спосіб життя більшості видів в основному такий, як і у дощових червів. Харчуючись залишками рослинних, а також і тваринних організмів, енхітреїди здатні до їх розкладання та гуміфікації. У літературі знаходимо окрeмі свідчення про пошкодження енхітреїдами культурних рослин, а також те, що молоді особини енхітреїд проникають у тканини коренів рослин і поїдають паразитичних нематод (Гиляров, 1954).
Світова фауна нараховує понад 400 видів енхітреїд. Це білуваті черви завдовжки 2-3 мм, інколи до 45 мм з добре розвиненими щетинками (Делеган, 2003). Загалом 75% усіх енхітреїд зустрічаються в шарі ґрунту 0-1см, 22,5% - в шарі 1-3 см і нижче трьох сантиметрового шару – решта.
Найбільша загальна чисельність енхітреїд, біля 45000 орг./ м2, визначена на початку червня. Це є максимальна чисельність, викликана весняним розмноженням. В цей період у зразках зустрічаються великі екземпляри видів з багаточисельними перетяжками, які вказують на готовність тварин до розмноження поділом. Також зустрічається багато молодих особин, що утворилися з таких сегментів (Северцова, 1982).
Тіло енхітреїд утворене великим шкірко-м’язовим мішком і оточене тонким шаром кутикули. Поверхня тіла енхітреїд покрита великою кількістю залоз, які виробляють слизувате виділення, до якого прилипають частинки підґрунтя.
Колір тіла дуже змінний, що спричинено пігментом у шкірно-м’язовому мішку і в шкірних залозах, а також дуже часто забарвленням кровоносних судин, епітелію, вмісту травного тракту і клітин тканини.
Щетинки у енхітреїд розміщені у великому шкірно-м’язовому мішку а також наявність у більшості сегментів на тілі, впорядковані в чотири парні ряди. У деяких сегментах щетинки розміщені поодинці (Kasperzak, 1986).
Енхітреїди – гермафродити, які можуть розмножуватися партено-генетично, швидкість розвитку залежить від температури. У водних форм цикл розвитку триває від 68 до 261 дня. За інтенсивністю пігментації. Розміром та екологічними особливостями розрізняють енхітреїд підстилки, гумусового та мінеральних шарів ґрунту (Делеган, 2003). Учені вважають, що стародавні кільчасті черви походять від стародавніх вільноживучих плоских червів. Доказом цього є, наприклад, наявність війок у личинок морських кільчастих червів, органів виділення, що починаються зірчастими клітинами з війками, а також подібність їх нервової системи до нервової системи планарій. Багатощетинкові черви древніші за малощетинкових, хоча і мають більш складну будову. Спрощення будови останніх відбулося, в основному, у зв’язку з переходом до життя в ґрунті.
Доволі велика роль енхітреїд в північних районах. Так в Якутії на вічно холодних ґрунтах їхня біомаса досягає 5-6 г/м2, що складає половину від біомаси дощових червів.
ЕНХІТРЕУСИ:
Enchytraeus capitatus-довжина тіла від 10 до 20мм, жовтого кольору.
Enchytreus sp-довжина від 10 до 30мм, білого кольору. Їх найчастіше використовують як корм для акваріумних риб.
Enchytraeus albidus-часто називають горщиковий черв, довжина тіла до 45мм, білого кольору. Зустрічається у різних місцях: в купах компосту і перегною, по берегах водойм. Ці черви є досить калорійним кормом для акваріумних риб.
Enchytraeus buchholzi- гриндальний черв, дрібний, довжиною 0,5-12мм і діаметром менше 0,4мм. Гриндаль володіє великою здатністю до розмноження – при оптимальних умовах він подвоює свою біомасу за три доби. Тривалість його життя становить 30 діб. Статевозрілими вони стають у віці трьох неділь. Розвиток молодих особин триває 12 днів при температурі 18-20 0С. Це дрібні білі тонкі черви довжиною 0,5-45мм і діаметром 0,8мм.Вони живуть у вологих ґрунтах, які багаті органічними залишками (Гиляров, 1979).
Гриндаля використовують для годування риб. Для його культивування використовують дерев’яний ящик з ґрунтом. Дерево добре пропускає повітря і дозволяє воді випаровуватися, тому постійно потрібно слідкувати за рівнем вологості субстрату. Біомаса червів - це високобілковий, досить калорійний корм – цінна добавка до раціону харчування більшості акваріумних риб.
При годуванні риб енхітреусами не потрібно боятися їх опускання на грунт, бо вони не зариваються в нього і можуть довго жити у воді. Мальків можна годувати дрібними, отриманими через 2-4 дня, енхітреусами. Їх відділяють від більших особин шляхом поміщення червів у стакан води, яку розмішують. Через кілька секунд більші особини осядуть на дно, а дрібні – залишаться у товщі води.
Існує відношення між видовою різноманітністю енхітреїдних угруповань і діапазоном змін хімічних (рН грунту) чи фізичних властивостей ґрунту (опала підстилка та вологість). Кислотність грунту залежить від складу ґрунтової мікрофлори. Також можливе співвідношення між видовим складом і родючістю ґрунту. На вертикальне поширення енхітреїд впливає вологість ґрунту. Всі ґрунтові тварини активніше заселяють верхні шари ґрунту, які багаті на поживні речовини і кисень. Кількість видів енхітреїд частіше зростає через зменшення в сукцесіях ґрунтових організмів (Novak, 2001).
В ґрунті енхітреїди приваблюються накопиченням гниючої рослинної маси і кореневими системами рослин. Що добре видно у частинах з рідким рослинним покривом. У прикореневій зоні енхітреїди часто ведуть хижаць-кий спосіб життя. Основні об’єкти їхнього харчування – фітопаразитичні нематоди. При високій чисельності цих червів фітонематоди швидко зника-ють і процес зараження кореневої системи припиняється (O’Connor, 1967). Окремі групи ґрунтових безхребетних різко відрізняються за рівнем чисель-ності та своїми екологічними потребами, які визначають різноманітність їхньої функції у процесах розкладання рослинних залишків.
Багато ґрунтових тварин починають свою діяльність при доволі низьких температурах. Так, дощові черви вже при 0°С проявляють активність, яка при температурі від +2°С до +3°С буває дуже значною, а при температурі від +5°С до +12°С – максимальна. Енхітреїди краще переносять низькі температури, порівняно з високими.
Енхітреїди дуже добре пристосовані до перенесення несприятливих умов і швидко відновлюють чисельність популяції при покращенні умов (Зражевський, 1954; Курт, 1961;, Hunta et al.,1967). У зміні чисельності енхітреїд існують сезонні коливання (Hunta et al.,1967) більшість сезонних коливань зумовлені смертністю від низьких температур зимою або від високих літом (Курт, 1961). У дослідах з дощовим червами грунт висушували, розтирали у фарфоровій ступці і просівали через міліметрове сито. Навіть і при такій підготовці ґрунту личинки енхітреїд повністю не знищувалися, а в окремих посудинах з дощовими червами виявлялось інтенсивне розмноження (Зражевський, 1954).
На зміну чисельності енхітреїд значний вплив можуть мати природні вороги або нестача їжі (Курт, 1961). Спостерігається деяка залежність кількісного розподілу енхітреїд від типу рослинних асоціацій. Число енхітреїд збільшується від соснових до листяних лісів та залежить також від вмісту поживних речовин у ґрунті, кількість яких зростає від ґрунтів соснових лісів через ґрунти ялинових до листяних. Пояснюється це тим, що у ґрунтах соснових лісів енхітреїди більш піддаються загибелі від висихання, ніж у ялинових лісах. Тому короткі сухі періоди можуть зменшувати чисельність енхітреїд у соснових лісах (Abrachamsen,1972).
Енхітреїди дуже реагують на обробку ґрунту, як на сільськогосподарських землях, так і в лісі. Чисельність енхітреїд підвищується при внесені у грунт гнійно-мінеральних добрив у 3,5 рази у порівнянні з контролем. При чому чисельність червів збільшується безпосередньо у зоні внесення добрива. У той час внесення мінеральних добрив, як правило зменшує щільність енхітреїд ( Артємьєва, 1969; Борисович, 1969, а).
Ґрунтові черви та енхітреїд населяють однорідне навколишнє середовище та відіграють окрему трофічну роль у ґрунті. Зазвичай енхітреїди є нижчою групою безхребетних, будучи чисельнішими у неродючих ґрунтах. Деякі експерименти показують, що чисельність м зменшується у присутності люмбріцид. Це, ймовірно, зумовлюється конкуренцією за їжу. Однак, взаємний зв’язок між цим групами червів є мало досліджений, оскільки специфічні впливи окремих видів люмбріцид та їхніх сполучень на популяції енхітреїд зовсім не розглядались.
В експериментах моделювали пастки для ґрунтових червів у вигляді мікрокосм, де поміщено 5 видів люмбріцид. Через 5 місяців зразки ґрунту забирають та екстрагують енхітреїд методом О’Коннора. Мета дослідження полягає в тому, щоб зробити можливим його використання для обробки даних у монокультурах люмбріцид та у їх змішаних зв’язках з іншими червами. Результати цих експериментів свідчать про наступне:
У монокультурах усі види ґрунтових червів істотно знижують щільність популяцій м у ґрунті;
Енхітреїди , здебільшого впливають на формування гумусового шару.
Зазвичай 75% всіх енхітреїд живуть у верхньому 6-сантиметровому шарі ґрунту (Nielsen,1955 а, O’Connor, 1957, Gragg, 1961), але це також залежить і від фізико-географічних умов проживання.
Значні сезонні зміни щільності популяції та їх вертикальний розподіл у значній мірі залежить від від змін вологості ґрунту (Abrachamsen, 1972). При підвищенні температури ґрунту ми мігрують вниз так, як і при зниженій вологості, проте їхні переміщення обмежуються глибиною 5-10 см (Merminem,- 1967 с, Dash, Gragg,1972 в). Також була відмічена глибина міграції, що дорівнює 20-40 см (Курт, 1961). Досить висока чисельність енхітреїд свідчить про вологість підстилки, яка забезпечує розкладання останньої ґрунтовими безхребетними (Гиляров, 1963).
Вирубка лісу переважно викликає збільшення чисельності енхітреїд внаслідок збільшення вмісту органічних речовин на цих ділянках і наступного утворення міцного шару гумусу, а спалювання лісу та лісової підстилки зменшує їх щільність (Hunta et al., 1967). Дія мінеральних добрив та інсектицидів не є смертельною для енхітреїд, хоч у перший рік їх використання чисельність цих червів зменшується на 30-70% (Бызова, 1964; Voronoba1968).
Значний вплив на сезонні коливання чисельності енхітреїд та їхню середню біомасу може мати ступінь розвитку рослинного покриву (Hunta et al.,1967). Розподіл енхітреїд у різних рослинних асоціаціях вказує на деяку прирученість їхніх різноманітних видів до окремих видів рослин чи їх угрупувань. Таким чином, вивчення фауни енхітреїд у різного типу ґрунтах всіх можливих біотопів та під різними рослинними угрупуваннями, їх біології, екології та кількісного розподілу, а також впливу на них антропогенних факторів показало, що видовий склад і чисельність цих червів можуть служити показником властивостей ґрунту, індикатором різних дій людини на ґрунт.
Транспорт кисню до органів та тканин в олігохет відбувається завдяки замкнутій кровоносній системі. Кров ґрунтових енхітреїд безколірна, а в крові дощових черві міститься розчинений гемоглобін (Kasperzak, 1986).
Інтенсивність використання кисню в енхітреїд досліджували різними методами. У всіх дослідженнях вказується на те, що має місце залежність швидкості дихання від маси тіла червів: інтенсивність дихання вища у дрібних форм та нижча у великих.
Ґрунтові енхітреїди у залежності від маси тіла більш чи менш чутливі до зниження кількості кисню у повітрі. Більш чутливими до дефіциту кисню є великі особини (від 0,4мм до 4,5 мм). Ця залежність розрахована за даними Крюгера (Kruger,1955).Середня біомаса енхітреїд становить 0,3-30 г/м2, хоча відомі нижчі та вищі показники (Person, Lohm, 1977). Енхітреїди відіграють важливу роль у розкладі відмерлої органіки та накопиченні у ґрунті гумусу, в очистці стічних вод (Gragg,1961; Dash et al.,1974). Вони стійкі до дії низьких температур та легко переносять кисле значення pH ґрунту. Тому їх угрупування чисельні, особливо, у підзолистих та торф’яних ґрунтах, де є інші представники сапрофітів не можуть нормально існувати (Abrachamsen, 1971).
Подібно до дощових червів енхітреїди здійснюють міграції у ґрунті та прокладають шляхи, покращуючи його водний та повітряний обміни, а також у певній мірі беруть участь у перемішуванні поверхневих шарів ґрунту (Гиляров, 1960 а), хоча їх роль у даних процесах не така значна, як у дощових червів (Зражевський, 1954).
Енхітреїди можуть заковтувати рештки рослин, екскременти колембол, водорості, гриби та бактерії (1967; 1967), а також, як вже зазначалось вище, знезаражують нематод. Від діяльності представників родини у значній мірі залежить характер розкладу у ґрунті опаду, від чого, у свою чергу. Розвиток окремих шарів ґрунту (Гиляров, Перель, 1970). Особливо велике значення має діяльність енхітреїд у хвойних лісах, де загальна чисельність та активність безхребетних невелика та клітковина складає основну частину модеру ((O’Connor, 1967; Hunta et al.,1967).
Ґрунтові тварини мають важливе значення у поширенні мікроорганізмів. Багато безхребетних тварин заковтують спори грибів, які, проходячи через кишечник, не втрачають здатність до проростання. таким шляхом розповсюджуються інші мікроорганізми, що потрапляють у кишечник безхребетних разом із їжею. У травному тракті такі мікроорганізми не тільки залишаються живими, але й розмножуються. Пересуваючись у ґрунті, тварини переносять їх часто у місця більш сприятливі для існування.
Надзвичайно велика роль ґрунтових безхребетних полягає у стимуляції діяльності мікроорганізмів. Подрібнюючи рослинний матеріал, тварини збільшують його загальну поверхню та сприяють розмноженню мікроорганізмів. Пропускаючи подрібнену їжу через кишечник, змінюючи та зволожуючи її при перетравленні, безхребетні створюють ще більш сприятливі умови для розмноження та розвитку. У результаті екскременти ґрунтових тварин, зокрема енхітреїд, є центром швидкого розмноження мікроорганізмів.
Завдяки тому, що у кишечнику тварин створюються симбіотичні відносини з окремими грантовими мікроорганізмами. В екскрементах різних груп безхребетних можуть розвиватися різні комплекси мікроорганізмів (Козловська, 1968). В той же час специфічність складу кишкових симбіонтів у представників одного й того ж виду відносна, оскільки залежить від оточуючого середовища, внаслідок чого спостерігаються нестійкість набору видів кишкової мікрофлори у різних місцезнаходженнях та у різні сезони одного й того біотопу (Козловська, Загуральська, 1966 а; Козловська, 1968).
В екскрементах енхітреїд, що населяли торф’яний ґрунт, спостерігається збільшення кількості актиноміцетів (Козловська, Загуральська, 1966). Ці малощетинкові черви в якості їжі використовують органічний детрит та мікрофлору. Грибоїдні енхітреїди заковтують 28,6% від маси тіла кожної доби. У грабово-дубових лісонасадженнях енхітреїди з’їдають 23,9-112кг/га підстилки щорічно (Стриганова, 1980). Відомі також відносини енхітреїд із ґрунтовими грибами, які досліджувалися у польових та лабораторних умовах в Канаді (Dash, Gragg, 1972). У лісову підстилку закладали "грибні пастки" – блоки, вирізані із агаризованих культур окремих видів ґрунтових грибів. Через тиждень ці блоки витягували ся із підстилки, а знайдені у них тварин ідентифікувалися під мікроскопом. У випадку лабораторних досліджень енхітреїди утримувалися в чашці Петрі на агаризованій культурі гриба та після закінчення досліду обчислювалася або площа з’їденого міцелію, або загальна чисельність чи біомаса тварин. Ці спостереження підтверджують наявність у енхітреїд окремої вибірковості по відношенню до грибів.
Загалом енхітреїди можуть бути охарактеризовані як сапрофаги із тенденцією до вибіркової мікофагії. Хижацтво притаманне нестатевозрілим особинам багатьох видів та жителям підводних біотопів. У ґрунті, очевидно, оптимальні умови для цих тварин є у гумусовому шарі. Там енхітреїди знаходяться в умовах надлишку харчового субстрату.
При освоєнні підстилки та мінерального шару ґрунту вони переходять до мікофагії та хижацтва. Вживання більш калорійної їжі призводить до пришвидшення темпів росту та розвитку, а також дозволяє енхітреїдам існувати в умовах більш контрасного гідротермічного режиму.
Енхітреїди багаточисельні у більшості типів ґрунтів, в яких їх роль у розкладанні органіки дуже значна. У кишечнику енхітреїд (як і у диплопод, мокриць та молюсків) відбувається розчеплення целюлози та інтенсивна мінералізація вмісту рослинних клітин (Стриганова, 1972). Відмічено, що гуміфікація рослинних решток у кишечнику енхітреїд менш значна, ніж у травному тракті дощових червів. Це пов’язано із надлишком та різноманітністю мікрофлори (Козловська, Загуральська, 1966). Але у багатьох випадках роль енхітреїд у розкладанні органічних речовин часто переважає у порівняні із дощовими червами (Зражевський, 1954).
Енхітреїди, зазвичай, відносяться до так званих ’’вторинних руйнівників’’, адже вони живляться рослинними тканинами, що попередньо споживалися іншими організмами – грибами, бактеріями, і здійснюють не стільки механічні, скільки хімічні зміни рослинного матеріалу (Курт, 1961; Dunger,1958, 1963, Gragg, Dash,1972). Енхітреїди здатні утилізувати рослинний матеріал на стадії первинного розкладу мікроорганізмами, під дією яких руйнуються токсичні з’єднання, розкладаючи та засвоюючи комплекс полісахаридів (Nielsen,1962; Whittaker,1974).
Оскільки енхітреїди впливають на хід грунтотвірних процесів, то дані кількісного та якісного підрахунку цих олігохет дають дуже хороші резуль-тати при визначенні типів ґрунтів. Співвідношення чисельності різних груп сапрофітів може вказувати на характер формування генетичних горизонтів ґрунту (Гиляров, Перель, 1970). При сприятливих умовах деякі види ґрун-тових енхітреїд розмножуються у великій кількості (до 150-200 тис./м) і відіграють важливу роль ву процесах розкладу органіки та ґрунтоутворенні. Завдяки тому, що їх легко розводити в ящиках чи іншому посуді із землею, деякі види, головним чино білий енхітрей (Enchitrаeus albidus), стали вико-ристовувати як хороший корм не тільки для акваріумних риб, але і на рибних заводах у великих кількостях. На морських узбережжях, особливо на Білому морі, серед гниючих водоростей деякі енхітреїди, особливо Enchitrаeus albidus і Lumbricus lineatus, утворюють великі скупчення, в яких черви буквально кишать.
Розповсюджені енхітреїди дуже широко, особливо в північній півкулі, в помірній та субарктичній зонах. Зустрічаються вони і високо в горах(3-4 км над рівнем моря), а також дані черви були знайдені і в печерах. Відомо, що деякі види цієї родини витримують тривалу дію низьких температур. Ряд вчених спостерігали оживання енхітреїд при таненні льоду, в які вони вмерзали. Американський зоолог Мур розповідає, що один вид цих черв (Mesenchytraeus solifurus) зустрічався йому у снігах гірських льодовиків Аляски. На початку літа, коли сніг був щільним, вони в’яло повзали по його поверхні вночі, а опівдні заривалися всередину. Під час танення снігу черви були більш активні, а найбільші їхні скупчення спостерігалися біля утворених калюж. Цікаво, що багато видів енхітреїд, які живуть у снігах, мають чорне або темно-коричневе забарвлення. Це, можливо, має значення для поглинання сонячних променів та для захисту від ультрафіолетового випромінювання. Для даних енхітреїд в якості корму виступають одноклітинні червоні водорості, яких є дуже багато у снігах, а також, можливо, пилок хвойних дерев.
Енхітреїди зустрічаються у великих кількостях тільки у достатньо вологих ґрунтах, тому у сухих піщаних ґрунтах їх дуже мало або ж зовсім немає. При сприятливих умовах чисельність м досягає декілька десятків тисяч особин на 1м2, а сумарна маса становить 1ц/га (Гиляров, 1954). Вивчення екології цієї важливої групи сапрофітів знаходиться лише на початковій стадії. Це пов’язано з деякими труднощами дослідження та визначення енхітреїд.
Ґрунтові безхребетні тварини , як структурний елемент екосистем , відіграють важливу роль у їх функціонуванні , к процесах трансформації речовини та енергії ( Зражевський, 1957 ; Козловская, 1976 ). Оскільки більшість ґрунтових безхребетних є сапрофагами , то чим вище різноманіття трофічної групи угрупування , тим ефективніше й повно вони здійснюють роботу з деструкції відмерлих рослинних решток, сприяють забезпеченню фітокомпоненту екосистеми поживними елементами . покращують ґрунт.
Грунтово-зоологічні дослідження проводились на території Сколівських Бескидів. Вони передбачали облік великих ґрунтових безхребетних (мезофауни), енхітреїд і дрібних членистоногих (мікроартропод), визначення їх видової або групової належності та маси .Застосовували методи безпосереднього обліку тварин, які дозволяють визначити їх чисельність у цілому заселеному ними об`ємі ґрунту , розрахованому на 1 м2 поверхні. Для вивчення енхітреїд і мікроартропод проби ґрунту відбирали на дослідних ділянках у 5 – 10 кратній повторності за допомогою металевого циліндра об`ємом 125 см і у поліетиленових мішечках транспортували в лабораторію. Екстракцію енхітреїд з ґрунтових зразків здійснювали методом «водяних лійок» О`Коннора.
У зборах безхребетних ґрунтової мезофауни умовно корінних букових лісів досліджуваної території виявлено 95 видів тварин з 6 класів :Oligochaeta ,Frachnidae ,Grustacea , Myrsapoda , Insekta , Gastropoda. Енхітреїди представлені 7 видами , що належать до 4 родів. Найпоширенішими і найчисленнішими є Cognettia sphaghetorum (Vejdovsku,1977), Mesenchutraeus pelicensis Issel,1905,Fredericia bulbosa (Rosa,1887), F. dalba (Haffmeister, 1843), F. bisetosa (Levinsen, 1884), Henlea ventriculosa (d`Udektm, 1854), Bryodrilus ehlersi Ude, 1892.
За трофічною спеціалізацією, із загального видового різноманіття досліджених ґрунтових безхребетних (184 види) 72% є сапрофагами, 16% - фітофагами та 12% - хижаками.
Незважаючи на найбагатше видове різноманіття угрупування ґрунтових безхребетних бучин, в окремих екосистемах вони дещо відрізняються між собою і різноманіттям й кількісними показниками, але мають спільні й характерні особливості. Переважно вони утворені 35-51 видами мезофауни, 4-7 видами енхітреїд і до 60 видами мікроартропод. Для цих екосистем характерними є високі кількості показники угруповань енхітреїд. Середня за вегетаційний період їх чисельність становить 13,90 (9,78-18,35) тисяч особ./м2 з масою 0,79 (0,41-1,70) г/м-2(Яворницький, Яворницька, 2008).
Участь ґрунтових безхребетних забезпечує в екосистемах максимально можливий розклад рослинних решток і є важливим природним чинником збереження родючості ґрунту.
2. Фізико-географічна характеристика досліджуваних територій
2.1 Фізико-географічна характеристика м. Львова
Розташування. Львів розташований на стику Львівського нагір’я, горбкуватого Розточчя та низинного Побужжя, на відстані на відстані близько 80 км від кордону з Польщею. Через місто проходить межа головна Європейського вододілу, який розмежовує ріки Балтійського та Чорноморського басейнів. Є у Львові такі місця, де з одного майдану під час дощу вода біжить одночасно у двох напрямках – до Дністра і до Вісли. Місто розташоване на пограниччі трьох географічних країв – Поділля, Рочточчя та Волині. Середня висота Львова над рівнем моря – 289 метрів. Найвища точка міста – гора Високий замок (409 м над рівнем моря). Площа Львова становить 171, 01 км2. Географічні координати:45°00´пн.ш., 24°00´сх.д.
Геологічна будова. В межах міста розвинуті верхньокрейдові та четвертинні відклади представлені товщою маастрихтських світло-коричневих мергелів, потужність близько 50 м. Ці відклади є регіональним водоупором. Верхньоміоценові відклади представлені9знизу вверх): миколаївськими пісками та пісковиками товщею літотамнієвих вапняків з пропласками гіпсу. Ці відклади нерівномірно залягають на верньокрейдових та переважно розвинуті на головному вододілі. Четвертинні відклади представлені переважно дольодовим лісом, пісками, травертинами та постльодовими болотними суглинками та торфовищами у районі Білогорщі та долині Полтви.
Ґрунти представлені чорноземами, елювіальними та торфяно-болотянистими ґрунтами.
Львів з його околицями у тектонічному відношенні розташований у межах південно-західної частини Східноєвропейської платформи. Цю частину платформи також називають подільською плитою. Осадовий чохол платформи представлений тут палеозойськими утвореннями які дуже полого занурюються на південний захід, під карпатську складчасто-покривну споруду.
Клімат. Клімат – помірно-контенинтальний. Середня температура складає -4°С у січні та +18°С у червні. Річний рівень опадів сягає близько 66 см (26 дюймів) при відносному дефіциті вологи протягом літніх місяців.
Своїм багатством декоративних рослин у садах та парках Львов завдячує м’якому вологому клімату. Якщо у середині ХІХ ст у міських насадженнях налічувалось 57 видів дерев, чагарників та ліан, то нині їх близько тисячі.
19.11.2017 01:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора