Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Особливості управління витратами на інноваційну діяльність ПрАТ «МЗМВ «Оскар» в умовах зовнішньоекономічних зв’язків.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Систем управління
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Бакалаврська робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
АНОТАЦІЯ
Особливості управління витратами на інноваційну діяльність ПрАТ «МЗМВ «Оскар» в умовах зовнішньоекономічних зв’язків . – Бакалаврська кваліфікаційна робота. – НУ «Львівська політехніка», Львів, 2013.
Метою бакалаврської роботи є дослідження та аналіз системи управління витратами на інноваційну діяльність Приватного акціонерного товариства «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» Для цього в першій частині роботи було вивчено та проаналізовано літературні джерела та законодавчу базу, які стосуються даної теми, а також розроблено методологічну модель управління витратами на інноваційну діяльність. В другій частині проаналізовано виробничо-господарську та зовнішньоекономічну діяльність ПрАТ «МЗМВ «Оскар», досліджено особливості системи управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків та запропоновано шляхи її вдосконалення.
АNNOTATION
Gunkevych R. I. Features of government expenditure on innovation JSC «MZMV" Oscar "in foreign relations. - Bachelor qualifications-on work. - "Lviv Polytechnic", Lviv, 2013.
The purpose of undergraduate work is research and analysis of the costs management to innovate Private Joint Stock Company "Morshynskyy mineral water plant" Oscar ". For the first part of this work we studied and analyzed the literature and legislation related to the topic, and also developed a methodological model personnel management spending on innovation. The second part analyzes the production and economic and foreign economic activity of PJSC "MZMV" Oscar ", peculiarities of government expenditure on innovation activities in external relations and the ways of improvement.
ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА «ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ» 8
1. 1 Витрати на інноваційну діяльність як складова витрат підприємства: сутність та види 8
1. 2 Система та принципи управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків 18
1. 3 Методи ефективного управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків 28
1. 4 Оцінка законодавчої та нормативно – правової бази з питань управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків 32
РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИКО – РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА « ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ПРАТ МЗМВ «ОСКАР» 37
2. 1 Загальна характеристика ПрАТ «МЗМВ «Оскар» 37
2. 2. Аналіз управління виробничо-господарської та міжнародно економічної діяльності ПрАТ «МЗМВ «Оскар» 41
2. 2. 2 Аналізування виробничо-господарської та міжнародно - економічної діяльності підприємства. 46
2. 3 Аналізування особливостей управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків на ПрАТ «МЗМВ «Оскар» 50
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ 59
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 70
ДОДАТКИ 76
ВСТУП
Підвищення ефективності сучасного виробництва та забезпечення конкурентоспроможності продукції ґрунтується в основному на нових рішеннях у сфері техніки та технології, а також на застосуванні нових організаційних форм та економічних методів господарювання, які використовують на різних стадіях циклу «наука-виробництво» реалізують відповідні ланки управління на рівні підприємств, об'єднань, наукових і проектних організацій. Прийняття та реалізація таких рішень і є змістом інноваційних процесів.
Серцевиною інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.
Технічне вдосконалення виробництва пов’язане з додатковими витратами праці на всіх етапах створення й експлуатації нової техніки. Зростання додаткових витрат є однією із суперечностей науково-технічного прогресу, що виражені в тому, що додаткові інвестиційні вкладення, пов’язаніз розробкою нової продукції, з їхньою матеріалізацією у вигляді нових засобів праці, не збігаються з часом із додатковим економічним ефектом від впровадження технічних нововведень. Величина цих витрат є додатковою щодо поточних витрат, пов’язаних із виробництвом і експлуатацією нової техніки, тобто до витрат, що відповідають умовам раніше освоєного виробництва.
Актуальність теми полягає в тому, що сучасний етап науково-технічного розвитку потребує від підприємств України створення нового організаційно-економічного механізму управління інноваційною діяльністю. Підґрунтям розробки та впровадження такого механізму є визначення інноваційної діяльності як форми адаптації підприємств до впливу чинників зовнішнього середовища з урахуванням векторів розвитку технічної, економічної та організаційної складових інвестиційного потенціалу підприємства. Їх взаємозв’язок забезпечує економічне зростання: так, за оцінками експертів, на 25% за рахунок прямого інвестування, на 30% за рахунок удосконалення управління персоналом і на 40% через запровадження новітніх науково-технічних розробок (інновацій).
Метою є аналіз та розробка концепції організаційно-економічного механізму управління витратами інноваційної діяльності ПрАТ «МЗМВ «Оскар»та методів її реалізації, спрямованих на підвищення ефективності нововведень і досягнення конкурентних переваг на ринку в умовах зовнішньоекономічних зв’язків.
ПрАТ «МЗМВ «Оскар» є об’єктом написання бакалаврської кваліфікаційної роботи. «Оскар» – це потужне інноваційне підприємство, обладнане сучасним устаткуванням. Входить до складу IDS Group – української групи компаній, частина міжнародної групи IDS Borjomi International, яка є одним з трьох найбільших гравців на ринку мінеральних вод СНД та Прибалтики і лідером в категорії природних бутильованих вод. Підприємство виробляє мінеральну воду торгової марки «Моршинська» (газована, слабогазована та негазована).Розташоване у м. Моршині. Продукція реалізується по всій території України, а також експортується. Генеральним директором даного підприємства є Жовнір Валерій Васильович.
Предметом дослідження є методичні та прикладні підходи до проблеми управління витратами на інноваційну діяльність.
Теоретико-методологічною основою роботи є аналітичний метод, метод дослідження (аналіз), синтетичний метод, метод спостереження, метод порівняння, кореляційно-регресійний аналіз, табличний і графічний методи та інші.
Інформаційною базою для дослідження та написання бакалаврської роботи слугували первинні та кінцеві статистичні дані, підручники, наукові роботи, нормативно-законодавча документація, інтернет-ресурс, монографії та знання, отримані під час навчання в університеті.
Що ж стосується проблематики інноваційних процесів, то в галузі виробництва мінеральних вод, воно має надзвичайно важливе значення, адже виробництво високоякісної та конкурентоспроможної мінеральної води вимагає нового обладнання та вдосконалених методів виробництва. Тому, даній галузі і зокрема заводу «Оскар» потрібно приділити максимум зусиль, аби впровадити дієву та ефективну систему управління витратами на дані нововведення.
У теоретичній частині розглянуто основні витрати, які виникають в результаті діяльності підприємства ,зокрема інноваційної, наведено їх класифікацію та проаналізовано їхню роль. Досліджено поняття системи управління витратами, визначено методи та принципи управління витратами на інновації, охарактеризовано основні законодавчі акти, які регулюють діяльність підприємства, у тому числі і діяльність, пов’язану з управлінням витратами на інновації.
Аналітико-дослідницька частина присвячена аналізуванню виробничо-господарської і зовнішньоекономічної діяльності підприємства, зокрема проаналізована система управління витратами на інноваційну діяльність.
У результаті дослідження управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків на ПрАТ «МЗМВ «Оскар» було підтверджено ефективність її функціонування. Зокрема, на підприємстві добре виконують свою роль управлінці, котрі займаються функціями планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання. Високий рівень мотивації працівників, які задіяні до процесу управління витратами на інновації а також добре розвинена інфраструктура управління витратами.
Для вдосконалення системи управління витратами на інновації можна запропонувати спільне використання методу АВС разом із таргет-костинг і LCC-аналіз, що дозволить отримати управлінському персоналу достатню кількість інформації для операційного , стратегічного та ефективного управління та дасть найбільший ефект у досягненні цілей підприємства в умовах зовнішньоекономічних зв’язків.
Нагадаємо, що зовнішньоекономічні зв’язки існують між конкретними учасниками: підприємствами чи підприємцями, які належать до різних країн і розташовані як на території України, так і в інших країнах. Співпраця здійснюється різними формами виробничих і торгово-комерційних контактів. Ці форми відповідають характеру спеціалізації, яка пов’язана із ступенем економічного розвитку, розміщенням виробничих об’єктів, наявності природно-ресурсного потенціалу, а також, виходячи з ринкового попиту, і доцільності певної спеціалізації.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА «ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ»
1 Витрати на інноваційну діяльність як складова витрат підприємства: сутність та види
Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт, послуг), а також цін на продукцію, (роботи, послуги).
Ефективність діяльності підприємств значною мірою зумовлена їх здатністю швидко реагувати на зміни в темпах науково-технічного прогресу, їх можливістю впроваджуватинові технологічні процеси та виготовляти нову продукцію, тобто безпосередньо залежить від витрат наінноваційні процеси. Специфіка цих витрат полягає у тому, що від їх розміру залежитьконкурентоспроможність продукції, що виробляється, необхідний рівень рентабельності та прибутковостівиробництва.
Розмаїття витрат на інноваційні процеси підприємства зумовлює необхідність їх систематизації шляхом виділення їх певних типів. Така класифікація повинна дати можливість чітко виділяти витрати наінноваційні процеси, показувати їх локалізацію, виділені елементи або види витрат повинні підлягатиобчисленню, визначати їх пріоритетність, організовувати їх моніторинг, контролювати їх рівень, а такожрозробити заходи щодо їх регулювання. Для використання існуючих класифікаційних ознак витрат на рівні підприємства необхідне їх доопрацювання стосовно витрат на інноваційні процеси, у ході якого необхідноврахувати практичний аспект використання виділених елементів структури таких витрат.
Для того, щоб розмежувати поняття витрат, які стосуються звичайної виробничої діяльності та тих, що понесені підприємством на інноваційні процеси, необхідно дослідити класифікацію витрат підприємства, зокрема на інноваційну діяльність та зробити висновок про їївідповідність сучасним потребам управління.
Термін «інновація» походить від латинського «novatio», що означає «оновлення» або «зміна» та префікса «in» , який з латинського перекладається, як «в напрямку», тобто якщо дослівно «innovatio» - означає «в напрямку змін». Саме поняття «інновація» вперше з’явилося в наукових роботах в ХІХ ст. і означало введення певних елементів однієї культури в іншу. Але широкого значення це поняття набуло в науковій праці Шумпетера Й. . Ним вперше «інновація» була представлена, як економічна категорія та вперше було використано терміни «інноваційний процес», «нові комбінації», «нововведення»[40].
Трактування поняття інноваційна діяльність можна знайти у Законі України «Про інноваційну діяльність». Вказаний нормативно – правовий акт зазначає, що інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг[11].
На думку Пригара О. Ю.інновації дають змогу підприємствам набути конкурентних переваг у жорсткому конкурентному середовищі та зайняти стійкі позиції на ринку. Існують різні моделі інноваційного розвитку підприємств. Однак, навіть підприємства, які не орієнтовані на радикальні інновації і не впроваджують інновації постійно у виробництво, здійснюють інноваційну діяльність, оскільки намагаються зайняти стійкі конкурентні позиції на ринку [28].
Розвиток інноваційної діяльності має важливе значення для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та економіки загалом зв’язку з цим необхідно сформувати цілий комплекс заходів, якізабезпечать максимальну ефективність від використання можливостей зовнішнього середовища і сильних сторін підприємства для зменшення впливу загроз та нейтралізації негативних чинників [2].
Інновації та технічне вдосконалення виробництва пов’язане з додатковими витратами праці на всіх етапах створення й експлуатації нової техніки. Зростання додаткових витрат є однією із суперечностей науково-технічного прогресу, що виражені в тому, що додаткові інвестиційні вкладення, пов’язані з розробкою нової продукції, з їхньою матеріалізацією у вигляді нових засобів праці, не збігаються з часом із додатковим економічним ефектом від впровадження технічних нововведень. Величина цих витрат є додатковою щодо поточних витрат, пов’язаних із виробництвом і експлуатацією нової техніки, тобто до витрат, що відповідають умовам раніше освоєного виробництва [15].
Для розмежування витрат, які стосуються звичайної виробничої діяльності та ті, що понесені підприємством на інноваційні процеси, проаналізуємо теоретичні підходи до визначення цих категорій.
Сьогодні в економічній літературі не існує однозначності у трактуванні сутності витрат.
При аналізі поняття «витрати» у працях Ровенської В.В., Костенко Т.Д., можна сказати, що витрати як економічна категорія – це грошові та матеріальні ресурси, які використані протягом певного періоду в господарському процесі підприємства, а також показник ефективності діяльності господарюючого суб’єкта [10].
З позицій економічного підходу Чумаченко М. до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів [38].
У своїх працях Бутинець Ф. Ф., Янчева Л. М. , Остапчук Т. П., Якименко С. І. при розгляді витрат визначають їх як загальноекономічну категорію, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Відрізняють поняття витрат в бухгалтерському розумінні від витрат в економічному тлумаченні. Так, під економічними витратами розуміють «затрати втрачених можливостей», тобто суму грошей яку можна отримати при найбільш вигідному із всіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь - якого ресурсу обраного для виробництвапродукції дорівнюють його вартості при найкращому із всіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів упорівнянні з кількістю варіантів їх використання[4].
З бухгалтерської точки зору витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів [23]. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.
Таким чином, на основі проведеного аналізу поняття «витрати» у працях економістів можна сказати, що витрати як економічна категорія – це грошові та матеріальні ресурси, які використані протягом певного періоду в господарському процесі підприємства, а також показник ефективності діяльності господарюючого суб’єкта.
Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат[3]. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.
Традиційна класифікація витрат представлена на рис. 1. 1 [5].
Ф. Бутинець до основних відносить витрати, безпосередньо пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90% собівартості. Накладні витрати виникають у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством[4].
За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні.Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).
/
Рис. 1. 1 Класифікація витрат підприємства
Слід відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.
За складом витрати можуть бути одноелементними або комплексними.
Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.
За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.
Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, а саме:
сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;
витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг;
інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.
Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.
Непрямий розподіл витрат призводить до неточностей у визначенні собівартості окремих видів продукції, тому при організації обліку повинна приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат.
За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.
До поточних відносять витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов’язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.
Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності [3].
Для розуміння категорії «витрати на інновації» в розрізі діяльності підприємства», проаналізуємо їх класифікацію витрат різними авторами.
У статистичній формі № 1 витрати на інновації поділено за такими напрямками: внутрішні НДР (науково-дослідні роботи) (без амортизації, включають капітальнівитрати на споруди та обладнання для виконання НДР); придбання НДР (зовнішні НДР); придбання машин, обладнання та програмного забезпечення (за винятком витрат на обладнання для НДР); придбання іншихзовнішніх знань; інші витрати[21].
Пашута М. Т., Шкільнюк О. М класифікують лише загальну суму витрат на технологічні інновації за напрямками (дослідження і розробки, придбання прав на патенти, ліцензії на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, технологічна підготовка виробництва, придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів та капітальні витрати пов’язані із запровадженням інновацій, маркетинг, реклама, інші витрати); та на поточні і капітальні витрати [25].
Поточні витрати включають витрати на оплату праці працівників, які зайняті розробкою і впровадженням технологічних інновацій, відрахування на соціальні потреби, а такожвитрати, які не входять до складу капітальних витрат, такі як витрати на придбання сировини, матеріалів, обладнання, необхідних для забезпечення інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року.
Капітальні вкладення (довгострокові інвестиції) складаються із витрат на придбання машин, обладнання інших основних засобів, витрат на придбання споруд, необхідних для використання вінноваційній діяльності, земельних ділянок та об’єктів природокористування для проведення інноваційної діяльності [25].
На думку Бажал Ю. М., Федулової Л. І., Александрової В. П., особливо актуальним для України, яка проголосила інноваційний шлях розвитку економіки, є критична оцінка об’єктів господарювання, що функціонують у країні. Вирішальнуроль мають відігравати інституційні трансформації в науково-інноваційній сфері для сприяння активізаціїперехідних процесів, що потребує розробки надійної методологічної бази щодо оцінки ефективностітрансформаційних інституційних змін в інноваційній сфері, визначення типології, структури і рівня трансакційних витрат [13].
Тому науковці вважають, що для інноваційної сфери повною мірою можна застосувати наведену типологію трансакційних витрат:
1) витрати пошуку інформації: витрати часу і ресурсів, необхідних для проведення пошуку, та витрат, що є наслідком неповноти і недосконалості отриманої інформації;
2) витрати проведення переговорів. Основний інструмент економії цього виду витрат – стандартні (типові) договори;
3) витрати виміру: витрати на відповідну вимірювальну техніку, проведення безпосередньо виміру та витрати від помилок;
4) витрати специфікації та захист прав власності: витрати на утримання судів, арбітражу, державних органів, витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення порушених прав, а також від недосконалої їх специфікації та ненадійного захисту;
5) витрати опортуністичної поведінки (враховують фактор ухилення агента від роботи, корупція або шантаж та ін.)[13].
Козаченко Г. В., Погорєлов Ю. С., Хлапьонов Л. Ю., Макухін Г. А. вважають, що у межах теорії неоінституціоналізму затрати підприємства поділено на трансформаційні, трансакційні й організаційні. Трансформаційні затрати — це затрати, пов'язані зі зміною фізичних властивостей і атрибутів благ, затрати щодо трансформації затрат у готову продукцію. Трансакційні затрати — це затрати, що супроводжують взаємодію економічних агентів, затрати експлуатації економічної системи. Організаційні затрати розуміють як затрати щодо забезпечення контролю та розподілу ресурсів усередині організації, а також затрати з мінімізації опортуністичної поведінки всередині організації. Незважаючи на те, що виокремлення трансакційних і трансформаційних затрат дає змогу вишукати резерви зменшення затрат, на практиці їх не вирізняють. Передусім це пов'язано з тим, що наявна система бухгалтерського обліку не дає можливості накопичувати й обробляти інформацію про трансакційні і трансформаційні затрати[35].
Козаченко Г. В., Погорєлов Ю. С., Хлапьонов Л. Ю., Макухін Г. А., Пашута М. Т., Шкільнюк О. М. поділяють витрати на інноваційні процеси не тільки за напрямками використання та на поточні та капітальні, трансформаційні (або виробничо-технологічні) іорганізаційні та трансакційні витрати, але і на прямі (безпосередньо пов’язаніз розробкою нововведення і налагодженням його промислового виробництва) та непрямі витрати (витрати на ринкове просування та подальшу його експлуатацію), на регульовані (контрольовані) і нерегульовані (неконтрольовані) а також за типами інновацій [27,35].
При цьому, в процесі оцінки вартісних параметрів в інновації, економісти вважають за необхідне враховувати не тільки прямі витрати на реалізацію нововведення, але і непрямі витрати, щодо її розробки, впровадження та підтримки, що відповідним чином вимагає застосування системних методів діагностики, обліку та аналізу повних витрат на впровадження інноваційних процесів.
На думку Ільченко О. О., Саєнко К. С. та Кантаєвої О. В. витрати, що здійснюються на етапі формування інновацій впродовж життєвого циклу до того, як новий процес або продукт починає окупати себе, у відповідності зі стадіями життєвого циклу і видом інновації поділяються на декілька основних категорій, котрі відображені в табл. 1. 1 [ 12, 15, 29].
Таблиця 1. 1
Класифікація витрат на створення та освоєння інновацій
Ознака класифікації
Види витрат
За стадіями життєвого циклу продукції
Підготовка виробництва, виробництво, експлуатація, утилізація
За цільовим направленням НТП
Впровадження нового обладнання, технології, створення нової продукції
За характером робіт
НДР, ДКР, дослідне виробництво, організаційно-технологічна підготовка виробництва, будівельно-монтажні роботи, освоєння
За характером витрат
Поточні, капітальні
За способом групування
Статтями калькуляції, економічними елементами
За способом включення у проект
Прямі та непрямі
За відношенням до виробництва і собівартості
Перед-виробничі і виробничі; включаються в собівартість і не включаються
За періодичністю виникнення
Одноразові, періодичні, по-
точні
За джерелом фінансування
Власні (фонд НДДКР, прибуток, собівартість) та залучені кошти (кредити банку, бюджетне фінансування, інше)
Отже, наведена класифікація витрат на стадії підготовки виробництва нових видів продукціївідображає характерні, специфічні для інноваційного процесу ознаки, що дозволяє краще розібратися в економічній природі витрат і використовувати її в обліку й управлінні.
Козаченко Г. В., Погорєлов Ю. С., Хлапьонов Л. Ю., Макухін Г. А. розрізняють чотири типи інновацій: продуктові, процесові, маркетингові й організаційні. На основі цього витрати на інноваційні процеси можна розмежувати за типами інновацій на витрати на НДДКР; витрати на випуск нового виду продукції (витрати на продуктові інновації); витрати на освоєння нової технології (витрати на технологічні інновації); витрати на організаційно - управлінську інновацію[35].
Витрати підприємства ідентифікують за їх видами, місцями виникнення та носіями. Ці параметри відображають напрямки процесу витрачання наявних упідприємства ресурсів.
Розмаїття витрат, зокрема на інноваційні процеси підприємства зумовлює необхідність їх систематизації шляхом виділення їх певних типів. Така класифікація повинна дати можливість чітко виділяти витрати на інноваційні процеси та ефективно управляти ними.
2 Система та принципи управління витратами на інноваційну діяльність в умовах зовнішньоекономічних зв’язків
В сучасних економічних умовах пошук вітчизняними товаровиробниками шляхів виживання і розвитку ускладнюється перманентною нестабільністю ринкового середовища, частими, не завжди передбачуваними змінами умов господарювання, уподобань споживачів, подальшим скороченням тривалості життєвого циклу багатьох видів продукції. Однак, як свідчить світова практика, природним шляхом розвитку в цих умовах є інноваційний, який згідно слід трактувати як розвиток на основі постійного пошуку і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства в умовах змін зовнішнього середовища в рамках його місії і прийнятої мотивації діяльності, що пов’язано з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту. Проте для більшості малих підприємств, які обмежені у фінансових ресурсах, мають, за незначним винятком, незначний інноваційний потенціал цей шлях розвитку, є достатньо проблематичним. У цих умовах одним з найперспективніших для них є орієнтація діяльності на ніші ринку – відносно невеликі його ділянки з різко вираженою специфікою запитів споживачів, і як правило, обділені увагою конкурентів [39].
Важливою умовою успішної діяльності підприємств та набуття ними конкурентних переваг у жорсткому конкурентному середовищі в умовах зовнішньоекономічних зв’язків є досягнення оптимального рівня витрат на технічне вдосконалення виробництва, тобто ефективне управління витратами на інновації, внаслідок чого зросте конкурентоздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання на міжнародних ринках.
Для глибшого аналізу терміну управління витратами, розглянемо його трактування різними науковцями.
Кузьмін О. Є. та Мельник О. Г. розглядають управління як цілеспрямовану дію на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку з зі зміною обставин [20].
На думку Терещенко М. А. управління сучасним підприємством є складним комплексним завданням, що вимагає організації взаємодії ресурсів різного роду [31].
Так, Голов С. Ф. розглядає управління витратами як принципово нову систему, яка дає змогу чітко відстежувати, аналізувати й контролювати витрати, Т.П. Карпова вважає, що управління витратами включає такі елементи: планування, нормування, облік, калькулювання, економічний аналіз, контроль, регулювання та прогнозування витрат, Попов О. управління витратами – це розробляння і реалізація управлінських впливів, заснованих на використанні економічних законів щодо формування та регулювання витрат підприємства відповідно до його стратегічних і поточних цілей. Управління витратами – складова система управлінського обліку [7, 16].
Наприкінці 50-х років минулого століття на основі теорії систем формуються системний та ситуаційний підходи до аналізу функціонування господарських структур. Особливість системного підходу пов’язана з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин. Ситуаційний підхід передбачає набір обставин, які впливають на організацію і вміння правильно їх оцінювати. У сучасних концепціях управління, крім системного і ситуаційного підходів, виділяють функціональний, предметний і процесний підходи. Сутність функціонального підходу полягає у вирішенні завдання через сукупність функцій, які потрібно виконати. Для застосування вибраних функцій управління вибирають декілька об’єктів для виконання, і оптимальним вважають той, за якого витрати на його реалізацію є мінімальними.
Предметний підхід застосовується для удосконалення наявних об’єктів або систем. Процесний підхід передбачає взаємозв’язок функцій управління і розглядає кожну з них як окремий неперервний процес для досягнення завдань. Розглядаючи сутність кожного з підходів, потрібно враховувати технічні, економічні, організаційні та соціальні проблеми підприємства, складність яких збільшується в умовах ринкового середовища. Аналізуючи праці науковців Глушкова В., Доброва Г., Терещенко В. , Кліліанда Д., Кінга В., Турила А. М та Турила А. А., Кравчука Ю. Б.,можна зробити висновок, що для підвищення якості управління та ефективності господарської діяльності підприємств доцільнішим є використання саме системного підходу до управління витратами [6, 18, 32].
Характерною особливістю сьогодення стала постійна необхідність приймати певні рішення, спрямовані на покращання міжнародної виробничо-господарської діяльності підприємств. Прийняття правильних рішень можливе тільки тоді, коли є розуміння процесів і явищ, стосовно яких приймається рішення. Кожен об’єкт, стосовно якого приймається рішення, потрібно розглядати, визначивши мету, способи та засоби, і здійснювати дослідження систематизовано, тобто в певній послідовності. Розвиток сучасної науки, інформаційних технологій вимагає розроблення якісніших підходів щодо дослідження явищ і процесів. Таким підходом став системний підхід, суть якого полягає у розгляданні об’єкта дослідження як самостійної системи, яка взаємодіє з іншими системами. Управління витратами підприємства вимагає системного підходу до їхнього вивчення, метою якого є оптимальне використання ресурсів і забезпечення росту ефективності виробництва. Питання системного підходу до управління розглянуто в роботах таких авторів, як Терещенко В. , Станфорд Л. Оптнер , Кліланд Д. , Кінг В. , Волкова В. , Панасюк В. , Давидович І., Турило, А. , Кравчук Ю ,. Нападовська Л.та інші.[6, 8, 18, 22, 24, 30, 32].
Череп А. В. розглядає управління витратами з урахуванням перспективного розвитку підприємства, виділяючи при цьому методи роботи з витратами залежно від того, приносять вони ефект у коротко-, середньо- чи довгостроковій перспективі [37].
Колектив авторів під редакцією Краюхіна Г. А. розуміє процес управління витратами як виконання усього комплексу функцій управлінського циклу, спрямованих на підвищенняефективності використання виробничих ресурсів на підприємстві. При цьому управління витратамиширше, глибше і складніше від простого поєднання процедур управління ефективністювикористання окремих виробничих ресурсів, оскільки враховує їх комплексне використання, ефектсинергетики, можливу взаємозамінність і розбіжності у величині і термінах впливу на результатироботи підприємства [33].
Проаналізувавши категорію «управління витратами» загалом, доцільно розглянути її в розрізі інноваційної діяльності в умовах зовнішньоекономічних зв’язків підприємства.
Міжнародні економічні зв’язки існують між конкретними учасниками: підприємствами чи підприємцями, які належать до різних країн і розташовані як на території України, так і в інших країнах. Співпраця здійснюється різними формами виробничих і торгово-комерційних контактів. Ці форми відповідають характеру спеціалізації, яка пов’язана із ступенем економічного розвитку, розміщенням виробничих об’єктів, наявності природно-ресурсного потенціалу, а також, виходячи з ринкового попиту, і доцільності певної спеціалізації [17].
Управління витратами на інноваційні процеси передбачає виконання усіх функцій, які притаманні управлінню будь-яким об’єктом, тобто розробку (прийняття) і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням.
Такі дії реалізуються через усі елементи управлінського циклу. Виконання функцій управління у повному обсязі за усіма елементами становить цикл впливу керуючої підсистеми (суб’єкта управління) на керовану (об’єкт управління). Функції управління витратами на інноваційні процеси реалізуються через елементи системи управління витратами: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання.
Поділ функцій управління на загальні і конкретні певною мірою є умовним, оскільки в реальних умовах управління вони не існують відособлено, а тісно переплітаються між собою, взаємно проникають та доповнюють одна одну, тобто функції менеджменту перебувають у діалектичному взаємозв’язку, взаємозалежності та єдності. Як зазначає Кузьмін О.Є. конкретні функції менеджменту реалізуються через основні (загальні) [20].
Розглядаючи зміст функцій управління витратами на інноваційні процеси, доцільно враховувати певні особливості, тобто такі характеристики, які відрізняють ці функції за звичайної виробничої діяльності від тих, що реалізуються підприємством під час впровадження інноваційних процесів. Це допоможе зробити висновки про ефективність подальшого їх застосування.
Рухаючись від загального до конкретного, визначимо які функції виконує управління (менеджмент) взагалі, та сформулюємо основні функції безпосередньо управління витратами на інноваційні процеси.
Функція планування здійснюється розробкою плану діяльності підприємства, її завданням є підготовка інформації про очікувані витрати під час освоєння нових ринків збуту, розробка і випуск нової продукції (робіт, послуг), збільшення потужності підприємства. Це можуть бути витрати на НДДКР, маркетингові дослідження стосовно інноваційної продукції, капітальні вкладення в інновації.
Основою для побудови планів є прогнозування, яке дає уявлення про мету, якої бажають досягнути, тенденції розвитку, дає змогу визначити ефективність досягнення цілей та усунути недоліки в управлінні вже на початковому етапі.
Краснокутська Н. визначає прогноз – як підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку у майбутньому і стверджує, що в управлінні інноваціями прогноз забезпечує виконання таких важливих завдань [19]:
визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об’єкта;
оцінку економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об’єктів прогнозу;
визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу;
оцінка необхідних ресурсів для здійснення заходів щодо розвитку об’єкта.
У той самий час, вонарозглядає прогнозування і планування як різні функції управління інноваціями [19].
Під час планування витрат на інноваційні процеси необхідно визначити таку їх суму, яка б уможливила підприємству безперебійно здійснювати не тільки інноваційну, а й інші види діяльності. Для цього необхідно визначити максимально можливу величину витрат на інноваційні процеси для забезпечення беззбиткової роботи підприємства.
Отже, управління витратами на інноваційні процеси повинно здійснюватися на перспективному та поточному рівнях (короткостроковому та довгостроковому періодах). Загальна мета управління витратами найактуальніша саме для довгострокового періоду, коли існує можливість управління усіма видами витрат (як поточними, так і капітальними). На поточному рівні на перший план виходять часткові цілі, які можна розглядати як етапи та способи досягнення перспективних цілей. Звідси випливає, що основною метою управління витратами на інноваційні процеси доцільно вважати забезпечення перевищення зростання доходу над зростанням цих витрат у довгостроковому періоді за дотримання встановлених пріоритетів розвитку підприємства.
Функція організування передбачає розроблення та вдосконалення структури органів управління (керуючої підсистеми), визначення їх повноважень, рівня відповідальності за прийняті (або ж неприйняті) рішення. Організування – найважливіший елемент ефективного управління витратами на інноваційні процеси. Воно встановлює, як на підприємстві управляють цими витратами, тобто, хто це робить, у які терміни, з використанням якої інформації і документів, якими методами. При цьому розробляється ієрархічна система лінійних і функціональних зв’язків керівників і фахівців, що беруть участь в управлінні витратами на інноваційні процеси. Ця функція передбачає також координацію, тобто взаємодію та взаємоузгодженість дій різних суб’єктів управління, що сприяє усуненню дублювання ними одних і тих самих функцій на усіх етапах.
Так, колектив авторів під редакцієюШленова Ю. В. окремим етапом реалізації функції о...
19.11.2017 01:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора